News 382 Media

У селі, де всі один одного знали, сусіди Люди уважно спостерігали за її життям. Її чоловік Остап незмінно зустрічав її на автобусній зупинці після нічних змін, що було свідченням десятиліття їхнього мирного та гармонійного життя… Багато років тому Люда розлучилася зі своїм першим чоловіком, який був невірний і жорстоко поводився з нею, що призвело до його переїзду і, зрештою, до смерті після чергового запою.

Життєрадісна і працьовита, Люда вирішила змінити своє життя. Вона розширила свою ферму, продовжила працювати в місті і вела домашнє господарство зі своїми двома дітьми, Гнатом та Ганною. Після того, як Гнат повернувся зі служби, його друг Остап почав відвідувати його, допомагати по господарству, і поступово вони з Людою зблизилися.

Незважаючи на початкове несхвалення з боку батьків Остапа та Гната, відносини розцвіли, і незабаром це призвело до їхнього шлюбу. Не дивно, що цей союз зіткнувся з труднощами, особливо через дії Ганни, якій подобався Остап. Але все заспокоїлося, коли Ганна закохалася у хлопця з міста. Життя пройшло повне коло, коли Люда та її невістка опинилися в одній пологовій палаті, і пологи у кожної з них проходили з різницею в кілька годин. Історія Люди – чергове нагадування про непередбачувані шляхи до щастя в житті.

Згода жити зі свекрухою була, мабуть, моєю найбільшою помилкою. Паша від початку був налаштований оптимістично. «Давай поживемо у моєї мами, поки будемо накопичувати на квартиру. Так і до роботи ближче, і мама у мене поступлива», – запропонував Паша одразу після весілля. Я з небажанням погодилася, хоча в мене було своє житло – подарунок батьків.  «А твою квартиру ми здаватимемо, залишивши її на майбутнє, коли у нас з’являться діти», – переконував мене Паша. Інна Василівна, моя свекруха, схвалила цю ідею.

«Звичайно, переїжджайте до мене жити. У мене багато місця, тому що дочка з’їхала». Моя мати була налаштована скептично, але підтримала. «Спробуй, Даша. Якщо не вийде, ти завжди зможеш повернутися». Переїхавши до будинку свекрухи, я звернула увагу на відсутність сучасної побутової техніки. Проте я привезла всі свої нові прилади – телевізор, мікрохвильову піч, блендер і багато іншого, щоб зробити життя в будинку зручнішим. «Як зручно!», – Вигукувала Інна Василівна, користуючись новою пральною машиною. Але це не покращило наших стосунків. Вона ображалася на мене, майже не розмовляла, тільки скаржилася, може, від ревнощів…

«Чому ти мене ігноруєш, Паша? Материнський зв’язок – це зовсім інше», – говорила вона з нотками гіркоти в голосі. Наситившись, я сказала Паші, що через три тижні переїжджаю назад до своєї квартири. Він може приєднатися, якщо захоче. Проте я не протрималася й трьох тижнів. За тиждень я переїхала до батьків, чекаючи, поки з’їдуть нинішні мешканці. «А за своїми речами я прийду пізніше!», – Оголосила я, йдучи. «Ти візьмеш тільки свій одяг! Доведи, що інше – твоє!», – заперечила Інна Василівна. Але за допомогою братів та їхніх значних друзів я все забрала. «А як же телевізор та пральна машина?» – нарікала Інна Василівна, коли ми всі забрали. Брати не могли втриматись від сміху. Через два роки, вдруге вийшовши заміж, народивши доньку і живучи далеко від Інни Василівни, я здала свою стару квартиру. Що там з Пашею та його матір’ю, я не знаю, та й не цікавлюся.

Дві сусідки, Віка та Світлана, жили в одному будинку зі своїми дітьми – у Віки був син Паша, а у Світлани – дочка Тетяна. Обидві матері виховували дітей наодинці: чоловік Віки помер, а батько Тетяни пішов, дізнавшись, що Світлана вагітна. Минали роки, і обидві дитини, на радість їхніх матерів, росли і розвивалися. Однак старість принесла Віці та Світлані однакові проблеми зі здоров’ям, що призвело до провалів у пам’яті та періодичних блукань. Ситуація ускладнилася, коли Світлана забрела до річки, але її врятував перехожий.

Усвідомивши небезпеку самотнього життя людей похилого віку, Паша та його дружина вирішили перевезти Віку у свій будинок для кращого догляду. Вони навіть встановили замок на її двері, щоб вона не могла бродити, коли їх немає поряд. Але Віка, яка в добрі дні була уважна і пильна, почувала себе в пастці і щодня плакала, бажаючи не просто безпеки, а й волі. Тетяна, навпаки, вирішила помістити матір у будинок для людей похилого віку, будучи впевненою, що це найкраще рішення, незважаючи на можливі плітки. Поки оформлялися необхідні документи, вона жила зі Світланою, яка невдовзі зрозуміла наміри доньки. «Чому ти так зі мною поступаєш?», – Запитала Світлана, дивлячись дочки прямо в очі. Тетяна мовчала, не знаючи, що відповісти на щире запитання матері. Вона не могла відкласти своє життя заради догляду за матір’ю…. що їй залишалося робити…

6 місяців тому я відчула, що в наших стосунках з чоловіком щось не так. Хоча явних конфліктів і сварок не було, відбулося відчутне зрушення: ми перестали якісно проводити час разом, він почав уникати спільних занять, а його графік сну змістився убік від мого. Я поділилася своїми побоюваннями з мамою, яка поставилася до них як до типової поведінки молодого подружжя. Однак після 7 років спільного життя я відчувала, що це щось більше, ніж просто згасаюча новизна.

Я експериментувала з новими стилями в одязі та рецептами, щоб знову запалити нашу іскру, але його відсторонена ввічливість продовжувала зберігатися. Зрештою, я викликала його на відверту розмову, і він зізнався, що його почуття згасли. Більше того, він пояснив своє емоційне зрушення потягом до нової колеги. Це одкровення виявилося нищівним, оскільки мої власні почуття залишилися незмінними.

Його пропозиція, що пішла за цим визнанням, була не менш бентежною: він запропонував розлучитися, але продовжувати жити разом, поки він не зможе дозволити собі іпотеку. Така пропозиція здалася мені абсурдною. Я не була готова до спільного проживання з людиною, яка більше не любила мене і думала про іншу. У результаті я дала йому тиждень на пошук альтернативного житла і приступила до розлучення. Він був приголомшений моєю рішучістю, чекаючи, що я капітулюю через кохання. Однак, я не буду стояти на своєму, адже я вже вирішила пройти через цю напругу самостійно, а не жити у хибній реальності.

Після розлучення з Сергієм, коли нашій дочці було лише 3 роки, він переїхав за кордон, одружився та відкрив успішний бізнес. Тим часом наша донька Світлана переїхала до нього у Польщу та успадкувала квартиру від бабусі. Живучи за кордоном, Світлана дозволила мені здавати її квартиру та отримувати дохід, що значно покращило моє фінансове становище. Через роки я вийшла заміж за Анатолія, який важко справлявся з управлінням фінансами і імпульсивно витрачав свою пристойну зарплату.

Занепокоєна його фінансовими звичками, я тримала в секреті доходи від оренди та свої заощадження, побоюючись, що він не зможе розумно розпорядитися грошима. Проблеми виникли, коли син Анатолія від попереднього шлюбу попросив у нас значної суми на покупку автомобіля для свого таксомоторного бізнесу. Коли я відмовилася, пославшись на нестачу коштів, ситуація залишилася напруженою. Незабаром після цього моїй двоюрідній сестрі знадобилися гроші на термінові медичні витрати її дочки, і я, не роздумуючи, допомогла їй зі своїх заощадженнь.

Дізнавшись про це, Анатолій обурився і звинуватив мене в тому, що я віддаю перевагу далеким родичам, а не його синові. Незважаючи на мої спроби пояснити, він не слухав і врешті-решт пішов. Ми розлучилися, і тепер він самостійно забезпечує виплати за кредитами сина. Це випробування підтвердило моє рішення самостійно розпоряджатися своїми фінансами, віддаючи перевагу надзвичайним ситуаціям перед неосновними витратами. Реакція Анатолія та наше наступне розставання, можливо, вказує на більш глибокі проблеми у нашій сумісності, зміцнюючи мою віру у свою фінансову незалежність та здатність приймати рішення.

У 25 років я несподівано стала матір’ю, вступивши у шлюб, у якому не було свята та стабільності. Ми з чоловіком, непідготовлені та фінансово напружені, винаймали квартиру, поки наша родина росла. Він витрачав свій заробіток, залишаючи мене жонглювати боргами та обов’язками, поки він накопичував кредити, які ніколи не збирався виплачувати. Наш союз, нестійкий і затьмарений його безвідповідальність, зрештою розпався. Я вирішила не подавати на аліменти, знаючи, що його внесок буде несуттєвим.

Ми з дочкою знайшли втіху і звичний спосіб життя з моєю матір’ю, віддалившись від чоловіка, який залишився чужим для своєї дитини, вдаючись до легковажності, тоді як ми з головою поринули в життєві проблеми. Коли моя дочка подорослішала, я відверто розповіла їй про батька, щоб вона знала свій родовід, не приховуючи його недоліків. Її бабуся і дідусь по батьківській лінії, як і раніше, підтримували з нею зв’язок, демонструючи більше надійності, ніж сам її батько. Однак за іронією долі, коли моя дочка досягла повноліття, батько зажадав від неї аліментів , використовуючи юридичні лазівки, щоб отримати вигоду від її починань. Тепер, коли я підтримую свою дочку в здобутті освіти, а вона робить кроки до незалежності, я стикаюся з гіркотою життєвої несправедливості і сумніваюся в моральних принципах людини, яка, вважає за потрібне вимагати свою частку від успіхів дівчини, в житті якої вона навіть не брав участі…

За сніданком Марія з нетерпінням чекала на зустріч з нареченою свого сина Олега, зачарована його розповідями про її розум і красу. Олег, потягуючи каву, замріяно посміхнувся. «Вона справді чудова, мамо. Ти сама побачиш це за вечерею». Марію непокоїла різниця у віці, яка, як вона підозрювала, існувала між ними. «Сподіваюся, вона не дуже відчувається…», – переживала вона, хоча Олег запевняв її, що вона незначна.

За вечерею у повітрі витала напруга, коли Олег представив Вероніку. Марія була приголомшена: Вероніка була її старою знайомою, і усвідомлення цього вразило її. «Ви знайомі?», – Запитав Олег, спантеличений атмосферою. «Знайомі…», – спромоглася відповісти Марія, приховуючи своє потрясіння. Щойно Олег пішов перевіряти вікна, Марія зіткнулася з Веронікою. «Як ти можеш бути з ним? Він же тобі як син!». Вероніка різко відповіла. «Я люблю його, Маріє.

А він любить мене. Ми разом, незважаючи на минуле». Коли Олег повернувся, невдоволення Марії було відчутним. «Вона занадто стара для тебе, Олеже!». Олег, сміючись, відповів: «Раніше вік не був для тебе проблемою. Чому це питання виникло зараз?». Марія зрозуміла, що її втручання привело Олега до Вероніки. Жалкуючи про свої минулі вчинки, вона вирішила відступити, прийнявши вибір сина. «Ти ж не втручатимешся?», – запитав Олег. Марія завагалася, але погодилася, сподіваючись, що її згода покращить їхні натягнуті стосунки.

Тамарі не пощастило із заміжжям. У них з Вадимом була чудова історія кохання, але коли дівчина завагітніла, чоловік покинув її, заперечуючи свою відповідальність. Спустошена Тамара усвідомила, що була сліпа до його справжньої натури. Як би там не було, вона рушила далі, здобула ступінь економіста, повернулася до свого села на останньому місяці вагітності, але повна рішучості.

І ось вона жила зі своєю матір’ю та донькою Сонею, яку дуже любила. Тамара працювала економістом, поки мати дбала про Соню. Сильний характер та оптимізм допомагали їй справлятися з життєвими труднощами. Якось увечері Тамара знайшла Вадима у соціальних мережах і, піддавшись пориву, відправила йому фотографію Соні, заявивши, що це його дочка. На її подив, чоловік, що відгукнувся виявився не Вадимом, а зовсім іншою людиною, з тим самим ім’ям і прізвищем.

У них почалася дружня бесіда, яка швидко переросла в регулярне листування. Цей “новий” Вадим – добрий і розумний, попросив познайомити його з Сонею. Коли вони зустрілися, Соня відразу назвала його “татом”, чим зворушила його до сліз. Вони провели разом веселі вихідні, під кінець яких Вадим зізнався у своїх почуттях до Тамари, зробивши пропозицію руки та серця. Вони одружилися на невеликій, але дуже гарній церемонії в оточенні сім’ї та друзів. Тамара була вдячна за несподіваний поворот у своєму житті, який приніс кохання та щастя, про які вона вже не мріяла.

Я пережив розчаровуючу подію, яка змусила мене засумніватися у своїх дружніх стосунках. У 30 років я все ще був неодруженим. У мене було троє близьких друзів зі школи: музикант, інженер-залізничник та будівельний майстер. Мені першому з нас виповнилося 30 років, і оскільки через різні причини ми роками не відзначали дні народження разом, мені захотілося влаштувати спеціальну зустріч на честь цієї знаменної події. Ще в грудні я запропонував влаштувати спільне святкування, але друзі наполягли на тому, щоб організувати для мене сюрприз, що, природно, викликало в мене захоплення.

Напередодні мого дня народження з’являлися натяки на підготовку: наприклад, на мою честь писалася пісня, що посилювало моє передчуття. Того самого дня, одягнений в костюм і краватку, я чекав сюрпризу на роботі, але його так і не було. Ні повідомлень, ні дзвінків, ні поздоровлень. Того вечора я провів час з мамою, вдавши, що ми відклали свято через хвороби та поїздки друзів. Через тиждень мої друзі мимохіть згадали про технічні проблеми з піснею, а потім знову замовкли. Така зневага до знаменного дня народження змусила мене задуматися про глибину нашої дружби, враховуючи, що зараз дуже легко хоча б просто надіслати коротеньке повідомлення. Уся ця ситуація змусила мене засумніватися в суті нашої дружби і замислитися: а чи не є вона поверховою?

Я багато працювала в Італії, купила квартиру, дала освіту синові Сергію та навіть сплатила його весілля. Незважаючи на це, свекри здавались невдячними, а ставлення невістки Ганни ставало нестерпним. «Не хоче жити в моїй квартирі, то хай сама щось зробить!», – обурювалася я. Коли вони переїхали до мене, я очікувала, що Ганна підтримуватиме чистоту, але вона нехтувала своїми обов’язками. «Будь ласка, тримай будинок у чистоті», – просила я, але у відповідь отримувала лише невдоволення.

Невдовзі Ганна обрала квартиру у старому районі, далеко від мого сучасного будинку. «Там поряд школа і дитячий садок», – виправдовувалася вона, але я відчувала, що насправді вона хоче віддалитися від мене. Розчарована, я запропонувала Сергію гроші, щоб він вклав їх у кращу квартиру, сподіваючись зберегти хоч якийсь вплив. Однак у результаті він витратив ці гроші на квартиру, яку хотіла Ганна. «Не треба так реагувати. Це квартира для моєї мами», – огризнулася Ганна, коли я заговорила з нею про це рішення.

«А як же мої гроші?», – Заперечила я, вражена. «Добре, що я послухала батьків і не дала вам розпоряджатися цією квартирою», – відповіла вона. Відчуваючи себе зрадженою, я вирішила повернутися в Україну, розчарована і намагаючись врятувати Сергія від цього шлюбу. Під час зустрічі Ганна заявила, що гроші було отримано від її батьків, спеціально для її матері. Сергій виглядав винним і зізнався, що просадив гроші, які я йому дала. Тепер, коли їхній шлюб розладнався, він знову живе зі мною, а я щодня ламаю голову, як урятувати ситуацію.