News 382 Media

«Пасажирам у купе варто бути більш тактовними, адже нерідко трапляється, що сусіди поводяться абсолютно неприйнятно. Так сталося і цього разу, коли сусідка купе тричі намагалася зайняти мою полицю», — написав наш читач Олександр. Олександр їхав у потязі, сів у нього ввечері. «Коли я зайшов у купе, на моєму місці сиділа жінка з верхньої полиці. Я одразу хотів лягти, а їй хотілося посидіти. Я попросив її звільнити моє місце, і вона невдоволено повернулася на своє. Я застелив постіль і вийшов з купе, щоб сходити в туалет і прийняти душ — добре, він був у вагоні.

Мене не було хвилин п’ятнадцять, може двадцять. Коли я повернувся, вона не просто спустилася, а й лягла на моє місце. Так, вона застелила його зверху ковдрою, але все одно… Мені це було вкрай неприємно», – ділиться Олександр. Він попросив жінку більше так не робити і категорично заборонив їй сідати на його полицю без дозволу. «Так, чоловіки нині пішли – не джентльмени», – почала обурюватися супутниця. «Ви могли б купити нижнє місце і їхати тут», – відповів Олександр. «Транспорт – це громадський простір, і ви повинні розуміти, що їхати зверху незручно», – навела свій «вагомий аргумент» жінка.

Олександр пригрозив звернутися до провідника та начальника поїзда. «Ще й стукач», – пробурчала жінка і піднялася нагору. Ніч пройшла спокійно, тільки супутниця виявилася ще й хропучою. До десятої ранку Олександру треба було виходити. «У сусідньому вагоні був вагон-ресторан, і я вирішив поснідати. Я вийшов з купе, поки всі ще спали. Перебуваючи у ресторані, я припускав, що вона знову спуститься. Я подумки навіть був готовий до цього — нехай снідає біля столика, мені все одно скоро виходити, і я більше не лежатиму. Але коли я повернувся, маю визнати, вона зуміла мене здивувати», — продовжує розповідь Олександр.

За словами Олександра, його сусідка не лише сіла на його місце, а й пересунула всі його речі в сторону. «Ви ж все одно виходите», – сказала вона, як ні в чому не бувало. «До мого прибуття залишалося близько тридцяти хвилин, але я вже не витримав і вирішив діяти. Я запросив провідника і розповів про все, що відбувалося. Я чітко заявив, що проти того, щоб ця жінка була на моєму місці, поки я у вагоні. Провідник наказав їй повернутися нагору, та спробувала сперечатися, але зрештою забрала свою їжу та піднялася на свою полицю», — ділиться Олександр.

«Мені здається, сусіди з протилежних полиць дивилися на це як на кумедний серіал. Всім було цікаво спостерігати, наскільки далеко може зайти людське нахабство. На щастя, нахабна попутниця в результаті була заспокоєна», — розповідає наш читач. Олександр додав, що незважаючи на всі ці події, він вийшов з потяга у гарному настрої. «На життя треба дивитися з оптимізмом. Здавалося, вона могла зіпсувати мені поїздку, але я інакше сприйняв ситуацію. Просто усвідомив, що бувають такі люди. Це теж досвід, який збагатив моє життя», — сказав пасажир.

Не кожна жінка хоче бути матір’ю і тим більше не кожна зізнається собі в цьому, особливо якщо вже є дитина. Але якщо все ж зізнається, то її засуджуватимуть усі. Але зараз такий час, коли все більше жінок задається питанням, чи потрібні їй взагалі діти. Тож пропонуємо розглянути це докладніше. Чи потрібно заводити дітей Нещодавно були проведені опитування тієї категорії жінок, у яких вже є діти. Все було анонімно, адже потрібно було, щоб жінки були максимально відвертими, а для цього потрібно почуватися у безпеці. Суть цих опитувань полягала в тому, щоб дізнатися, яка частина жінок шкодує, що стали матерями.

Ніхто не очікував такого результату, адже відсоток виявився високим. Жінки зізнавалися, що їхнє життя могло скластися краще і щасливіше, якби вони не завели дітей. Але кожна з них також говорила, що любить свою дитину і вже не уявляє життя без неї. Ми думаємо, що багато хто припускає одну й ту саму помилку, вважаючи материнство легкою роботою. Але це зовсім не так. Бути батьком – важка праця, і тут справа не у матеріальній складовій, а саме у психологічних аспектах. Не кожному дано витримати це випробування, якщо немає підтримки з боку. Це важливо та необхідно визнавати.

Навіщо заводити дітей Не всі дорослі діти мають подяку до своїх батьків. Саме це є приводом задуматися про правильність свого вибору. Даний аспект найкраще показує, що не слід йти на поводу у оточуючих та піддаватися їхньому тиску. Адже дуже багато людей заводить дітей через приставучу рідню та їхні слова: «хто ж тобі в старості подасть води». Коли починаєш замислюватись про дитину, потрібно добре проаналізувати усі свої ресурси.

І це стосується не лише фінансів! Ви готові присвятити всю себе людині та не вимагати нічого натомість? Адже саме так і має бути. Дитина не вибирає з’являтися на світ чи ні. Це наш вибір, тому ми не маємо права вимагати щось від дітей. Немає нічого страшного, якщо ви, проаналізувавши свої можливості та бажання, вирішуєте трохи відкласти появу дитини у своєму житті або взагалі не народжувати. Так ви будете чесними з собою, та й зі своєю гіпотетичною дитиною. Адже немає нічого справедливого в тому, щоб народжувати, думаючи про якусь вигоду у майбутньому. Потрібно приводити дітей у світ лише знаючи, що ви зможете їх зробити щасливими та дати все те, що потрібно для успішного життя. Якщо все зробити правильно, то материнство принесе лише задоволення. Тільки треба зрозуміти, чи готова ти присвятити своє життя іншій людині, не вимагаючи нічого натомість.

– Ой, вибачте! Маріє Михайлівно, ми не зможемо прийти до вас на ювілей, — швидко заговорила Діана у слухавку. – Чому так? — голос жінки пролунав незадоволеним, їй явно не сподобалася така відповідь. – У нас зараз проблеми з фінансами, — постаралася пояснити невістка. — Вчора останні гроші віддали за дитячий садок. У відповідь Марія Михайлівна глибоко зітхнула. Фінансові труднощі сина та його дружини її зовсім не турбували. – Приходьте без подарунка. Що вже тут вдієш?! — ледве приховуючи невдоволення, відповіла свекруха. – Це незручно, — ніяково сказала Діана, адже були й інші причини, з яких вона не хотіла йти на ювілей. Майже з усіма родичами чоловіка в неї були натягнуті стосунки.

Брат і сестра Пилипа ставилися до невістки упереджено. Вони не соромилися насміхатися з неї при сторонніх, жартуючи про її зовнішність і макіяж. Так само вони ставилися і до Пилипа, не втрачаючи нагоди підколоти його під час зустрічі. Саме з цими людьми Діана найменше хотіла перетинатися, тому була рада, що вони з чоловіком не йдуть. Проте свекруха продовжувала наполягати, щоб рідні були присутніми на її святі. – Гаразд, сама поговорю з сином, — крізь зуби процідила Марія Михайлівна і, не попрощавшись, поклала слухавку. Увечері Пилип повернувся додому у пригніченому стані. Діана відразу зрозуміла, що свекруха дзвонила йому і змусила погодитись.

– Мама сказала, що можна і без подарунка, — задумливо промовив чоловік, почухавши потилицю. – Твоя рідня висміє нас, — насупилась Діана, уявляючи, як вони знову стануть об’єктом глузувань. Однак вона і не припускала, що у свекрухи на них чекає зовсім інший прийом, ніж вона собі уявляла. Пилип був молодшою дитиною в сім’ї. На відміну від старших брата та сестри, які мали вищу освіту та пишалися цим, він здобув середню спеціальну освіту за напрямом «сестринська справа». Це часто служило приводом для жартів на його адресу. «Медсестричка» – так його називали рідні, знущаючись з нього. – Може, таки не підемо на ювілей? – З надією звернулася Діана до чоловіка.

— Не хочеться псувати собі настрій. – Мама дуже просила. Ходімо самі, а дітей залишимо вдома, — відповів чоловік, натякаючи, що попри її небажання піти на свято все одно доведеться. У суботу о другій годині дня подружжя вирушило до батьківського дому, прийшовши туди з порожніми руками. На жаль, двері відчинила золовка, і, посміхаючись у всі свої тридцять два зуби, голосно цокнула язиком. – Прийшли жебраки! – Вигукнула Олеся, привертаючи увагу гостей. Діана та Пилип з гіркотою усвідомили, що Марія Михайлівна встигла розповісти дочці про те, що вони прийдуть без подарунка. Не реагуючи на слова Олесі, подружжя мовчки роздяглося і попрямувало до вітальні.

Однак окрик золовки змусив їх зупинитися. Вона поманила їх пальцем. – Якщо ви прийшли без подарунка, то місця за столом для вас немає, — поважно прошепотіла Олеся. – Чому це? — натягнуто посміхнувся Пилип, думаючи, що сестра жартує. – Тому що всі будуть вручати мамі подарунки за столом, а у вас нічого немає, отже, сидітимете на кухні! — повчальним тоном промовила посміховисько. Діана була готова провалитися крізь землю від сорому. Олеся знову принизила їх, і в чомусь вона мала рацію. – Де мама? — густо почервонівши, Пилип спробував пройти до вітальні, але перед ним став старший брат Захар, перегороджуючи шлях. – Не варто ганьбити нашу матір у вітальні! — сердито прогарчав він. Пилип спробував відсунути брата убік, але той виявився сильнішим.

– Мамо, можеш підійти на хвилинку? — Захар продовжував утримувати брата і голосно покликав матір. Марія Михайлівна спішно вийшла до передпокою і застала синів у сварці. – Що ви робите? — прошипіла вона крізь зуби. — У якому світі ви хочете виставити нас? — Він хоче пройти до вітальні, — пошепки сказав Захар. — Без подарунка йому там нічого робити! – Чому? — здивовано спитала Марія Михайлівна. – Нехай проходять! Місця там усім вистачить. Старший син поспішив пояснити свою позицію, і вона одразу змінила рішення. – Пилип і Діана, поки посидіть на кухні. За кілька годин приєднайтесь до нас.

Там є їжа, можете перекусити, — квапливо сказала вона. – Мамо, серйозно? Покликала нас, щоб принизити? — розлютився Пилип, чий терпець нарешті урвався. – Синку, лише кілька годин. Коли основні гості підуть, сядете з нами, запевнила мати. – Трохи зачекайте. – Ну, ні! — вигукнув розлючений чоловік. — Я більше не дозволю так поводитися! Ми одразу сказали, що ми не маємо подарунка, але ти запевнила, що це неважливо! А тепер ти соромишся посадити нас за один стіл з рештою! – Сину, тихо! — Марія Михайлівна підбігла до нього і затиснула йому рота рукою. Насилу прибравши її руку, Пилип грізно глянув на матір і сказав: – Нас тут більше не буде! Діано, йдемо! Подружжя, незважаючи на вмовляння Марії Михайлівни, майже бігцем залишило квартиру.

Загальна вага подружжя Рід у 2018 році становила близько 350 кг. Денні важив 127 кг, а його дружина Лексі 220 кг. Кожен їхній день проходив однаково, за переглядом телевізора та їжею, а їли вони дуже багато. Лише один з них з’їдав 8000 калорій. Думаю, багато хто стільки не з’їдає за кілька днів. Незважаючи на зайву вагу та неідеальні тіла, молодята дуже любили одне одного і хотіли стати батьками. На жаль, вони не могли завести дитину через зайву вагу, яка погано позначилася на організмі Лексі. Саме тоді пара вирішила боротися за свою мрію та позбутися зайвих кілограмів. Для початку подружжя зайнялося тим, що переглянуло свій раціон.

Для цього вони довідалися про свою норму калорій, яка потрібна для схуднення і стали її суворо дотримуватися, готуючи самостійно. У своє харчування вони додали багато різних овочів та фруктів. Після того, як правильне харчування стало давати перші результати, Денні та Лексі вирушили до тренажерної зали, де починають свій день з інтенсивного кардіо тренування. Щодня подружжя вставало і починало працювати для того, щоб схуднути. І помітні результати не змусили на себе чекати. За два роки Лексі і Денні вдалося позбутися 181 кг.

При цьому вони не голодували, а правильно харчувалися та займалися спортом. Зараз вага Лексі становить 82 кг, а її чоловік важить 87 кг. Дівчина поділилася, що любить себе незважаючи на целюліт по всьому тілу та зайву шкіру. Своє нове обличчя вона вважає призом за завзятість і працю, а зайву шкіру – «шрамами», які вона отримала в бою за своє майбутнє. Таке спільне схуднення змінило Денні та Лексі не лише зовні, а й зблизило ще більше. Зараз глава родини може в прямому сенсі носити свою кохану дружину на руках, хоча раніше не міг її навіть нормально обійняти через неосяжний розмір талії. Пара радить усім любити себе та своє тіло, бути підтримкою один для одного в будь-яких ситуаціях, а також радіти кожному дню, щоб почуватися щасливими.

— Не виганяй нас! Мені нікуди йти з малюком, — благала я бабусю. — Я тебе ніколи не прощу! Ти відмовилася слухати нас з мамою, коли ми говорили тобі не зустрічатися з твоїм kоханцем! Тепер ти сама винна в своїх бідах! Мене не цікавиш ні ти, ні твій син! Забирайся звідси! — кричала моя бабуся. Я ридала, йдучи по вулиці. Моїй дитині тоді було всього два місяці. Я була шалено заkохана в свого крихітного Єгорку, але поняття не мала, куди йти. Я була у нестямі від щастя, коли почала зустрічатися з Максимом! Але він виявився грубою і неприємною людиною.

Мої мама і бабуся були проти того, щоб я зустрічалася з Максимом, тому, коли я переїхала до нього, моя сім’я перестала зі мною спілкуватися. Вони просто відкинули мене. Мама не дозволяла мені заходити в її квартиру. А мій батько пішов з життя шість років тому. Він завжди був поруч і завжди був готовий доnомогти мені. Я просто не знала, що робити. Оскільки був уже листопад, немовля почало замерзати. Я подивилася, де знаходиться дитячий будинок, і пішла туди. Я йшла і nлакала. Я не хотіла кидати свого сина. Приблизно через п’ять хвилин до мене підійшла жінка і покликала мене в свій кабінет. — Чи можете ви розповісти мені, що з вами сталося? Я почала nлакати ще сильніше. — Ви повинні повідомити мені про те, що сталося. Тоді я зможу доnомогти вам. Будь ласка, розкажіть мені, що сталося!

— Розумієте, мені нікуди подіти свою дитину. Мої родичі: бабуся і мама-кинули нас! Я знову розридалася. — Я не знаю, що я буду робити без своєї дитини! Я не хочу його кидати, але у мене немає інших варіантів! — Скажіть, будь ласка, як вас звати? — Олена… — Все добре Олена. Я зроблю все можливе, щоб доnомогти вам. Я живу з мамою. Вона в критичному стані. Якщо ви погодитеся, я можу запропонувати вам такий варіант; ви будете жити з дитиною в моєму будинку і доглядати за моєю мамою. Ви згодні? — Згодна! Три роки я доглядала за матір’ю Марії, а потім Валерія Миколаївна nомерла. Марія потім знайшла мені місце роботи в дитячому будинку. Вона ж доnомогла влаштувати мого сина в дитячий сад. Я переїхала в маленьку квартирку і познайомилася з чоловіком. Ми почали зустрічатися. Саша не був багатим, але він добре про мене дбав і добре ставився до мого сина. Незабаром ми з ним одружилися, і з дитиною переїхали в його квартиру.

Олександр навіть нормально не дивиться на мене. Він тільки й робить, що каже про справи. Тільки опівдні зрозумів, що зі мною не все гаразд. І те, запитав тільки — чи все нормально зі мною, і отримавши позитивну відповідь, на цьому закінчив. -Принеси мені всі документи за цей місяць і скажи Іванову піднятися до мене. -Добре, Олександре Андрійовичу, — сказала Юля. Я була особистим секретарем Олександра. Але й не лише секретарем. У нас із ним протягом кількох місяців був роман.

Усі вихідні ми проводили разом, а на відпустку поїхали закордон. Після відпустки ми майже не бачилися, ну, крім офісу. Дзвонити він майже перестав і став дуже холодним до мене. Вже кілька днів я почуваюся погано. Постійно нудить уранці. Не говорю вже про запахи. Ось і сьогодні вирішила зробити тест на ваrітність. Коли я побачила дві смужки, мені стало справді страաно. Олександру дитина точно не доречна зараз. Має кар’єру, плани. Він навіть не говорив про дітей. А якщо він скаже позбутися дитини? Ні, ні в якому разі не робитиму цього. Потрібно з ним поговорити. Ось і вирішила обговорити цю тему після роботи. Як тільки всі підуть із офісу.

Та й він зараз зайнятий, краще після роботи. -Можна я не піду з тобою на цю зустріч? — Запитала я Олександра. -Точно з тобою все гаразд? — Запитав він. -Так-так, голова просто бо лить, — відповіла я. -Добре, — сказав він. Вже після зустрічі підійшла до мене якась дівчина і спитала, чи в кабінеті Олександр. Я сказала їй представитися, щоб повідомити його. -Ти, мабуть, не знаєш, хто я така. Я наречена Олександра, незабаром у нас весілля. Так скажи: у кабінеті він чи ні, — дуже nогано запитала ця дівчина. Я була в шоці. Яка наречена, яке весілля? Виходить, він брехав мені весь цей час? Та ще й замість запрошення на весілля я одержала наказ про звільнення. Я твердо вирішила, що він ніколи не дізнається про те, що стане татом. Він не вартий цього!

Оля любила виոити, а особливо у вихідні. Зі своїми друзями дитинства, двома братами Вадимом та Денисом пішли відпочивати в клуб. Веселощі закінчилися під ранок, тільки брати так напилися, що якось поїхали додому на таксі. Охоронець клубу вже давно знав Ольгу, тож викликав їй таксі. Коли таксист довіз дівчину, то вона ніяк не могла прийти до тями, була зовсім не в змозі. Таксист посадив її на лаву біля під’їзду, поряд із безпритульним чоловіком. -Дивися, ти будеш свідком. Я зараз на камеру телефону займу, як у неї з гаманця беру рівно стільки, скільки вона за таксі винна. А вранці, як прийде до тями — поясниш їй. Безпритульним схвально покивав. Таксист зняв на відео, що він бере певну суму за проїзд, та їде. Настав ранок. Оля прокинулася з жахливим 6олем у голові, абияк встала. -То це що, я не вдома? — Майже не відpaзу протверезіла дівчина.

-Ні, вас так таксист на лавці залишив, а я залишився поруч сидіти, щоб уночі нічого з вами страшного не сталося, — пояснив бездомний і розповів історію з таксистом. Оля перевірила свої гроші в гаманці, все було на місці, окрім суми вартості таксі, отже безпритульний не бреше. -Діду, тобі дякую, що не кинув … -Та що ти, доню. Зараз багато різних вночі ходить, небезпечно було б залишати тебе. Олі стало copoмно за ніч, навіщо взагалі було так наոиватися. А тут бездомний, який не вкpaв, то ще й допоміг. Так захотілося допомогти у відповідь. -Діду, а що з тобою трапилося? Ти ще на ногу kyльгавий. -Та це минулого тижня якісь нeгідники по6или, ось і почала нога опyxaти.

Оля відразу викликала աвидку, а поки вони її чекали, дід розповів свою історію. Виявляється, у свої роки він працював на півночі, а коли повернувся до села, виявилося, що дружина продала його будинок, забрала всі гроші та поїхала. Так він і лишився на вулиці. За тиждень діда виписали з лikapні. Але й тут допомога Олі не закінчилася. Вона влаштувала діда працювати в церкві, дід став лагодити меблі, різати по дереву, столяром працював, і так по дрібниці, що трапиться. Натомість і жив при монастирі, годували добре. Після цього випадку з дідом Оля кинула ոити. Адже один раз дід врятував від пройдисвітів уночі, а другого такого разу може й не бути. Так Оля вдячна долі, що та звела його з безпритульним.

Ну все, домігся я свого! Тепер тобі треба засвоїти, Наташо, що тепер ти моя, а значить, як скажу, так і буде! Наташа здивовано подивилася на нареченого. Такого він не дозволяв собі до цього. Всі гості обернулися до Миколи. А той надихнувся, підвівся і почав голосно говорити:

-Я дуже радий, що Коля покинув Наташу, і вона дісталася мені. Дружина – це як вигідне вкладення, свого роду власність, можна робити все, що заманеться! Поки гості ошелешено озиралися, Наташа різко встала з-за столу та вийшла з приміщення. -Ти куди? – кинулась за нею мати . – Він же п’яний, тож базікає всяке! Не можна так просто взяти і піти зі свого весілля! -Чому? Це все знак!

Я так і знала, що виходити за зненавидженого nогана ідея! Жодна помста цього не варта! -Куди ти?! Не можна приймати рішення з жару! -Мамо, я йду забрати свої речі. Повертайся і скажи, що я погано почуваюся. Мати безпорадно дивилася на дочку. Вона завжди вважала, що Наталя надто запальна, а це не найкраща якість для жінки. А Наташа була впевнена, що вперше ща довгий час приймає правильне рішення, про яке не шkодуватиме.

Коли Юрі було п’ять років, не стало його рідного батька. Мати недовго горювала. Вже через півроку стала зустрічатися з іншим чоловіком. Леонід Миколайович був старший за матір Юри на десять років. Він був приватним підприємцем, володів трьома заправками, магазинами в нашому місті. З Юрою ладнав відмінно, знаходив час пограти з ним і поспілкуватися, ставився як до рідного. Мати Юри, Зінаїда Альбертівна, народила від нового чоловіка двох дочок. З тих пір вона не злюбила Юру. Вона ображала свого сина, він став зайвим для неї. Пізніше і сестри стали так само до Юри ставитися. Таня і Катя завжди дошкуляли брата, робили все можливе, щоб зробити його життя нестерпним. Єдиною людиною, яка захищала Юру, був Леонід Миколайович.

Тільки вітчим ставився до хлопця з любов’ю і турботою. У всіх тоді складалося враження, що рідна мати була мачухою, а Леонід Миколайович – люблячим татом. Коли Юрій закінчив школу, вітчим допоміг йому оплатити навчання в університеті. Тут він познайомився з Анною. На весілля до нього приїхав тільки Леонід Миколайович. Рідна мати і сестри навіть не подзвонили по телефону. Коли, після важкої хвороби, не стало Леоніда Миколайовича, він заповів кожному з дітей, в тому числі і Юрі, по двокімнатній квартирі. А ось кому дістанеться бізнес Леоніда Марковича, залишилося таємницею. Інформацію про це оголосять через рік. Через тиждень після оголошення заповіту до Юри приїхала мати. І не одна.

Привезла з собою бабусю, матір Леоніда Миколайовича. – Квартиру отримав, так і бабу бери до себе! Сам за нею доглядай! Чому я повинна піклуватися про неї? Бабуся Анна була цікавою і розумною жінкою. Єдине-їй було важко ходити, були проблеми з ногами. Юра з Анною взяли бабусю до себе. І зовсім не пошкодували. Вона була світлою людиною. Коли Юра був маленьким, вона теж до нього ставилася відмінно. … Настав час для озвучування спадщини свекра. І виявилося, що свій бізнес він передає тому, з ким буде жити його мати. – Я вивчилася на лікаря, тому зможу найкраще доглядати за бабусею! – кричала Катя. – А я бабу Анну люблю більше! Тому вона буде жити зі мною! – сперечалася Таня. – Не верещіть! Я в змозі сама вирішувати! – сказала рішуче бабуся. – Я залишаюся у Юрки. У нього мені затишно! Ось так бізнес Леоніда Миколайовича перейшов до Юри.

У дощовий і противний вечір я поверталася дуже втомленою з роботи, в сумних роздумах, де завтра взяти гроші на черговий платіж за ноутбук, узятий в кредит, а зарплата буде тільки через 3 дні. Знову доведеться з кредитки знімати. Ніяк я з цими фінансами не вмію керувати! І тут бачу — прямо переді мною лежить купюра в 500 гривень, складена навпіл і перетягнути гумкою. Абсолютно нова і повністю суха, хоча кругом все було мокрим і брудним. Спочатку хотіла пройти повз, а потім згадалися бабусині розповіді, які мене не раз переказувала мама, як чинити з тим, що знайдено прямо під ногами. Незважаючи на те, що говорять інші, мовляв, не можна піднімати гроші і колечка на дорозі, вона стверджувала, що їх обов’язково треба забирати, але слід дотримуватися деяких правил, щоб не нашкодити собі.

Монетки і купюри не треба класти в свій гаманець, а просто в кишеню або сумку, принести додому, протерти вологою ганчіркою і покласти на стіл під скатертину, обов’язково портретом вгору (монетки — решкою) і нехай там собі лежать, гроші в будинок залучаючи. Їх не можна витрачати, навіть якщо є велика спокуса! Кільце теж треба підняти, ні в якому разі не міряти на палець! Промити під проточною водою і надіти на шовковий шнурок або недорогу ланцюжок, і повісити на вікно або біля дверей. Цей ланцюжок замкне коло і всю стару енергетику кільця, а вона сама не буде випускати удачу і щастя з дому. У моїх батьків вдома висить золоте кільце з червоним камінчиком, знайдене колись на море. Хочете вірте, хочете ні, я за своє життя жодного разу не чула, щоб мама і тато лаялися — живуть, як то кажуть, душа в душу!

Ще вона радила обов’язково підбирати пір’я, що опинилися на шляху — воно також приносить достаток. Носити в сумці. А Такуа пір’їнка, яке пролетіло прямо перед особою, обов’язково треба зловити і помістити в гаманець. Перевірено — гроші приходять швидко. І ось яку пораду ще давала: якщо підбіжить маленьке кошеня, його обов’язково треба забрати собі. Це послана понад захист від чогось неприємного і небезпечного! А ось дорослу кішку брати не треба, бажано просто дати їй щось поїсти. Але якщо кішка підходить кілька разів — це знак! Тільки кішка повинна сама зайти і вийти з дому. Так ось, про цю купюру: я її підняла, принесла додому, протерла і поклала під скатертину.

А далі пішли чудеса! Через кілька днів в супермаркеті щось мене потягнуло купити квиток миттєвої лотереї! Ніколи раніше я цього не робила. Квиток виявився виграшним: максимальна сума — 20 тисяч гривень! Гроші я отримала на наступний день, погасила залишок кредиту і обнулила, нарешті, цю кредитку! Потім в інтернет-магазині зробили знижку на сукню, яку мені дуже подобалося, але за ціною було недоступним. Залишилося тільки одне, і на останній екземпляр поставили знижку 70%! Це був мій розмір. А потім я отримала пропозицію на підвищення з зарплатою, в два рази вище колишньої, в офісі, зовсім недалеко від мого будинку! Може це все і випадкові збіги — але моє життя змінилося на краще!