News 382 Media

Виховувати чужу дитину може бути непросто, оскільки її поведінка може бути непередбачуваною. Однак я вважаю, що дітей не слід ділити на “своїх” та “чужих”. Попри відомі забобони, реальність часто доводить протилежне. Моя мати пішла з життя, народжуючи мене, а батько вже сидів у в’язниці. Вони жили у селі, де панували свої правила. Моя єдина родичка, рідна тітка, відмовилася взяти мене до себе, і я опинилася у дитячому будинку. Через 2 роки мене удочерили люблячі батьки.

Хоча в цілому я була слухняною дівчинкою, у мене бували моменти бунту, особливо в підлітковому віці. Я мала шкідливі звички і часто потрапляла у неприємності, що призводило до частих розмов з батьками. До 16 років я почала змінюватися, усвідомлюючи наслідки своїх вчинків. Я перестала пропускати заняття, покращуючи свою успішність у школі і навіть вступила до музикальної школи.

Керівництво та підтримка моїх батьків принесли свої плоди. Я на відмінно закінчила університет, і тепер у мене добре оплачувана робота. Я щаслива і всім цим завдячую своїм прийомним батькам, які врятували мене від потенційно небезпечного шляху. Тепер, сама вже будучи батьком, я прагну дарувати своїм дітям таке ж тепло, любов і підтримку. Дуже важливо будувати відносини, що ґрунтуються на довірі та розумінні, оскільки гарне виховання може подолати будь-які важкі обставини та забезпечити успіх.

Оксана була в нестямі від радості, коли їй зателефонував чоловік Віталік. Їй не терпілося поділитися з ним своїми переживаннями за день і почути від нього слова втіхи. Вона на мить уявила собі тихий вечір п’ятниці, коли вони удвох, можливо, з вином чи просто чаєм, переглядом комедії чи плануванням походу магазинами. Але коли вона спробувала відповісти, її палець прослизнув екраном – і це нагадало їй про те, як вона втомилася і зголодніла за весь день.

Знайомий голос Віталіка нарешті зігрів її. Він поділився хвилюючою новиною: його старий друг Остап, нині успішний бізнесмен, повернувся з США і тепер планував поїздку в гори з Віталіком та їхніми друзями. Оксана відчувала змішані почуття. Вона уявила собі гірський курорт, хоча віддавала перевагу морю, а потім подумала про вартість відпочинку Віталіка. Вона часто переживала про зростання витрат, ремонт і про те, що її зарплати ледь вистачить на наступний внесок за кредитом.

Їхня машина раз у раз ремонтувалася, що теж виснажувало їхні заощадження. Благомірні, але непрактичні рішення Віталіка часто засмучували її, але вона стримувала свої скарги. Коли Віталік повернувся додому, Оксана спробувала обговорити з ним фінансові труднощі, але чоловік, схвильований поїздкою, відмахнувся від її побоювань. Поки вони готували вечерю, весела поведінка Віталіка змусила Оксану не поспішати псувати йому настрій своїми тривогами.

Як би там не було, Віталік відчув недобре і запитав, чи не засмучена вона випадково через його поїздку. Розриваючись між гнівом і смиренністю, Оксана запевнила його, що все гаразд… Пропозиція Віталіка взяти відпустку самій здавалася Оксані неможливою. Вона знала, що їхня іпотека залежить від її премії, а це робило відпустку нереальною. Не дивлячись на втому і обурення, вона посміхнулася і сказала Віталіку, що просто втомилася після важкого тижня. Поки чоловік радісно збирав речі в дорогу, Оксана з сумом усвідомлювала, наскільки сильно вони віддалилися один від одного. Образа накопичувалася, життя продовжувалося, а кожне невиказане розчарування зростало з кожним днем…

На останніх місяцях моєї вагітності брат мого чоловіка приїхав погостювати до нас, заявивши, що сумував за нами. Звичайно, його тривале перебування було небажаним. Одного ранку він розбудив мене, вимагаючи їжі, хоча знав, де в нас розташована кухня. Коли пізніше він зажадав кави, я втратила терпіння і голосно заявила йому, щоб він сам її приготував. Його постійні переривання та заходи до моєї кімнати зрештою розбудили мою дочку, і це посилило моє розчарування.

За півгодини зателефонувала свекруха, лаючи мене за те, що я не обслуговую її сина. Я спокійно нагадала їй, що її молодшому синові вже 20 років – і він, скоріш за все, здатний сам приготувати собі сніданок. Заспокоївши дочку, я пішла на кухню, де панував безлад. Почувши, що брат мого чоловіка розмовляє з кимось телефоном, збираючись влаштувати вечірку в нашому будинку, я вихопила телефон з його рук, відключила виклик і вимагала, щоб він негайно покинув мій будинок.

Увечері чоловік звинуватив мене в безсердечності, а свекруха взагалі була в люті. Вона приїхала, забрала сина та заявила, що вони ніколи більше не повернуться. Як би там не було, я задумалася про те, наскільки логічно очікувати, що жінка на останніх місяцях вагітності почала б доглядати 20-річного “синочка”?

Аліна почувала себе щасливою, коли йшла парком, усміхаючись перехожим. Родичі і подруги були стурбовані її різким зникненням, постійно дзвонили та надсилали повідомлення. Останні 3 дні Аліна відчувала себе по-справжньому щасливою, звільнившись від вимог чоловіка та сина, яким потрібні були лише чисті сорочки та шкарпетки, та доньки, яка часто залишала у неї онуків, даючи різні доручення. Втомившись від такого життя, Аліна вирішила прийняти своє щастя.

Через кілька місяців, вранці, на роботі, коли сонце торкнулося її обличчя, Аліна усміхнулася, вітаючи день. За кілька хвилин у кабінет увійшов новий начальник відділу, Микита Степанович, і ласкаво запросив її до театру, виявивши бажання того ж вечора, щоб вона стала його дружиною. Аліна, відчуваючи суміш здивування та радості, погодилася. Її нове життя було сповнене ніжністю та турботою.

Микита з любов’ю готував сніданки, даючи їй відчути, що їй не 50 років, як написано в паспорті. Раніше Аліна поодинці справлялася з усіма домашніми справами – від приготування і прибирання до догляду за онуками. Тепер її життя нагадувало казку. Микита балував її подарунками та сюрпризами: Аліна виглядала на 10 років молодшою, насолоджувалася роботою та відчувала себе по-справжньому коханою. Незважаючи на несхвалення родичів та відсутність контактів, донька та онуки все-таки почали поступово налагоджувати стосунки, оцінивши знову набуте щастя Аліни.

П’ять років тому мій старший син представив мені свою наречену, і я була під великим враженням. Вона була ввічлива, розумна та гарна. Я від щирого серця схвалила його вибір і навіть здивувалася, як йому пощастило знайти такий скарб, враховуючи, що він був лінивий і грубуватий. Після їхнього весілля вона виявилася чудовою господаркою під час наших візитів – її будинок завжди був охайним, затишним, а готувала вона просто божественно, хоча я ніколи не могла повторити її рецепти так само добре.

Коли я раділа, що мій старший знайшов собі хорошого партнера, мій молодший не думав про шлюб, оскільки закінчував університет. Тим часом у будинку мого старшого назрівали проблеми. Він звільнився з роботи і майже рік шукав іншу, залишивши дружину Поленьку на утримання сім’ї. Він байдикував удома, нехтуючи навіть елементарними обов’язками. «Мам, Поля прибере, коли прийде з роботи», – недбало кидав він, коли я вказувала на бруд, залишений ним. Я розповіла йому про те, що він приймає Полю якналежне.

«Я навіть втомилася лаятись, якщо чесно. Мені більше нема чого йому сказати…», – зітхала вона, коли ми з нею про це говорили. Зрештою, син знайшов роботу, але потім загуляв, що призвело до їхнього розлучення. Розчарувавшись у тому, що він пішов, я відчула, що Поля заслуговує на більше. Через півтора роки після розлучення мій молодший син представив свою наречену, і, на мій подив, це була Поленька. Вона зніяковіла, побоюючись мого несхвалення. «Я думала, ви мене не приймете», – зізналася вона. «Чому ти маєш страждати через його дурість?», – заспокоїла я її, сподіваючись, що мій молодший не повторить помилок брата. «Ні, мамо, я не такий дурний. Я не втрачу такого скарбу», – пообіцяв мені син. Я почувала себе спокійно, сподіваючись на їхнє світле майбутнє.

Ми влаштували вечірку з нагоди дня народження мого чоловіка, де були присутні тільки близькі родичі, щоб поділитися нашою новиною. Серед святкового настрою ми оголосили, що чекаємо на четверту дитину. Однак реакція була не такою, як ми очікували. Обидві наші мами виглядали приголомшеними та незадоволеними. «Ви серйозно? Про що ви думаєте?» – спитали вони, ледве приховуючи свою занепокоєння.

Ми з чоловіком нерозлучні ще зі школи, і, незважаючи на недавні труднощі, включаючи переїзд у новий регіон та проблеми зі здоров’ям, ми збудували стабільне життя. Він працює віддалено, а я займаюся онлайн-продажами. Наш старший син навіть робить фінансовий внесок, поки вчиться. У сорок років новина про народження дитини здивувала і мене. Я відчувала незвичайне запаморочення і слабкість, що спонукало мене відвідати лікаря, який, посміхнувшись, сказав мені: «У вас троє дітей, і ви не знали, що скоро з’явиться четвертий?».

Зраділий, мій чоловік, прекрасний батько, з нетерпінням чекав на появу ще однієї дитини. Ми навіть почали обирати імена, радіючи з того, що наша родина росте. Однак розповідь про це на дні народження викликала несподівану реакцію. «Що це все означає? Як таке можливо?» – гаряче протестувала моя мама. Моя свекруха, яка зазвичай підтримує мене, також висловила занепокоєння: «Ти ніколи не думала про мого сина. Він весь змучений, а тепер ще й четверта дитина?». Протягом кількох місяців у них збиралося несхвалення. Моя мама відкрито турбувалася про майбутнє наших дітей, а свекруха пошепки висловлювала сумніви моєму чоловікові. Друзі та родичі хитали головою, побачивши мене, ніби поява ще однієї дитини була скоріше тягарем, ніж благословенням. Звідки такий негатив щодо ще одного радісного поповнення в нашій родині?

Я завжди розуміла людей, які віддавали перевагу невеликим весіллям у колі близьких родичів або навіть просто двох людей – подружжя. Мене спантеличувало, чому дехто витрачає стільки грошей на пишні церемонії для далеких родичів, яких вони ледве знають і з якими, швидше за все, ніколи більше не поспілкуються. Як би там не було, я тримала свою думку при собі, поважаючи вибір інших влаштовувати пишні урочистості, якщо вони того бажали.

Це була їхня прерогатива – витрачати і організовувати все так, як вони вважали за потрібне. Але потім мої друзі почали давати непрохані поради, коли я згадувала про свої плани влаштувати невелике, але елегантне весілля.  Замість підтримки я отримувала критику і непрактичні пропозиції запросити більше родичів, вибрати дешевше місце проведення урочистостей або скористатися послугами їхніх постачальників.

Я ввічливо відмовлялася чи обіцяла подумати над їхніми порадами, але мої пояснення залишалися поза увагою. Вся справа в тому, що я завжди мріяла про конкретну весільну сукню та місце проведення урочистостей. Мій наречений був згоден з нашими планами, і тільки його думка мала для мене значення. Я успішно керувала своїми фінансами протягом багатьох років і не потребувала того, щоб інші рахували мої гроші. Мені лише хотілося, щоб друзі та родичі поважали наші рішення та не нав’язували свою думку.

Я завжди прагнула досягти успіху у всьому, не заради кар’єри, а для того, щоб виконувати будь-яку роботу ідеально. Мої батьки прищепили мені цінність того, що я все роблю правильно, або не роблю взагалі. Я процвітала в школі, займалася багатьма видами діяльності і підробляла неповний робочий день, щоб не обтяжувати батьків. Особисте життя завжди стояло десь на задньому плані, доки я не зустріла Остапа на вечірці у друзів.

Чарівність і гумор Остапа миттєво підкорили мене. Ми зустрічалися, і незабаром він зробив мені пропозицію. Після того, як я закінчила навчання, батьки допомогли мені купити квартиру, і ми з Остапом одружилися. Спочатку наш шлюб був щасливим. Але згодом я помітила, що фінансово підтримую не лише Остапа, а й його родину. Він стверджував, що накопичує на машину, але пізніше я дізналася, що він заробляв дуже мало, ще й витрачав це на поїздки до друзів і своєї матері. Коли він нарешті купив машину, то насамперед попросив мене покрити частину витрат. Потім він став проводити більше часу далеко від дому, коли я все більше поринала в роботу.

Якось увечері я подивилася на екран телефону Остапа і побачила там повідомлення з квіткових та ювелірних магазинів. Думаючи, що на мене чекає сюрприз, я обняла його і попросила розкрити секрет. Але Остап лише заявив, що подарунки призначалися його сестрі та матері – але я вже сумнівалася в цьому. Я продовжила розслідування та знайшла повідомлення від жінки на ім’я Віра. Мої підозри підтвердились. Я поговорила про це зі своєю свекрухою, яка, як виявилось, знала про цей роман, але її це не хвилювало. Свекруха турбувалася тільки про те, що Остапу доведеться самому дбати про себе, якщо я піду. Зрозумівши, що мене використали, я викинула його речі в під’їзд, а наступного дня розірвала шлюб, вирішивши ніколи більше не дозволяти себе обдурити.

Якось я зіткнулася з неприємною ситуацією, яка змусила мене задуматися про своє ставлення до сім’ї та фінансів. Моя золовка, Сара, розкритикувала моє управління фінансами, і мій чоловік погодився з нею, довіривши їй частину своєї зарплати для накопичень. На відміну від спірних стосунків з Сарою, у мене був тісний зв’язок зі свекрухою, яка завжди мене підтримувала.

А ось Сара була лише джерелом напруженості – з її нав’язливим та керуючим характером.  Коли я увійшла до сім’ї чоловіка, поведінка Сари відразу здалася дратівливою: вона робила різкі зауваження, які змушували мене сумніватися в її намірах. Незважаючи на це, я намагалася не зважати на її зауваження, вважаючи, що це просто особливе почуття гумору. Однак після весілля з’ясувалося, що її непростий характер взагалі не був приводом для сміху. Вона мала історію нестабільних відносин і схильність втручатися у чужі життя – зокрема й у наше. Нещодавній інцидент з зарплатою сильно потривожив мене.

Мій чоловік віддавав значну частину свого доходу Сарі на заощадження, що ставило під загрозу наші нагальні фінансові потреби, пов’язані з трьома дітьми та домашніми витратами. Моя мама почала переконувати мене подумати про розлучення, пропонуючи підтримку та вирішення проблеми з моєю роботою та доглядом за онуками. Зіткнувшись з цією дилемою, я розриваюся між своєю любов’ю до чоловіка та практичною необхідністю забезпечити стабільну обстановку для своїх дітей. Думка про розлучення, щоб здобути незалежність і звільнитися від впливу Сари, приваблива. Але ідея розлучити дітей з батьком серйозно обтяжує мене.

Максим Петрович був успішним підприємцем, який у 30 років одружився зі своєю молодою секретаркою Надею. До цього він був зосереджений виключно на своїй кар’єрі та майні. Спочатку їхній шлюб здавався ідеальним, але невдовзі Надя звільнилася з роботи, щоб доглядати сина, і Максим найняв помічниць, щоб у неї не було особливих турбот. Проте проблеми у бізнесі невдовзі змусили його звільнити співробітниць, що викликало напруження у їхніх стосунках.

Надя ставала все більш уразливою, незважаючи на постійні запевнення старшої секретарки Максима Інни, що це тимчасове явище. Напруга наростала, і Надя почала фліртувати з іншими чоловіками. Тим часом нова секретарка Максима, Рита, привернула його увагу і зрештою оголосила йому про свою вагітність. Максим розлучився з Надею, одружився з Ритою, але їхні стосунки розвивалися через пару років – за однією і тією ж схемою.

Рита теж покинула роботу, залишивши турботу про дітей та домашні обов’язки на батьків та няню. Весь цей час бізнес Максима тримався на плаву завдяки старанності Інни, і незабаром він одружився з нею, розлучившись з Ритою. Коли Надя та Рита отримали цю новину, то були приголомшені та занепокоїлися про своє фінансове майбутнє, розуміючи тепер, що їм доведеться працювати, оскільки Максим утримуватиме виключно своїх дітей.