News 382 Media

Кажуть, що онуків люблять більше, ніж дітей, але моя любов до сина завжди була глибокою та непохитною. З онуками любов іншого роду – більше розуміння, більше поблажливості. Коли мій син був маленький, я інстинктивно розуміла його потреби. Якщо він хворів або просто відчував себе некомфортно, я могла це визначити по одному його подиху.

З онуками потрібно більше використовувати свій досвід та інтелект, особливо у міру їхнього зростання. Батьки часто тримають своїх дітей на короткому повідку, прагнучи досконалості у їхньому вихованні. Але у будинку бабусі все по-іншому. «Тут можна грати у хованки, гладити кота Ваську і навіть з’їсти зайву цукерку», – казала я їм, – «я нікому ні слова не скажу». Вдома мама не дозволяла їм таких вільностей, а я дозволяла, бо розуміла їх. Може, тому моя невістка Карина тепер не пускає їх до мене в гості. Мій син, Назарчик, одружився з Кариною в тридцять два роки, чекаючи знайти когось по-справжньому особливого.

Після їхнього весілля все змінилося. Він перестав довіряти мені, завжди казав, що спочатку треба порадитись з Кариною. Онуки почали приїжджати рідко, і я дуже сумувала за ними. Я думала, що вони просто ростуть, але під час недавнього візиту зрозуміла, що справа не в них, а в їхніх батьках. Коли я запропонувала трохи прогулятися з онуками, Карина нерішуче погодилася, але наполягла, щоб вони якнайшвидше повернулися на уроки плавання. Цікавлячись, я спитала хлопчиків, чому вони перестали приходити. Молодший відповів: «Мама сказала, що ти хворієш, і нам не можна довго залишатися з тобою наодинці». Мене це зачепило. Я подумала: навіщо псувати мій образ перед дітьми? Тепер я не знаю, як подолати цей розрив з сином та невісткою. Невже дистанціювання – єдине рішення, щоб зберегти наші зв’язки хоча б нейтральними?

Мене завжди дивували жінки, які важко приймають незалежність своїх дорослих дітей, можливо, побоюючись, що вони зістаряться на самоті. Я вірю в те, що всі діти зрештою стають самостійними дорослими, а не постійними утриманцями. Попри цю думку, моя потенційна сватя так і не змогла прийняти дорослішання свого сина.

Нещодавно вона зненацька з’явилася в мене вдома, влаштувавши сцену прямо з порога, тому що не схвалювала, що моя дочка та її син живуть під одним дахом, не будучи у шлюбі. Вона вважала, що її майбутня невістка веде непристойний спосіб життя і негативно впливає на її сина. Я спробувала розсудити її, сказавши, що такі дорослі люди, як наші діти – у свої 28 років – можуть приймати власні рішення. Її звинувачення в тому, що моя дочка впливає на її сина, були необґрунтованими та просякнуті захисним запалом.

Я не могла винести її неповажні манери і ту нісенітницю, яку вона несла. Того ж вечора я поговорила зі своєю дочкою, яка потім розповіла про те, що сталося своєму хлопцю. Якими б не були наміри моєї сваті, її візит ненароком призвів до позитивного результату. Мій майбутній зять, можливо, усвідомивши владний характер своєї матері, вирішив зробити пропозицію моїй доньці. Тепер ми з радістю плануємо їхнє весілля.

Я вожу автобус між містом та селом, якиц часто заповнюється пасажирами під час ранкового поспіху. Живучи в місті, але будучи родом з села, я добре знайомий з місцевими жителями, наприклад, з Петром, моїм старим сусідом. Одного тихого ранку Петро зайшов і зайняв місце поруч зі мною. Всю дорогу він говорив про своє життя, згадав, що продав машину і їздитиме автобусом, поки не купить нову.

Однак він жодного разу не заїкнувся про вартість проїзду. На міській зупинці просто вийшов, не заплативши. Наступного дня Петро знову був на сільській зупинці.  Я нічого не сказав про неоплачений проїзд, коли він сідав. Але, побачивши, як він знову ухиляється, я не зміг промовчати. Коли він готувався до висадки, я відкликав його.

«Петро, тобі треба заплатити за проїзд», – прошепотів я. Його реакція була гучною та бурхливою. «Як ти можеш бути таким жадібним, просити гроші за проїзд у свого сусіда?» – Вигукнув він, влаштувавши сцену, після чого жбурнув мені гроші в обличчя і втік. Цей випадок змусив мене замислитись. Справа була не в щедрості; автобус не мій, та правила діють для всіх. Якщо Петро міг накопичити на машину, він не повинен ухилятися від оплати простого проїзду в автобусі. З того часу Петро не їздив зі мною, мабуть, знайшовши інших, хто б дозволив йому їздити безкоштовно.

Я багато працювала в Італії, купила квартиру, дала освіту синові Сергію та навіть сплатила його весілля. Незважаючи на це, свекри здавались невдячними, а ставлення невістки Ганни ставало нестерпним. «Не хоче жити в моїй квартирі, то хай сама щось зробить!», – обурювалася я. Коли вони переїхали до мене, я очікувала, що Ганна підтримуватиме чистоту, але вона нехтувала своїми обов’язками. «Будь ласка, тримай будинок у чистоті», – просила я, але у відповідь отримувала лише невдоволення.

Невдовзі Ганна обрала квартиру у старому районі, далеко від мого сучасного будинку. «Там поряд школа і дитячий садок», – виправдовувалася вона, але я відчувала, що насправді вона хоче віддалитися від мене. Розчарована, я запропонувала Сергію гроші, щоб він вклав їх у кращу квартиру, сподіваючись зберегти хоч якийсь вплив. Однак у результаті він витратив ці гроші на квартиру, яку хотіла Ганна. «Не треба так реагувати.

Це квартира для моєї мами», – огризнулася Ганна, коли я заговорила з нею про це рішення. «А як же мої гроші?», – Заперечила я, вражена. «Добре, що я послухала батьків і не дала вам розпоряджатися цією квартирою», – відповіла вона. Відчуваючи себе зрадженою, я вирішила повернутися в Україну, розчарована і намагаючись врятувати Сергія від цього шлюбу. Під час зустрічі Ганна заявила, що гроші було отримано від її батьків, спеціально для її матері. Сергій виглядав винним і зізнався, що просадив гроші, які я йому дала. Тепер, коли їхній шлюб розладнався, він знову живе зі мною, а я щодня ламаю голову, як урятувати ситуацію.

Оксана та Дмитро були зразковою парою та одружилися після чотирьох років спільного життя. Незабаром у них народився син Богданчик і вони переїхали до батьків Дмитра. Оксана, в минулому перекладач-фрілансер, тепер сиділа вдома, що загострювало стосунки зі свекрухою. Та вважала, що жінка має бути фінансово незалежною і нещадно критикувала Оксану за те, що та не працює. Дмитро, опинившись між матір’ю і дружиною, почав віддалятися, поглинений своєю роботою і перспективами підвищення.

Він був гарний, успішний, і йому було всього 32 роки – думки про передчасний шлюб не давали йому спокою. Він все більше сумнівався у своєму виборі, про що свідчили відсутність обручки на пальці і байдужість, що він демонстрував Оксані. Напруга досягла піку, коли Дмитро почав приводити додому колег-жінок. «Якщо тобі не подобається, йди! Я тільки дитину заберу!» – Огризнувся він, коли Оксана запротестувала. Розгубившись, вона втекла з сином. Залишившись у Києві одна, без грошей і роботи, Оксана впала у відчай, поки зустріч зі старенькою не змінила її долю.

Порив вітру розкидав біля її ніг гроші – 28 000 гривень. Цього було недостатньо для життя, але цілком достатньо, щоб почати життя заново в іншому місці. Оксана востаннє повернулася до подружнього будинку, щоб зібрати речі першої необхідності і ті невеликі заощадження, які вона мала. Вона переїхала до невеликого міста, знайшла роботу вихователя у дитячому садку і зрештою відновила свою кар’єру перекладача. Як останній акт непокори вона розмістила в Інтернеті відфотошоплене непристойне зображення Дмитра, запитуючи, чи були її дії виправдані. Дмитро більше ніколи не виходив з ними на зв’язок.

Зіна повільно йшла вулицею, затягуючи свій шлях додому, щоб ухвалити непросте рішення. Вона відчувала одночасно почуття провини і захоплення – після того, як Владик запропонував їй піти від чоловіка, запевняючи, що з ним вона нічого не потребуватиме. У свої 38 років Зіна була одружена вже 16 років. У них з чоловіком Петром є син. Після університету Зіна мала можливість пройти стажування за кордоном, але вона вважала за краще залишитися поряд з Петром, якого дуже любила.

Спочатку Зіна була щаслива у шлюбі, але фінансові проблеми та нездатність Петра заробляти достатньо грошей призвели до напруги. Зіна повернулася на роботу, її кар’єра швидко просувалась, викликаючи захоплення начальника – Владика. На відміну від Петра, Владик обсипав її увагою, компліментами та подарунками. Петро, навпаки, ставав дедалі більш відстороненим. Пропозиція Вадима змусила Зіну задуматися. Вона відключила телефон, сіла у кафе та згадала день весілля та народження сина – моменти щирого щастя з Петром. Увімкнувши телефон, вона побачила кілька пропущених дзвінків від стурбованого чоловіка. Коли вона повернулася додому, Петро обійняв її, висловлюючи своє полегшення та любов.

Вони проговорили кілька годин, і Петро зізнався, як багато для нього означають Зіна та їхній син. У відповідь жінка поцікавилася, чому він ніколи не висловлював цього раніше і навіть не дарував їй квіти? Петро був здивований, оскільки не думав, що Зіна потребує квітів. На щастя, Зіна спромоглася спокійно пояснити, що такі маленькі жести, як квіти, зігрівають душу будь-якої жінки. Того вечора Петро зрозумів, що йому потрібно частіше показувати своє кохання. Зіна відчувала себе заспокоєною та щасливою, розуміючи, що невеликі прояви кохання та спілкування зможуть оживити їхні стосунки…

Бажаючи створити міцну сім’ю, я ніколи не помічала маминих маніпуляцій, поки мій чоловік не вказав на них. Ми були одружені рік, але наші стосунки зіпсувалися, наповнені роздратуванням та негативом. Агресія мого чоловіка стосовно моєї матері завжди засмучувала мене, але потім я усвідомила, що саме мама провокувала його, постійно виводячи з себе тонкими уколами.

Мій чоловік звільнився з роботи, щоб господарювати, бо я заробляла більше. Постійний тиск моєї матері загострив наші стосунки, що й призвело до нашого розриву. Мама переконала мене, що це повністю його провина. Я з головою пішла в роботу, і протягом 7 років я була зосереджена виключно на своїй кар’єрі, купуючи нерухомість та роблячи заощадження, але залишаючись самотньою. Коли я вирішила почати ходити на побачення, моя мати поставилася до цього без ентузіазму. З якогось моменту я почала постійно почуватися погано.

Під час візиту до лікаря в моєму організмі виявився високий рівень певних показників. Саме тоді я зрозуміла, що моя мати підсипала мені у їжу протизаплідні засоби, вважаючи, що я повинна утримувати своїх племінників, а не народжувати своїх дітей. Я пішла з її квартири того ж вечора. Для неї родина моєї сестри була важливіша за моє власне щастя. Я не впевнена, чи зможу я колись пробачити її, особливо після того, як дізналася про її справжні наміри. Як рухатися далі, і чи варто мені продовжувати якісь стосунки з нею?

Багато років тому моя старша сестра вийшла заміж за італійця і переїхала на його батьківщину, де здобула щастя. Вони живуть у гарному будинку і ведуть такий спосіб життя, про який вона не могла б мріяти, залишаючись у себе вдома. Робота, машина, часті відпустки – її життя завжди здавалося мені ідеальним. Ми з Машею – вихідці зі скромної родини: наш батько – таксист, а мати – медсестра.

Маша познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком під час навчання у столиці. Після закінчення навчання та народження першої дитини вони і переїхали до Італії. Я ж лишилась у нашому містечку, вийшла заміж за місцевого хлопця, і у нас народився син. Зараз ми винаймаємо невелику квартиру, а мій чоловік працює на заводі без будь-яких перспектив на краще майбутнє. Бачачи яскраве життя Маші за кордоном, я завжди заздрила їй. Якось вона запропонувала нам переїхати до неї до Італії, де її свекри допомогли б нам облаштуватись.

Однак мій чоловік відмовився залишати батьківщину. Він вважав, що має залишатися поряд з батьками, які розраховували на його підтримку. Незважаючи на важке життя тут, мій чоловік чинить опір змінам: на нього впливає віра його батьків у світле майбутнє на батьківщині. Я хочу кращого життя для нашої родини, але чоловік залишається непохитним. Я щосили намагаюся переконати його, мріючи про можливості за кордоном, які обіцяє Маша, але він ні в яку. Як мені впоратися з цією проблемою?

У 25 років я вийшла заміж за порядну людину, яку не любила, а просто мріяла про сім’ю та дитину. Наше спільне життя було стабільним і загалом повноцінним. Однак у мене склався тісний зв’язок з одним з друзів мого чоловіка. У нас був глибокий інтелектуальний зв’язок, ми часто обговорювали книги та інтереси до світанку. Через п’ять років цей друг вирішив, що хоче від мене більшого.  Він розірвав зв’язки з моїм чоловіком, який досі спантеличений його зникненням, і агресивно переслідував мене. Він забезпечив інтелектуальну стимуляцію та емоційний зв’язок, яких я так жадала.

Але наші бажання розійшлися; я була задоволена випадковими зустрічами, тоді як він хотів повної віддачі та створення сім’ї. Наш роман таємно тривав близько двох-трьох років, перш ніж переріс у хаос на тлі мого розлучення. Він почав сильно пити, повторюючи поведінку свого батька, і вдавався до погроз та шантажу, щоб добитися взяття на себе зобов’язань. Якось він зустрівся зі мною в мене вдома для «заключного» обговорення, яке призвело до сварки та тимчасового примирення.

Цей бурхливий період продовжувався доти, доки я не взяла тривалу перерву у відносинах, після чого через страх не зв’язувалася з ним більше року. Коли я нарешті зв’язалася з ним, я виявила, що він пішов, швидко одружившись з жінкою, яка була вагітна його дитиною. Хоча я знайшла її непривабливою і несхожою на його звичайний тип, він зізнався їй у своїй глибокій любові та вдячності. З того часу ми не спілкувалися. Тепер я запитую себе, чи сумувала я за коханням всього свого життя, і борюся з почуттями порожнечі та зради. Розмірковуючи про це, я сподіваюся, що моя історія зможе застерегти інших, щоб вони не відкладали важливих рішень у відносинах.

Коли мені було 47 років, я вступила у стосунки з Микитою – після того, як ми обоє пережили невдалий шлюб. У мене був перший союз, побудований на глибокій любові, де я невпинно працювала, щоб підтримати мрії чоловіка про багатство, які так і не збулися. Ілюзія зруйнувалася, коли я дізналася про його роман з моєю найкращою подругою, що й змусило мене піти і шукати притулку у моєї матері, яка, якщо чесно, не дуже мене підтримувала.

Незважаючи на початкову боротьбу, життя налагодилося, оскільки мої батьки допомагали мені з сином Семеном, а я набула фінансової стабільності. Зрештою, ми з сином переїхали у власну квартиру, і я почала триматися на відстані від романтичних стосунків, побоюючись зради. Історія Микити теж відбивала нестабільність відносин: його колишня дружина Марта пішла від нього до багатшого чоловіка, але часто поверталася, коли Микита намагався жити далі, використовуючи їхнього сина для підтримки зв’язку.

Періодична присутність Марти та її маніпуляції напружували всі наступні стосунки Микити. Коли Марта дізналася про мої стосунки з Микитою, вона знову з’явилася, прикидаючись дружелюбною і даючи непрохані поради, як поводитися з її колишнім чоловіком. Незважаючи на плутанину, я поговорила з Микитою про наше майбутнє, що привело до рішення розлучитися. Як би там не було, я вважала за краще приховати цей факт від Марти.