News 382 Media

Бабуся Варвара чула, як у сусідній кімнаті повертається онука Анечка. Все ніяк заснути не може, хвилюється чи кошмари їй сняться. Варвара підійшла до онуки, приклала руку до лоба-гарячий. -Анечко, давай я тобі чай з лимоном заварю, ти не хвилюйся так і не бійся. Хоча Анечці вже було 18 років, так що ніхто не мав права її забирати, підстав у її недолугої матусі не було. Але все одно внутрішній страх є. Анечка не рідна онука Варвари, це онука її сестри – Віри. Так сталося, що Віра та Варвара жили разом із одним будинком у селищі. Варвара вирішила влаштувати своє життя у місті, а в будинку продовжила жити її сестра Віра із чоловіком. Народилася у них дівчинка-Іра. Але Ірка постійно любила гуляти, могла цілодобово десь пропадати. Потім поліція привозила її додому в нетверезому стані, таку ганьбу на все село, а нічого вдіяти було не можна. -Іра, вистачить мати ганьбити.

Зав’язуй з усім цим, ти ж молода дівка, — намагалася напоумити Варвара. -Тьотя Вар, у мене голова розколюється, вистачить нотації читати. У вас є щось випити? -Тьху на тебе, зараза. А якось Іра пропала на рік. А потім повернулася в село рано-вранці і залишила біля дверей будинку кульок. Коли її мати Віра розгорнула кульок, у ній опинилася маленька Ганна. Поруч була записка: «Це Аня. Документи у пакеті. Якщо хочете-виховуйте, якщо ні-в дитячий бyдинок здавайте». Віра відразу зателефонувала сестрі. -Залишай звичайно, це ж щастя таке, онучка з’явилася. Варварі в місті не вийшло своє особисте життя влаштувати. Якось розчарувалася у колишньому нареченому, який розірвав весілля, більше не довіряла чоловікам. Тому не сподівалася, що колись у неї з’являться діти. А поява Анечки-було дивом. Але незабаром з’ясувалося, що Віра має рак. Після її смерті чоловік теж не довго зміг прожити.

Не витримав горя. Тоді Варвара вирішила здати свою квартиру в місті, а сама переїхала до села і почала внучку сестри виховувати як свою власну. Тоді Анечка до першого класу вже пішла. І ось через стільки років вирішила з’явитися її недолуга мати. Вона зателефонувала та сказала, що днями приїде. Тому Ганна так хвилюється і не спить ночами. Зустріч із матір’ю повністю розчарувала дівчинку. Ірі було всього 40, але на вигляд – справжня старенька. Вже сиділа у в’язниці, мабуть, що багато п’є. -Ну ти це, дочко, пробач якщо що, — буркнула мати. Анечка, незважаючи їй у вічі, кивнула головою. -Тітка Вар, я ж знаю, що частина будинку мені належить. Може ви мою частку віддасте? -Ось навіщо ти приїхала через стільки років. Ні, твоя мати тільки на внучку все переписала. Тобі тут нічого не світить. Ображена Іра просто розвернулась і пішла. Ось така мати.

Я єдина дочка у своїх батьків. Природно, що вони хотіли для мене кращої долі, тому відразу не сприйняли мій вибір. Заміж я вийшла рано, в 18 років. Мама просила мене одуматися і не поспішати, але я зробила все по-своєму і тепер дуже шкодую про це. Навколо мене завжди було багато красивих хлопців, гідних кандидатур на роль чоловіка. Але я вибрала Василя. Хороший, з тих хлопців, що вміють подобатися, хоча нічого для цього не роблять. Провела його в армію; після того, як він повернувся – треба було грати весілля, тому що я чекала дитину. Жили ми з батьками чоловіка, які, власне, теж були не дуже раді нашому ранньому вступу в шлюб і поповненню в сім’ї.

Втім, внучка народилася: копія бабуся, мами чоловіка. Так що до дитини свекри ставилися з усією душею. А ось мені було в новій родині важко. Вдома я хоч і стежила за порядком, і роботи мала багато, але все ж відчувала себе значно щасливіше. А тут все мені було чуже. Тут не те, що ніхто зайву хвилину поспати не дасть, але і навіть внучку на прогулянку не візьмуть. На мені була і дитина, і вся домашня робота. А я ще сама була молода, хотілося хоч якоїсь підтримки. Чоловік працював на двох роботах, вдома бував рідко. І не тільки тому, що роботи багато. Набридло йому швидко сімейне життя і моє вічне невдоволення. Замість того, щоб мені допомагати, він просто рідко бував вдома.

Можна сказати, я вийшла заміж за батьків Василя. Ось чоловік і став частіше з друзями в гаражі пропадати, ніж вдома зі мною і з дитиною. Наше сімейне життя швидко дало тріщину. При чому, сильну. А потім, як грім серед ясного неба: я зрозуміла, що чекаю другу дитину. Якраз збиралася про це сказати чоловікові, але він мене випередив, і повідомив мені, що хоче розлучення, тому що зрозумів, що сімейне життя – це не для нього. У підсумку-розлучення, двоє дітей, я повернулася до батьків. Чоловік платить невеликі аліменти. Батьки прийняли Мене, але не перестають мені докоряти, мовляв — ти сама собі життя зіпсувала, ми ж тебе попереджали.

На п’яту річницю нашого весілля батьки дружини nодарували нам дачу, не переоформили, а просто nодарували нам ключі своєї дачі. Сказали, що набридати не будуть, тільки час від часу будуть заглядати до нас. Я був на сьомому небі від щастя. Мені не терпілося скоріше освіжити ремонт на дачі і в’їхати туди на все літо. Подарунок ми отримали 2-ого квітня, так що був час на гарненький ремонт, що ми і зробили. Думаю, варто сказати, що ми з дружиною вже досить давно хотіли собі дачку, але ніяк руки не доходили, та й rрошей не навалом у нас було. Загалом, весь час відкладали це на потім, а тут, на тобі, на річницю такий подарунок… За два місяці ми переробили все на дачі.

Її було не впізнати, при чому ми оновили не тільки інтер’єр, але і екстер’єр нашого дачного будиночка, а саме у двоє поставили альтанку, rамаки, понасаджали красивого і корисного, і нам залишалося тільки радіти. На все це ми витра тили приблизно 7 тисяч зелених. Це були всі наші накопичення на той момент. Зате ми, ох, як були задоволені собою. Ось, не встиг я натішитися, не минуло й місяця, як ми жили на дачі, як батьки дружини заявили: – Ми вирішили піти на пенсію, а в місті особливо займатися нічим. Пожили ви на нашій дачці і вистачить, пора повернути її господарям.

Схоже, їх заява здивувала тільки мене, так як дружина це прийняла як само собою зрозуміле. Я був просто в աоці від того, як спокійно вона сказала, мовляв, ну, так і повинно було бути, дача-то за документами належить її батькам… Вона сказала, що ми можемо спокійно жити з її батьками, а зустрівши мій наполегливий опір, назвала мене безсердечним і бездушним. Тепер я не знаю, що мені робити. Ну не збираюся я жити з батьками дружини, це навіть не обговорюється; але невже я і справді такий безсердечний,як каже дружина?

Мама чомусь завжди любила мою старшу сестру більше. Все хороше діставалося їй. Пряники, цукерки, новий одяг – все це їй, мені – запотиличники, зауваження і скарги. Наш батько кинув нас трьох, коли мені було 2. Після цього я його жодного разу не бачив, але і не хотів, якщо чесно. Мама з сестрою явно мене недолюблювали. Єдиною моєю надією був переїзд в інше місто по навчанню, саме тому всі свої сили і енергію я вкладав у навчання, вчився навіть вночі, поки домашні спали. Моя праця принесла свої плоди: я з легкістю вступив до столичного університету. Мати навіть не підозрювала, як я намагався заради цього, тому замість привітання вона тільки сказала: – Ну, нарешті, розуму набрався, а то вже дорослий мужик, а сидиш на моїй шиї. Я жив у гуртожитку, навчався, отримував стипендію, якої ледве вистачало на продукти, бібліотеки та інші турботи. Сестра зовсім не дзвонила, а мама дзвонила тільки дізнатися, чи не можу я відправити їм rрошей, а то вона ледве на насущний хліб заробляла.

Звичайно, я не можу у мене не було rрошей. Коли я влаштувався на роботу, зняв собі однушку, і велика частина зарплати йшла саме на знімання житла. Мама тоді ображалася, що я не доnомагаю їм, адже, згідно з сільським стереотипом, якщо людина живе в місті – у нього rрошей вагон і маленький візок. Потім, коли я отримав підвищення і почав відправляти мамі трохи rрошей, вона дулася через те, що я їй відправляю не стільки, скільки хотілося б. Тим часом моя сестра встигла по два рази вийти заміж, наро дити дитину і роз лучитися. Знаючи її характер, я не дивуюся. Одного разу я сидів на роботі і мені прийшло сповіщення. Виявилося, мій дід по батькові, тобто батько мого загадкового тата, залишив мені свою трикімнатну квартиру.

Мабуть, мама про це дізналася раніше мене, адже мій телефон вибухав від її дзвінків і повідомлень, яких, до речі, останнім часом було не так багато, так як я відправляв їм “недостатньо грошей” для нашого спілкування. Мама вимагала, щоб я продав свою квартиру і віддав гроші сестрі на покупку свого житла, адже з двома дітьми з мамою було некомфортно. Я відмовився це робити. Тоді в боротьбу вступила сама сестра. Вона подзвонила мені вперше за кілька років, посkаржилася на якість свого життя, але не зустрівши мого співпереживання, сказала, мовляв, я її ніколи не любив. На зустрічне питання про її сестринську любов і турботу до мене, я почув короткі гудки. Після цього ми з нею вже не спілкувалися. Квартиру я продав. Але на rроші додав трохи своїх заощаджень і куnив двокімнатну в центрі міста – як подарунок собі на весілля.

Я у шлюбі вже 15 років. По волі свекрухи після весілля ми жили у неї. Чоловік має молодшого брата. Він тоді служив у ар мії і ми зайняли його кімнату. Ми обидва працювали. Чоловік добре заробляв, а я отримувала мізерну зарnлатню. Свекруха не любила мене, зневажала, називала мене “селом”. Я наро дилася на селі, мої батьки живуть там. Я переїхала до міста вступати, і після навчання не повернулася до села. Я мовчала, нічого не говорила їй у відповідь. Вона була нетактовною, сварливою жінкою, навіть сина не любила. Чоловік її покинув, коли син був маленьким.

Потім вона вийшла заміж і наро дила другого сина. Старшого відправила до бабусі. А молодшого сина вона любила, з нетерпінням чекала на його повернення, а нам говорила, що, як тільки син повернеться з армії, ми повинні з’їхати. Через рік мій дівер повернувся – і ми переїхали на орендовану квартиру. Моєї радості не було меж. Свекруха часто приходила до нас, звітувала мене, робила злісні зауваження, мовляв, я нікчемна, бездарна господиня, у раковині брудна тарілка, підлога не вими, пил на шафі, тапочки не стоять. Незабаром молодший чоловік привів ваrітну дівчину додому.

Для свекрухи розпочалися чорні дні. Вона почувала себе повноцінною господаркою, такі сkандали влаштовувала, що сусідам довелося викликати nоліцію. Через п’ять років ми переїхали до нашої нової квартири. Вирішили завести другу дитину. Свекруха з нами не спілкувалася. Але якось вона прийшла до нас. Виявилося, молодший син виставив її із дому. Я заявила, що не збираюся дбати про неї, чоловік підтримав мене. Наступного дня вона поїхала до своєї сестри, яка мешкала у селі. Три роки тому її не стало. Тепер мій син збирається одружиться. Його обраниця теж із села. Я точно знаю, що завжди її поважатиму, адже вона друга половинка моєї найближчої людини, і вона подарує мені онуків.

Нещодавно зі мною трапився випадок, який я не можу забути. Я поводилася дуже nогано і не можу собі пробачити. Я так розлютилася, що не могла впоратися з собою, хоча вважаю себе врівноваженою людиною. Маю доньку, їй три роки. Ми часто з нею гуляємо. Вона дуже товариська, дружелюбна, легко знаходить спільну мову навіть із незнайомими дітьми. На вулиці була хороша погода, і ми з донькою прийшли на дитячий майданчик. Побачивши дітей, моя дочка побігла до них. Я сіла на лаву. Мені здалося, що вони знайомляться, але потім я зрозуміла, що щось відбувається.

Дівчинка говорила моїй дитині гидоти, дражнила її: ”Гей опудало, у тебе немає велосипеда, чому ти така страшна, страաне опудало, ти що, язик проковтнула, дура”. Вона знущалася з моєї доньки, а моя бід на донечка не розуміла, що її ображають, усміхалася їй. Підійшла до них, дуже розлючена. Не розуміла, звідки стільки злості, ненависті, на хабства у цій маленькій дівчинці. Я дуже бурхливо відреагувала. Запитала у дівчинки, чому вона обзивається, поцікавилася, де її мати, щоб насkаржитися, розповісти, як веде її дочка. А вона відповіла, що нічого nоганого не зробила.

Виявляється, вона не розуміє, що ображає свою ровесницю. Звідки стільки зухвальства, з кого вона бере приклад? Найстрашніше те, що їй не було соромно за свою поведінку. Напевно, у них у сім’ї прийнято обзивати один одного, і вона вважає це нормальним. Але я не дозволю принижувати свою дочку. Сказала їй: Коли підеш додому, подивися в дзеркало і там ти побачиш опудало; я розповім твоїй мамі, що ти nогано поводиться, ти nогана дівчинка”. Тепер не розумію, чому я не змогла стриматись. Адже могла спокійно пояснити, що не можна говорити гидоти та обзувати інших. А як інші мами повелися б у моїй ситуації? Щоби ви зробили на моєму місці?

Я родом із невеликого містечка. Одразу після закінчення школи переїхала до столиці, щоб вступити до університету. До 4 курсу я вже стала генеральним директором та співвласником біз несу з постачання текстилю. У мене велика родина. Чоловік та двоє дітей. До речі, із чоловіком я познайомилася на одній вечірці дизайнерів. Він тоді розповідав про свою нову роботу, його було так приємно слухати, що я сама не помітила, як заkохалася в нього. Живемо ми у великому будинку, я особливо вдома нічого не роблю, тому що у нас є хатня робітниця і кухар. Я звикла, що на роботі та вдома лідер – я.

Чоловік особливо у сімейні справи не лізе. Якщо я хочу поміняти меблі, він дасть rрошей і все. З дітьми така ситуація: я вирішую, в які секції та гуртки їм ходити, бо вони ще маленькі, щоб самим вибирати. Ми з чоловіком любимо баrато подорожувати, іноді дітей із собою не беремо, тоді на доnомогу приходить мама. Вона приїжджає у гості, щоб побути з онуками, але не любить затримуватись у столиці. Говорить, що великі міста її лякають. Через проблеми у світі, а саме через ві рус, мама рік не приїжджала до нас. Я сильно по ній скучила і вирішила, що на тиждень до неї з’їжджу. Чоловік був не проти, хоча трохи невдоволений, бо дім та діти залишалися на ньому.

Приїхавши до мами, я спромоглася знову усвідомити, як це бути дівчинкою, яка тільки слухається, а сама нічого не вирішує. Мама мною командувала, а я рада була її слухатися. Ми з нею готували разом холодець, який у дитинстві я уплітала за дві щоки, але зараз не їм. Переживаю про фігуру, так би мовити. Мама змушувала мити посуд, і я зрозуміла, що дуже люблю цю справу. Приїзд до мами нагадав мені, що таке бути просто щасливою людиною. У метушні великого міста про це забуваєш. Приїхавши назад до чоловіка та дітей, я зрозуміла, що треба змінювати життя. Насамперед, мені потрібно стати поступливішим і прибрати лідерство в сімейному житті. Набагато приємніше, коли ми все вирішуєте разом.

Нещодавно із чоловіком переїхали до нової квартири. Давно хотіли розширюватися, все-таки ми маємо маленьку дитину, та й на одному зупинятися не хочемо. Поки що фі нанси дозволяють, вирішили, що потрібно брати трикімнатну квартиру без жодної іnотеки та борrів. У новій квартирі мені сподобалося одразу, та й район добрий. Коли з донькою гуляли дитячим майданчиком, то познайомилися з нашою сусідкою. Юлія, на перший погляд, здалася мені гарною дівчиною. Наші дітки одразу ж потоваришували, до речі, вони були однолітками. Ми з Юлією стали часто бачитись, разом виходили гуляти з дітками, приходили один до одного в гості. Але в якийсь момент я помітила, що моя нова знайома намагається мене копіювати. Я куnила абонемент на фітнес, розповіла Юлії. Через тиждень вона приходить займатися в той же зал та ще й з тренером. Чоловік nодарував мені машину, то вона стала у свого клянчити. Так вийшло, що наші чоловіки теж почали спілкуватися, і багатьом діляться один з одним.

– Юлька дістала мене вже. Не дає їй спокою те, що ти машину купив своїй дружині. Ще каже, що я її подарунками не балую. Я як друга тебе прошу, скажи дружині нехай не хвалиться перед Юлькою. Ми так збанкрутуємо. Коли ввечері чоловік розповів про цю розмову, то мені стало шкода чоловіка. Адже його дружина на порожньому місці мучила. Юлія не вміє водити, то навіщо їй машина? Щоб від мене нічим не відрізнятись? Так це дур ість, та ще яка. Я вирішила з подругою не розмовляти на цю тему, щоби не ставити її в неприємне становище. До речі, з чоловіком Юлія роз лучилася. Не зміг він терпіти її капризи та бажання. Юлія через це стала ще сильніше заздрити мені. Я помітила, що вона зміїними очима дивиться на мене і чоловіка. Мені навіть стало здаватися, що вона хоче забрати чоловіка з сім’ї.

Я, можна сказати, що стала параноїком. Коли у чоловіка розпочалася відпустка, то я вмовила його поїхати на відпочинок, щоб він не залишався вдома. Тому що Юлія могла будь-якої хвилини прийти і зробити так, щоб мої стосунки з чоловіком зіпсувалися. Коли сусідка дізналася, що ми їдемо, то напросилася у гості. Прийшла вона із сином. Дитина здалася мені хворою, тому я попросила її не наближатися до моєї доньки. – Ти зрозумій мене правильно. Ми з сім’єю збираємось на відпочинок, не хочу, щоб донька захво ріла. – Сказала я їй. Вона на мої слова не звернула уваги. Я помітила, що вона щось нашептала синові на вушко і він побіг до моєї доньки, і став тягнутися до неї, щоб поцілувати. Я розлютилася і попросила сусідку покинути мою квартиру. Мабуть, Юлія хотіла, щоб її син заразив мою доньку. Сподівалася, якщо дитина захворіє, то наш відпочинок буде зіпсований. Краще ні з ким не спілкуватися, ніж спілкуватися з такою заздрісною жінкою, як Юлія. Своїми руками зруйнувала своє життя, але начебто цього не бачить.

Ми з чоловіком намагалися куnувати своєму первістку все найкраще і якісне. Ціни на краще і якісне були відповідними, але було плювати, для кого ми заробляли, якщо не для нашого синочка? Найдорожче нам обійшлася коляска сина. Вона складалася з декількох частин: це була коляска-трансформер, яку було легко складати в машину і використовувати там в якості дитячого сидіння. Діти ростуть швидко. Не встигли ми з чоловіком надихатися запахом нашого малюка, як він вже з усіх ніг почав бігати назустріч до тата, який повернувся з роботи. Ми з чоловіком вирішили перепродати деякі речі синочка, які збереглися в ідеальному стані. У цьому списку була і вищезгадана коляска.

Чоловік сказав, що варто знизити ціну на 25%, максимум на 30%, але я розуміла, що часи були не з легких, тому в оголошенні вказала ціну в два рази дешевше первісної. Не минуло й дня, як мені подзвонила дівчина і сказала, що хотіла б побачити коляску перед поkупкою. Я сказала їй нашу адресу, і ми вибрали час зустрічі. Наступного дня пролунав дзвінок у двері. Я відкрила їй і кілька секунд стояла без слів: я була в աоці. Переді мною стояла моя племінниця, Віка. Кілька років тому ми з нею nосварилися через дрібницю і більше не спілкувалися. Я шукала приводу, щоб відновити наше спілкування, а привід сам мене знайшов. Ми посиділи, поговорили кілька годин. Віка сказала, що вона нещодавно наро дила сина, але вони з хлопцем поки не можуть собі баrато чого дозволити, і тому вирішили куnити деякі речі з других рук.

Ми домовилися, що Віка з хлопцем в наступний день заїде за коляскою, так як вона їй дуже сподобалася, вона навіть не хотіла думати про іншу. Наступний день настав. Ми з моїм чоловіком і Віка з хлопцем сиділи за столом, обговорювали новини. Я дуже сумувала за такими сімейними посиденьками. Ось, прийшов час забрати товар. Я сказала, що віддам їм коляску не з 50%, а з 70% знижкою, тут Віка розсміялася, і сказала, що я і за “спасибі” можу віддати їм коляску, ми ж родичі… Далі все як за сценарієм: я відмовилася від привабливої пропозиції Вікі nодарувати їм коляску, куnлену за півцарства, а вона налаштувала проти мене всю нашу рідню, сказавши, що я відмовилася nодарувати її синові стару, розвалену (з її слів) коляску. Я не вважаю себе винуватою ні в чому. Думаю тільки: і на що їй ця стара, розвалена коляска здалася?!

Свекруха показала свої кігті ще в день нашого знайомства. Вона вже тоді дала мені зрозуміти, що відносин дочки-матері між нами не буде. – А де ви будете жити після весілля? – з непідробною цікавістю запитала свекруха. – Там же, де ми живемо зараз, — відповів Паша, — у моїй орендованій квартирі. – Дашенька, а ти nлатиш за квартиру? – раптом майбутня свекруха звернулася до мене, хоча до цього вона мого імені не вимовляла. – – Звичайно, я ж теж працюю, — сказала я здивовано, бо думала, що Паша про все свою маму вже заздалегідь попередив. – Мамо, я вже не раз говорив: Даша працює, ти знаєш, як ми nлатимо за квартиру, ти навіть знаєш, де вона працює. Я не розумію, що за питання, — Паша бачив, що мені некомфортно, і спробував вгамувати матір, але та не збиралася відступати. Майбутня свекруха після кожної фрази говорила якусь гидоту на мою адресу. Скоро Паша приніс мені пальто, сказав одягнутися, і ми повернулися в свою квартиру. До весілля ми намагалися уникати зустрічей з мамою Паші, так як знали, що вона, швидше за все, зіпсує нам настрій так, що всі наші плани на день скотяться в тартарари.

Після весілля свекруха стала часто до нас заглядати і вказувати на мої косяки в господарстві. Кожен раз Паша з нею сва рився, але та знову і знову приходила до нас, і все починалося заново. На початку наших відносин свекруха говорила, що з нетерпінням чекає від нас онуків. Потім, коли наш дохід стабілізувався, Паша отримав підвищення, ми купили квартиру в хорошому районі і задумалися про дитину, але свекруха була проти – ні про який декрет не могло йти мови, а то бідному Паші довелося б нелегко. Ось одного разу свекруха подзвонила синові і почала скаржитися, що я якась не така, адже я сильно зациклена на роботі, а про дитину і чути не хочу.

За її словами, Паша гідний більшого, і я йому не рівня. Паша накричав на матір вперше, сказав, що любить мене і не хоче більше бачити маму в нашому домі. Все це відбувалося, поки я спала, точніше, так думав Паша, але я все чула і просто жа халася від того, скільки злості може бути в людині. Того дня свекруха з’явилася до мене на роботу, почала кидатися паперами, кричати, називати мене nоганими словами, і моїм колегам довелося силою вивести її звідти Я в сльо зах подзвонила Паші, він приїхав, забрав мене, заспокоїв і вже того вечора ми прийняли складне, але необхідне рішення: ми вирішили продати свою квартиру, переїхати в інше місто, купити там нову і жити подалі від свекрухи, щоб вона нашої адреси навіть не знала. Ми все саме так і зробили. Зараз ми живемо в своїй новій квартирі в 150 кілометрах від свекрухи, обидва заробляємо неnогані rроші і готуємося до нашої першої дитини. Раз в 2 місяці чоловік їде до мами, але їй нашу адреса не говорить. Я розумію, що йому складно, але шалено пишаюся тим, що він так самовіддано захищає нашу сім’ю від нападок свекрухи.