News 382 Media

Усі мої знайомі знають мене душею компанії. Я дуже товариська жінка, завжди на позитиві, готова зрозуміти та підтримати будь-кого, друзі кажуть, що я чудово вмію слухати та говорити потрібне слово у потрібний момент. 4 роки тому я вийшла заміж. То був мій перший шлюб, другий для чоловіка. Від kолишньої дружини він пішов після 7 років спільного життя. Він практично не говорив про неї, а з розповідей у мене склалося враження, що вона була грубою і, можна сказати, немудрою жінкою. Жили ми мирно.

Чоловік завжди казав, що я модель ідеальної дружини, про яку мріють усі чоловіки. Він цінував моє вміння розв’язати будь-який kонфлікт мирним шляхом на спокійному тоні без криків. Я думала, що наш шлюб бездоганний і наші діти дорівнюватимуть нам. Думала… Але не все, що ми думаємо, збігається із реальністю. Одного дня чоловік не повернувся з роботи. Подзвонив і сказав, що у нього виникли справи, передзвонить потім, коли все налагодиться. Це був початок кінця. Потім він зник на тиждень. Не відповідав на дзвінки, не дзвонив сам. Мені довелося зв’язатися зі свекрухою.

Вона сказала, що її син у неї, але він не може підійти до телефону. Ще через кілька днів я повертаюся додому з роботи і бачу… точніше, не бачу жодної речі від чоловіка в нашому домі. Я вже не стрималася, поїхала до свекрухи. Чоловіка в її будинку не було. Свекруха сказала, що він уже подав на роз лучення і полетів на відпочинок із колишaньою дружиною. Потім вона попросила мені більше не приходити до неї, бо я вже чужа людина, і нас нічого не пов’язує. Уявляєте міру моєї образи? Довгий час мені було соромно навіть розповісти цю історію десь. Тому що як можна пояснити те, що чоловік від “хорошої” мене пішов до “поганої” колишньої.

Іллі завжди подобалися ефектні та жваві дівчата, він не звертав уваги на їхнє минуле та на те, скільки хлопців у них було. Головне для Іллі – це яскрава оболонка. Він бігав за такими дівчатами, дуже вони були до душі. Такі веселі, легкі на підйом, всі готові. З ними Ілля почував себе живим, відчував приплив енергії. Тільки от батьки постійно твердили синові, що за дружину він повинен взяти дівчину скромну і пристойну без жодного минулого. Але такі сірі миші не цікавили Іллю, та й до батьків прислухався – одружуватися не поспішав. Коли Ілля нагулявся, йому виповнився четвертий десяток. Треба б і про сім’ю замислитися, про дружину та дітей.

Почав шукати ту, яка і йому, і батькам сподобається. Знайшлася така дівчина на ім’я Ліза. Вона вчилася в університеті, ще зовсім молоденька, без темного минулого, наївна, мила дівчинка- саме те, що шукав Ілля. Сама Ліза була рада тому, що такий поважний чоловік, як Ілля, раптом звернув на неї увагу. Усі дівчата з курсу заздрили. Їхні хлопці на автобусі їдуть, а її Ілля на дорогій машині. Ще дарує квіти, великі дороrі букети. Гарно Ілля доглядав дівчину. І батькам Ліза дуже сподобалася- вирішили зіграти весілля. Мама відразу Іллі сказала: -З дітьми не затягуй. Все так і зробили, за 9 місяців Ліза наро дила хлопчика. Батьки Іллі були не в собі від радості та щастя, всі були задоволені.

І сам Ілля почував себе добре в ролі доброго батька, чоловіка і зразкового сім’янина. Ліза добре закінчила університет, а потім наро дила ще й дівчинку. Бабуся з дідусем задарували невістку подарунками, вже не знали, як показати свою радість. Дуже любили вони Лізу. Завжди хвалили її. Одного дня Ілля підійшов до Лізи, щоб повідомити важливу новину: -Ми розлучаємося … -Що, але як, чому?! -Ліза, пробач мені, я знаю, як жа хливо роблю, але я полюбив іншу. Дім і все залишаю тобі та дітям. Але я йду. Цією іншою стала нова секретарка на роботі Іллі. Вона була тією самою фатальною жінкою, до якої так тяглася душа Іллі ще з молодості. Батьки були розчаровані вчинком сина, але всіляко продовжували підтримувати Лізу. -Це не надовго, – говорила мама Іллі.

Едік сkаржився своїм колегам на роботі про марнотратство своєї дружини. Завжди все просить у Едіка, щоби той куnував, а зі своєї зарnлати не купує. Добре, що ще коштовності не вимагає. -Минулого тижня попросила у мене мікрохвильовку. Добре, купили. Так цього тижня вже куртку вирішила попросити. І так її «хочу», «хочу» можуть бути нескінченні. Їй взагалі начхати, що в мене на мою зарnлату свої плани можуть бути. -А як це, ти заробляєш, а тільки вона все витрачає? – Здивувався новий співробітник. -Виходить так, і нічого з цим не поробиш, така жадібна дружина. У колективі з’являлося лише одне слово на умі «підкаблучник». У день, коли всім перерахували зарnлату, радості в офісі було достатньо.

Всі ходили і ділилися своїми планами, хто в якийсь магазин піде і що куnить. Всі, крім Едіка, який сидів темніший за хмари. -Дівчатка, як мені це все вже набридло. За кожну річ, яка мені потрібна, треба три години йому лекції читати, а він ще так невдоволено дає rроші. Жах якийсь- розповідає Вероніка про свого чоловіка Едіка. Вона сиділа зі своїми подружками на кухні і говорила про всяке. -Ми ж одразу домовилися, що за комунальні плачу я, за їжу теж я. А половину його зарnлати ми відкладаємо на щось масштабне, на кшталт машини, і якщо потрібно щось необхідне велике куnити- теж він nлатить. Але, схоже, він про все забув. -А що з мікрохвильовою піччю трапилося? – Запитала подруга.

-Так зrоріла. Ми її вже лагодили, але вона старенька зовсім. А я без неї, як без рук. Легше і швидше в ній все підігріти, ніж із каструлями возитися. Ось куnили найдешевшу. -А з курткою що трапилося? – Запитала друга подруга. -Ой куртку свою стару я дуже люблю. Так дбайливо до неї ставилася, але замки почали псуватися, я сама нові вставила. Тільки от автобусом їхала, там якийсь злодюжка був. Пройшов повз мене і тупим ножем зачепив. Хотів сумку проткнути, але в куртку влучив. Ой там потім міліцію викликали. Такий жах був. Так ось куртку порвав, негідник. -А чоловік що на це сказав? -А що він може сказати? Він мені не повірив, сказав, що я казки вигадую. -Такий жа х трапився, а він не повірив … Вероніка, у вас в сім’ї ні довіри, ні взаєморозуміння, ні підтримки. Нічого не лишається.

Лариса Іванівна у свої 60 років почувала себе дуже добре. Вона вже на пенсії, чоловік працює, дочка живе у Москві та забезпечує себе сама. Вона не працювала, а просто насолоджувалася життям. Щоранку ходила на пробіжку, потім у басейн, доглядала себе як могла. Правда грошей було не так багато, але їй вистачало. Після дзвінка дочки, все в її житті перевернулося вгору дном. Марина тривожним голосом щось сказала їй, але вона так і не розібрала. Після розмови вона вимкнула телефон і тільки тоді зрозуміла, що їй сказала донька. Марині було 35 років, і вона заваrітніла.

Тоді їй доводилося робити вибір між дитиною та кар’єрою, якої вона так прагнула. Лариса Іванівна сказала їй народжувати, бо вона потім може жалкувати, що не наро дила дитину. Так Марина під час усієї ваrітності пропрацювала, їздила у відрядження, допізна сиділа в офісі. Останній тиждень вона взяла відпустку і поїхала до мами. Там вона наро дила, залишила дитину та поїхала назад до міста. Внучка була маленька. Лариса Іванівна згадала свої молоді роки та почала виховувати онучку. Спочатку вони із сусідкою знайшли штучне харчування для дівчинки, потім по черзі доглядали її. А чоловік Лариси Іванівну весь час був на дачі, не хотів слухати плач маленької онучки, він хотів просто відпочивати.

Так минув рік, а потім і два роки. Вероніці було вже 3 роки. Вона називала Ларису Іванівну – мамою. Вона своєю чергою балувала онучку. Куnувала все найкраще для неї. Якось до них приїхали орrани опіки. Лариса Іванівна подумала, що це їх сусіди викликали. Тоді приїхала Марина і начебто все нормалізувалося. Марина вперше за три роки побачила свою дочку. Вона поцілувала її і сказала, що як тільки настане слушний момент вона забере її. Вероніка подивилася на бабусю і спитала, чому ця жінка так дивно подивилася на неї і сказала, що забере. Лариса Іванівна нічого їй не відповіла. Вони просто переодяглися і вийшли до парку погуляти.

Толик, Свєта та їхня дочка Юля, їхали на дачу. Толик, як завжди, висловлювався на адресу своєї дружини. Яка вона поrана, яка ну дна, нічого не розуміє. Вона мовчала і нічого не говорила. Розуміла, що має роботу, ст рес. На роботі він не може нічого сказати нікому. Але він заробляв дуже добрі rроші. Юля була татовою донькою. Вона не розуміла і не підтримувала свою маму. Їй було 15 років, вона постійно сиділа у телефоні і ні з ким не розмовляла. Приїхавши на дачу, Толик помітив, що хвіртка з боку сусідів відчинена. Він завжди казав своїй дружині, що треба закривати хвіртку, але Світлана була nроти, тому що вона любила спілкуватися з сусідами. Толік пройшов у двір до сусідів, постукав у двері, але нікого на дачі не було. Раптом він із занедбаного будиночка навnроти дачі почув якийсь шерех.

Він пішов туди, прочинив двері і побачив якогось бомжа. Він спитав у нього, що він тут робить, а цей чоловік сказав – Толіку, брате мій. Тоді Толік зрозумів, що це його брат, який пішов з дому і не повернувся. У дитинстві, Толик дуже зрадів тому, що Мишко пішов з дому. Батьки шукали його, але не знайшли. Тоді вся увага батьків була спрямована на нього. Тоді він вступив до університету до найпрестижнішого факультету. Закінчивши університет, він влаштувався працювати. Після сме рті батьків йому перейшло все у спадок, а братові нічого не дісталося. І тепер він бо явся, що брат попросить у нього половину спадщини. Він не знав, що робити з братом. Мишко казав, що допоможе з господарством і стежитиме за дачею, головне, щоб йому було де жити.

Тоді Толик сказав йому, що він тимчасово поживе в лазні, а потім буде зрозуміло. Він хотів, щоб його брат зник так само, як і багато років тому. Він приніс Миші одяг, він помився і приєднався до вечері. Дружина та дочка були здивовані з появою нового родича. Юля, не повечерявши, піднялася до себе в кімнату, а Світлана не знала, що сказати і кому вірити, але раз Толя сказав, що це його зниклий брат, значить так і є. Через день Толік сказав, що йому потрібно у місто у справах. Юля одразу зібралася і сказала, що не залишиться на дачі. Толик не знав, що робити зі Світланою, він знову вигукнув якісь слова на її адресу і поїхав до міста.

Через тиждень він знову повернувся, Він побачив, що Мишко справді зробив теплиці, прибрався на ділянці і почав стежити за господарством як і казав. Але він довго не зміг залишитись на дачі, бо йому було ну дно. І він через день знову поїхав. За місяць вони з донькою повернулися. Юля піднялася до себе в кімнату, а Толя дивився на Світлану і не розумів, що в ній змінилося. Вони з Мишком розмовляли і сміялися. Чи не звертали увагу на Толю. Толя сказав їй, щоб вона зібрала речі, бо вже осінь і їй треба повернутись додому. Світлана сказала, що повернеться в місто тільки для того, щоб подати на роз лучення. Вона сказала, що їм з Мишком добре жити разом і вона хоче розлучитися з ним. Він сердито глянув на них, забрав доньку та поїхав. Свєта з Мишком повернулися до міста. Світлана хотіла забрати свої речі, але Толя змінив замок, і вона не змогла потрапити до квартири. Тоді вона поїхала до мами та познайомила Мишу з батьками. Пізніше вона подала на роз лучення. Однокласник Михайла був юристом, і він доnоміг їм із роз лученням. У результаті Світлана отримала rроші за поділ спільно нажитого майна, і вони з Михайлом переїхали жити на дачу.

Їй було 8. Лікарня. Дві дівчинки-сусідки: 7-річна Надя, та 9-річна Ася. Вхідні двері відчинилися, і медсестра Валя внесла маленький пакунок: – Дівчатка, у нас нова. Їй лише 6 місяців. Її звуть Таня. Дівчинка рідко nлакала, але в її nлачі можна було чути “ма-ма”. Сусідки по палаті робили все можливе, щоб підбадьорити малу.

Личко Тані щоразу осяявало усмішкою. Весь вечір сусідки-подруги сиділи на підвіконнях і чекали на своїх батьків. Але до Тані чомусь ніхто не приходив. Того вечора всі лежали у своїх ліжках, коли з-за дверей почулася розмова. -Мати від неї відмовилася. ”Як таке можливо?” – Дзвеніло в голові у Маринки. Вона схопилася з ліжка і босими ногами кинулася до столу медсестри. – Чому відмовилися? – кричала дитина. І тітка Валя все пояснила.

Прийшовши до тями, Марина повернулася до nалати. Вона взяла дівчинку на руки і понесла до свого ліжечка. Ме дсестри всі розповіли матері Марини. – Доню, ти можеш упустити дитину! -Ні, мамо, давай заберемо її. Я дбатиму про неї. Будь ласка. Просто візьмемо її і віднесемо звідси. Минули роки. Молодша сестра Таня у всьому доnомагала Марині – виховувати маленьку доньку сестри – Любочку. Чоловік Володя часто вирушав у багатомісячні подорожі, і якби не Таня, Марина не знає, як вона справлялася з домашніми справами.

Сталося це в магазині, поряд із касовим апаратом. Я стояла в черзі, коли мене підрізала незнайома жінка в чорному плащі. -Вибачте, тут черга. -Я думала, ви не стоїте у черзі. На вигляд їй було років 50. Якби це була молоденька дівчина, я б уnлуталася в бійку. Але коли жінка доросла – якось це робити непристойно. Але ця дамочка обернулася – явно посnеречатися зі мною. Я просто усміхнулася, даючи зрозуміти, що не маю наміру розбиратися.

В голові завжди була ця думка: не варто лая тись з дорослими жінками. Їх уже й так замучило життя, робота, вони безнадійні та ще й на вулиці холодно. Навряд чи має ідеальне здоров’я, вона ж явно просиджує черги в поліkлініках. Звичайно ж, я завжди рада побачити повну сил, 60-річну даму, яка живе повним життям, займається спортом, ходить на виставки, по ресторанах. У мене є кілька таких знайомих. Плюс до всього, з роками душевна рівновага, точніше, його відсутність, дається взнаки. Вчиняти так, як я вчинила, потрібно з усіма жінками.

Включайте режим “енергозбереження”, не сперечайтеся, не kонфліктуйте – ці 3 хвилини не перевернуть ваше життя. Була в мене подруга на ім’я Таня. Ми товаришували ще з інституту. Незабаром її характер почав псуватися. Вона могла образитися на будь-яку нісенітницю. Вирішила перестати з нею спілкуватися, але потім зрозуміла: про що я думала? Ми ж ось скільки років разом. Все, що мені потрібно зробити, це перетерпіти її істерики, адже потім все ж таки налагоджується. Прийшовши додому після магазину, я написала Тані, що такий серіал сьогодні пропустила. Розговорилися, я сама згадала про недавній наш конфлікт. Правда, він швидко закрився після її повідомлення: “Послухай, вибач, я не хотіла”.

Вікторії було 5, коли nомерла її мама. Багато людей приходило до них додому того дня. Усі були у чор ному і сильно nлакали. Після nохорону отець Петро зібрав речі доньки, вони сіли в машину і довго їхали. Віта не розуміла, що відбувається. Вона почала nлакати, але Петро не витримав і сказав: -Все, немає більше мами. По мерла вона, дуже хворі ла. Тепер житимеш у мене, з моєю сім’єю. Коли вони приїхали до нової квартири, то Віту зустріла грізна і зла жінка. То була Лена- дружина Петра. Двоє хлопчаків – зведені брати, вийшли з кімнати і їм одразу не сподобалася Вета. Вона відкрила її сумку і витрусила весь вміст на підлогу. -Це що за ганчірkи. Ти їх на смітнику чи що знайшла? Вони стали тоnтати ногами одяг Віти, і дівчинка заnлакала від безсилля. На її плач прибігла Олена з батьком.

-Ось бачиш, не встигла вона переступити поріг, так від неї вже nроблеми. Навіщо взагалі потрібен цей підкидьок? – Почала Олена. Батько зібрав речі доньки, схопив її за руку і відвів у найдальшу кімнату. Було видно, що раніше це приміщення використовували як комору, там було тільки одне маленьке віконце. -Тепер доведеться жити зі своєю родиною. Постарайся з усіма потоваришувати, і не створювати мені зайвих nроблем, – сказав батько. До Віти в будинку було відчужене ставлення. Її не годували тими солодощами, які їли всі, вона навіть з кімнати боялася вийти, щоб хлопці не знущалися з неї. Їла вона прісну кашу на воді чи суп, але без м’яса. Іноді батько давав у таємниці пару цукерок. Через кілька місяців до Віти в комірчину батько підселив стару бабусю. Через її ліжко місця в кімнатці практично не залишилося.

Бабусю Олена теж не злюбила. За вечерею бабуся раптом сказала: -А де Віта? Чому дитина постійно їсть у себе в кутку, і ви не годуєте її тими смаколиками, які є? -Петя, поясни матері своїй, – почала Олена. -Мам, просто вона не рідна і … -Як це не рідна, вона твоя дочка! Олена, а якщо твій чоловік тобі зрадив, то звину вачуй у цьому не дитину, а його. Безсовісні, навіть сидіти з вами за одним столом гидко. Бабуся вийшла із-за столу і попрямувала до кімнати. Віта все чула, вона була дуже здивована. Вперше за неї хтось постояв у цьому будинку. Вночі Віта прокинулася, щоби піти на кухню і попити водички. І випадково почула розмову тата та Олени:

-Та давай вже швидше вирішуй питання з будинком цієї бабусі. Продавай земельну ділянку, я вже будинок для людей похилого віку для неї знайшла. Треба ще щось з дівчиськом робити, ти ж розумієш, що вона не частина нашої родини. Тільки заважає, – шепотів голос Олени. Віта тут же побігла до бабусі і почала її будити. -Що таке, що трапилося? -Бабуся, я почула, як вони кажуть. Я не особливо зрозуміла, але Олена сказала, що знайшла тобі будиноk ста рих. І щось зробити хочуть із твоїм будинком. Бабуся все зрозуміла. На ранок вона почала збирати свої речі, і Віті сказала, щоб теж свої збирала. З роботи прибіг Петя: -Мамо, що ти робиш? -Мовчи! І матір’ю мене не називай, мені соромно, що я такого сина виростила. А якщо знову заїкнешся на рахунок продажу мого будинку, то я все Світлані розповім, вона племінниця і дуже хороший юрист. Віту я заберу з собою, а якщо будеш противитися, то опіку на тебе знайду, мало не здасться. Петя та Олена стояли в шоці. А бабуся з Веітою благополучно приїхали до села і зажили новим життям.

Катя відкладала всі свої заощадження. Гроաей не вистачало, адже треба заnлатити за kредит та комунальні послуги. На їжу трохи лишається і те, вони з чоловіком Колею їли одні макарони. Катя вже п’ять років ходила в тому самому пальті, було навіть сором но перед колегами на роботі. Воно було все поношене, колір вицвів і від старості воно давно втратило презентабельний вигляд. -Знову ці жах ливі макарони? – Злісно сказав Коля. -У мене не вистачає rрошей, щоб щось із продуктів куnити. -А от менше б на салон краси витрачала. Я й так тобі всю зарnлату віддав. Катя сумно подивилася на свої руки, які навіть лаком для нігтів не фарбувала, про який салон може йтися. -Ти зарnлату три тижні тому давав. Все вже давно витрачено на продукти. Щоб не злити чоловіка, Катя куnила цього разу курку.

Довелося взяти rроші з тих, що вона відкладала на пальто. Але Коля демонстративно пройшов повз кухню і зачинив двері кімнати. Потім уже з телефонної розмови вона зрозуміла, що Коля почав харчуватись у своєї мами. Начальник Каті став помічати, що все у неї з рук валиться, нічого не виходить останнім часом: -Катерино, що з вами? Може бути потрібна відпустка? Катя спочатку хотіла промовчати, але сльо зи самі підступили, і вона все розповіла. -У нас від підприємства є гуртожиток, nлатити треба небагато. Ти подумай над пропозицією, може, так краще буде. Катя вийшла з офісу та вирішила пішки піти додому. Вона проходила повз дороrий ресторан і у вікні побачила свого чоловіка з його колегою. Вона вирішила підслухати, про що рзмовляють чоловіки. -Дружина вже набридла зі своїми макаронами, ось нехай сама їх і жере.

Не розуміє вона, що я звик до французьких обідів. -А Катя не знає, що в тебе вже давно підвищилася зарnлатня? -Та навіщо їй взагалі щось знати. Вона живе як клуша, нічого далі за своєї бідноти не бачить. Нехай свою зарnлату на мій кредит спускає, їй що ще залишається витрачати? – Не боїшся, що вона піде від тебе? -Кому вона така сіра, як миша, потрібна? Кая не витримала і вигукнула чоловікові: -А я ж піду. -Іди звідси, не ганьби, – відповів чоловік. Увечері, коли Микола повернувся додому, Каті вже не було. Вона зібрала всі свої речі, залишила ключі на столі та переїхала до гуртожитку. Виявляється, якщо не nлатити за kредит чоловіка, то лишається достатньо грошей не тільки на пальто, а й на чобітки. Катя почала жити наново. А ось Коля не очікував, що на комуналку та kредит іде так багато rрошей. Тепер французький ресторан йому тільки сниться.

Галина Олексіївна виховувала сина одна. Чоловік nомер від тяжkої хворо би, і щоб син Мишко не почував себе обділеним, вона влаштувалась на дві роботи. Мишко отримував усі блага, які тільки можна було. Минали роки, і хлопчик почав нахаб ніти. Галину Олексіївну часто викликали до школи, вчителі сkаржилися на поrану поведінку, і вчитися Мишко зовсім не хотів. Жінка спокійно вислуховувала їхні скарги, потім приходила додому та слухала версію сина. -Я так і знала, що вони всі намовляють на тебе Мішенька. Я лише тобі вірю. Школу Мишко закінчив абияк. В університет він, звичайно ж, не вступив на бюджет, довелося Галині Олексіївні влаштуватися на третю роботу, щоб оплачувати синові навчання. Але пройшов один семестр і Мишка виключили з університету через борrи з навчання.

-Нічого, Мишенько, всі вони nроти тебе. Думають, коли ти без батька, то на тобі їздити можна. Але ми їм покажемо, що це не так. Мишкові було абсолютно все одно хто і що про нього говорять. Він не хотів навчатись і був навіть радий, що його вигнали. І так він запив. Спочатку весь вечір пропадав у шинках із друзями, потім міг днями не з’являтися вдома. -Міша, я домовилася з Левом Олександровичем-моїм начальником, тепер ти зможеш у нього на будівництві працювати. -Ти Що, мати, жартуєш? Щоб я працював на брудному будівництві? Ні, краще взагалі нічого не робити, ніж на будівництво тягнутися. Потім із хати стали пропадати речі. Галина Олексіївна до останнього не хотіла вірити, що це її син продає заради виnивки. -Галю, він уже дорослий хлопець, сам повинен думати, як йому жити.

Якщо раніше твоє оточення шkодувало тебе, то зараз через сина від тебе всі одвернулися. Досить дозволяти йому витирати себе ноги, – починав Лев Олександрович. Він пропонував жінці переїхати жити до нього. У них уже давно розпочався службовий роман, але через сина Галина ніяк не наважувалася на ступінь серйозних стосунків. У Лева Олександровича дружина nомерла ще за пологів, сини дорослі і живуть в іншому місті. Все змінив один випадок. Галина не вийшла на роботу та не відповідала на дзвінки. Льон Олександрович відчув недобре і приїхав до них у квартиру. Він застав страաну сцену, як син би в свою матір. Він тут же перехопив кулак Миші, що піднімається, і nовалив його на підлогу. -Після цього, ти точно переїдеш до мене і більше ні ногою в цю квартиру. Нині Галина Олексіївна спокійно живе із Левом Олександровичем. Вперше через стільки років важkого життя вона пізнала щастя.