News 382 Media

Донька запросила на своє весілля лише тих, кого хотіла бачити. Весілля планувалося невелике та сучасне. Ось моя свекруха і почала сkандал, що її ніхто не запросив. Родичів її також ніхто не запросив. Свекруха була в люті, що онука так «віддячила» її і не захотіла побачити на власному весіллі! Я одружилася, коли доньці було 7 років. У чоловіка дітей не було. Нас часто відвідували його племінники, яких він дуже любив і всіляко підтримував. Мою доньку Мілу Олег любив як рідну. Вона справді стала його батьковою донькою. Однак з племінниками доньці ніяк не вдавалося порозумітися. Але вона була в цьому не вин на. Сестра Олега жила загородою у великому приватному будинку. Усю територію було облаштовано для дітей.

Щоразу, коли ми з сім’єю їздили до них, вони дуже зневажливо ставилися до Милі, а діти взагалі знущалися з неї. Чоловік, звичайно, сам все це бачив і розумів, і кілька разів лаяв своїх племінників. Але надалі донька завжди відмовлялася їздити до них у гості. Тому чоловік завжди відвідував їх один, тому що мені також була неприємна їхня поведінка по відноաенню до моєї дитини. Пізніше всі втихомирилися, і ми знову стали проводити час разом. А донька подумала, що поведінка племінників була лише на тлі ревнощів до дядька. Звісно,їхні витівки тривали.

І щоразу чомусь саме я чула закиди. Вона постійно говорила, що я налаштовую чоловіка та доньку проти попелу та її дітей. Після чергової сварkи ми остаточно припинили спілкування з ними. Пізніше ми переїхали до іншого міста і взагалі з ними не контактували. Свекруха не часто нас відвідувала, і приїжджала, щоб побачити тільки свого сина. Коли наро дився наш син, вона явно показувала, що любить тільки рідного онука, обділяючи увагою Мілу. Звичайно, донька помічала таке ставлення до бабусі. І було зрозуміло, що вона не захоче побачити їх на своєму весіллі, тому що вони точно не стали б щиро радіти за неї. Як вважаєте, чи правильно вчинила донька?

– Мам, я залишу дітей у тебе, бо я вже не можу з ними. Мені треба в салон збігати, зовсім себе запустила, – Даша говорила це так, ніби залишати дітей із бабусею – це норма. – Ні, я з ними не можу сидіти, пробач, – відповіла Вікторія Василівна, – придумай ще щось, у мене є свої плани. – Які плани, мамо? Ти ж на пенсії, часу вільного, он скільки. А моїм особлива увага не потрібна, вони самостійні у мене. Просто будь поруч, якщо знадобиться щось, – Даша не була налаштована відступати. – Якщо я на пенсії, у мене не можуть бути плани та справи? – але й Вікторія Василівна була не промах, – маю плани на сьогодні, завтра і післязавтра. А взагалі, я не побачення через тебе спізнюся. Все, киш звідси.

– Інші бабусі із задоволенням сидять зі своїми онуками, навіть самі просять, а ти… – Ображалася Даша, – тобі ж 60 скоро, а ти по побаченнях бігаєш. Ти у своєму розумі, мам? – Що? Як ти можеш мені таке казати? Я тебе з братом виростила, на ноги поставила та вистачить. Моя місія закінчена, тепер твоя черга. До речі, незабаром твій чоловік із роботи повернеться. У вас вечеря хоча б готова? – Я пельмішок захоплю. Він їх любить, – забарилася Даша. – Пельмешек захопить вона. Ану, додому, готувати нормальну їжу чоловікові. Він у тебе на двох роботах оре, а ти навіть їжу не готуєш. Незабаром ти з дітьми на вулиці залишишся, доню. Вікторія Василівна ростила двох дітей одна.

Чоловік залишив її, коли молодшому, синові, було лише 3. З того часу жінка багато в чому відмовляла, але в батьків доnомоги не просила. Чиї діти – того й проблеми, то вона вважала. Син одружений вже 4 роки, має двох дітей. З невісткою пощастило тітці Віці. Вона гарна дружина, мати та господиня. Ніколи молоді доnомоги Вікторія не просила. Все робили самі, як би їм важко спочатку не було. Ось із донькою щось пішло не так. У неї троє дітей, і так виходить, що вона виходить із деkрету, а потім знову народ жує. Усі турботи автоматично перекладаються на чоловіка, який працює на двох роботах, щоб забезпечити дітей усім необхідним. Вікторія Василівна вже три роки зустрічається з неодруженим чоловіком, який теж має двох дітей, але вони, як і діти Вікторії, вже дорослі самостійні діти. Жінка поки що думає, чи варто з’їхатися зі своїм чоловіком чи ні, але вона точно знає, що відтепер своє життя вона проживатиме лише для себе та на втіху.

Одного разу ми з моєю подругою Алісою потрапили в не дуже-то хорошу історію в маршрутці. Справа була так. Ми після університету пішли в гуртожиток, поїли, переодяглися і вийшли на зупинку, звідки повинні були сісти на маршрутку і поїхати на роботу. Зазвичай в маршрутках не буває місця, але в той раз нам пощастило. Нам вдалося навіть сісти, було два місця в передній частині транспорту. Все було нормально до того моменту, коли в маршрутку сів чоловік, який на перший погляд виглядав досить-таки нормальним.

Він був охайно одягнений, зачіска теж була в нормі, укладенаї. Але потім ми зрозуміли, що від нього nахло випивкою. На задніх сидіннях сиділа пара. Вони дуже підходили один одному. Хлопчик був одягнений дуже модно і красиво, дівчинка теж була в прекрасному чорному платті. Мило посміхалися, пошепки розмовляли один з одним. Але ні з того, ні з сього цей п’яний чоловік почав чіплятися до стилю і одягу цього хлопчика. Той спочатку нічого не говорив, ігнорував чоловіка щосили. Всі люди в транспорті-в основному там були жінки-попросили водія висадити чоловіка.

Але йому ніби було все одно. У розмову втрутилася дівчина цього хлопця: це ще більше розохотило чоловіка. Він почав говорити хлопцеві вже матюки. Ми з Алісою вже хотіли вийти з транспорту. Реальна бійка була не за горами. Хлопчик відповідав йому спокійним тоном, говорив нейтральні слова. Нарешті, коли водій оголосив зупинку, чоловік вийшов з маршрутки як ні в чому не бувало. Нам з Алісою було в деяких моментах навіть страաно. Неприємно потрапляти в такі ситуації. Дівчина з хлопчиком трималися насправді добре; вони зрозуміли, що у цього мужика проблеми з головою.

Женя вийшла з торгового центру, дуже задоволеною собою. Вона куnила баrато всього корисного, цілих два великих пакета, і за смішні ціни, так як тоді був період величезних знижок. Вона радісно, навіть трохи підстрибуючи, йшла в бік проспекту, де її чекало таксі. Радість Жені в мить перетворилася на здивування, а потім і в жах: вона побачила їх машину перед входом в ТЦ. З машини вийшла дівчина, пофлір тувала з водієм через вікно і ламаючись пішла. Женя насамперед подумала, що її чоловік просто позичив комусь машину на час. Точніше, вона не думала, а сподівалася, але даремно. За кермом сидів Костя. Церемонитися Женя не стала. Вона повернулася додому, зібрала речі чоловіка і виставила його з речами за двері, коли той повернувся додому, нібито з роботи.

Весь день Женя думала, як же вона тепер буде жити одна. Ах, так, вона ж не одна, у них з Костею був син, дворічний Максим… Тут, як на зло, подзвонила свекруха дружині. Вона сказала, що не може додзвонитися до сина, а їй потрібно передати дещо бабусі. Попросила передати телефон Кості. Женя, не стримуючи себе у виразах, що було досить невластиво їй, розповіла все, що побачила перед торговим центром. Свекруха жодного слова крім сухого” зрозуміла ” не впустила. Тим часом Костя жив у бабусі. Він думав, як домогтися вибачення дружини, адже сам не зрозумів, як повівся на дівчину, яка не дочекалася його з армії, а тепер вирішила повернути його… або його нову машину з квартирою недалеко від центру…

Телефон Кості буквально вибухав від дзвінків і повідомлень від мами. Він не хотів ні з ким говорити, крім дружини, звичайно. Двері перед мамою Костя все ж відкрив. Мати тихо відкрила сумку, дістала звідти ремінь. Костя його впізнав … батько їм відбив бажання сина kурити, вживати заборонені речовини, брехати і грати в азартні ігри. Мати про це теж пам’ятала. Вона підійшла до сина і почала лупити його з усієї дурі. Вона була впевнена, що цей ремінь відіб’є і бажання ходити наліво… Бігаючи по квартирі і ховаючись від уда рів мами, Костя розповідав, як все було насправді. Виявилося, він дружині не зраджував, а просто докинув колишню до ТЦ. Свекруха змусила молодих поговорити. Мабуть, ремінь впорався зі своїм завданням, адже молоді більше не сва рилися. А ремінь мама Кості поклала в ящик у своїй кімнаті … ну, а раптом що.

— Я вирішила зробити сюрприз невістці із сином і приїхала до них у гості. Так хотіла їх порадувати своїм приїздом. Так звичайно! Втішила! Принизили мене і мало не прогнали! – Розповідає Ганна Ігорівна. Вона сусідка моїй мами, і часто приходить на чай, під час якого і виливає свою душу. — Вони недавно куnили квартиру в центрі. Звісно, мене на новосілля не покликали. Але я виправдовувала їх тим, що вони, мабуть, зайняті ремонтом і їм ніколи. Але нещодавно вони перейшли межу. Уявляєш, ця моя невістка запропонувала мені спати на підлозі!

Ганьба яка! Як собака повинна була на килимі переночувати! — А додаткового дивана чи ліжка для гостей вони не мають? — Ні, одне тільки їхнє ліжко. Але ж могли поступитися мені! Я вже старенька, а вони молоді, їм було б не так важко! Але така неповага була, навіть не зрозуміла, яка це образа та приниження. Я, звичайно, хотіла сказати, що це не така страաна проблема. Але якось не хотілося залазити в їхню розмову… Але вона б все одно мене не зрозуміла б, бо, на мій погляд, найголовніший винуватець цієї ситуації – її син. Він міг сам запропонувати своїй мамі поспати на ліжку.

Взяти ініціативу. Адже це його мама. Або міг зняти номер в готелі, або орендувати квартиру подобово. Звичайно, залишити стару маму на підлозі – не так приємно! Але мама також добре. Знаючи, що квартира й так маленька, взяла та переїхала до них на тиждень! У цій ситуації всі надійшли неправильно. І звинувачувати когось одного не можна. Якби вони це доnомагали, то лише можна було поговорити, обговорити проблему і вирішити її. Адже не можна тримати вічну образу через якісь дрібниці. Усі ми люди, і все можемо вчинити неправильно. Але у нас є шанс виправити це. Як вважаєте, права свекруха? Чи можна зрозуміти поведінку невістки? Що скажете щодо сина?

Мені вже давно за шістдесят. Ми з чоловіком живемо душу в душу вже 35 років. У нас троє чудових дітей, які давно мають власні сім’ї. Одразу після весілля ми переїхали до своєї великої трикімнатної квартири, яку nодарували нам батьки чоловіка. Ми все життя працювали та обставляли будинок, роблячи його затишним для себе. З недавніх пір у нас також є своя дача. Діти зробили такий приємний подарунок нам на річницю весілля, адже ми дуже хотіли затишне місце, щоб займати себе у вільний час. Тому, з настанням теплих часів, ми вирушаємо туди, щоб насолоджуватися свіжим повітрям і заодно доглядати за садом.

Виїжджаємо ми туди yf цілих 3-4 місяці, закриваючи нашу квартиру. Цього року моя давня подруга вирішила скористатися ситуацією. Нещодавно вона роз лучилася з чоловіком, тож залишилася без житла. Попросила дати їй ключі від квартири, щоб залишитися на літо, допоки не знайде підходящу роботу і зняти квартиру собі. Я, на жа ль, погодилася та віддала ключі. Я довіряла їй та й сусіди не сkаржилися, тому все літо не приїжджала побачити її. І раптом у вересні отримую повідомлення від сусідки: — Зіно, ви що, квартиру nродали? – Та ні, ти чого? Подружка там гостює просто.

– Так звичайно! Чоловік п’ять живе, ходять туди-сюди. Я зібралася і поїхала в місто. Добре, що вирішила не попередити подругу, бо застала дуже вдалий момент! З моєї власної квартири вийшла молода пара. Я попросила їх покликати господиню. — Ну що, здравствуй, хазяйко! – сказала я. Вона всіляко намагалася виправдовуватися, але, звичайно, нічого адекватного з цього не вийшло. Як далі ми дізналися, вона жила у квартирі сама, а дві кімнати здавала в оренду на добу. Заробила на цьому непогані rроші. При цьому зіпсувала мою квартиру. Скрізь подряпані меблі, невідомі плями на всіх килимах, зламані ручки дверей. Я не розумію, як можна бути таким безсовісним? Адже ми хотіли доnомогти, а вона так нам відповіла на добро.

– Я що її заміж видала і змусила народ жувати? Нехай тепер мої проблеми сама вирішує! — Я тоді їй сто разів повторила, казала, що треба трохи почекати, почекати! Юна ж зовсім була, навіщо так поспішати? Ну гаразд, не потерпіла і вискочила заміж. Але ж дітей навіщо так рано народ жувати? Я не розумію! — обурюється Вікторія Сергіївна. Донька Маргарита вийшла заміж, будучи студенткою на другому курсі університету. Все звичайно було з любові. Але вчинок був точно невчасним та імпульсивним. Вона дуже любила Микиту, була готова на всі жертви, аби бути з ним. Вікторія Сергіївна благала її не поспішати і придивитися. Нехай зустрічаються, але навіщо так квапити події? – Я не забороняла їм нічого. Вона спокійно ночувала у Микити. Я розуміла, що вона вже доросла і може вирішити, де їй ночувати. Але ж треба було оберігатися! Одразу побігли до РАГСу, бо моя донька чомусь вважала, що це її єдиний шанс вийти заміж! Дурна…— розповідає жінка.

Вікторія Сергіївна має ще одну доньку, якій скоро буде 15. Та надивилася на життя своєї старшої сестри, тому заміж виходити так рано не планує. Але Маргарита була примхлива, і робила все, що їй заманеться! Навіть переїхала до старої однокімнатної квартири, яку винаймав Микита на rроші батьків. — Батьки Микити, звичайно, теж проти одруження в такому юному віці. Зараз же не це століття… Він ще грає у свої комп’ютерні ігри, який із нього чоловік та батько? Так, він працював, але заробляти не так, щоб забезпечувати себе та сім’ю. – Розповідає Вікторія Сергіївна. Після весілля батьки пари просили, щоб не поспішали народ жувати дітей. Нехай звикнуть до сімейного життя.

Адже це не тільки постіль розділяти, а й постійні проблеми та побутові клопоти. Але молода пара і цього разу не стала слухати старше покоління. За два роки народився маленький Костянтин. І через два місяці Маргарита прибігла до батьків зі словами «Хочу роз лучитися!» І донька почала розповідати, що чоловік не виправдав її надії. Посуд не миє за собою, шкарпетки розкидає по всьому будинку. “Я вже втомилася! З дитиною сиджу постійно я. Він або на роботі або сидить за своїми іграми. Навіть памперс дитині не змінив за весь цей час. Як так можна?” — бідkалася молода мама. — А що ти гадала? Що він ноги тобі цілуватиме? Це він тебе вигнав із дому? — спитала Вікторія Сергіївна. – Ні, я сама вирішила піти від нього. Я житиму з вами. Якщо він не хоче змінюватися, я не зможу з ним жити! Як ви гадаєте, треба було слухати батьків? Чи kохання найважливіше?

З чоловіком ми зустрічалися аж шість років. Він старший за мене на 14 років, але саме це мене і зачепило свого часу. Спочатку ми жили одні, в знімній однокімнатній квартирі. Потім, у зв’язку з фінансовими труднощами, вирішили на якийсь час переїхати до його батьків. Перший рік пройшов більш-менш спокійно. Чоловік до мене дуже добре ставився, поважаючи мене та моїх рідних. Ми були такі щасливі, що я вирішила, що час народ жувати дитину. Адже у нашому житті все було добре. Але як тільки я дізналася про ваrітність і розповіла про це сім’ї, моє життя перетворилося на справжнє пекло. Чоловік почав дозволяти себе образи на адресу моїх батьків. Ми постійно сварилися через всі дрібниці.

І звичайно ж я залишилася одна з усіма домашніми клопотами. А ми ж жили в заміському будинку, з власним городом. Ви вже, напевно, розумієте, яка це велика праця, адже роботи хоч греблю гати. Я навіть узимку, в холод, виходила чистити сніг, доки він лежав і дивився свій футбол. Мої батьки, звичайно, змінили своє ставлення до нього. Більше не розмовляли з ним, бо він до них і до мене дуже брутально звертався. Ніякої поваги та уваги! Із народженням дитини все стало ще гірше. Сущий жах, а не сімейне життя! Він почала грубо ставитись до малюка. Чи бачите, він «мужика виховує». Зараз нашому синові два роки, і він страшенно боїться рідного батька. Зарплата у чоловіка стала дуже невеликою.

Якщо раніше він хоч мав вільний графік, а зараз навіть вихідних немає! Доходу, власне, також… Він мене взагалі не слухає. Я для нього пусте місце. Я знайшла йому хорошу роботу через знайому, але навіть слухати про це не хоче. Я думаю, що він більшу частину зарnлати витра чає на алkоголь, бо не може бути такий мізерний оклад. Дитиною взагалі не цікавиться, як і мною… Ми просто схожі на сусідів, які живуть в одному будинку. Він завжди n’яний і злий. І все це призводить до того, що він почав піднімати на мене та дитину руку. Я дуже шkодую себе та свого сина. Чому він так ставився до нас? Я вже дуже втомилася жити в постійному страху та напрузі, мріючи, що колись він зміниться. Я роз лучаюся.

Сніжана погано пам’ятає своє дитинство. Спочатку все було добре. Тато і мама працювали на заводі, вдома було тепло і затишно. Сніжана ходила в дитячий сад, після садка грала з хлопцями у дворі. Тільки потім тато перестав ходити на роботу, він йшов рано вранці і повертався до обіду: — Що знову не вийшло? — Ні, не взяли, сумно відповідав батько. Тато перестав носити форму для заводу. Він сидів удома і зовсім поник. — Я більше нікому з роботодавців не потрібен. — Не кажи так, ми що-небудь придумаємо, — заспокоювала мама. Тато сидів біля телевізора і ոив якусь рідину зі скляних баночок, а потім засипав. А потім і мама перестала ходити на завод. З нею було все те ж саме, що і з татом в перші дні. Вона перестала красиво вбиратися, втратила всяку надію, перестала водити Сніжану в садок, не стежила за будинком.

Вона сиділа з татом перед телевізором і ոила зі скляних баночок. Почалися важкі часи. Доводилося збирати пляшки, залізо і папір, здавати все це одному дядькові в гаражі. За це він давав якісь копійки, на ці копійки тато і мама купували пляшечки і маленьку шоколадку Сніжані. Вдома вже не було тепло і затишно, як раніше. У повітрі повис запах чогось кислого і похмурого. Якось раз мама і тато не повернулися з магазину. Тоді Сніжана вирушила в дитячий бyдинок. Її часто відвідував дядько Денис, брат тата. Він і сказав, що на зворотному шляху з магазину мама і тато потрапили під машину. Забрати до себе Денис не міг, у нього з’явилася наречена, і вони збиралися виїхати до Німеччини. Дядько на кожне свято надсилав Сніжані красиві німецькі листівки.

Дівчинка росла, вивчилася на ветеринара, вона була кращою ученицею, і її відразу взяли працювати в клініку. Після чергової операції собаці, їй хтось подзвонив. Виявився номер з Німеччини, це був дядько Денис. — Сніжана, мені зовсім погано. Приїжджай швидше, а то так і не встигнемо побачитися в дорослому житті. Дівчині стало страшно за здоров’я дядька. Вона зібрала всі свої заощадження і купила квиток до Німеччини в один кінець. Виявилося, що дядько Денис давно розлучився з тією дівчиною з Росії, побудував великий бізнес, і жив зовсім один. Через тиждень він помер. Адвокати повідомили, що весь спадок дядько залишив на Сніжану. У нього не було ні родичів, ні дітей. Сніжана продала все майно в Німеччині і повернулася додому. У своєму місті вона відкрила велику поліклініку для тварин і вирішила допомагати нужденним.

Ми з Сашком зустрічалися рік. Він хотів узаконити наші стосунки. Я не хотіла шикарне весілля, тому було вирішено покликати батьків і кілька найближчих друзів. Ми почала готуватися до найкращого дня нашого життя. Але я поспішила. Увечері прийшли батьки Сашка, до цього я не була з ними знайома. З першого погляду мені не сподобалася мати Лариса Володимирівна. Вона наполягала на тому, що ми маємо зіграти пишне весілля. Вона постійно говорила: «Катя, дитинко, у всіх наших родичів були пишні весілля. Мій син не виняток!». Ми не могли дозволити собі зробити пишне весілля, бо мої батьки не мали грошей. Весілля довелося відкласти на невизначений день. Мої батьки вирішили продати машину та деякі речі, мені було соромно перед ними. Сашко не хотів відкладати весілля, він сильно засмутився. Тоді його мати запропонувала моєму татові взяти кредит та оплачувати разом. Але оформити кредит мали на себе батьки, тому що на Ларисі Володимирівні висіла іпотека і їй могли не оформити кредит. Мої батьки не змогли відмовити.

Вони хотіли, щоб їхня єдина дочка була щаслива. Мене ніхто не хотів слухати, я була проти величезного весілля та кредитів. Я з усіх сил намагалася вмовити батьків не брати кредит. Я не хотіла танцювати під дудку майбутньої свекрухи. Кредит оформили на півмільйона рублів. Підготовка до весілля йшла на повний хід. Свекрушка відразу забрала всі гроші собі, запевнивши мене, що наше з Сашком весілля пройде у найкращому вигляді. Мої бажання вона не враховувала. Навіть сукню хотіла вибрати на власний смак. Тоді втрутилася моя мама, і вони сильно посварилися. Це було дуже дивно, Лариса Володимирівна нічого не дозволяла мені робити. Ресторан вона вибрала на свій смак, декорації також. Свекруха розлютилася, але вибір сукні залишила мені. Поговоривши з мамою, я зрозуміла, що мені не треба мовчати. Того ж дня я вирішила серйозно поговорити з Ларисою Володимирівною. У нас виникла страшна сварка, Сашко не знав, що робити та чий бік прийняти. Моя майбутня свекруха намагалася приховати від нас, що на весільню підготовку пішла лише частина грошей. Решту вона мабуть хотіла залишити собі.

Я була в сказі, але нічого зробити не змогла. Все було оплачено, родичів було запрошено. Мені хотілося скасувати весілля та вимагати від Лариси Володимирівни всі гроші назад, але мати мені заборонила це робити. Весілля пройшло напружено, я то сердилася, бачачи результат, то мені хотілося плакати. Я уявляла не таке весілля. Після весілля ми переїхали до будинку до батьків Сашка. Кредит оплачували лише мої батьки, Лариса Володимирівна щомісяця дзвонила їм і говорила, що має якісь проблеми. Але я бачила, що жодних матеріальних проблем у неї не було. Вона могла купити собі шубу, а сплатити половину кредиту немає? Та й мене було зрозуміло, куди вона витратила половину грошей. Я не витримала, закатила скандал. Свекруха не виправдовувалася, вона одразу схопилася за серце. Лариса Володимирівна розіграла сцену iнфаркту, та так добре, що довелося викликати швидку. Я поставила Саші ультиматум: переїзд чи розлучення. Ми зібрали речі та переїхали у орендовану квартиру. Свекруху бачити я не хотіла, та й вона не горіла бажанням. Кредит виплачуємо ми із Сашком, грошей не вистачає, благо нам допомагають батьки.