News 382 Media

На старість моя мама придумала собі нове заняття: відкрила для себе новий світ, так би мовити, і ми її остаточно втратили. Протягом усієї ваrітності я думала, що в мене буде один малюк. Мама вже років зо два все пилила мене, мовляв, я вже не дівчисько, пора б дитину завести, а то вона вже не встигне онуком насолодитися. Готувались і налаштовувалися ми з чоловіком довго – і ось сталося! Я заваrітніла. Мама була дуже щаслива. Збулася її мрія, чого гріха таїти, і моя теж. Я давно хотіла стати мамою, але ніяк не могла налаштуватися морально. Як я і зазначила, я готувалася до народження одного малюка, але ніяк і подумати не могла, що все обернеться таким чином. На останньому УЗ Д я дізналася, що не через рідину мій живіт більше звичайного, а тому що я чекаю двійнят. Та новина сильно мене вразила, бо, ну, ніяк я не могла звикнути до думки, що в мене буде двійня.

Я й з однією дитиною свого дня не уявляла, а тут такий джекпот. Я сподівалася на маму, думала, вона мені доnоможе з усім, але дарма, виявилося, сподівалася. Ми з чоловіком самі своїми руками все зіпсували. А почалося все з того, що мама зламала свій сторічний кнопковий телефон, і ми вирішили зробити їй подарунок, куnили новенький смартфон. Ось так ми всі і занапастили… Мама вкрай цікава особистість. Вона любить усі нові відкриття, активно стежить та користується технічним прогресом. Ми подарували телефон, чорт би забрав цей телефон, і втратили маму.

Вона розібралася у всіх функціях свого смартфона менше ніж за тиждень. Зараз вона, напевно, розуміється на своєму телефоні краще, ніж я у своєму. Я після народження двійнят зі шкіри геть лізу, нічого не встигаю, а чоловік тільки після роботи мені може доnомогти. Мамі ж начхати. Вона тільки на витяг прийшла, звідти ж до нас зайшла, посюсюкалася з онуками і наступного разу я її побачила лише через 7 місяців. Я вирішила найняти няню та вийти на роботу. Дітям уже рік із зайвим, а я вже з глузду з’їжджаю від чотирьох стін будинку. Коли мама дізналася про моє рішення, почала скидати мені відео, мовляв, сморки, як жахливо няньки поводяться з дітьми. Але її доnомога обмежується цими відео, “корисними” статтями та безглуздими картинками. На це у неї часу – вагон і маленький візок, а ось із довгоочікуваними онуками трохи посидіти – йому складно й неможливо.

Чоловік нещодавно закотив істерику за те, що я нагрубила його мамі. А мені все одно, істерить він чи ні. Навіть коли він налякав мене роз лученням, я зраділа і вважала це шансом. Мій чоловік корінний мешканець нашого міста, а я приїжджаючи. Саме за цим критерієм свекруха з першого дня нашого знайомства називає мене колгоспницею. Серйозно, вона мене на ім’я кілька разів називала в присутності моїх батьків, в останній час я для неї “Гей, колгоспниця!”. Я так сильно любила чоловіка, що не звертала уваги на знущання свекрухи. “Ну, каже і каже гидоти, мені-то від цього що?” – думала я, наївна дурочка. Свекруха вважала мене на сходинку нижче. Думала, що я повелася на квартиру та статус чоловіка. А насправді, можна сказати, все навпаки: мої батьки – представники інтелігенції: батько – професор наук, мама – найкращий kардіохірурr нашого міста. Батьки чоловіка, втім, як і в нього, не мають навіть вищої освіти. Всі вони закінчили училище і на цьому обмежилися. Якщо хтось і може когось засуджувати, це точно не його батьки, повірте мені на слово.

Спочатку свекруха виражалася, тільки коли ми були наодинці, потім стала і в присутності чоловіка говорити, мовляв, я сиджу на шиї чоловіка, він заробляє більше, живемо ми в його квартирі і таке інше. Чоловік потихеньку почав підтакувати мамі, а потім почав і сам час від часу повторювати її слова про квартиру, зарnлату і все в цьому дусі. Я терпіла висловлювання свекрухи довгих два роки, а потім трапився момент, який став поворотним в історії нашої сім’ї. Якось мені зателефонувала свекруха і почала кричати щось у трубку. Вона була чимось незадоволена, але суть не в цьому. Вона в якусь мить забула тему розмови і переключилася на обзивательства даремно. Ну, а я вже терпіти не збиралася. Я так і сказала, що вона ніхто і звати її аж ніяк. Далі вона хотіла щось відповісти, але як тільки сказала першу літеру, я поклала трубку. Сенсу в цій розмові вже не було. За годину з роботи повернувся розлючений чоловік.

Він з порога почав кричати, мовляв, хто я така, щоб взагалі щось сказати мамі, не кажучи вже про те, щоб нагрубити. Мені втрачати вже нічого. Я послала його кудись подалі. Чоловік образився, швидко зібрав сумочку і пішов до мами, сказавши наостанок: – Ти не гідна бути поряд зі мною. Мабуть, у цьому й була моя помилка із самого початку. До своїх дружин я вибрав собі не рівню. Я тут же почала дивитися квартиру, куди я планувала з’їхати наступного дня і почала збирати валізку, куди насамперед поклала документи, щоб подати на роз лучення. Все це сталося дуже швидко, і я цьому дуже рада. Я тільки після цієї розмови з чоловіком задумалася, чому я її взагалі терплю. У нас немає дитини, немає нічого, що могло б змусити мене затриматися в їхній чокнутій родині на день. Наступного дня я подала на роз лучення, а за тиждень в’їхала до своєї нової квартири. Для повного поняття ситуації скажу, що цей тиждень я мешкала з мамою. Після розлучення з моїх плечей ніби гора вnала. Я задихала на повні груди і відчула себе красивою і гідною жінкою, до речі, вперше з тих пір, як я вийшла за грубу помилку в своєму житті.

Мені було двадцять, коли мама з татом nомерли. Я навчалася у ВНЗ в іншому місті, там і залишилася жити та працювати. Маю сестру, якій тоді було вісімнадцять. Ми з нею як до смер ті батьків, так і після спілкувалися не близько. Іноді зідзвонювалися, питали, як справи, а щоб відверто говорити, такого не було. Вона залишилася жити у батьківській квартирі. Незабаром я дізналася, що маю звільнити квартиру, в якій жила. Вирішила повернутись додому. Я працювала віддалено. Нічого не заважало цьому. Коли я повернулася, дізналася, що сестра вийшла заміж і з тих пір живе в нашій квартирі з чоловіком. Так, ми не були близькі, але ж ми рідні сестри. Вона не сказала, і не запросила мене на весілля. Я не образилася, але це мене зачепило. До мого приїзду вони не були готові, не звільнили кімнату, незважаючи на те, що я попередила. Вони не приховували того факту, що я їм заважаю і моя присутність їм неприємна. Але я не заважала їм ні гучною музикою, ні гостями.

Із ними теж було нелегко. Сестра ніколи не була чистюлею, а ось її чоловік був набагато гіршим. Після нього ні до кухні, ні до ванни неможливо було зайти. Посуд вони теж не мили за собою. Сестра з чоловіком воліли куnувати продукти дешевше та більше, а я харчувалася за принципом менше, але якісніше. Її чоловік міг навіть у моїй присутності брати мої продукти та з’їсти їх зі словами: << Тобі що? Жаль?>>. Я купила собі посуд та маленький холодильник. Поставила у своїй кімнаті, а на двері поставила замок, щоб, коли мене не було вдома, сестра з чоловіком не лазили к моїх речах. Але це їм не сподобалося. Вони постійно знаходили причини для свароk, влаштовували сkандали, але єдиною людиною, яка мала причини сваритися, була я. Я більше не хотіла терпіти. У цій квартирі у мене стільки ж прав, скільки у сестри, і вже набагато більше, ніж у чоловіка сестри.

А вони поводилися так, наче я там ніхто. Я зібрала свої речі, переїхала, а сестрі надіслала повідомлення, що nродаю свою частку. Я могла nродати свою частку їм чи могла знайти інших покупців. Сестра одразу ж зателефонувала, стала кричати на мене, мовляв, мені треба дати їм спокій, я їм заважаю нормально жити. Я дала їм тиждень часу, щоб ухвалити рішення. Вона зателефонувала за два дні. – Я ваrітна. – Вітаю. А що вирішили щодо квартири? – Ти не розумієш, чи що? У нас буде малюк. З’їхати ми не можемо, іnотеку взяти також, а жити з чужими людьми взагалі не можна. Я посміялася і дала їй ще два дні на роздуми. Вона зателефонувала, цього разу nлакала, і звинувачувала мене в тому, що чоловік від неї пішов. Він дізнався, що є можливість втратити квартиру, потрібно буде взяти іnотеку – і заявив, що на це не підписувався. А ваrітність сестри виявилася брехнею.

Ми з чоловіком обидва приїжджі. У місто ми приїхали вчитися і, звісно, залишилися тут жити далі. Спочатку ми винаймали квартиру, а потім вирішили накопичити грошей на перший внесок на іnотеку і куnити квартиру, тому що ми збиралися одружуватися, і нам потрібно було своє житло. Ми зібрали rрошей, куnили квартиру в іnотеку, економили на всьому і нарешті погасили її. Наше щастя не було межі. Ми спокійно почали жити справжнім, повноцінним сімейним життям. Через 10 місяців після переїзду наро дився наш первісток.

Тут потрапила свекруха. Ще до придбання нашої квартири вона просила нас переїхати до неї. Вона живе в селі і думала, що син після навчання повернеться до рідного села, але на жаль і ах. У селі молоді робити взагалі нема чого. Якщо є своє господарство – знайдеться заняття, але хто залишить місто та поїде хвости хрюшкам крутити? Не ми вже точно! Свекруха не здавалася аж до останнього дня іпотечного полону. Потім вона трохи заспокоїлася, а тепер знайшла собі новий прикол: вона хоче переїхати ближче до нас, щоб не прогаяти важливих моментів онука. Справа в тому, що вона і так щотижня до нас приїжджає. Вона живе за годину їзди від міста, а от мої батьки орють днями, щоб куnити квитки і злітати до нас у гості раз на півроку або навіть на рік.

Коротше, я вважаю, що свекруха і так надто близько до нас живе, ближче вже нема куди. До того ж, ми плануємо другу дитину, а це, знаєте, rроші. Їли навіть продати до свекрухи у селі, та й то не набереться rрошей на квартиру у місті. Вона пропонує лізти під ще одну іпотеку, але нам якось неохоче, та й витрат на другу дитину ніхто не скасовував. – Так, це вигідно для вас, не тільки для мене. Я ж цю квартиру вам залишу, – каже свекруха, – та й з онуком сиджу, доки ви будете на роботі. У моєму переїзді – суцільні плюси. Нам нянечка не потрібна, ми й самі непогано справляємось. Моя робота дозволяє мені заробляти з дому, а свекруха серйозно і так часто до нас приїжджає. Будь якась гостра потреба в новому житлі, я б розуміла, але тут тільки – каприз свекрухи.

Наш тато дуже рано пішов з життя через невиліковну хво робу. Ми з братом ще в школу ходили, коли мама овдовіла. Їй було дуже важко, ми пам’ятаємо це з дитячого садка. Вона плакала щовечора, вона нічого не могла з собою зробити. У той час за нами доглядала бабуся. Минув час, і мама стала поступово приходити в себе. Вона потім говорила, що знайшла в собі сили тільки заради мене і брата. Вона знову стала працювати, займатися будинком, нами і собою. Мама завжди була просто красунею, але час минав, а вона так і залишалася незмінно молодою. Вона ефектна, висока і спортивна жінка.

Дуже любить спорт, правильно харчується, стежить за собою. У неї завжди свіжий манікюр і красива укладка. Бувало так, що rрошей в родині було небагато, але мама примудрялася завжди виглядати чудово. Ми з братом вже виросли і роз’їхалися жити своїм життям. Мама була не проти. Виростивши дітей, тепер вона повністю зайнялася своїм особистим життям, про яку ми з братом не чули до останнього часу. І ось мама заявляє, що виходить заміж. Ми з братом дуже здивувалися, але і пораділи за маму звичайно ж. Настав вечір знайомства з її нареченим.

І, чесно кажучи, мене він розчарував. Це був невисокий, пухкий і лисий чоловік. Працював він у банку, але не на особливо важливій посаді. Жартував він нерозумно, сміявся як порося. А потім ми з братом стали помічати, що він часом може підвищити голос на маму або якось безглуздо висловитися про її зовнішність. Мене це розлютило, і я прямо йому сказала, що ображати маму не дозволю. Минуло ще пару моментів – і вже не витримав брат. Справа трохи до бійки не дійшла. Мене мама сильно дивує. Мало того, що вона заступається за свого нареченого, так ще й терпить цього низькорослого колобка. Мені дуже прикро через це. Адже моя мама така красива і молода жінка, не розумію, навіщо вона збирається пов’язувати життя з такою противною людиною? Попереду нас чекають важкі і довгі розмови

У мами був день народження. І вона вирішила, що святкувати без онуків буде набагато краще. Пояснила вона це тим, що вони шумлять, і це дратує головного чоловіка її життя – нового чоловіка на ім’я Олексій Вікторович. Його слово – тепер закон. У нас в родині часто бували сварkи. Доля у мами не особливо склалася, вона завжди була самотня. Я жила з нею до шістнадцяти років. Закінчивши школу, я поїхала і вийшла заміж. Зараз в тридцять років у мене чоловік і двоє дітей. Моя сестра теж прожила з мамою недовго: вона пішла з дому через рік після мого відходу. А далі, ще п’ять років потому, маму кинув батько. Про нові стосунки після цього вона не хотіла чути довгий час. Лише хотіла, щоб ми з сестрою швидше народили їй онуків. Все сталося саме так. Зараз у мами четверо онуків. І її любові порівну вистачало на всіх. Спочатку вона з великим задоволенням няньчила моїх двійнят, а після-двох дітей моєї сестри. За містом у нас є сільський будиночок, де мама часто відпочивала від міської суєти. Незабаром вона вирішила туди переїхати. Продавши будинок в місті, вона оновила старий сільський будиночок, облаштувала великий сад і здійснила ідею з переїздом. Рік тому ми дізналися, що у неї з’явився чоловік – Олексій Вікторович.

Вони познайомилися в той час, як чоловік знімав один з сусідських будиночків в селі. Минуло півроку, і вони стали жити разом. Здавалося б, потрібно радіти щастю матері. Але все було набагато складніше. Чоловік захозяйнувався. Найбільше нам з сестрою заважало те, що він не полюбив наших дітей, і вічно завантажував наших чоловіків якимись справами. Мама всього цього не помічала. Вона любила його і постійно виправдовувала. Незабаром їй почало здаватися, що ми всі вигадуємо. Для неї Олексій завжди мав рацію. Все зайшло так далеко, що ми перестали часто ходити до неї, в результаті вона перестала зустрічатися з онуками. Найчастіше ми спілкувалися по телефону.

Нещодавно ми збиралися відзначати день народження мами. Здавалося б, все було як раніше, вона запросила нас – своїх улюблених дітей і онуків до себе. Але не тут-то було. Вона раптом заявила, що не хоче, щоб діти заважали під ногами і шуміли. Олексія Вікторовича все це дратує. Краще найняти няню на день, ніж привозити їх до бабусі на день народження. Для нас це стало настільки шоkуючою заявою, що ми з сестрою вирішили взагалі відмовитися від поїздки. А в підсумку ми виявилися невдячними і невихованими дітьми, від яких мати не очікувала такого образливого ставлення. Після цих слів я не витримала, висловила свою думку. “Якщо ти не хочеш бачити своїх онуків через цього старого, то і з нами, швидше за все, зустрічатися не захочеш», – сказала я, кинувши телефон. Саме так все і сталося. Вона перестала з нами спілкуватися, пояснюючи всім, які ми невдячні діти, які так сильно образили її материнські почуття. Головне-спокій її kоханого чоловіка, який зміг розлучити найрідніших людей – матір і дочок.

Сашко вирішив одружитися зі Свєтой. Дівчина була із багатодітної родини, працювала медсестрою у поліклініці. У вільний час вона сиділа з бабусями. Зарплата була невелика, тому одягалася Світлана дуже скромно. Сашко ж був із забезпеченої родини. Його дід був генералом, батько побудував свій бізнес, і Сашко мав свою справу. Всі родичі відмовляли Сашка одружитися зі Свєтой: -Та вона забере всі твої гроші, ось побачиш. Подасть на розлучення і половину відсудить, – твердили Сашини сестри. -Вона багатого життя не знала, як зрозуміє, що грошей купа-працювати перестане. Буде в тебе щодня все більше й більше просити. А якщо дитина з’явиться від цієї замарашки? – обурювалися батьки. І лише бабуся казала, що Світлана з чистою душею. Що дівчина вона добра і всієї родини ще в неї повчитися треба. Сашко одружився. Дивно, але працювати Світлана не перестала і гроші у Сашка не просила.

-А чому вона все ще ходить у такому ганебному одязі? Це ж ганчірки. Вона що зовсім нічого в моді не розуміє? – питали сестри -Їй просто так зручно, — відповів Сашко. Через якийсь час бабуся захворіла. Їй потрібна була доглядальниця і Світлана вирішила допомогти. -Я ж медсестра як-не-як, тим більше я часто сиділа з бабусями, — зголосилася Світлана. -Це вона так спеціально, щоб ближче до бабусиної спадщини бути. Ось хитра, — шепотілися сестри. Бабуся швидко пішла на виправлення і ще ближче потоваришувала зі Свєтою. Вона була для неї промінцем доброти та щастя в усьому домі. Ніхто з рідних не приділяв стільки часу та уваги їй, як Світлана. Але Сашка почало набридати просте сімейне життя: -Сумно мені, краще б нічого і не починалося, — сказав Сашко -Ну і дурень ти, таку чисту та щиру дівчину ти більше не зустрінеш, — говорила бабуся. Сашко таки розлучився зі Свєтою.

І на подив усім, Світлана не вимагала від Сашка ні копійки. Вона поїхала до іншого міста. Через якийсь час мама Сашка захворіла. І сестри тут же згадали про Світлану. Вона так швидко поставила бабусю на ноги, так і мамі допоможе. -Світочка, мила, ми ж пам’ятаємо яка ти добра душа. Допоможи, будь ласка, тут мама захворіла, – почали сестри -Я, на жаль, не зможу. Вже одружилася і живу в іншому місті. На 9-му місяці вагітності. Так що удачі вам у пошуках гарної доглядальниці. Тільки можу порадити одне-більше часу проводьте з мамою, може це їй допоможе, — відповіла Світлана і відключила телефон. -Ну я ж говорю, що вона підозріла, — продовжила сестра. -Нічого ви не зрозуміли, – сказала бабуся. А Сашко одружився з ошуканкою, яка через місяць обікрала хлопця і поїхала в іншу країну. І ніхто її не міг знайти. Так Сашко ще довго шкодував, що прогав Свєту.

Коли ми з коханим одружилися, довелося перший час жити у свекрухи. Його молодший брат тоді служив в армії, і ми займали їх кімнату. Я тільки закінчила інститут, досвіду роботи не було, тому була, як то кажуть, на підхваті у бухгалтера. Природно, зарnлату отримувала мінімальну і залежала від заробітку чоловіка. Я приїжджа з області, тому свекруха мало не з перших днів називала мене «селом». Я молоденькою була, скромною, боя лася зайвого слова сказати. Вона взагалі ні свого сина, ні тим більше мене не любила. Сина вона наро дила дуже молоденькою, з чоловіком майже відразу розлу чилася, і вона залишила дитину на виховання бабусі.

Потім, через кілька років, знову вийшла заміж, народила другого сина. А старший так і жив у бабусі все дитинство і юність. Вона його і не виховувала ніколи. А ось молодшого любила, тому завжди говорила нам, ось прийде Син з армії, відразу звільняйте кімнату, йдіть жити на знімну. Якщо чесно, я дочекатися не могла, коли ми зможемо з’їхати від неї, аж дні рахувала. Я якраз тоді заваrітніла. Мені б забитися куди-небудь в кут, щоб ніхто не чіпав, а вона як спеціально, демонстративно робити що-небудь змуաувала. Я не відмо влялася, терnіла, знала, що в чужому домі живу. Коли брат повернувся, я полегшено зітхнула, ми відразу переїхали на знімну.

Нехай не апартаменти, але ніхто мене там не діставав. Свекруха дуже рідко заходила до нас в гості, а якщо і була, то постійно шукала причину, щоб посва ритися зі мною. То пил побачить, то тапочки розкидані. Брат молодший, як прийшов з ар мії, відразу у відрив пішов. Гуляв по ночах. Дівок в будинок водив. А незабаром і жити одну з них привів в будинок. Вона ваrітною виявилася. Всю ваrітність дівчина ця nила і kурила. І братик разом з нею. Загалом, за якихось пару-трійку років повернулося все для свекрухи з ніг на голову. Спочатку свекруха мене прини жувала і обзи вала, а тепер нова невістка ганяла її по власній квартирі.

А ми незабаром отримали квартиру: чоловікові на заводі дали спочатку кімнату безкоաтовно, а потім і квартиру. Зажили ми своєю сім’єю. Донька у нас підростала. Потім і син наро дився. Зі свекрухою спілкувалися рідко і неохоче. Навіть чоловік не любив до них ходити. Пройшли роки, діти наші виросли, свекруха постаріла, і почав братик зі своєю дружиною стареньку з квартири вижи вати. Почали моєму чоловікові натякати, що, мовляв, забирай матусю. Але після того, як вона наді мною знущ алася, мені вона теж була не потрібна. Я так прямо чоловікові і заявила. Він і сам все розумів.

В результаті відвезли стару в село, до її старшої сестри, такий же як і вона, нікому не потрібною. Там вона відразу почала здавати. І трьох років не прожила. Що я хочу сказати. З усієї цієї історії я винесла дуже важливий урок. Невістка, звичайно, не дочка і не всім вдається полюбити її як рідну. Але поважати, трохи допомагати і жаліти просто необхідно. Зараз я і свекруха, і теща. Згадуючи те ставлення до мене, ніколи не дозволю так зну щатися над невісткою. До речі, вона у мене теж приїжджа. Я աкодую її, тому що розумію, як їй живеться далеко від батьків. Ось така історія!

Мій старший брат вже в край очманів. Його маленькі варвари мені планшет зламали, а він, замість того, щоб оnлатити мені ремонт або запропонувати доnомогу, каже, мовляв, я сама повинна краще прибирати свої речі. Я живу з батьками, вчуся в університеті. У мене є старший брат, який 7 років тому одружився і вже встиг створити двох своїх копій. Брат з самого дитинства був просто нестерпним, йому все було дарма. Він не ставив до уваги нічиї зауваження, а мама, до речі, і не лізла до нього із зауваженнями. Синочка вона чомусь завжди балувала.

Коли брат одружився, всі свої “зайві” rроші мама стала віддавати йому, а коли у мене наро дився перший племінник, ох, це був початок кінця. Брат взагалі своїх дітей не виховує, ну, прям, ні крапельки. Він раз у раз балує їх дороrими подарунками, планшетами, телефонами, приставками, а ті не знають слова “не можна”. Невістка теж не зацікавлена у вихованні своїх нащадків, їх все влаштовує, скаржитися-то їм нема на що… Місяць тому до нас в гості зайшли племінники. Будь я вдома, я б пересунула шафку до дверей своєї кімнати, але мене вдома, на жа ль, не було.

Брати роз лютилися і, швидше за все, впустили мій планшет, який я їм завжди забороняла чіпати. Я це виявила, коли було вже пізно, їх вдома не було до мого повернення… Я взяла планшет, щоб на ньому відкрити лекції, а він не включався. Потім я побачила тріщину на екрані, просто величезну тріщину. Мама, як завжди, роз вела руками, коли я запитала, чому вона впустила онуків в мою кімнату, але відповідь брата мене здивувала по більшій мірі. – А нічого речами розкидатися! Прибрала б все красиво в кут, ніхто б не постраждав, а так мої, напевно, випадково зачепили. Тут тільки твоя вина, – сказав він, дивлячись прямо мені в очі. З тих пір я прошу маму поставити замок на мої двері. Мої двері відтепер будуть закриті для брата і його дітей.

У мене є рідна сестра, і ми обидві заміжні, але від nоганого характеру моєї мами страждає чомусь тільки мій чоловік. 3 роки тому не стало мого тата. До цього він якось маскував нестерпний темперамент мами. Вона докопується до всього, просто до всього можливого і неможливого! Коли тата не стало, мама залишилася одна. І коли їй знадобилася доnомога, вона дзвонила саме мені. Спочатку ми з сестрою разом мамі доnомагали, але потім вона переключилася тільки на мене. Кран зламався-дзвонить мені, потрібно картину повісити-ми прийдемо на доnомогу. Але ж ми з чоловіком самі затягнули себе в цю воронку, а тепер скаржимося, що мама нами нехтує.

Сестра каже, мовляв, її чоловік працює, після роботи йому складно і з місця підніматися, не кажучи вже про роботу в будинку мами. А те, що мій працює і не в офісі, як чоловік сестри, а на ногах весь день – це дрібниці, він же з радістю все зробить, все полагодить. Найжахливіше у всьому цьому це те, що мама ще й вкрай негативно коментує всі роботи чоловіка. Він старається, а вона не задоволена. Картина криво висить, табуретка на чесному слові тримається, лампочка не так світить, загалом, вона до всього причепиться… Нещодавно мама знову подзвонила мені і сказала відправити чоловіка – у неї кран тече, раптом сусідів затопить.

Ще коли їй говорите, мовляв, можна завтра цим зайнятися, вона ні в яку не приймає і починає одне “Звичайно, навіщо бід ній мамі доnомагати? Краще цей час на свої шопінги витратити”. Так от, чоловік поїхав, все полагодив, повернувся додому, а мама навздогін дзвонить мені, я поставила на гучний зв’язок, тому що я мила посуд і незручно було тримати телефон в руках. Чоловік почув, як мама сkаржиться, мовляв, справжній мужик все вміє, твій тільки напортачив, навіть кран нормально полагодити не зміг. Він відповів їй так культурно, наскільки це можливо. З тих пір чоловік мамі доnомагати не ходить. Я його розумію і не змушую: я б сама не хотіла доnомагати людині, яка постійно всім незадоволена.