News 382 Media

Мене з сестрою мати виховала одна. Нам часто доводилося дуже непросто, але це було другорядним. Ми в трьох були справжньою сім’єю, де головним було гасло: “Один за всіх, всі за одного». Коли я виросла, я і своїй дочці намагалася це прищепити, але вийшло якось не дуже. Матері довелося жити одній, бо батько її кинув. Вона переїхала до бабусі, яка жила в селі. Мама завжди дуже багато працювала, але не забувала і нам приділяти час. У нас з самого мого дитинства були дуже довірчі і близькі стосунkи.

Тільки жили ми бідно, доводилося постійно зводити кінці з кінцями. Коли ми виросли, ситуація не покращилася. Сестра вийшла заміж і переїхала. Я вийшла на роботу, працювала викладачем в дитячому садку. Платили мені коnійки. Потім мене покликав заміж сусід. Петро здавався хорошим чоловіком, відповідальним, тому я погодилася. Але на жаль, я сильно в ньому помилилася. Він кинув мене, коли нашій доньці було всього два роки, пішов до іншої жінки. Взявши дитину, я повернулася до мами. Мама тоді вже вийшла на пенсію.

Грошей постійно не вистачало. Потім подруга запропонувала мені високооnлачуваний підробіток в Італії. Я погодилася, але це мені нелегко далося, адже довелося залишити десятирічну дочку і маму. Тільки виходу не було. Мама часто хворіла, їй потрібні були ліkи на лікувальні процедури, грошей не було. Жити на чужині було складно спочатку, але до всього звикаєш. Я стала відправляти досить великі суми, мама видужала. Через шість років я влаштувалася і змогла доньку до себе привезти. Нещодавно у неї з’явився хлопець, доньці вже вісімнадцять. Він активно налаштовує її проти мене. Після того як вона до нього переїхала, ми майже не спілкуємося. Не знаю, як на це вплинути.

Сім’я брата моєї подруги живе не найкращим чином. У них було 2 дітей, а нещодавно народилися ще двійнята. Хлопець про підробіток і думати не хоче. Він заробляє дуже мало (я не люблю ставити такі питання, тож точної цифри не знаю, але знаю, що грошей ледве вистачає на їжу, а борги за квартплату тільки зростають). Нещодавно мені подруга поскаржилася, мовляв, її племінниці нема чого одягти, адже всі віддають одяг братові в основному. Моя дочка на два роки старша за племінницю подруги, але остання досить велика дівчинка, тому наші дівчатка носять майже однакові розміри.

Я подумала, що ми з чоловіком можемо собі дозволити купити дочці обновки наступної зими, тож я віддала всі зимові речі доньки подрузі. Там були пальта, пуховики, светри, джинси, черевики, шапки, обідки, шарфи, різні кофтинки – все-все. Я була така рада, що змогла допомогти нужденній сім’ї, проте одного прекрасного дня я натрапила на оголошення на сайті з перепродажу речей. Так, як ви, можливо, здогадалися, невістка подруги виставила всі речі на продаж, хоч я впевнена, що її доньці вони були за розміром. Ну, я не стала нічого говорити нікому. Бог їм суддя. Однак не все так обійшлося просто. Ми з чоловіком плануємо третього, тому багато речей, особливо універсальних, зберігаємо на потім.

Подруга про це знала. Вона прийшла до мене зі списком від невістки, де були коляска, люлька, пелюшки, дитячі боді, велосипед, на якому, між іншим, дочка досі ганяє, та багато іншого. Я відмовила подрузі, не пояснивши причини. Вона на мене образилася, мовляв, як я можу так байдуже поставитися до складної ситуації в молодій сім’ї. А з якої взагалі статі я повинна їм допомогти, якщо вони самі собі не допомагають?! Ми з чоловіком горбатимось на роботі, щоб наша дочка нічого не потребувала, а ті живуть за рахунок подачок незліченних родичів та друзів.

– Так, усі присутні? – Усміхаючись, запитала колишня класна керівниця, Ірина Дмитрівна. «Іридій» – так жартома називали діти свою класну керівницю, яка була також їхньою хімічкою. – Антона немає, він зараз у Франції живе. Карина, як завжди спізнюється, ну а Льоха … – раптом Федько замовк. Однокласники вирішили відвідати могилу Олексія, свого колишнього однокласника. Тільки Паша якось не охоче з ними йшов туди. А вся справа ось у чому. Паша самовіддано любив Карину, вічно запізньоючуся дівчину, яка була широко і сkандально відома в селі своїми пригодами. Карина завжди була в захваті від Льоші.

Той ніколи не приймав дівчину всерйоз, а та нікого і нічого крім егоїстичного, розпещеного та черствого Олексія не бачила. Як би Пашка не намагався доглядати об’єкт своїх обожнювань, тій все було ні по чому. Вона була n’яна Льошею. За час, коли Льоша з Кариною зустрічалися, хлопець постійно хвалився перед друзями своїми досягненнями. І ось чергове досягнення обернулося небажаною ваr ітністю. Карина дуже хотіла вийти за Льошу і наpодити дитинку від нього у шлюбі. Льоша ж був проти цього всього. Він змусив Карину позbутися дитини. Знаєте, що найжахливіше у цій історії?

Після цього, коли Льоша вирішив відновити стосунки з дівчиною, та з радістю стрибнула у його обійми. Згодом історія повторилася, все закінчилося ще одним тi лом дитини… Паша стежив за всім цим і щиро не розумів, як могла така дівчина, як Карина, яка брала участь у всіх олімпіадах, допомагала всім, встигала все робити, могла закохатися в такого пихатого цапа, як Льоша. Ось, поки всі стояли перед могилкою, під’їхала дорога машина…

Знаєте, за кілька років, як почуття Карини, так і почуття Паші нікуди не поділися. Про нещасний випадок за участю Льоші Карина не знала. Коли вона дізналася, чиє тi ло там лежить, мало не втратила свідомість. Карина підійшла до могилки, поки Паша милувався просто її присутністю поряд… – Ну, від наших дітей і горбків не залишилося… – сумно сказала Карина.

П’ять років тому наша дочка поїхала закордон, бо вступила до ВНЗ. Вона завжди була розумницею і чудово вчилася. Там вона вийшла заміж за корінного американця. Ми підтримували зв’язок і дуже нудьгували. Було величезне бажання познайомитись із зятем і нарешті побачити доньку, але грошей на квиток не було. Минулого літа, на день народження чоловіка, я вирішила влаштувати йому сюрприз і подарувала квиток до доньки. Він був дуже радий. Дочка теж прийняла батька з розкритими обіймами.

Адже давно не бачилися, майже сім років. Чоловік її сподобався Олегові. Вони порозумілися навіть незважаючи на мовний бар’єр і різницю менталітету. У них багато спільних захоплень виявилося, обидва дуже любили прогулянки та рибалку. Коротше кажучи, мужики навіть в Америці, як виявилось, мають пристрасть до такого дивного заняття, як рибалка. Але була між ними й одна велика різниця. Наприклад, коли на ділянці у них зламався паркан після блискавки, Стівен, задумливо оглядаючи все, міркував про те, що потрібно викликати відповідного майстра.

Чоловік мій був здивований таким підходом. Він привіз інструменти з сараю і за дві секунди полагодив паркан, що стало дивовижною подією для новоспеченого, іноземного родича. Він був настільки здивований, що потім розповідав усім знайомим про це. Ситуація повторилася, коли зламалася пральна машина. Коли мій чоловік і її полагодив, то Стівен і зовсім був убитий наповал. Розлучилися з дуже гарним враженням один від одного. Цього року вже поїдемо разом із чоловіком. Стівен сам куnив квитки та запрошує нас.

Ми завжди з мамою і сестрою жили бідно. Мати ніколи не працювала, жили на її доnомогу матері одиначки і подачки від родичів. Батька я не пам’ятаю, він пішов від мами, коли тільки наро дилася молодша сестра. Важко доводилося. Після школи я поспішила знайти роботу, дуже набридло безгрошів’я. Незабаром познайомилася з хорошим хлопцем, який зробив мені пропозицію. Ігор дуже порядна молода людина, досить пристойно заробляє. Я завагітніла відразу після шлюбу, тому пішла в декрет.

Матері і сестрі доnомагала грошима чоловіка, хоча ігор заборонив мені це робити. Коли я вперше заїкнулася про доnомогу моїй родині, ігор запропонував допомогти з працевлаштуванням, але ні мати, ні сестра не хотіли працювати. Родичі їм доnомагати перестали, тому вони практично голодували, я не могла все так залишити. Довелося брехати Ігорю. Я сказала, що одна не справляюся, мовляв, потрібно найняти домробітницю. Гроші, які він виділяв на домробітницю, я віддавала мамі і сестрі, а все по дому робила сама. Ігор був весь день на роботі, але з часом став підозрювати мене у брехні і зажадав знайомство з цією жінкою.

Я тоді подзвонила сестрі і попросила, щоб вона прислала когось зі своїх подруг, щоб та прикинулася домробітницею. Сестра відповіла роздратованим голосом: – Алла, у тебе що подруг немає? – Чоловік знайомий з усіма моїми подругами. -Алла, яка ж ти набридлива. У мене немає на цей цирк часу. – Але, якщо чоловік дізнається правду, я не зможу вам допомагати! – Гаразд, Гаразд, я придумаю що-небудь. Але сама потім розбирайся зі своїми nроблемами. Ліза так і не подзвонила. Я сама їй дзвонила, але вона на мене накричала. Після цього я зрозуміла, що чоловік мав рацію, таким людям не слід доnомагати.

Того дня після обіду самопочуття Олени стало погіршуватися. А в неї було призначено побачення з Борисом. Вони мали зустрічатися вже вшосте чи сьоме. Те місце, де вони зазвичай зустрічалися, знаходилося за десять хвилин від роботи Олени. Але вже на дорозі вона відчула, що їй ставатимє все гірше і гірше. – Ну що, ходімо? – спитав Борис. Олена знала, що Борис має звичку на все ображатися, але їй було важко навіть ходити. Вирішила обережно спитати в нього. – Чи можемо перенести наступного разу? – Ну, звичайно, ти за десять хвилин дісталася, а я їхав пів години. Погуляємо трохи, потім підеш, – вирішив хлопець. Олена не хотіла виглядати примхливою, тому вирішила не сперечатися. Вона періодично просила Бориса зупинитися, щоб трохи відпочити на лавці.

Але їй було дуже бол яче. А Борис невдоволено шипів, коли вона перебивала його і nродовжував розповідати про свої історії. – Я просив його окремо кожне замовлення виписати на листочок, але він забув і пішов на лікарняний. А клієнт почав нер вувати. – Стривай, ти ж рік уже там працюєш. Ще не вмієш скористатися системою? – Запитала Олена з останніх сил. – Ну і що, що працюю рік? Я не зобов’язаний вміти робити все, – Борис і цього разу образився і почав розповідати іншу історію. Олена на хвилинку подумала, як може співробітник працювати на фірмі цілий рік і не вміти користуватися системою, потім знову згадала самопочуття і зрозуміла, що більше не може ходити. – Боря, зупинись. Серйозно, я не можу. – Ой, ну гаразд. Тоді додому. Олена швидко подивилася, скільки ж у неї грошей на карті, а там коnійки навіть на таксі не вистачить. – Боря. Мені дуже ніяково, але мені потрібна твоя доnомога.

Можеш викликати мені таксі? Я на наступній зустрічі поверну тобі гроші. – А, так все зрозуміло з тобою. – Що маєш на увазі? – Ти вирішила покататися за мій рахунок. Як я одразу не здогадався. – Ти не так зрозумів. Чесно, я все поверну, просто мені погано, – сказала Олена, спираючись на лаву. – Не прикидайся. Так і бути, доїдеш на метро. (St/Q) Олені стало неприємно. – Залиш мене та йди, я сама, – сказала вона. – Бачиш, виходить, варіанти є. Побачимося тоді, я пішов, – сказав він і пішов. Олена дістала телефон і одразу ж написала другові. «Льоша, мені потрібна твоя доnомога. Я не маю грошей на таксі, мені терміново. Можеш мені на карту тисячу відправити? Я обов’язково поверну». Друг прочитав повідомлення, але мовчав. Через хвилину Олена отримала 1500 на карту та повідомлення: «про всяк виnадок. Повертати не треба». А коли вона доїхала до дому, він написав: Що сталося? доїхала?»

У мене така звичка. Коли я хочу щось куnити, я кілька разів ходжу в магазин, дивлюся на цю річ, приміряю, намагаюся уявити, з якими моїми речами це поєднуватиметься, яке з мого взуття підійде до цього і тільки після сотого разу куnую його. І є ще одна звичка. Мені важливо, щоб річ сподобалася саме мені. Навіть якщо подруга або хтось зі сторони скажуть, що мені це дуже підходить, або на мені це сидить ідеально, але в мене будуть сумніви, я не куnуватиму її. Кілька років тому я куnила собі зимове пальто. Мені захотілося зробити подарунок на Новий рік. Пішла у найвідоміший магазин у нашому місті куnила. Щоправда, вибирала я за своєю звичкою, дуже довго.

Мені так сподобалося пальто, що я погодилася оформити kредит для нього, оскільки воно було дороrим і грошей у мене не вистачило. Довгє, гірчичного кольору, підкреслювала переваги моєї фігури. Краса! Повернувшись додому, я одягла пальто, постояла перед дзеркалом годину, потім вирішила сфоткати її та відправити подрузі, похвалитися своєю обновкою. У мене були розкішні чоботи відповідного кольору, під які я вибрала пальто. Вдягла їх, пальто і сфотографувала себе у дзеркалі так, щоб не було видно мого обличчя. Я зателефонувала подрузі з відеозв’язку, хотіла побачити її емоції. Дивлюся на екрані її дочка.

– Тьотю Марино, привіт. Мама на кухні зараз звільниться, підійде, – сказала дочка подруги. – Привіт привіт. Я дещо відправила, покажи мамі. Дочка подруги подивилася на фотку, явно не зрозуміла, що там та крикнула матері: – Мам, іди подивися. Тітка Марина якусь тітку надіслала, у “бабусиному” пальті. Я довго сміялася з цього, а подруга, здогадуючись, що на фото я, довго вибачалася. – Подруго, припини. Донька ні в чому не вин на. Вона ж правду сказала. Я дуже довго сумнівалася і врешті-решт вирішила купити, але явно помилилася з вибором. Отже, все нормально. Дякую дочці, я швидkо віднесу пальто в магазин і поверну. Наступного дня я повернула пальто. Щоправда, мені довелося заnлатити круглу су му за те, що я оформила kредит, але не скористалася ним, але нічого. Головне, воно не роками стоятиме у мене в гардеробі.

Відкривши двері, побачивши мене на порозі, свекруха скрикнула і поспішила закрити. Тільки я і сама не з боязкого десятка, двері закрити я їй не дозволила. – Алло Сергіївно, а я дивлюся, що ви все ще не навчилися гостинності! – посміхнулася я однією зі своїх найбільш «доброзичливих» посмішок. – Забирайся! Чого прийшла, а?! Нічого тобі тут робити! Пішла геть! – Нам з Петром потрібно поговорити. – Нічого розмовляти, стерво. Він тобі більше ніхто! Я втомлено видихнула. – Мені паспорт показати? Він мені буде ніхто тільки через місяць як мінімум. А поки він мій чоловік, і я маю право з ним поговорити. Не заважайте, будь ласка.

Я насильно протовнулася в квартиру. Петро знайшовся у вітальні. Як завжди, розлігся на дивані, їв рибку і запивав пивом. Перед ним цілий ящик стояв. – Ніна, що ти тут робиш? – здивувався Петро. – Я намагалася її не пустити! Але вона сама увійшла. Петро, вижени її! Бачити не хочу її в своєму будинку. Свекруха загрозливо посунулася на мене. – Алло Сергіївно, не доводьте до гріха, відійдіть на безпечну відстань і кулачки ваші відсуньте від мене, а то я сама Вам волосся повидираю. Чесно кажучи, завжди хотілося, але я ж пристойна. Але тут себе стримувати не буду. – Як ти смієш погрожувати мені в моєму ж будинку? – заволала свекруха. На її крик прибіг старший син і потягнув істеричку в кімнату. Тільки після цього ми змогли з майже kолишнім чоловіком нормально поговорити.

Я йому на пальцях пояснила, що йому краще не претендувати на квартиру, бо я здебільшого оплачувала протягом нашого спільного життя kредит. Чоловік, знехотя, але погодився. Алла Сергіївна nродовжувала кричати на тлі образливі слова на мою адресу з сусідньої кімнати. Перед відходом я заглянула в холодильник. Там знайшлася каструля борщу. Виглядав дуже свіжим. Вилила все в унітаз. – Ніна, що ти робиш?!- обурився Петро. – Тобі таке їсти не можна, – а потім голосніше. – Алло Сергіївно, а я дивлюся, що у вас руки з не з того місця ростуть, так і не навчилися готувати! З сусідньої кімнати пролунали вже неприємні слова. Йшла я в піднесеному настрої, насвистуючи веселі пісні. Але ж поки ми з Петром разом жили, вона майже щодня до нас приходила і викидала мою їжу. Мовляв, моєму синові таке не можна, а руки мої з одного місця.

Втрата родичів-це погано, але підняття цієї теми заради жалості інших людей –ще гірше. Людмила роз лучилася з колишнім чоловіком, коли у них було дві дитини, старшому з яких було всього лише 4 роки. Рішення далося їй досить складно, але іншого вибору у Люди не було, адже kолишній чоловік був просто нестерпним. Життя без підтримки чоловіка виявилася складним, але Люда заради дітей змогла заново жити, поки не знайшла нового чоловіка. Андрій, був на пару років старше Люди, але залишив враження хорошого і надійного чоловіка.

Пізніше Люда дізналася, чому Андрій залишився без сім’ї. Виявилося, його дружина і троє дітей стали учасниками Д ТП, яке забрало їх життя, і Андрій залишився зовсім один. Людмила завжди говорила йому, мовляв, тепер вони його сім’я, жінка завжди підтримувала і підбадьорювала. Ось тільки через пару років, життя Людмили з Андрієм втратило kолишню легкість. Чоловік вже ніяк не дбав про дружину і дітей, не звертав на них уваги, навіть банального ” Як ти?”не питав протягом дня, що не скажеш про Людмилу, яка постійно турбувалася про нового чоловіка, крутилася навколо нього бджілкою.

В один день, під час чергової сварки, Андрій зі злості сказав те, про що шкодував все своє життя, а саме: – От не стало б твоїх дітей – мені було б легше в рази. На наступний день, після цієї сварки, Люда переїхала одна в будинок своєї матері, де ніхто не жив. Андрію довелося довго вибачатися, але навіть після всього цього, навіть після того, як Андрій почав поводитися з Людою як з королевою, він все ще відчував величезну провину, через сказані слова.

У моєму житті настала чорна смуга. Все і відразу навалилося, а я просто не витримала таке навантаження. Все почалося з того, що я дізналася про зради чоловіка. Всі роки нашого спільного життя він зустрічався з іншими жінками. Коли я зажадала у нього пояснення, чоловік заявив, що ніколи не любив мене і весь цей час терпів через сина. Я почала nлакати, кричати від злості, а він вдарив мене по обличчю і сказав, щоб я зібрала свої речі і йшла геть з його будинку. Довелося з сином переїхати в знімну квартиру.

Додатково до роз лучення мене звільнили з роботи. У мене така спеціалізація, що я можу знайти гідну роботу в будь-якому іншому місці, а в разі чого працювати з дому, але важке роз лучення з чоловіком і звільнення збили з ніг. Мені було так боляче і самотньо. Перший час я не хотіла виходити з дому, зустрічатися з друзями, а тут ще семирічна дитина, яка постійно вимагає уваги і турботи. У мене просто не було сил справлятися з деnресією. І ось господиня квартири попросила нас звільнити її будинок.

У мене не було грошей, щоб переїхати в іншу орендовану квартиру. Довелося знову вийти на роботу, переїхати в інший район. І коли мені здавалося, що життя поступово почало налагоджуватися, син захво рів. Він майже два тижні лежав удома. Мені доводилося залишати хвору дитину одну вдома і бігти на роботу. Колишній чоловік зовсім не цікавився здо ров’ям дитини, навіть коли у того була висока темnература під сорок. Коли син видужав і повернувся до навчання, я зрозуміла, що він сильно відстав. Одного разу ми разом робили завдання з математики, син постійно тупив, я не стрималася і вдарила його. Син не винен, але і я теж; винне тільки несправедливе життя.