Того дня після обіду самопочуття Олени стало погіршуватися. А в неї було призначено побачення з Борисом. Вони мали зустрічатися вже вшосте чи сьоме. Те місце, де вони зазвичай зустрічалися, знаходилося за десять хвилин від роботи Олени. Але вже на дорозі вона відчула, що їй ставатимє все гірше і гірше. – Ну що, ходімо? – спитав Борис. Олена знала, що Борис має звичку на все ображатися, але їй було важко навіть ходити. Вирішила обережно спитати в нього. – Чи можемо перенести наступного разу? – Ну, звичайно, ти за десять хвилин дісталася, а я їхав пів години. Погуляємо трохи, потім підеш, – вирішив хлопець. Олена не хотіла виглядати примхливою, тому вирішила не сперечатися. Вона періодично просила Бориса зупинитися, щоб трохи відпочити на лавці.
Але їй було дуже бол яче. А Борис невдоволено шипів, коли вона перебивала його і nродовжував розповідати про свої історії. – Я просив його окремо кожне замовлення виписати на листочок, але він забув і пішов на лікарняний. А клієнт почав нер вувати. – Стривай, ти ж рік уже там працюєш. Ще не вмієш скористатися системою? – Запитала Олена з останніх сил. – Ну і що, що працюю рік? Я не зобов’язаний вміти робити все, – Борис і цього разу образився і почав розповідати іншу історію. Олена на хвилинку подумала, як може співробітник працювати на фірмі цілий рік і не вміти користуватися системою, потім знову згадала самопочуття і зрозуміла, що більше не може ходити. – Боря, зупинись. Серйозно, я не можу. – Ой, ну гаразд. Тоді додому. Олена швидко подивилася, скільки ж у неї грошей на карті, а там коnійки навіть на таксі не вистачить. – Боря. Мені дуже ніяково, але мені потрібна твоя доnомога.
Можеш викликати мені таксі? Я на наступній зустрічі поверну тобі гроші. – А, так все зрозуміло з тобою. – Що маєш на увазі? – Ти вирішила покататися за мій рахунок. Як я одразу не здогадався. – Ти не так зрозумів. Чесно, я все поверну, просто мені погано, – сказала Олена, спираючись на лаву. – Не прикидайся. Так і бути, доїдеш на метро. (St/Q) Олені стало неприємно. – Залиш мене та йди, я сама, – сказала вона. – Бачиш, виходить, варіанти є. Побачимося тоді, я пішов, – сказав він і пішов. Олена дістала телефон і одразу ж написала другові. «Льоша, мені потрібна твоя доnомога. Я не маю грошей на таксі, мені терміново. Можеш мені на карту тисячу відправити? Я обов’язково поверну». Друг прочитав повідомлення, але мовчав. Через хвилину Олена отримала 1500 на карту та повідомлення: «про всяк виnадок. Повертати не треба». А коли вона доїхала до дому, він написав: Що сталося? доїхала?»