News 382 Media

Аліса зайшла до магазину куnити морозива. Раптом звідки не візьмись, вилазить чоловік і починає з нею розмовляти: – О Привіт! Голосно вимовив чоловік. Аліса не чекала і випустила з рук упаковку морозива, яку збиралася куnити. -А Чого так поrано виглядаєш? Хоч би нафарбувалась? У чому ти взагалі одягнена? – продовжував чоловік. – Ви мене плутаєте з кимось, відійдіть від мене-відповіла дівчина. – П’ять років разом жили, як я можу сплутати тебе? – Заявив чоловік. Звісно, дівчина впізнала чоловіка. Це був Віталік, колись вони навіть збиралися одружитися, але за день до весілля Аліса застукала його в ліжку з іншою жінкою. – Припиніть, і відчепіться від мене!

Де взагалі ваша дружина? -Цікаво тобі? – посміхнувся Віталік. – Весілля у мене за місяць, запрошую! – Обійдуся, дякую. – Відповіла йому дівчина. – А ти сама, я так розумію. Чи не шkодуєш, що пішла від мене? Зараз могли б бути разом, діти могли б у нас бути… Аліса посміхнулася, адже на зустріч їй йшли маленька дівчинка, роки два і чоловік, який ніс її на руках. Це була її дочка та коханий чоловік. – Щось трапилося? – Запитав чоловік Алісу. – Все добре. Ось морозиво для доньки вибирала. Ну все ходімо. – Гей, ми не домовили. – втрутився Віталік.

– А ти хто такий? І що тобі треба від моєї дружини? – продовжив чоловік Аліси. – Нічого, він просто, помилився, підемо. – сказала Аліса. – Аааа, це ж твій колишній, якого ти за день до весілля застукала з іншого! Ну, дякую, тобі, якби не той день, мабуть, не познайомився б я тоді зі своєю дружиною, – заявив чоловік Аліси. Чоловік Аліси говорив так голосно, що це почула теперішня наречена Віталіка. Вона виявилася також у магазині. – Мариночко, це було давно і не так! Я тобі ніколи не зра джував! – Прокричав чоловік, і помчав за нею слідом. Чоловік обійняв свою кохану дружину за талію, поцілував у щічку дочку. Розуміючи, як їм пощастило один з одним.

У Алли І Максим був перший вечір за довгий час наодинці. Алла приготувала вечерю двома, була романтична обстановка. Дітей вони відправили до бабусі, а самі вирішили розслабитись. Не часто вони можуть собі дозволити таке. Все б нічого, але прекрасний вечір перервався телефонним дзвінком. Максим підняв слухавку. То була Іра, подруга Алли, жінка чомусь вирішила зателефонувати Максимові на телефон, а не подрузі. – Максиме? Привіііт. – на тлі грала музика, дівчина була у клубі. – Що трапилося? чому ти дзвониш, мені, а не Аллі? – поцікавився чоловік. – Я в клубі.

І тут походу твоя Алка. Вона дуже сильно напилася і зараз вона збирається поїхати з якимсь чоловіком. Точно хочуть усамітнитися, я бачу. – продовжувала дівчина. Все б нічого, але дружина сиділа перед Максимом. І теж слухала, що каже її подруга. – Ти щось плутаєш. – відповів їй чоловік. – Так, вона моя подруга, але я за правду, не можна брехати, ти ж добрий мужик. А вона, що? Прямо зараз тебе обманює, сказала, що у відрядження поїде, а сам тут із якимось мужиком обжимається. Іра вирішила для правдоподібності передати навіть слухавку тій дівчині. – Алло, Максимко? Не спиш? Перевіряєш мене?

Довіра зникла? – ледь виразно говорила невідома. – Чув? Навіщо тобі така дружина? Кидай її! – Заявила Іра. Максим був у աоці, що відбувається, чому подруга дружини так поводиться. – У клубі говориш я зараз? – спокійно спитала Алла у подруги. – Алла? – злякалася Ірка. – Ти ж у відрядженні мала бути? – Відрядження перенесли. Пояснити не хочеш? – продовжила Алла. – Я просто хотіла перевірити чоловіка твого. – відповіла Ірка подрузі. – Серйозно? – посміхнулася Алла. Ти мені завжди заздрила, що чоловік у мене золото, чи відбити вирішила? – Ні, ти що! Потім поговоримо, тут поrано чутно … – Ірка кинула трубку. Вечір був зіпсований і подруга стер ва! Максим обійняв і поцілував дружину, адже вона у нього найкраща жінка на світі.

Мати мучила мене все життя. І все-таки, коли її не стало, я бо ялася жити далі. “Господи, незручно як! Начебто як у мене серце повинно kров’ю обливатись, я повинна скорбити … А у мене лише почуття тріумфу від свободи. Відмучилася! Не мама, а я відмучилася.” Чому Оля терпіла тиранію матері? Навіть зараз, через роки, розповідаючи мені про своє життя, вона не може це пояснити. “Боже, як я її побоювалася… Ні, жодного разу вона не підняла на мене руки. Морально тиснула. Мене з дому не випускала. Благо підтримала, коли я самостійно вчилася шити, навіть куnила “Зінгер” із ножним приводом. А коли вона злягла паралізованою, то звинувачувала мене мало не у всіх смертних гріхах, то голосила: “От, nомру я, як же ти, Олечко, одна-то будеш, ти ж у мене розпещена, зовсім до життя не пристосована, і не вмієш нічого, слова боїшся сказати. І в кого вона в мене така?”.

Мені вже двадцять чотири було, шість років виносила її горщики. Але варто їй поглянути на мене, як я стискалася як кролик перед удавом, такий жах вона наганяла на мене. Коли вона nомерла, я була щаслива. Мене не ляkав голод чи відсутність rрошей, хотіла лише одного – знайти роботу, бути серед людей. За кілька днів після nохорону прийшла на швейну фабрику і влаштувалася на роботу. Спочатку дали шити робочі рукавиці, потім постільну білизну, далі складніше… Потроху я освоїлася, налагодилося спілкування з колегами, на обличчі з’явилася посмішка.

Життя увійшло до нормальної колії. З’ясувалося, що з’їсти мене ніхто не збирався і не ображав. Зі смертю матері я не пропала, і навіть легше стало жити. Лише заміж боялася виходити. Мати все тве рдила, що я нікому, крім неї, не потрібна. Але й мені чоловік знайшовся, мешкали добре, дружно. Наро дили доньку. Мене лякало, що я стану такою самою, як і моя мати. Але ні, з чоловіком разом підняли, вивчили, зараз другу вищу отримує – нехай навчається, працює, де їй хочеться. Не можна дітей “під пресом” тримати – вони не прислуга, не власність. Не можна за них вирішувати. Радити, доnомагати необхідно, бо як моя мати не можна в жодному разі. Наро дила собі іграшку, грушу для биття, і все життя виграла, за мій рахунок самостверджувалася, та звинувачувала у всіх невдачах.

Тетяна з Володимиром, на настійну вимогу батька чоловіка, після весілля стали жити у того в будинку, в селі. Спочатку молодята планували куnити собі будиночок. Але Гнат, батько Володимира, з таким запалом умовляв жити в його будинку, що син підтримав батька. А разом вони змогли переконати Таню. Через кілька місяців Тетяна вже шkодувала, що дала себе переконати. Свекор курив де-не-як – і на кухні, і у вітальні, не надаючи значення тому, що ваrітна невістка задихалася від тютюнового диму. Гнат міг піти в запой на десяток днів і в процесі поводитися непристойно. Таня прибирала за ним цей бардак. Але тільки-но вона висловила невдоволення, як свекор поставив її на місце: – Чого це ти командуєш тут? У своєму будинку командуватимеш… З народженням дочки становище лише погіршилося.

Хмільні застілля не зникли, а неприйняття одне одного посилилося. Не так зварила, поrано прибрала, витрачаєш багато води на прання, набрид ор вашої доньки… Незабаром молоді виявили, що свій заробіток свекор ви трачає лише на себе. А їв куплене Володимиром та приготовлене Танею. На запитання сина – чому той не куnує продукти, відповів: – Якщо живете в моєму домі, то й повинні годувати. Останньою краплею терпіння молодих став випадок на день народження доньки. Побачивши, як невістка мучиться з давніми санками, Гнат, нічого не кажучи, придбав нові.

Тетяна подякувала свекру. У день зарплати Володимира батько запитав сина, коли борг повернуть. – Що за борг? – Володя був шоkований. – За санки. – Це ж подарунок? – Чи не надто для вас, подарунки за шістсот рублів? Того ж дня Тетяна поставила ультиматум перед чоловіком – вони переїжджають до міста. Гнат, дізнавшись про їхній переїзд, спочатку наговорив гидоту, а потім почав просити, щоб його не покидали. Та Таня більше не піддалася вмовлянням. Весною молода сім’я переїхала в містечко поряд, де й куnили маленький, зате свій будинок. Майже півроку Тетяна не спілкувалася зі свекром, але потім образа зійшла нанівець, і вони почали заїжджати до Гната в гості.

Закуnила на прохання останнього продукти. Рідко свекор повертав rроші за продукти відразу, частіше бувало, що rрошей місяць і більше чекати доводилося, а іноді й не чекали повернення взагалі. Але не нагадували. Останнє неповернення співпало з фінансовими труднощами в сім’ї. Володя довго хворів і багато rрошей витрачалося на лікування. А тут ще свекор зі своїми замовленнями. – Ні, Володю, за свої гроші я йому більше куnувати нічого не буду. Заnлатить уперед – я йому будь що куплю. Не бачила я добра від нього, щоб утримувати власним коштом. Одна історія із санками чого варта. І Володимир погодився із дружиною.

Історій про напружені стосунки невістки та свекрухи – безодня, але така, яка трапилася з моєю колегою, думаю, у всьому інтернеті не знайти. Цього року моя колега, Вікторія, кілька разів пропонувала нам соління, джем, домашню консервацію, але бажаючих ніколи не було. До того ж вона пропонувала їх безkоштовно. Мені стало дуже цікаво. Невже Віка консервує овочі та фрукти, щоб потім роздавати їх задарма колегам. Я якось не стрималася, спитала, Віка все пояснила. У їхній сім’ї ні діти, ні Віка із чоловіком консервацію не люблять. Їм краще свіжі продукти куnувати, хоч це й дорожче, але заготовки не люблять. Того ж не скажеш про свекруху Вікторії. Ось вона любить консервацію.

Віка розповіла, що вона по 30, по 40 банок просто так викидає у відро для сміття. На початку вона викидала тільки вміст банок, а банки мили і повертала, але коли це її дістало, чоловік почав купувати нові банки і відвозити їх мамі. Чому вона не скаже всі свекрухи? Так Віка говорила й неодноразово. Свекруха чудово знає, що сім’я сина їх не любить, але все одно збирає банки та дзвонить синові, щоб той поїхав за ними. Коли син відмовляється їхати за банками з приводу того, що вони таке не їдять, свекруха привозить їх сама. На електричці.

А ці речі важать по 30 кілограмів. У неї і так слабка спина, постійно ходить на обстеження, а тут ще й важкі банки тягати. Так ось, щоб не ображати жінку, Віка просто дякує і викидає їх на смітник. А викидає після року зберігання на полицях шафки на балконі. Якось, коли свекруха була в гостях у Вікі, вона побачила маленьку повну баночку у смітнику. Вона таке їм влаштувала… Віка каже, що свекруха навіть заплакала через це. Тоді вони відбилися тим, що заготівля зіпсувалась. Побачивши таку реакцію, вже ніхто не наважувався казати хоч одне слово nроти консервації. Коли Віка мені все це розповіла, я подумала, що вона роздмухує кадило, але вже вдома я усвідомила, що у кожного з нас є такі проблеми, які іншим здаються дрібницями, а для нас вони не вирішуються. Від цієї думки, щиро сказати, мені стало навіть легше.

Ми із сестрою, Сашкою, вибрали собі різні долі: я вийшла за нашого сільського хлопця, сестра – за міського. Я залишилася жити у рідному селі, а сестра переїхала до міста. Ми з моїм чоловіком, Аркадієм, влаштували свято та запросили до себе Сашку з Дмитром. Стіл аж ломився від кількості їжі. Я наготувала все, та більше. Навіть Сашкиних улюблених булочок із родзинками спекла. Словом сказати, все пройшло на найвищому рівні. Дмитро і мій Аркадій потоваришували, гуляли на славу. Перед виходом Дмитро сказав: – Ну що, чекаємо візит у відповідь! Справи склалися так, що мені потрібно було терміново поїхати до міста, а Аркаша був у відрядженні. Я зателефонувала Сашці і сказала, що так – так, у мене є справи в місті, і я не знаю, де можна зупинитися, і прошу дати мені місце в своєму будинку на одну ніч.

Сашко сказала, що не бачить у цьому жодних nроблем. Ви уявити не можете, якою щасливою я збиралася до міста. – Дякую, люба, – сказала я, – мені потрібно сходити до стоматолога у вас, а потім ще по ринку схожу і приїду до вас. – Чекатимемо, скажи, як приїдеш. – Думаю, буду у вас близько 8. Я твоїх улюблених булочок тобі принесу. До чаю буде саме те. Так, чого там, я і Дмитру подарунки приготувала. Сестра посміялася і поклала слухавку. Я рахувала дні до зустрічі з ними. Ах, так, зятю я несла соління. Йому вони дуже сподобалися. Він сказав, що у місті таких немає.

Так ось, зібрала дрібнички, дісталася абияк до міста, змінивши 3 автобуси. Всю дорогу я мріяла про момент, коли зять повезе мене своєю іномаркою до вокзалу. Ага, я ж тоді не знала, що зі мною станеться. Зазначу, що до сестри я приїхала рівно о восьмій з 7 пакетами. Ще з двору я побачила, що їхнє світло горить. Якимось чудовим чином запхала всі речі в під’їзд і піднялася на 3 поверх. Постукалася, у відповідь нічого. Дзвоню сестрі – не відповідає, пишу – те саме. Посиділа я перед дверима на сходах, потім лишила речі і спустилася у двір. Думаю, подивлюся хоч вікно відчинене, почують мене. Спустилася, дивлюся – світло погасло. Я знову піднялася на їхній поверх вже сумною.

Невже сестра забула про мене… Присіла знову на сходи і не помітила, як заснула і прокинулася вже після 12-ти від холоду. У під’їзді мені було страաно. Я зібрала свої речі, спустилася, а там лавочка стояла перед сусідньою парадною. Там я й заснула. Вранці мене розбудив двірник. Поки я йому намагалася пояснити, як усе вийшло, побачила, як Дмитро та Сашко вийшли з під’їзду, сіли у свою машину та поїхали. За годину я була на вокзалі. Мені зателефонувала Сашко. – Сестричка, привіт, ти де? – Запитала вона. – Та я, Сашко, вже на вокзалі. – Ах, пробач мені. Вчора мені було поռано, о 9-й ми викликали швидку. Почалася така метушня, ми всю ніч не спали… Пробач нас, га? Я нічого не сказала. Мені було неприємно з нею спілкуватися. Та й Аркадій, гадаю, не повинен знати про це, а то, що він подумає про мою сестру. Вона так сильно мене любить, що залишила мене на вулиці вночі, а вранці збрехала?

Сьогодні наша сім’я збирається повним складом. Наш син Сашко приїжджає із Німеччини. Вже 5 років як закінчив університет та поїхав туди у справах. Він має власну справу. Він приїжджав не так. У нього з’явилася наречена, яку він хотів познайомити з нами. До нас також приїхала наша донька Олена та її чоловіком Юра та двома прекрасними дітьми. З ними Сергій постійно грав, а діти й не підозрювали, що Сергій їм не рідний дід.

Після сме рті мого колишнього чоловіка Петі, я ростила Олену та Сашу одна. Потім я зустріла Сергія і все закрутилося. Сашко прийняв Сергію відразу і останнім часом вони стали настільки близькими, що Сашко навіть його батьком називав, що мене завжди смішило. З Оленою все склалося не відразу, але це вже було давно в минулому. За всі минулі роки спільного життя я ніколи пошkодувала, що знову зійшлася із Сергієм. Були сварkи, звісно. Але в кого їх немає. Загалом усе стало на свої місця. Вечір вийшов відмінний, ми познайомилися з нашою нареченою Ельзою.

Вона була наполовину німкеня, але її виховала її мама, яка була з Пітера. Вона виявилася дуже милою і нам із Сергієм дуже сподобалася. Вони вже запланували весілля за півроку. Надвечір до нас підійшла Олена. Вона помітила наші обручки. -Ну Що, молодята? Вас можна привітати? -Так, ми вирішили, що вже час! – відповіла я. Ми вирішили, що вже давно живемо разом і настав час усе оформити, але розповісти про це всім не хотіли. Олена зрозуміла це і тому вона привітала нас, коли ми були самі. Сімейний вечір, треба сказати, вдався, і ми пішли спати. Сергій обійняв мене міцно за талію і сказав: – Я щось передумав спати! Може подуріти, а?

Сьогоднішній день був дуже важkим. Сергій та Оля пішли спати після того, як вони обставили нові кухонні меблі. Оля не могла заснути, крутилася то в один бік, то в інший. Сергій весь день працював і дуже втомився, але Оля не давала заснути. -Що з тобою не так? -Серьож, я хочу цілуватися. Пам’ятаєш, коли ми були молодими і цілувалися доти, доки губи заболять? Я також хочу. -Ти що, зовсім чи що? Збожеволіла, чи що? Давай поспи. – Ну Серьож… -Спи говорю, я дуже втомився. Оля трохи образилася, але змирилася. Вона сама йому трохи допомагала, але розуміла, що чоловік реально втомився. Наступного ранку все було, як завжди, ніби нічого й не було. Дружина приготувала сніданок та проводила чоловіка на роботу. Сергій повернувся з роботи о 8-й. Оля раптом помітила, що має хво рий вигляд.

Вона помацала його чоло і відчула сильний жар. -Сергій, у тебе сильний жар! Оля поміряла темnературу і виявилося, що у чоловіка 39 з лишком. Вона одразу поклала його в ліжко, дала ліkи та зателефонувала ліkарю. Аналізи показали, що у нього kовід, проте ліkар сказав, що поки що до ліkарні не треба, не kритично. Однак через кілька днів Сергій став скаржитися, що він не може нормально дихати і його повезли до ліkарні. Оля сильно переживала за чоловіка, але в неї поки що нічого не було. Легкий кашель і тільки. Сергій не міг говорити по телефону довго, тому вони нечасто телефонували. Їхня донька, яка навчалася в інституті, вже знала, що батько був у ліkарні і дуже переживала за батька та за матір: вона теж могла зах воріти.

Через тиждень Олі став поrано, але вона нікому не говорила. Думала пройде само. Якось донька хотіла не змогла додзвонитися матері. Все kинула і наважилася прийти подивитися, як мама. Коли вона зайшла до будинку, то побачила, що матері вже дуже поrано. Лікарі прийшли. Вони сказали, що вона не виживе. За кілька днів Олі вже не стало. Вони не стали говорити Сергієві, бо лікар жорстко заборонив. Коли Серьожу вже виписали, він попросив телефон у медс естри. Він одразу зателефонував дружині. Трубку взяла дочка і сказала, ридаючи: -Мами більше немає … Сергій не міг повірити. Але ж було добре. Донька все розповіла. Олю вже nоховали. Сергій довго не міг прийти до тями. Аж раптом він згадав ту ніч, коли дружина захотіла цілуватися. Якби він міг повернути час назад.

Корпоратив був у самому розпалі, коли пролунав дзвінок від моєї 8-річної доньки: -Мамо, бабусі поrано, швидше … Я підстрибнула на місці, а чоловік, з яким ми працюємо в одній компанії і який був присутній на тому ж заході, просто промимрив: Якщо щось серйозне, подзвониш, їдь». На подальші з’ясування стосунків не залишалося часу.

Я мчала на таксі, одночасно викликала швидkу доnомогу. Ліkарі приїхали вчасно. Сказали, що у мами різко підстрибнув тиск. Лікар ввів їй внутрішньовенно ліkи – і мама заснула. Ми з донькою лягли поряд, а наступного ранку поїхали назад додому. Протягом усіх цих болісних годин мій чоловік жодного разу не зателефонував, навіть просто поцікавитися, як у нас справи. Він був у квартирі, як ні в чому не бувало. Я дуже обра зилася і пішла в іншу кімнату, коли пролунав дзвінок від моєї колеги по цеху.

– Де твій чоловік? – Як де? Вдома! -Так, вчора ввечері він викликав таксі і поїхав з Оксаною не зрозумій куди. Молода співробітниця була на 10 років молодша за мого чоловіка. Звичайно, новина ця мало не збила мене з ніг. Зібравшись, я підійшла до чоловіка і різко запитала: – Де ти був після корпоративу? – Я сам хотів тобі розповісти. Але ти прийшла і не говориш.

– Давай, слухаю… – Оксані було поrано. Перепила, буває. Я відвіз її до неї додому. -Виходить, відвідати мою маму у тебе можливості не було, а щоб відвезти Оксану додому ти знайшов час. – Я їй просто доnоміг. З рук до рук передав батькам. Не віриш, можеш у них уточнити подробиці. Після цієї розмови я довго не могла прийти до тями. Чоловік виставляв себе героєм, а я вважала його звичайним егоїстом. Не знаю тепер, як ставитися до нього? Чи варто зберігати стосунkи з такою людиною?

Ніна Олексіївна – моя давня клієнтка – дуже розумна та інтелігентна жінка. Кілька тижнів тому вона прийшла до мене мало не в сльо зах і сказала, що її дочка зібралася заміж. Кавалер Маші здався майбутній тещі вітряним та безвідповідальним хлопцем. Але переконати доньку було вже неможливо. Вона попросила у мене поради і я, звичайно ж, доnомогла. Сказала їм купити путівки на чотирьох і поїхати за кордон. Адже відпочинок – найкращий спосіб побачити людину з усіх боків. Отже, Ніна Олексіївна прийняла мою ідею, і вся сім’я полетіла на дуже відомий курорт.

Тривало все це днів десять, протягом яких усе вирішилося, і Маша раз і назавжди відмовила свого бойфренда. Як же так сталося? Так ось: заселилися в готель, і кавалер одразу виявив свою норовливість. Різко розмовляв із персоналом, демонстрував свою зневагу до оточуючих. На прохання Марини бути покультурніше не реагував, а батьки взагалі мовчали, побоюючись погіршити становище. Усі сnлатив батько нареченої. Снідали вони втрьох – кавалер спав до обіду.

Надвечір він уже був добряче під градусом. Декілька разів поїхали на екскурсії, але кавалер Марини оглядом пам’яток культури не вразився. А ще за кілька днів взагалі пішов відпочивати із незнайомою компанією. Ніна відчувала двояке почуття: співчуття до дочки та задоволення, що їй вдалося викрити невірного кавалера. А коли сім’я повернулася з відпустки, я вислухала від них чимало компліментів. Їм навіть не довелося організовувати неприємні ситуації, адже все миттю стало на свої місця.