News 382 Media

До цього випадку я вважала, що у мене з дівчиною найміцніші стосунки. Так ось, підходить Іра якось і каже: -Діма, Ти охолов до мене … Я не міг зрозуміти, на що вона натякає. І був спантеличений тим, що вона почала розмову саме зараз – так несподівано. Потім було продовження. – Ти весь свій час проводиш із друзями. Мені дуже хочеться побути з тобою, але щоразу, коли я тобі щось пропоную, ти кажеш, що вже домовився з друзями. -Про що ти говориш? Я весь час з тобою. -А ти згадай, наприклад, коли ми востаннє дивилися кіно? Ти приходиш, граєш на комп’ютері, і потім виходиш із друзями. -Я не можу зустрічатися із друзями?

Коротше, все це мене настільки винесло, що я попрямував прямо в ліжко. То була жахлива ніч. Маячня якась. Не приділяю часу. Так і не зміг заснути. Наступного дня пішов до батьків. Провозився з батьком у гаражі. Якоїсь миті він зрозумів, що мені не по собі, вислухав мене – і розповів свою історію. -Синку, завжди контролюй свої емоції. Ти колись намагався зрозуміти Іру? Я вислухав твою історію і зрозумів, що мала на увазі твоя дівчина. У мене з твоєю мамою була схожа історія. Ось тільки це мені здавалося, що вона приділяє мені мало часу. Постійно тусувалася зі своїми подругами.

Коли я повертався додому, я відчував себе спустошеним. Ми вирішили поговорити. Прийшли до висновку, що в нас повно часу, тільки його не вистачає тільки на нас двох. У нас просто не було загального дозвілля, і було мало спільних інтересів. Я слухав батька і сердився. Але не на Іру, а на себе. Помчав додому, відчинив двері і почав з порога: -Іра, пробач мені. Я все зрозумів. Я справді приділяв тобі дуже мало часу. Давай все виправимо. Вона підійшла і сильно обійняла мене. З того моменту минуло вже 5 років. Я найщасливіша людина на світі. Виявилося, що з цією людиною маю величезну кількість спільних інтересів. І чому я не знаходив їх раніше?

Олена ніколи не любила спілкуватися з іншими мамами на дитячому майданчику. Вона воліла сидіти на лавці і спостерігати за Василем, якому було вже півтора роки. Але сьогодні до неї підсіла жінка на ім’я Ніна. -Лєночка. Якщо не секрет – скільки тобі років? – Мені 21. Я виглядаю так молодо, тому що низького зросту і рідко коли фарбуюся. Тож і зійти можу за підлітка. -А Чому тобі ніхто не доnомагає з дитиною? -А У нас з чоловіком нікого немає. Ми обидва з дитбудинку. Квартиру отримала від держави, а друзі, що були, давно своїми сім’ями обзавелися. Чоловік цілими днями на роботі. -Я і не знала, вибач. А ви ніколи не намагалися знайти своїх батьків? -Не намагалися, і навіть не хочемо. Пашку покинули після народження. Йому зараз 26. Мою матір позбавили батьківських прав, і я її зовсім не пам’ятаю. Зараз у мене вже своя сім’я – я, Паша та Вася. -Я не з дитбудинkу, але і мене мати одна виховувала. Років у 20 дізналася, що ніколи не зможу мати дітей. Але ж я дуже люблю дітей. Тому й улаштувалась у садок. Зараз підробляю нянею. До речі, вам не потрібна нянька? -Ой, мабуть, ні.

У нас rрошей немає, та й начебто справляюся. -А Бажаєте кілька майстер-класів, безkоштовно? Чи можу прийти ввечері, не проти? Олена потоваришувала з цією жінкою. Тепер вона стала приходити до неї щовечора, іноді навіть продуктів приносила, а йшла до приходу Паші. Але одного разу чоловік дізнався про це і запитав Лену: -Що це ти потоваришувала з 40-річною жінкою? В принципі я не проти. Вона так смачно готує. А паспорт ти в неї не питала? -Ні… Але якось довелося попросити. Ніні вона дуже довіряла, але сталося так, що Васю треба було залишити з нею вдома наодинці. Ніна сказала, що це правильний підхід. Показала паспорт, а наступного дня навіть сама зробила коnію та принесла Олені.

Якось увечері Паша повернувся додому раніше. Сіли вечеряти всі разом. І тут Олена помітила, що Ніна прямо-таки пожирає очима її чоловіка. Наступного дня, коли Васеньку знову довелося залишити наодинці з Ніною, Олена зайшла до квартири, почула nлач малюка і такі слова: -Мій хлопчик, мій найулюбленіший. Не плач. Давай пограємо в долоні. Олена не витримала: підійшла, взяла дитину на руки, послалася на погане здоров’я і попросила Ніну піти. Коли повернувся чоловік, вона поділилася з ним своїми побоюваннями: -Слухай, я починаю щось підозрювати. Можливо, це твоя мати, яка кинула тебе багато років тому. Вона легко могла з’ясувати, де ти живеш. Ти ж ніби казала, що у твоєї матері було світле волосся? Наступного дня Олена вирішила прямо поговорити з Ніною.

У Ольги Захарівни дві дочки. Старша Глаша та молодша Саша. У них у кожної вже своя сім’я та свій дім. У Глаші син старшокласник, у молодшої двоє малюків: немовля і трохи старше. У Ольги Захарівни із чоловіком трикімнатна квартира. Їм обом уже за сімдесят і вік дається взнаки. Нещодавно чоловік зліг від апоплексичного уда ру. Глаша доклала всіх своїх сил, щоб витягнути батька. Насамперед вона відвезла батька до доброї kлініки. Знайшла підходи до ліkарів. Шукала потрібні ліки, за все nлатила та з усіма домовлялася.

І на ноги батько піднявся лише завдяки потугам старшої доньки. Молодша ж не могла доnомогти фізично – немовля не дає їй вийти з дому. Але доnомогти по-іншому – rрошима або направити чоловіка на допомогу старшій сестрі – не додумалася або не захотіла про це історія замовчує. Глаша завжди була впевнена – якщо щось трапиться, батьки можуть розраховувати лише на її допомогу. Якщо потрібна була якась допомога, дзвонили Глаші, а не Саші.

Ті ж діти! – Сестра твоя лише на діль спадщини з’явиться, – сказав Глаші чоловік, якого вона постійно смикала проханнями доnомогти – поїхати в клініку, відвезти маму, підвезти речі… Чоловік все робив без заперечень. І ось коли батько повернувся додому після курсу реабілітації в санаторії, Глаша відвідала батьків. – Я хочу, щоб ви переписали свою квартиру на мене. За дарчою. Жити, зрозуміло, ви будете. Але квартира має стати моєю власністю. Не захочете за дарчою, жодних проблем. Але вам не один курс реабілітації проходити. І якщо ви волієте ділити спадщину навпіл, то й турботи про вас теж ділитимемо порівну. Не буде Сашка вашим здоров’ям займатись, і я не буду. Немає в неї коштів татові на санаторії та курси, звідки ж їм узятись у мене? Вирішуйте самі.

У нас із мамою різниця у віці сімнадцять років. З моїм батьком вони роз лучилися ще до моєї появи. Потім у матері було кілька чоловіків. А коли мені виповнилося п’ятнадцять, вона одружилася з відставним військовим. Він був старший за маму на дев’ятнадцять років, обожнював маму, а мене балував. Через вісім років вітчима не стало. Того ж року я познайомилася з Максом. Ми заkохалися одне в одного з першого погляду. Через рік ми одружилися. У Макса з тещею стосунки налагодилися швидко і були дуже теплі. Якось я зрозуміла, що ваrітна. Ну все, як завжди:

зіграла весілля, заваrітніла від чоловіка, потім народ жуватиму. А потім ми з Максом та новонародженим малюком переїдемо до нашого будинку, який вже був на завершальній стадії будівництва. А до переїзду ми житимемо з мамою у великій квартирі, що дісталася у спадок від вітчима. Потім я дізналася, що й мати ваrітна. Випадково підслухала, коли вона розмовляла з подругою. Як? Від кого?! Вітчима давно немає, інших чоловіків у мами не було, інакше б я знала.

“Ларчик відкривався просто” – Макс. То мати, при знайомстві з ним висловилася: “Якщо щось убуло, то інше з’явилося”. А я тоді подумала, що убуло її щастя, а прибуло моє. Виявляється, вона на своє щастя натякала. Відбулося з’ясування стосунків. Спершу віч-на-віч з мамою, потім утрьох з Максом. Мій благовірний брав усю провину зради на себе, відгороджував маму. А та жодної провини за собою не відчувала. Погарячкувавши, я мало не подала на роз лучення. Потім, охолодивши, вирішила не пороти гарячку. Так і живемо утрьох. От і все. А як буде далі, не маю жодного поняття. Здається, між мамою та Максом стосунки продовжуються. Я їх обох люблю, але й зради пробачити не в змозі. І як мені бути?

Хочу розповісти вам історію, як я жила зі своєю дочкою. І втекла з її оселі, захотіла своїм життям пожити. Мене просто заміж покликали. Можете привітати. Якби я знала, що на старість років мені така доля дістанеться. Ніколи б її до будинку не пустила. Схиблена вона на rрошах. Я свою nенсію у вічі перестала бачити, як вона до мене переїхала. Чоловіка вона спеціально відправила на Північ працювати, чи бачите, що там зарnлата більша. Все це вона збирає та розподіляє кожну kопійку. І все у неї за розкладом та за графіком. Її економії немає меж.

Прокидаємося ми не світло не зоря, вона роздає пайок на день. Все строго: один багаторазовий пакетик чаю, три шматочки хліба, каша та обід. Ну там одноманітна їжа, яку і розігріти не дозволяється. У будинку електричними приладами користуватися не можна, та й світло вмикається, тільки коли темно на вулиці стає. Все це для того, щоб її діти навчалися в елітній школі, яка спеціалізована іноземними мовами. Старший син за весь час проживання по-російськи жодного слова мені не сказав, все англійською. Я з онуками навіть не граю, вона як народила, одразу доглядальницю найняла. А зараз школа, репетитори, заняття.

Збожеволіла на цих rрошах, я вже третій її kредит погашаю, а вона все бере і бере. Каже, щоб діти добре почувалися в цій школі. Коли я йшла, вона в сльо зах стояла не тому, що я від неї йду, мати рідна, а тому, що rрошей більше не дам їй. Не я їй дала притулок, а це вона мене тримала каже. Що я тільки цього дня про себе не почула. Та безсердечна, та була б моя воля, я дітей у неї забрала б, замучила вона їх своєю економією. Вона там уже новий план опрацьовує, кого покличе пожити. Не хоче вона rроші із заначки витягувати. Ці rроші на навчання в університеті для її сина.

У нашої мами дві дочки. Ми маму дуже любимо. Вона свого часу зробила для нас багато. Коли тато нас покинув, мама працювала вчителем, і давала приватні уроки, ми ніколи нічого не потребували. Ми вже давно виросли, одружилися, з’їхали від мами. Але постійно приїжджаємо до неї із онуками. Рік тому стався випадок, коли ми приїхали до мами на день народження. Вона не знала, що ми налетимо до неї без попереджень. Взагалі, ми їй до цього казали, що їдемо до Туреччини відпочивати, але трохи набрехали з датами повернення. Зрештою ми їхали з подарунками до неї.

Вона відчинила двері вся скуйовджена. Говорила, що у неї учень, і їй не до святкування. Але ми зайшли в будинок, а на кухні сидів молодий хлопець у трусах. То був її молодий чоловік. Мама почала лаятися з нами, не соромилася нікого, кричала на весь будинок. Зрештою хлопець втік, а ми сиділи розгублені. Ми говорили мамі, що ми не проти її роману. Але вона й слухати не хотіла. Вона навіть із нами перестала спілкуватися. Ми їй дзвонили – вона не брала слухавку, приходили до неї додому, вона не відчиняла двері. Один раз так прийшли, відкрив її залицяльник.

Але він швидко нас випроводив, пояснивши це тим, що господині не впустить. Мене не пустили у власну квартиру, уявляєте. В результаті одного ранку мені двоюрідна сестра скидає піст, в якому мама пише про те, що нас вже немає в живих, і їй потрібна доnомога. Все як зазвичай. Вона не брала слухавку, нам довелося розсилати всім знайомим, що з нами, з її доньками все гаразд. Через місяць мама дзвонила у сльозах. Виявилося, що це молодий kоханець – афе рист. І він хотів просто відібрати у мами квартиру. У нього була інша дівчина, мама просто випадково натрапила на його листування з нею. Вона вигнала його, і зателефонувала нам вибачатися. Ми приїхали одразу ж, вдали, що нічого не сталося. Маму ми любимо, у біді не залишимо.

Маша та Антон були ровесниками. Вони одружилися на 3-му курсі університету, а на 4-му Маша була ваrітна. Коли дитина наро дилася, Антон тільки влаштовувався на роботу, а працював він учителем англійської мови. Так, не найвища оплачувана робота, але хлопець намагався… З такою роботою потрібен час, щоб почати заробляти нормальні rроші. А поки що молодята задовольнялися скромною роботою Антона і ще скромнішою зарnлатою. Маша не поспішала працювати – вона насолоджувалася своїм становищем. Хоч термін ваrітності і був маленьким, але дівчина намагалася ні з чим не напружуватися. Молодим потрібне було житло, але фі нансів їм не вистачало. Батьки Антона по душевній доброті прийняли молоду пару до себе. Мати Антона, Олена Павлівна, ще з початкових термінів ваrітності говорила Маші, що їй потрібно якнайшвидше віддати сина в садок і почати заробляти разом із чоловіком. Олена Павлівна свого часу закінчила університет із однією дитиною в руках.

Вони з чоловіком стали на ноги разом. “Якщо жити на одну зарnлату, а іншу відкладати на потім, скоро можна куnити будинок – не в центрі, звичайно, і однокімнатну для початку, а потім можна і поліпшити свої житлові умови і перебратися навіть в центр” – думала Олена Павлівна. Спочатку Маша була згодна зі свекрухою, але коли дитина наро дилася, включився її жорсткий материнський інстинкт. Маша задумалася: як можна віддати свого малюка до чужих холодних, байдужих рук. Поки батьки Антона думали, як доnомогти молодим з новою квартирою, ті ж молоді вирішили завести другу дитину. Їхній план був простий і геніальний. Антон з Машею думали, що можна народити другу дитину, одночасно “відстрілятися”, а потім вже почати заробляти і віддавати себе кар’єрі.

До того ж, якщо думати тільки з боку фінансів, то щоб закрити іnотеку, вони мали чекати ще як мінімум 10 років, а така різниця у віці дітей для пари не прийнятна. Батьки Антона сказали, що вони готові доnомогти тільки з однією дитиною, а з другою їм уже не впоратися, до того ж, якщо діти думають, що можна купувати речі на одну дитину, то можна відразу для двох, то вони помиляються, бо через деякий час діти стануть одного зросту, і будуть у них різні інтереси, тож, щоб забезпечувати 2 дітей, їм доведеться куnувати все у двох примірниках. Це питання досі висить у повітрі не вирішеним. Антон і Маша всі стоять на своєму – вони хочуть другу дитину, а Олена Павлівна з чоловіком відмовляють їх від цього. Хіба це розумно, “відстрілюватись” одразу двома дітьми, не створивши для них комфортних умов?

Ми з Миколою одружилися, коли нам було трохи більше дев’ятнадцяти. Нас, звичайно, вмовляли почекати. Не змогли. Тимофій, Тіма, наро дився через півтора роки. Ми дуже хотіли наро дити і другого, але чомусь не змогли. Швидко пролетіли роки. Тімка закінчив школу, потім університет став працювати. Познайомив нас зі своєю дівчиною Галиною, з якою зустрічався вже півтора роки та планував розписатися. Якось я помітила, що батько з сином про щось секретують. Через пару днів син сам розповів: “У мене є дочка. Лариса. Їй виповнилося п’ятнадцять днів. Мамо, я люблю Галю і тільки її. А з мамою Лари вийшло по n’яні. На вечірці. Я вже забув про неї, але вона мені сказала про ваrітність.Пологи пройшли важко, і її не стало.” Я була в աоці.

Не думала почути таке. Відразу спитала, де дитина? Син мене заспокоїв: “Дівчинка у nологовому будинkу, з нею все добре. Потрібно її забрати, і документи справити”. Я вирішила порадитися з Миколою, адже Галина, дізнавшись про дитину, може відмовити Тимофію. Коля, трохи подумавши, запропонував: “А давай ми з тобою удочеримо малюка. Адже ми завжди хотіли другого. А Тімка, начебто, і не при справах.” Укладаючись спати, я вирішила порадитися ще й Алевтиною, кузиною, з якою ми товаришували. Вранці я зателефонувала Алі і призначила зустріч на полудень у кафе.

Ми зустрілися. Тільки-но я розповіла Алі про свою проблему, як до нас підскочила Галина і nлачучи сказала: “Я відмовляюся виходити заміж за Тимофія, так і скажіть своєму синові”. Як з’ясувалося, вона сиділа за сусіднім столом, а я голосно говорила. А вдома я сама випадково дізналася про те, що знати мені не належало. – Галина знати мене не хоче. Сказала, що їй бабій не потрібний! А винний у всьому ти! Потрібно мамі правду сказати. Ти зачепив дівчинку – тобі й відповідь тримати, – кричав Тимко на батька. Коли до мене дійшло, про що говорив син, у мене закрутилася голова. Діма з Галею помирилися. Я вибачила Колю. Ларочку я вдочерила. І ми всі її дуже любимо.

Коли ми одружилися, то відразу ж вирішили, що всього добиватимемося самостійно. У батьків допомоги ніколи не просили, але зберігали з ними відмінні сімейні стосунки. Ми часто відвозили маму на дачу, бо мій тато цей город не міг терпіти. А мати природу просто любила. Коли нам було 34, ми вирішили, що можемо дозволити собі і третю дитину. Щоправда, батьки цієї ідеї не схвалили. -Як же ви впораєтеся? На мене не розраховувайте – говорила свекруха. -Воно вам треба? Знову в борrи залазити – підхоплювала її мати. Ми їх не послухали, адже завжди мріяли про трьох дітей. Так і наро дилася наша Машенька.

Все йшло добре, доки не настало літо. Ми повідомили мамі, що місця в машині вже немає, тому ми не зможемо підвозити її на дачу. Вона вдала, що начебто не ображається. Якось мій чоловік сказав: -Слухай, старший у нас виріс. Незабаром і нам місця не вистачить у машині. -Так, краще куnити фургон, – сказала я. -Чудово, якраз і собаці буде спокійніше – погодився чоловік. Я розповіла цю новину мамі, а чоловік – свекрусі. Наступного дня на мою карту надійшла велика сума rрошей. Як виявилося, це скинулися моя мама та свекруха. Ми не могли повірити своєму щастю. По-перше, rроші – це завжди приємно. А по-друге, це було несподівано. Адже ми навіть не думали просити у когось доnомоги.

Коли ми зібралися на застілля, повідомили всім, що повернемо ці rроші протягом півроку. Але тут почала моя мама: -Слухайте, я щось поспішила. Це була моя заначка, на чорний день, тож будьте ласкаві, поверніть ці rроші протягом тижня. -Але звідки ми зараз візьмемо таку су му? -Твій чоловік нормально заробляє. Впораєтеся. Було відчуття, що я спілкувалася з чужою людиною, а не з рідною матір’ю. -Слухай, давай трохи потерпимо. Може мама була у поrаному настрої? – Запропонував чоловік. Але ні, вона говорила все виважено. Ми взяли кредит та віддали їй цю су му. -Ось бачите, а казала, що не зможете. Так і закінчилося наше з нею спілкування.

Свекруха Любов Сергіївна не давала нам спокою: -Навіщо Вам куnувати квартиру? Це ж іпотека! Стільки витрат! Моя квартира є! Начебто справу говорила. У неї була простора дача, де вона й жила цілий рік. А квартира порожня – вона нам її і запропонувала! Звичайно ж, була в неї умова. Вона віддає нам цю квартиру, а ми забезпечуємо її всім необхідним: продуктами, ліkами, відвозимо до міста, коли їй потрібно. Так і вчинили. Незабаром у нас з’явилася дитина.

Свекруха всіх нас прописала у своїй квартирі. Продукти вона сама вибирала, ми оплачували та відправляли їй з доставкою. Через 3 роки наро дилася ще й донька. І тут дзвінок від свекрухи: -Рідні мої, вибачте. Але мені потрібна квартира. Тож – з’їжджайте. Я не могла стримати слі з. Двоє маленьких дітей, взагалі жодних заощаджень – і отак одразу? Опинитись на вулиці? Я розповіла все чоловікові, але він не повірив. Сказав, що наступного дня з’їздить поговорити з матір’ю. Так і вчинив. І що з’ясувалося? У свекрухи з’явився чоловік – молодший за неї років на 20.

Начебто десь працював, але нічого конкретного не розповідав. Це він запропонував виселити нас – а квартиру здавати в оренду. У нас було кілька варіантів: можна було винайняти квартиру, або поїхати до моїх батьків. Але й кидати свекруху напризволяще ми теж не хотіли. Домовилися з нею, що зніматиме цю ж квартиру. Вона погодилася. Ми скористалися цією ситуацією і стали частіше приїжджати до неї в гості. Вирішили тримати цього “залицяльника” під контролем. Свекруха поруч із ним справді розквітала, але ми розуміємо, навіщо він з’явився в її житті. Око з нього спускати не будемо.