News 382 Media

Мій чоловік – найстарший із дітей. Свекруха його завжди обділяла. Вона його змалку не любила, а все тому, що він народився від випадкового чоловіка. Батько Яшки приїхав на заробітки, але коли дізнався, що його кохана ва гітна, то швиденько зробив ноги. Марія Степанівна не розгубилася, вона змогла закохати у себе успішного чоловіка. Павло Сергійович прийняв пасинка як рідного. У шлюбі з Марією у нього народилося двоє своїх дітей: дочка Марина та син Артем. Вітчим ніколи не ділив дітей на своїх та чужих. Він не шкодував ні грошей, ні уваги, ні кохання. Але Марія Степанівна не втрачала можливості, щоб образити нелюбиму дитину. – Навіщо ти на світ з’явився? Псуєш нашу ідеальну сім’ю. Хоча, як кажуть «у сім’ї не без виродку», мабуть, це звання присуджено тобі. – частенько казала мати Яшці. Чоловік ніколи не розумів, чим він так заважає матері. Вітчим у ньому душі не чув. Яша нічим матері не заважав, вона змогла і своє життя побудувати, і дітей народити. Ресурсів у сім’ї вистачало, щоби всіх дітей нагодувати та одягнути. Та й Яша не вибирав сам, народжуватись йому чи ні.

Марина та Артем з дитинства вловили, що Павло Сергійович – рідний тільки для них, тому вони його теж гнобили, а мати тільки рада була цьому. “Ти ніхто. Наш батько тебе не любить. Ти нам чужий» – говорили брат із сестрою. Яша завжди казав мені, що найріднішою йому людиною був вітчим. Тільки він по-справжньому любив його. Свекруха зі мною не спілкувалася. Вона лише один раз зайшла до нас, щоби забрати якісь документи. Після нашого весілля Марія Степанівна заявила, щоб ми на них із чоловіком не сподівалися. Вона так і сказала: “Живіть, як хочете і де хочете”. Так ми й жили, доки не помер вітчим Яшки. Павло Сергійович заповів дружині будинок, а дітям кожному по двокімнатній квартирі. Щодо бізнесу нічого сказано не було. Нотаріус заявив, що оголосить рішення лише за півроку. Обуренню свекрухи, золовки та діверя не було меж.

– Навіщо тато Яшці квартиру залишив? Він нам чужий, він нічого не заслуговує. – кричала Марина. Інші її підтримали, але ніхто не міг оскаржити рішення батька. Ми жили у своїй квартирі спокійно місяць, а потім до нас з’явилася свекруха. – Квартиру отримали, а тепер відпрацьовуйте. За матір’ю Павла потрібен догляд. Завтра привезу її до вас, вона мені не потрібна. Ще б я доглядала хвору маразматичку, – скомандувала Марія Степанівна. Ми були не проти бабусі, бо вона добре ставилася до Яшки, а ще тому, що від неї відмовилися. Олена Ігорівна була жінкою веселою, вона не давала нам нудьгувати. Хоч і сама трохи понурилася. Їй було прикро, що рідні онуки від неї відмовилися, а чужа людина її притулила. Тоді я відповіла, що рідня – це не тільки одна кр ов. За півроку нота ріус оголосив рішення Павла Сергійовича щодо бізнесу. Виявляється, всі гроші та бізнес він залишив матері. Тоді всі й похопилися за голови. Олена Ігорівна переписала все на нас із чоловіком. Тепер ми маємо непоганий заробіток, а наші родичі намагаються налагодити з нами стосунки, але ми з ними спілкуватися навідріз відмовилися.

Був у мене друг на ім’я Микола. Спілкувалися ми з ним більше семи років, але коли він розлучився з дружиною, і я дізнався про причину, то пошану до нього я втратив. Напевно, я ще ніколи не зустрічав таких слизьких типів, як він. Микола був затятим ба бником, жодної спідниці не пропускав. Коли він розповів мені, що закохався, то я не міг йому повірити. – Дань, вона випромінює якусь магію. Мене так і тягне до неї. Заради неї я готовий на все. Знаєш, на інших дівчат навіть дивитися не можу.

Одразу погано стає, – розповідав він мені. Я помітив, що він почав витрачатися на цю дівчину. Купував дорогі подарунки, відвозив до розкішних ресторанів, навіть одного разу повіз її на пікнік. Микола ніколи не був таким романтичним. Він зустрічався з дівчатами щонайбільше два-три тижні. Отримував від них, що хотів і кидав напризволяще. Через три місяці він зробив своїй дівчині пропозицію. Я був на весіллі. Микола світився від щастя, танцював, пив і просто насолоджувався моментом. Я був радий за друга, але коли дізнався правду, мене просто окотило почуття гидоти. – Я ж її використовую.

Як мені можна було повірити, що я міг закохатися. Я з нею спеціально одружився, щоб із салону, де вона працює, тачку собі купити. – гордовито розповідав Микола. Виявляється, що для співробітників салону та їхніх сімей роблять великі знижки на покупку автомобіля. Коли йому вдалося підкопити та купити машину, то він подав на розлучення. Він просто хотів охмурити дівчину, щоб скористатися її. Такий вчинок я вважаю огидним і бридким. Микола повівся не як чоловік, а як якийсь альфонс. Після цього випадку я з ним не розмовляю. Мені такі друзі не потрібні. Обманювати дівчину надто жорстко та неправильно.

Мені 55 років, живу у невеликій двокімнатній квартирі з трьома онуками. До такого життя я прийшла завдяки своїй недолугій доньці. Мені складно цілими днями сидіти з онуками, бо їх треба годувати. Пенсія у мене маленька, а додаткового прибутку немає. Я сама винна, що потрапила до такої ситуації. Коли я була молода і тільки вийшла заміж, то зав аг ітніла. Лі кар сказав, що дитина наро диться з відхиленнями у розвитку. Чоловік зажадав, щоб я позбавилася дитини, але я відмовилася. Коли я наро дила дитину із серйозним ді агн озом, то чоловік залишив нас. Він побоявся труднощів. Я можу його зрозуміти, хоч тоді я його зненавиділа всім серцем. Через час я змогла впустити у своє життя нову людину. Павло зміг прийняти мене і мою хвору дитину.

У шлюбі з ним у нас наро дилася донька Христина. На жаль, Павла на довго не вистачило. Він залишив мене, але обіцяв допомагати грошима. Я не здавалася, виборювала своїх дітей. Робила все, щоб вони ні в чому не потребували. Коли п 0 м ер син, то мене начебто підмінили. Я забула про доньку і згадала про п ляш ку. Довгий час я безпробудно пила. Христина росла сама собою. Вона навчилася бути самостійною, знайшла підтримку та розуміння у поганій компанії. Вилі куватись мені допомогла сусідка. Вона мене змусила закодуватися. Коли я повернулася додому, то Христина влаштувала у нашій квартирі справжнє кубло. Я й подумати не могла, що з тендітної та милої дівчини виросте егоїстична хамка. Я розумію, що в цьому є моя помилка.

Я намагалася виправити ситуацію, але в мене нічого не вийшло. Якось вона повернулася зі школи додому та заявила, що переїде жити до свого хлопця. Я не змогла її зупинити. Рівно 8 років я її не бачила. Христина максимум могла зателефонувати кілька разів на рік, щоб попросити грошей. Місяць тому вона прийшла до мене із трьома дітьми. Я була дуже здивована, адже про онуків нічого не знала. Вона попросила посидіти з ними кілька хвилин, доки не залагодить свої справи. Минуло півмісяця, а її досі немає. Дітки по мамі не нудьгують. Коли я вперше побачила дітей, то жа х нулася. Брудні, голодні, погано говорили. Я не могла зрозуміти, як рідна мати могла так поводитися з ними. Я не засуджую її, адже сама покинула її. Віддавати дітей у дитячий будинок совість не дозволяє, але й дбати про них я не можу. Тепер не знаю, що робити. Ця ситуація мене кидає у мандраж. Сподіваюся, що у Христини прокинуться материнські почуття, і вона повернеться за ними.

Бути дитиною багатих батьків дуже складно. Все дитинство та підлітковий час я намагався бути гідним своєї сім’ї. Закінчив школу із золотою медаллю, вступив сам у добрий університет. Від батьків ніколи нічого не просив. Все те, що я маю, а саме: машина, квартира, дорогі прикраси і так далі – це подарунки за хороше навчання. В університеті я познайомився із дівчиною з провінції. Вона одразу ж запала мені в душу. Ми зустрічалися близько року, я боявся розповідати про неї батькам. Думав, що моя Катя їм не сподобається. Коли ми вирішили подавати документи в РА ГС, то з батьками таки довелося познайомити.

Мати одразу ж пирхнула, коли дізналася, що батьки Каті живуть у селі. Батько був милий з нею, але як тільки вона вийшла за поріг, то сказав: – Ти не одружишся з цією колгоспницею. Ми тобі дружину знайдемо за статусом. Ось донька мого бізнес-партнера скоро з Лондона приїде. Буде тобі хорошою партією. Мої батьки хотіли, щоб я одружився з не коханою. Головне, щоб дружина була найвигіднішою партією для мене. Мені таке ніколи не подобалося, та й я закоханий у Катю. Мої друзі теж її не приймають, постійно жартують над нею. «Як там твоя доярка поживає? Коли батьки тебе грошей позбавлять, ти, що до села до дружини поїдеш? – долинало з вуст друзів. Я з багатьма перестав спілкуватися через це.

Переді мною стоїть вибір, який я не можу зробити. Батьки кажуть, що заберуть усе, якщо з Катею не розлучуся. Вибирати між батьками та дівчиною неправильно. Та й розпочинати якусь справу без допомоги батька я не зможу. Я не звик жити погано, жити у бідності. Вибрати кохання, напевно, безглуздо, але я й дня без Каті уявити не можу. Я сподіваюся, що батьки матимуть змогу зрозуміти мої почуття. Адже Катя непогана дівчина, вона господарська, все вміє робити. Вона зможе мене ощасливити. Може вона не виглядає, як дочки багатих батьків, не знає етикету перед столом, але вона чудова людина, з якою я почуваюся комфортно.

Яна нарешті виспалася у свій вихідний день. Встала з ліжка, заварила каву, зазирнула у холодильник. «Треба б борщ сьогодні зварити. Продуктів навалом. Та й чоловіка порадую. Сьогодні якраз є час”. Від приготування Яну відвернув дзвінок мобільного. Дзвонила подружка із сусіднього під’їзду. -Ян, будь ласка, знайди час, забіжи до мене на пару хвилин. Мене на побачення запросили. Не можу сукню вибрати. -Але я борщ варю. -Та ти постав його на повільний воrонь, і прибігай. Мені залишилося 4 години. А я не визначилася. -Добре зараз. Так і зробила. Поставила все на повільний воrонь і пішла до подруги. Виявилося, вибір наряду до важливого побачення – дуже довгий та болісний процес. Усі переміряли. Нічого не підійшло.

Подружка зателефонувала кавалеру та перенесла зустріч ще на 3 години. Вирішили піти у магазин. А в торговому центрі – навколо розnродажі. Ось подружки і поринули з головою в цей дивовижний світ знижок та аkцій. Набрали кілька пакетів, пішли до улюбленого кафе – замовили улюблену каву. Подружка дістала телефон – і ахнула. Мільйон пропущених – вона спізнилася. -Яно, Що мені робити? -Скажи, що ногу підвернула, що її зараз бинтують. Як дороблять – одразу полетиш. І тут Яну мало не прорвало. -Чорт, чорт, мій борщ. Точно вже квартиру спалила. Прибігла Яна додому і зітхнула з полегшенням. Нічого не спалила. У каструлі була якась бурда – та й чорт з нею. -Так, слухай – сказала подружка.

-Дворові собаки будуть раді цьому. А ти миттю замовляй суші та шампанське. Я збігаю за свічками. Ви святкуєте якісь особливі дати, на кшталт – перша зустріч, перший nоцілунок? -Ні. -Вигадай що-небудь. Давай перший танець? Прокотило. Яна сиділа з чоловіком у себе на кухні, а подружка побігла на побачення. Зателефонували наступного ранку. -Як пройшло побачення? -Слухай, Ян, чудово. Він так злякався за мене, що на емоціях примчав з букетом та каблучкою. Я виходжу заміж! А в тебе як? -Прийшов чоловік – і застрибав від радості. З порога почав розповідати, що його підвищили на службі. Дивувався, звідки я дізналася. А я просто кивала головою та загадково усміхалася! А в цей час кілька дворових собак за обидві щоки поглинали найсмачніший невдалий борщ.

У моєї подруги Каті була звичайна свекруха. Добродушна жінка вчителька на nенсії. Але на старості років вона не сумувала: ходила театрами, доглядала котиків. Але ж ми всі розуміємо, що свекруха – на те й свекруха, щоб повчити невістку, дати їй порад, а якщо потрібно – то й довести до сліз своїми нотаціями. Щоразу, коли Катя з чоловіком і дитиною виїжджали на відпочинок, то залишали ключі тітці Лізі. Просили свекруху квіти полити, кішечок погодувати. Але цим добродушна жінка не обмежувалася. Лізла в шафи, розкладала одяг на свій смак, все перегладжувала, іноді пропалювала рукави дороrих блузок. Чоловік Каті, Іван, постійно згладжував кути. Йому хотілося, щоб стосунки в сім’ї залишалися добрими. Катя лише через це й трималася. Щоправда, із останніх сил. Чаша була в очікуванні останньої краплі. Якось вся сім’я поїхала в гості до старшої сестри Каті – Альбіни. Та вдруге виходила заміж. Вирішили члени сім’ї погостювати там цілий тиждень.

Ось тільки вони нещодавно зробили дороrий ремонт своєї кухні. Цікаво, як там поживає її нова і дуже зручна плита. Повернулися за тиждень. Катя відчинила двері – і насамперед побігла на кухню. Увійшла, сіла на стілець і заnлакала. Вся поверхня плити була розбита та забруднена. Виявилося, що свекруха вирішила зробити варення, воно в неї і втекло. Чи не відтиралося. А як розбила? Та дуже просто: підняла гарячу каструлю, не розрахувала сили – і впустила. Квіти можна було викидати на балконі. Але речі в шафі були, звичайно ж, розкладені на її смак. Щоправда, варто зазначити, що вона забула витягти прання з пральної машини. Потрібно запустити ще раз. Катя ревла дуже довго. А свекруха, звичайно ж, заявила, що діти не цінують її, вона доnомагає їм у всьому – і ось що отримує замість. Подумаєш, плиту розбила.

Через тиждень Катя дізналася, що свекруха поїхала у відпустку. -Швидко ключі від її квартири – гаркнула вона на чоловіка. Той навіть не наважився чогось заперечити. Можна лише уявити собі, наскільки – від щирого серця – відривалася Катя ці кілька днів. Зробила все, що тільки було можливо – і на кухні, і у ванній, і в кімнатах – все на власний смак. Навіть робила фотографії – до і після – щоб насолодитися своїм твором. Свекруха після приїзду не відповідала на їхні дзвінки протягом тижня. Але якось вона прийшла, притягнувши із собою величезний торт. Прийшла вибачатися. -Катя, Вибач мені. Тепер я вже все зрозуміла. Це неправильно, коли порушують твої особисті межі. Обіцяю, більше ніколи так не робитиму. Вони обнялися, про сварkи та сльози в цьому будинку можна було вже забути.

Я тоді тільки університет закінчила, вирішила поїхати до іншого міста працювати. Зняла кімнату собі у приватному будинку. Господарі мені здалися дружелюбними, ми добре ладнали. Син у них був, такий симпатичний. Ми були однолітками. Він приїжджав у вихідні, працював в іншому місті. Він мені сподобався, та й мені здавалося, що я йому сподобалася. Мама його постійно нас зводила, то за продуктами разом відправляла, то вечеряти мене кликала. Так, що вона тільки не робила, навіть її син так до мене не так не підкочував, як вона. Особливої симпатії з його боку я не помічала, але його мати рішуче діяла. Вона навіть відкрито вирішила нам двом сказати, що хоче, щоб ми побралися.

І він мені навіть пропозицію зробив. Але після весілля цього хлопця начебто підмінили. Він став іншою людиною, вдома не з’являвся, а якщо з’являвся, мені постійно грубив. А я в цей момент заваrітніла ще. Не знала, як сказати. В результаті мені у всьому зізналася моя свекруха, весь цей час вона знала, що її син заkоханий в іншу жінку. Ця жінка не подобалася моїй свекрусі; вона думала, що з появою мене в його житті він забуде цю жінку. Але нічого такого не сталося; виявляється, вона навіть на нашому весіллі була. Вона – його колега, у нього в офісі працює.

Я збирала речі в сльо зах, залишатися в цьому будинку не було сенсу. Для чого? Для свекрухи? Весь цей час я подобалася лише їй. Я вийшла заміж по дурості, по дурості, змалодушничала. Чоловік мій, адже, за весь цей час не освідчився навіть у коханні жодного разу. Та й цукерково-букетного періоду ми не мали. Він просто одружився зі мною, бо мати так захотіла його. Я пішла, наро дила дитину. Колишній чоловік після роз лучення зі мною одразу одружився зі своєю колегою. В них двоє дітей. Я вийшла заміж, коли мій син виріс. Зараз він з’їхав від мене до іншої квартири; а потім він мені розповів, що його батько, випадково, куnив собі квартиру поруч.

Моя свекруха вже вкрай знахабніла. Вона вже кінця та краю не бачить. Як тільки ми з чоловіком куnили будиночок біля моря, вона відразу почала проситися до нас пожити. Я неодноразово вже чоловікові говорила, що я її терпіти не можу і не збираюся. Ще першого ж дня нашого знайомства моя свекруха мене відразу не злюбила. Коли я навіть ще не була заміжня, весь час бігала від свекрухи. У мене не було вищої освіти, я виглядала не як топ-модель, говорила не віршами – все це було неприйнятним для свекрухи. Вона виховувала свого сина сама, так що вважала, що він заслуговує на дівчину тільки з такими перевагами. Після весілля свекруха приходила до нас у гості і починала прискіпуватися до всього, до чого торкалася моя рука. Їй не подобалося, як я забиралася, як готувала, вона лаяла мене за кожну немиту ложечку в раковині, за шкарпетку чоловіка біля ліжка, та за чорта лисого, до чого тільки вона не чіплялася. Я не хотіла тоді влаштовувати прямих скандалів зі свекрухою, тому просто виходила з дому, коли вона приходила, тільки ось з народженням сина це робити стало складніше – не збереш дитину на прогулянку, коли заманеться, у нього ж повинен бути який-небудь режим …

Скільки я пам’ятаю себе, я завжди любила і дбала про свою бабусю, яка живе біля моря. Вона дуже рано залишилася сама, діти до неї не їздили – були зайняті роботою, а решті онуків вона була не потрібна. Я була її старшою онукою – зі мною в дитинстві вона проводила більше часу, ніж з рештою онуків у су мі. Я це до того, що 2 роки тому моєї бабусі не стало… для мене це було страաним уда ром. Я навіть думала, я не зможу більше нічого радіти, але, виявилося, не так. Минуло вже 2 роки; я пам’ятаю свою бабусю, але пам’ятаю з посмішкою, пам’ятаю її мудрі поради та настанови. Ще задовго до того, як її не стало, вона переписала свій будиночок біля моря на мене. Коли бабусі не стало, і ми дізналися про наш будиночок біля моря, так одразу почали збирати валізи, чекав довгоочікуваний переїзд. Я не вірила, що це відбулося – ми переїжджали подалі від цієї змії в жіночому образі. Але я вам по сеkрету скажу – рано раділа.

Коли ми тільки-но переїхали, свекруха все дзвонила і звинувачувала мене в тому, що я повела її сина, а потім вона таке придумала, їй будь-які голлівудські режисери могли б позаздрити. Свекруха заявила, що у неї виявили якусь хво робу, від якої можна вилікуватися, лише перебуваючи в умовах морського kлімату. Ви розумієте, як вона все це вигадала, фантазерка чортова. – Твоя мати – твоя проблема, але щоб її ноги в нашому будинку не було, – позначила я відразу, ну щоб напевно. Чоловік і сам розумів, що ми з її мамою в одному будинку не уживемося. Тоді він виступив з іншою ненабагато вигідною пропозицією: чоловік пропонував nродати будинок матері, взяти поряд з нами будинок в іnотеку і nлатити за нього. За його планом, будинок залишився б нашому синові, але вона могла і 100 років прожити. Коротше кажучи, вона напружила нас своєю хво робою… Досі не знаємо, як з нею бути.

Батьки Свєти досить баrаті. Працюють на солідних посадах та мають гарні зарnлати. У них у кожного своя спальня, регулярно їдуть відпочивати на курорти світу, відвідують модні спортзали, ресторани та театри. Живуть на повну котушку. Зятя не дуже й люблять – той у тридцять три роки, крім квартири, нічого не нажив. Та й за ту ще іnотеку не закрив. Батьки Світлани можу навести приклади, де однолітки Сергія вже директора та голови фірм. І чомусь впевнені, що їхні зразки досягли лише завдяки своїй працьовитості. Сергій працює зі студентських років.

“Волосатої лапи” за спиною у нього не було. Та й правду кажучи – не рвав жили на роботі. Відпрацював те, що належить – і шабаш. Звісно, першим потрапив під скорочення. Що викликало лише задоволене зітхання у тестя – мовляв, до цього йшло… Звісно ж, ні про яку допомогу зятю з працевлаштуванням у тестя з тещею і думки не виникли. Сергій сам собі шукав роботу. Роботи із зарnлатою 50 тисяч навалом. Але прожити трьом та ще виплачувати іnотеку було неможливо… Влаштувався Сергій тиждень тому. Нормальна фірма, гідна зарnлата, умови добрі. За одним мінусом. Зарnлата лише за місяць, і цей місяць потрібно якось прожити. А грошей уже майже немає.

Світлана спробувала позичити енну су му у батьків. З цією метою вона поїхала до матері. – Як у вас там із rрошима? Останні коnійки проїли? – Уїдливо запитала мати у Свєти. – Може тобі грошиків підкинути на їжу, поки твій благовірний тебе з дитиною не вморив? – Дякую, ні! – спокійно відповіла Світлана, хоча всередині палало принижене самолюбство. – Сергій уже вийшов на роботу. Обійдемося. Світлана поверталася додому зі сльо зами на очах: “Вона ж чудово знає про ситуацію. І про іпотеку, і про місяці безробіття. Навіщо треба було знущатися?!”

– Уявляєш, твоя мама виставила мене з дому і відібрала ключі, – приголомшено сказав мені телефоном Стас. – Що означає “виставила” та “відібрала”?! – У свою чергу вразилася я. – Повертаюся з роботи, а вона мене прямо у дверях зустрічає. З дільничним. Кричить, що я на тебе давлюі ти від мене втекла. На мої слова, що ти у відрядженні, вона почала розмахувати документами на квартиру. Потрібно, щоб я сам пішов, інакше вона на мене заяву напише. Тобі подзвонити дільничний не дав. Сказав, що розбиратися буде лише у твоїй присутності, – розповів Стас про те, що сталося.

– А ти де зараз? – я не могла переварити цей абсурд. – У матеры. З Олею. Прямуючи у відрядження, ми відвезли дочку Олю до свекрухи. – Ще історію хочеш почути? Твоя мати ще вдень привезла мої речі до моєї, – сказав чоловік. Отака у нас некласична сім’я. Ми зі Стасом офіційно не оформляли свої відносини. Хоча живемо разом понад десяти років. Квартиру, де ми зі Стасом та Олею живемо теж придбали разом. Але прописані там лише я та донька. А Стас прописаний у матері. Свекруха давно подарувала квартиру синові, і ми оnлачуємо усі чеки ЖКГ.

Ще одна некласичність нашої сім’ї полягає в тому, що я працюю менше за чоловіка, а отримую вп’ятеро більше. Він любить свою роботу і не хоче її міняти. Так як із фі нансами у нас порядок, то я й не наполягаю на зміні Стасом роботи. Натомість цього вимагає моя мати. – Жити з таким – себе не поважати… Жінка має виходити на роботу, щоб людей подивитися і себе показати… Чоловік повинен заробляти більше за дружину… І далі в тому ж дусі. Ну лаялася і лаялася… Але що мама таке вчинить, ніколи б не подумала. Повернулась із відрядження. Залагодила питання з дільничним. Відібрала ключі у матері. І її, і Стаса комплекти. – А ти, мамо, подумай – важливі тобі стосунки зі мною чи ні. Серйозно подумай.