Глаша, вийшовши заміж, знайшла спільну мову з усіма родичами чоловіка, крім бабусі. Витівки старої рідня приймала за старечі примхи. Однак Глаша була впевнена, що бабуся психічно неврівноважена. І хоча в своєму “діаrнозі” вона була впевнена, не озвучувала його, щоб не зіпсувати відносини з іншими родичами. Для них бабуся, яка б вона не була, все ж родичка. Неприйняття невістки і бабусі почалося з першої хвилини знайомства. Стара, мало не з порога стала критикувати дівчину, та й худа, і зарозуміла, і будує з себе не зрозуміти що.
Але якщо вже онукові пізно шукати собі когось краще, то нехай одружується хоч на цій. Звичайно, дівчині було вкрай неприємно це чути. Але вона промовчала. Та не забула незаслужених образ. Справедливості заради треба сказати, що інших членів сім’ї стара теж критикувала з приводу і без. Ті ніколи не сперечалися з нею. Чи то вже звикли, чи то стара і справді була господинею в будинку. Звикли до беззаперечного підпорядкування всіх своїй волі. Молодята проживали окремо від батьків, тому до пори до часу Глаші вдавалося уникати контактів зі старою.
До того дня, коли з’ясувалося, що дівчина ваrітна і наро дити повинна в травні місяці. Вже з цього моменту бабуся чоловіка почала потихеньку помаленьку капати онукові на мозок. А вже коли УЗ Д показало, що плід жіночого роду, стару як з ланцюга спустили. Вона вимагала від онука і невістки, щоб дочку назвали Авдотьєю, на честь її дочки, також народженій в травні, але згаслої в двомісячному віці від хво роби серця. Але як би стара не надривалася, Глаша назвала дочку Тамарою. Стара не заспокоїлася. Вона стала мало не щодня приходити до онука і називала дівчинку Авдотьєю, тим самим, діючи на нер ви Глаші. Невістка не пускала б стару в будинок, проте та приходила, коли онук був удома. Глаша попередила чоловіка: або його бабуся не приходить до них, або вона забирає дочку і йде до своїх батьків.