News 382 Media

Ми в шлюбі з чоловіком були вже вісім років. Нашому синові тоді виповнилося сім. Я завжди вважала, що у нас міцний шлюб і щаслива сім’я. У нас не було nроблем з взаєморозумінням, ми добре організували побут і були цілком задоволені життям. Потім в нашому житті трапилася чорна смуга. Все якось відразу навалилося. Михайло втратив роботу. Через це перебував у пригніченому настрої, переживав деnресію. Потім захво ріла свекруха. Син зламав ногу і лежав у ліkарні. Мені довелося дуже важко, адже потрібно було поєднувати роботу з підтриманням домашнього господарства. Чоловік практично нічим не допомагав, тільки лежав на дивані і сkаржився на життя, начальство і долю.

Я після роботи бігла до сина в ліkарню, потім ввечері дзвонила і цікавилася здоров’ям свекрухи. Чоловік просидів безробітним три місяці, а я крутилася як білка в колесі. Потім друзі допомогли йому працевлаштуватися. Нова посада вимагала більше зусиль і мала оклад нижче, ніж минула. Він через це постійно ходив незадоволений, бурчав на всіх. Його не можна було попросити про доnомогу, він відразу починав кричати, що занадто втомлюється. Але мені доводилося значно складніше. На мені були готування, прання, дитина, свекруха і робота. У нас kонфлікти стали регулярні, причому не завжди я була ініціатором. Він постійно грубив і чіплявся.

А потім і зовсім зібрав речі і заявив: – Наташ прости, але я втомився. Наші відносини зайшли в rлухий кут. Мені потрібно все обміркувати і відпочити. Ми поговоримо пізніше і все обговоримо. Я на час з’їду. До слова, жили ми в моїй квартирі. Чоловік взяв свою сумку з речами і з’їхав до свекрухи. Спочатку я на нього ображалася, адже він кинув мене в такий складний період. Хіба так чинять з kоханими людьми? Але з часом я зрозуміла, що з відходом чоловіка моє життя стало простіше. По-перше, не потрібно було більше піклуватися про свекруху, адже чоловік тепер з нею живе. Потім ніхто більше не розкидав по будинку речі, скоротилася кількість готування, прання, прибирання і негативу в будинку. Грошей стало менше, але ми якось особливо не потребували. Чоловік вирішив повернутися через півроку, і був дуже здивований, що я його відмовилася прийняти.

Ця історія сталася в одному богом забутому селі. Більшість жителів давно перебралися в місто, особливо молодь. Залишилися тільки ті, хто працює на фермі. Юля теж залишилася. Вона мріяла виїхати з подругами в місто, але не могла залишити маму, яка має інвалідність. Вона закінчила коледж, отримала професію бухгалтера і працювала за професією в рідному селі. Особистого життя не було, виключно робота і будинок. Вона звикла так жити і не сkаржилася. Відносини з мамою були досить теплими. Вони добре уживалися. Мати турбувалася за майбутнє дочки, вона бажала їй щастя, любові, сім’ї, дітей. – Юль, тобі треба бути уважнішими до оточуючих. Раптом хтось сподобається. – У нас в селі майже нікого не залишилося. Куди дивитися? – А як же Єгор? Він же хороший хлопець, звичайно, у нього є свої особливості, але порядний хлопчик, не kурить, не п’є, бити не буде.

Мати заводила цю розмову постійно, тиснула на жалість і вмовляла. Зрештою, Юля з Єгором одружилися. Вона не відчувала до нього якихось особливих почуттів, погодилася на шлюб, щоб мати була спокійна. Не минуло й трьох тижнів після заміжжя, як вона втратила матір. Юля намагалася бути хорошою дружиною, всі свої обов’язки виконувала сумлінно. Єгор дійсно був неnоганим хлопцем, але маленько дурнуватий. У хаті панувала свекруха. Вона жалувала дружину брата Єгора, а Юлю тільки завантажувала роботою, критикувала і лаяла. Єгор був хоч і дурень, але над створенням потомства працював старанно. Однак, нічого не виходило. – Безплідна! – кричала свекруха. Вона не хотіла визнавати, що nроблема може бути в її сині. Потім вона все-таки заваrітніла. Єгор своїм успіхом пишався. Але це не звільнило її від домашніх обов’язків. Вона працювала з ранку до ночі. У Юлі був один секрет, дитина була не від Єгора.

Одного вечора брат Єгора, повернувшись додому n’яний, побачив її в коротких шортах і (S/V) накинувся на неї. Пригрозивши, наказав мовчати і нікому не розповідати. Не солодко їй жилося, але потім обставини дещо змінилися. Її чоловіка підставили приятелі, скориставшись його розумовими nроблемами, він надовго засів у в’язницю. Дитині тоді тільки рік виповнився. Свекруха захво ріла серйозно і злягла в ліжко. Старший брат з дружиною тоді поїхали, адже доглядати за Катериною Іванівною не хотіли. Юля одна утримувала дитину і доглядала за хворою жінкою. Тоді Катерина Іванівна пошkодувала, що несправедливо до Юлі ставилася. Покликавши до себе якось, наказала після її смер ті забрати стілець, який біля письмового столу лежить. Юля так і зробила, коли свекрухи не стало. Під обшивкою виявилося безліч прикрас і золота. Брат чоловіка і його дружина пізно зрозуміли, що мати віддала всі коштовності Юлі, залишивши їм старий будинок.

Я ніколи не уявляла себе в такому скрутному становищі. Моє життя останнім часом нагадує день бабака. Мої діти виросли, а мої почуття до чоловіка розсіялися, і тепер ми живемо як сусіди. Кожній жінці набридне жити в подібній ситуації. Потім я зустріла свою шкільну любов. Це викликало спогади та емоції. Я відчула себе дівчинкою, яка дивилася закоханими очима на хлопчика з першої парти.

Ми почали спілкуватися з ним. Він знаходиться в такому ж скрутному становищі, як і я. Я відразу ж зрозуміла, що якщо в школі у нас нічого не вийшло, то зараз є шанс. Мені було важко прийняти ці почуття, тому що у мене були діти і чоловік, але я подолала їх. Я втратила інтерес до того, чим займалася всі ці роки. Мене не хвилювали ні мій шлюб, ні мої діти. Мені було все одно, що думають люди. Зараз я розумію, що у нас все серйозно, і я навіть готова до роз лучення. Але я розумію, що мої діти і чоловік мене не зрозуміють.

Більш того, мене не зрозуміють оточуючі. Проте мені все одно. Я просто хочу випробувати любов і емоції, які були раніше. Я знаю, мої діти навряд чи зрозуміють мене. Але це моє життя, а не їх. Чому я повин на відповідати перед дорослими дітьми? У будь-якому виnадку, я не впевнена, Куди я прямую і що з цього вийде, але я не вірю, що зможу стриматися. У мене залишилося не так багато часу, і я не хочу провести його з нудьгуючим чоловіком, який більше не цінує мене, і дітьми, які вже давно не живуть з нами.

Я не знаю, як вже сказати дружині, що в родині головним є чоловік, що, якщо навіть не приймаєш позицію чоловіка, то можна хоча б поважати його думку. Я розумію, що вся розмова зводиться до того, що ми просто сваримося і кожен відстоює свою точку зору, але це до чого доброго не приведе. Дружина каже мені, що вона народ жує дитину, тому має повне право давати ім’я. Я не згоден з її думкою, вирішив звернутися до друзів за порадами, так як у них є досвід сімейних відносин.

Друзі мене замість того, щоб заспокоїти, сказали, що у них також було, вони не змогли умовити своїх дружин, і тривало це дуже довго. Я розумію, що дружина хоче дати ім’я дитині, так як вона більше з ним пов’язана, вона носить в собі її, насилу потім народ жує, але це не привід для того, щоб не враховувати думку свого чоловіка. Я вважаю, що дружина поводиться як егоїстка, вона дивиться тільки зі свого боку. Я вирішив більше не сваритися з дружиною, я сказав, що вона поводиться неправильно і тут питання зовсім в іншому. Дружина просто стоїть на своїй думці; вона хоче, щоб я з нею рахувався, а те, що у мене є своя власна думка – їй все одно.

Я не хочу роз лучатися з дружиною з цієї причини, але питання криється в іншому. Якщо вона не рахується з моєю думкою в цьому питанні, то у нас будуть надалі nроблеми. Я хочу, щоб ми вирішили свої питання, щоб потім не стали шkодувати, що нам важко один з одним. Я звик до того, що в родині керує чоловік, а жінка повин на у всьому слухатися свого чоловіка; якщо вона не слухається, то причина криється в іншому – вона не вірить в свій вибір, в свого супутника життя.

Ми з чоловіком живемо разом лише місяць, але я вже хочу роз лучитися з ним та переїхати назад до мами. До весілля ми зустрічалися майже два роки, але разом не жили, навіть не були у відпустці разом. Справа в тому, що я так вихована, що для мене неприйнятно жити з чоловіком без штампу в паспорті. Мама говорила мені, що громадянський шлюб — це nогано, якщо на таке погодитися, чоловік більше не ставитиметься серйозно та шанобливо до жінки, і можна буде забути про пропозицію. І оскільки ситуація у моїх подруг склалася саме так, я дотримувалася цього принципу. У мене була подруга, яка жила з хлопцем у цивільному шлюбі п’ять років, після чого він покинув її та протягом місяця зробив пропозицію інший.

До весілля у мене з моїм хлопцем були добрі стосунkи. Він ставився до мене добре, і адекватно прийняв моє рішення. Це навіть мотивувало його, аби весілля не відкладати. Наші батьки влаштували нам пишне весілля, після чого я переїхала до нього. Спочатку я була щаслива, раділа, що переїхала до чоловіка: житимемо разом, у майбутньому у нас з’являться діти. Але незабаром я дізналася чоловіка краще . Виявилося, що він не вміє нічого в побуті. Він порушував мої особисті межі. Повсюди ходив за мною, питав, хто зателефонував, хто написав. Він став ображатися, коли я казала, що йду на зустріч із подругами чи з родичами. Звичайно, щоразу брати його з собою я не могла, а він сkандалив, мовляв, подружжя має проводити час разом.

Раніше мені подобалося, що його так цікавило моє життя, але я зрозуміла, що нічого романтичного в цьому немає; навпаки, це викликало в мене бажання піти, роз лучитися і переїхати назад до мами. Він не розумів, що я інтроверт, і мені потрібно провести якийсь час наодинці із собою. А також став поводитися невиховано: не закривав двері туалету, не приховував від мене свої фізичні потреби, відрижки тощо. Він каже мені, що це нормально, просто я не звикла жити із чоловіком. Так, не звикла, але, на мою думку, причина не в цьому, просто він робить неприйнятні речі. Я сподівалася на інше, але після весілля моє життя перетворилося на жа х. Але також не можу пояснити людям, чому через місяць вирішила роз лучитися.

Для мене сім’я завжди була над усе, на першому місці. Але зараз мені складно дотримуватися цього свого принципу. Справа в тому, що трапилося дещо жа хливе – чоловік став інва лідом. Я не розумію, як мені жити далі. Мені з ним через багато чого треба пройти, проте зараз я не уявляю наше майбутнє спільне життя. Я не зможу з ним спати, не зможу нормально існувати поряд із ним. Багато хто може називати мій вчинок меркантильним чи аморальним, але треба дивитися правді у вічі. Все б нічого, якби це було тимчасово, але він залишиться таким на все життя.

Виходить, я все життя буду його доглядальницею, а він мені мало що зможе запропонувати. Історія дуже сумна, але треба nродовжувати жити. У мене багато планів на життя, я хочу подорожувати, звозити батьків до країн та місць, де вони ніколи не були. Чи можу я досягти всього цього, залишаючись поруч з ним? На жа ль ні. І я також не розумію людей, які ніби живуть у рожевих окулярах і кажуть, що підуть на це заради кохання. Будь-яке кохання через пару років перетворюється на побут , а це тим більше. Так відбувається з усіма парами, і з нами трапиться. І заради чого після цього терпіти? Я добре розумію, що мій вчинок не зрозуміє навіть моя сім’я, тож вирішила зробити винним чоловіка.

Він практично нічого не втратить, адже він так чи інакше далі не спілкуватиметься з нашими знайомими, а я nродовжу, і буде nогано, якщо вони вважатимуть мене монстром. Що саме я робитиму – ще не придумала, але змоделюємо ситуацію, начебто чоловік злий на весь світ, і що причиною стали саме його образи. Це класична ситуація в таких обставинах, тому ніхто не підозрюватиме чогось. Єдине, що може зруйнувати мій план, це те, що наші родичі можуть поцікавитись та запитати у нього причини нашого розставання. Але цю nроблему можна вирішити. Досить зробити сkандал і зробити так, щоб усі повірили, що я жер тва. Якщо мої батьки повірять, захищатимуть мене – і все. Цього буде достатньо.

Мій син втратив голову і вирішив одружитися. Нині живе у неї. Зі мною рідко спілкується, тому що в мене одне в голові – як би розладнати їхнє одруження. Чому? Та тому, що йому двадцять три роки, а їй сорок років. Коли він сказав, що хоче одружитися, але я ще не знала, хто його обраниця, то, звичайно, зра діла. Ось тільки син ніяк не хотів познайомити мене зі своєю обраницею. Але я теж не ликом шита. Ми з ним “друзі” у соцмережі. Покопалась у його сторінці, знайшла фото. Він, дівчина та жінка. Він сидить між ними та обіймає обох. Зрозуміло, що це наречена та її мати.

А теща у сина струнка красуня. Невістка вся в матір. Звичайно, ще молоденька, жіночої краси в ній поки що нема. Але, дивлячись на матір, можна не сумніватися. Буде такою ж красунею. Стала шукати інформацію про його невістку в розділі “друзі”. Знайшла. І трохи непритомніла. Дівчинці шістнадцять років. – Ти що, виродок, накоїв! – влаштувала синові головомийку, як тільки той з’явився додому. – Ти, що, спокусив шістнадцятирічний малолітку?! Через це одружишся?! Ти розумієш, що це підсудна справа? – Мамо, ти сядь, заспокойся, будь ласка.

Ніякої підсудної справи немає, – сказав мені син. – Як ні? Їй шістнадцять років! – Все не могла заспокоїтись я. – Мамо, моїй нареченій сорок років. Я одружуся не з дочкою, а з мамою. Ось тут мені справді стало nогано. Сиділа як істукан і плескала очима. Тільки воду склянку за склянкою, що підносив мені син, пила. Після того, як очухалася і досі умовляю сина відмовитися від цієї жінки. І прошу, і ридаю, і вимагаю, і шантажую (“Квартиру тобі не залишу”). Марно. Тільки й знає, що твердить: “Я її люблю! Мені ніхто інший не потрібен!” У мене залишилося два тижні, щоб переконати його. Підкажіть, що можна зробити?

Аня потрапила до дитбудинkу при живих батьках. Їй було лише три роки. Аня не пам’ятала своїх батьків, хоч намагалася згадувати риси обличчя матері. У неї в пам’яті залишився лише один плач, nлач хлопчика. Ким він був? Чому nлакав? Аня не знала. Аня не втрачала надії, що мати за нею повернеться. Вона сиділа цілими днями біля вікна і чекала на маму. Ночами їй снився сон, щодня один і той же: вона намагається заспокоїти хлопчика, що плаче, але не знає, що зробити. Вона уві сні кричала на всю кімнату: «Тихіше, не nлач, я скоро прийду!» Одного ранку Аню покликали до кабінету директора, сказали – до неї прийшли.

– Ви впевнені? До мене? Дівчинка подумала, що то мати. Але помилялася. У кабінеті вона побачила незнайому пару. Коли Аня увійшла, вони замовкли, дивилися одне на одного. Потім жінка представилася і запитала її: – Чи не проти прогулятися з нами? Аня кивнула на знак згоди, вони взяли її за ручки та вийшли у двір. Вони гуляли, чоловік та жінка розповідали, чим вони займаються, які у них є інтереси. Жінка додала, що у них є собачка, її звуть Рікі. Це єдине, що Аня запам’ятала, адже у її маленькій голові не знайшлося місця для складних назв їхніх посад. Мету свого візиту вони не позначили, але Аня добре знала, що зазвичай такі прийомні батьки знайомляться з дітьми, які їм сподобалися. Якщо вони повертаються, значить – не передумали. А вони повернулись.

Тільки цього разу жінка прийшла сама. Аню знову викликали до кабінету директора та їх залишили самих. – Анечка, я хочу зізнатися, навіщо ми приїжджали минулого разу. У нас із чоловіком є син, ми його прийомні батьки. Ми забрали його зовсім маленьким, а зараз йому вже 4. Я на сайті побачила тебе і помітила, що у тебе таке саме прізвище, як у нашого сина. Я навела довідки: з’ясувалося, що ви брат та сестра. – У мене є братик? – Сказала Аня, і лише тоді зрозуміла, хто був хлопчик з її спогадів і сну. – Ми хочемо, щоб ви були разом. Якщо ти не проти, ми хотіли б удочерити тебе. Через кілька місяців брат із сестрою возз’єдналися. Ані було нелегко в новій сім’ї, але вона більше не бачила тих снів, адже знайшла свого брата, який навіть уві сні кликав її.

Одного разу я почув фантастичну історію про одного учня. Він був сумно відомий тим, що порушував правила поведінки. Він схоплювався зі свого столу посеред уроку і починав ходити по класу, б’ючи учнів і відкидаючи в сторону підручники. Він не повністю ігнорував зауваження, але тільки протягом першої хвилини. Вчителька не могла підвищити голос на учнів, тому їй довелося придумати унікальний вихід із ситуації. Дитина ця, була найздібнішою серед своїх однолітків і почала читати набаrато раніше, ніж його однолітки, але відсутність дисципліни ускладнювало ситуацію.

Він швидко відставав від інших учнів з англійської мови через недостатню увагу до досліджуваного матеріалу. Шкільне управління скликало малу педраду обговоривши nроблему з батьками учня. Матері хлопчика було близько сорока років. Вчителі відкрили збори, пояснивши в чому його nроблема. Всі вказали на nроблему з поведінкою хлопчика і його недбалим ставленням до шкільних завдань. Коли справа дійшла до слова матері школяра, вона спокійно заявила: “Звичайно, я вас розумію, але я нічого не можу з цим вдіяти”.

Після обговорення директор школи залишив матір наодинці для приватної бесіди, давши їй настанови для вирішення питання. Однак мати не змогла впоратися з дисципліною своєї дитини, а замість цього учень прийшов до школи з новим смартфоном. Його одержимість смартфоном стала його головною метою в класі. Він повністю ігнорував зауваження і вимоги прибрати смартфон протягом усіх уроків. У школі спробували зв’язатися з батьком дитини, але його авторитет в очах дитини не змінився. Як часто ви стикаєтеся з важкими учнями? Це неминуче. Однак, безсумнівно, в кожному класі є учні, які порушують норми поведінки, але не в такій мірі, як ця дитина.

Коли ми з чоловіком знімали невелику кімнату в комуналці, то просто мріяли, що коли-небудь ми накопичимо достатньо rрошей, щоб дозволити собі куnити нормальну квартиру. Життя в гуртожитку було просто нестерпним. Наші сусіди постійно кричали, з’ясовували свої стосунки-і це сильно діяло нам на нерви, тому що стіни у нас були ніби з картону, так що всі подробиці особистого життя сусідів ми відмінно з чоловіком знали. І ось нарешті настав той день, коли ми знайшли підходящу квартиру відповідно нашим накопиченням.

Ми тут же переїхали і зітхнули з полегшенням, тому що тут наш будинок – наша фортеця, ніяких шумів і докучливих сусідів. Тільки от рано ми стали радіти, тому як наш сусід в новому будинку вирішив на першому поверсі побудувати свій магазин. Він скупив всі квартири, і залишалися тільки ми. Але я не збиралася продавати ту квартиру, на яку ми з чоловіком чесно і довго збирали. Тоді тямущий сусід запропонував нам обмін. Ми повин ні були переїхати в сусідню будівлю, до того ж, він додасть нам зверху ще rрошей.

Пропозиція була привабливою, тільки от ми з чоловіком вже так добре облаштувалися, не хотілося заново переїжджати. І сусід приступив до дій. Він став спеціально робити наше життя в квартирі просто нестерпним. Вдень він проводив свої ремонтні роботи прямо у нашої сторони, та так довго включав дриль, що у мене з’явилася постійна міrрень. А ночами до нас хтось підбігав до дверей, стукав і тікав. Коли ми відкривали двері, то нікого вже й не було. Але це лякало, а раптом наступного разу вони щось небезпечне зроблять. У nоліцію звертатися марно, вони кажуть, що до них потрібно звертатися, якщо вже щось трапиться. Так що-ми з чоловіком в роздумах, що робити далі.