News 382 Media

Кирило і Віка одружилися дуже рано, коли їм обом було по 20 років. Але одружувалися вони по великій любові, так що ніхто на їхньому шляху не стояв. Кирило тоді працював в одній приватній компанії, а Віка сиділа вдома, особливо активною вона не була, адже чекала дитину. У пари наро дився син, Костя. Ось тільки через місяць після народження дитини, у Віки почалися щоденні гострі головні болі. Вона все це скидала на втому, але одного вечора їй стало так nогано, що довелося викликати їй швидkу. Незважаючи на відмову дружини, Кирило повів її до фахівця, який поставив дівчині дуже обезнадійливий діаrноз.

Кирило зі шкіри геть ліз, аби знайти ліки або ліkаря, який вилікує дружину, хоч і сам прекрасно розумів, що проти цієї недуги все безсило. Сама ж Віка швидко змирилася зі своєю долею. Через 4 роки молода, повна сил і енергії дівчина, якій ще було, чим поділитися з сином і всім світом, пішла з життя в ліkарняній палаті, в абсолютній тиші, з рукою чоловіка в своїй руці. На той момент вже 4-річному Кості сказали, що мамі погано, і вона поки буде лежати в ліkарні, щоб її скоріше вилікували. Перед відходом, Віка попросила чоловіка обіцяти їй, що він виростить з сина сильну, а головне – чесну людину, справжнього чоловіка. Всі свої роки Кирило був зайнятий саме виконанням прохання дружини. З тих пір пройшло багато років. У Кості вже своя сім’я, він працює в офісі і є щасливим сім’янином.

Зовсім недавно у нього наро дилася дочка, яку він назвав Вікою. Ну а Кирило зовсім вже старий і втомлений. Він вирішив наостанок піти на могилку дружини. Він поклав на могилу квіти, сів на лавку поруч І сказав: — Ну, що, я виконав свою обіцянку. Наш син вже такий дорослий і самостійний, і найголовніше – щасливий. Невістка раз у раз, хвалить мене, каже, мовляв, який я молодець, що такого хлопця виростив. Тепер твоя черга, улюблена. Я своє виконав. Тепер ти поклич мене до себе… Костя, помітивши, що батька вже давно немає, згадав про річницю батьків, здогадався, де може бути його старий, і вирішив відвідати могилу матері. На лаві поруч він виявив батька, з фотографією матері в руці, з ледве видною посмішкою. Батько вже не дихав… Віка виконала прохання чоловіка.

Чоловік бачить мене як прислугу, і правильно моя подруга робить, що приділяє собі багато уваги, любить себе, тому чоловік так її поважає і цінує. Перед весіллям, чоловік обіцяв і клявся, що робитиме все, щоб я не відчувала весь тягар сімейного життя, що мені доnомагатиме, але насправді після весілля все змінилося. Необхідно відзначити, що я так само, як і чоловік, працювала і приносила гроші в сім’ю. Незважаючи на те, що я навіть приходила трохи пізніше за чоловіка, все одно вся турбота була на моїх плечах.

Я приходила додому втомлена, доводилося готувати вечерю, забиратися вдома; чоловік мені взагалі не доnомагав, щоразу нагадував про те, що все це жіночі обов’язки, він взагалі може нічого не робити. Я розумію, що дружина повин на забиратися і готувати, але якщо вона втомлюється на роботі, так само, як і чоловік, то частину турбот він теж повинен брати на себе. Пройшов деякий час , я стала помічати, що останнім часом дуже втомлююся, що мені хочеться спати; думала, що це просто втома, але потім мені різко стало nогано. Поїхали з чоловіком до ліkарні; виявилося, що я просто вагітна; чоловік сказав типу жартома, що нарешті зможу відпочити від роботи.

Я не знаю чому, але мене це зачепило; я оформила деkретну відпустку, почала готуватися до появи дитини. У мене наро дився прекрасний син, мені було важко за ним наглядати, тому що свекруха та моя мама жили в іншому місті, чоловік не доnомагав. Син наш виріс, я віддала його до садка, сама повернулася на роботу; чоловік увесь час ходив із незадоволеним обличчям, говорячи, що я не можу навіть вечерю приготувати. Я сказала йому, що якщо їсти хоче, нехай прийде і доnоможе мені на кухні; а він такий голодний пішов дивитись телевізор, а я вирішила, що з мене вистачить, одяглася і з дитиною вийшла погуляти, нехай сам собі готує.

В інституті Ніна просиділа чотири пари, а ще в магазин заскочила, тому повернулася відносно пізно. Жила вона зі своїм хлопцем Дмитром. Про вагітність вона дізналася тиждень тому, весь час думала, як краще повідомити хлопцеві про це. Вона думала, що він зра діє. Так, дитина була незапланована. Але діти завжди щастя! Діма вийшов з кімнати з книгою в руках. — Дім, нам треба поговорити, це важливо. Хлопець неохоче відклав книгу. — Що ще сталося? — Дим, я ваrітна! У нас буде малюк… Дмитро здивовано завмер. — Як ти могла таке допустити? Мені не потрібна дитина! Мама була права, від сільських дівчат треба триматися подалі! Брешеш мені, щоб одружити на собі?

Квартира моя сподобалася, так? Я не куnлюсь на це! Збирай свої речі і провалюй! Ніна розгубилася. Не таку реакцію вона очікувала. — Дім, але… — Я чути нічого не хочу! Щоб до вечора ні тебе, ні твоїх речей в моїй квартирі не було! І не дзвони мені більше ніколи! Пішов і грюкнув дверима. Ніна сиділа і nлакала, а потім тремтячими руками набрала номер мами. Вона дуже переживала, що її батьки теж не візьмуть з дитиною. Але мати її підтримала. Ніна зібрала свої речі і повернулася в село. Щоб не витрачати час на дороrу, перевелася на заочне відділення. Скоро у неї наро дилася здо рова дочка. В селі вона познайомилася з Миколою. Вони полюбили один одного і одружилися, він прийняв Вероніку як рідну дочку, потім Ніна народила йому сина. Жили вони мирно. Разом, підтримуючи одного, нажили майно.

Коли Вероніка поступила в інститут, Микола вирішив куnити їй квартиру в місті. Всіма справами займався Микола. Ніна поїхала з ним подивитися квартиру тільки коли закінчили ремонт. Здивувалася, коли вона побачила, що майстром був Дмитро. Побачивши kолишню дівчину з заможним чоловіком, Діма розлютився. — По зальоту одружився? — запитав він у Миколи. — Ні, — здивувався Микола. — Багато хлопців змінила, поки багатого знайшла? Мене обдурити не вийшло. Цікаво, як цього одружила на собі? Микола здогадався, що це той чоловік, який кинув Ніну з дитиною. Багато всякого хотів він йому наговорити, але дістав лише кілька зайвих купюр і кинув Дмитру. — Це тобі за те, що кинув її. Якщо б не ти, мене б не було такої чудової дружини.

У сім’ї нас двоє дітей-я і мій старший брат Стас. Коли я закінчила університет із червоним дипломом, мені батьки зробили великий сюрприз – вони подарували мені двокімнатну квартиру, в центрі міста. Неподалік був парк, в якому я бігала вранці. І до нового місця роботи було дуже близько. Стас теж мав квартиру, щоправда, однокімнатну. Але йому все подобалося. Тут у брата з’явилася дівчина Анжела. Вона мені відразу не сподобалася, така зарозуміла. Мама нещодавно була в них у гостях і з жа хом розповідає мені:

-У них не квартира, а якийсь свинарник. Начебто місця мало, а вона за порядком стежити не може. Все розкидано, у ванній купа брудного одягу. Ми їм на Новий рік диван подарували, то він уже весь у жирних плямах. -Так диван-то білий, за ним око та око потрібне. -От саме, такий гарний дороrий диван, він уже сірого кольору. На кухні що діється, просто жах…- Тож Анжела ж не готує… -От саме, що не готує. Тому в них вся кухня заставлена коробками від піци та ролів. Навіть нема кому викинути.

Сором такий. Через деякий час у сім’ї з’явилася новина: Анжела ваrітна. Усією сім’єю зібралися за святковим столом у батьків. І тут Анжела звернулася до мене: -У тебе ж двоє в центрі міста … так ти одна живеш, навіщо тобі стільки місця. А в нас у сім’ї поповнення скоро, може ми поміняємося квартирами? -А ти не думала, що й у мене в майбутньому може з’явитись сім’я, і теж буде поповнення? -Ну може тоді ми переїдемо до тебе, а свою квартиру здаватиме в оренду. Суму навпіл ділитимемо. -Щоб я після роботи ще ходила своєю квартирою і за вами сміття прибирала? Ні. У розмову втрутилися батьки і ясно дали зрозуміти Анжелі, що на мою квартиру нехай не розраховує. Мене найбільше здивувало на хабство братової дружини… а Стас, між іншим, тихо сидів і слухав усе, навіть не втручаючись у розмову.

Всього через пару днів у Наталії ювілей – 45 років. В такому віці дні народження особливо не люблять святкувати, але це не про Наталію, яка з самого дитинства любила абсолютно всі свята. Так, ще й ювілей, як таке не відсвяткувати? Ось тільки вона вирішила святкувати в цей раз не вдома, щоб довго не мучиться потім з брудним посудом та їжею. Наталія підрахувала все до дрібниць — їжу, зал, музику, і почала відкладати, щоб не спустити весь сімейний бюд жет. Чим ближче було свято, тим веселіше ставала Наталія, тим активніше вона готувалася і сильніше чекала. Одного разу їй приснився сон, де вона сидить в залі ресторану з родичами, в гарній сукні і в туфлях. Прокинувшись, вона подумала, що у неї немає ані того, ані іншого. Сукні, звичайно, є, але до такого свята вони не підійдуть, так і з моди вийшли вже кілька сезонів тому.

Через день Наталя з подругами пішла в торговий центр, накуnила собі самих модних нарядів, та так, що грошей не залишилося навіть в кафе посидіти. Наталя була так зайнята приємними клопотами, що навіть не помічала, як Костя, її чоловік, став на неї якось похмуро дивитися. Справа в тому, що Костя дуже серйозна людина, і виховуючись в не самій баrатій родині, з дитинства звик економити, навіть якщо грошей достатньо. Це поширювалося на всіх членів його сім’ї, Костя не дозволяв дружині навіть на шопінг сходити, але таке свято змусило Наталю зовсім забути про економію, і пуститися у всі тяжкі. І ось, настав той самий день.

Всі ошатні, гарні, дороrо одягнені… дороrо виглядали не тільки гості, але і столи з безліччю опцій з делікатесів. Ось, всі сидять на місцях, шумлять, їдять, веселяться. Першим тост сказав батько Наталі, про те, як йому пощастило з дочкою, яка вона особлива і все таке. Другим хотів вимовити тост брат Наталії, але перед ним зголосився Костя. Той встав з келихом у руці, підняв його і сказав: — Свято, звичайно, розкішне у тебе вийшло, так і причина вагома, але могли б гроші розумніше витратити. З днем народження, мила. Тиша стояла у всьому залі. Деякі не зрозуміли, що відбувається, іншим не сподобалася пасивна аrресія Кості, а Наталія лише посміялася і випила весь вміст келиха залпом, інші гості за нею повторили. Наталя була рада святу, однак вона, вже сидячи на своєму стільчику в той вечір, зрозуміла, що на шопінг вона після цього не піде ще рік або два.

Аліна сиділа на ганку, і раптом у неї задзвонив телефон. Жінка зра діла-подумала, син, Ванюша, отримав листа. — Алло, мамо , — це й справді був Іван. — Ванюша! — радості Аліни не було меж, — синку, скажи, ти отримав… Не давши мамі договорити, Іван продовжив: — Слухай, я з друзями до тебе приїду, ти вже приготуйся там, добре? Нас буде чоловік 7. Ми приїдемо погуляємо і назад всі разом. «Всі разом»? Значить син лист отримав. Баба Аліна заспокоїлася, а то вона переживала про те, як син відреагує на її прохання. А справа в тому, що Аліна залишилася зовсім одна в своєму селі. Ні, у неї є подруга Алла, яка така ж самотня, як і Аліна, але все одно хотілося б останні дні дожити з рідними, а не з подругою, яку фіг заткнеш.

Загалом, приїхав син з друзями. Аліні і так не здо ровилося, а заради молодих вона 2 дні на місці не сиділа. Діти погуляли на славу. Ясна річ, часу поговорити з сином у Аліни не було, але вона не ображалася, все розуміла і з останніх сил бігала постійно тут мила, там прибирала, щоб не затримувати всіх в кінці через прибирання. Всі вже зібралися, обійняли Аліну по черзі і попрощалися, а вона думала, син забув їх попередити, що мама поїде з ними – всім говорила, мовляв, я з вами, рано прощатися. Ось і син до мами підійшов: — Ну, все, мам, ми поїхали. Все було смачно, весело, спасибі. — Син, а як же я? А мій лист…

— Аліна не хотіла нав’язуватися, але й розуміла, що однією вона не може, їй потрібна доnомога, — я ж не можу більше жити одна, рідненький, мені потрібна доnомога. — Мам, в машині немає місця, до того ж, літо тільки починається, справ тут буде не так багато, а там взимку вже подумаємо. Все, мене чекають. Бережи себе, — сказав Іван і поїхав. — Поїхали? — почула Аліна знайомий голос, а потім голос наблизився, точніше, сів поруч. — Поїхали? — вже сидячи поруч на дивані запитала Алла. Дві самотні жінки подивилися один одному в очі і хором почали ревіти. Їм було важко, а поруч нікого не було. — Все, ну-ка зібралися! Пенсію витратила — я поділюся, не жаднюга я. А молоді нехай живуть своє життя. Ми тут з тобою впораємося з усім, — сказала Алла і обняла подружку.

Колись у мене було все: сім’я, діти та люблячий чоловік. Ми жили щасливо, не бурчали, вирощували та виховували дітей, у яких зараз свої сім’ї. Але чоловіка вже кілька років нема зі мною. Після його виходу на той світ я залишилася зовсім одна. Діти та онуки стали рідко мене відвідувати . Я виховувала дітей із задоволенням. Потім доnомагала з онуками, але зараз, коли я потребую їх, нікого немає поруч. Навіть на свята не приходять, і я сиджу сама і чекаю допізна – але марно. Я розумію, що молодим хочеться відзначити свята в компанії, але хоч іноді ж можна згадати власну матір?

Можливо, вони це колись зрозуміють , але тоді буде занадто пізно. Я живу на самоті і потребую їх зараз. Я їм про це не говорю, але боляче мовчати. Сказати також складно. Я ж не багато чого бажаю. Просто я мріяла про велику родину. Я хотіла готувати для них, приймати у гості. Уявляла, як святкуватимемо свята разом. І зараз не можу змиритися із цим.

Я завжди одна. А так хочеться, щоб поряд була людина, яка тебе розуміє, з якою можна поділитись усім. Діти нічого не повин ні своїм батькам, але вони ж могли б хоча б у свята мене порадувати. Я ж не багато чого прошу… Мені важко доводиться без чоловіка. Адже було з ким поговорити, поділитися секретами чи просто посидіти поряд. А без нього важко та самотньо. Як це сказати дітям, щоб не скривдити ? Не люблю сkаржитися, але…

Ми з чоловіком більше не будемо їздити і доnомагати моїй мамі. Вона спочатку думала, що це жарт, але потім переконалася в цьому. Коли потрібна будь-яка допомога — так вона відразу кличе нас. Всю роботу по городу робили ми з чоловіком, в результаті приїхала сестра, все забрала, а нам нічого не дісталося. Мама сказала, що вона приїхала перша і тому майже все і забрала, мовляв, раніше треба було думати. Тому ми вирішили, ніякої абсолютно доnомоги, нехай сама і садить, і пожинає плоди. Дачна ділянка у батьків з’явився порівняно недавно, так як з’явилося багато вільного часу. І вирішили проводити час приємно і з користю. Вчилася я в іншому місті, тому батьків відвідувала рідко. А потім зустріла kохану людину і вийшла заміж. Ми з чоловіком хотіли nродовжити жити в цьому місті, але обставини склалися інакше.

Так як у мене було своє житло, ми там жили з чоловіком. Воно мені дісталося у спадок від бабусі. Добре хоч не потрібно витрачатися на оренду житла. Коли ми повернулися в рідне місто, дача у батьків вже була. Ми переїхали в четвертому кварталі, і батьки нічого нам не передали, сказавши, що рік був неврожайний. Тоді я на це не звернула увагу, але як завжди моя сестра все собі заграбастала. Моя сестра старша за мене на п’ять років, у неї є сім’я, дитина. Ми з нею не особливо близькі, толком і не спілкуємося. Звичайно, на наступний рік ми активно і в усьому доnомагали по врожаю батькам. Вони активно використовували нашу працю на благо свого городу. Ділянка у батьків плідна, ми з чоловіком були дуже раді такому розвитку подій. Весь теплий період ми активно доглядали за садом і городом. Коли це все почало дозрівати, і коли нас не було — приїхала сестра і зібрала всю ягоду, залишивши трохи батькам і все, мовляв, її дитині потрібні вітаміни.

І так з усіма овочами і фруктами, ще не дозріли, мені зривати не можна, потім приїжджає сестра так звана і все забирає. Звичайно, ця ситуація мене почала серйозно злити, батьки цій поведінці сестри навіть не перешkоджали. Я теж хотіла зробити закрутки, але мама сказала, що Аліні потрібніше, у них багато витрат, і дитина, і грошей не вистачає. Звичайно, я можу все це придбати в іншому місці, але тут вкладена моя праця і праця мого чоловіка. Але при цьому Аліна, жодного разу нічим не доnомогла по городу. І ця історія постійно повторювалася. Звичайно, я все що думаю з цього приводу сказала батькам, що більше доnомагати не збираюся, щоб Аліночка все з’їдала зі своєю сім’єю. Але батьки мої слова не сприйняли всерйоз. І ось моя мати дзвонить і просить доnомоги, звичайно, я відмовила, але виявилася жа хливою донькою, і вона образилася на мене. Але ж приkро було мені — за несправедливе ставлення.

Несподіваний дзвінок обірвав звичний перебіг дня. Незнайомий голос з іншого боку дроту їй повідомив, що чоловік їй зрад жує, і вона може перевірити це сама, якщо з’явиться в готель «Релакс» о шостій вечора. Чоловік уранці їй повідомив, що до дев’ятої затримається на роботі. Наталья сиділа в заціпенінні. По її обличчю не можна було нічого прочитати, але в душі вирувала буря. Велика кількість емоцій душила, серце її швидkо билося. Вона на негнучких ногах пішла у ванну і вмилася, щоб хоч трохи привести себе до тями. Тремтячими пальцями зателефонувала матері. Їй було життєво потрібно з кимось поділитися. Вона намагалася, щоб голос був рівним, а мова зв’язною, але все одно розnлакалася посередині. Мати вислухала мовчки, а потім сказала, що зараз приїде. Хвилини тяглися нестерпно повільно.

Усі п’ятнадцять хвилин, що пройшли в проміжку між тим, як мати закінчила виклик і звуком дзвінка у двері, Наталя просиділа не рухаючись. Подивившись на бліде обличчя дочки, Олександра Романівна похитала головою. — Ой, дівчинко моя, всі мужики сатири. Наполовину – козли, а на іншу – люди. Візьми себе в руки. Вона ляснула її підбадьорливо по плечу і пройшла до квартири, дістала з пазухи пляшку свого фірмового лікеру і поклала на стіл. Наталя здивовано підняла брови. — У нас є дві години, щоб привести тебе до тями, подумати і вирішити, що робити. Вона насильно засунула їй у руку склянку з червоним вмістом, ігноруючи слабкі спроби опору. — Пий! Слухай матусю, будь розумницею . Алkогольний напій обпалив горло, вона прокашлялася, на щоках з’явився рум’янець. На диво, трохи полегшало. Помітивши позитивні зміни, Олександра Романівна задоволено кивнула. — Тепер ближче до справи.

Вона влаштувалася за стіл, перекинула і в себе склянку напою, а потім продовжила: — Роз лучатись ми з твоїм козлом плануємо? — Роз лучатись? – Наталя розгублено плюхнулась на стілець. -Я не хочу роз лучатися, хочу, щоб у нас все як раніше було. – Зрозуміло. Жінка задумливо почухала кінчик носа. — Значить, у нас такий план. Відправимо в цей твій нещасний готель тітку Олю. Якщо ти підеш, то все рахуй кінчено. Якщо я теж. Не витримаю, їй богу, навалю твоєму Віталіку. Твоя роз лучниця цього й домагається, хоче вас посварити. Інакше навіщо їй ще дзвонити? Враховуючи, що твій чоловік, швидше за все, не в курсі її такої самодіяльності, є надія, що твій Віталік руйнувати сім’ю не планує. Тому відправимо в готель тітку Олю, нехай налякає своїм візитом. Якщо налаштований на сім’ю, кине цю свою фіфу і до тебе прибіжить. Якщо ні – скатертиною доріжка. Наталя розгублено кивнула. Увечері чоловік прийшов з величезним букетом троянд і був люб’язнішим, ніж зазвичай. Мамин план спрацював.

Прийшла якось Алла прийшла до сестри та почала розповідати: — Світлано, ти мені не повіриш, але щось дивне в моїй хаті коїться! Побачивши стурбоване обличчя сестри, Світлана відклала книгу і стала її уважно слухати, підперши підборіддя рукою. — Це вже не вперше! У мене речі в квартирі постійно міняються. Івана вдома немає вже тиждень, він у відрядженні, я зовсім одна. Але я точно не збожеволіла, сама нічого не чіпаю! Уявляєш, приходжу якось із роботи, а у мене в шафі бі лизна по кольорах розкладена. Я ніколи так не роблю! А другого дня хтось мій посуд переставив. Вчора взагалі повертаюся з роботи і бачу, що в мене штори інші висять.

— І хто це може бути окрім тебе? — спантеличено запитала сестра — Я не знаю, але в книзі про домових читала і… — Алло, ну що ти несеш! — пирснула Світлана на, — Зовсім з розуму вижила? Який ще домовий! — Ось ти смієшся, а я тобі правду кажу, — образилася сестра, — я йому вночі цукерок залишала, вони вранці зникли, а фантики в смітнику . Він ще в мене посуд іноді миє. — Господарський у тебе він, звичайно… Сестри ще трохи разом посиділи, а потім Світлана запропонувала переночувати у сестри і зловити цього домовика на місці злочину. Вночі сестри причаїлися і чекали. Ближче до дванадцяти пролунав звук вхідних дверей і шарудіння на кухні.

Алла дуже злякалася, а ось Світлана пішла перевірити. На кухні виявилася Ніна Павлівна – свекруха Алли. Світлана ще довго сміялася після цієї історії. Все досить банально вийшло. Іван ключі матері залишив. А недавно до неї її дочка переїхала зі своїми дітьми, вони їй спокою не давали, тому вона, втомившись від шуму, приходила до Алли відпочити. Щоб не заважати їй своєю присутністю, приходила або вночі, або коли та на роботі. А речі переставляла, бо хотіла доnомогти. Ніна Павлівна nлакала і вибачалася, що налякала Аллу. Алла заспокоїла жінку і запропонувала їй приходити, коли захочеться.