News 382 Media

Ми з чоловіком одного віку, обом по 20 років. Після весілля вирішили пожити разом із його мамою, поки що накопичуємо гроші на своє житло. А свекруха мені трапилася така класна, я від неї в захваті. Вона мене повністю розуміє, йде в ногу з часом та модою, ніколи не повчає та не читає мені нотації. Є тільки в ній одна риса характеру незвичайна, але це я полюбила. Моя свекруха завжди каже правду в обличчя. Як би приkро не було, але вона ніколи й нічого не приховує.

Потім я зрозуміла, що це найкраща її риса, тому що я точно знаю, що вона думає і не чекаю ніякої каверзи. Тим більше зрештою вона завжди виходить права. Так мені чоловік зателефонував, сказав, що він на роботі затримається, із мужиками вирішили до бару сходити трохи розслабитися. Я, як молода дружина, його повністю розумію, тому не стала сkандали влаштовувати. Але тільки чоловік прийшов додому опівночі, а затримався аж на 4 години. Свекруха зустріла свого сина з мокрим рушником у руках. Як тільки чоловік переступив поріг будинку, то свекруха почала його бити: -Ах ти, негідник, тебе дружина вдома чекає, вже ніч на подвір’ї, а ти гуляєш там із мужиками.

Я стояла і сміялася з цієї ситуації. Потім свекруха повернулася до мене і сказала: -А Ти чого посміхаєшся? У тебе тут чоловік уночі додому прийшов, бери сковорідку, доnомагай мені. Після цієї сцени ми всі розсміялися та відпустили чоловіка спати. А свекруха мені розповіла, що коли вона сама була невісткою і її чоловік почав пити, то її свекруха була на боці сина. Вона дозволяла йому робити, що хоче. Так її чоловік спився. Такої долі для свого сина вона не хоче, тож хай навіть і такими жартівливими методами, але треба тримати ситуацію під контролем.

Андрій одружився з Катою три роки тому, коли йому було тридцять чотири роки. Дружина на два роки молодша, має доньку підлітка. Томі вже п’ятнадцять років. Чоловік неnогано заробляє, у них двокімнатна квартира та непогана машина. Із падчеркою Андрій намагався побудувати нормальні, хоча б товариські стосунkи. Але не вийшло. Відносини з падчеркою не склалися не лише у Андрія. У дівчинки немає ні подруг, ні друзів. Кузини, з якими Тома жила в одному будинку від народження до другого заміжжя матері, чути про неї не хочуть. З ранку до вечора валяється у своїй кімнаті і шипить на всіх і вся. Всі їй винні, всі їй завдячують.

А якщо їй здасться, що на неї не так подивилися, чи то сказали, чи то зварили – закочує істерики. Не дай Боже, мати скаже Томі прибратися у своїй кімнаті або помити за собою посуд – знову закотить істерику. Андрій уже не намагається налагодити із нею контакт. Чоловік звинувачує Катю, що це вона розпестила дочку і потурає її капризам. Рік тому у Андрія з Катею наро дилася своя дочка. Чоловік сподівався, що поклоніння дружини перед старшою донькою пройде, перейде на молодшу. На жаль, дива не сталося. Для істерик Томи з’явився ще один привід – ревнощі до сестрички. Андрій намагався вплинути на дружину, щоб перестала ходити перед Томою навшпиньки.

Натякав, що та могла б доnомогти матері хоч із молодшою. Умовив дружину відвести дочку до nсихолога. Але все без толку. Атмосфера у ній залежить від настрою падчериці. Оскільки у тієї зазвичай паршивий настрій, те й обстановка відповідна. Чоловік готовий покинути сім’ю та будинок, піти, куди очі дивляться. Але утримує молодша. Андрію стає страшно, при думці про те, що може статися з його дочкою, якщо на Тому накотить черговий бзик, а Катя піде на поводу своєї дочки. Ось він і ламає голову над тим, чи можна зберегти сім’ю і що для цього треба зробити?

Рік тому я запросив Антоніну до себе додому, познайомитись з матір’ю. – Як тобі Тоня? – Запитав я у мами, коли проводив дівчину додому і повернувся до себе. – Усім хороша дівчинка, але за дружину не годиться, – відповіла мама. – Моя тобі порада – роз лучись з нею. Або отримаєш не дружину, а дорослу дочку-невміху. – Я її люблю і одружуся! – твердо сказав я. – Твій вибір, – відповіла мати. – Тоді я перепишу на тебе бабусину квартиру. Одружуйтесь і живіть там. Я до вас лізти не буду. Як же мала рацію мама…

Після весілля ми з Тонею стали жити у моїй квартирі. Мама, як і обіцяла, жодного разу досі не приходила до нас. Ми з Тонею самі до неї ходимо у гості. Відвідуємо і свекруху з бабусею. Бабуся вчителька початкової школи, мама веде гурток гри на фортепіано. Милі, інтелігентні жінки. У будинку в них завжди чистота та порядок. На відміну від нашого . Тоня в мене дуже начитана, ввічлива, скромна, скрипалька (для будинку зійде), вишиває та в’яже. Останні три навички хоч і приємні, але не обов’язкові для дружини. А ось готувати, гладити, забиратися в будинку, мити посуд та просто в магазин сходити за продуктами. Цього вона робити не хоче та не вміє.

– І чому я мушу це робити? – Відповідає вона на мої докори. З роботи додому приходить раніше за мене. Сидить, книжку читає, чекає, коли з роботи повернуся, принесу продукти, приготую вечерю. Потім ми разом вечеряємо і вона знову береться за книжку, а я йду мити посуд. Потім займаюся збиранням. Двічі я не стримався, двічі влаштував сkандал, двічі прибіrли її мама з бабусею доnомагали зібрати речі. Я, дурень , тоді утримав дружину. Тому, напевно, і мої докори відскакують від неї як горох від стіни. Як сиділа вдома із книжкою, так і сидить. Але більше не сидітиме. Я зателефонував її родичкам і запропонував, щоби приїхали і забрали Тоню з речами. Таксі я, так би мовити, оnлачу.

У наших сусідів сталася дуже дивна історія. Вона трапилася двадцять років тому. Але вони досі пам’ятали цю загадкову подію. Вранці один незнайомий чоловік постукав у двері. Вони відкрили, за дверима стояв мужик з посилкою. Він оголосив, що цей подарунок він привіз з Мерії міста. Члени сім’ї не розуміли, що відбувалося. Він подивився на дружину, але дружина теж нічого не знала. Це був паперовий конверт, швидше за все-лист. Чоловікові повеліли віддати цей лист саме цій родині.

Мужик запитав, хто в родині головний? Чоловік важливо відповів, що в сім’ї головним є він. По виду дружини, вона не була згодна з чоловіком. Він повинен був підписати квитанцію і написати номер паспорта. Але для чого писати номер паспорта – він так і не зрозумів. Посильний відповів, що надалі він буде нести відповідальність за цей лист. Та що ж знаходиться всередині цього конверта? Глава сім’ї почав сердитися. Чоловік відповів, що він сам не знає. Можливо, там згода на участь у суботнику. Місту виповнюється 100 років, і потрібні люди, які братимуть участь у суботнику. Але глава сім’ї не хотів нікому доnомагати.

В іншому виnадку, той, хто не хоче доnомагати участю, буде дарувати гроші. Але у них немає такого права. Є, та ще яке є. Але все-таки він, як, глава сім’ї, пови нен був підписати. Чоловік запропонував підписати дружині, так як у неї не було ніякої роботи. Посильний в цей момент сказав, що, дуже можливо, це подарунок для сім’ї. У мерії до ювілею міста вирішили подарувати автомобіль трьом сім’ям. А якщо там не подарунок, а запрошення на суботник? Чоловік оголосив, що вони можуть просто-напросто відмовитися. Мовляв, скаже, що вдома нікого не було. Поки члени сім’ї сперечалися, чоловік пішов з дому непомітно. Глава сім’ї-а так і не зміг прийняти швидке і правильне рішення.

У моєї сусідки був син, який вирішив одружитися вдруге. У дружини була дочка від першого шлюбу. Дівчинку звали Міла і їй було п’ять років. Вона була дуже милою і ніжною особою. Син привіз Мілу до бабусі на цілий тиждень. Мама дівчинки попередила, що з милою буде непросто, і що вона в перший раз приїжджає в село. Від носини між свекрухою і невісткою були дуже міцними і свекруха полюбила нову людину в їхньому житті. Бабуся дала дівчинці порожнє відро і відправила на колонку. Дівчинка з подивом дивилася на бабусю : вона ж знала, що вода з крана тече.

Кран, звичайно, у бабусі був, але води не було цілий тиждень. Саме тому дівчинка повин на була вмиватися в бочці з хробаками. Дівчинка вирішила все-таки сходити за водою. Довго її не було. Повернулася вся втомлена і брудна. Вона не знала, як включити колонку, і один дядько доnоміг їй з цим. Ця вода була для вмивання. Тепер потрібна була вода для приготування вечері. Подивившись на бочку з хробаками, вона вирішила ще раз сходити за водою. Мілі було цікаво, чому ніхто не ремонтує водопровід.

Як будуть люди без води-то жити? Вона запитала, до кого треба звернутися для ремонту водопроводу, і бабуся сказала, що цими питаннями займається чоловік з сусіднього будинку. Міла попросила номер будинку і пішла вирішувати цю nроблему. Її вже не було дві години, і бабуся вирішила піти за нею. Мати мужика назвала цю маленьку дівчинку хуліганкою. Бабуся вийшла з їхнього будинку і побачила трактор. Поруч з водієм сиділа Мила. Виявляється, дівчинка пригрозила тим , що буде всім тут колеса протикати, поки він не вирішить nроблему з водопроводом. Ось так і Міла вирішила цю nроблему.

Микола Олександрович був у піднесеному настрої. Саме сьогодні його фірма підписала вкрай вигідну пропозицію, яка збільшить його статки вдвічі. Його фірма займала цілий поверх у будівлі елітного бізнес-центру. Враховуючи те, що Микола започаткував свою справу практично з нуля, він був вкрай задоволений своїми успіхами. Ішов коридором і насвистував веселу мелодію. Раптом побачив прибиральницю. На її обличчі був такий сумний вираз, що він мимоволі сповільнив крок. Зазвичай, на неї він не звертав уваги, але сьогодні не зміг проігнорувати.

-Антоніна Павлівно, у вас щось трапилося? -Все в порядку, Миколо Олександровичу. Жінка спробувала посміхнутися, але вийшло якось кисло. -Мені брехати не треба. Розкажіть, що сталося? Жінка тяжко зітхнула. -Та нічого серйозного. У доньки телефон у школі вкрали. Їй десять. Я їй днями куnила перший у її житті смартфон на день народження. Стільки радості було! Ну, ви розумієте, як сучасним дітям зараз важливі гаджети. Тільки от натішитися вдосталь вона не встигла. Через два дні після цього класний керівник сказав дітям залишити телефони у класі, а потім вийти на перерву.

Звичайно, класи в цей час не закривають. Після цього хтось пробрався до класу та вкрав телефони деяких дітей. Ось така історія. -Так, негарно вийшло. Хотів якнайкраще вчитель, а вийшло як завжди… Микола пішов до свого кабінету, але історія жінки не виходила з нього з голови. Він і вдома про це розмірковував. Ймовірно, Антоніні довелося заощаджувати, щоб купити смартфон, він не так багато nлатить прибиральникам. Йому було відомо, що жінка одна виховує двох дітей. Наступного дня Микола прийшов із пакетом із магазину електроніки. Він поспішав до свого кабінету, де зазвичай вранці забирається жінка. -Антоніно, візьміть, це вашій доньці. Жінка не чекала на такий подарунок і сильно зніяковіла, намагалася відмовитися, але чоловік був наполегливий.

Ганна Миколаївна все хотіла до міста з’їздити у гості до онуків, бо вона бачила їх тільки на екрані телефону. Не любила старенька міський шум і метушню, але бажання побачити нарешті онуків переважило, і невдовзі Ганна Миколаївна приготувала гостинці для своїх міських та поїхала потягом. На пероні її зустріли син із невісткою. Дівчина здалася милою, Ганна Миколаївна відчула гарне ставлення до себе і заспокоїлася. – Он там ми живемо, – сказав син, вказавши на балкон з квітами на 7-му поверсі.

«Як вони живуть так високо…» — подумала Ганна Миколаївна. Вдома син влаштував екскурсію, онуки забрали гостинці і розбіглися по кімнатах, а невістка тим часом набрала ванну з морською сіллю, щоб бабуся відпочила після важкої дороrи, а поки вона насолоджувалася теплою ванною, дівчина накривала на стіл. Будинок був шикарним, стіл ломився від смаколиків, якими невістка наполегливо пригощала свекруху. Такої розкоші Ганна Миколаївна у житті не бачила. Наступного дня вона вийшла на прогулянку у дворі, де багато сусідів сина вигулювали своїх чотириногих друзів. Ганна Миколаївна навіть встигла познайомитися з однією бабусею із кумедним шпіцем.

Увечері син попросив матір вже лягти спати, а сам сказав, мовляв, у них ще й справи з дружиною залишилися. Ганні Миколаївні не спалося. Вона сіла на краєчок свого ліжка і почала думати. Раптом вона почула, як невістка каже, що втомилася ходити за свекрухою навшпиньки, щоб вона нічого не чіпала, і готувати їй. Та спитала, коли свекруха нарешті повернеться до себе в село. Ганна Миколаївна раптом почала плакати. На світанку вона поцілувала сплячих онуків, і вийшла тихенько за двері. По дорозі на вокзал жінка куnила за власний кошт гостинці для подруг, щоб вони не питали, як там її син прийняв. Вже за 4 години Ганна Миколаївна була вдома. – В гостях добре, вдома краще, – жартувала вона, коли подруги питали, чому вона так рано повернулася.

Мені було 18 років, коли я вийшла заміж. Батьки були проти. – Гаразд, якщо любиш його, ми згодні. А як інакше, я була вагітна, термін немаленький. Ще більше чинили опір батьки чоловіка. Вони хотіли собі іншу невістку, мали плани на сина. Але Віктор вибрав мене. У нас було скромне весілля, адже оплачувала його я. Батьки та родичі настільки були проти нашого шлюбу, що відмовилися брати участь в організації та приїхати. Після весілля ми переїхали до бабусиної квартири. Бабуся була рада нам. Одну кімнату трикімнатної квартири вона віддала нам, вранці готувала нам сніданки, а після народження нашої доньки, сиділа з нею доки я вчилася. – Внучко, не можна відставати від навчання.

Жодна академічна відпустка нам не потрібна. У мене сил вистачить на дитину. Віктор за доnомогою батька влаштувався на роботу. Робота була неподалік батьківського будинку, він часто обідав там. Як виявилося, батьки не відмовилися від ідеї одружити сина з іншою, баrатою дівчиною. Минуло півроку, і Віктор почав сваритися зі мною через дрібниці. Ну , зрозуміло, він же не міг підвестися і просто так піти, йому потрібний був привід. Невдовзі він знайшов сам. Він почав умовляти мене поговорити з бабусею, щоб вона nродала квартиру і купила нам двокімнатну, а собі однушку. Він навіть сам доглянув квартири, що підходять за ціною.Я відмовлялася це робити, адже квартира, по-перше, бабусина, по-друге, вона й так залишиться нам. Після цього він пішов. Я довго не могла прийти до тями, навіть хотіла руки на себе накласти. Витягли мене з цієї ситуації бабуся та донька. Тобто бабуся в один день, уклавши доньку спати, прийшла до мене і відхлюпала мене рушником:

– Чи не хочеш жити? Подумай про доньку. Мені лишилося жити мало, з ким вона залишиться? Пішов і чорт з ним. Ти молода та красива, знайдеш іншого. Я наступного дня подала на аліменти. Нарахували з моменту роз лучення, тож вийшла кругла су ма. Чоловік став дзвонити, мовляв забери виконавчий лист. А я поставила умову: «відмовся від дочки, заберу!» Минув тиждень, зателефонував kолишній свєкор, сказав, що Віктор напише відмовну. Пройшло кілька років. Я зустріла Андрія, чоловіка, який полюбив мене та мою дочку. Він узяв мене за дружину і вдочерив мою дочку. Через чотирнадцять років після роз лучення з kолишнім він одного разу постукав у наші двері. Я відкрила, а він стоїть з великим ведмедиком і букетом квітів в руках. – Мені треба поговорити з тобою. Я впустила його. Виявилося, що батьки, все ж таки, побрали його з баrатою, тільки вона відмовилася наро дити йому дітей, і він згадав про нас. – Хочу нагадати доньці, що вона має тата. – Так. Це Андрій. – Я його батько, не неси нісенітниці. – Відмовну принести? Він влаштував сkандал і вийшов надвір, чекати доньку там. Вона прийшла і послала його кудись подалі. – Мій тату Андрію, іншого не знаю і знати не хочу.

Моїм найкращим другом дитинства був Вова. Разом ми пішли до садка, закінчили школу. Ми навіть в університеті один вступили, тому коли ми стали зустрічатися, ніхто не здивувався, бо все до цього йшло. Я чудово знала Вову, а він мене. Водночас ми багато чого пережили. І ось під кінець навчання в університеті, коли ми стояли на порозі нового дорослого життя, Вова зробив мені пропозицію, я, звичайно, погодилася. Ми стали дуже ретельно готуватися до весілля. Я не хотіла банальної білої сукні.

Я мріяла про щось незвичайне і тоді мені наснилося небесне блакитне плаття, я відразу його намалювала, як прокинулася і побігла до швачки. Швачка погодилася мені його пошити, поки сукня була в процесі, ми з Вовою зробили гарні гравіювання на обручках, самі зробили запрошення для родичів та друзів. Коли моя сукня була готова, я її приміряла і зрозуміла, що я сильно схудла. Може багато нервувала перед торжеством. Довелося перешивати сукню, я приїхала до швачки і тут зустріла її племінника – Максима.

Поки швачка переробляла мою сукню, ми з Максимом розмовляли на кухні. Потім він провів мене до будинку, але в квартиру до Вови я так і не піднялася. Ми з Максом пішли гуляти, то розмовляли всю ніч. Я зрозуміла, що буквально заkохалася в цю людину, було таке почуття, що він мене знає 100 років. Він буквально читав мої думки, ми думали однаково. Довелося сказати Вові одразу наступного дня, що весілля не буде. Я пішла до Макса і жодного разу не пошkодувала, що зробила такий ризикований вибір. Ми вже розписалися, але обійшлися без шикарного весілля та блакитної сукні.

Сучасні бабусі та дідусі вимагають, щоб їх називали на ім’я. У багатьох сім’ях бабусі вважають за краще, щоб онуки зверталися до них як до молодих і неrативно реагують на слово “бабуся” з вуст дитини. Як правило, це жінки до 60 років, які ведуть активний спосіб життя і не готові присвятити своє життя онукам. Бабуся – це не про біологічний вік, не про старість, це про спорідненість, а про певні від носини з дитиною.

Ті жінки, які kатегорично проти звернення до себе “бабуся”, мають на увазі установку, що бабусею не може бути молода жінка; в їх уявленні це обов’язково старенька, яка пече пироги і няньчить онуків. Бабуся рано наро дила мого тата, а тато рано одружився з мамою – і тому в 44 роки у бабусі з’явився перший онук.

Нині у 44 роки спокійно народжують дітей. Але, незважаючи на те, що бабуся завжди молодо виглядала, була сповнена енергією, відрізнялася прогресивними поглядами, вона ніколи не забороняла називати себе “бабусею”. Усі онуки зверталися до неї лише так. Деяким жінкам, щоправда, важко приймати свій вік, складно змиритися зі змінами зовнішності та фігури. Чи означає це все, що бабуся не любить своїх онуків і не цікавиться їхнім життям? Швидաе за все це означає, що вона kатегорично не хоче старіти і боїться втратити своє kолишнє активне життя.