News 382 Media

Цього року мені виповнилося 50. Останні 15 років я працювала та жила в Італії, на батьківщині була рідко, у свята. Коли син вступив до універу і переїхав до гуртожитку, я ще працювала фельдшером. Отримувала я надто мало для комфортного життя, тому коли мені одна пацієнтка запропонувала поїхати до Італії на підробітки, я погодилася. Батьки підтримали мене, а синові було без різниці – він і так жив у іншому місті. Я працювала, надсилала гроші батькам, а вони будували будиночок за ці гроші.

Мене все влаштовувало. 2 роки тому не стало моєї мами, а мій син вирішив одружитися. Я тоді повернулася на батьківщину, доnомогла синові організувати весілля, навіть сукню нареченій куnила я, адже у сватів коштів на це не було. Свій 50-й ювілей цього року я вирішила відзначити на батьківщині. Та й не стало синьйори, яку я доглядала, так що свою місію в Італії я вважала виконаною. Варто зазначити, що свій дім я вже після весілля сина віддала на користування. Тож коли я повернулася на батьківщину, почала жити з ними. Щодня я помічала, як холодно і без особливої любові до мене ставилася невістка. Вона навіть не віталася зі мною вранці, але я сподівалася, що вона просто звикає до мене.

У свій день народ ження я зрозуміла, що марних надій таїти не варто. Я була неприємна своїй невістці. На своє свято я запросила сватів, парочку подруг та й усе. Під час застілля до мене підійшла невістка і спитала, коли я збираюся назад до своєї Італії. Вона сказала жар тівливим тоном, напевно, щоб я не образилася. Я сказала, що там мені вже нічого робити, і пішла на кухню – оновлювати тарілки з салатами. Раптом я виnадково почула розмову невістки з мамою. – Рано раділи,- сказала невістка мамі,- вона, схоже, затримається надовго, рано нашу стару хату зносити. Треба ж… я 20 років свого життя витра тила на те, щоб збудувати своє гніздечко, а мої рідні все це обнулюють.

На роботу ми із Сашею їдемо поїздом. Родом ми з маленького містечка, яке знаходиться недалеко від столиці. Їхати поїздом зручно, добираємось у потрібний час, до того ж виходить дешевше. Завжди вагони наполовину порожні. Ми зайняли з Сашею місце в останньому вагоні, де, крім нас, було ще чоловік сім. Ми почали розмовляти на свої жіночі теми.

Раптом я помітила чийсь уважний погляд на своїх ногах. Я була у короткій спідниці. Хлопець був молодший за мене, напевно, років сімнадцять чи вісімнадцять, пубертатний період у самому розпалі. Під його поглядом мені стало незатишно. Він дивився дуже жадібно, захотілося просто чимось прикритися. Я вирішила не звертати на нього жодної уваги. Але тут він підвівся і сів прямо переді мною і став підморгувати. Я збиралася nродовжити тактику ігнорування, але втрутилася моя подруга:

-Місця іншого немає чи що? Пересядь назад. -Чому? Хіба я вам заважаю? – на хабно посміхнувся він. -Так, дуже заважаєш, – відповіла Саша. -А що буде, якщо не встану? -Доведеться пояснити тобі, раз твоя матуся не спромоглася, як погано злити дівчат. Голос Саші був такий загрозливий, що навіть я сковтнула. Хлопець теж вирішив відступити. Ситуація вийшла досить неприємною, але мені з такою подругою спокійно.

-Ви живете у моєму будинку, тому я вимагаю робити все так, як у мене заведено – кричала на Таню її невістка Свєта. -Дочко, що у тебе трапилося? Якщо я тебе розлютила, пробач мені, я всього на пару днів. Свекруха з невісткою, здавалося, подружилися під час першої ж зустрічі. Свєта здалася Тані вихованою, доброю та стриманою дівчиною. Син познайомився з нею в університеті. Мама пишалася вибором сина, та й самим хлопцем теж: адже той, відучившись належним чином, пішов працювати на завод. Батьки були захоплені успіхами сина і навіть подарували йому квартиру в місті. Незабаром син привів додому Свєту, і вони почали жити разом.

Ось чому Таня була дуже здивована, коли невістка накричала на неї через неправильно розкладені ложки. -У Вас із Олегом все нормально – Таня всіляко намагалася розрядити обстановку. -Вибачте мені, мамо, мені просто дуже nогано. Я вже довго мрію про дитину, а тест сьогодні знову неrативний. -Так ви одружені всього 3 роки. Навіщо поспішати? -Олег теж дуже хоче сина. А я його люблю – і хочу скоріше подарувати йому спадкоємця. Таня все вислухала, а самій було ніяково розповісти невістці та синові, чому вона приїхала до міста. Нещодавно вона дізналася, що у свої 44 роки чекає на дитину. -Наро дитися у вас дитина, чи ні, вирішується на небесах. Так що не варто даремно переживати. Головне, ви любите одне одного. Таня не могла зізнатися дітям про ваrітність ще й тому, щоби спеціально утримати чоловіка, у якого з’явилася kоханка.

У результаті її план таки спрацював. Як би там не було, свекруха вирішила поділитись своєю радістю з невісткою. -Ой, а що ви робитимете? Народ жувати? -Звісно! За кілька годин Таня поїхала, а ввечері зателефонував Олег. Він дізнався про ситуацію від невістки: -Мамо, ви взагалі з глузду з’їхали? У ваші роки? Яка дитина. Олег дуже образився на батьків. Ті не розуміли причини, але їм було сумно через те, що син не спілкується з ними. Через рік Олег з’явився. Вибачився у батьків і сказав, що роз лучився зі своєю дружиною. Виявилося, Свєта настільки сильно заздрила Тані, що щодня поливала її брудом у присутності Олега. У результаті хлопець не витримав і вигнав її геть.

Олі дуже не хотілося йти додому. Знову бачити незадоволене обличчя чоловіка та вічні закиди щодо того, наскільки вона погана мати та господиня. Але жінка зі шкіри лізла, щоб у неї в сім’ї все було ідеально. Усю себе вона присвятила вихованню дітей та kоханому чоловікові – але ніхто її працю так і не оцінив. Вставала вона о 6-й ранку, готувала сніданки, збирала дітей до школи, потім nроводжала чоловіка, забиралася, прала, готувала обід і вечерю, потім зустрічала членів сім’ї, займалася з ними уроками, вкладала спати – і так до 12-ї ночі.

Оля мала улюблене заняття, про яке ніхто й не здогадувався. Жінка дуже любила малювати, але робила це уночі. Подруга багато разів повторювала, що треба йти від чоловіка: -Але я люблю його! -Це не любов. Ти просто мучиш себе. Якось вона повернулася додому і зрозуміла, що не одна. Зайшовши на кухню, вона побачила там чоловіка та батьків: -Олю, сідай, нам треба поговорити – сказала свекруха. -Що трапилося? -Це ми хочемо в тебе спитати. Невже не можна так організувати свій день, щоб не ганяти чоловіка з різних дрібниць?

-Що? Ви серйозно? -Так. Гнат голова сім’ї. Він працює, щоб забезпечити вас. Все інше маєш виконувати ти! -Але я теж працюю … У цей момент Оля зрозуміла, наскільки мала рацію її подруга. Навіщо це все терпіти. Вона встала, зібрала речі, дітей – і поїхала до мами у село. Спочатку було важко, але поступово все налагодилося. Оля ще довго згадувала минуле, але незабаром і ці спогади канули у вічність. Якось, вийшовши на двір осіннім ранком, вона здивувалася тією красою, яку створила природа. Дістала фарби, мольберт і вирішила почати життя з чистого аркуша.

Їхав я якось потягом на роботу. Справа в тому, що я працював у місті, але живу у невеликому селі. Їхати поїздом дуже зручно, місця там завжди багато. До того ж, мені дуже подобається атмосфера там. Якось до мене підсів один чоловік, виглядав він, як звичайний жебрак. Таких жебраків дуже багато біля пішохідних переходів. Чоловік наблизився до мене, глянув на мене уважно своїми синіми очима і несподівано каже: – Хочеш дізнатися про своє майбутнє? Щиро кажучи, я думав завжди, що таким займаються тільки ворожки. Не хочу здатися недалеким, але чоловіків екстрасенсів та жебраків я ще у своєму житті не зустрічав. Якось це нестереотипно.

Мені зовсім не хотілося зв’язуватися з таким підозрілим персонажем, і я чемно відповів, що це мені зовсім не потрібно. Чоловіка посміхнувся, продемонструвавши відсутність зубів у ротовій порожнині. Мене мимоволі пересмикнуло. – Дурний ти, але я добрий. Тож скажу тобі без твого бажання. Врятуй собачку, яка попросить тебе про допомогу. Доля твоя тебе знайде. Сказавши це, чоловік просто взяв та пішов. Спочатку мені це здалося повним маренням. Але ввечері, повертаючись з роботи, я почув, що хтось скигле. У звичайний час я не звернув би на це уваги, але тут слова того чоловік спалахнули в пам’яті, і я завернув за кут, щоб подивитися на нещасного, який видає ці звуки.

Там був породистий песик, одна лапка у нього була закривавлена. Мені стало шкода бідолаху, я відвіз його до ветеринарної клініки. Там сказали, що його, ймовірно, поранили бродячі пси, але немає серйозних ушкоджень, просто малюк дуже голодний. Я подумав, що пса хтось втратив, тому написав оголошення у соціальній мережі у групі любителів тварин. За два дні мені написала дівчина: ”Ви знайшли мою Вафлю! Я вже не сподівалася. Вона втекла під час прогулянки. Вже тиждень її шукаємо! До речі, ця дівчина моя дружина. Виходить, що той жебрак звів нас. У магію не вірю, але мимоволі в душу дивні сумніви закрадаються.

Подружжя довгий час намагалося зачати дитину, але за підсумком просто втратило надію, почало думати про те, щоб взяти дитину з дит ячого буд инку. Вони відвідали багато дитячих будинків, в одному з них зустріли Любу, дівчинка відразу запала їм у серце. Вона виглядала як маленьке янголятко, їй було шість. Тільки працівники дитячого будинку попередили жінку, що дитина мала нелегку долю. Вона народилася у неповній родині, батько покинув її матір під час вагітності.

А мати любила заглядати у чарку. Вона приводила до будинку інших чоловіків і вони влаштовували оргії. Кожного вона надивилася. Подружжя взяло Любу додому. Вона була дуже замкненою дитиною, але подружжя сподівалося, що згодом дівчинка розкриється. Час минав, а цього не відбувалося. Люба ховалася, відмовлялася розмовляти та грала лише з котом. Всіляко намагалися Ігор та Оля заслужити її прихильність, але не виходило.

Вони зневірилися, почали думати про те, що дівчинку треба в дитячий будинок повернути, але тут втрутилася мати Олі. Вона попросила дати дівчинці більше часу і запропонувала забрати дитину до себе на якийсь час. Перебування у бабусі змінило Любу: вона почала довіряти людям. Тепер Люба живе у повноцінній сім’ї та має звичайне дитинство.

Нещодавно до нас влаштувалася працювати нова співробітниця. І я просто не розумію, як вона пройшла співбесіду, бо з нею сидіти за одним столом просто неможливо. Від неї сильно смердить. Раніше мені здавалося, що тільки я відчуваю цей запах. Але потім ми з колегами поговорили і з’ясувалося, що всіх уже просто нудить від того шлейфу, який залишає новенька. У неї ще волосся таке зализане. Але може вона просто використовує гель. Принаймні, я так сподіваюся. Спочатку ми намагалися якось м’яко натякнути їй про те, що від неї йде неприємний запах. Але вона вдавала, що це стосується не її.

Ми взимку навіть кватирки відчиняли, бо в прямому розумінні задихалися. А потім усіх настільки дістав цей запах, що вирішили прямо сказати їй, що вона смердить. Але колега лише знизала плечима. Мовляв, її запах взагалі ніяк не турбує. Ми поскаржилися начальству. Але нам відповіли, що не мають права змушувати працівників митися. Тоді ми купили колезі цілий набір гелів для душу та порошку для прання. Два дні колега не пахла. Це була перемога, ми так раділи, начебто премію здобули.

Але через ці два дні від неї поступово стало знову смердіти немитим тілом і спітнілим одягом. Виявилось, що гелі сушать їй шкіру, щодня вона митися не може. А на порошок у неї алергія. Тому вона пре господарським милом. Настало літо, ми почали відкривати всі вікна, які є в офісі. Але це ситуацію не рятує, бо одягу поменшало, він не стримує запаху. Його тільки побільшало. Як боротися зі смердючою співробітницею я не розумію.

Я не працюю вже кілька років, хоча до пенсії мені ще далеко. Живу я на гроші з оренди двох квартир, які дісталися мені у спадок. У мене є син, який одружився, і зараз вони чекають дитину. Я пішла з роботи в той період, коли невістка була вже в положенні. Можна подумати, що я пішла на такий крок, щоб сидіти з онуком. Але ці події ніяк не пов’язані. Мені зараз 53, І я нарешті вирішила вчити англійську. Більш того, 3 рази в тиждень я ходжу на курси дизайнера інтер’єру, а щовечора – в басейн. Є у мене ще й дача, де я насадила купу всього. Можна зробити висновок, що вільного часу у мене немає абсолютно. Нещодавно у мене народилася внучка.

Я відразу попередила дітей, що для них я не бабуся, і що сидіти з дитиною я не збираюся. Невістка скаржиться на мене родичам, мовляв, я тільки робити вмію, що фотографуватися і викладати все в соціальні мережі. 20 штук в день-і все на одному тлі. Але мені на це все одно. Дратував мене вічно той факт, що син з невісткою дзвонили мені по телефону, а потім передавали трубку внучці Катрусі зі словами “На, поговори з бабусею”. Це зараз моя внучка навчилася вимовляти якісь там слова, але до цього слухати нечленороздільну мову було просто нестерпно. Коли невістка розповідає про успіхи своєї дочки, я лише кажу, мовляв, класно, вундеркід у нас росте.

Але, якщо чесно, мене ці розповіді ніяк не вражають. Одного разу я запитала у невістки, чи збирається вона виходити на роботу. Адже дитині вже 3 роки. А вона тільки й зробила, що подивилася на мене, як на ненормальну. Стало ясно, що вона про це ніколи і не думала. З упевненістю можу сказати, що з невісткою просто нема про що спілкуватися. Вона може годинами розповідати про свою дочку, а сторонніх тим з нею просто не знайти. Не збираюся я спілкуватися з ними тільки через те, що вони мої родичі.

Я Майстер манікюру і заробляю на життя цим. Заробляю я пристойно, мені на життя повністю вистачає. Цим займатися я почала чотири роки тому, але лише рік як професійний майстер. До цього я думала, що це може бути тільки підробітком. Але зв’язку з пандемією, коли наші компанії закрилися, нас спочатку відправили у відпустку за свій рахунок, потім сказали, що нічим нам nлатити, тому порадили знайти нову роботу. Я незабаром влаштувалася декуди, але робота мене не радувала. Тоді почали надходити до мене дзвінки знайомих, подруг, мовляв всі салони закриті, нам нікуди йти з нашими нарощеними нігтями, можна до тебе?

І так з кожним днем записів до мене ставало все більше і більше. Я змогла накопичити су му і пішла на курси, на підвищення кваліфікації, потім придбала необхідне обладнання і почала заробляти як професіонал. Моя сім’я не підтримувала мене, мама говорила, що я займаюся дурницями, але я nродовжувала працювати. Моя робота почала приносити мені стабільний дохід, у мене є постійні клієнти, з якими я працюю вже більше півтора року. Своїй мамі, сестрі і свекрухи манікюр я роблю безкоштовно, а своїм подругам роблю велику знижку. Все ж це джерело моїх доходів, працювати зовсім безkоштовно я не можу. Нещодавно до мене записалася жінка, яка представилася подругою моєї мами. Я не звернула на це увагу, я її не знала. Подумала, але подруга, так подруга.

Жінка прийшла із запізненням, але я її прийняла. Потім вона довго вибирала дизайн, форму нігтя і колір лаку. Я запропонувала їй багато варіантів, постаралася доnомогти з вибором, але це тривало цілу вічність. Благо після неї у мене було вікно. Обслужила я її за такий час, що зазвичай встигаю прийняти двох клієнток. Я залишилася задоволена своєю роботою, начебто і жінці теж сподобалося. Але коли я назвала ціну, вона змінилася в обличчі і заявила: – Дівчино, яку частину того, що я сказала, ти не зрозуміла? Твоя мама моя подруга. Я спокійним голосом повторно озвучила вартість моєї роботи. – Ти не розумієш? Твоя мама обіцяла мені знижку! – Шановна, я не надаю знижки наліво і направо. У мами баrато подруг, мені що працювати безkоштовно? Жінка була в люті, вона жбурнула гроші і пішла. Вже через годину подзвонила моя мама. – Чому не зробила моїй подрузі знижку? Я ж обіцяла їй. Ти зганьбила мене. – Мамо, спочатку не потрібно було вирішувати за мене. Це ж моя робота. Всі працюють і отримують зарnлату. І я хочу. Хочеш робити знижки, вчися ремеслу, і сама роби. Щоб таких клієнтів більше до мене не відправляла.

Нещодавно я зрозуміла, що не треба доnомагати іншим, адже вони рано чи пізно починають сприймати це як належне. Ми з чоловіком живемо добре. Нам вистачає на життя, на речі та на відпочинок раз на рік чи два. У нас є дворічна дочка. До народження доньки ми обидва працювали і відповідно наш загальний бюд жет був набаrато більшим, ніж зараз. Я в декреті, працює лише чоловік. У дитинстві я жила у нестачі. Мама працювала цілими днями, а тато пив. Ніхто не займався нами сестрою . мама ледве встигали звести кінці з кінцями і бувало, що ми півроку не бачили жодних обновок. Коли нам куnували щось, ми так трепетно ставилися до цих речей. А також ми доношували за дітьми родичів і знайомих, тому досі вміємо дбайливо ставитися до речей. Коли я влаштувалася на роботу і почала отримувати гроші, кожного місяця я купувала собі новий одяг, взуття, речі.

Двері мого гардеробу не зачинялися. А коли я вийшла заміж і переїхала до чоловіка, чоловік був страաенно здивований, як може одна людина матиме стільки речей. Згодом цей комплекс пройшов у мене, і я зрозуміла, що кожний момент можу піти в магазин і придбати те, що хочу. Я і чоловік працювали цілими днями. Після роботи проводили час один з одним та відпочивали. Мої руки не доходили до того, щоб розібрати речі в гардеробах. Незабаром наро дилася наша дочка і в мене не вистачало часу навіть поїсти. Але на щастя, свекруха вийшла на пенсію і заявила, що хоче багато часу провести з онукою, щоби не пропустити її дитинство. Тоді в мене з’явився вільний час.

Я деякий час лише відпочивала, а згодом почала розбирати речі. У дочки теж були речі, які нам були непотрібні, деякі навіть зовсім нові, не встигли носити. Тоді я згадала про нашу сусідку. Вона була мого розміру, а її дочка на рік молодша за мою. Я вирішила віддати наші речі їй, якщо вона, звичайно, хоче. А вона сказала, що із задоволенням носитимуть, адже вона мати одинак, чоловік не nлатить алі менти, лише залишив їй з дитиною стару однокімнатну. Сусідка подякувала мені і забрала речі. Вже через 4–5 разів вона перестала мені дякувати, я не звернула на це уваги. Але, а потім, коли вона почала дзвонити мені, я зрозуміла, що вона зна хабніла. – Твоя дочка бігає подвір’ям в обновках, а ти віддаєш нам лише старі речі! Як тобі не со ромно? Донька розповіла, що вона навіть підійшла до неї та зажадала її черевики, подарунок від бабусі. Тобто вона вважає, що я маю їм куnувати речі? Чи моя свекруха має куnувати подарунок її дочці? Яке на хабство і неподобство. Я перестала їй доnомагати. Нехай знає, що треба вміти цінувати.