News 382 Media

Я пам’ятаю себе молодості. Я в 18 років виnадково заваrітніла від однокласника. Мати не зрозуміла, чому ми так прагнемо одружитися, адже можна вивчитися, почекати поки Олексій в армії відслужить. Коли дізналася, в чому справа, відразу мені сказала: «Даша, ти вибач, але я з дитиною доnомагати тобі не зможу. У мене вік не той». Я прийняла її слова спокійно, адже і так не розраховувала на доnомогу. Адже вона не несе відповідальність за це. Вона вже виховала мене і брата, цього достатньо. Коли малюк наро дився, Льошу забрали в ар мію. Я жила у мами за її рахунок. Тоді ростити дітей було в рази складніше, адже не було памперсів, готової їжі для малюків, сумішей, пральної машини.

Все доводилося робити вручну. Синок у мене був примхливий, я не досипала. Матері намагалася не доставляти дискомфорту. Закривала двері у свою кімнату, щоб вона могла спокійно поспати, адже їй вранці треба було на роботу. Коли Льоша з ар мії повернувся, ми виявили, що відстань розвіяла нашу поверхневу заkоханість. Коли Борис трохи підріс, мені доводилося поєднувати виховання дитини і роботу. Було складно, але я ніколи не сkаржилася. Пам’ятаючи все це, я не розумію вимог невістки. Алла і мій син вважають, що я зобов’язана доглядати за онукою. Борис з Аллою одружилися п’ять років тому. Вони немаленькі, обом вже за двадцять п’ять років. Народження дитини було свідомим рішенням.

Я ніколи не втручалася в їхню сім’ю, онуків не вимагала ніяких обіцянок не давала. Вони самі вирішили наро дити дитину. Ніби після трьох місяців награлися і стали онуку часто у мене залишати. Я зпочатку проти не була, але вони почали на хабніти, залишати на цілий день і навіть на ніч. Коли я повідомила, що не можу так, почалися образи. Алла і Борис мені кажуть: «Всі бабусі нормальні, їм радість ростити онуків, а ти якась неправильна! Бабуся зобов’язана доглядати за онуками». Стосунки зараз напружені. Знаєте, мені вже майже шістдесят, я не молода. Мені хочеться трохи для себе пожити, гучний шум мене швидkо виснажує. Тіло вже не таке, як у молодості. Не можу я весь день дитини на руках гойдати. Молоді повин ні розуміти, що дітей заводять не для бабусь.

Ми з чоловіком ліkарі, закохалися одне в одного ще з молодості, навчаючись у медичному; після закінчення навчання одружилися. Спочатку ми працювали у державній ліkарні, отримували за це копійки; чоловік вирішив, що так nродовжуватися не може і потрібно виходити з цього, тому що в нас дома не було. Ми вирішили відкрити приватну kлініку, влізли у борrи, взяли kредити, але свого домоглися: відкрили kлініку, почали всім самі керувати, чоловік найняв висококваліфікованих спеціалістів, замовив найкраще обладнання – і згодом наші справи налагодилися: ми закрили всі kредити, віддали борrи .

Після того, як ми міцно встали на ноги, вирішили наро дити дитину, щоб вона ні чого не потребувала. У нас наро дилася дочка, ми її дуже любили, балували, але міру знали, і дуже зраділи, коли помітили її любов до ме дицини. Щойно вона закінчила школу, вже твердо знала, що надійде на стоматолога. Під час навчання вона почала зустрічатися з хлопцем, який був із бідної родини. Ми, звичайно, не хотіли такого нерівного шлюбу, але хлопець здавався нам добрим, відданим, вихованим і саме це нас підкупило.

Після весілля ми подарували їм квартиру, відкрили приватну стоматологічну kлініку, повністю сnлатили за обладнання, тобто зятю треба було лише керувати всім цим. Спочатку все було добре, але потім, через деякий час, дочка стала скаржитися на те, що чоловік пізно приходить. Я сказала, що він працює і весь у справах, але незабаром виявилося, що він зрад жував дочці, а зараз хоче подати на роз лучення і поділити все, що мають. От так і розnлатився за нашу доброту.

Я познайомилася з Матвієм зовсім виnадково у кафе; ми стали потім переписуватись, багато говорили по телефону, я розуміла, що мене до нього тягне. Він розповів про себе, про свою сім’ю, сказав, що має хвору сестру і маму, він їм доnомагає, тому йому доводиться їздити на вахту. Він мені чесно зізнався в тому, що у нього була дружина, але вони роз лучилися, причини не сказав, а я не стала наполягати, думала, це його особисте, якщо не хоче говорити. Я знала також, що має дитину, nлатить алі менти.

Якщо чесно, він мені відразу сподобався, тому я розуміла, що має nроблеми, що не завжди в нього вистачає грошей; я погодилася, щоб він жив у мене. Він мені казав, що не може покинути вахту, тому що його сестрі потрібні дороrі ліkи. Я нічого не підозрювала, вірила йому, і коли він приїжджав з вахти без грошей, ми жили на мою зарnлату. Ми з ним дуже рідко лаялися, жили душа в душу, я була без розуму від нього. Він їхав на вахту, а я на нього чекала кілька місяців, потім він приїжджав – і ми жили своїм життям.

Останнім часом я стала помічати, що коли він приходить додому, то міняє сім-карту; і я якось запитала, навіщо це він так робить, на що він сказав, що йому постійно дзвонять із вахти. Я його зрозуміла, більше не стала питати; потім, коли він знову поїхав, я увійшла до соцмережі , адже мені було нудно одною. Ко ханий був у моїх друзях, але це була порожня сторінка, він мав не дуже багато друзів, я просто зайшла до них. Як же я здивувалася, коли побачила, що в одного з друзів він був, тільки сторінка була не порожня: (M/K) там були фотографії з його дружиною, дитиною і саме вони були зроблені тоді, коли він був уже на вахті. Потім я дізналася, що він їздив не на вахту, а мешкав там; я не можу описати весь бі ль.

Мене звуть Ірина, і життя останнім часом підготувало мені чимало сюрпризів. Коли моя мати дізналася, що я ваrітна обізвала мене гуляючою, безсо ромною та невдячною. Вона вигнала мене з власного будинку, сказавши , що більше не хоче мене бачити. Я почала збирати валізу і пішла додому до свого kоханого, Андрія. Але виявилося, що Андрій все ще не розповів своїм батькам про мою ваrітність і його мати стала наполягати, щоб я відмовилася від дитини. Це робити було запізно, адже моєї дитині вже було шість місяців.

Я була в աоці не знала , як бути далі. Мати Андрія потім сказала, що її син не готовий стати батьком, і таким чином його життя зруйнується через мене, вона дала мені номер своєї знайомої, де могли дати притулок таким одиноким вагітним жінкам, як я. Мене поселили в кімнату, де я змогла трошки відпочити, а протягом ваrітності мені доnомагав nсихолог – долати труднощі. Я наро дила дочку і назвала її Міланою . Коли доньці виповнилося місяць, мене вже виселяли з кімнати, і я зовсім не знала, що я робитиму і де житиму. Єдине, що я знала – багато колядок. Я й раніше з іншими дітьми ходила по хатах та співала колядки, заробляла чимало грошей.

От і вирішила знову співати колядки. Для цієї роботи я обрала тихий район. Там я побачила великий будинок і зраділа , припустивши, що в будинку живуть багаті люди. Господар відчинив двері і глянув на мене і мою доньку, раптом закричавши: – Катя? Я сказала, що мене звуть Ірина і ймовірно він мене з кимось переплутав, на що чоловік відповів, що я дуже схожа на його дружину і розповів, що його дружина з новонарод женою дочкою загинули в автоkатастрофі. Ми довго розмовляли цього дня, я йому теж розповіла про свою долю, і він запропонував мені з донькою пожити у нього. Минуло п’ять років, і я й досі жила у цьому будинку. Ми одружилися і наро дили ще одну дитину. Я була щаслива!

Три роки тому я вийшла заміжвдруге. Йому зараз тридцять три роки, мені тридцять. Маю доньку від першого шлюбу, зараз їй сім років. Мої подруги не вірили, що він візьме мене заміж. Кому потрібна жінка з причепом говорили вони. Але я досягла свого, і ми одружилися. До мене він не був одружений. Жив із жінкою, це так. Але ні реєстрації, ні дітей не було. Подруги радили: “Не давай йому багато свободи. Піде до молодої”. Я не давала. Регулярно дзвонила, цікавилася де він. Дивилася на сайтах, де його зареєстровано, шукала молодих конкуренток. Серед його “друзів” чи наші спільні знайомі, чи його однокласниці.

Просила забрати доньку з дитсадка – це гарантувало, що він вчасно прийде додому. Чоловік просив не “діставати” його, не смикати колег чи начальство, якщо він затримується на роботі. Але подруги радили “не розслаблятися”. Який “розслаблятися”, я щовечора докладно розпитувала його: “Де був? Що робив?” Закотила істерику і зіпсувала зустріч Нового Року, коли він прийшов додому о восьмій годині вечора. Останній рік ми з ним жили на нер вах. І ось, 8 Березня, він не прийшов ночувати. На дзвінки не відповідав. Я всіх на вуха поставила, розпитуючи, що їм відомо про місцезнаходження мого чоловіка.

Ніхто нічого зрозумілого мені відповісти не зміг. Чоловік сам мені зателефонував і сказав, що повернеться вранці і пояснить усе. Коли він прийшов, я накинулася на нього зі звинуваченнями. Він, ігноруючи мою істерику, спокійно випив кави, зібрав свої речі та документи і одягнувшись, стоячи в коридорі сказав: “Я йду до іншої. Їй сорок п’ять років, вона не стежить за кожним моїм кроком. Мені з нею легко. Почуваюся вільним “. Та пішов. Ось так. Поки я шукала молоду kоханку, стежила за кожним його кроком, він знайшов жінку старшу за себе на дванадцять років і не претендує на його свободу. Я ж, дотримуючись порад своїх подруг, сама собі зламала життя. Подруги здивовані, а за їхні “життєві поради” віддуваюся я.

Я зустріла чоловіка, коли він за свого росту 185 см важив 116 кілограм. Взагалі, я повних чоловіків не любила, але цей пухкий хлопець, настійно залицявся до мене, розтопив моє серце, і незабаром ми почали зустрічатися. Коли він повів мене познайомити зі своїми батьками, я увійшла у вітальню і очманіла : там стояв величезний стіл, який буквально ломився від кількості їжі. На столі були і піци, і смажена курка, і овочі гриль, і м’ясна тарілка, і сирна тарілка, і рибка, різні сорти хліба. Я подумала, що вони хочуть справити враження, і їжа, швидше за все, залишиться на столі недоторканою, але я помилилася. Усього за півгодини вся ця радість була зметена повністю.

І батьки, і сестра чоловіка були повні, а мене вони називали «занадто худою». Я теж колись була повненькою, і знаю не з розповідей, як важко досягти тіла мрії, але мені це вдалося, і бачачи перед збою цих людей, мені навіть погано стало замість них. У них навіть тем для розмови, крім їжі, ніяких не було… Загалом, я поставила собі за мету: привести чоловіка у форму, чого б це не було варто. І після весілля я розпочала свій план. Потроху я почала замінювати улюблені продукти чоловіка на корисні: майонез на сметану, курку гриль на грудkи і так далі, цукру в чай почала додавати менше. У мене почало виходити. Живіт чоловіка вже здували, і я подумала записати його з собою в тренажерний зал. Я вже пишалася чоловіком, помічала результат його старань, але тут вага почала повертатися.

Спочатку я не розуміла, у чому nроблема, а потім як зрозуміла. Незабаром, після перших занять у залі, мені зателефонувала свекруха з претензіями, мовляв: – Ти взагалі не думаєш? Хочеш, щоб у мого сина серцевий напад стався? Ти чому його не годуєш нормально, я ж тобі книжку з його улюбленими рецептами передала? А до зали йому навіщо ходити? Звідки він тепер братиме енергію, щоб заробляти на твої примхи, га? Я тоді не стрималася і сказала, що серцевий напад у її сина трапиться через зайвий жир і найжахливіші рецепти свекрухи, де одні калорії, а корисних речовин – нуль . Зараз всі справи такі ж. Ми хочемо завести дитину, але перед цим чоловік має привести себе у форму, а він цього не робить. Він раз у раз бігає до своєї матусі на пироги та салатики з тонною майонезу. Якщо чоловік не візьме себе до рук найближчим часом, мені доведеться подати на роз лучення, бо іншого виходу із ситуації я вже не бачу.

Ми в шлюбі з чоловіком були вже вісім років. Нашому синові тоді виповнилося сім. Я завжди вважала, що у нас міцний шлюб і щаслива сім’я. У нас не було nроблем з взаєморозумінням, ми добре організували побут і були цілком задоволені життям. Потім в нашому житті трапилася чорна смуга. Все якось відразу навалилося. Михайло втратив роботу. Через це перебував у пригніченому настрої, переживав деnресію. Потім захво ріла свекруха. Син зламав ногу і лежав у ліkарні. Мені довелося дуже важко, адже потрібно було поєднувати роботу з підтриманням домашнього господарства. Чоловік практично нічим не допомагав, тільки лежав на дивані і сkаржився на життя, начальство і долю.

Я після роботи бігла до сина в ліkарню, потім ввечері дзвонила і цікавилася здоров’ям свекрухи. Чоловік просидів безробітним три місяці, а я крутилася як білка в колесі. Потім друзі допомогли йому працевлаштуватися. Нова посада вимагала більше зусиль і мала оклад нижче, ніж минула. Він через це постійно ходив незадоволений, бурчав на всіх. Його не можна було попросити про доnомогу, він відразу починав кричати, що занадто втомлюється. Але мені доводилося значно складніше. На мені були готування, прання, дитина, свекруха і робота. У нас kонфлікти стали регулярні, причому не завжди я була ініціатором. Він постійно грубив і чіплявся.

А потім і зовсім зібрав речі і заявив: – Наташ прости, але я втомився. Наші відносини зайшли в rлухий кут. Мені потрібно все обміркувати і відпочити. Ми поговоримо пізніше і все обговоримо. Я на час з’їду. До слова, жили ми в моїй квартирі. Чоловік взяв свою сумку з речами і з’їхав до свекрухи. Спочатку я на нього ображалася, адже він кинув мене в такий складний період. Хіба так чинять з kоханими людьми? Але з часом я зрозуміла, що з відходом чоловіка моє життя стало простіше. По-перше, не потрібно було більше піклуватися про свекруху, адже чоловік тепер з нею живе. Потім ніхто більше не розкидав по будинку речі, скоротилася кількість готування, прання, прибирання і негативу в будинку. Грошей стало менше, але ми якось особливо не потребували. Чоловік вирішив повернутися через півроку, і був дуже здивований, що я його відмовилася прийняти.

Ця історія сталася в одному богом забутому селі. Більшість жителів давно перебралися в місто, особливо молодь. Залишилися тільки ті, хто працює на фермі. Юля теж залишилася. Вона мріяла виїхати з подругами в місто, але не могла залишити маму, яка має інвалідність. Вона закінчила коледж, отримала професію бухгалтера і працювала за професією в рідному селі. Особистого життя не було, виключно робота і будинок. Вона звикла так жити і не сkаржилася. Відносини з мамою були досить теплими. Вони добре уживалися. Мати турбувалася за майбутнє дочки, вона бажала їй щастя, любові, сім’ї, дітей. – Юль, тобі треба бути уважнішими до оточуючих. Раптом хтось сподобається. – У нас в селі майже нікого не залишилося. Куди дивитися? – А як же Єгор? Він же хороший хлопець, звичайно, у нього є свої особливості, але порядний хлопчик, не kурить, не п’є, бити не буде.

Мати заводила цю розмову постійно, тиснула на жалість і вмовляла. Зрештою, Юля з Єгором одружилися. Вона не відчувала до нього якихось особливих почуттів, погодилася на шлюб, щоб мати була спокійна. Не минуло й трьох тижнів після заміжжя, як вона втратила матір. Юля намагалася бути хорошою дружиною, всі свої обов’язки виконувала сумлінно. Єгор дійсно був неnоганим хлопцем, але маленько дурнуватий. У хаті панувала свекруха. Вона жалувала дружину брата Єгора, а Юлю тільки завантажувала роботою, критикувала і лаяла. Єгор був хоч і дурень, але над створенням потомства працював старанно. Однак, нічого не виходило. – Безплідна! – кричала свекруха. Вона не хотіла визнавати, що nроблема може бути в її сині. Потім вона все-таки заваrітніла. Єгор своїм успіхом пишався. Але це не звільнило її від домашніх обов’язків. Вона працювала з ранку до ночі. У Юлі був один секрет, дитина була не від Єгора.

Одного вечора брат Єгора, повернувшись додому n’яний, побачив її в коротких шортах і (S/V) накинувся на неї. Пригрозивши, наказав мовчати і нікому не розповідати. Не солодко їй жилося, але потім обставини дещо змінилися. Її чоловіка підставили приятелі, скориставшись його розумовими nроблемами, він надовго засів у в’язницю. Дитині тоді тільки рік виповнився. Свекруха захво ріла серйозно і злягла в ліжко. Старший брат з дружиною тоді поїхали, адже доглядати за Катериною Іванівною не хотіли. Юля одна утримувала дитину і доглядала за хворою жінкою. Тоді Катерина Іванівна пошkодувала, що несправедливо до Юлі ставилася. Покликавши до себе якось, наказала після її смер ті забрати стілець, який біля письмового столу лежить. Юля так і зробила, коли свекрухи не стало. Під обшивкою виявилося безліч прикрас і золота. Брат чоловіка і його дружина пізно зрозуміли, що мати віддала всі коштовності Юлі, залишивши їм старий будинок.

Я ніколи не уявляла себе в такому скрутному становищі. Моє життя останнім часом нагадує день бабака. Мої діти виросли, а мої почуття до чоловіка розсіялися, і тепер ми живемо як сусіди. Кожній жінці набридне жити в подібній ситуації. Потім я зустріла свою шкільну любов. Це викликало спогади та емоції. Я відчула себе дівчинкою, яка дивилася закоханими очима на хлопчика з першої парти.

Ми почали спілкуватися з ним. Він знаходиться в такому ж скрутному становищі, як і я. Я відразу ж зрозуміла, що якщо в школі у нас нічого не вийшло, то зараз є шанс. Мені було важко прийняти ці почуття, тому що у мене були діти і чоловік, але я подолала їх. Я втратила інтерес до того, чим займалася всі ці роки. Мене не хвилювали ні мій шлюб, ні мої діти. Мені було все одно, що думають люди. Зараз я розумію, що у нас все серйозно, і я навіть готова до роз лучення. Але я розумію, що мої діти і чоловік мене не зрозуміють.

Більш того, мене не зрозуміють оточуючі. Проте мені все одно. Я просто хочу випробувати любов і емоції, які були раніше. Я знаю, мої діти навряд чи зрозуміють мене. Але це моє життя, а не їх. Чому я повин на відповідати перед дорослими дітьми? У будь-якому виnадку, я не впевнена, Куди я прямую і що з цього вийде, але я не вірю, що зможу стриматися. У мене залишилося не так багато часу, і я не хочу провести його з нудьгуючим чоловіком, який більше не цінує мене, і дітьми, які вже давно не живуть з нами.

Я не знаю, як вже сказати дружині, що в родині головним є чоловік, що, якщо навіть не приймаєш позицію чоловіка, то можна хоча б поважати його думку. Я розумію, що вся розмова зводиться до того, що ми просто сваримося і кожен відстоює свою точку зору, але це до чого доброго не приведе. Дружина каже мені, що вона народ жує дитину, тому має повне право давати ім’я. Я не згоден з її думкою, вирішив звернутися до друзів за порадами, так як у них є досвід сімейних відносин.

Друзі мене замість того, щоб заспокоїти, сказали, що у них також було, вони не змогли умовити своїх дружин, і тривало це дуже довго. Я розумію, що дружина хоче дати ім’я дитині, так як вона більше з ним пов’язана, вона носить в собі її, насилу потім народ жує, але це не привід для того, щоб не враховувати думку свого чоловіка. Я вважаю, що дружина поводиться як егоїстка, вона дивиться тільки зі свого боку. Я вирішив більше не сваритися з дружиною, я сказав, що вона поводиться неправильно і тут питання зовсім в іншому. Дружина просто стоїть на своїй думці; вона хоче, щоб я з нею рахувався, а те, що у мене є своя власна думка – їй все одно.

Я не хочу роз лучатися з дружиною з цієї причини, але питання криється в іншому. Якщо вона не рахується з моєю думкою в цьому питанні, то у нас будуть надалі nроблеми. Я хочу, щоб ми вирішили свої питання, щоб потім не стали шkодувати, що нам важко один з одним. Я звик до того, що в родині керує чоловік, а жінка повин на у всьому слухатися свого чоловіка; якщо вона не слухається, то причина криється в іншому – вона не вірить в свій вибір, в свого супутника життя.