Стою я в черзі біля каси і бачу мерзенну картину. Бідолашна бабуся, з тремтячими руками, іноді гублячи коnійки і піднімаючи їх назад, стоїть перед касою, а за нею парочка мажорів: дівчина з накаченим… усім, і її хлопець, не нашої національності, які то зітхають, то очі закочують, загалом, старанно намагаються показати, що роздратовані.
Раптом касирка відсунула продукти бабусі – пару яблук лише почала обслуговувати ту парочку, і сказала бабусі, щоб та порахувала свої коnійки потім і встала в чергу. – Хто її тут взагалі впустив? – Сказала баба, в тілі якої силікону було більше, ніж kрові. – Та я взагалі не знаю. Акції роблять нові ось і всякі злидні збираються » , – сказала касирка.
Після цих слів я хотів вступити, ось тільки з кінця черги вийшов чоловік із блокнотом і сказав касирці. – Так, з вас, жінка, штраф, а ще ви звільнені, скатертиною доріжка. А ви – показав на вантажника – Візьміть коляску і походьте з бабусю по супермаркету, нехай куnить, що хоче, за мій рахунок. І тут у гніві втрутилася вже звільнена касирка. – Ти хто взагалі такий? У нас тут керуючий інший. – Я керуючий всією мережею цих магазинів, і ви тут уже не працюєте, тож, будь ласка, зніміть жилетку. Ось вона справедливість.
