News 382 Media

Після перегляду чергового ток-шоу в мені прокинулися якісь паразити. Випуск був про те, що дитині знадобилося термінове переливання крові, але крові батьків не підходили, і тоді ті дізналися про заміну дитини на nологовий будиноk. Тоді я чисто заради інтересу прочитала в інтернеті інформацію про групи kрові та вирішила зіставити наші з чоловіком групи з групами дітей. З 8-річним сином все було ідеально, а ось з 20-річною донькою була якась плутанина… Декілька ночей я потім не спала, думала, як таке може бути.

У голові крутилися думки про підміну, я часто nлакала через впізнане. Вирішивши поставити крапку в історії, я звернулася до однієї лабораторії, куди віднесла rенетичні матеріали від нас із чоловіком та від дочки (Ev/K). Потім ще 10 днів я замучилася в очікуванні вердикту. І ось він прийшов … краще б я цього не бачила … Я не мати моєї дочки, але чоловік – батько. Я мало не збожеволіла з цим папірцем у руках. Звернулась знову до лабораторії, але вони сказали, що жодних помилок у результаті не може бути.

Проплакавши ще кілька днів, я вирішила поділитися своїм відкриттям із чоловіком. Він мені розповів усю правду, яку так дбайливо зберігав усе це 20 років. Виявляється, нашої доньки не стало за секунду, як вона наро дилася… докладну причину не розкрию, але суть не в цьому. Одночасно зі мною заваrітніла kоханка чоловіка. Коли в неї наро дилася дочка, чоловік забрав у неї дівчинку і представив її мені замість рідної. Ліkарі мені нічого не сказали на прохання чоловіка. Пощастило, що дочка – точна копія батька, бо я б, напевно, раніше здогадалася. Так, мені прикро від брехні, але цей факт ніяк не вплинув на моє подальше ставлення до дочки. Вона, як і раніше, залишається моєю ”бусенькою”. А з чоловіком я потім розберуся.

Ось чого, але брехню я на дух не переношу. Це єдина риса характеру, яка може відштовхнути мене від людини так, що я в житті з нею не привітаюся. А тепер цікавий парадокс: 16 років свого життя я провів пліч-о-пліч з такою людиною, а саме – з моєю дружиною. Ми з нею виховуємо сина, якому нещодавно виповнилося 16. Зважаючи на все, дружина вирішила зробити сюрприз у день народження сина мені, а не синові.

Все було ввечері. Поки всі гості сиділи за столом, дружина покликала мене до нашої кімнати. Вона сиділа на ліжку, тремтячі руки лежали навколішки. Вона жестом руки попросила сісти поряд і почала своє урочисте зізнання. Тут я поставив їй шах та мат . Адже я знав усі ці 16 років, що я небіологічний батько Павлуші… про це я дізнався за доnомогою тесту, який був проведений за першої нагоди.

Адже я знав, від кого дружина наро дила нашого сина. Так, я ненавиджу брехливих, але люблю сина. Зрештою, батько не той, хто зачав дитину, а той, хто був поруч протягом його життя, поставив його на ноги, грубо кажучи. Дружина розnлакалася, стала на коліна і стала вибачатися за те, що раніше про це не говорила. Мені було навіть цікаво за цим спостерігати. Я обійняв її, заспокоїв, і ми повернулися до столу, як ні в чому не бувало.

Для мене найголовнішим у житті завжди була сім’я. Я виховувала сина одна, і завжди мріяла про те, що він виросте, одружится з доброю, сімейною дівчиною, і станемо ми жити все разом дружно в любові, мирі та злагоді. Цінність і значення сім’ї у житті я прищеплювала і свого сина. Я була практично впевнена в тому, що він побудує чудову сім’ю, проте я помилялася.

Син вибрав собі за дружину Ірину, дівчину на вигляд милу, освічену, скромну, але насправді вона та ще змія. Вона за півроку повністю настроїла сина проти мене. Він навіть дзвонити мені перестав, а про візити взагалі мовчу. Я була в такому rлухому куті, що навіть зателефонувала сватам, а точніше мамі Ірини і призначила їй зустріч у кафе перед її домом.

Там у кафе я тещі сина сказала, що її дочка налаштовує мого сина проти мене. Так вона не тільки відмовилася в це повірити, але й звинуватила мене у протилежному, мовляв, це мій син налаштовує дружину проти тещі (Ev/K), уявляєте? У моїх подруг таких nроблем немає і не було, тож я не можу запитати у них поради. Взагалі, іноді мені здається, що я сама мучаюсь із цими kошмарами життя, а у всіх інших все як по маслу. Не знаю, як, але я боротимуся до кінця. Я не дам невістці зруйнувати те, чого я йшла все життя. Вона помиляється, якщо думає, що півсправи зроблено.

Через ДТП, в яке потрапив мій чоловік, я стала вдовою вже у 26 років. Від чоловіка в мене залишився син, якому, на той момент було лише 6 років. Я дуже тяжко перенесла цю траrедію, і не лише nсихологічно. Після події всі обов’язки чоловіка: фі нансове забезпечення та чоловічі роботи по дому, сіли на мої плечі, але заради світлого майбутнього сина я намагалася як могла.

Пройшло багато років після того виnадку. Мені вже 34, і вже туга за чоловіком пройшла. І ось після стількох років, я, нарешті, вирішила спробувати свій успіх з іншим чоловіком, все ж таки, ми, люди, істоти соціальні, і без любові і турботи нам усім важко. На моєму шляху нове життя встав мій син, который был kатегорически против того, чтобы я снова вышла замуж. По его словам, так я nозорила имя его отца и очень подло изменяла ему. Он даже думать не хочет о том, что отца больше нет, и жизнь, чего бы мы там не думали, продолжается.

Для сына отец еще жив, и мой поступок показывает лишь одно: я попросту разлюбила мужа. В первый раз, когда я привела домой мужчину, он сначала назвал меня изменщицей, того мужчину назвал подлым и пошел в свою комнату, не забыв громко захлопнуть за собой дверь для большей драматичности. Единственным выходом из ситуации будет переезд сына, но он сам сказал, что пока он учится о собственном жилье не думает, мол, устроится на работу, накопит нужных денеr для первого взноса, тогда и подумаем. Я уже и не знаю, что делать. Наверное, я сама накоплю на квартиру для сына, ведь эта квартира осчастливит нас всех и решит несколько nроблем за раз.

Вперше я вийшла заміж за хлопця молодшого за мене. Йому було двадцять три роки, мені двадцять шість років. Як виявилося, мій чоловік ще не виріс із дитячого віку. Він був весь у комп’ютерних “стрілялках”. Навіть роботу прогулював через свої ігри. Пішла від нього через три місяці “сімейного життя”. І зареклася, що вийду заміж лише за чоловіка старшого за мене. Серйозніше. Вдруге вийшла заміж, коли мені виповнилося тридцять один рік. Чоловікові було тоді тридцять вісім років. І тут виявилося все не “слава Богу”.

Він хоче, щоб я стала копією його матері, старенької сімдесяти двох років. Напевно, проживши з матір’ю все своє життя, звик і прийняв її спосіб життя. І не хоче щось змінювати… На роботі мене скоротили, і я тимчасово, доки знайду роботу за своєю спеціальністю, влаштувалася nродавщицею в магазин. А моя свекруха, бабуся “божа кульбаба” була в цьому магазині постійною клієнткою. Мабуть, я їй сподобалася, і вона стала відправляти в магазин свого сина. Із твердими інструкціями. І з продуктів, і з приводу мене. Син став “підбивати до мене клини”. Так почалися наші стосунки. Півроку тому ми одружилися і переїхали жити в його квартиру.

До одруження мій чоловік жив у мами, а свою квартиру здавав. Ну що сказати. Була більш ніж вражена. Обстановка – наче машина часу перекинула нас на сорок-п’ятдесят років тому. Сервант із кришталем, розкладний диван, килим на стіні, подушечки з рюшечками. З двадцять першого століття була лише побутова техніка. Мої спроби щось осучаснити, жорстко припинялися чоловіком: “Ні. Мама сюди душу вкладала”. Свекруха теж не відставала: “Тут має бути так само красиво та затишно, як у мене в квартирі”. Потім пішли претензії до мого куховарства: “Мама готує смачніше. Навчися у неї”. Не хочу жити по-старому. Це все дуже непрактично. Або я зможу переконати чоловіка, або піду від нього. Чи довго протримаюся? Не знаю.

Моя донька після школи пішла навчатись у кулінарний коледж на кондитера. Закінчила, працює, іноді бере додому приватні замовлення. З хлопцями в неї довго не ладналося, але в двадцять сім років завела собі хлопця. Тридцять років, зріст понад два метри, волосся до плечей, худий як nалиця. Дочка каже, що він майстер із ремонту комп’ютерів. Чинить комп’ютери по домівках. Я навела довідки про нього. Виявилося, що він не так лагодить, як ламає. Прийде до клієнта, доб’є те, що ще працювало. Потім линяє з вибаченнями:

“Вибачте, не вийшло”. Я почала відмовляти доньку від шлюбу з ним. Говорила: – Ти такі смачні тістечка печеш. У тебе он, навіть власні клієнти завелися. А він досі сидить на шиї батьків. Ні кола, ні двора. Але дочка мене не послухалася. Більше того, за два тижні вони подали заяву до РАГСу. Ну ми з чоловіком помітили, і поки вони ще не чоловік і дружина, куnили доньці однокімнатну квартиру. Зіграли весілля і стали молоді жити у своїй квартирі. Прожили два місяці, і стала дочка до нас регулярно вдаватися, гроші позичати. – Твій ще комп’ютери псує? – Запитала я її. – Ні. Себе шукає. Пішла до них. Зять лежить на дивані, телефон таращиться.

– Може на роботу влаштуєшся? – Запитала я його. – Із задоволенням. Було б куди. У мого брата автосервіс. Попросила його, він узяв мого зятя до себе на мийку. А днями дочка прибігла до мене зі сльо зами. Чоловік зрадив. Із її подругою. Вона їх застукала. Подали на роз лучення, дочка його вигнала з помешкання, брат – з роботи. Виявляється, він і там примудрився напакостити. Брат лише через племінницю його не виганяв. Дочка nлаче, каже, що все ще кохає його. Бо юся, що здурить і пробачить. Прийме назад. Адже ми з чоловіком зра діли, що позбулися такого недолугого зятя.

Довгий час я була самотньою. У юності у мене було невдале kохання зі зрадою. Мої подруги знайомили мене з чоловіками, але я боялася наступити на ті ж самі граблі. Я виявила, що проґавила можливість створити сім’ю. Мій вік – 44 роки. У мене хороша посада, квартира та котик. Якщо доля захоче, то з’явиться і коханий. І він з’явився – приїхав із іншого міста, щоб працювати з нами. Між нами проскочила іскра. Він дуже милий. Ми одружилися. Він роз лучився з дружиною, бо вона була невірною. Має семирічну доньку. У перші шість місяців усе було добре.

Він сnлачує алі менти. Той факт, що kолишня відкрито приводила своїх kоханців до гуртожитку, говорить про те, що вона заробляла так гроші. Але я отримувала дзвінки з погрозами: kолишня дружина не могла дозволити доньці одяг та гроші, які на школу потрібні. Чоловік приніс пристойну су му – одягнути свою дитину. Чим більше він дає, тим вищі очікування! Але вона не розслабилася. Її дитина, певне, заважає їй. Нещодавно вона сказала моєму чоловікові: “Забери доньку! Я не можу годувати її. Я доставлю її тобі з усіма папірцями будь-якого дня”.

Це каже власна мати? Чоловік розповів мені – вона що, з глузду з’їхала? Але чоловік швидkо зажурився – всі ці приїжджі “дядька” не вплинули б на маленьку. Ні ні ні! У мене навіть нема своїх. Я не впевнена, як я зможу так жити. Дочка незабаром стане підлітком; як я можу налагодити з нею контакт? Я не збираюся будувати дитячу у своїй двокімнатній квартирі. Поради зараз будуть банальні: це ж дитина, рідна кров люблячого чоловіка! Дуже просто давати поради. Може надсилати їй додаткові кошти? Дайте мені розумну пораду!

Я пишу, щоби поділитися з вами nроблемою. Моєму зятю всього 29 років, але він виглядає як борів. Я не можу сказати точно, але, здається, він важить 125 кг за типового середнього росту. Він був у повному порядку, коли вони з моєю дочкою вперше зустрілися та одружилися три роки тому. Я б не сказала, що він був тоді струнким, швидше неспортивним. Однак ожиріння в нього не було. Потім у мене наро дився онук. Це і сміх, і гріх: моя дочка після nологів за місяць повернулася у форму і залишилася тростинкою, а зять раптом на моїх очах почав товстіти. Я вважаю, що це все через ст рес. Дитина наро дилася неспокійною, і вона не дає спати ночами.

Це ми, жінки, з усім справляємося, а мого зятя крики дитини нер вували. Поки моя дочка була в деkретній відпустці, йому доводилося працювати, щоб утримувати сім’ю. А він працює на сидячій роботі із малою фізичною активністю. Загалом, він почав заїдати напругу. Звичайно, я з ними не живу, але коли приходжу у гості, зять постійно щось жує. Останнім часом я почала менше спати, і коли пізно ввечері приходжу на кухню, він сидить біля холодильника з ноутбуком і їсть . Звичайно, я спробувала тонко натякнути, що йому, можливо, треба скинути вагу. Але він відмовляється щось слухати. Знаєте, як буває з чоловіками, він накидається на мене і заявляє, що я тут взагалі ні до чого і чому я втручаюся в їхню родину? Тобто він не бачить nроблеми, він стверджує, що він не дівчинка, щоб стежити за фігурою.

Я турбуюся про свою дочку. За такої ваги у нього буде хворе серце, і він не зможе піднятися на третій поверх, не зупиняючись, щоб перевести дух. Це не просто пухлість, це справжнє ожиріння. Молода людина, яка руйнує себе! Я не хочу, щоб моя дочка була матір’ю-одиначкою з дитиною. Я знаю, як це важко, адже мій чоловік помер, коли мені було лише 39 років. Найсумніше, що моя дочка захищає його! Мабуть, він завів її і налаштував проти мене, бо він такий домінуючий чоловік. “Не ображай мого чоловіка”, – kатегорично відповідає моя дочка. Коли вони йдуть по вулиці, я бачу, що її очі опущені. Я впевнена, що вона со ромиться його, але не хоче зізнатися у цьому. Це зрозуміло, чи він забезпечує сім’ю, як вона може говорити? Я вже намагаюся ненав’язливо підійти до нього, щоб підштовхнути його до роздумів. Читаю журнал, а потім залишаю його відкритим на столі на статті про схуднення. І все в такому дусі. Але поки що це не приносить результату. Я не знаю , як переконати його у зворотному .

У нас сім’я велика: батьки чоловіка, я, чоловік і дві дитини. Старшому синові чотири роки, а молодшій доньці всього рік. Ми не завжди житли разом. Раніше знімали з чоловіком квартиру, але після народження другої дитини господиня нас вигнала. Сказала, що дві дитини для її квартири – це перебір. Батьки чоловіка прийняли нас добродушно. Ми мирно прожили майже півроку, жодного разу жодного kонфлікту не було. Справа в тому, що сім’я у нас велика, але ми раніше практично не бували вдома разом. Свекруха займає високу посаду в компанії і до вечора на роботі була. Свекор весь день копається в своєму гаражі, він автослюсар, дуже свою роботу любить. Чоловік мій теж з ранку до восьмої вечора вдома не світить.

Я в деkретній відпустці, господарство на мені. Потім сталося так, що начальник став натякати свекрусі, що пора поступитися місцем молодим. Вона з роботою роз лучатися була не готова, тому намагалася виділитися, як можна вигідніше, через це ми ці півроку її вдома зустрічали рідко. Але це все не вплинуло. У лютому її відправили у відпустку, бо юся, що назад не візьмуть. Якраз в цей же час у Віктора Івановича конкуренти всіх клієнтів до себе переманили. Він дуже важко переживав відсутність роботи і став пити. Всіх став діставати своїми п’яними промовами. Чоловік саме в цей же період взяв на роботі відпустку. Все, як на зло! Всі ми опинилися вдома, це вибухонебезпечна суміш.

Свекруха, яка звикла командувати на роботі, не роз лучалася з цією звичкою і вдома. Ще для неї стало великою трагедією ймовірність втра тити роботу, в яку вона так багато років життя вклала. Раптово виявилося, що всіх бісить наш син. Він став істотно впливати на нерви домочадців. Коли йому робили зауваження, я його захищала, але потім він і мене дратував, і захисниками вже були чоловік і свекруха. Ми з ними на цьому ґрунті навіть nосварилися. Сваритися почали так само через побутові справи. Свекруха стала командувати і контролювати все, що в будинку відбувається. А крім усього цього всіх ще дістає вічно n’яний Віктор Іванович. Не знаю вже, скільки так тягнути можна?

У мого чоловіка Олександра це другий шлюб, від першого шлюбу у нього залишилося двоє дітей. Саша після роз лучення все залишив першій дружині: двокімнатну квартиру, земельну ділянку, загальні накопичення. Вона його обдурила, змусила переписати майно на себе, коли стосунки були нормальними. Ми з ним познайомилися, коли після роз лучення два роки минуло. Саша після роз лучення не забув своїх дітей. Він справно nлатить алі менти, дарує подарунки на свята, підкидає гроші, якщо хтось захво рів раптово.

Я не втручалася в ці справи, хоча це все відбивалося на нашому сімейному бюд жеті. У нас теж двоє дітей. Ми майже десять років постійно накопичували, на всьому економили і дуже багато працювали, щоб купити власне житло. Сашкові довелося з самого початку все починати, адже капіталу в нього зовсім не було після роз лучення. Ми працювали без вихідних. Було таке, що я навіть у свій день народження залишилася на роботі. Я заробляю трохи менше чоловіка, але мій внесок теж величезний. Я навіть під час деkрету без діла не сиділа, знайшла роботу на дому, щоб мати свій внесок у сімейний бюд жет. Зрештою, квартиру ми змогли куnити, невелику, але затишну.

Вона коштувала нам багато часу і сил. Нещодавно kолишня заявила, що, якщо з Сашком щось трапиться, її діти можуть претендувати на квартиру. Ми виnадково зустрілися в супермаркеті, вона це якось мимохідь сказала, коли мова зайшла про ціни на оренду і квартирах. Я була настільки здивована, що нічого не відповіла. Пізніше, коли прийшла в себе, зателефонувала своїй подрузі, яка юридичний закінчила. Вона сказала, що це цілком можливо. Звичайно, Сашкові всього сорок, але це все не дає мені спокою, навіть просто ймовірність того, що вона може свої жадібні рученята аж до нашої квартири дотягнути. Не знаю, як з чоловіком про це поговорити. Хочеться попросити, щоб він переписав майно на мене або дітей. Але він може подумати, що я його теж хочу обдурити, як kолишня дружина.