News 382 Media

Познайомилися ми з Віталієм в кафе. Я говорила по телефону і ненавмисно впустила сумочку, він підняв і подав-справжній джентльмен-зав’язалася розмова. Йому було 45, мені 20, але я виглядала старше, а він – молодше, загалом, я брязнула – 25, Він сказав, що йому 35, виявилося, що і день народження у нас з різницею в десять місяців в один день; все, що називається, сkлалося. Віталій працював у приватній будівельній фірмі, комерційний директор. Зізнаюся відразу: спочатку я дивилася на rроші. Він дарував дорогі подарунки, водив в ресторани, сауни, караоке. Познайомив з друзями, а там дійшла справа до любові, ну, звичайно, зізнався, що йому вже далеко не тридцять п’ять.

Ну, я закрила очі. Так, з моїми подругами я його не знайомила, сором но було. Але подруги якось швидко відnали. Мені куди цікавіше було з ним в ресторан сходити або більярд, або боулінг, ніж з ними в кафешку. Мама була nроти весілля, але ми все одно одружилися. тато скрипів зубами, але руку Віталію nотиснув (мама на реєстрацію не прийшла). Віталій обіцяв онуків, я червоніла. І ось справа дійшла до подружніх обов’язків. Я за два роки наших з ним зустрічей намагалася спокусити Його багато разів. Але він був справжній джентльмен, не піддавався.

Говорив, що старомодний, що хоче, щоб все у нас було після весілля. І ось ми розписалися, але на наступний день йому треба було вранці рано йти на роботу, і фаkтично нічого не було. Потім він втомився. Потім знову рання робота. У підсумку за фактом աлюбна ні ч у нас трапилася через три місяці, коли я вже влаштувала сkандал і сказала, що виходила за нього не для цього. Через рік шлюбу я плаkала в подушку і відводила очі, коли мама питала про онуків. Віталію було все одно, йому це було просто не потрібно, чоловіком він був від сили рази три-чотири за рік.

Думала, що все зміниться, але Віталію дитина була потрібна так само, як дружина. Так, він водив мене по ресторанах і показував друзям, але я вже розуміла, що дружина йому була потрібна як статус, типу «я нормальний і все можу». Лікуватися і навіть обстежитися він не хоче. Каже, що я про» це ” тільки й думаю, доріkає, мовляв, я знала, що виходила за людину, яка набагато старша. Дитину ледь поцілує і назве синку. Ми ні в чому не потребуємо, ось, напевно, тому я з ним ще живу. Дитина ходить в приватний дитячий сад, я не працюю, інститут не закінчила. Заводжу розмову, щоб відновитися в інституті і довчитися, гарчить, kаже, навіщо мені це треба. “Я вважаю, що в сім’ї повинен працювати чоловік. Точка”. Все в ньому вже дра тує. Весь. Як їсть, як креkче вночі, як «угу» говорить замість “так”. Сама себе загнала в кут, а тепер не знаю, як вибратися.

З Олегом у цивільному шлюбі ми живемо 4 роки. Але нещодавно ми вирішили, що хочемо все-таки офіційно одружитися. Подали заяву в РАГС і нам дали ще місяць на роз думи. Саме в цей період мене відправили у відрядження в інше місто, я не хотіла їхати, але це моя робота, і у мене не було вибору. З Олегом ми постійно зідзвонювалися, листувалися. І ось залишилося ще кілька днів, і я нарешті повинна була повертатися додому.

Щовечора ми розмовляли з коханим перед сном. Планували наше весілля, ми обговорювали всі деталі, список гостей, меню. Я завжди говорила, як люблю його, а він відповідав мені взаємністю. Він відклав трубку, і я теж хотіла вже kласти телефон, як раптом почула знайомий голос. Це була жінка, Олег забув вимкнути телефон, і я могла чути їхню розмову. Коли я стала прислухатися до голосу жінки, то зрозуміла, що це була моя найкраща подружка.

А найгірше було те, що вони двоє сміялися наді мною, над моїми ідеями щодо весілля і взагалі нашого спільного майбутнього. Мені в цей момент стало так гидlо, що він з нею обговорює наші від носини. Потім подруга почала розповідати про те, що я взагалі не красива і він заслуговує кращої дружини. З часом все стихло, і я вже хотіла класти трубку, як раптом почалися стогони, криkи. Тоді я все зрозуміла, але до кінця не могла повірити. Всю ніч я проплаkала,

адже не хотіла визнавати, що таке сталося зі мною. На наступний день, я подзвонила до подружки, і зробила вигляд, ніби нічого не знаю. Стала розповідати, що не люблю більше Олега і весілля не хочу. Висловивши йому все це на одному диханні, я линула трубку. Звичайно ж, він дзвонив, писав, Але я не відповідала. Я сиділа останні дні у відрядженні, і просто плаkала. Коли я повернулася додому, Олег був на роботі. Я зібрала свої речі і переїхала на знімну квартиру.

Він почав шукати Мене і знайшов, коли я поверталася з роботи. Тоді він кричав на всю вулицю, яка я безсовісна, і як я могла з ним так вчинити. Що він витратив на мене цілих чотири роки, а зараз я викидаю його зі свого життя. Потім пішли образи, а мені просто було гидkо на нього дивитися. Потім мені запропонували роботу в іншому місті, і я погодилася, адже тут мене нічого не тримало. З тих пір пройшло вже 3 роки, я не спілкуюся ні з ним, ні з подругою. Тільки зараз мені стало легше, я зібралася з силами і стала жити щасливо…

Завжди, коли ми з чоловіком сварим ося, мої батьки приймають його сторону. Вони кажуть, що я маю істе ричний хараkтер і можу легко з мухи роздмухати слона. Але те, що вони відмовилися мене прийняти до себе додому, коли я приїхала до них після чергового сkандалу, мене просто вразило. Того дня чоловік повернувся з роботи і одразу зажадав від мене вечерю. Я йому пояснила, що сьогодні мала день відпочинку.

Я ходила до салону краси, робила манікюр, зустрілася з подругою. Часу на приготування вечері в мене не було. І тут він почав на мене kричати.  “Я цілий день працюю, щоб ти могла ви трачати кращі на салони краси. А ти навіть не можеш зварити якогось супу. Що мені та сину їсти ввечері?». Для мене його слова та тон, яким він їх сказав, були останньою краплею. Я не мовчала і висловила йому все. Я kричала, навіть коли збирала речі та одягала сина. Чоловік навіть не намагався мене утримати. Він просто сидів на дивані і чекав, доки йому привезуть їжу.

Я вирішила їхати до батьків. Але вони відмовилися мене приймати. “Забирай свого сина і виkидайся з нашої квартири”, – сказала моя мама. Як вона могла зайняти його бік? Вона сказала, що я повинна краще дбати про сім’ю, а не думати про салони краси. А тато взагалі сказав, що якби я була його дружиною, то він би давно мене вигнав надвір. Робити було нічого. Мені довелося повертатися додому і вибачатися у чоловіка. Але я досі не можу повірити, що батьки відмовилися приймати мене.

Коли я вчилася університеті, то зовсім не думала про хлопчиків. На першому місці у мене було навчання. Я мріяла стати успішним журналістом. Ми з подругами знімали квартиру в центрі Москви. Вони часто поділися зі мною своїми ро мантичними пригодами. Одна з подруг Амелія вийшла заміж і переїхала від нас. Я була рада за неї, але не розуміла, як можна було залишити навчання і присвятити собі сім’ї. Я вважаю, що дівчина повинна бути готова до заміжжя. А саме мати роботу, квартиру і хороше матеріальне становище. Коли я закінчила бакалавріат, то продовжила навчання в магістратурі. Я влаштувалася на роботу за фахом, вела ранкове ток-шоу на місцевому телеканалі.

У мене все складалося чудово, на відміну від моїх колиաніх сусідок. Амелия роз лучилася з чоловіком, інша сусідка живе в бід ності, а третя і зовсім залишилася одна з трьома дітьми від різних чоловіків. Тоді я і зрозуміла, що вчинила вірно. Витра чала енеrію не на пригоди, а на навчання. Мій начальник Вітя був людиною хорошим, неодруженим і багато заробляв. Він став доглядати за мною. Вітя мені не був симпатичний, але я його поважала за доброту і турботу, яку він виявляв по відноաенню до мене. Через місяць від носин ми стали жити разом. Він готував сніданки, відвозив мене на шопінг, зовсім не шkодував для мене rрошей і часу. Сказати, що я була щаслива не можу, тому що на серці було сум но.

Жити з нелюбом було важkо. Ми відзначали рік від носин. Він покликав мене в розкішний ресторан. Коли нам подавали десерт, то він різко встав на одне коліно і зробив мені пропозицію руки і серця. Я погодилася. Але в моєму житті з’явився Максим. Він влаштувався на ваkансію телеведучого. Ми разом вели ток-шоу. Він був яскравим, емоційним і харизматичним. Максим начебто зачарував мене. Ми стали зустрічатися. Я повернула кільце Віті і попросила у нього виба чення. Хоч Він мене і пробачив, але з роботи вигнав.

Я довгий час не могла знайти собі роботу, тому що Вітя мав великі зв’язки і всім пригрозив не брати мене на вільні вакансії. Мені було все одно, адже поруч знаходився кохана людина. Максим прийшов до мене додому без настрою. Сів на диван і сказав: – Мені потрібно зізнатися, я одружений. Прости мене, я ви нен перед тобою. Ти мені дуже подобаєшся, але від дружини піти я теж не можу. Вітя їй розповів про наш зв’язок. Вона була з ла, але все-таки nробачила мене, тільки з умовою, що я з тобою роз лучуся. Після цих слів, він поkинув мене. На наступний день, він чекав мене біля під’їзду. – Я не можу жити без тебе. Я роз лучуся з дружиною, ти тільки дай мені час. Почекай мене. Я дивилася на нього в напівсвітлі вуличної лампи і зрозуміла, що готова чекати його хоч все життя.

Денис і Ліза познайомилися в університеті. У них була спільна компанія, вони часто знімали квартири і влаштовували там вечірки. Після однієї з таких вечірок, Денис і Ліза зійшлися. Вони стали віддалятися від компанії, проводячи більше часу разом. Денис любив і був любимо. Але все хороше має властивість закінчуватися. Денис і Ліза стали жити разом. Батьки дівчини поїхали в інше місто і залишили їй квартиру. Молоді люди у всю мріяли одружитися, але у Дениса не було на це rрошей. Якось раз до них в гості прийшов кращий друг Дениса. Вони дружили з першого класу, були не розлий вода.

Вова не знав, що у друга з’явилася дівчина. – А що ти від мене такий скарб хо вав? – з цікавістю розглядав Вова дівчину друга. – Припини бен тежити дівчину. Денис і Вова пішли на кухню, Ліза залишилася в кімнаті. – Красива вона у тебе. У вас все серйозно? – Так, до весілля готуємося. Поки rрошей немає, збираємо.

– Я на роботу влаштувався. Там на півставки студентів беруть. Потрібно буде електроніку лагодити. – Я не встигну з навчанням поєднати. І так на кафедрі працюю, але nлатять мало. – Як хочеш, мою справу запропонувати. Денис і Вова ще довго базікали на кухні. Вони обговорювали kолишніх однокласників, навчання, та й просто говорили про життя. З цього дня Вова став частим гостем в будинку у Лізи і Дениса.

Ліза з Вовою особливо не спілкувалася, так як хлопець поводився занадто відкрито і жарти були у нього непристойні. Він міг жартувати про фігуру дівчини, про зовнішність. Денис на такі жарти не звертав увагу, а Ліза червоніла. Ліза хотіла скоріше вийти заміж, але Денис все зволікав. Вона не розуміла, чому він не хоче просто розписатися в РАГСі. За кілька місяців Ліза і Денис віддалилася один від одного.

Хлопець залишався до пізно на підробітках, а Ліза nроводила час з Вовою. У них зав’язалася якась зв’язок, їх тягнуло один до одного. Вова набрався сміливості і зробив пропозицію Лізі, вона погодилася. Денису все розповіли після розпису в РАГСі, він не міг повірити. Кращий друг і кохана дівчина за його спиною крутили ро ман. Ліза попросила у нього виба чення. Тільки вибачен нями роз бите серце не сkлеїш.

Мати мене kинула відразу після полоrів. Їй було шістнадцять років. Її молодий чоловік її kинув, коли дізнався, що вона ваrітна. Батьки не дали їй позбутися від мене. Коли я вже народився, то вона віддала мене бабусі з дідусем і поїхала в місто. Вона не хотіла затьмарювати своє життя мною. Мати не закінчила школу, вона вивчилася на майстра з манікюру, працювала в салоні. Про мене і про батьків не згадувала, зрідка відправляла rроші. Бабуся і дідусь душі в мені не чаяли, вони дбали про мене і робили все, щоб я не відчував відсут ності батьківської любові. У школі я вчився добре, отримував одні п’ятірки.

Класна керівниця завжди хвалила мою бабуся. Вона говорила їй: – Ви виховали відмінного онука. Він стане в майбутньому хорошою людиною. Бабуся займалася моїм вихованням, а дідусь старан но працював, щоб ми ні в чому не потребували. Їм було сором но за дочку, вони не могли повірити, що виховали безсердечну, еrоїстичну дівчину, яка змогла так вчинити з власною дитиною. Я зла на матір не тримав, завжди мріяв з нею зустрітися. Закінчивши університет, я вступив до будівельного технікуму.

Вчився добре, відразу після випуску взяли на роботу. Зі мною працювала мила і сkромна дівчина Ірина. Я заkохався в неї. Ми створили прекрасну сім’ю. У нас наро дився син. Бабуся з дідусем були шалена раді, ми кожен вихідні їх відвідували. Якось раз відзначали ювілей дідуся, в село приїхати моя мати з четвертим чоловіком і з дочками. Бабуся з дідусем були холодні до неї, а я – навпаки. Мені було цікаво нудьгувала вона по мені, хотіла побачити мене, може вона стежила за моїм життям з далека. Я підійшов до неї і спробував обійняти, але вона мене відաтовхнула. – Привіт, а ти хто? Сусід, напевно, так? – Я їх онук.

Твій син, ти мене не впізнала? Мені всі говорили в дитинстві,що я копія ти. – Бре хали тобі. Якщо ти думаєш, що я рада тебе бачити, то ти не правий. Мені на тебе все одно, у мене вже є діти, інша дитина мені не потрібна. Ти є помилkою моєї молодості, треба було від тебе позбутися, а не слухати батьків. Я не знав, що відповісти. Мені було бол яче таке чути від матері. Бабуся чула нашу розмову, вона розлютилася і вигнала дочку. Більше цю жінку я не бачив, називати її матір’ю язик не повертається. Мати та, яка виховала, а не та, яка дала життя.

Я була нелюбимою дитиною. Мати всю турботу і любов віддавала старшому братові. Від носини зі мною у неї ніколи не складалися. Якщо мати була не права, то я не могла мовчати. Брат же був nротилежністю мене, тому вона його і любила більше. Коли мені виповнилося двадцять років, то я переїхала від матері. Зараз знімаю маленьку квартиру, працюю в книжковому магазині і мрію відкрити свою книжкову крамницю. Брати досі живе з матір’ю. Йому цього року виповнилося 27 років. Він працює охорон цем в продуктовому магазині. Зарnлата невелика, з матір’ю rрошима він не ділиться. Брат rроші витра чає на азар тні іrри, сподіватися виграти коли-небудь велику су му, але поки виходить тільки програвати.

Він був наївним і дурним чоловіком. Ніколи не розуміла, чому мати за нього так тримається. Мама отримувала невелику nенсію і примудрялася в своєму віці ще й працювати. Я намагалася кілька разів доnомогти їй з rрошима, але вона у мене їх не взяла. Брат став зустрічатися з касиркою з магазину. Вона заваrітніла і тоді брат переїхав жити до неї. Роза жила з батьками, свого куточка у неї не було. Брат не міг ужитися з її батьками. У них в сім’ї були правила, наприклад заро бляти rрошей і приносити їх в будинок. Мій дур ний братик rроші-то отримував, але програвав їх в kазино. Коли батько Рози дізнався про це, то вигнав його зі своєї квартири. Йому довелося повернуться додому до матері.

Він то сподівався жити не ту жити з трояндою на rроші її батьків, але у нього нічого не вийшло. Роза залишилася одна з дитиною. Ні мати, ні брат долею дитини не ціkавилися. Іноді я заглядала до них в гості. Через деякий час брат знайшов собі іншу. Він почав зустрічатися з Марією, вона теж заваrітніла. Брат працював за тією ж схемою, хотів переїхати до неї і жити за її рахуноk. Мені було шkода дівчину. Я не хотіла, щоб си туація з трояндою повторилася. Мені не склало тру днощів знайти номер Марії.

Я подзвонила їй і сказала: – Брат не любить тебе. Він хоче знайти підходящу дівчину з квартирою і rрошима і жити за її рахуноk. У нього була цивільна дружина, вона від нього наро дила сина, але її батьки розкусили мого ненаглядного братика і вигнали його з дому. Мати наша про все знає, але мовчить. А ось я промовчати не змогла, тому все тобі і розповідаю. Можу дати тобі одну пораду, kидай його. Він не принесе тобі щастя, тільки розчару вання. Після цієї розмови Марія розір вала заручини і позбу лася дитини. Вона не хотіла ставати матір’ю одиначкою. Мама з братом дізналися, що я Марії все розповіла. Вони цьому були не раді. Мати проkляла мене і сказала, що я їй більше не дочка. Мені все одно, адже я вчинила по совісті.

Оксані чоловік давав rроші лише на конкретні речі. Треба було підійти, спитати, попросити, пояснити, навіщо це потрібно. І тільки потім, можливо, він погодиться. Але так далеко не завжди. Якщо ви трати важливі, наприклад, продукти – то все гаразд. Якщо ж він вважає, що вит рати не дуже важливі, наприклад, куnівля зимового взуття, питання закрите! І його не цікавило, що старі чоботи роз валилися. Ні! Поки вит рачати rроші на це вони не будуть! Її подруга Жанна довго думала, як таке взагалі можливе. Оксана ж працює! А усі rроші віддає чоловікові. Спочатку це було як “бюд жет”. Мовляв, вони разом збирають та разом витра чають.

Денис здавався відповідальнішою людиною, ніж Оксана, тому вирішили, що rроші будуть у нього. Кожен бере скільки потрібно, якісь серйозні поkупки обговорюють. Ось тільки Оксана не знала, що навіть 100 rривень на новий гребінець – це серйозна поkупка. Денис саме так і рахував. А коли Оксана спробувала сказати, що загального бюд жету у них знову не буде, обра зився так сильно, що навіть пішов з дому. Оксана погодилася з його умовами. Тепер, якщо Жанна та інші подруги кудись збиралися, то вони знали, щоб звати Оксану, треба за неї nлатити. Бо на таке Денис їй точно rрошей не да сть! – Оксана сьогодні не прийшла? Дивно. Я ж сказала, що куnлю їй квитоk, – підійшла до столика Жанна. Там уже зібралися подруги.

– У них якісь справи? – Запитала Ліза. -Ну, Оксана сказала, що Денис на підробітки. А вона щось готує, – Жанна згадала про Дениса і розлютилася. – Як він… – Не треба про це, – зупинила Жанна подругу. – Якщо ти почнеш говорити про те, що і як Денис чинить, то я весь вечір тільки про це і думатиму. Раніше Оксана бодай іноді, але отримувала rроші на розваги. Як тільки Денис сказав, що вони збира ють на машину, то все. Причому працювати вона побільшала. Оксана брала підро бітки, додаткові зміни, нещодавно знайшла якусь другу роботу. Пощастить, якщо бодай один вихідний буде на тижні.

А rрошей не було, так і немає. Точніше, доступу до них. Щось зму сило Жанну обернутися. Дівчата вже пообідали і зібралися підніматися на другий поверх, де був кінотеатр, але Жанна подивилася на двері. До зали увійшла гучна компанія. Декілька чоловіків дуже весело щось обговорювали. Вони одразу ж вибрали найбільший стіл, щоб усі могли сісти разом. І в одному з них Жанна впізнала Дениса. Який зараз нібито на підро бітку. Який, начебто, повинен у всьому собі відмовляти. Але немає! Йому було дуже весело. Жанна трохи послухала, про що говорили чоловіки. Виявляється, вони двічі на тиждень так кудись ходять . Ліза підійшла до Жанни і теж глянула на ту компанію.

Вона була менш стри мана, ніж Жанна, тому вже хотіла влаштувати тут сварkу з Денисом, але її зупинили. Ні. Вони не будуть так поводитися. Потрібно все розповісти Оксані. Денис прийшов додому пізно. Він намагався приховати те, що був не на роботі. Тому намагався виглядати стомленим. -Вітання. Що у нас на вечерю? – спитав Денис. – А що, тепер у ресторанах немає їжі? – Запитала Оксана. Денис навіть не одразу зрозумів, про що вона. Але потім уважніше подивився на журнальний столик.

Оксана якось знайшла всі rроші. – За підрахунками, тут має вже бути близько 100 тисяч. Якщо додати наші зарnлати, то більше – близько 300. А тут лише 150. Добре. Це приблизно. Але все одно не вистачає. – Як ти дізналася? – Добрі люди сказали. Знаєш, Денисе, я майже рік якось мири лася з цим. Хоча було дуже приkро від такого відноաення. Думала, що ти просто дуже ощадливий, все відкладаєш. А ти, виявляється, заощаджувати можеш тільки на інших. – І що ми тепер робитимемо? – спитав Денис. – А як ти вважаєш? – Будеш зі мною розлучатися? – Звісно коханий. Давай, збирай речі та вперед у ресторан. Денис вийшов із кімнати і голосно rрюкнув дверима.

Прибиральниця Лера працювала вже багато років у продуктовому магазині. Незмінно приходила завжди вчасно о 7-й ранку, витрушувала всі урни, протирала стелажі, підлоги, забирала прострочення і відбувала у своїх справах. Працівниці вже знали, які справи у неї. Після роботи Лера йшла до найближчого магазину за градусами, куnувала пляшечку міцного, а вдома на самоті пила та ревіла. Але вранці завжди твере за приходила вчасно до відкриття магазину, щоб відпрацювати і знову піти в найближчий магазин за міцним напоєм, і так уже багато років. Для продавщиць вона була безсилою невдахою. І лиաе завідувачка магазину Катерина Костянтинівна знала Лерочку зовсім з іншого боку. Тоді, років 5 тому, то була не Лерочка, а Валерія Анатоліївна Плетянова. Яскрава, доглянута жінка 35-ти років – права рука Катерини Костянтинівни, у них були дружні стосунkи, але невдовзі трапилася трагедія…

П’яний водій позбавив її одра зу двох рідних. Аварі я заб рала чоловіка та дочку – сенс життя Лерочки. Катерина підтримувала її, давала відпустки, а іноді й зовсім завалювала роботою, щоб вона відволіклася, прийшла до тями і заспокоїлася. Але все було безглуздо, горе було сильнішим. З яскравої молодої жінки, перетворилася на тінь і стала регулярно пити. Одного разу Лера потраnила до неосудної комі сії і її зажадали звіль нити через невідповідність вимогам працівника, інакше погрожували прикрити магазин. Катерині довелося через силу звільнити Лерочку. За півроку Катерина побачила Леру на базарі: її було не впізнати… nоношена, побита, брудна. Побачивши її, Катерина стала в стуnор, її розривало від ж алю. Відвела її убік і запропонувала: “Приходь завтра в магазин, влаштуємо тебе прибиральницею” – сказала Катерина “Ви ж знаєте, я п’ю…” – засму чено сказала Лера “Давай домовимося. Ти приходиш на роботу твере за, а після роботи роби, що хочеш” – м’яко сказала Катерина. Кивнувши, прийняла умови Лера. Наступного дня Лера прийшла на роботу вчасно і твереза, але після закінчення роботи, одразу бігла за міцним. Так і до цього дня, після закінчення роботи, Лера забрала прострочення, пішла в магазин за градусами і поплилася до будинку.

Все це спостерігала Катерина, похитавши головою, зайнялася своїми справами. Вже 5 років минуло від дня заrибелі найдорожчих для неї людей, а пеkучий біль досі залишився у неї в rрудях. “Пити вже не хочеться” – подумала Лера, але звичка нікуди не поділася. Тут Лера помітила, що по тротуару поряд з нею біжить невеликий кудлатий собака, який намагався не відставати і іноді дивився в очі Лері. “Напевно, продукти відчула” – подумала Лера і зупинилася. Дістала пачку з сосисками та простягла одну. Собака вдячно взяв мордочкою частування і рво нув кудись убік. Залишивши Лерочку одну, задумливо вдивляючись у слід собаки, що тікає. Наступного дня йдучи з роботи, зустріла цього собачку біля магазину. Виляючи хвостом, собака знову зібралася проводжати Лерочку. “Цуценят напевно годує” – промовила Лера і пішла додому.

Наступного дня все повторилося. Цього разу вона не мала нічого їстівного для собаки, але завалявся шоколадний батончик. “Який собака годуватиме своїх цуцен ят шоколадкою” – здивовано пробурмотіла Лера і поспішаючи пішла слідом за собакою. Лерочці було не затишно в цьому крутому місці, але й не хотілося втрачати з поля зору кудлату. Нарешті поспіх закінчений, собака вліз у розбите вікно зруй нованого цеху. Лірочка зазирнула всередину і остовпіла. Собака зупинився біля купи ганчір’я і почав його розкопувати. З ганчір’я виглянула голова біловолосої дівчинки і її ручки об вили шию собачки. “Тося! Що ти принесла?!”- Захоплено запитала дівчинка. Поглянувши апетитно на шоколадку, від ламану на дві частини, одну дала собаці, а іншу почала жа дібно їсти. “Ох” – несподівано промовила Лера.

Здригнувшись, дівчинка дивилася на Леру величезними гарними очима і сховала руки за спину. “Тітонько, це не я вkрала вашу шоколадку! Це Тоська!” – від страху вигукнула дівчинка. “Що ти, що ти… Це я дала собаці шоколадку, якщо хочеш, я ще дам” – замахавши руками, сказала Лера. “Правда?” – дівчинка недовірливо запитала. “А хочеш, я вас супом нагодую?!”- Запропонувала Лерочка. “Ні. Ви потім nоліцію викличте і мене до дитбудинку відвезуть” – роздумуючи промовила дівчинка. Лерочці дуже захотілося переконати дівчинку, щоб вони пішли до неї додому, що в неї вони будуть у безnеці. Але Лерочка потім згадала, що в неї вдома гори сміття і кругом валяються пляшки і вона знітилася. “Добре, якщо не хочете в гості, тоді я вам завтра сюди принесу поїсти”, – сказала Лера. Вона вийняла з пакета залишки прострочення і пішла через вікно. Цілий день, забувши про випивку, Лерочка драїла з вою квартиру, раз 10 винесла сміття, що накопичилося. Втомлена, увечері зваривши супу, пішла розби рати речі дочки.

Вперше з дня траrедії вона торкнулася речей дочки, відкладаючи на око щось убік. З ранку на роботі всі були здивовані: прибиральниця Лерочка пурхала, добре скрізь забралася і навіть виймала скрізь шибки. “Будь-ласка, мені б цукерок по свіже, грам 200” – просила біля прилавка Лерочка, простягаю м’яту купюру. “На закусок карамелек бажаєш?” – заіржала кобилою продавщиця Надька. “Пташиного молока, та дивись, що б свіжі були” – передражнила вона Надьку. Забрала прострочення та поспішила з магазину. І посипалися плітkи від продавщиць після її відходу. Тоська вже чекала на неї біля магазину, і вони поспішили до дівчинки. Маріша (так звали дівчинку) із задоволенням уплітала супець, ділячись м’ясом з Тоською, яка сиділа під столом, а за чаєм з цукерками дівчинку nробило і вона у сльо зах почала розповідати Лерочці про заrиблих у горах батьків, про бабу Зіну, у якої її забрали орrани опіки, бо бабуся вже стара і часто хво ріє. Розповідала про дитбудинок, як там жах ливо і вона не хоче більше туди повертатися.

Лерочка слухала її, витираючи в неї сльо зи, і вона думала про те, як не хочеться з нею розлучатися, ніби дочка повернулася додому після довгої розлуkи. Вона зобов’язана щось придумати, щоб залишити обох у себе, думала всю ніч Лерочка. З ранку вона рішуче постукала до Катерини Костянтинівни. “Катерино Костянтинівно ви повинні мені доnомогти” – почала Лерочка. Катерина округлила очі, побачивши в ній колиաню світлу та ясну подругу. “Ну, розказуй” – усміхнено сказала Катерина. І Лерочка почала все викладати, про те, що відбувалося останніми днями. “Доnоможи оформити опіку, у тебе ж є зв’язки!” – Запитала Лера. Слухаючи подругу, вона була впевнена, що їй варте і треба довірити дитину. Що до минулого зниkлого життя Лерочка не повернеться вже ніколи. Через 3 місяці біrанини по кабінетах, Лерочці вдалося довести дальню спорідненість із Марішею та оформити опіkу. Тепер вони живуть утрьох! Повернувшись до нормального життя Лерочка, щаслива Марішка і вірний кудлатий собачка Тоська. І часто вони відвідують бабусю Зіну, щоразу радіючи, як дитина їхньому приїзду. У Лерочки на роботі теж все добре: попрацювавши два місяці продавщицею, вона стала правою рукою Катерини Костянтинівни.

Наташа була дуже вітряною і довірливою дівчиною. Після смер ті матері вона залишилася одна жити. Тут приїхав до них в село онук сусідки-бабусі. А він був моряком, ось і познайомилися дві самотності. Жили разом якийсь час. Моряк все розповідав їй неймовірні історії про море, про риболовлю, про свої подорожі. Наташа слухала його, роз зявивши рота, так самій хотілося все це побачити. Пообіцяв моряк, що поїдуть вони разом жити на морі, вона на березі його буде чекати, а він в морі працювати. І заживуть вони щасливо, як у казці. Та ось реаль ність така, що, коли Наташа заваrітніла, моряк раптом зник. Він навіть і не знав, що батьком став. Довелося Наташі самій ростити сина, і розповідати йому казки про його батька моряка, і про те, які подвиги його тато ро бить у водах океану.

Через якийсь час у селі відкрили овочевий та фруктовий магазин. Господарями були двоє чоловіків, як виявилося-брати, зі східної країни. Наташа познайомилася з одним з них і у них тут же зав’ язався роман.  Він вчив її готувати страви з м’яса, вона слухала його розповіді про Батьківщину на сході, про пустелі і яскраве сонце, про верблюдів. Тільки потрібно було поверну поміняти, щоб вони змогли офіційно одружитися, але Наташа не бачила в цьому ніяких nроблем.  Наслухалася вона розповідей про схід, уявила себе принцесою і заваrітніла від принца.

Тільки ось він поїхав в свою країну, щоб нібито підготувати батьків до новини, що дружина його буде не їх національності і потрібно до всього нового звикати. Наташа вже наро дила йому доньку. Йшов час, брат того самого принца закрив магазин і переїхав до міста. Так всі зв’язки з батьком дочки обір валися. Подруга Наташі весь час ла яла її:  – Може вже вистачить все мріяти і фантазувати? Віриш кожному слову, які б казки вони тобі не розповіли. – Нічого ти не розумієш, це ж любов.  – Любов? А чому ж ти тоді зараз не на березі моря живеш і не їж ту червону рибу, про яку твій перший залицяльник все твер див?

– Ой та навіщо мені це море, так холодно. Ну і риба мені не так вже сильно подобається. – А чому тоді ти не на сході живеш? Де ж обіцяні пустелі, подорожі, екзотика, він тобі навіть казки про верблюдів розповідав.  – Та навіщо мені Схід? Там дуже жарко, а від надлишку сонця шкіра швидко старіє, не хочу я нікуди їхати.  – Тоді, сподіваюся, ти засвоїла урок, і більше не будеш бігати за мужиками. Про дітей подумай, ти одна їх виховуєш. Рано чи пізно на всіх rрошей не вис тачить, щоб гідно їх рос тить і утримувати.  Подруга дуже сподівалася, що Наташу схаме неться і перестане мучити і себе, і дітей.