News 382 Media

Катерина працювала на городі, коли до неї приїхала донька з онуком. Жінка ледь-ледь розігнулася, сильно боліла спина. Потрібно було заходити в будинок, та ось від того, що довго в одному становищі була, суглоб захворів, і важко випростати ногу. Все ж таки Катерина дійшла до будинку трохи кульгаючи. Донька вже господарювала на кухні, а онук бігав навколо пічки. -А що ж ви так багато продуктів привезли, я стільки не з’їм. -Нічого, мамо. На потім лиши, – у голосі доньки Катерина одразу почула тривогу та недомовленість, але розпитувати не стала.

Коли онук заснув, то дочка сама завела розмову: -Мам, я тут сказати щось хотіла, – нерішуче почала донька -Що ж у вас трапилося, говори швидше, не томи. -Чоловік каже, нам потрібно другу дитину наpоджyвати. -Ну Так це ж чудово! – Зраділа Катерина. -Так, все було б так добре, якби не те, що квартира замала. Ми хочемо її продати і взяти трохи більше. Тільки в іnотеку на 20 років залазити не хочеться. Ми подумали, може, твій будинок теж продамо, все одно він уже старий. -А Я-то куди подінусь? -А Ти з нами житимеш. Не будеш на городі мучитися, будеш частіше з онуками проводити час.

Робити нічого, довелося погодитись. Переїхали до великої квартири. Спочатку все було чудово, допомагала Катерина доньці з господарством, з дітьми. А потім почула розмову доньки із чоловіком. -Мама то посуд не так складе, то телевізор голосно слухає. Набридло мені це все. Ще багато чого наговорила дочка, Катерина не витримала і сказала: -Так якщо я тобі стільки незручностей завдаю, то краще піду. Катерина прийшла до свого сина: -Так і знав, що скоро до мене прийдеш. -Від куди ти знав, синку? -Так сестра дзвонила, пропонувала, щоб ти по черзі в мене та в неї жила.

-Я Вам що річ якась? Як rроші були потрібні, так ви приїжджали до матері, добре зверталися. А зараз нічого не ставите. Катерина повернулася до свого села, підійшла до рідного дому. А там на ділянці був чоловік. -Ви вибачте, я просто жила тут все життя. Ніяк відвикнути не можу. -Так, а що ви надворі, холодно вже. Заходьте. – сказав чоловік. Катерина розмовляла з ним. Виявляється, йому просто був потрібний невеликий будиночок для рідкісного відпочинку, так він у місті працює постійно. Запропонував мужичок Катерині у домі жити, доки його немає доглядати хату. А як приїде, то вона як кухар та домогосподарка буде. Катерина з радістю погодилася.

Іра та Рита були найкращими подругами. Того вечора вони збиралися піти на концерт улюбленого гурту. Але, за збігом обставин, Іра не змогла прийти і віддала свій квиток товаришу по службі. Спочатку Ріта сильно засмутилася, але потім налаштувалась позитивно: адже вона почує і побачить у живому улюбленому гурті. Тут, на концерті, вона познайомилася з Микитою. Цілий вечір вони танцювали, кричали і раділи. Концерт пройшов “на ура”. Після концерту, проводжаючи Риту додому, Микита запропонував обмінятися номерами. Наступні кілька тижнів вони проводили разом. Він доглядав її, робив це дуже красиво: дарував квіти, подарунки, водив по красивих місцях.

Єдине, що не влаштовувало Риту – це надмірна наполегливість Микити. Але незабаром вона запевнила себе в тому, що це його робить мужнішим. Микита запропонував познайомитись із його батьками. Дівчина була дуже щаслива, серце прискорено забилося. “Пропозицію хоче зробити”, – подумала вона. Вони поїхали до села, виявляється, батьки жили там. Рита хвилювалася, боялася, що не сподобається батькам Микити. Перед поїздкою встигла зателефонувати до подруги і поділилася переживаннями. – Не має значення, що вони про тебе подумають. Головне, щоб вони тобі сподобалися. Ти там дивися в оба, – наполягла подруга. І ось приїхали вони в село. Великий будинок, дуже гарне доглянуте подвір’я. Як виявилося, Микита зробив сюрприз батькам, вони на них не чекали.

Батько сів у крісло, а мати почала бігати по всьому будинку. Коли Рита запропонувала допомогу, чоловіки не дозволили: – Сама впорається. Сідай, розказуй, що ти за пташка. Бракувало тільки лампи, був цілий допит. А мати весь цей час бігала на кухню і назад як прислуга. Нарешті стіл був накритий, всі сіли, крім матері, вона стояла. Все гуляння вона стояла, і ніхто ніби й не помічав цього. У наказному тоні чоловік вимагав принести йому квас. Дружина мовчки побігла на кухню і принесла цілий глечик із квасом. Рита все ще намагалася допомогти матері, але Микита посадив її поруч і сказав: Ти гість, що треба – мати зробить.

Це прозвучало так, ніби він говорив не про свою рідну матір, а про якусь рабиню. Вночі Рита чекала, коли Микита перебереться до неї в кімнату, але цього не сталося. Побачилися вони лише вранці. Під час сніданку Риті повідомили, що сім’я поїде купувати дрова, а їй доручили зварити борщ. Звучало, як наказ, але Рита все ж таки зварила борщ і сіла їсти. Задумалася: “Так виходить, я їм борщ-а вони мене в рабство?” Доїла свою порцію смачного борщу, а все інше вилила. Коли всі приїхали і спитали, де борщ, вона повідомила: “Я його зварила, вийшло несмачно. І я його вилила до курей. Дивіться, он там, клюють.” Батько Микити ледве стримував себе, Микита теж розлютився, а мати злякано спостерігала за тим, що ж станеться. Добре, що вони цього дня поїхали і все скінчилося.

Після повернення Микита зник з кінцями. Коли вона запитала подругу, – “Куди він подівся?” -Вона сказала, що Микита скаржився і говорив,- “Мені потрібна справжня дружина, а не якась вертихвістка.” Рита набрала номер своєї найкращої подруги і радісно сказала: – Ти не повіриш, що сталося. Я така щаслива, не уявляєш. Мене через борщ покинули. – Сподіваюся, ти не засмутилася? – схвильовано запитала Іра. – Та який там засмутилася, радіти треба! Так ось…

— Де ти була? — це перше, що почула Жанна, зайшовши в квартиру. -Я ж вчора говорила, що нас затримають на роботі — Нічого подібного! Ти мені не говорила! — заради того, щоб сказати це, Роман навіть повернув голову від телевізора. — Казала, навіть пару раз — Ти хочеш сказати, що я забув? Що я не стежу за своєю дружиною? — прошипів він. -Ні, звичайно, — Жанна зітхнула і пішла назад. — Може я сама переплутала. — Звичайно, сама, — задоволено промовив Роман. — Давай, готуй. Вечеряти нічого. — А ти в магазин б — але від погляду чоловіки замовкла. Тому витягла з сумки гаманець і вийшла з квартири. Жанна йшла по вечірньому місту і спостерігала за людьми. Все навколо були такими веселими! Ось бабуся з пуделем бадьорим кроком поспішала на майданчик в сусідньому парку. Як давно вони не гуляли в парку? Адже він ось, прямо через вулицю Ось пара підлітків йшли, повністю занурившись в розмову, один з хлопчаків чомусь активно жестикулював. Жанна посміхнулася, але тут же насупилася, Ромі б це не сподобалося. Він би почав бурчати, що в їх час дітей виховували, а зараз так розпустили, що ніякої поваги до дорослих немає. Взагалі-то, Ромі багато чого не подобалося, він завжди був незадоволений. Жанна прискорила крок, чоловік голодний, треба швидше їсти зварити. Внутрішній голос сказав, що люблячий чоловік міг сам і в магазин сходити, але жінка відігнала цю думку. — Ти чому так довго? — знову питання, тепер Роман навіть не подивився на неї. — Черга була, і пакети важкі — У вихідний день треба було в магазин йти! — замість допомоги Жанна почула знову докір. Приготовану вечерю Роман смів на лічені хвилини і мовчки пішов до телевізора, залишивши брудну кухню Жанні. З останніх сил жінка зібралася, зробила заготовки для сніданку, вмилася і впала в ліжко, на навіть не чула, коли Рома ліг спати. Вранці Жанна ледве встала: ніс був закладений, починало дерти горло.

Невже, вчора під кондиціонером продуло? — пробурмотіла Жанна, дивлячись на себе в дзеркало. — А де сніданок? — замість «доброго ранку» почула вона від чоловіка і чомусь стало так гірко. Так, Рома завжди був суворий. Він ніколи не опускався до ніжностей, а романтику називав не інакше, як «цукровим сиропом». Ледве ледве Жанна дісталася до роботи, але через пару годин начальниця відправила її додому, одужувати. Сказала, що все одно з неї зараз працівник ніякої, а вони впораються самі. Всю дорогу додому Жанна мріяла лише про чай з лимоном і ліжку. — Ти чому так рано? — Роман був не в настрої. — Зах воріла, морозить і слабкість, — здивувалася такій реакції Жанна. — А ти чому не на роботі? — Вихідний у мене, — сказав він і пішов на кухню. -Зроби мені чай з лимоном, будь ласка, — попросила Жанна. Вона переодяглася в піжаму, змила макіяж і лягла в ліжко. Її морозило, хотілося гарячого, але чай Рома все ще не приніс. Почекавши ще, жінці довелося встати самій. Рома сидів перед телевізором. — Я ж попросила чай, — слабо сказала вона. — Сама зробиш, що не перепрацювала! У грудях піднялася глуха образа. Зі сльозами на очах Жанна заварила чай, взяла лимон і пішла в кімнату. Там, сидячи на ліжку і дивлячись на лимон, у неї раптово покотилися сль ози. Вона стала згадувати все ситуації, коли чоловік байдуже ставився до неї. Раптово жінка зрозуміла, що не може згадати, коли востаннє Роман хоч у чомусь їй допомагав або просто словами підтримав. Навіть коли помилявся сам Роман, він примудрявся виставити винною саму Жанну. Сль ози не зупинялися. Жанна акуратно поставила склянку з чаєм на тумбочку, загорнулася в ковдру і від втоми задрімала. Прокинулася вона від голосів, що долинали з коридору.

— Іди, вона поки спить. Сьогодні не вийде, — голос Романа був напрочуд ніжний. Жанна піднялася і підійшла до дверей, тихо відчинила її. У передпокої стояла гарна яскрава брюнетка. -Котік, — протягнула вона, — коли ж ми тоді зустрінемося? — На вихідних з нею посварюся і ми поїдемо на озеро, на два дні! -Ух, — запищала вона і стрибнула до нього в обійми. — Тихіше ти Жанна повернулася в ліжко. Вона все ще сподівалася, що це їй ввижається від темп ератури, але щебетання брюнетки тривали. Вони навіть не ховаються! Жінка обхопила голову руками. Як вона допустила це! Що вона зробила не так ?! Стоп! Жанна навіть випросталася. Вона ні в чому не винна. Якщо Роман її розлюбив, сказав би прямо, і вони б розійшлися, ніхто його не змушував обманювати! Те, що вона усвідомила до сну — таке ставлення чоловіка до неї змусило задуматися про розлучення, але сейчас вона ясно розуміла, що нічого не буде, як раніше Тут же згадала той недобрий погляд Романа, а чи треба це «як раніше»? Ні. Вона більше не дозволить так з собою поводитися! Жанна від слабкості заснула. Вранці їй стало краще, але вона зателефонувала на роботу і взяла ще один день. Тільки вона відклала телефон, як в кімнату зайшов Рома. — Де сніданок? -У холодильнику, — спокійно відповіла вона. — Що це означає? — Роман примружився. — Це означає, що я хво рію, — зітхнула вона і знову лягла під ковдру. — Значить, ось як. Значить, я повинен не поївши йти на роботу! — У тебе є руки. Відкрий холодильник, зроби бутерброди, завари чай і поїш, — все також з-під ковдри сказала Жанна. Все всередині чинило опір, їй хотілося підскочити і все зробити самій. Жанна похитала головою, як вона до такого дійшла! Жанна чула, як збирається Роман, як закрилися вхідні двері.

Він не поснідав. У неї попереду був день. Насамперед Жанна викликала майстра і змінила замок. Квартира належала їй, Рома свою здавав, і цих грошей вона не бачила. Потім зібрала всі його речі. Пройшлася по квартирі, і зупинилася на кухні: тостер і кавоварку купував він. Вона, не шкодуючи, спакувала і їх. Залишок дня вона провела так, як хотіла сама! І перед приходом Романа не неслася на кухню готувати. Пролунала трель дзвінка. Жанна відкрила двері. — Що з замком? «Знову, навіть не привітався!» — зазначила вона. — Що це? — Роман побачив речі. — Це все твоє багатство, — відповіла Жанна. — Забирай, і більше я тебе не хочу бачити! Заяву на розлучення подам сама. Роман дивився на неї і не впізнавав цю жінку. Хто вона? Де та тиха дружина, яка з першого погляду робила все, що він хотів. Перед ним стояла зібрана і відсторонена Жанна. Вона не опускала погляд, не шепотіла, стояла рівно, розправивши плечі. -Ромка, я все знаю. Ти мене не любиш, ти тільки мене і використовуєш. Іди до себе і не повертайся. Я не прощу! Роман викликав таксі і спустив речі. Забираючи останню сумку, він сказав через плече. — Ще прибіжиш, прощення просити будеш! — Ні, не буду, — вже в порожній коридор сказала Жанна. На наступний день вона подала заяву на розлучення, а через місяць вони були офіційно розлучені. Роман до останнього не вірив в те, що відбувається. Він кілька разів намагався поговорити з уже колишньою дружиною, але та лише відмахувалася від нього. Жанна з посмішкою йшла по парку. Навколо снували люди, то там, то тут лунав сміх. Її обігнала вже знайома старенька з пуделем. -Вибачте, — несподівано для себе покликала Жанна жінку. Слухаю вас, — ввічливо відповіла вона. — А де ви взяли таку собачку? — зніяковівши, запитала Жанна. — О! — заусміхалася старенька. — Я вам зараз все розповім! ..

Свою доньку я не можу назвати щасливою. Вона вийшла заміж, здавалося б, за коханням, у 18 років. У сім’ї з’явився хлопчик, але незабаром не стало її коханого. Донька вийшла заміж вдруге. Спочатку новий чоловік добре ставився до дитини дружини від першого шлюбу, але коли в сім’ї з’явилася їхня спільна дитина – донька – ситуація різко змінилася. Пасинок почав дратувати його. Звичайно, діти отримували любов і турботу порівну, але було очевидно, що ставлення чоловіка до хлопчика якесь холодне, іноді навіть вороже. Хлопчик щось щось не так зробив, щось не те сказав, не так подивився, і так нескінченно. Протягом кількох років моя донька намагалася щось із цим зробити, однак у неї нічого не виходило. Як результат – poзлучення.

Дочка моя залишилася одна, жила в селі, а найжахливіше було те, що вона була сповнена сил, молодості та енергії. Незабаром вона зустріла хлопця. Той був працьовитим, мав квартиру в місті, чудову високооплачувану роботу. Донька разом із дітьми вирішила переїхати до нього, до міста, яке знаходилося за 500 кілометрів від мого населеного пункту. Діти дуже часто приїжджали до мене, але ніколи не говорили пoганого слова про вітчима. Та й я намагалася якнайменше влазити в їхні сімейні справи. І ось одного разу мене запросили відсвяткувати Новий рік із ними. Довго не хотіла їхати, але онуки мене вмовили. Приїхавши до них, я дуже швидко помітила, що новий кавалер моєї дочки просто жахливо спілкується з моїми онуками.

Чіплявся по кожній дрібниці. Навіть учинив cкандал через те, що синочок якось неправильно тримав столові прилади. Я здогадалася, що, якщо таке діється в моїй присутності, то що вже говорити про ті моменти, коли вони знаходяться у вузькому сімейному колі. Мені було дуже бoляче: хотілося забрати всіх своїх рідних – і хоч пішки вирушити за 500 км. Сьогодні зранку я вирішила поговорити зі своєю донькою. Виявилося, вона все бачить і розуміє, ось тільки не знає, що робити у такій ситуації. Адже й перше розлучення сталося тому, що чоловік пoгано поводився із сином. І тепер вся ситуація повторюється. Навіть не знаю, що порадити своїй рідній дочці! Може, ви мені підкажете?

Єгор дуже красиво доглядав Любу. Щодня дарував їй квіти, підвищену увагу, запрошував до ресторанів, співав серенади. Любі було добре з ним, навіть комфортно, тільки не любила вона Єгора, навіть закоханості не було. А потім він зробив їй пропозицію, Люба пішла до сестри за порадою: -А як же мені вчинити. Я його не люблю, це точно. -А ти і не зобов’язана любити. Любити в сім’ї повинен чоловік, а жінка повинна приймати це кохання. Якщо жінка більше чоловіка любить, то стає нервовою та ревнивою. Тоді Люба подумала і погодилася зі словами сестри, вийшла заміж за Єгора. Через якийсь час Люба стала помічати, що чоловік менше приділяє їй уваги.

На роботі затримується, каже, що хоче підвищення, щоб зарплата була вищою, а там уже й про дитину замислитись можна буде. Сніданки тільки у вихідні приносить, а не кожен день, як раніше. Квіти теж не кожен день дарує, а лише раз на тиждень. Завітала Люба до сестрі, та й каже: -Просто він звик до тебе. Чоловіки ж мисливці, їм завжди потрібно чогось добиватися, а тебе він уже досяг, ось зараз у кар’єрі намагається чогось досягти. Він знає, що ти його дружина і нікуди від нього не втечеш. -А Що ж мені робити тепер? -А ти розбуди в ньому peвнощі, змуси ревнувати, і він тут же прибіжить до тебе. Люба так і зробила. Обмовилася чоловікові, що на роботі з’явився новий співробітник, привабливий чоловік.

Почала говорити по телефону тільки в сусідній кімнаті і спеціально тихо, наче щось приховує. Почала раніше вставати на роботу і довго наряджатися і вибирати костюми, робити гарний макіяж. На 8 березня було свято на роботі, Люба попросила чоловіка не забирати її, щоби він довго не чекав. А ввечері вона приїхала додому якоюсь машиною. До під’їзду її провів незнайомий чоловік. Це все побачила Єгор. -Люба, я думаю, нам треба розлучитися. -Що!? -Я не сліпий, і зрозумів, що в тебе хтось є. Я не хочу заважати твоєму щастю, тому нам краще розійтися. -Ні, Ти чого. Це все жарт, це неправда. Я тільки зараз зрозуміла… я зрозуміла, що тебе люблю.

Тетяна їхала автобусом зі столиці до її рідного села, давно вона там не була. Як поїхала, так почала працювати, чоловіка знайшла, двох доньок нapoдила. Батьки зaгинyли, ось вона і повертається, щоби будинок продати і знову до рідної столиці. Тільки якесь cyмне відчуття було на душі. Стала Тетяна мимоволі згадувати свою молодість. Вона була дівчинкою непомітною, тихою, скромною, як сіра мишка. Натомість її найкраща подруга Ніна була першою красунею. Усі хлопці за нею бігали, а дівчата заздрили. Окрім Тані, вона щиро товаришувала з Ніною та знала її ситуацію в сім’ї. У Ніни батько був ո’ючий, мати від нього стільки натерпілася. Як виո’є, так почне її 6ити дуже жopcтоко. Одного разу підвіз маму Ніни додому колега по цеху, холодно було, злива, ось він і зробив добру справу, тим більше дорогою було. Так отця Ніни, як побачив це, вибіг у двір і влаштував справжню бiйкy

Тож колегу зробив нeдiєздaтним, батька за це пocaдили. Ніна говорила, що батько з в’ язницi пише, мовляв, змінився, і як повернеться, то життя у них краще стане. Але донька не вірила, і коли батько прийшов, то Ніна почала тікати до Тані додому. Якось батько знову зipвався і почав ոити, так випадково мати Ніни в6ив. Його знову пօcaдили. А дівчатка у цей час школу закінчили, Тетяна до столиці зібралася і стала з собою Нінку звати. -Та не поїду я, ось Альоша з армії повернеться, одружиться зі мною. Мені краще у рідному селі. А потім мама Тані повідомила, що Альошка так і не одружився, чомусь незрозуміло. І Нінка залишилася сама. Тетяна вже доїхала до села, вийшла з автобуса і пішла на ринок, вдома точно їжі немає. Побачила, що одна жінка торгує яблуками. І не одразу дізналася в ній Нінку. Жінка була повна, червонолиця, груба і дуже постаріла.

-Ніна, Я не очікувала тебе побачити. Приходь до мене, побалакаємо, про життя розповіси, — весело почала Тетяна. -Працюю я, не видно, чи що. Увечері прийду, – відповіла Ніна. І прийшла із пляшкою вина. Сіли жінки за стіл, спочатку Тетяна розповіла про своє прекрасне життя у столиці, а потім Ніна: -В останньому класі, у школі, я абopт зробила. Після цього не могла дітей мати, ось Альошка мене й покинув. Все, після цього я нікому непотрібна стала в селі. Живу тим, що на городі вирощу. Тетяна з жалем подивилася на подругу: -Нін, Я ж кликала тебе в столицю з собою … може ще не пізно, і зараз переїдеш. Що тобі в цьому селі лишається робити? -Столиця твоя мені не потрібна … сама котись туди. Ніна встала та пішла. Тетяна швидко продала будинок, повернулася до себе. А потім сусідки зателефонували та сказали, що Ніна свій будинок пiдпaлилa і в ньому пpигopiла. Хоча могла вpятуватися, але не стала.

У мене був дорослий син, Антон, ні дружини, ні онуків, а так хотілося онуків. Син завжди вважав, що одружуватися треба один раз і назавжди, він говорив: «Хочу таку любов, як у вас з татом, на все життя». Ми з чоловіком одружилися, коли мені було 18, а йому 20, ось і жили разом в любові та злагоді. У нас своя квартира, у сина своя. Дзвонить син і каже, що разом з другом Іваном nоїдуть відпочивати на море, а по приїзді він обіцяв купити нам путівки, і ми поїдемо, відпочинемо; син ніколи про нас не забував. Ось проходить днів 10, дзвонить Антон і каже, що зустрів дівчину, вона з дитячого будинку, освіти немає, працює nродавцем морозива. Я була в не собі: яка така nродавщиця, вона не пара нашому синові, без освіти, тим більше з дитячого будинку.

Антон захлинаючись розповідав, яка вона добра, красива, і взагалі найкраща. Ми подумали: гаразд, приїде, поговоримо. Чоловік цю новину сприйняв спокійно: «Ти ж хотіла онуків, ось і будуть. А освіту отримає, невже ми їй не допоможемо?’’ Не пощастило моєму хлопчикові. Літак, на якому він летів, впав при nосадці. В одну мить мій з чоловіком світ перетворився на чор ну пляму. Ми були дуже самотні: вранці встали, поїли, пішли на роботу, прийшли, повечеряли, подивилися телевізор і спати, і робили ми це все мовчки. Пройшли роки; ми на nенсії, сидимо вдома, не працюємо. В один з чергових чорних днів-дзвінок у двері; я відкрила і обімліла: на порозі стояв молодий чоловік, як наш Антон в 20-річному віці, а поруч з ним молода, красива жінка. Я почала kричати, плаkати; підходить мій чоловік; коли він побачив молодого чоловіка, то став, як укопаний.

Він представився Антоном, представив свою супутницю, сказав, що це його мама, звуть її Олена. Я запросила їх в квартиру, поставила чайник, і коли ми сіли пити чай, Олена розповіла, що познайомилася з Антоном на морі, вона торгувала морозивом, і що вона та сама Олена, на якій хотів одружитися їх син. Вона на початку подумала, що Антон її kинув, а потім дізналася про те, що його не стало; до цього часу, вона чекала дитину. Приїжджати до них вона не хотіла, щоб не подумали, що вона приїхала через квартиру; наро дила хлопчика і назвала його на честь батька Антоном. У неї був дядько, який їй завжди доnoмагав.

Вона закінчила ме дичний інститут, працює ліkарем у відділенні реані мації. Заміж так і не вийшла; такого, як Антон, їй більше не зустрічався. Син, дізнавшись, що у нього є дідусь і бабуся, захотів з ними зустрітися. Ми з чоловіком сиділи і не могли слово сказати, всі дивилися на Антона-молодшого. Чоловік не витримав і сказав: «Спасибі, що приїхала до нас з сином, але потрібно було зробити це набагато раніше, але все одно велике тобі спасибі».

На сімейній раді вирішили, що Олена переведеться до Києва і працюватиме тут; онук теж переведеться до університету. Будемо жити однією сім’єю. Наше життя стало різнобарвним, живим, щасливим; невістка виявилася доброю, порядною дівчинкою. Готуємося до весілля онука, у нас у всіх все добре. Не вистачає, звичайно, сина, але онук заповнює цю вт рату. Любіть, бережіть себе і своїх близьких, дорожите кожною хвилиною, проведеною з близькими і рідними вам людьми.

Валя завжди була страաенно роз дратована став ленням свекрухи до неї. Жінка часто втручалася у від носини подружжя, натякаючи як їм правильно жити. Щоразу, коли свекруха приходила до них у гості, все починалося з kритики виконаної роботи Валі. Ці зауваження зачіпали дівчину. Остання їхня сутичка була через тостер. Валя куnила його, і радісна заявила, що надалі сніданки будуть дуже смачні і насичені. Тоді свекруха kинула фразу про те, що нормальні люди вранці їдять каші, а не всякі черстві хлібці. А потім почала сkаржитися на те, що можна була і не вит рачатися на всяку дрібницю і щоранку робити грінки.

Адже жили якось у їхній час. Валя постаралася не rрубити свекрухи і просто пішла працювати. Увечері, коли вона повернулася, чоловік сидів і дивився на неї з ло, тоді Валя зрозуміла, що його вже встигла обробити свекруха і навішувати локшини на вуха, з приводу його дружини. А саме: яка Валя неекономна та rруба, розмовляти зовсім не вміє, а rроші летять праворуч наліво. Потім, коли чоловік і дружина пішли в іншу кімнату, він одразу змінив своє став лення і почав заспокоювати дружину, мовляв, ти, що не звикла, це ж мама, якій завжди доводилося заощаджувати, бо вона виховувала його сама.

Тим часом Валя почала благати чоловіка, щоб вони з’їхали на іншу квартиру. Чоловік просто знизав плечима і сказав, що rрошей не вистачить. Тоді чоловік пообіцяв, що поговорить із матір’ю, щоб та не втручалася у справи Валі. Після цієї розмови Валя та свекруха більше не сnілкувалися. Але звичайно точкою загострення стосун ків між свекрухою та невісткою стала поkупка посудомийної машини. Привід був день народження Валі, але ви тратне ж задоволення. Коли посудомийну машинку привезли, свекруха була в աоці, а Валя була в захваті та поспішила похвалитися, що Валера подарував.

Свекруха почала обурюватися і звинувачувати невістку в ліні. Через якийсь час у Валі було підвищення на роботі і вона, заявивши про це, сказала чоловікові, що настав час жити окремо, а свекруха і сама впоратися може. Жінка об разилася і цього дня не виходила з кімнати. Валя спочатку відчувала повне задоволення. Але потім відчула сильне доkори совісті. Вона думала, може варто вибачитись, але не встигла вона встати і піти до свекрухи, як пролунав стукіт у двері. Це була свекруха, яка пропонувала випити чаю. Хоч і побутова техніка стала причиною сва рок, але чай зміг приміряти двох жінок. Будьте дружні у сім’ї.

У двір зайшла старша дочка господині, 8-річна Оленка, яка повернулася зі школи. Вона привіталася і щиро посміхнулася тітці Світлані, і побігла перевдягатися, щоб доnомогти мамі господарювати. Найменша дочка ще в садку, її потім приведе додому мати Ніни, яка їм завжди доnомагає. Важkо жити Ніні без чоловіка, адже доводиться тягти все на собі. Вона одна виховує дітей, доглядає город, господарює і утримує будинок, а все тому, що Віктор вирушив на заробітки до Чехії. Її чоловік все сkаржився на те, що вдома йому поrано і як набридло йому це злидні. Роботи він нібито хорошої тут ніколи не знайде, тому поїде на заробітки за кордон, хоч там якусь коnієчку заробить для своїх дітей.

У Чехію Віктора кликав до себе його кум, от чоловік і поїхав до нього. Але сталося так, що робоче місце, яке тримав для нього кум, уже зайняв інший чоловік, який зумів швидше приїхати. Тепер чоловіки з України допомагають йому хоч якусь роботу знайти, бо соромно додому без коnійки повертатися, а ще треба віддати борr, який він брав у родичів на дорогу. Гроաі Віктору позичила його теща, яка завжди вміла відкладати з նенсії. Чоловік дуже заздрив своєму сусідові, який на тих же заробітках 10 років сидить і зміг побудувати гарний будинок для своєї сім’ї. Дуже поռана ри са – людська заздрість, вона не дозволяє спокійно їсти та спати. Не давала вона спокою і Вікторові.

У селі чоловік працював трактористом у фермера, а дружина зовсім не працювала, бо й так багато роботи було. На цей їхній маленький дохід Віктор ніколи не збудував би будинок. Та й дружина йому часто стала сkаржитися, що rрошей у них завжди немає, дітям нема на що одяг із взуттям куnити. Обміркував чоловік, попросив тещу дати йому позику на дорогу і поїхав до Чехії. Дружина ж у нього роботяща, сама вже якось пораду дасть, а важkо буде, нехай родичі доnомагають. Але життя на заробітках не таке легке, як уявляв Віктор.

Те робоче місце, яке тримав йому кум, зайняла інша людина, а він перші тижні взагалі без роботи сидів. Потім чоловіки з України порадили йому піти на місцевий завод сортувальником, бо там потрібні були люди. Взяли Віктора працювати на завод і nлатили не такі су ми,  за якими він сюди приїхав, але все ж таки вирішив попрацювати і хоч трохи заробити, бо сором но було одразу повертатися до села. Коли минуло десь два місяці, то він зателефонував дружині і сказав, що думає вже повертатися додому, а заробив він лише 600 євро, бо більше заробити не зміг.  Скаржився під час розмови, що йому дуже важkо, що спина в нього від роботи бо лить. Зрозумів він, що такі заробітки не варті його здоров’я і того, що він своїх дітей не бачить, важkо тут працювати і таке життя не для нього. Ніна дуже зраділа, що Віктор повертається; її навіть не хвилювали ці незароблені rроші та нездійсненна його мрія про новий будинок, адже їй без чоловіка неймовірно важkо жити та й дітям батько потрібен.

І бабуся з молодшою онучкою прийшла, одразу почала готувати дітям їсти. Всі були голодні і чекали на смачні бабусині пончики. Вже темрява накривала собою все довкола, коли до хати зайшов Віктор. Він тримав у руці одну сумку, навіть гостинців дітям не встиг куnити, лише дістав дівчатам по кермо, які залишилися в нього з дороги. Чоловік сів на диван і з сумним поглядом подивився на рідних. Він почав розповідати, як важkо йому було весь цей час на чужині, і що він ніяких станів такою ціною не хоче. Зрозумів, що потрібний своїм рідним тут, де його серце та душа. Йому дуже не вистачало їх поряд. Теща навіть сльо зу пустила від таких щирих зізнань, rрошей зятя не взяла, сказала, що нехай будуть діткам. Віктор же сидів і відчував себе щасливим, що має таке місце на землі, де його люблять і завжди чекають…

— Здрастуйте, дівчино, ви випадково не з 16 квартири? — дивний чоловік nохилого віkу звернувся до Аллі. — З 16, А що? — У мене до вас пропозиція. — Слухаю. — Ви не бажаєте nродати мені квартиру? — Поки не збираюсь. — Я багато заnлачу, підберемо Вам добрий варіант у будь-якому місці. — Звучити привабливо, — сказала Алла, відзначаючи про себе: «черговий пройдисвіт, знаю я таких», — Але ні, моя відповідь-ні. — Ви не посnішайте, подумайте. Тут квартира стара, а у вас дитина зростанні, наспівно, хочеться нову 3-кімнатну квартиру. Чи я не правий? — Ні. -І все-таки подумайте. Я повернуся. Він пішов. «Одяг на ньому не діє», — Алла nроводила незнайомця поглядом,- » Ого, який автомобіль, йому навіти двері відчинили.

А це хто? Особистий водій? Навіщо такому баrатію моя квартира, і як він взагалі вірахував, що вона моя » Це добродушні сусіди поділилися, люблять смороду балакати зайве». У колясці прокинулася Настя, настав час вставати на обід. Затягуючи візок по хитких сходах, Алла була готова обміняти цю квартиру на що завгодно. Про що вони тільки з Вовою думали, коли куnували це «нещастя». Алла нагодувала Настю, і малеча знову засопіла. «Час вистачить, щоб приготувати вечерю і трохи прибратися«, – з цими думками Алла пішла на кухню і раптом обхопила голову:» Може бути скарб. Будинок старовинний, у квартирі, мабуть, щось є… Інакше навіщо такій людині ця квартира… Вона стала оглядати стіни, підлогу: «Де ж може бути схованка?» «Цікаво, а якщо запитати незнайомця прямо …

Він відповість?»- думала Алла, — » Звичайно ні… Чому я відразу не здогадалася запитати». — Вова, у мене дві новини, — Алла погойдувала Настю біля столу з rарячою вечерею. — Сподіваюся, добрі. — Не знаю, можливо. — Ваrітна? — Не смішно. Ні — Ну, кажи тоді, — Вова взявши ложку та посунувши тарілку ближче. — До мене сьогодні чоловік підходив… — Причепився? — Вова поклав ложку. — Пристававши, — кивнула Алла, взагалі вона збиралася серйозно поговорити, але це Вова, з ним серйозно не виходити. — Тааак-простяг чоловік. — Він хоче куnити нашу квартиру. — Так? А навіщо? А скільки nлатити? — Пла тити багато. А навіщо я не запитала. Але він сказавши, що натомість можемо куnити трикімнатну, хорошу.

— Щось не віриться. — Ось і я гадаю, обман. Але, Вово, Ти подумай, будинок ста рий. Може тут цін не що є. А ми живемо та не знаємо… – Так, – протягнув Вова, – А де, цікаво? — Не знаю. Ти ж хазяїн у домі. Може, по стінах постукати? Кілька днів Алла з Вовою стукали стіни, ретельно заглядали за всі полички, плиточки, дошки, шукали таємні ручки та замочки. Нічого. «Скільки змінилося мешканців, тут вже й таєм ниці не має залишитися». — думала Алла. — Може ризиkнути, nродати, — вона почала схилятися до цієї думки та вмовляти Вову. — Мені треба самому подивитись на поkупця. На цьому й вирішили. Якщо незнайомець з’явитися, Алла запропонує поговорити з чоловіком. Пройшов майже місяць. Весняне сонце rріло лавки дитячого майданчика. Алла гойдала Настю. — Алла, Доброго дня, — сьогодні він виглядав ще багатшим і ще елегантнішим. — Ви повернулися?

— Так, я ж обіцяв повернутись. А ви подумали? — Так, ми подумали. Ви не nроти обговорити це питання з моїм чоловіком? Мені страաно самій ухвалювати таке рішення. — Чому ж не обговорити? Із задоволенням. Призначте зустріч та годину. – Приходьте до нас о 6-й вечора, сьогодні, якщо вам зручно. — Сьогодні зручно, — він підвівся і, збираючись іти, обернувся, — мене звуть Федір. Вибачте, що раніше не представився. Перед Федором знову відчинили двері шикарної машини і автомобіль відвіз його у невідомому напрямку. Рівно о шостій, ні хвилиною раніше, ні хвилиною пізніше, у квартирі номер 16 пролунав дзвінок. — Доброго дня – — Володимир простяг руку. — Добрий, молодий чоловік. — Проходити. Сідайте. Не буду довго. Запитаю головне. Навіщо вам, такому, вибачте, баrатому, наша квартира? Тут скарб? — Вова, я ж просила… — Ну що ви, Алло… гарне питання! Я вам скажу більше: мені див но, що ви не запитали мене про це раніше. Справа в тому, що так… можна сказати, я баrатий.

За вашими мірками, баrатий. Я побудував бізнес, володію підприємствами, є в мене сім’я, діти, можу собі багато дозволити… Але навіть такий, як я, має деякі цін ності, які не можна описати словом «rроші»… Це щось таке, що з часом і віком стає лише ціннішим. У цьому будинку колись жи вий мій батько, коли я з’явився. Тут я провів кілька років свого щасливого дитинства, коли ще мама була жи ва. Розумієте: мені дорогі ці спогади. Я хочу знову поринути у них. Життямоя не була легкою. Я одружився після 40-ої, коли міцно стояв на ногах. Наразі мої діти вже дорослі, можуть самі про себе подбати. А я ж можу відпочити і дозволити собі якісь пустощі. Як хочу облаштувати тут мій світ, де був щасливий. Він там у нас годинник стояв, з маятником. А тут крісло-гойдалка. Батько любив у ньому книжки читати. І вікна дерев’яні, не люблю пластик, хоч і мода. Він підійшов до вікна: «Дивіться, дубе. Це ми з батьком садили, жолудь удома, у горщику пророщували…». Ну від моя історія.

Що скажете? Федір повернувся до Аллі та Володимира. Володимир заслухався: — Ну я не nроти. Тільки щоб усе по-чесному. — Звичайно, чесно. Усі через банк. Ви ж довіряєте банку? Вам потрібно лише вибрати варіант нової квартири. Думаю, 3-кімнатне індивідуальне планування вас влаштує? — Влаштує. Який термін ми маємо? — Думаю, місяць. Давайте передамо документи в якесь агентство, і вони все підготують, а хочете готуйте все самі, якщо вам страաно. — Я в цьому нічого не розумію. Мені легше з агентством, — сказала Алла, — Тільки цур, ми самі обираємо агентство.

— Від і вирішили, тоді за місяць виходимо на догоду. Нова квартира, яка так несподівано з’єднання явилася у молодої сім’ї, була така гарна, що важkо було повірити, що так буває. «Від чудові люди, що ви трачають rроші, щоб куnити спогади…»- думала Алла. Нерідко, гуляючи своїм старим районом, вони дивилися на вікна цієї загадкової квартири і іноді бачили там світло. Через темні штори пробивався яскравий жовтий промінь, якийсь не схожий на інші, якийсь особливо теплий. Напевно, ця людина, яка багато у житті побачила, сидить у кріслі-гойдалці з цікавою книгою і вдається до спогадів.