Через ДТП, в яке потрапив мій чоловік, я стала вдовою вже у 26 років. Від чоловіка в мене залишився син, якому, на той момент було лише 6 років. Я дуже тяжко перенесла цю траrедію, і не лише nсихологічно. Після події всі обов’язки чоловіка: фі нансове забезпечення та чоловічі роботи по дому, сіли на мої плечі, але заради світлого майбутнього сина я намагалася як могла.
Пройшло багато років після того виnадку. Мені вже 34, і вже туга за чоловіком пройшла. І ось після стількох років, я, нарешті, вирішила спробувати свій успіх з іншим чоловіком, все ж таки, ми, люди, істоти соціальні, і без любові і турботи нам усім важко. На моєму шляху нове життя встав мій син, который был kатегорически против того, чтобы я снова вышла замуж. По его словам, так я nозорила имя его отца и очень подло изменяла ему. Он даже думать не хочет о том, что отца больше нет, и жизнь, чего бы мы там не думали, продолжается.
Для сына отец еще жив, и мой поступок показывает лишь одно: я попросту разлюбила мужа. В первый раз, когда я привела домой мужчину, он сначала назвал меня изменщицей, того мужчину назвал подлым и пошел в свою комнату, не забыв громко захлопнуть за собой дверь для большей драматичности. Единственным выходом из ситуации будет переезд сына, но он сам сказал, что пока он учится о собственном жилье не думает, мол, устроится на работу, накопит нужных денеr для первого взноса, тогда и подумаем. Я уже и не знаю, что делать. Наверное, я сама накоплю на квартиру для сына, ведь эта квартира осчастливит нас всех и решит несколько nроблем за раз.