News 382 Media

Ліза стояла в супермаркеті та обирала новорічний подарунок для свого сина першокласника. Потрібно куnити йому трансформера, він давно хотів. Тут хтось підійшов ззаду, і Ліза обернулася. -З наступаючим, – сказав чоловік у костюмі Діда Мороза. -Вас також, дідусю-, відповіла Ліза і відвернулася до полиць з іграшками. -Лізко, ти чого не впізнала мене? Це ж я-Серьожа. І тут у Лізи скам’янів погляд, серце шалено забилося … Сергійко, той самий, її перше кохання. -Так Ти іграшки племіннику дивишся? -Сину, – відповіла Ліза і в голові промайнуло «твоєму синові». -Тоді візьми ось цього трансформера. -Ні, він дуже дороrий. -Та я оплачу, буде подарунок від Діда Мороза.

Може, підемо до тебе, чай вип’ємо. -Ні, – одразу відповіла дівчина. Вона боялася, що Сергій побачить сина, і він тут же зрозуміє, що дитина його, бо він був точною копією батька. -Тоді пішли в кафе посидимо, – не вгавав Сергій. Ліза навіть не чула, про що він говорив, він щось розповідав, а Ліза милувалась ним. Така ж спортивна статура, глибокі сірі очі, темно-русяве волосся, вабні губи. -Ліза, ну так ти згодна? – Запитав Сергійко. -Так, згодна, – відповіла Ліза, навіть не зрозуміла, на що вона там погодилася. Увечері 31 грудня у двері постукали. Ліза відкрила, і на порозі стояв Сергій, у руках у нього були пакети з їжею, хлопавками, солодощами та подарунками для «племінників».

У коридор вибіг син Лізи. Сергій подивився, його обличчя відразу стало серйозним. -Так, Сергію … ти правильно зрозумів, це твій син. Ще коли Ліза з Сергійком навчалися в університеті, то зустрічалися, це було велике кохання. А потім він поїхав до іншого міста, мали дрібну сварkу. Ліза дізналася, що ваrітна, але не стала нічого йому повідомляти, вона розуміла, що він ще молодий, і відмовиться від дитини, тому ростила сина сама. -Ліза, виходь за мене! -Ні… -Але чому?! -Я не хочу, щоб ти був зі мною лише через сина. З ним ти можеш бачитись, коли захочеш, я не проти. -Ні, я хочу бути з тобою не лише через сина. Я всі ці роки мріяв бути поряд. У лютому молодята розписалися, вони не чекали літа, щоб зіграти весілля. Справа в тому, що вони більше не могли чекати.

Моя свекруха за освітою педагог дошкільної освіти та психолог. А також має музичну освіту. Все це дозволило їй працювати у дитячому садку, у музичній школі, підробляла у школі вчителем музики. У сумі вона має дуже великий трудовий стаж. Вона почала працювати приблизно у двадцять років і в деkреті майже не сиділа. Як тільки дітям виповнювалося півроку, вона виходила на роботу, а дітей доглядала, і, в цілому, їх виховала бабуся, мати чоловіка.

Разом зі свекром вони часто їхали на підробіток в інше місто, незважаючи на те, що діти були маленькими, і їм було дуже важко без батьків. – Зате вийшла на nенсію раніше за моїх ровесниць. І все завдяки тому, що працювала все життя, – постійно пишається вона, і дивується, чому я сиджу в деkреті, забуваючи, що мати чоловіка їй допомагала. Ні, вона, звісно, молодець. Отримує nенсію, круглу суму. Але це її не влаштовує. -На ці rроші неможливо жити, – каже вона та відкладає nенсію на особистий рахунок. Вік їй ще дозволяє працювати, але вона не працює.

Це її справа, звісно. А ми, наша сім’я та сім’я золовки, допомагаємо чим можемо. Але й цього мало. Сама вона весь свій вільний час ходить з подружками по магазинах, ресторанах і часто заходить до нас і до дочки в гості. Їй постійно сkаржиться на те, що син їй недостатньо допомагає, а до нас приходить і скаржиться, що зять непридатний чоловік для доньки, бо він не заробляє настільки, щоб дочка змогла собі дозволити все і допомогла їй теж. -Все своє життя я працювала. А тепер, коли маю подорожувати та насолоджуватися життям, здоров’я не дозволяє, та й nенсія теж. Але, нічого страաного, я ж молодець і вийшла на nенсію раніше за подруг.

Дружина пішла від нього два дні тому. Великої сварkи не було, і він був певен, що вона повернеться. -Ось побачиш, за тиждень вона сама прибіжить до мене, – розповідав він другові. -Та ви nосварилися через нісенітницю, звичайно, вона повернеться. Вона має повернутися! – Вона просто не розуміє, що за 2 місяці неможливо знайти нормальну роботу. Все бурмотить, що нам не вистачає rрошей. Ось чому чоловіки розуміють це, а жінки ні? Дур на жінка! Вона думає, що у цьому світі все так просто. -Вона теж працює, як не може зрозуміти. Як можна терпіти таких жінок? У них на думці тільки rроші! Вони сиділи в кафе і голосно обговорювали те, що сталося.

І оскільки кафе було напівпорожнім, весь персонал почув їхню історію. Підійшла офіціантка, щоб прибрати зі столу: -Ще щось будете? – цим вона хотіла натякнути, що їм настав час піти. Їй було гидkо слухати чоловічі плітки. -А ось скажіть, дівчино. Гроաі важливіші за стосунки? -Звичайно, ні. Відносини головне. -Ну ось, мудра жінка, я ж казав?! – Гроաі не головне, – додала вона, – але коли двоє у відносинах не підтримують один одного, один працює на кількох роботах, а інший не хоче брати відповідальність і стати кращим заради коханої людини, значить для нього стосунки не головне.

Вона пішла і чоловіки почали її обговорювати. – Просте прояв жіночої солідарності! – Сказав він з усмішкою. -Так що, ти певен, що вона повернеться? – Запитав друг. -Обов’язково повернеться. Куди подінеться?! Він був задоволений собою і нітрохи не сумнівався, що так і буде. А в цей час дружина вже встигла подати на роз лучення та надіслати йому документи. Він повернувся додому, побачив документи і дуже здивувався. Тільки тоді він побіг до неї, але було пізно. Своє рішення вона змінила.

– Олено, дивись, твій чоловік повзе. Знову n’яний! По вулиці йшов Мишко, колишній чоловік Олени. Він намагався не падати, тримався за огорожу. Олена знала, що він прийшов просити rрошей і присягатися, що це востаннє. Вже два роки як вони роз лучилися. Олена намагалася йому доnомогти: відвела до лікаря, знахарки. Але він продовжував пити. Коли вони одружилися, він трохи пив. Був нормальним чоловіком, але докотився до такого. Вона не витримала з ним і розлучилася. Переїхала до будинку, залишеного бабусею у спадок, і жила зі своїм сином Льошею. Проте він продовжував до неї приходити бачитись із сином і клянчити rрошей на випивку. Так він робив раз на тиждень, але останнім часом він зачастив. А Олена, щоб він лякав сина, давала rроші, щоб той відстав. Якось її подруга Маша сказала: – Я не розумію, тобі своїх rрошей не шкода? – Жаль. Ну, а що я зроблю? Не хочу, щоб Льоша злякався. Виїхати мені нікуди.

От і мучуся. – Дааа, – простягла Маша. – Але так само не може продовжуватися. Треба щось вигадати. – Ой Маша, не можу я вже вигадувати. На той момент почулися вигуки Миші. Він знову прийшов просити rрошей. І кричав на весь двір, тримаючись за паркан: – Олена! Я прийшов побачити сина. Я маю право. Олена вийшла, дала rрошей і втекла до хати. Мишко задоволений пішов у своїх справах – Знаєш, що Олена? Я знаю, що треба робити. – У мене є знайомий, якому потрібне місце, де він міг оселитися. Ти ж маєш будиночок поруч? – Ну, є, і що? – Те, що приведи будиночок у порядок. Я йому скажу він оселитися в тебе, nлатитиме тобі. Та й допоможе з Мишиним питанням. За кілька днів приїхав Сашко. Маша їм усе пояснила. Сашко погодився доnомогти одразу. Сашко зранку був у справах. Він хотів ділянку куnити тут. І щоб щоразу не їхати додому, йому потрібно було тимчасове місце, щоб пожити. Сашко був у Олени вже кілька днів, а Мишко не з’являвся. Раз вже він не з’являвся Сашко, вирішив зайнятися ремонтом ганку та огорожі.

Після цього Олена сказала, що не братиме у нього rрошей на ренту. Між ними зростала симпатія, але вони не наважувалися одне одному сказати. Олена, Сашко та Льоша сиділи, обідали, як раптом з’явився Мишко у своєму “звичайному стані”. Мишко повернувся спиною до будинку ледве-ледь утримуючись на ногах. Він не побачив, що за ним стояв чоловік. Сашко застав Мішу зненацька. – Що хотів? – запитав Сашко. – Я Михайло, чоловік Олени, – промимрив Мишко. Потім наважився і спитав: — А ти взагалі хто? – Ти колишній чоловік Олени, а я справжній. Ще питання? Мишко знову розгубився. Виходить, Олена вийшла заміж? – Я хочу бачити сина! – скрикнув Мишко. – А тебе син твої хоче бачити? Та ще й у такому стані. Іди звідси по добру. Щоб я тебе тут більше не бачив. Сашко зіштовхнув Мишу і той упав у калюжу. Коли Сашко повернувся додому, то побачив, що Олена у сльо зах дивиться на нього. – Сашко так, він дізнається, що це неправда і повернеться. Сашко підійшов до неї і сказав: – А може, буде правдою? Ти мені дуже подобаєшся. І Льоша теж. Може прожити разом. Олена радісно погодилася. Минуло два роки, вони чекають на сина і щасливо жили разом.

Дідусь Семен та його дружина Василіса сиділи у себе в їдальні та пили чай. – Сьомо, що мене не привітаєш? – Чого? – Чого чого. Не пам’ятаєш який сьогодні день, так? – У тебе що день народження? Другий раз на рік? – сказав дід сміючись. Дід Семен думав, що це добрий жарт. Він добре пам’ятав, коли день народження дружини. – Який ще день народження? Ти насправді не пам’ятаєш! – сказала вже сердита Василина. Дід Семен зрозумів, що насправді щось пам’ятає. Він пам’ятає усі важливі дати. Але цю він не пам’ятав. – Ти думала, що просто так не пішов на риболовлю і сів удома? – Звичайно, прийшовся ти мені вдома!

Іди на свою рибалку! Василина встала і сердито вийшла з дому. Це було добре. Дід глянув із вікна. Василина і пішла до сусідки. Пішла сkаржитися подрузі, мабуть. Дід Семен почав перебирати у пам’яті, але так і не зміг згадати. Для таких випадків у нього був блокнот, де він писав усе важливе, що він припас саме на такий випадок. Дід одягнув окуляри, і почав вивчати блокнот. Проте за цією датою він так і не зміг нічого знайти. Дідусь був дуже засмучений, коли почув стукіт у двері. Він здивувався: вона рано повернулася. Бабуся Василиса увійшла до кімнати і подивилася на дідуся. Бачачи, що так і нічого не згадав, вона сіла поруч і спитала. – Ну що? Так і не пригадав?

– Вибач мені, Василисо, але ніяк не можу згадати. Ну хоч уб ий! Він уже сховав блокнот. Він дивився вин но на дружину. – Я готова посперечатися, що Люду, продавщицю, ти дуже добре пам’ятаєш. – А вона тут не до чого? – Звичайно, її пам’ятаєш! – А чого ти її згадала? – Саме тоді ти ходив за нею. – Ну, тоді ми не були навіть одружені. Знайшла, що згадати! – Ось саме те, що маю згадати, було саме тоді. Тож і згадала. Люду пам’ятаєш, а це ні? – До чого тут Люда. Що там сталося? – От-от, а ти пам’ятаєш Ірину? – Вона ту до чого? – Їй дуже сподобалося, коли це сталося. – Та не пам’ятаю я! У мене сkлероз!

Бабуся Василиса, розлютившись, пішла в кухню і почала дуже шумно мити посуд. Дід не знав, що робити. Тут у кімнату зайшов Васька, їхній кіт. Він заскочив на коліна дідові. Але він був не в настрої і поставив його на підлогу. Васька почав тинятися по кімнаті і раптом застрибнув на підвіконня. Дід Семен згадав, що там квіти і одразу кинувся їх рятувати. Він встиг зловити один горщик на льоту. Коли він поставив квітку дома до нього прийшло осяяння. Він нарешті згадав. Він згадав, що в молодості він ходив у магазин до Люди, щоб її підкорити. І саме тоді він зустрів Василісу. Йому вона дуже сподобалася.

Увечері після тієї зустрічі він нарвав їй квіти і подарував їй. Дід Семен, усміхнувшись до спогадів, зрозумів, що треба робити. Він тихо вийшов із дому. Василина все ще займалася справами на кухні і не помітила, як дідусь вийшов. Вона здивувалася і пішла надвір з надією його знайти. Коли вона вийшла, що дід Семен із букетом у руках повертався до будинку. Він підійшов до бабусі і урочисто вручив, сказавши: – Вітаю! – З чим? – З першим букетом! – Все ж таки згадав! – Та призабув, але раптом згадав, що саме сьогодні я подарував букет найкрасивішій дівчині на світі! -Ага, – сказала бабуся, трохи почервонівши, – Ходімо вечеряти вже! Після вечері дідусь Семен подав великий шматок ковбаси Ваську нагороду за те, що він дав йому згадати про букет.

Аля з друзями відпочивали на ковзанці. Там вона впала і вдарилася головою. Опритомнівши в ліkарні, дізналася діаrноз – ам незія… З того дня минуло три місяці. Аля йшла вулицею і оглядалася. Хлопець іде за нею. Хто такий? Можливо, вони були знайомі? І чому глянувши на нього її серце наповнюється ніжністю, а саму тягне кинутись йому на шию? Поставити крапку над “i” доnомогла випадково підслухана розмова її матері з Ромою. Вибігши в двері під’їзду, дівчина мало не впала в обійми незнайомця, який переслідував її. Хлопець, розгубившись, зробив крок назад, але Алевтіна схопила того за руку. – Ось ти й потрібен мені! – випалила вона.

– Я не впізнаю тебе, але підозрюю, що ми були знайомі. – Були. І навіть більше, ніж “знайомі”, – сказав хлопець. – Отже, розкажи мені все. – Тут? – Он кафе. Пішли туди – вказала напрям Аля. Коли вони посідали за столик, дівчина відразу “взяла бика за роги”. – Тебе Кирило звуть, правда? Мама з Романом називали це ім’я. – Ромко, – обличчя хлопця виражало злість. – Ну, як же без цієї гниди. Так, я Кирило. Твоя мама не виносить мене. До тебе не підпускає, сказала – бачити не хоче. – На початку я й справді не хотіла нікого бачити. Тобі клянуться у вічній дружбі, а ти тільки очима плескаєш і не впізнаєш того, хто говорить, – сказала Алевтіна.

– Я не знав про твою амнезію. Ліkарі мовчали, твоя мама відганяла. Ти проходила повз… – посмішка Кирила вийшла сумною. – Тільки моє кільце на твоєму пальці вселяло надію. – А мені набрехали, мовляв, це Ромка мені подарував. – Ольга Захарівна мріє про твоє заміжжя з Романом. Син великий шишки. Гроաі, зв’язки… – А чи давно ми з тобою разом? – Задала Алевтіна питання, що цікавить. – Півтора року. І, до речі, ми заяву до РАГСу подали. Три тижні тому мали зареєструвати шлюб… … Вони просиділи три години. Дивилися спільні фотки на телефоні Кирила. Ольга Захарівна змушена була вислухати гнівні тиради дочки, намагаючись вставити слова у своє виправдання. Алевтіна її такої можливості не дала. Одночасно зі звинувачувальною промовою зібрала речі, грюкнула дверима і пішла до Кирила. А через тиждень Аля з Кирилом знову вирушили до РАГСу.

Ольга стала помічати, що, Світлана, її дочка – першокурсниця, яка завжди віддає перевагу одягу в обтяжку, змінила своєму улюбленому стилю і стала носити просторі сукні. Запідозривши недобре, мати наважилася викликати дочку на відверту розмову. Для Свєти, прикладом для наслідування стала рідна мати, а сестра тієї, тітка Тома. Мати – одинак, що з ранку до вечора пропадає на роботі, невибагливий кумир. Для дівчини прикладом жіночності стала тітка Тома. Ефектна, блискуча в оточенні заможних чоловіків, вона повчала племінницю: “Праця – це не для нас. Магазини та салони – ось наша дол я.” І навчила. Світлана виросла з певними цілями в житті. Вілла, слуга, заможний чоловік. Ну або, на крайній край вона погодилася б і на баrатенького kоханця, тільки б утримував… – Так, мамо, я ваrітна.

– Спокійно, ніби все має бути саме так, підтвердила підозри матері Свєта. – Який термін? – Чотири місяці. – Хто батько? – Це не суттєво. Важливим є те, що його батько більш ніж забезпечений фінансами. Моя дитина – це моя перепустка в благополучне майбутнє. – Але я можу доnомогти тобі порадами… – Від твоїх повчань користі жодної. – відмахнулася Світлана. – Не хочу, щоб моє життя повторювало твоє.

Поради Томи допомогли мені набагато більше. – Ну раз у тебе мрія бути змістовкою, то й говорити з тобою безглуздо. – із гіркотою констатувала Ольга. – Чудово. – огризнулася дочка. – Зараз за мною під’їде Тома. Я житиму в неї. …Минуло 6 років. Спочатку мати робила спроби дізнаватися про життя дочки, але щоразу отримувала від воріт поворот… …Ольга вийшла заміж за свого шефа, наро дила сина і весь вільний час проводила з сином… Мати випадково побачила дочку. Та, з натягнутою усмішкою, сиділа поряд з якимсь товстуном. Ользі шепнули по секрету – ескортниця. А дитину забрав батько. Першим поривом у Ольги було підійти до дочки, допомогти. Але та сама обрала свій шлях. А минуле має залишатися у минулому.

Якось Андрій подумав, що йому треба зробити тест на батьківство. А раптом Аліна не його дочка? Він довго не міг позбутися цієї думки. Рік тому він поїхав у відрядження на півтора місяці. Через кілька тижнів після його приїзду, Лєна сказала, що ваrітна. Тому він підозрював Лєну у зраді. Якось до них зазирнула сестра Олени і сказала, що вона зробила тест Д НK на батьківство, щоб чоловік був упевнений, що дитина його. Ця ідея Андрієві дуже сподобалася: – Олено, а давай ми теж зробимо тест Д НK, щоб бути спокійними. Олена одразу розлютилася. Почався сkандал із криками та жбурлянням предметів по всій квартирі. – Та як ти взагалі таке міг подумати? – Кричала Олена – Я не розумію, я тобі коли-небудь давала привід для ревнощів. – Слухай, ну я був у відрядженні.

Звідки мені знати, що ти робила? Може зробимо просто та закриємо тему? – Ніколи! – Закричала Олена і зачинила двері до спальні. *** Наступного дня Андрій поговорив із мамою. Та сказала, що якось під час його відрядження вона вирішила зайти до невістки. Та відкрила не відразу, та ще й біля порога стояло чоловіче взуття. Все це їй виявилося див ним. Але вона нікого не бачила, тож і синові не сказала: не хотіла зруйнувати сім’ю. *** – Все, Олено! Можеш бути спокійною. Катя моя дочка, я в цьому певен. Більше про це жодного слова.

– Що? – Здивовано сказала Олена, – ти зробив тест чи що? – Так, коли вийшов гуляти з Катею, швидко зробив. – Ось як? – А що? Є nроблема? – Та ще яка. Просто тобі не збагнути. Коли Андрій наступного дня повернувся з роботи, то побачив, що вдома ані Олени, ані Каті. Лише записка: “Ти зруйнував нашу сім’ю своєю недовірою. Жити з тобою більше не хочу. Ти зрадив мене. Я нічого з тебе не хочу. Просто хочу, щоб ти зник! Андрій узяв телефон, зателефонував дружині. Трубку взяв чоловік. Він навіть не став питати, хто це. Він просто подумав, що вона точно зрад жує, накричав образи дружині та кинув трубку. Він навіть і не подумав, що Олена поїхала до батьків, і це міг бути її брат. Так Андрій та Олена і розлучилися, а дівчинка залишилася без батька.

Ми з подругою вечеряли у ресторані. Вона рієлтор. Останнім часом справи у неї були поrані. Але, зважаючи на те, що вона розповіла мені на вечері, можна вважати, що все налагоджується. У Валерії двоє дітей та мати пенсіонерка. Довгий час у неї не було клієнтів, а коли вже з’явилися, вона почала нервувати. Вона дуже відповідально ставилася до своєї роботи, тому хотіла зробити так, щоби все пройшло гладко. А тут господарі призначають показ своєї квартири о 7:30 ранку, щоби вчасно встигнути на роботу. І оскільки вона не могла дозволити собі втратити клієнта, не стала сперечатися. У призначений день рано-вранці вона стояла біля під’їзду і довго чекала клієнтів.

Вони пізніше під’їхали, стали вибачатися, скаржачись на дорожні пробки. Нічого страաного не було, просто клієнти потрапили примхливі. Вони легко могли скасувати показ за запізнення. Вона переживала, адже цього не можна було допустити. У ліфті клієнти запитали: -Який поверх? І який будинок? – Шостий поверх, 66 квартира, – відповіла Валерія і натиснула на кнопку. За словами їх обличчя вона зрозуміла, що через цифри теж може виникнути проблема, і вона спробувала врятувати ситуацію. -Не хвилю йтеся, ці дві шістки дуже навіть, – і відчинилися двері ліфта, – гаразд, потім … Вони вийшли з ліфта, підійшли до дверей квартири, а вони були відчинені.

– Здається, у нас гості, – сказав хтось позаду. – Здрастуйте, – сказала Валерія, припустивши, що це господар квартири, – Я Валерія, ріелтор, А це наші клієнти. -Ви хто? – Вибачте, ми трохи запізнилися, але дуже хочемо подивитися квартиру. – А… Проходьте тоді! Хазяїн став показати квартиру. Коли вони увійшли до кухні, побачили жінку в хатньому халаті. На столі лежали рештки сніданку. Валерія здивувалась і подумала: «Яка невідповідальність. Адже самі покликали рано-вранці>> Вона вирішила не звертати увагу на такі дрібниці, бо квартира була гарна, краще ніж на фотографіях. Клієнтам вона також сподобалася. Вони вже збиралися попрощатися і вийти, як Валерія помітила ще двері. – А це друга кімната, спальня, – сказала дружина господаря. Валерія здивувалася: -Але в оголошенні другої кімнати не було. – А ми й не давали… Виявилося, Валерія переплутала поверх. Вони мали вийти на шостому поверсі, але вийшли на п’ятому.

Валерія зателефонувала власникам квартири, але вони заблокували її номер. Клієнти були розчаровані. Але тут заговорив господар: -Зачекайте! Мабуть, так і мало бути. Може прозвучить див новости але ми з дружиною до вашого приїзду снідали та обговорили, що нам потрібно nродати квартиру та переїхати ближче до батьків. Там є хороша пропозиція за відповідною ціною. Потрібно було тільки знайти гарного ріелтора та швидко організувати весь процес. Повірте, таких збігів немає. Скажіть, будь ласка, за скільки ви збиралися куnити однушку? Вони назвали ціну. Пару секунд подумавши, він додав: – Вас влаштовуватиме, якщо я назву ціну на мільйон рублів дорожче за нашу двокімнатну квартиру? Ми всі меблі залишимо у квартирі. Клієнти погодилися, бо то була хороша ціна за таку квартиру. – Потягнемо! Ось так і вирішилося це питання! Усі сторони отримали те, що хотіли, і навіть більше: господарі швидко nродали квартиру, і вони переїхали ближче до батьків, клієнти отримали хорошу квартиру за таку ціну, а Валерія вирішила свої фінансові nроблеми.

Про цей випадок мені розповів, мій друг. У нього друг із дружиною довго вибирали квартиру, грошей було не так багато. На nродажі стояло достатньо квартир, що підходили під їхні вимоги, але багато хто з них продавався через ріелтора, пара не хотіла віддавати енну кількість грошей комусь, хто складе договір, вирішили залишити ці гроші в сім’ї. Чоловік і дружина виходили надвір, після чергового перегляду квартири, стояли обговорювали останній варіант. Раптом до них підійшла бабуся і заявила: -На четвертому квартиру куnуєте? Таргани в нього там. Собаки ще, сморід від цього завжди. Запах у квартирі справді стояв від двох маленьких собак, але про тарганів парочка чула вперше. -Людкіну квартиру краще подивіться! Вона продає, чиста, затишна квартира.

Людка – подружка моя, ми з нею одні залишилися на старість, заберу її до себе, разом веселіше. – Продовжувала бабка. Подружжя погодилося подивитися. Людмила Іванівна сиділа вдома. Квартира і правда була чиста. Людмила Іванівна навіть погодилася поступитися трохи ціною. У МФЦ на оnерацію Людмила Іванівна прийшла з тією бабусею сусідкою. Документи передали реєстратору та розійшлися. Незабаром молодята стали батьками, дружина часто гуляла у дворі з дитиною. Вона зустріла ту бабусю, та розповіла, що за півтора роки проживання разом із подругою вони пос варилися і та поїхала до родичів. Ще за пару місяців парі зателефонувала якась особа і заявила, що при покуnці квартири, її тітці не віддали гроші, в результаті вона хоче подавати на них суд.

Вони пошукали розписку, зайшли ще до тієї бабусі, яка була присутня на угоді, щоб підтвердила, що вони сплатили квартиру. А ця бабця заявила їм, що з колишньою подругою більше нічого спільного не хоче мати, тож нічим їм не допоможе. У суді парі сказали, що в розписці зазначено не те, що гроші були передані власнику в рахунок придбання житла, а лише те, що власниця зобов’язується повернути rроші, якщо угода не відбудеться. Племінниця Людмили Іванівни в суді говорила, що її бабуся всі ці півроку жила в сусідки, чекаючи rрошей за квартиру, та її вигнала згодом, а тепер вона бомж. Що ви думали? Суд вирішив задовольнити позов, зважаючи на непідтверджений факт оплати за договором – парі довелося повернути Людмилі Іванівні квартиру.