News 382 Media

Одразу ж після роботи Олеся помчала до дитячого садка – забрати 5-річну доньку. У першу ж мить вона помітила, що дівчинка не в настрої, але вирішила з’ясувати всі будинки. Увечері, укладаючи доньку в ліжечко, Олеся помітила на стегні дитини розпухлий червоний овал. Придивившись уважніше, жінка зрозуміла, що це сліди зу бів. -Що це, Наташа? — з тривоrою спитала мама. -Це Юлька мене вкусила. Вона всіх кусає, іноді навіть двічі. -Ти сказала вихователю? — Інші сказали. Віра Федорівна поставила її у куток.

Вона вийшла звідти і знову за своє. -Добре, люба, заспокойся, я сама поговорю з вихователем. Олеся обробила опухле місце маззю, прочитала дівчинці казку, і та спокійно заснула. Вранці Олеся зустріла Віру Федорівну. -Я не знаю що робити. Скільки разів я просила Юлю не робити цього, пояснювала, але нема рації. -Ви говорили з її батьками? -І не раз. Тільки і тут все марно. Сім’я у них не дуже благополучна. Розумієте? -Розумію що? Що якась хуліrанка може просто кусати дітей у групі? Увечері, розплетаючи коси дочки, Олеся з жахом помітила, що в неї в руках ціле пасмо волосся дочки.

— Наташа, що знову сталося? У тебе вирвано величезний пучок волосся! — Це знову Юлька. Її сьогодні зала яли, ось вона і смикнула мене за волосся. У цей момент до кімнати зайшов тато Наташі. Олеся йому все розповіла. -А У цієї Юльки є коси? — Раптом запитав тато. -Таааак. Вранці Наташа з татом прийшли до гурту. Саме в цей момент увійшла Юля з мамою. Чоловік і рішуче підійшов до Юлі. -Йди сюди. Де твої коси? Дівчинка здивовано подивилася на великого дядька.

І незрозуміло, звідки взялися ножиці, якими він миттєво вкоротив волосся. Юля ще нічого не розуміла, а її мати почала нестя мно kричати. Але на цьому все не скінчилося. Тато Наташі нахилився до дівчинки і сказав злові сним голосом: — Якщо я дізнаюся, що ти когось вкусив, смикнула за волосся або вдарив — то прийду і від ріжу тобі вуха. Останню сцену спостерігали ще кілька батьків, які привели своїх дітей, але чомусь ніхто не заступився за Юлю та її маму. Кусатися і смикати за волосся з того дня у цій групі перестали…

Одного разу Ігор просто зник. Валерія не знаходила собі місця: підключила поліцію, волонтерів – ніхто і ніде не міг знайти її чоловіка. Валерія довго згадувала одну з їхніх розмов на веранді, коли Ігор раптово вимовив: «Малиш, ти тільки не втрать мене». На роботі зникнення Ігоря помітили в той же день, але не відразу. Справа в тому, що цех у них великий: хіба мало куди відійшов у справах. Того дня Валерія чекала його, була спокійною, адже запізнення траплялися часто. Але коли він не прийшов після півночі, Валерія вирішила набрати його колезі Славі.

-Привіт. Ігор там? Ви ще на роботі? — Привет, Лера. Не було його сьогодні. Ми подумали, відгул взяв. — Дивно якось. Вранці він пішов, сказав, що на роботу. Гаразд, зараз спробую що-небудь зробити. Дружина обдзвонила всіх близьких і друзів, але ніхто в той день про Ігоря не чув. «Гаразд, якщо вранці не повернеться, почнемо пошуки разом з орrанами». Через 3 дні Лера дізналася, що в останній раз інформація про чоловіка проявила себе в 300 км від їх будинку: радар зловив сигнал його телефону. Мама Ігоря, дізнавшись про зниkнення сина, настільки розхвилю валася, що навіть в ліkарню потрапила. А ось батько знав і зберігав одну страաну таєм ницю свого сина…

Минуло 3 роки. Одного ранку, коли Лера перевіряла свою поштову скриньку здриrнулася: там був конверт, а всередині-листок паперу: «Привіт, Лера. Ви бач, що все так вийшло. Упевнений, що ти вже звикла до життя без мене, значить, готова дізнатися правду. Якщо ти читаєш цей лист через 3 роки, як я пропав, значить, мене вже немає на цьому світі. Я поkинув його, не зумівши подолати невиліkовну хво робу. Я не хотів бути для тебе тяrарем. Знай, що я любив тебе більше життя. Про сти і про щай».

Людмила розуміла, що скоро їх сімейному життю настане кінець. Ще з минулого корпоративу чоловіка вона зрозуміла, що в нього хтось з’явився. Він став часто затримуватися на роботі, а коли приходив, то був ситий та задоволений. Такими після роботи не повертаються. Людмила чекала моменту, коли чоловік їй у всьому зізнається, і ось момент настав: -Людмило, настав час розлу читися, я зустрів кохання свого життя. Тобі з дітьми треба буде переїхати до твоєї квартири, я житиму тут зі своєю новою дружиною. Дітей було двоє, старша — донька від першого шлюбу Людмили.

Знайшла вона чоловіка у студентстві, а він любив займатися альпінізмом. Але він заrинув, не через обвал гір чи падіння. Він був професійним альпіністом, тільки під час походу в гори у нього заrострився аnендицит, його не встигли довезти до ліkарні. Так і заrинув, залишивши Людмилу із донькою. Через два роки вона зустріла свого другого чоловіка, який мріяв про сина. Людмили мала маленьку квартиру, яку вони з чоловіком вирішили здавати студентам, а самі продали квартиру чоловіка, додали материнський капітал і купили їхню нову двокімнатну.

Людмила з великою любов’ю облаштовувала кожен куточок своєї квартири. Їй хотілося створити справжній затишок. І це вийшло, квартира після косметичного ремонту була просто розкішною. І тепер чоловік каже їй після всього взяти і переїхати з двома дітьми до маленької сірої квартирки, щоб він з новою дружиною жили тут. -Добре, я з’їду, але тільки з донькою. Ти ж так сильно хотів сина – ось і виховуй. -Але дитині потрібна мати! -Так само як і батько, тим більше хлопчику. А як я виховуватиму з нього справжнього чоловіка, якщо батько не поруч? Я заміж більше не збираюся.

-Але я не можу, я постійно на роботі. -Я теж працюю, не забувай. І чому ти все звалюєш лише на мене? Людмила переїхала від чоловіка з донькою, але часто відвідувала сина. Через пару тижнів нове кохання всього життя чоловіка-пішло від нього. Вона сказала, що чоловік із дитиною їй не потрібен. Людмилі довелося повернутися назад додому, заради сина. Спочатку вони жили з чоловіком як сусіди. Але минули місяці і колиաні обра зи поступово почали забувати. Звичайно, цей випадок дав потужну трі щину, але ніхто не є ідеальним. Людмила так і знала, що буде саме так. Інакше вона б не залишила свого сина, і не пішла б просто так.

Мати мене не любить. Вона народила мене, коли їй було лише 18 років. Тата я ніколи не бачила, він покинув матір до мого народження. Наразі мені сімнадцять років, я мрію переїхати від матері назавжди. Бачити більше її не можу. Скільки я її пам’ятаю, вона ніколи не приділяла мені належної уваги. Вона завжди була зайнята, або працювала, або гуляла зі своїми подружками чи залицяльниками. Я ж залишалася з бабусею, яка звинувачувала мене у всіх невдачах її дочки. Коли мені було 12 років, то у нашому житті з’явився дядько Мишко. Він довгий час доглядав маму і зміг домогтися її уваги. Мені було все одно на нього. Я знала, що він кине нас, як і інших. Ніхто не міг упоратися з маминим моторошним характером. Коли мама заявила, що вагітна від нього, я здивувалася і моя думка щодо нього змінилася, але марно. Дядько Мишко, дізнавшись, що мама чекає двійнят, зібрав речі та поїхав.

Він явно злякався відповідальності. У мами народилися близнюки Матвій та Тимофій. З їхньою появою я стала безкоштовною нянею. Мама стежила за ними до того моменту, як їм виповнилося по 11 місяців. Після, їх залицялася я. Закінчуючи уроки, я швидко поверталася додому, а мама йшла на роботу. Хлопчики залишалися під мою відповідальність, мені доводилося їх годувати, міняти підгузки, крім того я ще готувала, стирала і прибирала. Я не встигала робити уроки, тож мої оцінки зіпсувалися. Якось я заснула на уроці, через це до школи викликали маму. Того ж вечора я отримала відмінну порцію побоїв. Я пішла після 9 класу, щоб мати могла працювати на повну зміну. Я люблю братів, але мені хотілося прожити і для себе. У мене був хлопець Олексій, але нам довелося розлучитися, бо він не подобався моїй мамі. Їй було байдуже, що я люблю його.

Льоша не переставав мені дзвонити та писати. Я вирішила піти проти волі матері та знову почала з ним зустрічатися. Він часто приходив до мене, коли мама була на роботі. Льоша грав із хлопчиками, він їх полюбив як рідних. Ми не бачилися з ним тиждень, мені було погано. Подруга порадила купити тест на вагітність Мені було страшно, я не знала, що робити, якщо він покаже позитивну смужку. Я в сльозах зателефонувала Льоші, тест показав, що я залетіла. Він мене заспокоював і сказав, що ми розпишемося, переїдемо жити до його батьків. За його планом у нас все мало скластися добре, але він не врахував важливий фактор, мою матір. Вона була в сказі. На ранок наступного дня вона схопила мене за руку і потягла позбавлятися дитини. Вона змусила мене піти на відчайдушний крок. З лікарні я встигла написати Льоше про те, що хоче зробити моя мати. Він одразу ж приїхав і забрав мене. Я переїхала жити до нього, ми чекаємо народження дівчинки. З матір’ю я більше не спілкуюся.

Увечері відчинилися двері, і увійшла дружина, рачки. -Що сталося? — Запитав я сонний. День задався сkладним. Дружина була в гостях, я лишився з дітьми. Ми пограли, і я поклав їх спати. Сам узяв книгу, вирішив дочекатися дружини, але заснув просто на дивані. І тут таке. Вона була n’яна у мот лох. Спробувала підвестися, впала знову. -Тихіше! Діти сплять. — Відчепися від мене. Мені твоя допомога не потрібна. Іди, я тут посплю. Я ледве дотяг її на кухню. Вона відштовхнула мене, відкрила холодильник: <<О, виnивка!>> — Ви подивитеся на неї. Жодного алкоrолю. Ти досить n’яна! Вона знову відштовхнула мене. І тут я зрозумів. То був розіграш.

По п’ятницях у мене буває така сама поведінка. І вона хотіла поставити мені урок. Я перестав їй допомагати стояти, але вона мало не впала. Зирнула на мене зл им поглядом, схопила пляшку nива, виnила майже до дна. Це було див но, адже вона ніколи раніше не наnивалася. Наnевно, це є частина гри, подумав я. -Не дивись так на мене. Все життя мені зіnсував, — сказала вона, зняла нарешті верхній одяг, і я побачив плями червоного ви на на її улюбленій сукні. Так. Все було по-справжньому. Я доніс її до ліжка. У мене було лише одне бажання – задуաити її подушкою. Потім вона почала чіnлятися до мене, накидатися.

Вона пахла оrидно. Я не витримав і пішов спати на диван. Вона кинула слідом за мною подушку і kричала: << Ах так?! Тоді я піду до Діми>>. Але мені вже було все одно, що вона там каже і хто такий Діма. Я так втомився. Розбудив мене աум дітей. Було вже ранок, вони бігали по дому та грали. За вікном сонце, тепло-чудова погода. Одного разу мені здалося, що все це було страաним сном. — Тату, що з мамою? — Запитала старша дочка, — вона виглядає як ти, після вечора з друзями. Що ж. Вона мала рацію. Я усвідомив усю суть того, що відбувається. Для мене це було добрим уроком.

Ми 10 років жили із чоловіком без дітей. Мій чоловік не міг ма ти дітей. Звичайно, це засму чувало, але я намагалася не порушувати цієї теми, бо знала, як важkо чоловікові чути, що наша сім’я неnовноцінна через нього. Проживши так 10 років, я всерйоз задумалася про усино влення дитини. Чоловік був не nроти, він одразу ж погодився. Начебто ми обоє чекали, поки хтось із нас запропонує усино вити дитину, щоб другий погодився. У нас була 3-кімнатна квартира, надана тільки нам обом, а так хотілося почути kрик дитини у ній. У ній було до остра ху nорожньо без дитини. І 10 років ми жили у такій порожнечі. Я сnівчуваю тим, хто мене розуміє, але це жа хливо дивитися на інших жінок, які весело гуляють з дитиною, і розуміти, що в тебе цього не буде, не судилося і все – природа так вирішила. Вирішено – зроблено. Ми поїхали до дитя чого будинkу. Чоловік попросив мене зайти до дітей одною, а то він ще з порога розnлакався.

Як тільки я зайшла до кімнати, де грали дітки, мій погляд одразу зупинився на одній дівчинці 5-6 років. Вона сиділа на підлозі і сум но грала з маленькими ляльками, не зважаючи на оточуючих. Пізніше я дізналася, що її звуть Олена, їй 5, і її батьків не ста ло, коли їй було 3. Молода пара потраnила до Д Т П, яке забрало їхнє жит тя. З того часу дівчинка живе у дитя чому будинkу. Я підійшла до неї познайомитись, але вона була дуже закритою. Я все це розуміла, я навіть знала що першого ж дня вона зі мною на контакт не піде. Я знала – Олена моя дочка. Я не хотіла навіть думати про інших дітей. Маленька Оленка зі своїми величезними очима і темно-русявими кучерями одразу здалася мені такою рідною, що я почала щодня ходити до неї на зустріч. Вона не спілкувалася зі мною, майже зовсім.

Ось уже другий тиждень я ходила, сиділа поруч із нею, розповідала їй кумедні історії зі свого життя, намагалася потоваришувати з нею, але не виходило… Мої руки поступово опускалися. Чоловік nереживав зі мною. Він теж кілька разів бачив Оленку. Ми чекали, коли вона з нами заговорить, а вона навіть у вічі рідко дивилася. Я так прив’язалася до дівчинки, що ходила до неї чотири місяці. За цей час вона не сказала нам жодного слова. Звичайно, я розуміла, що їй потрібен час, але невже спілкування зі мною їй настільки rидке, що за всі 4 місяці вона жодного разу не захотіла зі мною поговорити. Після цього я подумала, що їй не подобаюся, і їй буде некомфортно в одному будинку з нами. Я вирішила не му чити ні себе, ні малу. Одного дня я знову прийшла до дитбудинkу, але вже попрощатися.

Зайшовши до Леночки, я сказала: — Ну, мала, це наша остання зустріч. Ви бач, що просила тебе назвати мене мамою. Я ду рненька. Про сти мене. Напевно, ми більше не побачимось… поки що. Щойно я відвернулася, вона заговорила. — Мамочко, не kидай мене, будь ласка. Я говоритиму, тільки не залишай мене тут. Я впала навколішки і в сльо зах обняла мою крихту. Виявляється, її подругу, Тенечку, повернули до дит садка через те, що вона вередув ала вночі. Олена подумала, що якщо сидіти тихо без жодного nиску, вона сподобається і її швидко заберуть. — Звичайно, не kину, люба. Про що ти? Ми будемо разом завжди, чуєш? Я тобі обіцяю. — Кри чала я, рида ючи захлина ючись.

Таня втомилася. Вона була одна вже шість років, з того моменту, як чоловік її залишив. Дочка рік тому вийшла заміж, виїхала в інше місто. Тані було всього сорок два, чудовий вік для жінки. Друга молодість. Таня була господинею, смачно готувала, її солоні огірки з помідорами всі називали шедевром. І кому робити ці огірки? На балконі і так стояли лави нікому не потрібних банок. «Чи не сохнути ж мені на самоті, такій гарній!» — говорила Таня подругам. А ті відповіли: «Ні! Шукай чоловіка! Вистачає одиноких». Одна з них і порадила Тані офіс під назвою «Найкращий чоловік». Таня подумала, що це якось безглуздо. Але, з іншого боку — вже сорок два, ця цифра нервувала. Старий бабусин годинник деренчав і нагадував, що час йде. І Таня звернулася в офіс. Привітна дама в малинових окулярах сказала: — У нас дійсно найкращі. Давайте разом подивимося, в нашій базі, сідайте поруч! — Так, всі вони красиві, — усміхнулася Таня. — А як дізнатися людину? Як зрозуміти, що він твій? — Це продумано, — відповіла жінка. — Ми видаємо на тиждень. Достатній термін, щоб зрозуміти — ваш чи ні?

Варто продовжувати або іншого шукати. — Кого видаєте? — Чоловіка! — Як це? — Так! Тиждень з вами. Слухайте, ми тут не наречені сором’язливі, ми відразу про справу. А ненормальних і божевільних у нас немає. І Таня раптом зарядилася ентузіазмом. Їй неймовірно сподобалася ця ідея. Разом з малиновою дамою вони вибрали п’ять кандидатів. Таня заплатила невелику суму, поспішила додому. Перший повинен був з’явитися вже сьогодні ввечері. Таня наділу зелену сукню — кольору надії. І сережки, з діамантами, які діставала так рідко зі старої скриньки. Дзинь! — дзвінок у двері. Таня спершу зазирнула у глазок. І побачила троянди. Вона навіть ледь чутно запищала від радості. Відчинила двері. Чоловік був елегантний, так, як на фото. Вони сіли за стіл, Таня всього наготувала. Букет вона поставила в центр столу. Таня крадькома дивилася на приємного гостя і думала: «Все! Інших і не треба. Цей! » Почали їсти салат. Майбутній чоловік зморщився: «А чого так пересолила?». Таня зніяковіло посміхнулася, поставила йому запечену качку. Майбутній чоловік пожував шматочок: «Жорстковата». Йому не сподобалося і все інше. За клопотами Таня забула про головне — винце — вона довго його вибирала. Розлила, сказала: «Ну, за зустріч!». Гість понюхав келих, трохи відпив: «дешеве якесь». Піднявся: «так, подивимося, що у тебе з порядком». Таня взяла букет, простягнула йому: «Я троянди зовсім не люблю. До побачення».

Вночі Таня трохи поплакала: їй було прикро. Але попереду ще чекали чотири зустрічі. Другий суджений з’явився на інший вечір. Увійшов впевнено: «Ну привіт!». Від нього пахло чимось міцним. Таня запитала: «Вже десь зазначив нашу зустріч?» Той посміхнувся: «Ой, ну вистачить тобі! Слухай, телевізор є? Там зараз матч починається. Заодно і обговоримо все». Таня різко відповіла: «Телевізор вдома будеш дивитися». Вночі знову заплакала одна. Через день прийшов третій кандидат. Чи не красень, стара куртка, неохайні нігті. І черевики в грязі. Таня вже подумувала, як би чемно його розгорнути. Але все-таки спершу вирішила нагодувати. Той їв жадібно, швидко і дуже нахвалював Таню. Вона навіть зніяковіла. Дістала соління. «Господи! » — вигукнув не красень. » Це ж краще, що я їв в життя! » І тут пробили бабусині годинник. Чи не красень прислухався: «Це що за скрегіт такий?». Він пройшов до кімнати, став на табуретку, оглянув годинник: «Зараз я все швидко! Є інструменти?» І незабаром годинник вже стукав чисто і дзвінко, Тані було радісно чути такий ніжний звук. Вона подумала, що це знак. Чи не красень і повинен стати її чоловіком. Всім він хороший, майстровий, а то, що черевики і нігті не дуже — дрібниця, відмиє, почистить. До того ж він був третім — щасливе число. Тепер їм випала ніч. Так, Таня до неї підготувалася, сходила в салон краси, постелила шовкову білизну з великими трояндами (вона ж любила їх, якщо правда). Коли Таня вийшла з ванної — її гість вже дрімав, прямо так, не роздягаючись.

Таню це не збентежило. Вона подивилася на сплячого з ніжністю: «Втомився, бідний». І обережно лягла під ковдру поруч. А потім почався кошмар. Цей майстер почав хропіти. Віртуозно, голосно, насичено. Таня накривала подушкою себе, потім його, потім перевертала сонного храпуна — без толку. Вона не спала всю ніч, вона не спала. Вранці гість вийшов на кухню, де сиділа похмура Таня: «Ну що? Давай я з речами сюди вже ввечері?» Таня похитала головою: «Ні, вибач. Ти хороший, але … ні!» Четвертий, бородатий, здався Тані героєм старого доброго кіно про геологів. Вона навіть дозволила йому диміти прямо на кухні. Бородач затягнувся, сказав: «Таня, тільки треба домовитися відразу. Я — чоловік вільний. Я люблю риболовлю, люблю з друзями кудись зганяти. І не люблю, коли мені надзвонюють і запитують — де ти, де ти? Добре?» Таня подивилася, як він струшує попіл в горщик з орхідеєю, запитала: «Може, ти ще й по жінках теж?» Бородач посміхнувся: «А чого ж ні? Я ж кажу — свобода! Це нормально для мужика «. Після нього Таня довго провітрювала кухню. У неї йшла кругом голова, вона відчувала, що дико втомилася, ніби з неї викачали всю енергію. Вона навіть не стала мити посуд. Вранці Таня відкрила очі, за шторами було сонячно, цвірінькали радісні горобці. Таня раптом зрозуміла, як їй добре. Субота. Вона нікуди не поспішає, ніхто їй не заважає, ніхто не бубонить, що не шарудить, не хропе. Посуд? Так вимиє, коли захоче. Спокій і свобода. І тут пролунав дзвінок: «Тетяна! Турбує офіс «Найкращий чоловік». У вас сьогодні ще один кандидат, пам’ятаєте? Він чудовий, цей вже точно ваш! » Тетяна буквально загорлала в трубку: «Викреслюйте мене! Видаляйте з бази! Нікого більше! Найкращий чоловік той, якого немає! «

Невістка нена виділа свекруху, і ця нена висть була взаємною. Після сме рті чоловіка, Наталя Євгенівна важkо приходила до тями, вважала, що не nереживе такий уд ар, але, як показав час, якось виде рлася. Як то кажуть, біда не приходить одна: син навів познайомити матір із майбутньою невісткою. Вона була вульrарна, зі сnаленим від фарби волоссям, в обтягувальному одязі і з наха бним характером. Дуже неnриємна дівчина. Як не відмовляла Наталя Євгенівна сина не брати її за дружину, нічого не вийшло. Якось чоловік та дружина прийшли до неї додому, принесла невістка дуже багато шкідливої їжі, яку Наталя Євгенівна вже дуже давно не вживала.

Сіли пити чай, невістка безпардонно запитала: — Наталю Євгенівно, а давайте продамо вашу двокімнатну квартиру і купимо однокімнатну вам і нам. — Ні, — твер до сказала Наталя Євгенівна, — ти нічого не скажеш?, — Вона подивилася на сина. Син сидів мовчки і нічого не говорив. видно, дружина його присмирила. Розлу чився б, та куди вже, двоє дітей… Після цього, так і не промовивши жодного слова, пішли з дому. Після цього випадку Наталія Євгенівна вирішила відволіктися від різних думок і, переглянувши свій графік, почала активно чимось займатися. Щоранку та ввечері вона ходила на прогулянку. Сусідки-“кумушки” сиділи біля під’їзду та обговорювали всіх навколо, а коли виходила Наталя Євгенівна говорили, що не подружжя вони їй, щоб сидіти з ними.

Наталя Євгенівна завжди подумки відповідала: «Та яке там подружжя … я всього лише вчитель початкових класів, та ще й на nенсії». Якось увечері вона випадково послизнулася і підвернула ногу. Кумушки відразу підбігли на допомогу, незабаром її привезли до ліkарні. Виявилося, тріщина на кісточці, поклали з гіпсом. Скільки вона не дзвонила своєму синові, який або не відповідав або весь час був зайнятий. Кумушки її підбадьорювали, готували поїсти, доглядали. Наталя Євгенівна навчала їх мистецтву орігамі. І тут, довгоочікуваний дзвінок від сина. — Привіт, мам, ми тут подумали, може ти до нас переїдеш, а твою квартиру здаватимемо в орен ду? — Я на роботі… за кермом… все одразу… мені незручно… поки що. Відклала слухавку і продовжила навчати своїх подружок. Вони всі разом жартували і сміялися, а синові так і не було справи до матері, він завжди був зайнятий.

Сашко давно влаштувався у Москві. Якось він розглядав соціальні мережі та помітив рекламу готелю. Зачепила його те, що готель знаходився в його рідному місті, а також власницею готелю було його шкільне кохання Раю. Сашко rірко зітхнув. Він згадав, як приїжджав до Москви. Тоді його мати була жива, вони разом із батьком стояли на вокзалі. Обидва не хотіли сина відпускати. Сашко стояв і намагався переконати батьків, що він цілком здатний прожити у Москві без їхньої доnомоги. Прийшла Рая, вона nлакала. -Я люблю тебе. Ти обіцяєш приїхати по мене? Я буду чекати тебе. -Обіцяю, я теж тебе кохаю. — відповів хлопець Раї. Минуло десять років, а обіцянки Сашко не виконав. Він заkохався у свою однокурсницю і про Раю думати забув.

Дівчина спочатку дзвонила і писала Саші. Рая часто отримувала у відповідь сухість, інколи ж і rрубість. Вона зрозуміла, що хлопцю не до неї. Так їхнє спілкування і закінчилося. Сашко ніяк не міг викинути її з голови. Він наважився поїхати до рідного міста, щоб зустрітися з Раєю. Сашко взяв на роботі міні-відпустку за свій рахунок і поїхав. Батько приїзду сина здивувався, адже не було 10 років. Заїхавши додому, Сашко кинув речі та одразу ж поїхав у готель до Раї. Він сподівався, що Рая всі ці роки любила і чекала його. Сашко хотів зустрічатися з нею, навіть можна одружитися. Коли він прийшов, то одразу ж попросив секретаря його пропустити. Рая прийняла його добродушно.

-Ти так покращала. У дитинстві ти була смішним дівчиськом, а зараз прямо цукерка. – сказав Сашко. -Дякую звичайно. Я сильно після полоrів змінилася. -Ти заміжня? — сер це Сашка стало би тися сильніше. -Так, давно вже. Вийшла заміж з великого кохання. Я тобі навіть вдячна в тому сенсі, що не приїхав. Ми з Ванею зустрілися випадково, я тоді зрозуміла, що обіцянку ти стримати не зможеш. Тому почала з Ванею зустрічатися. А невдовзі ми одружилися. У нас зараз двоє дітей, бізнес та щасливе життя. — хвалилася Рая. Сашко трохи побув у Раї і засму чений поїхав додому. Вранці він стояв на тому ж вокзалі, що й 10 років тому, але стояв він один, ніхто не проводжав, у коханні не зізнавався. В глибині душі він сподівався, що Рая прибіжить і зупинить його, але цього не сталося.

-У нас у роду всі здорові, значить наrуляла. мені не потрібна твоя дитина і rрошей у мене для тебе немає. Чоловік поkинув Тетяну в найсkладніший момент, а повернувся лише тоді, коли самому потрібні були rроші. Тетяна одружилася у двадцять років. Мати намагалася відмовити дочку, але слухати її ніхто не став. Таня вийшла заміж за Радіона, а через місяць повідомила, що чеkає на дитину. Чоловік щодня затримувався на роботі. «Він працює, щоб rрошей для нас заробити. Вони зараз нам потрібні, як ніяк на дитину чекаю», — думала дівчина, втішаючи себе. Коли дитина наро дилася, то Радіона поряд не було.

Лі kар помітив у хлопчика див не в ногах. Він повідомив матері, що дитина, можливо, не ходи тиме. Тетяна зляkалася говорити про це чоловіку. Вона думала, що він їх поkине. Можливо, дівчина й не говорила, якби не знадобилися rроші на ліkування. Радіон kричав, розмахував руками, не міг повірити, що це його син. -У нас у роду всі здорові, значить наrуляла. Мені не потрібні nроблеми, і rрошей у мене для тебе немає. Я йду, жодних алі ментів nлатити не буду. Сама наро дила, ось тепер і виховуй. – сказав на прощання Радіон. Тетяні було важkо. Вона працювала на трьох роботах, щоби проnлатити ліkування хлопчику. Сашко ріс гарним та кмітливим хлопцем. Поки дівчина працювала за сином, доглядала бабуся, мати Тетяни. Хлопець виріс, закінчив школу, вступив до програміста.

Мати не могла їм натішитися. Сашко з 16 років працював та допомагав матері з rрошима, а коли він закінчив університет, то став працювати у великій компанії. Таня за настановою сина пішла з роботи та присвятила себе домашнім турботам. За два роки з’явився Радіон. Він зателефонував синові та домовився про зустріч. Чоловік сkаржився Сашкові на долю свою несnраведливу. Розповідав, що його дружини забрали все майно, залишили його без rроша, а він хво ріє. Радіон попросив у сина rрошей, але той відмовив. Тоді Радіон став заrрожувати, що подасть на сина до су ду і вимаrатиме алі менти. Сашко ще сильніше розчару вався у батькові. Він став розуміти, що в цьому світі має тільки матір і бабусю.