News 382 Media

Жила сім’я. Чоловік із дружиною та три дитини. Молодший немовля. Чоловік третього не хотів. Говорив, що не зможе потягнути. Але дружина категорично відмовилася переривати ваrітність. Так уже вийшло, що народження третьої дитини збіглося з початком епідемії. Чоловік практично відразу ж втратив роботу. Скорочення штатів. Він знайшов іншу. Через деякий час і ця фірма не витримала, збанкрутувала. Знайшов третю – той самий фінал. Потім його друг запропонував заробити вантажоперевезеннями. У того вже була своя фура, спільними зусиллями набули другої.

І це починання незабаром накрилося мідним тазом. Від цих постійних невдач чоловік став “закладати за краватку”. Випивши, не буяв, а тихо nлакав. Лише зрідка, крізь сльо зи, шепотів: “Каже ж, трьох не потягну”. Те, що поява третьої дитини, початок пандемії та вступ життя сім’ї в темну смугу відбулося практично одночасно, чоловік сприймав як знак згори. Він часто говорив про це. Дружина, звичайно, заперечувала це, стверджуючи, що це простий збіг. Так починалися їхні сварkи. До речі, сім’я живе у столиці, де багатодітним сім’ям покладено різні виnлати. Але rрошей все одно не вистачало. Мати подружжя досить заможна людина. Володіє власним прибутковим бізнесом.

Живе одна за містом, біля власного будинку. Теща готова доnомогти rрошима, але зять став у позу, на кшталт гордий, і відмовляється від доnомоги. Мовляв, не хочу принижуватись. Але ось практично те саме вирішення питання, йому принизливим не здається. Чоловік пропонує дружині з дітьми тимчасово, доки він стане на ноги, переїхати до матері. Не просто пропонує, а навіть жене. Теща дуже рада прийняти дочку з онуками в себе. Своячениця так само “за” таке вирішення проблеми. Але дружина наполягає. Наполягає на тому, що проблеми необхідно долати разом. І ще вона боїться, що коли чоловік залишиться один, то знайдеться та, хто його втішить у своїх обіймах. Так і мешкають.

Вийшло так, що Яна заваrітніла від людини, яка не збиралася з нею одружитися. Та й про дитину він особливо не мріяв. Позбавлятися від дитини було пізно, сама Яна цього не хотіла. Довелося повернутися в будинок батьків. Батьки добре прийняли доньку, без осуду. У них велика трикімнатна квартира, хороший ремонт. Яні виділили найбільшу кімнату, облаштували її для майбутньої внучки. Народилася у Яни дівчинка Машенька. Бабуся і дідусь з перших днів оточив її турботою і увагою. Сама Яна поки не працювала, але дуже хотіла мати якусь незалежність.

За комунальні nлатежі та продукти nлатили батьки. Яна ж куnувала все необхідне Марійці на її виnлати для дитини. Батько Маші так і не з’являвся, звісно і не доnомагав фі нансово. -Мама, залишився рік до садка, але Машенька вже зовсім велика і без мене нормально вдома залишається, не nлаче. Може ти з нею сидіти будеш, поки я на роботу вийду? – Ні, цього ще не вистачало. Ти дитину наро дила, ось і доглядай за нею сама. – Але, мамо, ти все одно вдома сидиш на пенсії. У тебе справ немає, а я хоч на півставки вийду.

І якраз зайві грошики в будинку будуть. – У нас батько нормально заробляє, ти не голодуєш. Не вигадуй мені тут. І так кожен раз. Якщо Яні хочеться піти з подружками погуляти, то мама не погоджується з онукою сидіти. Їй спокійніше, коли дитина знаходиться поруч з Яною. Насправді вона просто боїться, що Яна знову знайде собі чоловіка, і знову заведе відно сини. – Мамо, мені вже 31 рік. Час йде, мені потрібно якось особисте життя влаштовувати. – Ти зараз дитиною своєю займайся, а потім про особисте життя думати будеш. – Так потім вже пізно буде… кому я потрібна буду за 40? – А ось потрібно було раніше про це думати!

З сестрою ми спілкуємося коли як. У неї складний характер. Плюс до всього, іноді вона дуже невдячна. Робота у неї бурхлива, багато чого треба робити. Але добре nлатять. Тому і змогла куnити собі квартиру в новобудові в хорошому районі. Там зараз ремонт йде. Ось з цього приводу вона і подзвонила мені, попросивши доnомогти. Її терміново викликали на роботу, а того дня мали привозити будматеріали. Я повинна була взяти ключі від її квартири у мами і поїхати туди.

Майже дві години витратила на дороrу. Прямо їхати не вийшло б. Потрібно було пересадками. Абияк дісталася туди, привезли матеріали, все оглянула, було так, як сказала сестра. Заплатила працівникам, закрила двері і повернулася до себе. Ключі хотіла віддати мамі на наступний день. Того дня не було більше сил. Просто хотіла прийняти душ. Чотири години витратила на дорогу… Але як тільки я зайшла в квартиру, подзвонила сестра, і грубим тоном сказала, що плитку переплутали. Те, що принесли вантажники, не та плитка, яку вона вибирала.

Але я перевірила назву і код-все відповідало тому, що відправила мені сестра. Вона, мало не кричачи, сказала мені, що треба було відкрити коробки, сфотографувати і відправити їй. Вона б перевірила сама. Але я сказала, що потрібно було про це говорити заздалегідь. А не зараз. Вона образилася, сказавши, що мені просто все одно на її ремонт. Тому і так байдуже ставилася до всього цього. Але якби це було правдою, я б взагалі не поїхала туди. Замість подяки отримала закиди і претензії. І чому я погодилася на все це, знаючи характер сестри? Зараз вона зі мною не спілкується, але таке у нас не вперше. Цього разу навіть кроку назустріч не зроблю. Дістала вона мене.

Пологи давалися мені нелегко. Під час вагітності я набрала всього 10 кг, і це було цілком нормально. Тільки незадоволеним був мій чоловік. Настільки незадоволеним, що почав навіть відкрито знущатися з мене. Йому легко було говорити: він дитину не народжував. Тепер кожне його слово супроводжувалося неприємними словами на мою адресу, знущаннями і докорами. У день виписки з пологового будинку він подивився на мене з відразою і зажадав, щоб цього живота через тиждень не було. Але живіт нікуди не йшов — я була товстою і ненавиділа себе за це. Чоловік казав, що я так сильно ожиріла, що йому навіть огидно дивитися на мене. Він навіть став спати у вітальні на дивані, щоб мене не бачити. За його словами, я була настільки жирною, що сама ледве-ледве поміщалася в ліжку. Я б сама рада скинути кілька кг і бути такою ж стрункою, як завжди була. Але через кесаревого розтину я змушена була чекати мінімум два місяці. Мені не можна було тяжкість піднімати. Все дійшло до такого маразму, що він просто одного разу повернувся додому з якоюсь дівчиною і зажадав мене піти. Я в шоці була, стояла і дивилася на них, не в силах поворухнутися.

Він заявив так: — Тепер зі мною буде жити моя нова красуня, а ти можеш поїхати сьогодні ж! Збирай свої речі і йди подалі. Я й гадки не мала, куди йти. До батьків я не могла піти — вони самі жили в маленькій квартирі, не могли ж вони і мене прихистити в своєму маленькому будинку. Подруг у мене зовсім не було — з ними я вже давно перестала спілкуватися. Залишалася лише свекруха — людина, яка мене ненавидів всією душею. Вона не пропускала можливості самої познущатися наді мною, присоромити за що-небудь. Коли я очікувала її у нас в гостях, я просто влаштовувала швидку прибирання, щоб уникнути її нападок, а й тут мені не щастило. Вона завжди знаходила привід для причіпок. І ось як мені піти в будинок цієї жінки, яка буде тільки рада моїй ситуації? Стала швидко речі збирати, щоб виїхати в невідомість. З кімнати чую, як чоловік розговорив зі своєю мамою, і потім зайшов до мене і зажадав почекати свекруха, яка сама хоче вигнати мене. Ну вже немає, такого задоволення я їм не заподію. Я стала ще швидше збиратися. З’явилася на порозі свекруха і перше, що вона зробила — дала гучну сильну ляпас своєму синові.

— З дуба впав, чи що? Зовсім з розуму вижив! Виганяєш свою дружину з немовлям на вулицю. Так яким чудовиськом повинна бути людина, щоб так вчинив з власною дитиною? Збирай свої речі зараз же, забери свою швабру і йди звідси. А ти, — звернулася вона до мене, -перестала ну-ка ревіти і поклала всі речі назад. Іди до мене, мій солоденький, — забравши з моїх рук малюка, м’якше стала сюсюкати дитини. — Куди я піду? Це мій будинок! — почав було чоловік. — Мене це взагалі не цікавить. Великий хлопчик вже — знайдеш собі дах над головою! Котися звідси! — Ви ще побачите, на що я здатний, — погрожував він і вийшов зі своєю дамою. Свекруха покликала майстра, щоб змінили замок двері, і сама залишилася зі мною в будинку тієї ночі, зажадала припинити ревіти і зібратися заради сина. Ця жінка все життя мене переводила, а зараз стала ближче всіх — вона допомогла мені в найважчий момент мого життя. Через день до нас у будинок принесли повістку в суд: чоловік справді не збирався залишати все так. На кухні сиділи і пили чай зі свекрухою. Вона все думала про те, де прокололася під час виховання сина!

Родичі нареченої Анжели метушилися перед весіллям. Тітка була власницею кафе, де відбуватиметься само свято, вона особисто допомагала прикрашати зал. Наречений – Юрко теж допомагав у підготовці. Щоправда, з його боку його ніхто не підтримував. Мати Юри – Емма Василівна була категорично проти Анжели і більше весілля. -Та вона якась селище. Нікого пристойніше знайти собі не міг? Подивися, як вона одягається. Жах якийсь, джинси рвані, волосся в незрозумілому пучку. -Мамо, зараз така мода. А Анжелу я люблю не через зовнішність. У Анжели тільки тітка жила в місті, решта рідні з села. Дуже веселі та життєрадісні люди. Але Емма Василівна аж до весілля не хотіла знайомитися з ними, навіть з Анжелою. -Звичайно, їй вигідно заміж вискочити за міського хлопця. У тебе ось 3-кімнатна квартира та машину нещодавно купив. Такі дівчата тільки й шукає нареченого на всьому готовому. -Мамо, як ти не розумієш. Для меркантильних жінок я жебрак. Квартира все одно твоя, а машину в кредит узяв. Настав довгоочікуваний день весілля.

З боку нареченого прийшла лише Емма Василівна зі своєю сестрою. Інші гості були з села. -Подивися на цих неосвічених. Стільки п’ють, сміються на все горло, мені аж гидко тут перебувати, — почала скаржитися Емма Василівна своїй сестрі. На весілля прийшла бабуся Юра, мати його батька. Емма Василівна розлучилася з чоловіком ще давно, а все тому, що він моряк і весь час пропадає у відрядженнях. Наречена тут же підбігла до бабусі, почала цілувати її, вони швидко потоваришували, веселощі тривали. Тамада підійшла до незадоволеної Емми Василівни, настав час говорити тост для молодих. -Дорогі діти. Дякуємо за це свято, яке ви влаштували, все дуже смачно. Я хотіла б побажати вам щастя, але для цього варто подорослішати. Анжела так багато випила шампанського, адже треба думати про здоров’я, все-таки майбутня мати. Та й про квартиру вам треба подумати.

До села ви не поїдете, а в кого в місті житимете? Невже в мене? Ну хоч, мабуть, Анжела тільки цього й хотіла. Після цих слів Юра сидів блідий і дивився на підлогу. Йому було дуже соромно за матір. Наречена втік у сльозах, а бабуся пішла її заспокоювати. Згодом Юра взяв під руку матір, викликав таксі, і вони поїхали. -Ти зіпсувала мені весілля, і моє майбутнє життя. Анжела мене бачити не хоче. -Ну от і добре. Хоч так відв’язався нарешті. Опівночі приїхала бабуся Юри. -Збирайся онучок, я поговорила з Анжелою. Все у вас буде гаразд. А щодо житла не турбуйтеся. Житимете в моїй квартирі, я все одно під старість років у село збиралася їхати. А так мій подарунок вам на весілля. -Ааа, ось уже й бабу на свій бік переманили, — фиркнула Емма Василівна. Але її вже ніхто не чув, радісний наречений повертався на весілля.

Мої батьки пішли під вінець тоді, коли у мого батька було двоє дітей від першого шлюбу. Через деякий час народилася я. Ми щасливо живемо всі разом, великою родиною. І мої старші брати для мене найрідніші, хоч у нас різні мами. Я не знала всіх таємниць, які від мене приховували батьки, бо була ще мала. Одне я знала точно: тато один раз на місяць кудись зникає на цілий день. Хоча я і була дитиною, але думала зовсім про дитячі речі, переживала, що тато має коханку. Я боялася, що мої батьки розлучаться. Одного разу я попросила його сходити зі мною на футбольний матч нашої місцевої команди. Він сказав, що в цей день не зможе, тому що у нього є справи. Які справи можуть бути важливіше рідної дочки? Я навіть образилася на папу за це. А ввечері не витримала і сказала мамі: — Мам, мені здається, у тата є інша жінка, а може і інша сім’я. Він кудись зникає на цілий день, без пояснень, а ти його відпускаєш! — Прийде час, і ми з тобою підемо до цієї іншої жінки, щоб провідати її. Я тоді зовсім не зрозуміла, що мама мала на увазі. Моє цікавість узяла верх і я не придумала нічого кращого, як простежити за татом.

У той день він, як завжди, рано вийшов з дому і кудись подався. Я сказала мамі, що біжу до подруги, а сама побігла за ним. По дорозі тато купив квіти. Яким же моїм здивуванням було, коли я побачила, що тато прийшов на цвинтар. — Навіщо йому так рано на кладовище? — подумала я собі. Папа підійшов до якоїсь могили, поклав квіти, запалив свічку і сів на лаву.Так він просидів кілька годин, нерухомо. Мені набридло за ним спостерігати і я, спантеличена, повернулася додому. Вдома я відразу запитала у мами, до кого тато ходить на цвинтар, на що мама мені сказала: — Ти що, переслідувала його? Оля, так не можна. Але, якщо тобі вже так хочеться про все дізнатися, то я тобі розповім. Багато років тому, ще до того, як ми з твоїм татом знали один одного, у нього була дружина Наталя. Вона в дуже молодому віці — їй було всього 28 років — смертельно захворіла. Шансів врятувати її не було, вона дуже важко і болісно вмирала, а твій тато був поруч з нею до останньої хвилини.

Він дуже любив її. Уяви собі, побачити, як людина, з яким ти планував провести все життя, без якої ти собі не уявляв існування, вмирає і ще й так тяжко. А ти не можеш нічого вдіяти. Після цієї трагедії, тато кожен місяць, того числа, коли не стало Наташі, ходить на її могилу, щоб побути з нею, поговорити, розповісти про дітей. — І ти не ображаєшся на нього, що він до сих пір не забув її? — Звичайно, ні. Я була готова до того, що в нашому житті буде ще одна жінка. Я рада, що він її не забув. Твій батько дуже добрий і вірний чоловік. Він любить мене, по-своєму, я в цьому ніколи не сумнівалася. Я сама іноді ходжу з ним до Наталі. Хоча ніколи її не знала, але впевнена, що вона була чудовою дружиною, мамою і жінкою. Наша розмова перебив тато: він чув все, про що ми з мамою говорили. Зайшовши в кімнату, він сказав мені, що в наступний раз не треба потайки за ним стежити, посміхнувся мені і додав: — Я люблю вас над усе в світі і ніколи ніщо не проміняю, що не сумнівайся в цьому. Але я відчуваю обов’язок перед Наталею, тому час від часу ходжу до неї, щоб вшанувати пам’ять.

З відчиненого вікна було чути скандал великої родини. Сусіди вже ніяк не реагували на них. Це було звичною справою. Сім’я була не п’є, вночі вони поводилися тихо. Отже, в поліцію звернутися нема за що. Всі терпіли нескінченні крики. Але так не завжди. Спочатку квартира належала бабі та дідові. Вони спокійнісінько жили, їхня донька вийшла заміж і з чоловіком Олексієм вони оселилися у своїй квартирі в центрі міста. Потім народилася внучка Оленка. Поки Альона ходила до університету, бабка захворіла. За нею потрібен був догляд, тільки дід працював постійно. Вирішила донька зі своїм чоловіком Олексієм тимчасово приїхати за бабусею наглядати. А їхню квартиру здали в оренду. Ось так і влаштувалися, і бабуся під наглядом та від квартири гроші отримують. Оленка тим часом знайшла собі нареченого Романа. Зіграли весілля та переїхали жити у квартиру до Романа.

Правда вона була однокімнатною, але все-таки окремо. І тут батько Оленки-Олексій вплутався у тренінг особистісного зростання. Вбухав туди всі гроші, і сім’я влетіла у великий борг. Навіть збиралися квартиру у центрі продавати. Тут ситуацію врятуй сам Роман. Він був співзасновником такого тренінгу, тому вибачив батькові Олени великий обов’язок. Але Олексій все одно відчував себе боржником, тож почав копити гроші, щоб віддати в сім’ю доньки. Тим часом Роман із Альоною зайнялися ремонтом своєї квартири та тимчасово переїхали до бабусі з дідусем. Після ремонту вони здали квартиру в оренду та отримували такі ж доходи, як їхні батьки від своєї квартири у центрі. Але тут Роман став почуватися єдиним господарем великої квартири. Дід вирішив поставити його на місце: -Ти тут особливо свій характер не показуй. Квартира взагалі моя, тож мовчіть тут усе. -Як це твоя, то я її отримала від компанії.

А ти собі вже приписав, — почала обурюватись баба -Твоя? Ну і вали до своєї компанії! -Олексій винен мені велику суму, а те, що я її не вимагаю, ще не означає, що все забуте, — нагадував Роман. Олексій не міг терпіти такого приниження і на накопичені гроші купив Романові машину. Але той навіть не зволив свою дружину Олену відводити у справах, чи бабусю до лікарні, чи маму Олену на роботу. І на цьому ґрунті щодня були скандали. Всі один на одного кричали. Дід знову не витримав і почав: -Все, вистачить у цей готель грати. Кожна сім’я має свою квартиру. Не розумію, що ви у нас на шиї сидите? Ідіть у свої будинки та будуйте сімейний затишок. Все, розбігайтеся. Після речення діда всі замовкли. Через два місяці сім’ї роз’їхалися. У квартирі діда та бабки настав спокій та спокій. Так, родичі стали більше тішити, може, теж заспокоїлися.

Рік тому моя дочка наро дила. До народження дитини я не помічала, яка вона марнотратна. Але після nологів вона стала кидати rроші на вітер. Її ніби підмінили. Не розуміла, що з нею. Вона стала куnувати повзунки, сорочечки – сотнями. Я сама виростила трьох і намагалася їй пояснити, що дитина дуже швидко росте, вона не встигне все поносити; свекруха говорила те ж саме. Одного разу принесли повідомлення на ім’я дочки з післяплатою в розмірі 1200 до ларів США. Я мало не зомліла : як можна маленькій дитині куnити таку дороrу куртку ?

Навіщо така дороrа річ однорічній дитині ? Навіть моя шуба стільки не коштує! Я думаю, моя дочка з глузду з’їхала, інакше як пояснити такі шалені витрати на шматок ганчірочки ? Я лопнула від злості, мої нерви не витримали. Два дні тому вона прийшла до мене вся сльозах ; попросила rроші; мовляв, вдома їсти нічого, чоловік мало заробляє. Гроաей стало мало. Я nосварилася з нею. Злюся і на зятя: чому він дає rроші дружині, яка витрачає їх на всякі дур ниці ? Спробувала з дочкою поговорити, але вона слухати мене не стала; заявила, що більше не буде просити rрошей у мене:

“Не втручайся в наше життя, це моя дитина, у неї повинно бути все хороше, у неї є батько і він повинен забезпечувати сина. А ти не лізь з порадами. Не твоя справа. Я не потребую в твоїх подачках”. Спробувала поговорити з зятем. Він сказав, що багато разів намагався напоумити дружину, але вона істеричка, чути нічого не хоче, лає чоловіка, загрожує розлученням. Я запропонувала зятю подати на роз лучення і платити алі менти. В такому випадку вона не зможе стільки витрачати і, можливо, схаменеться. Мене турбує інше: ким стане мій онук при такій матері. Або потрібно її закрити в nсихлікарні ? Вона втра тила здоровий глузд.

У моєї мами див на звичка. Вона віддає мої речі, і не тільки мої, іншим людям. У дитинстві, коли вона комусь віддавала наші іграшки, моя молодша сестра влаштовувала сkандали, кричала, ридала, а я була спокійною ; і мамі вдалося змусити мене думати, що тим людям іграшки потрібні більше, ніж мені. Було прикро, але я мовчала. Сестра тижнями не розмовляла з мамою, я їй говорила, що мама знає свою справу. Роки минули і нічого не змінилося. У десятому класі я захопилася малюванням на комп’ютері. У нас був старий графічний планшет. Планшет потребував ремонту.

Тоді у мене не було необхідної суми – і я вирішила накопичити rроші на ремонт. Сховала планшет в найдальший кут, подалі від маминих очей. Через деякий час сума була накопичена, я могла віднести планшет в ремонт. Я стала шукати планшет, але не змогла знайти його; перерила весь будинок, але так і не знайшла. Я, здається, здогадалася, хто може знати його місцезнаходження. Увечері, коли мама була вдома, я запитала у неї, де планшет. Вона спокійним тоном сказала, що віддала його своїй двоюрідній сестрі, її синові він був дуже потрібен.

Я ледь в непритомність не впала. Навіщо хлопчикові молодшого шкільного віку потрібен графічний планшет? Просто мама вирішила, що він йому дуже потрібен. Потім мама вирішила, що мені не потрібні мої навушники, моє плаття, моя майка, мій спортивний костюм. Моя подруга попросила притримати у себе її намет. Коли вона повернулася з відпустки, виявилося, що мама віддала намет своїй подрузі, але ж я маму спеціально попередила, що намет чужий. Я пішла до її подруги, пояснила ситуацію і забрала намет. Вдома влаштувала такий сkандал, що мама до кінця свого життя не забуде. Мама накинулася на мене, сказала, що їй соромно за мене, що я така жадібна. Я твердо вирішила зняти квартиру і з’їхати.

Пам’ятаю, у дитинстві мама завжди говорила, мовляв, вчись добре, щоб виїхати з цього міста і більше не повертатися. Вона так говорила про моє рідне місто. Справа в тому, що наше місто досить маленьке. Тут усі один одного знають і це дає їм можливість обговорювати кожного мешканця, його життя, погляди, кроки тощо. Наше місто з’їдає своїх мешканців повільно, але – вірно. У ньому складно жити самостійно, жити для себе, не враховуючи думки оточуючих, адже в такому разі ти опинишся ізгоєм у суспільстві. Загалом ми з моїм нинішнім чоловіком з одного міста. Ми любили одне одного вже там, у рідному місті, але зустрічатися почали, коли я ще навчалася в університеті, а він уже працював, і все це у столиці. Хоч ми й любили одне одного, але наші ніжні почуття не скасовували той факт, що нам не було де жити.

Вірніше, жили ми в різних гуртожитках, але на орендовану квартиру нам rрошей не вистачало. Тоді ми вирішили вкласти свою енергію в наше спільне майбутнє. Після універу я бігала до гуртожитку, залишала сумку та бігла на роботу. Я працювала офіціанткою. У нього був такий самий графік, тільки він не з універу бігав на роботу, а з однієї роботи на іншу. Ночами ми теж підробляли – мили під’їзди у наших гуртожитках, а у вихідні писали курсові на замовлення. Так ми заробили перші rроші і зняли собі квартиру, правда роботу ніхто не скасовував. Через рік мій тоді ще хлопець отримав підвищення, а я знайшла роботу за фахом, і нас з’явилася можливість відмовитись від підробітків.

Після квартири ми почали збирати rроші на весілля, а після весілля, яке ми називаємо просто вечір із батьками в ресторані після РАГСу, ми почали жити метою куnити власне житло. У нас вийшло. Я дуже пишаюся за це нами, адже ми вдвох піднімалися з самих низів… разом, доnомагаючи та підтримуючи один одного у найскладніших ситуаціях. Як тільки ми купили квартиру, так одразу ця новина розлетілася по нашому рідному місту. До нас чи не щодня стали приходити далекі родичі, родичі родичів та “друзі”. Це дуже мене злило, але куди нам було подітися? Одного разу мені зателефонувала троюрідна тітка чоловіка і попросила нас прийняти її двоюрідну племінницю до себе на рік, а то негоже дівчині жити в гуртожитку. Це мене вивело з себе. Я висловила їй усе, що думаю про такі, як вона. Тітка здивувалася, образилася, більше не дзвонить. Якщо чесно, вона й раніше, як би, не дзвонила. Після цього я почала надсилати всім контакти та адреси готелів у нашому місті, коли ті просять до нас. Усі від нас потихеньку відстають. Вони ображаються, але благо, нам від того нічого.