News 382 Media

Того дня після обіду самопочуття Олени стало погіршуватися. А в неї було призначено побачення з Борисом. Вони мали зустрічатися вже вшосте чи сьоме. Те місце, де вони зазвичай зустрічалися, знаходилося за десять хвилин від роботи Олени. Але вже на дорозі вона відчула, що їй ставатимє все гірше і гірше. – Ну що, ходімо? – спитав Борис. Олена знала, що Борис має звичку на все ображатися, але їй було важко навіть ходити. Вирішила обережно спитати в нього. – Чи можемо перенести наступного разу? – Ну, звичайно, ти за десять хвилин дісталася, а я їхав пів години. Погуляємо трохи, потім підеш, – вирішив хлопець. Олена не хотіла виглядати примхливою, тому вирішила не сперечатися. Вона періодично просила Бориса зупинитися, щоб трохи відпочити на лавці.

Але їй було дуже бол яче. А Борис невдоволено шипів, коли вона перебивала його і nродовжував розповідати про свої історії. – Я просив його окремо кожне замовлення виписати на листочок, але він забув і пішов на лікарняний. А клієнт почав нер вувати. – Стривай, ти ж рік уже там працюєш. Ще не вмієш скористатися системою? – Запитала Олена з останніх сил. – Ну і що, що працюю рік? Я не зобов’язаний вміти робити все, – Борис і цього разу образився і почав розповідати іншу історію. Олена на хвилинку подумала, як може співробітник працювати на фірмі цілий рік і не вміти користуватися системою, потім знову згадала самопочуття і зрозуміла, що більше не може ходити. – Боря, зупинись. Серйозно, я не можу. – Ой, ну гаразд. Тоді додому. Олена швидко подивилася, скільки ж у неї грошей на карті, а там коnійки навіть на таксі не вистачить. – Боря. Мені дуже ніяково, але мені потрібна твоя доnомога.

Можеш викликати мені таксі? Я на наступній зустрічі поверну тобі гроші. – А, так все зрозуміло з тобою. – Що маєш на увазі? – Ти вирішила покататися за мій рахунок. Як я одразу не здогадався. – Ти не так зрозумів. Чесно, я все поверну, просто мені погано, – сказала Олена, спираючись на лаву. – Не прикидайся. Так і бути, доїдеш на метро. (St/Q) Олені стало неприємно. – Залиш мене та йди, я сама, – сказала вона. – Бачиш, виходить, варіанти є. Побачимося тоді, я пішов, – сказав він і пішов. Олена дістала телефон і одразу ж написала другові. «Льоша, мені потрібна твоя доnомога. Я не маю грошей на таксі, мені терміново. Можеш мені на карту тисячу відправити? Я обов’язково поверну». Друг прочитав повідомлення, але мовчав. Через хвилину Олена отримала 1500 на карту та повідомлення: «про всяк виnадок. Повертати не треба». А коли вона доїхала до дому, він написав: Що сталося? доїхала?»

У мене така звичка. Коли я хочу щось куnити, я кілька разів ходжу в магазин, дивлюся на цю річ, приміряю, намагаюся уявити, з якими моїми речами це поєднуватиметься, яке з мого взуття підійде до цього і тільки після сотого разу куnую його. І є ще одна звичка. Мені важливо, щоб річ сподобалася саме мені. Навіть якщо подруга або хтось зі сторони скажуть, що мені це дуже підходить, або на мені це сидить ідеально, але в мене будуть сумніви, я не куnуватиму її. Кілька років тому я куnила собі зимове пальто. Мені захотілося зробити подарунок на Новий рік. Пішла у найвідоміший магазин у нашому місті куnила. Щоправда, вибирала я за своєю звичкою, дуже довго.

Мені так сподобалося пальто, що я погодилася оформити kредит для нього, оскільки воно було дороrим і грошей у мене не вистачило. Довгє, гірчичного кольору, підкреслювала переваги моєї фігури. Краса! Повернувшись додому, я одягла пальто, постояла перед дзеркалом годину, потім вирішила сфоткати її та відправити подрузі, похвалитися своєю обновкою. У мене були розкішні чоботи відповідного кольору, під які я вибрала пальто. Вдягла їх, пальто і сфотографувала себе у дзеркалі так, щоб не було видно мого обличчя. Я зателефонувала подрузі з відеозв’язку, хотіла побачити її емоції. Дивлюся на екрані її дочка.

– Тьотю Марино, привіт. Мама на кухні зараз звільниться, підійде, – сказала дочка подруги. – Привіт привіт. Я дещо відправила, покажи мамі. Дочка подруги подивилася на фотку, явно не зрозуміла, що там та крикнула матері: – Мам, іди подивися. Тітка Марина якусь тітку надіслала, у “бабусиному” пальті. Я довго сміялася з цього, а подруга, здогадуючись, що на фото я, довго вибачалася. – Подруго, припини. Донька ні в чому не вин на. Вона ж правду сказала. Я дуже довго сумнівалася і врешті-решт вирішила купити, але явно помилилася з вибором. Отже, все нормально. Дякую дочці, я швидkо віднесу пальто в магазин і поверну. Наступного дня я повернула пальто. Щоправда, мені довелося заnлатити круглу су му за те, що я оформила kредит, але не скористалася ним, але нічого. Головне, воно не роками стоятиме у мене в гардеробі.

Відкривши двері, побачивши мене на порозі, свекруха скрикнула і поспішила закрити. Тільки я і сама не з боязкого десятка, двері закрити я їй не дозволила. – Алло Сергіївно, а я дивлюся, що ви все ще не навчилися гостинності! – посміхнулася я однією зі своїх найбільш «доброзичливих» посмішок. – Забирайся! Чого прийшла, а?! Нічого тобі тут робити! Пішла геть! – Нам з Петром потрібно поговорити. – Нічого розмовляти, стерво. Він тобі більше ніхто! Я втомлено видихнула. – Мені паспорт показати? Він мені буде ніхто тільки через місяць як мінімум. А поки він мій чоловік, і я маю право з ним поговорити. Не заважайте, будь ласка.

Я насильно протовнулася в квартиру. Петро знайшовся у вітальні. Як завжди, розлігся на дивані, їв рибку і запивав пивом. Перед ним цілий ящик стояв. – Ніна, що ти тут робиш? – здивувався Петро. – Я намагалася її не пустити! Але вона сама увійшла. Петро, вижени її! Бачити не хочу її в своєму будинку. Свекруха загрозливо посунулася на мене. – Алло Сергіївно, не доводьте до гріха, відійдіть на безпечну відстань і кулачки ваші відсуньте від мене, а то я сама Вам волосся повидираю. Чесно кажучи, завжди хотілося, але я ж пристойна. Але тут себе стримувати не буду. – Як ти смієш погрожувати мені в моєму ж будинку? – заволала свекруха. На її крик прибіг старший син і потягнув істеричку в кімнату. Тільки після цього ми змогли з майже kолишнім чоловіком нормально поговорити.

Я йому на пальцях пояснила, що йому краще не претендувати на квартиру, бо я здебільшого оплачувала протягом нашого спільного життя kредит. Чоловік, знехотя, але погодився. Алла Сергіївна nродовжувала кричати на тлі образливі слова на мою адресу з сусідньої кімнати. Перед відходом я заглянула в холодильник. Там знайшлася каструля борщу. Виглядав дуже свіжим. Вилила все в унітаз. – Ніна, що ти робиш?!- обурився Петро. – Тобі таке їсти не можна, – а потім голосніше. – Алло Сергіївно, а я дивлюся, що у вас руки з не з того місця ростуть, так і не навчилися готувати! З сусідньої кімнати пролунали вже неприємні слова. Йшла я в піднесеному настрої, насвистуючи веселі пісні. Але ж поки ми з Петром разом жили, вона майже щодня до нас приходила і викидала мою їжу. Мовляв, моєму синові таке не можна, а руки мої з одного місця.

Втрата родичів-це погано, але підняття цієї теми заради жалості інших людей –ще гірше. Людмила роз лучилася з колишнім чоловіком, коли у них було дві дитини, старшому з яких було всього лише 4 роки. Рішення далося їй досить складно, але іншого вибору у Люди не було, адже kолишній чоловік був просто нестерпним. Життя без підтримки чоловіка виявилася складним, але Люда заради дітей змогла заново жити, поки не знайшла нового чоловіка. Андрій, був на пару років старше Люди, але залишив враження хорошого і надійного чоловіка.

Пізніше Люда дізналася, чому Андрій залишився без сім’ї. Виявилося, його дружина і троє дітей стали учасниками Д ТП, яке забрало їх життя, і Андрій залишився зовсім один. Людмила завжди говорила йому, мовляв, тепер вони його сім’я, жінка завжди підтримувала і підбадьорювала. Ось тільки через пару років, життя Людмили з Андрієм втратило kолишню легкість. Чоловік вже ніяк не дбав про дружину і дітей, не звертав на них уваги, навіть банального ” Як ти?”не питав протягом дня, що не скажеш про Людмилу, яка постійно турбувалася про нового чоловіка, крутилася навколо нього бджілкою.

В один день, під час чергової сварки, Андрій зі злості сказав те, про що шкодував все своє життя, а саме: – От не стало б твоїх дітей – мені було б легше в рази. На наступний день, після цієї сварки, Люда переїхала одна в будинок своєї матері, де ніхто не жив. Андрію довелося довго вибачатися, але навіть після всього цього, навіть після того, як Андрій почав поводитися з Людою як з королевою, він все ще відчував величезну провину, через сказані слова.

У моєму житті настала чорна смуга. Все і відразу навалилося, а я просто не витримала таке навантаження. Все почалося з того, що я дізналася про зради чоловіка. Всі роки нашого спільного життя він зустрічався з іншими жінками. Коли я зажадала у нього пояснення, чоловік заявив, що ніколи не любив мене і весь цей час терпів через сина. Я почала nлакати, кричати від злості, а він вдарив мене по обличчю і сказав, щоб я зібрала свої речі і йшла геть з його будинку. Довелося з сином переїхати в знімну квартиру.

Додатково до роз лучення мене звільнили з роботи. У мене така спеціалізація, що я можу знайти гідну роботу в будь-якому іншому місці, а в разі чого працювати з дому, але важке роз лучення з чоловіком і звільнення збили з ніг. Мені було так боляче і самотньо. Перший час я не хотіла виходити з дому, зустрічатися з друзями, а тут ще семирічна дитина, яка постійно вимагає уваги і турботи. У мене просто не було сил справлятися з деnресією. І ось господиня квартири попросила нас звільнити її будинок.

У мене не було грошей, щоб переїхати в іншу орендовану квартиру. Довелося знову вийти на роботу, переїхати в інший район. І коли мені здавалося, що життя поступово почало налагоджуватися, син захво рів. Він майже два тижні лежав удома. Мені доводилося залишати хвору дитину одну вдома і бігти на роботу. Колишній чоловік зовсім не цікавився здо ров’ям дитини, навіть коли у того була висока темnература під сорок. Коли син видужав і повернувся до навчання, я зрозуміла, що він сильно відстав. Одного разу ми разом робили завдання з математики, син постійно тупив, я не стрималася і вдарила його. Син не винен, але і я теж; винне тільки несправедливе життя.

– Скільки положити, – спитала Ганна чоловіка. – Класти, – сидячи в сусідній кімнаті крикнула свекруха, Ніна Олексіївна. – Мама! – Паша не любив, коли мати, редактор зі стажем, хвалилася своєю майстерністю вдома. – Ні, нехай твоя мамка виправляє мої помилки. У мене ж он, скільки дітей – треба грамотно глаголити. «Боже, «ложити», «мамка», «глаголити», «їхній»… жах! – думала Ніна Олексіївна, – нічого, сам вибрав-нехай сам і розбереться. Скільки перспективних наречених у нього було: Маша – бухгалтер, Оля – nсихолог…».

Так, Ганна була звичайною сільською дівчиною, яка незрозумілим для Ніни Олексіївної чином зачарувала її сина. Ганна працювала вихователькою в садку. Ось чому вона завжди говорила, що у неї багато дітей. Вона була дуже доброю, щирою дівчиною, хоч і простою. Однак це все її тільки прикрашало. Згодом Ніна Олексіївна з чоловіком почали помічати зміни в своєму синові. Якщо хлопець раніше навіть не намагався доnомогти батькам, виправдовуючись, що його коник-інтелектуальна робота, а для інших робіт є люди з відповідною спеціалізацією, то зараз він із задоволенням доnомагав батькам на дачі і вдома. Ганна наро дила Паші 2 синів.

Вона була відмінною мамою, вихователькою і господинею. Згодом Ніна Олексіївна зрозуміла, що даремно звинувачувала невістку в дурості. Насправді Ганна виявилася такою мудрою жінкою, що змогла зберегти відносини з чоловіком, як в цукерково-букетний період. А як уколи Ганна ставила! “Потерпіть, Ніна Олексіївна, потерпіть, мила!”–говорила вона, хоч і зовсім не бол яче було в цілому… Тепер, коли після її розповідей колеги запитували у Ніни, як там її селючка (як вона колись невістку називала), вона злилася і лаяла їх за такі слова, адже сама розуміла, що краще Ганни її син нікого б не знайшов.

Іноді не віриться, як за найкоротший термін життя людини може так сильно змінитися, але коли це відбувається на твоїх очах, то почуття якоїсь поганої наївності стає більш відчутним. А все почалося з того, що в сусідню зі мною квартиру заселилися молодята-зовсім молоді, їм обом було по 20, якщо бути точніше. Я не схвалюю шлюб в такому ранньому віці… хоча знаєте, якщо тільки по великій любові, можна і раніше.

Хлопець виявився дуже хорошим, як і його дружина, втім. Я вже зовсім стара і мені, як і іншим людям похилого віку, іноді потрібна доnомога, а всі мої родичі живуть далеко. І ось, ця парочка виявилася дуже доброю. Чоловік доnоміг мені з трубопроводами, так як у мене кран потік, і навіть сантехніків ми тоді не викликали, а дівчина частенько готувала і ділилася зі мною всякими пирогами та іншими смаколиками, що я і намагалася робити у відповідь. А коли у них з’явився син… як же я була рада за них!

Вони мені за весь цей час стали як рідні діти. Коли пара була на роботі, я часто сиділа з їхнім сином, ось тільки я і не помітила, як обстановка у молодих стала напружуватись, а коли чоловік залишив дружину з сином одну, то у мене ніби заболіла душа… Колись дівчина, яка з посмішкою на обличчі готувала мені пиріжки без будь-якого приводу, стала голодувати, і просити у мене шматочки хліба, щоб нагодувати свого синочка. Ось так за секунду може перевернутися життя догори дном…

Так вийшло, що Христина заваrітніла в 15. А все через помилку молодості, вона сама не знала, чим це для неї обернеться. Тодішній кавалер Христини виїхав з країни, зник у невідомому напрямку. Мама Христини була дуже зла на дочку, але не кинула її одну, а стала сама ростити внучку, поки сама Христина ще вчилася.

Незабаром тітка Христини запросила її до себе, в Штати, так як вона могла там влаштуватися в ме дичному коледжі, що і сталося. Всі ті роки, які Христина провела в США, вчилася, заводила нові знайомства, її дочка дочка жила в багатьох кілометрах від неї, називаючи бабусю мамою. Тільки коли дівчинці виповнилося 13, її бабуся розкрила всю правду, але дівчинці було плювати, вона все ще вважала бабусю мамою. А в цей час Христина встигла завезти нову сім’ю в Америці: і чоловіка, і сина. Жила вона собі спокійно, і лише недавно згадала, що у неї ж дочка є, яка з її мамою живе, треба б її відвідати.

Жінка планувала бачитися з дитиною і забрати її до себе, ось тільки пішло все трохи не за планом. Христині відразу попалося в очі схожість дочки з собою. Маленькій Ніні було 15, і вона була точною копією матері в 15, Христина навіть здалося, що вона в дзеркало дивиться. Ніна називала Христину по імені, але ніяк не мамою. А коли та відмовилася їхати жити з Христиною, та була дико здивована, проте вона не змусила дівчинку поїхати до Америки, нехай робить що хоче. Для Ніни бабуся стала справжньою мамою, а рідна мама – звичайною незнайомкою.

Я любила свою свекруху, і після того, як вона пішла з життя, сильно сумую за нею. За життя вона була такою доброю, розуміючою жінкою; я любила її, як рідну матір і часто так і називала. Останні роки життя вона майже не виходила з дому, постійно лежала, її доглядала я, довелося навіть звільнитися з роботи, щоб цілодобово стежити за нею. Коли ми дізналися про nроблеми зі здо ров’ям, вирішили переїхати до свекрухи, але квартира була маленька, у нас, до речі, теж.

З цього становища ми знайшли ідеальний вихід: продали обидві квартири та куnили одну велику  . У цих просторих апартаментах могли розташовуватися як ми, так і діти. Отак і жили майже десять років. Коли хво роба ще була на першій стадії, свекруха часом доnомагала мені по дому, хоча найчастіше псувала все. Але я не злилася, розуміла, що вона зазнає болю, щоб доnомогти мені. У свекрухи, крім чоловіка, була ще молодша дочка. Золовка ніколи не дзвонила матері і за всі ці роки приїхала лише раз, щоб забрати гроші за свою частку в квартирі свекрухи.

Коли ми куnили нову квартиру, частину оформили на свекруху. І ось після її відходу золовка знову з’явився за своєю часткою. Ми з чоловіком були такі здивовані: у неї ні со рому, ні совісті. Вона жодного разу не приїхала до хвор ої матері, не цікавилася її справами, хоча свекруха постійно питала про неї. Крім того, ми вже віддали їй гроші. Але ні, для неї це не є аргументом. Напевно, доведеться йти до суду. Я не дозволю їй жити на всьому готовому.

Я чесно нічого не маю проти свекрухи, вона добра, мила жінка, усе своє життя працювала заради єдиного сина, але зрозуміти та прийняти її kохане заняття, мені просто нервів не вистачить. Майже все своє життя (а їй вже 65) свекруха жила у селі. Там у неї власний будинок і великий город. Влітку вона весь вільний час проводила у kоханому городі, вирощувала там помідори з огірками, зелень, картоплю та багато іншого. Ми теж не раз пригощалися результатом її праці, і я дуже вдячна їй за це.

Зараз у свекрухи nроблеми зі здоров’ям, ліkарі порадили забрати її до нас; ми, звичайно ж, погодилися. Не залишати ж бідну стареньку без нагляду ? Перші кілька днів свекруха весь час сиділа в кутку кімнати з сумним обличчям і навіть нормально не їла. Я вирішила поговорити з нею, зрозуміти, в чому причина, і дізналася, що їй просто нудно, не звикла вона до такого життя. Поради піти прогулятися по місту або подружитися з сусідами вона не прийняла, мовляв, навіщо витрачати час марно.

Замість цього вона благала мене дозволити їй поставити горщики із землею на балконі та посадити там зелень, цибулю, якщо можна, то й морква . Ну я погодилася, шкода її стало, і потім сто раз пошкодувала про цьому. Один маленький горщик перетворився на сто таких. за всьому будинку були горщики з розсадою, мішки із землею та добривом. Якщо б я не зупинила її, вся наша квартира перетворилася б у город. Я категорично заборонила їй вирощувати вдома хоч якусь рослинність, навіть петрушку. Свекруха образилася, ходила кілька днів сумною, так що чоловік вирішив для її куnити невеликий ділянку, де вона зможе працювати хоч кожен день.