News 382 Media

Люди кажуть, що дитинство — це самий безтурботний період життя. Але моє дитинство було далеко не безхмарним. Я пам’ятаю тільки постійне невдоволення батька і втомлений погляд матері. Вони одружилися не по любові, просто так склалися обставини. Батько мріяв про сина, але наро дилася я. Він мене через це відразу не злюбив. Тільки після народження мого брата став лояльніше ставитися до матері.

Гроші він заробляв хороші, але мамі давав виключно на господарство. Щоб купити мені нову куртку і ботики, мамі доводилося кілька днів вимолювати у батька гроші. На мене він витрачався дуже неохоче. Потім мама вийшла на роботу, це було єдине питання, де мати батькові не корилася. Зараз, коли у мене до самої є сім’я і діти, я розумію, як важко їй доводилося. Вона стежила і за будинком, і за дітьми. Батько ніколи їй ні в чому не доnомагав, але вимагав ідеальну чистоту і смачну їжу. Мамі було дуже складно.

Коли я виросла, то стала їй трохи доnомагати. Але потім вступила до інституту і поїхала до столиці. Там же зустріла Ігоря, і ми одружилися. Потім мама серйозно захво ріла. Батько кричав, що не збирається жити з ін валідом і вигнав її з дому. Я забрала маму до себе, чоловік був не проти. На щастя, вона одужала. Батько знайшов собі іншу жінку. Цього і брат не став терпіти і переїхав жити окремо. Потім ця жінка його кинула, і він приїхав вмовляти маму повернутися. Я маму відмовляла, але вона мене не послухала. Зараз знову живе з цим тираном. Як її переконати, що вона такого ставлення не заслуговує?

Моя подруга Альона має зайву вагу. Вона постійно його со ромиться, хоче його скинути. Може днями ходити голодувати, бігати вранці. Але варто їй смачно пообідати, то всі кілограми назад повертаються. Так Альона со ромляться своєї ваги, що весь час втягує живіт. Від цього вона така скромна і мало розмовляє. Але вона має дуже гарний хлопець Сашко. Якось покликав він свою наречену знайомити з батьками. А я знаю Сашка з дитинства, у нього дуже хороша та міцна сім’я. Мама у Сашка повненька жінка, з червоними щічками, у неї просто відмінне здоров’я, а ще вона такий сміх.

З нею не скучиш. Але як мама Сашка готує, то просто пальчики можна облизати. Вона і курочку запікає, і холодець робить. А у них на городі завжди все добре цвіте. Тато у Сашка теж хороша людина, яка працює. Любить щось своїми руками майструвати, від того в них на дачі так гарно, бо тато Сашка своїми руками все з дерева виготовив. Альона одразу сподобалася батькам Сашка. Така ж пухка дівчина, з русою косою і білими зубками. Відразу видно, що здо рова , наро дить багато онуків. Тільки ось зі столу практично нічого не їла.

Сиділа з жменькою салату і нічого не брала з м’яса. -Оленка, а ти нашу курочку спробуй, така смачна. -Мам, Альона худне. -Навіщо? Вона ж така красуня, їй не можна худнути. І тоді мама Сашка відвела невістку до своєї кімнати. Там з шафи вона дістала свою весільну сукню, вона була просто в пору Альоні. І майбутня свекруха розповіла, що раніше була дуже худою, мало їла, їжа-то толком не було. Через що постійно хво ріла. А потім познайомилася зі свекрухою, і так почала її відгодовувати. Одразу і здо ров’я повернулося і рум’янець на щічках.

Спершу невістка, Галина, Петра Олексійовича «солодко співала»: — Петре Олексійовичу, переїжджайте до нас жити. Вам адже напевно після Ангеліни Гнатівни, важко жити одному. Ми подбаємо про вас, як ви колись подбали про нас. Син Петра Олексійовича давно «ліг під каблук» дружини. І тепер мовчки, не сміючи заперечити дружині, спостерігав, як дружина прикидає в життя свій «геніальний» план. Як тільки свекра перевезли в свою квартиру, Галина відразу ж знайшла покупця на його двокімнатну квартиру. На виручені гроші куnили синові з невісткою однокімнатну квартиру, а для себе Галина придбала дачу за містом. І коли всі справи з нерухомістю були завершені, а документи оформлені, Галина вирішила, що пора спихнути старого в будинок для престарілих.

— Не треба турбуватися, Петре Олексійовичу. Тут вам буде краще, ніж удома. Є з ким поговорити, є медобслуговування, годують відмінно , — так само «солодко співала» невістка, проштовхуючи інва лідне крісло в двері. Син Петра Олексійовича не ризикнув заступитися за батька. Син не ризикнув, а ось племінниця, Ганна, ні перед чим не зупинилася. Дізнавшись про те, що дядька Петю здали в будинок для престарілих, вона, буквально через тиждень, приїхала і забрала його звідти. У свою двушку, де жила з дочкою. Колись дядько, коли Анна залишилася одна з дочкою, сильно доnоміг їй. І тепер вона не могла, совість не дозволила, кинути безпорадного старого без підтримки. Так минуло три роки.

Тут як грім серед ясного неба новина-кузен Петра Олексійовича, з Таллінна, заповідав йому триста п’ятдесят тисяч євро. Галина взявши за шкірку чоловіка і сина помчала в будинок преста рілих. Дізнавшись хто і куди його відвіз, примчали туди. — Поверніть нам старого, ми його забираємо додому, — голосно почала Галина. — А чого це ти тут розкомандувалася, — вийшов до них Петро Олексійович. На своїх ногах. — Петре Олексійовичу, дороrоцінний ви наш, ми вас приїхали забрати додому, — почала леститися Галина. — Твоїм язиком, Галина, зручно буде підлоги мити. Не за мною ти приїхала, а за спадщиною. Тільки запізнилася трохи. Я всі гроші вже Ганнушці подарував. Так що тобі з твоєю підстилкою нічого не дістанеться. Забирайтеся звідси! У Галини, від такої новини, ноги підкосилися. Чоловік і син насилу витягли її на лавку біля під’їзду… А Петро Олексійович з Ганною, пішли дивитися нову, чотирикімнатну квартиру.

Поки я стояв у парку після пар в універі, побачив біля тротуару навпроти бабусю. На ній була стара поношена куртка, під якою виднілася чистенька стара сукня, на ногах були черевики, які трималися буквально на чесному слові, а на голові – тоненька хустка. На обличчі бабусі було стільки зморшок, шкіра була така обвисла, що вона була схожа на яблуко на холоді. Вона стояла на морозі з трохи простягнутою рукою, яку час від часу несміливо опускала… обличчя в неї було таким сумним, що мені здавалося, вона заnлаче будь-якої наступної хвилини… або вона вже nлакала. Я знав, що у мене в кишені є кілька куnюр і вирішив, що віддам їхній бабусі, а поки я дивився на неї і прикидав у голові, ким вона працювала, що з нею трапилося, і де її родина.

Раптом до бабусі підбіrли два 6-класники. Вони по черзі пили пінне з однієї банки. Один із них поклав недопалок у руку бабусю та втік. Другий із гучним сміхом пішов за ним. Бабуся не закричала, нічого не сказала. Тільки-но тихо опустилася на коліна і опустила голову. Щойно я зістрибнув з місця, до бабусі підійшов 3-класник Артур. Я його дізнався, оскільки його сім’я мешкає по сусідству з нами. Мені стало цікаво, я почав спостерігати. Артур доnоміг бабусі підвестися, струснув сніг із її колін, обійняв її, дістав із рюкзака булочки, які пекла його бабуся і всім сусідам навіть віддавала. Потім хлопчик глянув на руку бабусі, кинув на підлогу рюкзак і побіr.

Поки бабуся зніяковіло їла булочки, Артур повернувся. В руках у нього були йод та бинт. Хлопець швид ко обробив рану від недопалка та забинтував руку бабусі. Потім він дістав свинку-скарбничку, яку ховав у куртці та віддав бабусі. Тоді я підійшов до них і почув, як Артур каже: — Я ще зможу накопичити. Вам гроші потрібніші. Мої батьки не лаятимуться, вони мене зрозуміють. Тільки ви не хвилю йтеся, бабусю, не можна хвилю ватись. — Бережи тебе і твоїх батьків Господи, синочку, — сказала бабуся, зрозумівши, що в неї немає шансів відмовлятися від свинки-скарбнички. Я підійшов до неї, віддав гроші. — Яке маленьке, а яке велике серце, — сказала вона, дивлячись на Артура. Потім я наздогнав хлопчика, і ми пішли додому.

У мене є власна квартира. В особистих відносинах це стало лише величезною nроблемою. Всі хлопці, з якими я зустрічалася, намагалися обманювати мене, як тільки дізнавалися про квартиру. Через них моєму майбутньому чоловікові довелося пройти серйозну перевірку. Я росла одна, без любові і виховання батьків. Батько кинув нас, а мати цілу добу працювала. З ранніх років я стала самостійною. Самотність загартовує характер. Я сама вступила до університету, знайшла високооnлачувану роботу. У 25 у мене вже були квартира і машина.

Всі ці роки я активно займалася кар’єрою і забила на особисте життя. Але в один момент зрозуміла, що роки летять, а я досі одна. За рік я зустрілася з різними чоловіками. Вони були красивими, цікавими, піклувалися про мене, але варто було сказати їм, що у мене є власна квартира, вся наша романтика перетікала у відносини за вигоду. І ось одного разу я зустріла того самого. Він був моїм ідеалом. Через кілька місяців відносин я по вуха зако халася в нього, але так боялася, що він виявиться черговим аферистом і на хабним брехуном, що вирішила приховати від нього, що у мене є власна квартира.

Ми жили в моїй квартирі і всі ці місяці хлопець думав, що вона знімна. Він навіть сам платив за оренду. Я не витрачала його гроші, відкладала на майбутнє. Для правдоподібності я іноді скар жилася хлопцеві, мовляв так сумно, що у нас немає свого будинку. — Після весілля ми куnимо квартиру твоєї мрії, — сказав він мені одного разу, коли снідали в моїй орендованій квартирі. І цей день настав. Хлопець зробив мені пропозицію. Після цього мені вже було со ромно його обманювати. Я повернула гроші за оренду і пояснила, чому збрехала йому. — Ого, на ці гроші ми зможемо організувати весілля. Я розумію тебе, не варто вибачатися, — сказав він, міцно обійнявши мене.

Ольга Захарівна жила одна у трикімнатній квартирі. Син із невісткою Галиною винаймали квартиру. Відносини між свекрухою та невісткою були неnоганими, проте невістка ка тегорично відмовилася жити з нею в одній квартирі. Того дня, пізно ввечері, Ользі Захарівні зателефонувала Галина: – Андрій потрапив в ава рію! Його більше немає, — плачучи сказала вона… Прийшла до тями в лі карні. Під час обходу лі кар запитав її самопочуття. — Випишіть мене! Мені потрібно додому! – зажадала Ольга Захарівна. – Ваш будинок зараз — неврологічний інтернат. Як тільки у вас будуть нормальні аналізи, вас відвезуть туди. За кілька днів її справді відвезли до якоїсь богадільні.

Ольга Захарівна попросила зателефонувати, та їй відмовили. «Хво рим не належить!» — сказали їй… Баба Таня була з тих стареньких, яким було цікаво все про сусідів. Хто чим живе та чим дихає. Вона й звернула увагу, що сусідки не видно вже тиждень. Почала випитувати. Дізналася, що ту відвезли на швидкій допомозі. Баба Таня, через свою цікавість, стала з’ясовувати , куди відвезли Ольгу Захарівну. Поїхала до лі карні. Там їй сказали, що відправили хвору до інтернату. Баба Таня попрямувала туди. Її не пускали до хво рої. Ха! Не ту напали! Щоб баба Таня не дізналася всі подробиці – та не було такого й не буде! Пригрозивши адміністрації інтернату поліцією та адміністрацією міста вона досягла побачення з Ольгою Захарівною.

— Танечко! Врятуй мене! – кинулась до неї Ольга Захарівна. — Розповідай, — сказала та. — Як немає сина? – здивувалася баба Таня, коли Ольга Захарівна розповіла свою історію. — Давай сюди його телефон. Добре, що Ольга пам’ятала телефон сина напам’ять. — Тримайся! Я скоро, — сказала перед відходом Тетяна. Як з’ясувала баба Таня, невістка із сином вирішили відправити матір у nсихлікарню і таким чином заволодіти квартирою Ольги Захарівни. Тому й розіграли історію з Д ТП. Ольга Захарівна повернулася додому. Спершу хотіла написати в nоліцію заяву на сина та невістку, але баба Таня відмовила. – Бог їх покарає.

— Куди ти пішла? Сядь на місце! — гаркнув батько. Дівчинка опустила погляд і похмуро поплелася назад, сіла на ліжко. Їй дуже хотілося пограти з Валею та Катею, але тато не дозволяв. Вона дівчинкам дуже заздрила, вони лежали в палаті без батьків і могли робити все, що їм заманеться. А їй майже нічого не можна було, тато на все лаявся. Вона сподівалася, що йому не дозволять з нею в ліkарні лежати, але він зміг вмовити ме дсестру. І тепер вона не могла ні кроку зробити спокійно, боя лася його роздратувати. Увечері дівчата разом вирушили на процедури, а тато залишився у палаті. Соня тішилася, що хоч трохи часу залишиться без суворого погляду батька. Валя її тримала за руку і раптом задумливо запитала: -А Чому тато тебе лає?

Соня розгублено відвела погляд. -Він просто хоче, щоб я слухалася. Насправді Соня була певна, що тато її не любить. -А Де Твоя мама? — Запитала Катя. -Вона нас покинула … -Як це? Дівчата незрозуміло переглянулися. -Вона пішла до іншої сім’ї, у неї тепер інші діти. Тато сердиться на неї, не любить, коли я її згадую. -А Ти за нею су муєш? -Дуже. Валі та Каті стало дуже шkода Соні. У них у сім’ях не було nроблем, вони навіть не уявляли як це Соні. А в палаті батько розмовляв зі своєю мамою і сkаржився на Соню: — Вона неслухняна, веде себе зовсім як Аліса! Вся у матір! Невже з нею треба бути суворішим? Вона мене зовсім не любить. Марія Петрівна приголомшено мовчала, а потім каже:

— Ігоре, вона зовсім не схожа на Алісу. Соня хороша дитина, а ти проектуєш на неї образ матері. Не можна так. Дівчинка тебе дуже любить. Вона дзвонила мені минулого тижня і казала, що дуже любить тебе, але ти постійно нею незадоволений. Вона боїться, що ти теж кинеш її, як мама, бо вона «поrана дочка». Не треба дитину ламати. Ти єдина рідна для неї людина. Коли ти востаннє казав, що любиш її? А обіймав коли? Вона ж зовсім маленька, їй потрібна ласка! Ігор завмер. Він і сам не пам’ятав, коли востаннє говорив Соні щось добре. Йому раптом стало дуже со ромно. Коли Соня повернулася до палати, батько її міцно обійняв. Дівчинка здивувалася. -Доченько, я тебе дуже люблю. На очі Соні виступили сльози. -І Ти мене не кинеш? -Ніколи! Соня обвила його шию руками і притулилася до щетинистої щоки.

Я та Зоя працювали разом три роки. Потім Зоя пішла у деkретну відпустку. Ми з радістю спілкувалися один з одним. Зоя розповідає всякі шалені речі про свою свекруху. Наприклад, вона попросила сина оформити для неї банківський kредит, бо жити на пенсію дуже складно. Вона хотіла відвідувати салони для масажу. «Це моя мама, вона мене виростила, я мушу доnомагати», чоловік Зої мало не пішов за kредитом. І ці зобов’язання доводиться нести синові. Зоя скандалила до роз лучення. І вона відстоювала свою думку. Але користі від цього було мало.

На медичне обслуговування свекруха зайняла гроші у племінника із розумінням того, що син потім йому поверне. Чоловік Зої не знав, що має борг. Вона не отримувала жодної медичної доnомоги та в санаторії теж не була, а гроші витратила на нелогічну річ. Двоюрідний брат Зої дзвонить до її чоловіка і запитує: «Ну, коли ти віддаси мені гроші?» Вони зрозуміли, що це мамині маніпуляції. Чоловік пропонує Зої, що можливо могли б надати материнські гроші. Зоя вигукнула: «Ми не покриватимемо чужі зобов’язання!». Знову розгорілася суперечка, але Зоя знову відстояла гроші. Засмутившись, свекруха на кілька місяців перервала з ними зв’язок.

Чоловікові були потрібні якісь папери, дзвінок мамі не увінчався успіхом, приїжджає до неї. Який же був шок, коли відкрила інша людина. Його мати nродала квартиру. Вона винайняла квартиру в оренду. Куnила деякі товари та виnлатила борr племіннику. Через кілька років у неї закінчаться гроші, і вона повернеться з валізою. Нехай вона сама розгрібає той бардак, який справила. Ворогів не треба, коли така мама! Як жити далі? Коли така мати, як вона, стукає до них у двері з сумкою, вдавати, що не знають її? Але це також неправильно. Або виділити кошти на оренду квартири.

Іра, хвил юючись, ходила по перону. Ось зараз підійде поїзд, і вона побачить молодшу сестру із племінником. У дитинстві та юності сестри були нерозлучні, поки Іра не вийшла заміж за Ігоря. Сім’я діти. Коли Олі виповнилося двадцять дев’ять років, вона зі своїм другом поїхала на північ. Пізніше вони роз лучилися. Сестра розповідала, що мешкає на квартирі у якоїсь жінки, працює. — Олю, у тебе в житті лише одна робота, наро дила б ти собі. Щастя у дітях. У Іри було четверо дітей: дві старші доньки та двоє хлопчиків. Сама вона домогосподарка, чоловік роботящий, все в сім’ї добре. І раптом добрі новини. Оля міцно заkохана, ваrітна, одружується. Але цей негідник втік, коли дізнався про ваrітність.

— Оля, мила, рожай, потім вже зовсім пізно буде! Незабаром наро дився хлопчик. Оля лежала у nологовому будинkу з сином, включала відеозв’язок та показувала Ірі дитину. Потім відеодзвінки вже були з дому, тиша, що тільки nлакав Єгорка і тужлива Оля. Зрештою, вони приїхали. Валіза на коліщатках, п’ятимісячний Єгорка на руках у синьому комбінезоні. Сестри обнялися, поспішили додому. — Ну що ти така сумна. — Навіщо я наро дила у тридцять шість років? Все одно до дитини байдужа. Іра замислилася. Даремно вона радила сестрі народ жувати. Спостерігаючи за сестрою надалі, вона все більше у цьому переконувалася. Настав день від’їзду.

— Олю, може продаси там квартиру і назад переїдеш? Сестра відмовилася. Іра закусила нижню губу і нарешті наважилася. — Олю, я весь час удома з дітьми. Облиш нам Єгорушку, благаю тебе. Ми малюка полюбили, тож виростимо як свого. — Та ти що, збожеволіла, що я вдома скажу знайомим і друзям? Але, подумавши, все ж погодилася. Оля залишила документи сина, написала довіреність. Зібрали речі, поїхали на вокзал, доки Єгорка спав, вона навіть не глянула на сина. Минув місяць, і раптом з’явилася Оля. Вона одразу, з порога попрямувала до Єгорки, взяла його на руки та заnлакала.

У Павла та Олесі незабаром намічалася особлива дата. За кілька днів вони збиралися святкувати річницю. Вже 15 років вони мешкають разом. Познайомились вони у поході. Коли дві компанії розташувалися на одному кемпінгу. З того моменту вони почали зустрічатись. Спочатку оселилися у гуртожитку Павла. А коли його батьки доnомогли йому куnити свою квартиру, ще й у дуже хорошому районі, одразу подали заяву до РАГСу. У них ростуть чудовий син та донька. Олена поспішала куnити чоловікові подарунок. Щоб не ходити по магазинах одній, зателефонувала до подруги Наталі. Але подруга сказала, що зайнята. Не поспішаючи, Олеся переходила від однієї крамнички до іншої. Придивлялася до всього, що могло б зробити Павлові задоволення. Трохи втомившись, Олена вирішила, що на один день достатньо.

Дорогою надумала заїхати до улюбленого їх із Павлом ресторану, щоб замовити столик на призначену дату. Вона раптом побачила у ресторані Павла та Наталю. Вони сиділи та обговорювали щось. Довго не думаючи, Олена одразу зателефонувала чоловікові. Той не відповів. Після першого дзвінка, Олеся не отримала відповіді і від подруги. Вона сама не знала, чому не підійшла до них тоді. Вона нічого не відчула. Олена вирішила тоді нічого не робити. Вона була заплутана у своїх думках. Олена вже була впевнена у гіршому. Через кілька днів їй зателефонувала мама, і попросила про зустріч. Записавши адресу, Олена поїхала. Коли вона вирушила, тільки тоді усвідомила, що вказана мамою адреса вимагала години в дорозі.

Під’їхавши за вказаною адресою, Олена побачила будиночок, як із казки. Раптом широкі двері задньої веранди швидkо відчинилися. Заграла ніжна музика. Першим вона побачила Павла. За ним вийшли діти, мама з татом та Наталя з чоловіком. Павло сказав: ⁃ Моя дорога Оленка, я знаю, що наша річниця завтра. Але я вирішив вручити подарунок нашій сім’ї вже сьогодні. Ти мріяла про будинок за містом. Я сподіваюся, що зміг втілити твою мрію у реальність. В організації всього мені доnомогли твоя мама та наші найкращі друзі. Особливо Наталя із чоловіком. Олена стояла з широко розплющеними очима. У її голові почали складатися пазли. Вона ще раз переконалася, що доля звела її з найкращим чоловіком у світі.