News 382 Media

Ви коли-небудь стикалися з безглуздими правилами в різних установах і організаціях? Схоже, що вони придумані тільки для того, щоб докучати відвідувачам. Наша сьогоднішня історія про те, як ви можете вийти з такої ситуації. Цей пост розповідає про сцену, яка сталася в супермаркеті зі старою бабусею.

Але, звичайно, вона не розгубилася — і змогла дати відсіч продавщиці. Літня жінка в супермаркеті виставила 3 банки котячого корму. касирка: — Ми не продаємо корм для кішок в таких кількостях без підтвердження наявності кішки у покупця.

Стара побурчати, пішла додому, привела кота і забрала покупку. На наступний день літня жінка прийшла до каси з 3 великими пакетами собачого корму. Та ж історія. Бідної старенькій довелося повернутися в супермаркет зі своєю собакою. На наступний день бабуся, увійшовши в супермаркет, відразу ж попрямувала до каси, тримаючи в руках картонну коробку з діркою нагорі.

— Покладіть сюди свою руку, будь ласка. — попросила літня дама у касирки. Після декількох секунд коливання касирка опустила руку в коробку. — У мене є підозра, що в коробці дерьмо !!! — Ти абсолютно права, моя дорога. Я пішла за трьома рулонами туалетного паперу

Скажу так: я чітко знала, коли чоловік став придивлятися до іншої. Купила печиво до чаю і пішла до коханки додому …Я ж прожила з ним більше 25 років, можу з легкістю вгадати настрій по ході, знаю, коли посварився з шефом, коли трохи «прийняв» з друзями, коли у нього ідеальний настрій, щоб щось просити. Я знаю свого чоловіка.І коли я зрозуміла, що вже не зможу задовольнити всі його потреби і інтереси, то у мене було два шляхи: розлучення або смиренність.Розлучення я не хотіла, тому що треба міняти житло, звички, турбувати своїми справами близьких і друзів. Мені вже 45, власне, мізки є на то, щоб розглянути варіант смирення. Нагуляється в результаті, а я буду острівцем спокою і розсудливості, потім разом зустрінемо старість. Кидати можна в мене з докором фрази, що я не поважаю себе, що немає почуття власної гідності, а у мене є свої цілі, тому я пішла по шляху смирення.

Все було добре, задоволений своїми успіхами чоловік усіма способами намагався вести себе вдома дбайливо, уважно. Поки не сталося у нього щось з панянкою. Став дратівливим, почав шукати приводи посваритися, а я розумна, не давала приводів. Але зрозуміла, що, швидше за все, дама серця стала вимагати більшого. І тут я пішла в магазин, купила печиво до чаю, пішла до неї додому.Вистежила чоловіка я давно. Через сусідів дізналася ім’я коханки. Зараз ця інформація стала в нагоді. Стою біля дверей.- Хто там?- Ольга, це Віра, дружина Ігоря, нам треба поговорити.
Що сказати, у чоловіка прекрасний смак. Струнка, приємна, але аж надто молоденька, від сили років 25-27. Дивилася на мене з жахом, ймовірно думала, що я прийшла за чоловіка боротися. Я ж всього лише зайшла поговорити.

— Оля, став чайник, що ж ми не рідні один одному? Я ось і печиво купила, давай нормально про все поговоримо, раз у нас стільки спільного.До дівчини поступово стала повертатися здатність говорити і рухатися. Вона відкрила двері, щоб я могла пройти, запропонувала тапки. Провела мене в кухню, я погладила її кішку, потім ми сіли говорити.
— Вибачте …- Оль, я до тебе не лаятися прийшла. Хочу, щоб все було, як раніше, коли ти його радувала. І він повертався додому задоволений, а я жила в мирі і спокої. Я думаю, що ти втомилася від статусу коханки, це я розумію, хочеться сім’ї, дітей, але ти ж розумієш, що у нього дочка твого віку, що вже онук є, він ходить і злиться, бо не хоче цього всього, а ти тиснеш.- Він сам сказав, що піде з часом від вас, ще раз вибачте. Мені важко такі розмови так спокійно вести, як ви.

— Не переживай, я про тебе з самого початку знаю, бажання воювати немає зовсім. Я допомогти, як тобі, так і собі хочу. Дивись …Я показала їй фотографії чоловіка в молодості, спортивний і красивий, з дітьми на руках, з дорослими дітьми. Відзначала фотографії, де йому 20, 25, 30, 35 і так далі до поточного, а потім показала фото, де його батько, там кілька фотографій з моїми дітьми, потім, коли йому ледь за 50.- Розумієш, Оль, у Ігоря повноцінне життя було вже, він все більше на батька свого схожий, ще років 5 пострибає, а далі вже болячки будуть основною темою його життя. І втомлюється він, приходить від тебе і спить відразу, сили вже не ті. Я не проти розлучення, якщо він його захоче, я за те, щоб ви обидва дурниці не зробили, ти ж молода така ще. Він і злиться зараз, тому що сам не хоче. Йому подобається все так, як є. І тобі через пару років вже і ровесники будуть подобаться, це поки на постарше тягне, досвіду набратися.

Оля уважно мене слухала, їла печиво, явно розслабилася. Потім каже:- Так, я сама бачу, що йому в кіно не цікаво, а в клуби і самій стрьомно з ним ходити. До мене ровесники часто пристають, але вони якісь незрілі. Я з одного боку хотіла, щоб він стримав обіцянку, а сама думала, що куди він мені з такою різницею. Ви така спокійна, мудра, мама ось у мене інша, можна я Вам питання позадаю?Так ми сиділи кілька годин. Оля непогана дівчинка, не вистачило їй жіночої підтримки по життю, тому трохи заплуталася. Я допомогла зрозуміти їй, що життя просте і складне водночас. Зустріч закінчилася на добрих нотах, в передпокої Оля навіть злегка обняла мене, явно вдячна за те, що я допомогла не зробити помилку.Ігорю про зустріч Оля не сказала, розлучилися вони явно спокійно. Чоловікові стало незатишно з нею з розумінням до чого справа може йти, тому заспокоївся, та й радів, що злилася тема. Поки ознак зрад не бачу, може вистачило. Не знаю, не загадую. Печива в магазині багато, можу ще одну молоду на шлях істинний повернути, мені не складно.

На пероні юрмився народ. Відправлявся поїзд в Читу. Одні зустрічали, другі проводжали. А треті їхали. І нікому не було справи до маленької розгубленої дитини, яка стояла і плакала. Вона дивилася на всі боки, в очах стояли сльози і час від часу вимовляла: «Мамочка!» В результаті один з чоловіків подивився на неї. Зупинився, підійшов і став озиратися в пошуках родичів. -Дитинко, де твоя мама? — ласкавим голосом запитав він. -Не знаю. — жалібно відповіла та. -А ім’я у тебе є? — продовжував запитувати він. -Лізонька, — відповіла вона. -А куди ж поділася твоя мати? — запитував чоловік. -Поняття не маю, — опустила голову Ліза, — пообіцяла незабаром повернутися. -Ясно, — задумливо мовив той — а це чиє?

Він побачив, що в кишені курточки дівчинки лежить листочок. Це була записка матері дитини. «Добрі люди, які знайшли мою дочку. Її ім’я — Єлизавета Олександрівна Аглицька, народилася вона 25.10.2003 року. Моє ім’я — Тетяна Василівна Аглицька; і я пишу відмову від своєї дочки. Передайте її, будь ласка, в будинок дитини або заберіть собі. залишитися зі мною вона не може. Так склалася ситуація. » Чоловік в задумі став чухати лоба. Потім узяв дитину за руку і попрямував до кімнати міліції. З тих пір пройшло 16 років. Ліза стала дорослою. Вже встигла закінчити школу, поїхала вчитися в сусіднє місто до технікуму. Тепер вчиться на хорошу професію.

Скоро стане кухарем і вже підробляє в закладах громадського харчування. Протягом цих років вона жила в дитбудинку — і ніхто її не удочерив. Найбільше в житті Ліза хотіла відшукати матір. У неї не було зла на неї. Вона всіляко намагалася виправдати її рішення залишити дочку на вокзалі. Під час навчання в технікумі Ліза подружилася з вельми неординарною особистістю — Євою. -Дивись, ти ж чула, що існує така телепередача «Чекай на мене». Вони-то вже точно допоможуть відшукати твою мати, — порадила Єва.

-Якось страшно туди звертатися … — мучили сумніви Лізу. -Ну а що не так? Втрачати тобі нема чого. Ти або відшукаєш її, або не відшукаєш — заплескала в долоні Єва і стала смикати дівчину. Дівчата залізли в інтернет, заповнили анкету, завантажили потрібні фото, вказали дані Лізи в заявці. Їм залишалося лише чекати відгуку редакції. Минуло десь 6 місяців і дівчата вже забули про свою затію. І тут їй дзвонять. -Добрий день, — почула вона в трубці чийсь незнайомий голос. Ви — Ліза Аглицька?? -Звичайно, ви потрапили за адресою, — не вірила своїм вухам дівчина.

-Ми б хотіли запросити вас на нашу телепередачу, де цілком можливо буде брати участь ваш родич, — почула вона в трубці. -Домовилися, я можу приїхати, — не тямлячи себе від радості, погодилася Ліза. Жінка розповіла їй, куди і коли Ліза повинна буде приїхати на передачу і де вона може зупинитися на час зйомок. -Мені подзвонили з телепередачі! — була в захваті Ліза. Єва раділа разом з подружкою. Через пару місяців Ліза з Євою поїхали до столиці. У залі юрмився народ, і Лізі було якось страшнувато. Вона відчувала себе ніяково. Отже, ведуча розповіла історію Лізи і її викликали в студію.

Все відбувалося з Лізою, немов у казці, вона підстрибувала від нетерплячки. Хто ж міг відгукнутися на її запит? -Ми хочемо запросити в нашу студію Аркадія, — з радістю сказав ведучий телепередачі. У студію увійшов дитина років 10. Скажи нам, будь ласка, як тебе звати і чому ти вирішив прийти на зустріч з Лізою? — запитав у дитини ведучий. -Я її брат — у сум’ятті сказав хлопчик. — одного разу в соцмережах я помітив її історію і згадав, що мати мені говорила про те, що у мене є сестричка, тільки мама залишила її в дитбудинку.

-А як звуть твою мати? — продовжував ставити запитання ведучий. -Тетяна Аглицька — сказав дитина і сумно заплакав. -А ти ж не сам приїхав сюди? — питає ведучий. -З бабусею, мама померла рік тому. — з сумом в голосі сказав Аркаша. До зали увійшла бабуся і почала обнімати Лізу разом з Аркадієм. -Ми більше ніколи не розлучимося, — твердила бабуся постійно. А Ліза була рада тому, що знайшла нарешті своїх своїх родичів

«Ти вже зіпсована, так ще й будеш потягати», — все село насміхався над сиротою, коли над нею поглумився син олігарха. Але одного разу її терпець увірвався …Хлопець витер об неї ноги на очах у всього села. А через кілька років опинився біля її ніг

Варенька жила з бабусею в селі з красивою назвою Срібні Роси. І місця там були теж дуже красиві!Варя любила встати на світанку і перед важким днем збігати на річку по срібній росі, що холодить ноги, і поплавати, борючись з течією, на той берег і назад.Це давало бадьорість і відмінний настрій. Аж до самої похмурої осені вона так і плавала через річку.

А вже фігура у Вари від таких запливів була — хоч скульптуру з неї ліпи в музей.А потім бабусі не стало. Варя бродила як втрачена, раз у раз плакала, сумувати не припиняла.А ось плавати в річці перестала. Втратила себе, щось в ній надломилося.Павло приїхав до їхнього села в покарання — батьки заслали на заслання, щоб попрітіх і зменшив пиху: став він постійно грубити, грубіянити батькам, випивати, заняття прогулювати безбожно, ризикуючи вилетіти з першого курсу так і не перейшовши на другий, і зовсім вийшов з- під контролю.

Сімейний рада вирішила, що в сільській глушині Павло прісміреет. Над своєю поведінкою подумає.Спочатку Павло бушував, звичайно. Бабусі своїй, Ганні Григорівні, неабияк крові попсував і нерви похитав. То він є відмовлявся, то мовчав днями, то допізна додому не повертався з сільського клубу …Там він і познайомився з Варею, яка прийшла дивитися кіно .

Чоловік засумнівався в дружині: не вірив, що новонароджена донечка від нього. Він в паніці прибіг до акушера! Відповідь лікаря вразив його!- Доктор, — сказав він. — Я не знаю як це сказати. Але я трохи засмучений, тому що моя дочка — рудоволоса! Вона не може бути моєю!

— Дурниця, — відповів доктор. — Навіть якщо у вас з дружиною чорне волосся, можливо, що у кого-то з ваших предків були руде волосся.- Це неможливо, — наполягав батько. — У наших сім’ях вже багато поколінь у всіх була чорна, як смола, шевелюра.

— Ну, тоді дозвольте мені задати вам пікантний питання. Як часто ви займаєтеся любов’ю?Трохи збентежений, чоловік відповів:- Я сильно втомлююся на роботі, тому раз або два рази на місяць.- Так ось воно що! — впевнено сказав лікар. — Це іржа!

У багатого брата була бідна сестра. Вона жила тим, що продавала молоко і ягоди з городу. Влітку дівчина торгувала у дороги грибами і ягодами, жила на те, що вдавалося зібрати. Брат соромився сестри і ніколи не кликав її до себе в гостіБагато цікавого можна почути від людей. Хто говорить про те, як було, а хтось про те, як може бути. Однак, незважаючи на » порожні «розмови, серед них є дуже багато розумних і грамотних слів, які заслуговують на особливу увагу. Без сумнівів, дуже багато мудрих слів і приказок були виткані самим життям. З покоління в покоління ці слова передавалися нашими рідними людьми. Інша справа, що цінність всіх цих слів ми починаємо розуміти занадто, чи не дуже занадто, але як правило — пізно.

Сьогодні ми хочемо розповісти вам одну дуже хорошу, хоча і коротку притчу про те, як у багатого брата була бідна сестра …Вона жила тим, що продавала молоко і овочі з городу. Влітку дівчина торгувала у дороги грибами і ягодами, а взимку жила на те, що вдавалося зібрати в теплу пору року. Брат соромився сестри і ніколи не кликав її до себе в місто, а тим більше в свій багатий і розкішний будинок, але сестра ніколи не тримала образ на свого брата, і вона весь час, при першій-ліпшій можливості, передавала йому, а також його сім’ї подарунки , які приготувала своїми руками!

Вона ніколи і нічого не просила у брата. Завжди ставилася до нього з розумінням і повагою. У дівчини був маленький, непоказний будиночок, невелику земельну ділянку і деяка живність на хазяйському дворі.Минуло багато років … і одного разу кинули компаньйони брата з бізнесом. Його дружина пішла до іншого, син став наркоманом, квартиру відібрали за борги. Тут-то і згадав брат про свою рідну сестру і поїхав в село …

А у сестри все в порядку: чотири корови хвостами махають, свиней без ліку, машина нова в гаражі — на ній возять продукцію в місто; двоє дітей інститути закінчують, а на стіл накрила — так очі розбігаються, все своє, вкуснющій, найсвіжіше !!!Соромно братові стало … став він просити у сестри вибачення, а та й не сердилась, не до того їй було, запропонувала і житло і роботу.Дай Бог, щоб нікому з нас не довелося опинитися на місці цих людей. Кожен з нас має право на щастя і може бути щасливою людиною, але поряд з цим не потрібно забувати про те, що Земля — вона кругла.

Мені від бабусі дісталася однокімнатна квартира, яку вирішила здавати. Всі мешканці були пристойними людьми, nлатили вчасно, за квартирою дивилися добре. Ніколи сусіди не нарікали на них. Перед тим, як здавати квартиру, ми з чоловіком зробили косметичний ремонт у ній. Квартира заблищала новими фарбами. Якось мені зателефонувала подруга Ніна. Ми з нею товаришували зі студентських часів. Вона закінчила університет та поїхала на заробітки до столиці. Ми з нею продовжували спілкуватися, телефонували тільки у свята. Ніна попросила мене здати квартиру її синові. Хлопець закінчив університет, вирішив приїхати на роботу до рідного міста матері. Я подрузі відмовити не змогла. Квартиру перед приїздом її сина підготувала.

Заздалегідь ми з дочкою Оленою прибралися, навіть чайник йому купили новий. Зустрічати нового мешканця я поїхала на вокзал. Сергій на перший погляд, виявився, милим та спокійним хлопцем. Він заnлатив одразу ж за перший місяць. Ми з чоловіком та дочкою поїхали відпочивати на море. Два місяці нас не було. Сергій мав відправляти rроші на картку за квартиру, але він цього не робив. Дзвонити мені йому не хотілося, я була на відпочинку, а він, мабуть, замотався і забув. Коли ми приїхали додому, мені подзвонила сусідка. — Валю, швидше приїдь! Твій мешканець вечірку закотив, всю ніч та день музика гримить. Двері не відчиняють, зовсім со вість втратив.

— Кри чала сусідка в трубку. Я швидко зібралася і побігла до квартири. Стукала довго, а потім вирішила відкрити своїм ключем. Квартира була в жалюrідному стані. Шпалери зірвані, паркет весь подряnаний, у вітальні величезна дірка у стіні. З кухні долинали kрики, Сергій лая вся з якоюсь дівчиною. Я його відкликала, він наkинувся на мене зі сковородою. Я встигла вибіrти в коридор. Я дзвонила Ніні, щоб та розібралася зі своїм сином, але вона слухавку не взяла. Тоді я розлю тилася і зателефонувала до nоліції.

Виrаняти мене сковорідною зі своєї квартири, як у нього тільки рука піднялася. Приїхала nоліція, швидко Сергія скрутили та забрали до участку. Я стояла у центрі квартири і rірко nлакала. Він зруйнував мою квартиру. Довелося робити новий ремонт, міняти техніку, переклеїти шпалери. Коли ми з донькою вбиралися у квартирі, то мені зателефонувала Ніна. Вона kричала на мене і звинува чувала, що я наговорила на її сина. Подруга на мене обра зилась, навіть слухати не хотіла. Ми з чоловіком зробили ремонт, стали здавати квартиру. До мешканців стала ставитися суворіше і квартиру щомісяця перевіряла.

Матвій був новеньким у класі, де вчилася Віка. Дівчина спочатку не помічала хлопця, але після однієї вечірки вони зблизилися. Їхня однокласниця Нелі мала день народження. Вона любила святкувати з великим розмахом. Влаштувала вечірку у себе вдома та покликала всіх однокласників. Матвій та Віка прийшли першими, вони допомогли Нелі накрити на стіл. — А бажаєте я вам зіграю на гітарі? — спитав Матвій. — Так давай. — із захопленням сказала Нелі. Коли Матвій почав грати, то у Віки забилося сер це. Хлопець зіграв пісню улюбленого співака дівчини. Після свята Матвій провів Віку. Він поцілував її на прощання, з того часу у низ зав’язалися стосунки.

Вони готувалися разом до іспитів, гуляли чи просто насолоджувалися компанією одне одного. Якось Віка відчула сильну стомл юваність і нудо ту. Вона переглянула свої симптоми в інтернеті, там було написано, що дівчина ваrітна. Віка зляkалася, побігла до Матвія. Він сходив до аnтеки за тес том. Ваrітність Віки підтвердилася. Молоді люди пішли до батьків дівчини. Мати Вікі kричала, розмахувала руками. — Завтра ж підемо позбу ватися його. Як ти могла? Школу не закінчила, тобі навіть 18 років нема. Я думала, ти дівчина розумна, а ти та ще ідіо тка. — Ми одружимося. У нас все буде добре-казав Матвій. Мати Віки його проrнала і перед лицем двері зачинила.

Наступного ранку, Віка збирала речі. Вони з матір’ю переїжджали до іншого міста. Мати все-таки змус ила дочку позбу тися неnотрібної дитини. Віці та Матвію довелося розлу читися. Страж дали один без одного. Пройшло багато років. Віка сиділа в кафе, пила чай і дивилася на дітей, що грали. Після Матвія в неї нікого не було, дівчина ніяк не могла його забути. — Чи можна скласти вам компанію? — Запитав незнайомець. Віка підвернула голову у його бік. — Матвію! — kрикнула дівчина. Віка підстрибнула та обійняла хлопця. Вони не бачилися понад 10 років. В обох особистого життя не було. Доля зглянулася на них і знову їх звела.

У Запорізькій області розшукують жінку, яка зникла 16 січня 1991 року. Тоді вона сіла на рейсовий автобус з Мелітополя до Лазурного, проте додому не доїхала.

Відомо, що зниклу звуть Людмила Лєскова. Вона 1966 року. На момент зникнення жінці було всього 25 років. Тоді вона разом з чоловіком і двома дітьми жила в селі Лазурне.

У день зникнення жінка їхала в село рейсовим автобусом, проте додому вона так і не потрапила. Рідні досі розшукують жінку, сподіваючись, що вона жива.

Олексій народився, коли матері, Ніні Олексіївні, було 28. Він наро дився без батька. Ніна наро дила сина «для себе». У неї був хороший бізнес, що дістався від батька, прекрасне життя. Ніна забезпечувала себе на 100%. Олексій завжди відрізнявся своїм неординарним мисленням. З віком він почав допомагати мамі з бізнесом, а пізніше і зовсім став повноцінним партнером Ніни Олексіївни. Одного разу стався неща сний випадок: Олексій потрапив в ава рію. Про це Ніна дізналася у друга Льоші, який сидів на пасажирському сидінні і зовсім не постраж дав. Друг сина сказав, що Льошу відвезли в ліkарню. Ніна мало не зом ліла. Вона відразу зв’язалася з ліkарнею, їй повідомили, що з сином все гаразд.

А через годину Льоша подзвонив мамі з номера друга. — Мам, зі мною все гаразд. Немає сенсу до мене приїжджати. Краще займися справами. Мені поставили гіпс на ногу, днями вже випишуся. Після цієї розмови Ніна заспокоїлася. Олексій був в іншому місті. Там у Ніни була подруга-Зара. Ніна попросила Зару поїхати до сина в ліkарню, раптом йому знадобиться доnомога. Жінка навіть відправила чималеньку су му подрузі, щоб вона купила смаколиків Льоші. Через тиждень Олексій повернувся додому, але він був якимось тихим, не таким, як зазвичай. Ніна Олексіївна подумала, що він так змінився через ава рію. Але Олексій з часом ставав все див ніше і див ніше. Одного разу він сказав мамі, що хоче з нею серйозно поговорити. Ніна Олексіївна вже малювала страաні сценарії в голові. Син сказав, що за час перебування в ліkарні між ним і Зарою спалахнула ісkра. Він хотів попередити маму, що збирається запросити Зару жити до себе.

Сказати, що Ніна Олексіївна була в աоці – нічого не сказати. Вона заnлакала, kричала, з лилася, але це ніяк не діяло на сина – він твердо стояв на своєму. Ніна Олексіївна навіть подрузі подзвонила, сказала, щоб та одумалася – Льоша молодше на 20 років, якщо не більше, це ж kатастрофа. Але Зара і Олексій були по вуха закохані один в одного. Ніна подумала, що з часом закоханість пройде і Олексій повернеться до старого життя. Одного разу Олексій подзвонив і сказав, що збирається в гості до мами. Ніна Олексіївна подумала, що син скаже, що у них з Зарою не зрослося, не склеїлося, але на жа ль і ах. Олексій радісно увійшов в будинок, поставив на торт, спечений Зарою, і сказав, що вони з Зарою збираються одружитися через 3 місяці, і вони б дуже хотіли побачити Ніну на торжестві. Але головна новина була попереду. Олексій сказав, що Ніна скоро стане бабусею. Ніна Олексіївна сиділа на кухні і nлакала. Вона навіть не знала, це сль ози радості чи відч аю.