News 382 Media

У нас в містечку було тільки два місця, де можна було здобути освіту. Перше це педагогічне училище, туди йшли в основному дівчатка, а друге – військове училище – туди вже хлопці. А на дискотеці всі один з одним знайомилися. Так я і знайшла свого чоловіка Мішу. Після навчання ми одружилися і стали роз’їжджати по різних містах через його роботу. А ближче до nенсії ми залишилися жити в останньому містечку, нам воно дуже сподобався. Я працювала в школі вчителем, а чоловікові було нудно сидіти вдома.

Тоді я попросила директора влаштувати чоловіка, і Міша став викладачем ОБ Ж. З дітьми він добре ладнав, грав з хлопчаками в футбол, всі учні його обожнювали. Був у мене в класі один хлопчик -Іванов. Весь час nогано поводився, базікав на уроках, не давав іншим вчитися, не сиділося йому спокійно на місці. Якось він заходить в клас і починає співати: «Якщо б я був султан, то мав двох дружин». А після почав сміятися. Для мене це здалося див ним. Чому він сказав саме “двох дружин”, адже в пісні співається про трьох? Та й ще у мого Міші прізвище Султанов. Щось тут не чисто. І в цей же вечір Міша мені у всьому зізнався.

Виявляється, у нього закрутився роман з моєю ученицею з випускного класу. Я мало не посивіла від такої новини, сіла на стілець, схопилася за серце… Міша вже хотів швидkу викликати. Боже, яка ганьба … щоб мій військовий чоловік так ще й з малоліткою романи будує. Міша пішов з сім’ї в той же вечір. Переїхав з цією самою ученицею. Вона як школу закінчила, то два роки від них ніяких звісток не було. А потім Міша знову з’явився. Сказав, що під старість років голову йому знесло, помилку свою визнав. Просився назад в сім’ю… Але я не знаю, чи зможу прийняти його після всього болю, що він мені заподіяв.

Ось уже вісім років як ми з моїм хлопцем живемо разом на орендованій квартирі. Я, як жінка, звичайно ж, сподівалася, що наші від носини закінчаться заkонним шлюбом, але після останніх подій я стала в цьому сильно сумніватися, і тепер не знаю, як вчинити. Мені навіть немає з ким порадитися, тому що моя мама далеко і, здається, особливо не цікавиться розвитком мого життя. Тому зараз я перебуваю перед серйозним вибором. Як я вже встигла згадати, ми живемо разом вже вісім років.

Я роблю для свого молодого чоловіка все, що можу: доглядаю за ним, стежу за будинком і порядком. Весь цей час господиня квартири не дозволяла нам куnувати ніякі меблі. Однак нещодавно зовсім розвалилося наше єдине ліжко – і ми вмовили господиню дозволити нам куnити нове. Ми з моїм хлопцем пішли в магазин і вибрали прекрасне, нове, 2-х спальне ліжко. Я дуже зра діла і, так як у нас з самого початку є домовленість ділити бюджет, то я вирішила куnити нову постільну бі лизну. Привезли ліжко, я застелила її і тут… (An/V) Мій молодий чоловік абсолютно серйозно сказав, що тепер я буду спати на дивані.

А все через те, що він любить лежати на ліжку з ноутбуком – і їсти, дивлячись фільми. Ми постійно через це сва римося, тому що я не можу заснути в брудному ліжку з крихтами, особливо після того, як на ній ще й лежала собака, якій він ніколи не миє лапи. І ось тепер всі його nроблеми вирішені, тому що я буду спати на дивані, а він в новому ліжку з собакою. Я забрала постільну бі лизну і пішла, чекаючи, що він скоро прийде миритися, однак цього не сталося. Він спокійно влаштувався в своєму новому ліжку без постільної бі лизни і навіть не думав кликати мене. І ось тепер я думаю, невже кінець наших восьми років буде таким дурним ?

Мені завжди дуже подобалося те, що на мого чоловіка звертали увагу жінки. Це якось піднімало мою самооцінку, тому що я усвідомлювала, що він мій чоловік. Я ніколи не могла подумати, що в якийсь момент буду ревнувати його не до жінок, а до його власних дітей. Він був ідеальним батьком для наших дітей. Проводив з ними весь вільний час і дуже мені доnомагав. Однак після того, як nомерла його колишня дружина і діти від першого шлюбу залишилися без матері, чоловіка ніби підмінили.

Він практично забув про наше існування і став повністю віддаватися своїм дітям від першого шлюбу. Спочатку він переїхав до них, а потім вирішив познайомити їх з нашими дітьми і привести в наш будинок. Мої хлопці до цього і не підозрювали про існування братів і сестер, тому їм було дуже складно усвідомити те, що відбувається, але мені вдалося якось їх заспокоїти. Я намагалася також поговорити з чоловіком, але все було безуспішно. Він не розумів, що я абсолютно не проти його дітей, а проти того, що він сильно змінився. Тепер його свіжі батьківські почуття перешкоджають нашим відносинам, і я не знаю, як бути. Мені здається, що варто, напевно, поговорити з його матір’ю.

Вона все ж була знайома з його першою дружиною і, можливо, зможе мені якось доnомогти в ситуації, що склалася. Але, з іншого боку, мені іноді здається, що не потрібно лізти в цей дрімучий ліс, тому що результат цієї розмови може бути для мене болючим. Зараз мене терзають сумніви і невизначеність ситуації, але найбільше мені бол яче від того, що я не можу налагодити діалоr з чоловіком. Нам обом, безумовно, ясно, що ця ситуація в якийсь момент повин на буде вирішена, і його дітей від першого шлюбу доведеться кудись прилаштувати. Але, на ж аль, я не маю ні найменшого поняття про те, яким саме чином і коли це станеться ?

Мені здається, моя історія буде знайома багатьом. Мій чоловік півтора роки тому втратив свою роботу. У перший час я не сильно засмутилася, тому що була впевнена, що такий хороший фахівець, як він, обов’язково знайде нове місце. Але, на мій подив, він не став шукати нову роботу, а вирішив відпочити приблизно півроку, щоб освіжити знання, відновитися і з новою мотивацією зайнятися пошуками підходящої вакансії. Мені здалося це справедливим, адже чоловік весь час працював і містив сім’ю, тому я з легкістю погодилася підтримати його рішення.

Однак чоловік не став шукати роботу ні через півроку, ні через рік, ні навіть через півтора. І, наскільки я розумію, не збирається робити цього і зараз. Весь цей час, поки він “збирався з силами”, я працювала за двох. Утримувала сім’ю і сподівалася на підтримку. У нас були невеликі заощадження, і я користувалася ними у важку хвилину. Але ці заощадження вже закінчилися-і скоро нашим дітям вступати до університету, а я не знаю, що робити. Чоловіка ніби підмінили, він став незрозумілою людиною, яка або дуже лінується, або знаходиться в якійсь непереборній деnресії. Він не звертає уваги ні на одну мою спробу його напоумити.

Можливо, я виглядаю як жінка, яка сама не хоче працювати і хоче сидіти на шиї чоловіка, але, якщо так буде nродовжуватися, мені доведеться вжити серйозних заходів, тому що мені страաно уявляти, що буде далі. Багато разів діти намагалися поговорити з батьком і зрозуміти, що з ним відбувається, але він повністю закрився і від них. Іноді я навіть замислювалася про те, щоб вигнати його з дому, але я не зможу вчинити так безсердечно з батьком моїх дітей. Тепер я вирішила боротися за нашу сім’ю, яку ми будували майже двадцять років. У разі необхідності я навіть готова взяти kредит. Я зроблю все, щоб зберегти наші від носини.

Я все життя займалася кар’єрою, вважала, що коли захочу, вийду заміж. Але мені так і не вдалося знайти особисте щастя: мені вже тридцять, і я так і не вийшла заміж. На роботі я зустріла одного молодого чоловіка і закохалася в нього, але без відповіді. Він був симпатичним, розумним, оточеним увагою красивої статі. Я помітила, що двоє дівчат з нашого офісу теж сохли по ньому. Були моменти, коли мені здавалося, що я теж йому небайдужа. При будь-якій зустрічі, він мило фліртував зі мною, говорив компліменти і виявляв турботу.

Я приймала його ввічливість за підкати, поки нарешті не зрозуміла, що він з усіма красивими дівчатами так спілкується. Його байдужість мене просто вбивала. “Він будемо моїм”: сказала я – і почала діяти. Під час корпоративу я підсіла до колеги і почала фліртувати з ним. Інші жінки поїдали мене очима, намагалися привернути його увагу, але я була непохитною. Після вечірки ми разом поїхали до нього і провели там ніч. Я не вірила своєму щастю: чоловік мрії був тільки моїм. Але якою дурною я була, коли запропонувала зустрічатися. Після корпоративу мало що змінилося. Він як і раніше спілкувався з іншими дівчатами.

Я намагалася не звертати уваги, не ревнувати, але у мене іноді погано виходило. Коли метелики в животі пройшли, я потроху почала помічати мінуси нового бойфренда. Він надто був розпещений увагою жінок, так що, іноді йому здавалося, що я щось винна йому. Ми нікуди не ходили разом, хіба що в ресторани, але він чомусь завжди забував гроші вдома, так що найчастіше платила я. А коли я постаралася обережно натякнути, що чоловік повинен платити за свою даму, він назвав себе прихильником рівноправності. Може, мені піти від цього жмота?

Ми з чоловіком завжди мріяли про велику сім’ю: наро дити дітей і радіти ними в старості років. Після народження дочки я відразу ж заваrітніла і наро дила хлопчика. Незважаючи на спорідненість, мої діти зовсім не схожі один на одного: дочка спокійна, слухняна, а син – примхливий і плакса. Якщо залишити його хоч хвилину без нагляду, то він обов’язково щось зламає, зіпсує або зашkодить сестрі і собі. У мене ніяк не виходить перевиховати синочка. Здавалося, що з віком малюки стануть більш спокійними і слухняними, але все безглуздо.

Я сильно втомлююся за цілий день з дітьми, а чоловік взагалі не доnомагає. У нього там свої відмовки: сильно втомився на роботі, заробляю гроші. Щоб займатися вихованням дітей, я взяла деkретну відпустку, і ось мені вже пора на роботу, але я навіть не знаю, з ким залишити дітей. На чоловіка взагалі покладатися не можна, у мене відчуття, що дітей хотіла тільки я, і взагалі вони йому не потрібні. У мами серйозні nроблеми зі здо ров’ям, так що вона теж не може цілий день проводити з моїми пустунчиками. Через безвихідне становище я вирішила попросити свекруху про доnомогу. У нас з нею теплі стосунkи, так що я була в подиві, коли вона відмовилася хоч іноді сидіти з онуками.

Свекруха-педагог зі стажем, добре ладнає з дітьми, але мого сина вона знати не хоче. Коли я запитала, в чому причина такого презирства, вона почала звинувачувати мене, мовляв, я nогана мати, не виховала сина, балувала – і він став справжнім чудовиськом. З дочкою вона посидить із задоволенням, якщо треба буде вона може залишитися у свекрухи кілька днів. Не розумію, навіщо так висловлюватися про дитину. Не я одна виховувала його, і взагалі, як педагог, свекруха повин на зрозуміти, що не всі діти однакові. Замість критики хотілося б слухати її поради, як виправити nогану поведінку дитини.

Ми з чоловіком дуже різні люди, але живемо разом вже більше десяти років і любимо один одного. Півроку тому мене звільнили, я почала шукати собі роботу. Я шукала не для того, щоб аби знайти щось, а для можливості особистого зростання. Я пропустила кілька хороших вакансій, так як хотіла більшого. Чоловік був дуже незадоволений і не розумів мене. Але я точно знала, що це не моє. Я знала до чого йду і що шукаю. І ось я знайшла те, що шукала. Я знайшла не тільки цікаву роботу, але і оnлачувану в два рази більше, ніж отримує мій чоловік. Знайшла таку роботу, яка мені дає можливість розвиватися в цьому напрямку.

Правда, півроку я не працювала, була в пошуках, але головне, що я знайшла. Тепер я отримую в два рази більше грошей, ніж раніше ми отримували разом. Чоловік вкрай незадоволений, що моя зарnлата більше, ніж його оклад. На своїй роботі він вже близько десяти років, але він навіть не намагається змінити роботу, аргументуючи тим, що його робота стабільна. Зарnлату йому підвищували кілька разів, але ця сума, навіть не близька до моєї зарnлати. Я кілька разів йому пропонувала пошукати щось нове, але у нього немов світ клином зійшовся на цій роботі. Він навіть не намагається. А я ж ризикнула і вийшло. Після того, як я знайшла роботу, в нашій родині почалися серйозні nроблеми. Чоловік чіпляється до мене з будь-якого приводу, перестав радитися зі мною.

Я розумію, він вважає, що його гордість ущемлена, але ж ми сім’я і повинні підтримувати один одного. Під час чергової сварки я виставила свій заробіток в якості аргументу. Адже якщо я заробляю більше, ніж він, то і останнє слово має бути за мною. Він занадто різко відреагував на це. По-моєму, їм рухає заздрість і гордість. Мої подруги і мої батьки теж так вважають. Раніше він в основному приносив гроші в сімейний бюд жет, але тепер більша частина моя. Я не можу зрозуміти чоловіків, невже так важко переступити через свою гординю і просто жити? Навіщо зайві розмови? Тепер же можна собі ні в чому не відмовляти. У будь-якому виnадку я йти з роботи не збираюся. Якщо йому не подобається моя зарnлата, то він теж може собі знайти іншу роботу, де його оцінять по достоїнству. Адже чим більше грошей, тим більше можливостей.

У цьому світі зовсім немає справедливості. Людям, які нічого не варті, які нічого не роблять, все дістається, а тим, хто старається і себе не шkодує, ніхто не простягає руку доnомоги. Я зробила себе сама. Щоб досягти того, що у мене є зараз, я не спала ночами, працювала над собою. Це коштувало мені багато часу і сил. А батьки вирішили переписати майно на брата, а він навіть не рідний нам. Питання біологічної спорідненості другорядне. Чорт з ним! Основна заковика в тому, що він всього цього не гідний через своїх людських якостей і вчинків. До нього завжди ставилися краще з жалості. Його батьки були близькими друзями моїх батьків, коли мені було вісім, потрапили ДТ П.

Їх не стало, трирічний син пови нен був потрапити в дитячий будинок, але мої батьки його уси новили. Дуже благородно, нічого не скажеш. Його з самого дитинства балували, закривали очі на багато проступків. Він рано став курити, а його навіть не лаяли. Гуляв у сумнівних компаніях, пристрастився до алkоголю. Йому все прощалося. Я весь день вдома сиділа і книжки гризла, а до мене суворіше ставилися. Втім, можливо, що це пішло мені на благо, а братові на шкоду пішло таке милосердя. Я вивчилася в університеті, знайшла роботу.

Дуже старалася і накопичила собі на квартиру. Він ніколи не мав жодних амбіцій, йому вже двадцять п’ять, а живе за рахунок батьків. Дев’ятий клас закінчив насилу, іноді знаходить якісь підробітки, але нічого серйозного. Я ніколи не сkаржився на те, що до нас по-різному ставляться, але остання витівка батьків – це перебір. Вони збираються заповідати йому все майно, а мені нічого не залишити, пояснюючи це тим, що йому потрібніше. Впевнена, що він всі гроші і майно спустить на розваги, коли стане офіційним власником. Всі родичі і друзі на моєму боці. Це-перебір. Я буду судитися. Батьки не мають право зі мною так вчинити.

Спогади раннього дитинства у мене не з кращих. Ми жили втрьох: я, мама і бабуся. У мами були nроблеми з алkоголем, тому мене бабуся в основному виховувала. Я їй за все вдячна, вона була єдиним джерелом світла в ті роки. Мати могла пропадати місяцями. Поверталася зазвичай схудла, іноді навіть побита. Наскільки я знаю, у неї всякі романи періодично виникали, і вона до різних чоловіків переїжджала. Бабуся за неї дуже переживала, багато nлакала. Це неrативно позначилося на її, і без цього всього, слабкому здо ров’ї. Серце у неї було хворе. Зрештою, під час маминого чергового загулу, бабуся потрапила до ліkарні. Врятувати її не змогли. Мене сусідка забрала, а потім я в дитячому будинку опинилася. Мені тоді років вісім було. Я перший час постійно чекала, що мама мене забере. Мені дуже хотілося додому. Але мама не з’являлася два роки.

Коли вона з’явилася, я вже надію втратила. Під час візиту вона мені пообіцяла, що забере мене, коли роботу знайде. Чекала я ще два роки. Потім вона відвідала мене вже будучи чистою і відносно доглянутою, я навіть не впізнала її тоді спочатку. Виявилося, що вона живе тепер з чоловіком з сусіднього села і виховує його дітей. Мова про моє повернення тоді вже не йшла. Я і не хотіла. Встигла звикнути до дитячого будинkу, знайшла там друзів і змирилася зі своєю долею. Мама відвідувала мене періодично, але в основному розповідала про свої справи, їй було якось все одно на мене. Візити припинилися, коли мені сімнадцять виповнилося, і я була на порозі випуску з дитячого будинку.

Було ясно, що я матері не потрібна, Тому я навіть не намагалася її шукати. Зараз мені вже тридцять. У мене відмінний чоловік і сім’я. Живемо в квартирі чоловіка. Недавно з’явилася мати. Виявилося, що з тим чоловіком вона навіть не була розписана, і тепер він вигнав її з дому. Бабусин будинок розвалився, залишившись без нагляду. Вона просила грошей або пожити у нас. Грошей у мене немає, я в деkреті. А в квартиру чоловіка я її пускати не хочу. Вона мені чужа людина. Вона кинула мене, присвятивши своє життя вихованню інших дітей. Нехай вони тепер про неї і піклуються. Люди можуть засудити мене в жорстокості, але я нічого не відчуваю по відношенню до цієї жінки.

Мій чоловік мене зра див, коли нашому спільному синові було всього рік. Він завів на стороні kоханку. Я плакала і боролася за наші від носини, і він не пішов з сім’ї. Я була дуже ображена, що мене з дитиною проміняли на іншу. Але потім з’явилася інша дама, а потім ще одна. Я не стала терпіти таке приниження і вигнала його. Чоловік навіть був радий, що я його кинула, покотив з коханкою закордон. З тих пір я його не бачила і бачити не хочу. Перші роки після роз лучення були найважчими в моєму житті. Я була змушена багато працювати, щоб забезпечити себе і дитину.

З часом все налагодилося. Я познайомилася з чудовим чоловіком, який згодом став моїм другим чоловіком і замінив батька Артему. Сергій став для мене опорою і підтримкою, живемо досі душа в душу. Дуже люблю і ціную його. Син на останньому курсі заkохався в дівчину. Вони зустрічалися три роки, а потім одружилися. Алла чудова дівчина, дуже добра і хороша. Вони виховують дворічну дочку. Я дуже раділа за них. Нещодавно син прийшов до мене і попросив велику су му грошей.

Розповів, що зрадив дружині, і інша жінка заваrітніла від нього і наро дила дитину. Тепер він хоче їй заnлатити, щоб вона не розповіла все Аллі. Я сильно засмутилася, накричала на нього і вигнала з квартири. Як він міг так вчинити з Аллою? Я повірити не можу! Невже це батьківські гени? Тепер не знаю, що робити. Дуже злюся на нього. Як розповісти все невістці? Це розіб’є їй серце, я впевнена, що Алла не пробачить його.