News 382 Media

Леся Володимирівна давно збиралася провідати своїх внучат в столиці. Дні тікали швидко, а вона ніяк не могла зважитися. Дорога була не близька. Та й місто вона особливо не любила. Від шуму у жінки відразу почала крутитися голова.Але все ж вибралася з дому. Відклала деяку копієчку з пенсії, сіла на поїзд — і вже в столиці. Шумно тут і занадто людно.Стоїть на пероні, чекає дітей. В руках нехитрий багаж. Ось і син наспів, разом з дружиною. Приємно жінці; така зустріч. На серці потеплішало. Сіли в машину, під’їхали під багатоповерхівку.-Он там я живу — поверх сьомий, — задер голову, Микола вказував рукою на балкон з розкішними квітами.У Лесі від самого вигляду будинку в голові закрутилося.- Як там жити можна, так високо? — про себе подумала жінка. У дверях квартири її зустріли двоє онуків — братик і сестричка. Бабуся привезла їм яблука з власного саду. Діти взяли гостинц і і попрямували в свою кімнату.

На столі чекала смачна вечеря. Посадили Лесю Володимирівну на почесне місце. Нагадували, напоїли, все прохаючи, щоб все спробувала.А потім її чекала ванна з морською сіллю. Це була справжня розкіш для втомленого дорогою тіла. Вона раділа за сина, що зумів так добре влаштуватися в житті.Так пройшли вихідні. Леся Володимирівна відпочила від сільської роботи. За цей час встигла розгледіти всі куточки в квартирі, з якими її ретельно ознайомив син.- Ось тут дитяча кімната. Все обставлено роботами дітей. Люблять малювати і ліпити фігурки з пластиліну. Он наша спальна — і син відчинив двері в кімнату, де все було в кремово-білих тонах.- А це вітальня — красива і простора кімната. А ще одна — мій робочий кабінет, — хвалився син.

Звичайно, раділо материнське серце за сина.На наступний день жінка вийшла все-таки на вулицю. Скрізь бруківкою викладені доріжки і клумби з квітами, які вже відцвітали. І люди вигулювали своїх чотириногих улюбленців. Леся Володимирівна якось не звикла до такого життя. Все їй було таким дивним і незвичним. Повернулась додому. Роздяглася в коридорі. Уже зовсім вечоріло. Дітей укладали спати. Син сказав йти відпочивати в свою кімнату, бо у нього з дружиною ще є робота до ночі.Жінка спати ще не хотіла. Сіла тихенько на дивані і думала. Через деякий час почула розмову невістки з сином, яка запитувала у нього, скільки часу ще затримається мама, тому що їй набридло вже готувати. Вона все чула, і сльози горохом покотилися з очей.

Не спала майже всю ніч. Потім тихенько встала, поцілувала уві сні внучат і вийшла за двері квартири. Якось за допомогою чужих людей дісталася до вокзалу і там дочекалася поїзда. Перед тим купила гостинців для сусідів, а то будуть питати, як там в столиці син живе.Хвилювалася, щоб тільки не померти в поїзді, бо відчувала, як тисне в грудях. Так і доїхала до свого села. З вокзалу майже до будинку підвіз її родич Микола, який зустрічав внучку з навчання.А після обіду до неї навідалися сусідки, що, як сороки, любили про все дізнатися-поговорити. Леся Володимирівна дістала для них заздалегідь придбані подарунки і хвалилася, що син і невістка дуже щасливі. А внучата — справжні янголята.-Чому так швидко повернулася додому?- Так, в гостях добре, а вдома — краще, — пожартувала жінка.

Часто таке трапляється, що люди похилого віку починають шкодувати про прожите життя. Думають, як могли провести його краще, в якісь моменти вчинити по-іншому, щоб все склалося краще. Тому і вмовляють своїх дітей не робити таких помилок.Я вирішила замість зламати всі стереотипи. Буду на старості років жити для себе. Адже все життя присвятила своїм дітям, чоловікові і онукам. Відразу після школи вийшла заміж. Згодом в родині з’явилися діти. Так і не було часу на себе. Приділяла майже весь свій час сім’ї.

А зараз, коли вже мені сімдесят з хвостиком років, мене ніхто і бачити не хоче поруч. Діти вже в моїй квартирі відчувають себе, як ніби це їх. Мене, таке відчуття, вже поховали. Рідний син, без мого дозволу, поселив у моїй квартирі онука з його дружиною. Їх моя думка давно вже перестала цікавити — у знак вдячності на витрачені роки їх виховання.

Тому я вирішила відсудити свою квартиру у дітей. І мені зовсім за це не соромно. Хоча мені і під вісімдесят, зі здоров’ям все добре. І дуже хочу прожити останній період свого життя для себе. На мене звичайно образилися всі мої родичі. Почали навіть суд вести, але завдяки моєму чоловікові я змогла забрати квартиру. Також виселила свого онука з дружиною з моєї власності. Змінила все замки на дверях для заспокоєння душі. Звичайно, квартира залишиться після моєї смерті дітям. Але поки я жива, хочу насолодитися моментами, яких так не вистачало протягом життя. Адже багато дорогоцінного часу було витрачено даремно.

Всі мої подружки хоч і шоковані, але відкрито підтримують таку позицію. У них не достатньо сміливості вчинити так само, але діти на них повісили правнуків, не цікавлячись, важко їм чи ні. Я дуже шокована, що вони себе настільки не люблять. На мою думку, не поважають себе і свого часу, який можна витратити хоч на старості років на себе.
Можливо, я колись і буду шкодувати про даний своєму рішенні. Але поки я жива і можу сама за себе відповідати, хочу відпочити душею і тілом. Не думати про когось

Сергій зустрів чудову дівчину. Оксана була милою, доброю і чуйною. А ще ця тендітна дівчина була сильною по духу. Ніколи не показувала, як їй важко в тій чи іншій ситуації. Але довіряла Сергію як собі. Коли він вперше її побачив і поговорив, вирішив будь-що-будь одружитися на цій красуні. А кілька місяців тому зробив їй пропозицію, і та погодилася. Зараз, лежачи в ліжку, він думав про їхню зустріч, про ту, яка завтра стане його дружиною. Він хвилювався. Мабуть, всі чоловіки хвилюються перед днем весілля, адже це серйозний крок у житті. Буде відповідальність, закінчиться холостяцьке життя. Тепер він буде не один. Всю ніч чоловік крутився і не міг заснути, хвилювався.

Вранці було стільки клопоту, що чоловік навіть не помітив лист, який лежав весь цей час на столі в кімнаті. Коли час був виходити, їхати до нареченої, його погляд упав на стіл — і чоловік побачив цей білий тонкий паперовий прямокутник. Він взяв його в руки: на ньому не було нічого, просто звичайний конверт без підпису. Від кого? Для чого? Сергій розгорнув його і почав читати :

«Синку, через кілька годин ти станеш одруженим чоловіком. На твої плечі ляже певна відповідальність, яку ти повинен тримати і нести все життя. Дружину ти вибрав чудову. Дівчина вона красива і хороша, тому оберігай її, цінуй і люби. Навіть якщо будуть якісь негаразди і непорозуміння, ви не можете бути однаковими у всьому, ви різні, але ви — одне ціле. Не став своє » я » вище » вас ». Стався з розумінням до думки дружини. Вона жінка в сім’ї, вона повинна оберігати ваше сімейне благополуччя, тому прислухайся до неї.

Чи не йди до інших жінок, якщо є проблеми у вашому особистому житті, поговори з дружиною, поясни, чого тобі не вистачає, але ніколи не змінюй, добром воно не закінчиться, а ти лише втратиш ту, яку вибрав на все життя. Я виховала тебе хорошою людиною, люблячим сином і чоловіком. Ви з татом найкращі чоловіки, яких я зустрічала у своєму житті. Люби і цінуй свою дружину і сім’ю, але про людей, які тебе виростили і виховали, також не забувай. Ми тебе дуже любимо і бажаємо тільки найкращого! Щастя вам молодим! »

Дочитавши до кінця, Сергій зрозумів, що весь час по його щоках текли сльози, він не відчував їх, поки не прочитав все лист, яке писала йому мама. Тепер він знав, що зробив дійсно правильний вибір, і в душі його переповнювала радість. Він був безмежно щасливий, що у нього така прекрасна мама і був вдячний за все, що вона для нього зробила.

Маленький хлопчик з босими ногами стояв біля магазину і мерз. Ось, що зробила жінка, яка проходила мимо! Маленький хлопчик з босими ногами стояв біля магазину і мерз. Повз нього байдуже проходило безліч людей. Ось, що зробила одна жінка, що проходила повз. Її вчинок — безцінний!Маленький хлопчик стояв босоніж перед взуттєвим магазином на Бродвеї, вдивляючись у вікно і тремтячи від холоду.

Леді підійшла до хлопчика і запитала: «Мій маленький хлопчик, чому ти так серйозно дивишся в це вікно?» «Я просив Бога подарувати мені пару туфель», — відповів хлопчик.Леді взяла його за руку і увійшла в магазин, попросила клерка принести їм півдюжини пар шкарпеток для хлопчика. Потім вона запитала, чи може він дати їй таз з водою і рушник, і він відповів: «Звичайно», і швидко виконав її прохання. Вона відвела хлопчика в задню частину магазину і, знявши рукавички, опустилася на коліна, вимила його ніжки і витерла їх рушником.

До цього часу клерк повернувся зі шкарпетками. Одягнувши шкарпетки на ноги хлопчика, вона купила йому пару туфель і склала залишилися шкарпетки в пакет і віддала їх йому. Вона погладила його по голові і сказала: «Без сумніву, мій малюк, тобі тепер стало зручніше?»Коли вона повернулася, щоб піти, здивований хлопчик схопив її за руку і, глянувши їй в обличчя, зі сльозами на очах, запитав:»Ви дружина Бога?»Як часто ми десь далеко шукаємо Бога, тоді як він є в кожному з нас?

Ми з Іваном на кухні були, коли дочка зі школи повернулася. — Мам, тут твої ключі в передпокої валяються, я їх в сумку покладу. — Кілька хвилин була тиша, а потім немов грім серед ясного неба. — Як ти тільки собі це уявляєш? Мама, тобі сорок! Про дитину раніше треба було думати. Так наді мною все сміятися будуть. Як нічого не зробиш, я з дому піду, так і знай. — Сльози так і котилися по моєму обличчю.- Піду, -шум моя 15-річна Юля, — так і знай, піду і не знайдеш. Якщо батько і бабусі до себе не візьмуть — піду, куди очі дивляться. Ти розумієш, що ти робиш? Це ж ганьба! Ще мене примусь пелюшки прати і катати коляску.Дочка тицьнула пальцем в напрямку мого живота. А я раптом відчула, як різко закрутилася голова.Мені 40 років. Юля — дочка від першого шлюбу. Він розпався через пару років після її появи на світ. Я повернулася з малятком до своїх батьків.Ні, колишній чоловік від виховання та утримання дочки відмежовувався: зустрічався, в кіно ходив, подарунки дарував. До себе не кликав — там була забезпечена нова дружина, її шикарна квартира, багаті родичі, там дівчинку мою не чекали.

— А дядько Іван буде моїм татом? — питала 5-річна Юля, — Як у тата його тітка Мирослава, вона його дружина і моя «запасна» мама?Що відповісти? Папою він не буде, тато у Юлі вже є, але старшим другом, захисником — цілком. Тим більше, він абсолютно не проти, що Юля є, на відміну від тітки Мирослави.- Ой, доню, — говорила тоді мама, — аби Юлі не було гірше. Підете до нього; ти впевнена, що Іванов не буде ображати внучку?Я була впевнена. Та й згодом мама перейнялася до зятя щирою прихильністю.-Скромний, добрий, — говорила вона, — пощастило, Юлю любить, як рідну. Якщо що, то Іван першим на допомогу поспішає. Он тестя на собі з 4-го поверху тягнув, коли у того нога була зламана, а ліфт не працював, а треба було терміново, у чоловіка мого зуб розболівся.

— Хороший мужик, — погоджувався мій батько, — правильний.Юля за всі 10 років нашого шлюбу була з Іваном дуже дружна, кликала його татом, скаржилася йому на мене, на вчителів, які занижують оцінки. Вони разом щось завжди майстрували …- Чому ти не народжуєш? — років через три після мого другого заміжжя запитала мама, різко, в упор, мабуть довго обмірковувала цю тему, — Іван відмінний мужик, і Юлі не завадило б мати брата чи сестру.А я хотіла, прагнула, щось ніяк не виходило. Лікарі розводили руками, Час минав.- Не турбуйся, — говорив мені чоловік, коли в черговий раз ставало ясно, що лелека знову не прилетить, — у нас є Юля. Не хвилюйся.І справа навіть не в тому, що Івану потрібен був рідна дитина — народити хотіла я. З люблячим батьком, в спокійній і повній сім’ї.

-Іван, — я була ошелешена 2 місяці тому, — уявляєш? Тест позитивний!Чоловік розплакався, як хлопчисько, і нічого, що мені 40, а йому на 3 роки більше. Так і вийшло — ми перестали чекати, а чудо сталося.- Пізно, — ахнула мама, — але нічого. Зараз навіть первістків пізніше народжують. Я дуже рада. Юля через пару років вискочить з дому, а ви не залишитеся з Іваном одні. Он-то радий? Ще б! Ти ось що, ти Юлі поки не говори, нехай вже пройде перший триместр. Хіба мало … пізніше скажеш.- Ма, — крикнула дочка з дверей, — це твої ключі випали з сумки? Я назад їх поклала.І в наступну хвилину вона бліда і з круглими очима з’явилася в дверях кухні, де ми з чоловіком разом чистили картоплю. В руках у дочки була моя карта, та сама, з сумки …

Тоді і прозвучали ці слова. І істерика, і сльози. У мене закрутилася голова. Я бачила, як посіріло обличчя чоловіка, як знітилися його плечі …- Може з нею поговорити? — мама засмутилася, — Ну підліток, бунтує, ревнує … Чи зрозуміє з часом.- Карати треба було, — прогудів тато, — а не дути на неї всім разом.- Я не знаю, — це колишній чоловік зателефонував через годину, йому поскаржилася Юля, — це ваші бабські справи. Не знаю. Але ти це … народжувати треба, чого її слухати.- Не думай, — чітко і уривчасто сказала мені по телефону моя колишня свекруха — не думай йти на поводу у дурною дівчинки! Вона ж не заперечувала, коли Мирослава їй сестру народила. Так, я прийму її в будинок, якщо вона прийде, Не вижену. А ти народжуй!

Але здивувала мене жінка, від якої підтримки я очікувала найменше.- Здрастуйте, — голос на тому кінці дроту був мені незнайомий. — Я — Мирослава. Я ось що хотіла сказати … нехай Юля поживе у нас. У нас вона заспокоїться і зрозуміє, що сестра або брат — це зовсім не страшно. І Ви повинні обов’язково зберегти дитину.Сиджу реву. Дочка? Пішла до батька, грюкнувши дверима. Нічого, заспокоїться. Я їх люблю. Всіх. Всю мою величезну родину: і дочку, і Івана, і маму з татом, і легковажного колишнього, і його сувору маму, і навіть таку зарозумілу, як мені здавалося, невідому Мирославу.І мого ще не народженого малюка, за якого вони всі проголосували.

Літнім ранком Коля біг купатися на річку. Сьогодні вони домовилися з Ганною зустрітися, і разом скупатися у прохолодній воді. Адже на дворі жарко. Вранці людей на річці майже немає. Тому вони з Ганною можуть сміливо купатися, гратися у воді. Батьки Колі і Ганни не хочуть, щоб їхні діти спілкувалися, тому доводиться ховатися, щоб не лаяли.Ворожнеча між ними давня. Багато років тому обидві родини захотіли побудувати собі будинки. І треба ж так, що сподобалася одна і та ж ділянка. Ніхто не хотів поступатися, справа дійшла до суду. Землю ту через суд віддали батькам Колі. З тих пір сім’ї не спілкуються між собою.Треба ж такому статися, що їхні діти полюбили один одного. Звичайно, жодна сім’я не дозволяє зустрічатися дітям. Але любов не подолати. 17-річні Коля і Ганна не слухали батьків. Чим більше забороняли, тим більше молоді закохувалися одне в одного. Тим більше школу в цьому році закінчили, і вчитися вирішили їхати разом, не кажучи батькам. Щось придумають Зараз насолоджувалися теплим літом, і відчуттям того, що юність іде, а попереду доросле життя.

Поїхали вони в місто разом, трохи раніше, ніж студенти їдуть на навчання. Адже потім батьки не дозволять їхати їм разом. Можна сказати — втекли з дому. Батьки обох дітей кинулися шукати їх, не забувши при цьому знову посваритися, але марно. Коля і Ганна знали, що їх будуть шукати, тому поїхали в інше місто, якнайдалі від будинку.Минув рік; молоді люди не з’являлися вдома, іноді телефонували. Батьки змирилися з їх вибором, але миритися не збиралися. Пройшли чутки, що до дітей їздили батьки Ганни. Коля дзвонив не часто, тому дізнатися щось про цю новину було не просто. Незабаром знову новина: батьки Ганни продали свій будинок і поїхали в невідомому напрямку.Пройшов ще один рік. Якось увечері, коли батьки Колі сіли вечеряти, до їхнього будинку під’їхало таксі. З машини вийшов Коля і дістав із заднього сидіння дві колиски. Зайшов, запитав: » Мама, тато, приймете? »

Мама прокинулася першою, взяла одну колиску, і, ведучи за собою Колю, пішла до будинку. Хлопець сказав, що це його діти — Антон і Аліна. Їм один місяць від народження.Коли діток поклали спати, син почав розповідь.Вони з Ганною жили добре. Вона пішла вчитися, а Коля влаштувався на роботу. Адже грошей не було, а сім’ю требазабезпечувати. Через рік їх спільного життя Анна завагітніла. Вирішили одружитися, просто розписатися. Дівчина таємно від Колі подзвонила своїм батькам і сказала адресу, де жили. Як потім пояснила, дуже скучила за ним. Вони не забарилися приїхати.З тих пір життя не стало. Анну налаштовували проти Колі, вчили, як з ним поводитися, щоб тримати в кулаці, як вони говорили. Коли прийшов час народжувати, вони весь час крутилися біля пологового будинку.

Одного вечора, перед випискою, він прийшов провідати Ганну і дітей. Медсестра йому нічого не сказала, провела до лікаря. Там повідомили: Ганна написала відмову від дітей, і пішла з пологового будинку в той же день. Коля поспішив додому, але ні Ганни, ні її речей там вже не було.Чимало часу і нервів витратив молодий тато, щоб забрати дітей. І ось він удома. Якщо дозволите, сказав, » буду жити з вами ».Молодий тато справляється з дітьми, хоча йому важко, але не скаржиться. Батьки допомагають, онуки радують.

Весняним ранком я пішла прогулятися по місту. Світило сонечко, промені якого гріли теплом, і в квартиру повертатися зовсім не хотілося. Після суворої зими, коли на вулицю виходити бажання не було, зараз навпаки — є бажання більше перебувати на свіжому повітрі.Досить находившись, я йшла додому тією дорогою, що виходила гуляти. Поглянувши під ноги, я побачила гаманець. Зупинилася, озирнулася, але на мене ніхто не звертав уваги. Підняла гаманець, знову озирнулася, ніхто не дивився в мою сторону Люди проходили повз, зайняті своїми справами.

Поруч знаходилася філія банку. Я зайшла всередину, підійшла до оператора, і показала знахідку. Молодий хлопець розвів руками, адже таке вперше, тому не знав, що робити. Ми разом відкрили гаманець. В середині було кілька карток, і долари в сумі однієї тисячі. До нас підійшла завідуюча відділом, і запропонувала за номером картки знайти людину. Я залишила свій номер телефону, щоб подзвонили, якщо знайдеться господар гаманця.

Під вечір мені подзвонили з банку і просили прийти: знайшовся господар, і хоче особисто подякувати. Я швидко зібралася і поїхала. Жінка середніх років стояла при вході до філії, і напружено вдивлялася в кожну особу, хто заходив всередину. Я підійшла, зупинилася і подивилася на жінку.- Це ви знайшли гаманець? — запитала вона.
Я відповіла, що так. Жінка залилася сльозами, почала дякувати, дістаючи долари з гаманця, але я її зупинила, запевнивши, що мені нічого не треба, достатньо одного слова — спасибі.

Коли жінка заспокоїлася, розповіла, що на картку збирали кошти для лікування важко хворої доньки. Зібраних грошей вистачить на лікування за кордоном. Сьогодні поміняла трохи доларів, щоб на всякий випадок були готівкою.
Разом з працівниками банку ми також перерахували кошти, хто скільки міг, на картку жінки. Дай бог здоров’я її донечці.

Що може бути спільного між 58-річним вчителем і 18-річною студенткою 1-го курсу, крім тестів і іспитів? Виявляється, є ще і любов. І навіть не ті, що зійшли з голлівудських фільмів, а цілком реальні і прекрасні відносини між Віктором і Марго.

Про них стало відомо 5 років тому, коли Маргарита була неповнолітньою школяркою. Ними зацікавилися правоохоронні органи і численні ЗМІ, але почуття виявилися сильнішими забобонів.

Разом вони пережили багато труднощів, злетів і падінь, народження 2 дітей. Але вони щасливі бути поруч один з одним. Міцна пара відзначає, що вибір бути разом був найправильнішим рішенням в їх житті. Подивіться на їх спільні фото! Хіба вони не прекрасні?

У старого навернулися сльози; він вийшов з машини, вклонився і сказав: «Спасибі тобі, синку». І пішов до свого старого будиночка, рукою витираючи сльози …Зазвичай на цьому місці, біля автобусної зупинки, стоять таксисти. Я зупинився там, щоб не виблискувати аварійкою на дорозі, тому що цей дзвінок був дійсно важливий.Говорив буквально хвилину; за цей час сухенький дідок, в піджаку і з краваткою, піднявся з лавки, і важко переставляючи ноги, підійшов до мого віконця. Він легенько постукав у вікно, навіть не постукав, а якось так скромно пошкрябався. Я опустив вікно, дід тихо запитав: «Синку, ти не таксист? » Я попрощався зі співрозмовником в телефоні, і відповів:« Ні, батьку, не таксист, вам куди потрібно? »

— Та мені не далеко, кілометрів три.- Сідай, батько, зараз відвезу.Він сів на переднє сидіння. Ми поїхали. Він важко дихав, просто тому що був дуже старий, він говорив мені, що кожендень їздить до поліклініки на маршрутці, віддаючи за це по 18 гривень. Кожен день -18 гривень. А ось сьогодні в поліклініці затримали, і він запізнився на свою маршрутку, чекати наступну довго, а пішки дійти він не зможе. Я сидів і слухав його, купа думок в голові крутилася, і я не знав, що сказати цьому сухенький дідові.

Я тільки питав дорогу, більше нічого; я просто тупо віз його і мовчав. Він жив в самому кінці вулиці, і його будиночок з похилим дахом було майже не видно з-за котеджів …»Ну ось, синку, приїхали, ось тут, розвертайся », і дід поліз в сумку, за гаманцем.«Ні, батько, я не візьму з вас грошей, не можу взяти, ви за життя — все оплатили» У старого навернулися сльози, він вийшов з машини, і з поклоном сказав: «Спасибі тобі, синку». І пішов до свого старого будиночка, рукою витираючи сльози.

А я — здоровий 47 річний мужик, сидів і з грудкою в горлі, дивився йому вслід. Думаючи про те, що звичайно славна у нас країна перемогами в чемпіонатах і Євробачення, важливі і олімпіади … Але не може бути здоровою країна, яка не може подбати про пенсіонерів. І я розумів, що це я зараз йому кланятися мав. І соромно мені було за нашу з ним Батьківщину. Ось саме за це — соромно …Люди, просто допоможіть їм, чим зможете, копієчкою, чергою в поліклініці, довезіть до будинку, переведіть через дорогу …Миру вам, друзья !!!

в неділю на хрестинах, ім’я дитини до сих пір не виходить з голови Запросили нас з чоловіком на хрестини. Народила свою першу дитину сестра його кращого друга і нашого кума за сумісництвом. Не знаю, навіщо вона нас покликала — ми не маємо до неї ніякого відношення, але відмовити було незручно. При цьому ми з чоловіком вирішили на банкет не йти — тільки під’їхати до церкви, привітати і виїхати. Не більше. Адже з нами були двоє маленьких дітей, залишити яких з бабусями немає можливості, а зі сторонніми людьми — немає бажання. Скажу відразу, сім’я цієї дівчини живе в селі. Самі розумієте, які там звичаї.

Коли я побачила біля маленького храму натовп людей, то подумала, що прийшла вся село. Напевно, так і було. Зрозуміло, що після обряду всі ці люди пішли веселою юрбою в ресторан святкувати. А бенкет закотили винуватці торжества на весь світ. Наш кум розповідав, що будь-яке весілля відпочиває — там буде все. І поросята на столах, і цигани з ведмедями, і танці до ранку. Ось такий сільський варіант хрестин малюка, якого мені не зрозуміти. Але найбільше вразило не це, а те, як батьки назвали дівчинку.

Те, що я почула, було вище мого розуміння. Я вже готова до різних Евеліна, Адель і Глорія. Але дане ім’я я чула вперше. Табіта! Як вам? Особисто я кілька разів перепитувала, так як не могла зрозуміти до кінця, як правильно воно звучить. Спочатку ми з чоловіком подумали, що це ім’я має японські корені. Але вчора в Інтернеті я прочитала, що воно грецьке. Зрозуміло, що хрестити Табітою дівчинку православний піп відмовився. Тому вибрали їй в святцях ім’я Тетяна.

Чесно скажу, не люблю засуджувати батьків за те, як вони назвали своїх дітей. Вважаю, що це їх особиста справа. І ніхто не має права нав’язувати їм свої варіанти. У даній ситуації я теж не засуджую, а просто дивуюся. Не більше. А ще дивуюся багатою батьківської фантазії. І співчуваю дівчині, яка буде все життя жити під ім’ям Кривошеєва Табіта Петрівна. Саме так звучить повне ім’я дитини. Коли моя однокласниця назвала дочку Франческою — на честь Папи Римського Франциска — я думала, що крутіше варіантів більше не почую.

А ось і ні. Життя прекрасне і завжди здатна здивувати нас більше. В даному випадку ім’я Табіта зробило мій день. Звичайно, якщо довго так називати дитину, то до імені можна звикнути. Можливо, з часом воно навіть мені не буде здаватися таким вже безглуздим для російських реалій.

Матері дитини важлива думка людей — вона читає цю статтю. Днями йдуть оформляти дитину-думають: чи Табіта писати, або Тетяна (як охрестили). Батьки засумнівалися: так багато родичів були проти імені Табіта. Мені воно теж не сподобалося — і я відкрито їй про це сказала. Що стосується священика (або попа), то він пропонував Тавіфу. Але батькам не сподобався такий варіант. Дякую всім!