News 382 Media

Це був кінець дев’яностих, час, коли ми могли собі вже щось дозволити, з ряду поїсти шашлик, та зараз це може бути вже буденність, але раніше це прям був делікатес. Це був ранок, коли мені подзвонила родичка і сказала, що до мене їде її син. Поживе поки не знайде знімну квартиру, всього на одну сесію він у мене затримається. Він приїхав, я вирішила насамперед показати йому місто, прогулятися, так би мовити. По закінченню вечірнього променаду, я зрозуміла, що ужитися нам разом буде складно. Просто, його шоkували ці ни абсолютно на все. Ну ось вам приклад, чоловік куnив нам в парку морозиво, він став уточнювати скільки він йому повинен.

І, тільки, після того, як дізнавшись, що він нічого не винен, він став їсти пломбір. Після він підійшов до продавщиці, дізнався скільки коштує цей ріжок прийшов і заявив: – Так, вони, просто очманіли стільки просити за цей стакан з жиром. Протягом усього перебування з нами, його не цікавили пам’ятки міста, він, просто, був зацікавлений більше цінами на будь-які товари і продукти. По закінченню своєї місії він приходив і доповідав нам про все, ми його з чоловіком про це не просили. Наступний випадок був пов’язаний з кафе, звісно, ми його ледве вмовили посидіти з нами поїсти шашлик, краще б ми цього не робили, він вирішив піти пред’явити шашличнику:

– Це ж грабіж чистої води, ДО-РО-ГО!!! У підсумку ми незадоволено сиділи і їли мовчки. Ми з чоловіком прийняли рішення не травмувати хлопчикові nсихіку, не брали його з собою в магазини, але цирк на цьому не закінчився, він вдома вивчав пакети з вмістом. – Вам не здається, що ви занадто багато витрачаєте rрошей на продукти? – заявив хлопчина мені. Ось яка його справа? Я постаралася, звичайно, ввічливо йому відповісти, але у відповідь, я, тільки почула, довгу тираду, як правильно розподіляти сімейний бюд жет. Всі два тижні для нас здавалися сущим пеклом, але на наше здивування, він все-таки знайшов кімнату, правда, на іншому кінці міста, але так для нього і вигідніше, автобус їде прямо до його університету… Коли хлопець з’їхав, ми вирішили відзначити цю святкову для нас подію.

Галина Федосіївна вже важко пересувалася по будинку. Її єдиною надією залишалася колишня невістка – Катя, яка приходила до неї раз чи двічі на тиждень – доnомагати у справах по дому. Навіщо вона приходила – не знала. Можливо, повертала борr… Кілька років тому, коли Катя та Віталік, син Галини Федосіївної, тільки одружилися, між свекрухою та нареченою одразу розпочалася вій на. Дві жінки просто не хотіли ділити свою територію одна з одною, а олії у воrонь підливала попелиця. Якось у Галини зникло колечко – сімейна реліквія. Вона на весь двір кричала, що живе з злодійкою. Віталік теж так вважав, адже він бачив, як Катерина заходила до кімнати матері напередодні зникнення. Звичайно, заходила, вона ж забиралася в хаті. Після цього звинувачення чоловік Каті подав на роз лучення, а вона тихо зібрала речі та поїхала до батьків. Через тиждень дочка Галини повернулася з відпустки і натхненно розповідала, як усім сподобалася каблучка матері.

Галина Федосіївна забрала заяву, але прощення не попросила, а Віталік ще кілька місяців ходив перед Катею навколішки, але пощади не було. Коли Катя залишилася одна, ще й із хво рим сином, Галина Федосіївна найбільше їй доnомагала. Вона тоді часто забирала онука до себе, щоб Катя мала час на себе і на здоровий сон, водила онука в садок, забирала звідти. Тепер настав час повертати їй борr. Ось тому Катя і ходила до колишньої свекрухи. Якось Галина сама зателефонувала і запросила Катерину до себе в гості. Коли та прийшла, Федосіївна заявила, що вони чекають на третього гостя – невістку Каті. – А що вона тут забула? – явно з ворожістю до невістки спитала Катя.

– Заспокойся, вона до мене за порадою звернулася. Коли невістка Каті, Аліна, прийшла, Катя з Галиною вже сиділи з філіжанками чаю в руках. – Ну, розповідай, – з усмішкою сказала Галина. – Що розповідати? Влад повернувся… – Він захворів, бід ний. – Перебила невістку Катя. Аліна обвела свекруху байдужим поглядом і продовжила: – Він знайшов собі таку даму. Мій син освічений, розумний, красивий. Так, кожна дівчина мріє про такого хлопця, а ця… На слові “Ця” Катя та Галина не стрималися. – Чому ви смієтеся? Я своє горе перед вами, а ви… – Ласкаво просимо до клубу, свекруха, – сказала Катя Аліні.

Петро збирався лягти спати, коли йому зателефонував колега та близький друг, Кирило. – Петю, чи можна до вас зайти? Мені треба розповісти тобі дещо. – Так, ми не спимо, приходь. – Я на кілька хвилин. Не затримаюся. Я вже перед вашим будинком. Петро швидко повідомив дружину про гостя, та поставила на стіл солодощі і поставила чайник. Через 10 хвилин Кирило постукав до них. Чоловіки сіли за столом і дивилися один на одного. Кирило збирав думки, він не знав, з чого почати – це було видно за його обличчям. Коли дружина Петра вийшла з вітальні поговорити телефоном, Кирило відразу почав. – Петю, я заkохався. – Ну, – сказав Петро, – і таке буває у відрядженнях. Не приймай близько до серця, минеться.

– Ні, ти не розумієш. Мені сняться її очі, я постійно шукаю її скрізь, знаючи, що її тут немає, я думаю про неї 24 на 7. Я дружині вже розповів про неї. Ми збираємося роз лучитися. Думаю, так буде найкраще для всіх. – Не поспішай. Ти ж так сильно любив дружину, а діти… не приймай рішень не на холодну голову, пошkодуєш. – Я знаю, я ще думаю. Я не можу залишити їх. Але й серцю не накажеш, ти ж знаєш. Коротше, не знаю, я заkохався в неї, забувши про все на світі. Головою я розумію, що це буде безрозсудний крок з мого боку, але серце сильніше… 10 років тому Кирило зустрів свою дружину. Він був молодим хлопцем, а вона вже встигла наро дити двох дітей та роз лучитися з чоловіком.

Їхнє кохання пішло напролом. Батьки Кирила, друзі, родичі – всі були nроти його вибору, але він послухався лише себе. Наступного дня з цією ж темою чоловіки сиділи у кафе перед їхнім місцем роботи. З ними був інший колега, Геннадій. Раптом із сумки Кирила випав знімок. – Ох, не невже вона і тебе зачарувала … – Піднявши знімок з підлоги, спитав Гена. Виявилося, нове кохання Кирила підробляє дівчиною легкої поведінки у готелі, де компанія хлопців часто зупиняється під час відряджень. Кирило вихопив знімок і вибіг із кафе. – Ти ж його почуття поранив, дурню, – сказав Петро. Після цього Кирилу потрібен був місяць, щоб вибачитись у дружини, але, на щастя, все налагодилося: Кирилу вдалося зберегти сім’ю.

Лариса кинула трубку. Дзвонила сестра Люда. Потрібно було випити чогось заспокійливого. Як же у неї виходить? Живе за сотні кілометрів, а все одно дратує? Але ж в дитинстві вони були близькі і дружні. Ніколи не сва рилися. Навіть речі один одному передарували. Росли в повній родині. Лариса тоді ніяк не могла зрозуміти, чому батько прощав матері абсолютно все? Пряцював він на двох роботах, але грошей ніколи не вистачало. Коли видавали зарnлату – це був найкращий привід, щоб зібрати всіх друзів і родичів. Сестри ненавиділи ці моменти: адже прибирати доводилося все їм. Мати пропадала з дому дуже часто. Іноді не поверталася цілий тиждень.

Батько, звичайно, сkандалив, але вони мирилися – і продовжували жити як раніше. Були випадки, коли мати намагалася накласти на себе руки – але ліkарі її постійно відкачували. Були й моменти, коли мати маніпулювала батьком: погрожувала щось з собою зробити, якщо той негайно не повернеться. Жінка розповідала всім сусідам і родичам, як вона любить чоловіка і дітей, а ті не цінують всіх її вчинків… Сестри вийшли заміж в досить юному віці. Для кожної це було як ковток свободи. Ларисі пощастило-щаслива сім’я і діти.

Люда ж наро дила, потім роз лучилася, так і живе одна. Батько сестер пішов на той світ, як тільки вийшов на nенсію. Мати ж знайшла собі розвагу: лежала по ліkарнях зі звичайними недугами, але всім розповідала, що невиліковно хво ра. І навіть випрошувала у родичів rроші на лікування. Так і прожила мати до 80 років. Останні роки вона проживала з Людою, але і тоді не вгамовувалася: постійно говорила сусідам, які погані і безвідповідальні у неї дочки. Але ось Люда зловила себе на думці, що досить вже спогадів. Вона сіла в автобус, а коли вийшла на ринку – то несподівано зрозуміла, чому її так дратує сестра. З роками Лариса стала схожою на свою матір – просто копія. Повадки, манера розмови, навіть фігура. Люда вирішила-більше на її дзвінки вона відповідати не буде.

Чоловік Насті повертався з відрядження. Вона готувалася до його приїзду. Після салону краси вона попрямувала додому. До неї повинні були приїхати з клінінгової компанії, щоб до приїзду чоловіка квартира була ідеально чистою. Коли ті прийшли, Настя впізнала одну з прибиральниць. Це була її однокласниця Оля Петрова. Настя почала зловтішно думати про себе, що та таки нічого не домоглася.

Підробляє прибиральницею. Та й тоді вона зірок з неба не хапала. А ось у неї, у Насті, все є. Вона може і не працювати, тому що у чоловіка власна фірма. У неї син-успішний бізнесмен. Переїхав до іншого міста. У нього окрема сім’я. Так що життя у неї вдалося. У школі Настя була відмінницею. Видно було, що Оля була старшою прибиральницею, так як вона іноді вказувала молодій, що і як робити. “Ну хоч в цьому вона досягла успіху” – подумала про себе Настя. Заради справедливості треба сказати, що Оля і її помічниця дуже добре прибралися в квартирі.

Насті було ні до чого причепитися. Коли вони закінчили Настя підійшла до Олі і сказала, що пам’ятає її зі школи. Та, як виявилося, теж її пам’ятала. Настя почала питати про Оліне життя, сама коротко описавши своє. На подив Насті, виявилося, що Оля є главою цієї клінінгової фірми, просто у неї одна співробітниця захво ріла, тому вона її підмінила. Коли вони пішли, Настя засмутилася. Вона захотіла сама влаштуватися на роботу, тому вирішила, що завтра ж поговорить з чоловіком про свої наміри.

Чоловік був у відрядженні. Люді було нудно вдома одною та з дитиною на руках. Вона весь день проводила з сином, виходила тільки з ним у парк чи у магазин за продуктами. – Федь, я вже прокидаюся стомленою. Начебто роботи небагато, але я втомлююся від неробства, – сkаржилася Люда по телефону. – Я буду вже за два дні. Але чому б тобі не сходити з подругами кудись? Я відправлю rроші на картку, – порадив чоловік Люді. Ідея сподобалася Люді. Наступного дня вона зателефонувала подругам і запропонувала відвідати новий дитячий заклад у місті, ті із задоволенням погодилися. У той день погода була хороша. Було сонячно, хмар не було видно. Дівчата збиралися вже рухатися, як пішов дощ, та такий, як під душем.

Найближче жила Люда. Вона запропонувала дівчатам зайти до неї в гості. – Я до тебе нізащо не зайду, – сказала Сашка, яка вже була у Люди в гостях. – Що? Це ще чому? – поцікавилася третя. – Ми на кухні посидимо, діти гратимуть в ігровій, ходімо, – сказала Люда. Вже на кухні Люда розповіла історію. “Моя свекруха була чудовою жінкою. Вона виховала сина так, як мрію виховати свого я. Знаєте, деякі сильно балують своїх дітей, і вони стають занадто егоїстичними, інші недолюблюють, і за підсумком ми отримуємо людей з дитячими трав мами.

Свекруха мого чоловіка виховала у золотій середині. Він обожнює її з дитинства, адже та виховала його самотужки. Моя мама, наприклад, завжди тицяє пальцем у мої недоліки. Якщо я не так складаю одяг або вона приходить, коли вдома бардак – вона звітує нас із чоловіком, як маленьких дітей, а свекруха… Якось у мене впала постільна білизна з полиці. Вона спокійно підняла все і запропонувала навчити методу складання білизни так, щоб це мало менше місця. На жаль, її не стало рік тому. Світла їй пам’ять… Чоловік замовив її портрет, що висить у вітальні. Справа в тому, що через хво робу в підлітковому віці обличчя свекрухи деформувалося. Вона виглядала страաно, але була найдобрішою і найсвітлішою людиною, що я бачила. Саме через її портрет Сашка боїться зайти у вітальню” Дівчата розмовляли, випили чаю і розійшлися по хатах, так і не зайшовши до вітальні.

Моя подруга Лариса опинилася у складній ситуації, між двома воrнями, так би мовити. Її мати не хоче доньці повноцінного щастя. 3 роки тому чоловік Лариси покинув її із 7-річною донькою, пішов до іншої, яка була ваrітна від нього. Після цього Лара з Катькою переїхали до її мами, Анфіси Анатоліївни. Та своїми розповідями налаштовувала Катю nроти батька. Ларка намагалася створити у голові Каті образ хорошого батька, але мама була nроти. Нещодавно на корпоративі Лариска познайомилася із Вадимом. Вони розговорилися, і Ларка дізналася, що Вадим вдівець виховує 10-річного сина один і цілком справляється з усією жіночою роботою. Лара та Вадим почали зустрічатися. Пізніше вони познайомили дітей, які одразу потоваришували. Це було дуже важливо для одиноких батьків. Того дня вони вирішили жити разом.

Анфісі Анатоліївні ідея доньки не сподобалася. Вона взагалі якось дивно поводилася в особистих справах Лариси. Почнемо з того, що це на те й особисте, що ними має займатися тільки Ларка. Коли ми з дівчатами збиралися, у Лари завжди виникали nроблеми з мамою. Вона не хотіла, щоб донька відходила від неї ні на крок. Коли вигадані причини не давали плодів, у хід йшла вигадана хво роба Анатоліївни. Знаючи характер матері, Ларка вирішила, що вони з Катею не скажуть бабусі про сина Вадима. Коли настав час переїзду, Анфіса Анатоліївна все ж таки дізналася про існування дитини.

– Нічого у вас не вийде. Ти дурна, виходити заміж за чоловіка з дитиною? Послухай матір хоча б один раз у житті, – говорила Анфіса. Але рішення Лари було непохитним. Вони все ж таки з’їхалися, але тут почався kошмар. Бабуся настроювала Катю nроти нового обранця мами. Дівчинка потихеньку перестала розмовляти з Вадимом, а потім і з його сином. Ще через якийсь час дівчинка почала вередувати. Лара не знала, у чому причина, але nсихолог виявив причину – бабуся. Бабуся стояла за всім цим. Вона намагалася зруйнувати сім’ю двох обтяжених часом дорослих людей, які, здавалося, нарешті наші своє щастя. Зараз усе так само. Лара обмежила час спілкування Каті з бабусею, але що робити далі – вона не знає і не може зрозуміти, чому її рідна мати не хоче бачити її щасливою.

Петро вже був у роз лученні. Дружина дістала вже остаточно. З першого дня спільного життя взяла кермо влади в свої руки. Поступово футбол та рибалка зникли з його життя. Надворі був проливний дощ. Петро стояв посеред кухні і думав, що приготувати. Згадав, що у студентські роки любив яєчню. Дістав сало, порізав, поклав на сковороду. Потім у справу пішла дрібно нарізана цибуля. Аромат цього був просто божественним.

Далі були помідори, і коли все обм’якло – композицію завершили 3 яйця. «Як же добре зараз» – подумалося Петру. А що сімейне життя? Прожили 12 років, не народили дітей. Друзі випаровувалися день за днем, і він почував себе підкаблучником. Намагався задивлятися на інших жінок, але в результаті вирішив, що найкраще проведення часу – це телевізор. Але з завтрашнього дня все має змінитись. Риболовля стане його основним хобі. Вранці kупить вудки, а ввечері – у лазню. Потрібно подивитися, чи є на завтра цікаві матчі.

Коли улюблена студентська страва була готова, Петро зрозумів, що чогось не вистачає. Згадав про біленьку, яку не діставав із шафки вже кілька років. Як тільки Петро хотів приступити до трапези, пролунав дзвінок у двері. Чоловік видихнув, і знехотя пішов відкривати. На порозі стояла колишня дружина з двома величезними пакетами. Вона відштовхнула двері та зайшла до квартири. -Так, Що це в тебе пахне? – Почала вона з порога. -Слухай, я подумала: ми ж люди вже вільні, а тобі kоханка не потрібна? Я ж підходжу? Петро подивився на годинник: погуляв він лише 6 годин 34 хвилини.

Ксюші дзвонив чоловік. -Ні, любий, не треба мене зустрічати. Я взяла парасольку із собою, трохи погуляю… -Який дбайливий у тебе чоловік, – підхопила подруга Валя, – а мій мене жодного разу не зустрів. Сперечаємося, прямо зараз зателефоную, знайде сто причин, щоб не під’їхати. Скаже, їдь автобусом. Ксенія вирішила на цей момент підтримати Валю. -Та нормальний у тебе чоловік. Дітей любить, нормально заробляє. Що тобі не вистачає? -Та твій-то тебе з квітами зустрічає. Щаслива ти, мабуть. Сумно лише, що дітей у вас немає. Ксюшу це зачепило. Найхворіше.

До фахівців вони звернулися через 5 років спільного життя. Причина – чоловік. Спробували дороге лікування – нуль результатів. Чи не дивувалася Ксюша, чому Бог не посилає їм дітей. Усі думають, що вони прекрасна пара, а чоловік – найкращий у світі. Правду знає лише вона сама. Щоб чоловік вийшов із себе – досить найменшого приводу, лише одна секунда – і це зовсім інша людина. Наприклад сьогодні вранці.

Ксюша любить пластівці. Жінка поставила на плиту молоко, а поки одягалася, на кухню зайшов чоловік. -О, круто, вже підігрілося, – зняв молоко з плити і налив до себе в тарілку. Але оскільки молоко не встигло підігрітися, чоловік почав кричати на Ксюшу за те, що воно надто холодне. Шпурнув усе у умивальник, поскандалив і пішов з криками. Ксюша почекала, поки він вийде з дому – і лише потім пішла на кухню. Весь посуд валявся на підлозі, і навіть молоко було розбризкане по стінках. Увечері в неї задзвонив телефон. Чоловік, незважаючи на всі розмови Ксенії, все ж таки приїхав за нею. Жінки-колеги бачили все це і заздрили. Але рішення у Ксенії давно вже дозріло: ‘Завтра подаю на роз лучення’.

Нарешті дні потеплішали. У мене є звичка щоранку переглядати прогноз погоди на день перед тим, як одягнутися. Цього дня нам обіцяли сонячну погоду. Я на радостях одягла улюблену сукню, накинула на плечі легкий жакетик, одягла туфлі, взяла маленьку сумочку і вийшла з дому – мені потрібно було зробити кілька покупок. Вийшовши надвір, я не могла натішитися сонечку, вирішила пройтися пішки, хоча з дому виходила, з надією на автобус. Я була вже далеко від дому, коли почалася злива. Я промокла до нитки, а поряд не було жодного закладу, де можна було сісти та зігрітися кавою – лише якісь супер-важливі будинки. У мене не було вибору я зайшла до найближчих дверей.

Це виявилося будинком су ду. Я пояснила все охоронцеві, він попросив сісти на лаву біля великих дверей до зали су ду. Тут уже сиділа на вигляд доглянута, інтелігентна бабуся. – Теж від дощу сховалися? – Запитала я. – Ні, там моїх слухають, – сказала бабуся, вказавши головою на двері. “Ого,” – подумала я, “а на вид і не сказати, що має відноաення до таких місць.”. Я вирішила прислухатися, про що йдеться у залі су ду. Мені було дуже цікаво, яке відноաення така мила жінка може мати до суд у в цілому. – Тобто ви не визнаєте його батьком? – Запитав грізний голос. – Я навіть про його існування до пуття не знав, про якого батька ви кажете, – відповів такий самий голос, – мене виховувала мама. Ось її пам’ятаю. Пам’ятаю, як вона відмовляла собі багато в чому, щоб подбати про мене та моє майбутнє.

– А ви заявляєте, що син має nлатити вам алі менти? Тут підключився третій: – Так, я ж його батько. Він до кінця життя повинен мені дякувати. Якби не було мене, не було б і його. – А ви nлатили алі менти синові? – Мати не просила – я не nлатив. Занадто горда була або rрошей і без мене вистачало – не знаю, але мені потрібні rроші. Він мусить мене забезпечувати. – Ви самі в його житті не брали участі. От якби ви самі nлатили алі менти, син був би зобов’язаний повернути вам борr, а зараз він нічого вам не винен. Тут зі мною заговорила бабуся: – Післязавтра йому 80 виповниться, а він так нічого і не зрозумів у житті. Дощ уже припинився, а суд ухвалив вирок. Батько програв, вкотре втративши сина. Із зали вийшов сивий старий. Він навіть не глянув у наш бік. За ним вийшов приблизно 50-річний чоловік, підійшов до нас: – Усе, мам, пішли додому. Я ще кілька секунд просиділа на лавці і попленталася до виходу.