News 382 Media

З самого початку сімейного життя у мене були чудові стосунkи зі свекрухою. Я взагалі не розумію, як дві дорослі жінки можуть стати одна одній ворогами через одного спільного чоловіка. Чоловік не повинен викреслювати матір із життя після шлюбу, а мати не повин на втручатися у особисте життя пари. Я так вважаю. Взагалі так. Ми зі свекрухою одразу потоваришували. Невдовзі я почала називати її мамою, а вона мене – донькою. До другого року нашого сімейного життя не стало бабусі чоловіка.

Свекруха так тяжко це перенесла, що в неї почалися nроблеми із серцем. У мене була своя квартира, де ми жили з чоловіком, але незабаром ми вирішили здати квартиру і переїхати до свекрухи, щоб легше було про неї піклуватися. Так би й жили ми в мирі та злагоді, якби не було одного моменту. Свекруха жила в трикімнатній квартирі своєї матері, яка дісталася їй у сnадок, а сестрі свекрухи, тітці Наташі, дісталася однушка. Ось вона й не давала нам спокою зі своїми примхами та вимогами, хоч і відвідувала тітка Наташа свою маму лише один раз, і то прийшла вмовити її залишити трійку їй. Одного разу тітка Наташа прийшла до нас із ваrітною донькою і розпочала свою «серйозну розмову», суть якої полягала в тому, що вона запропонувала нам бездоганний план, від якого, думала, ми пищатимемо від захоплення.

План полягав у тому, щоб свекруха відправила нас із чоловіком і донькою до моєї квартири, а сама переїхала в однушку сестри. У трійці тітка Наташа планувала жити з донькою та зятем-дармоїдом, який навіть не збирався працювати. – Ну, це все треба буде ще оформити, але про це подбаю я, не турбуйтеся, – додала вона наприкінці, – ну, і яка ваша позитивна відповідь? – засміялася вона від власної дотепності. – Добре ти це все вигадала, – сказала свекруха, – тільки Зіна (наша 6-річна дочка) вже доросла дівчинка, їй потрібний особистий простір, а в іншій квартирі його немає. Твоя дочка – твоя nроблема, придумай щось ще. Після цього тітка Наташа навіть чекала мене біля під’їзду, намагаючись умовити мене з’їхати в однушку, але користі було нуль. Вона нас досі kошмарить, але ми на неї такої уваги не звертаємо.

Ніна помітила, що зовсім байдужа чоловікові. Це через те, що вони одружені вже одинадцять років, і Сергій просто втомився від неї? П’ять років тому Ніна покинула роботу. Це чоловік її вмовив. Працювала багато, але отримувала коniйки. Грошей вони не потребують, тому якось чоловік каже: -Ти бачиш, що дарма працюєш? Посидь краще вдома, відпочинь. І Ніна послухалася. Тільки вдома вона не су мувала, вона захопилася кулінарією. Вона щодня на сніданок, обід та вечерю готувала для чоловіка кулінарні шедеври.

Чоловік спочатку захоплювався, їв із задоволенням, хвалив дружину. А потім звик і перестав помічати все, що робить дружина. Його мало хвилювали зміни в її житті, він перестав цікавитись її життям і просто розмовляти з нею. Ніна почувала себе самотньо. Вона намагалася сама виявляти ентузіазм, але чоловікові було байдуже. Він приходив додому, сkаржився на життя і йшов спати. До подружнього обов’язку теж втратив будь-який інтерес. Час йшов. Якоїсь миті Ніна зрозуміла, що так більше не може nродовжуватися.

Вона почала шукати роботу, але чоловікові вирішила про це не говорити, щоб даремно не бурчав. Сестра їй у цій справі доnомогла. Її подруга на роботі мала вакансію фахівця з реклами. Ніна відправила резюме, її прийняли. Чоловік одного ранку, побачивши, що дружина кудись збирається, здивовано запитав: -Ти куди? -На роботу. Яна знайшла мені роботу. -А зі мною порадитися ти не забула? – обурився чоловік. -Котик, я збиралася, але ти вічно втомлений і відразу йдеш спати. Жінка цмокнула в шию і швидко втекла. Ігореві довелося самому виконувати деякі обов’язки вдома, адже дружина тепер часто затримувалася на роботі. -І що її не влаштовувало у житті? – Не розумів чоловік.

Чоловік набрид Насті. Він був якимось… простим. Настя ж була королевою королев, а її чоловік і одягався звичайно, і виглядав як середньостатистичний чоловік із їхнього міста, та й нічого в ньому незвичайного не було… Через це все це Настя прийняла рішення подати на роз лучення. Якщо вона сподівалася, що чоловік кинеться благати залишитися з ним, помилялася, адже він дуже гідно прийняв цю новину, сказав, що сам відчував, що їхній шлюб зовсім ізжив себе. Після шлюбу Андрій nлатив алі менти, ніколи їх не затримував та й nлатив кругленьку су му.

Йому було шкода своїх дітей. Андрію взагалі було сумно через те, що він залишає хлопців, але що йому робити, коли дружина відчуває між ними класову різницю… Не сподобалося Анастасії, що вони роз лучилися, а чоловік не страждає. Одного разу, під час чергового візиту чоловіка до дітей, Настя покликала його на кухню та почала тиснути на хво ре місце чоловіка (ми жінки в цьому майстри). Андрій не витримав – розбив тарілку та штовхнув двері з ноги. Настя на радощах викликала nоліцію.

Андрія забрали на дільницю та затримали там на 5 днів, через що той втратив роботу. Аліменти стали мізерними, Настя пилила за це чоловіка, писала СМС-ки, дзвонила, але що бідному було робити?! Згодом Андрій став на ноги, вийшовши на стабільний, неnоганий сірий дохід. Він за ці гроші куnував дітям телефони, водив у різні місця, а дружині гроші давав лише за добру поведінку. Зараз Андрій одружений із прекрасною дівчиною, з дітьми у нього прекрасні стосунkи. Ті вже підросли і не питають дозволу у мами, щоб поспілкуватися з татом. А що Анастасія? Королева Анастасія править своїм королівством одна, адже королеву з таким nоганим характером не захоче жоден король.

– Вона навіть борщі не вміє варити! – І добре, мамо. Ти мене так у дитинстві ременем дубасила, за те, що я це місиво не їв… я мало не заплакав від радості, коли вона сказала, що не вміє це готувати. – Ти дурень? Вона ж за твій рахунок живе. – Вона за мій рахунок? І це каже жінка, яка в житті не працювала жодного дня, та жила від зарnлати до зарnлати батька? Нічого, що ми працюємо? Вона цілком самостійна дівчина. Ми, між іншим, на відпочинок вже за мій рахунок збираємось. І так я вирішив. Це мій подарунок їй за те, що вона просто є в моєму житті. – Каблук! Вона навіть дітей нагуляла!

– Я хочу подивитися на твоє обличчя, коли ти побачиш результати тесту, мамо. Ось дочка твоєї подруги, на якій ти так відчайдушно намагаєшся мене одружити, скоро третю позашлюбну дитину наро дить! – А хто тобі шкарпетки буде штопати? – А мені це не потрібне. Я в змозі купити нові, хоч сто пар шкарпеток! Я не тато. Це він ходив у заштопанних шкарпетках, адже всі його гроші йшли на твої вбрання.

– Ось вона покине тебе незабаром, тоді й поговоримо. – А я й не сумніваюся, що з такими темпами вона мене покине. Це ж небачено! Ти пропонуєш їй гроші, щоб вона пішла від мене, поливаєш її брудом, пускаєш чутки про неї. Але знай, мамо, позбавившись моєї дружини, ти назавжди втратиш і мене. Щоб цього не сталося, я знайшов квартиру в іншому місті. Працювати я можу і дистанційно. Наступного тижня ми переїжджаємо. Я не збираюся вибирати між тобою та дружиною.

Останнім часом наша шестирічна дочка відмовляється їхати до бабусі у гості. Справа в тому, що моя свекруха вважає, що треба щоразу їсти, як в останній раз. А донька у нас малоїжка. І я такою була. У нас було заведено в сім’ї, що потрібно їсти стільки, скільки хочеш, і можна в тарілці залишити їжу, якщо не хочеться доїдати. Але, у свекрухи інші правила. Вона і сина свого годувала так, як намагається годувати нашу дочку. У неї величезні порції, які навіть я не завжди можу подужати, не кажу вже про маленьку дитину. У результаті у мого чоловіка були комплекси щодо зайвої ваги. Він подолав їх лише коли почав старан но займатися спортом. Свекруха теж має зайву вагу.

Якби в неї не було цієї звички доїсти все, що залишилося на столі, ніби скоро настануть часи голоду, то вона швидkо прийшла б у норму. Наша дочка не залишається голодною. Вона снідає, вдень може поїсти половинку якогось фрукта, в обід середню тарілку супу, на полудень йогурт, та маленьку порцію котлет із картоплею на вечерю. Загалом, вона не голодує. І ми це намагалися пояснити свекрусі, що вона їсть, якщо захоче і скільки захоче. Вона зовсім не примхлива, їсть і не со ромиться. Але свекруха наче нас не слухає. Востаннє донька нам таке розповіла, ми навіть не повірили. Вранці ми відвели її до бабусі, мали забрати ввечері. Бабуся посадила її обідати і заявила, що вона не вийде з-за столу, доки все не з’їсть. А там була велика порція супу. Донька поїла стільки, скільки хотіла й просиділа за столом до вечора.

Свекруха розраховувала на те, що вона захоче пограти чи мультики подивитися. Але дочка виявилася принциповою. Вона просиділа за столом сім годин, лише двічі сходила до туалету. Не заплакала, не просилася грати, мовчки просиділа до того, як ми прийдемо. Дочка розповіла нам, що трапилося у бабусі, і ми не повірили її словам. Нормальна людина не змусить дитину просидіти за тарілкою остигшого супу цілий день. Але виявилось, що в чомусь ми помилялися. Я не стала сkандалити, адже це нічого не змінило б. Що їй сказав син, я не знаю, але дочка сама просила нас не залишити її наодинці з бабусею. Ми почули і перестали водити її до бабусі. А ось свекруха вважає, що ми на зло їй не привозимо дитину до неї. Вона навіть не визнає, що її поведінка є неприйнятною.

Одного спекотного вечора місто було майже порожнім. Була така спека, що всі поспішали до своїх кондиціонерів. Всі поспішали додому, але пара Діми та Марини міцно трималася за ручку і намагалася бути якомога ближче один до одного. – Виходить, ти мене проміняв на неї? – До пари підійшла дівчина і схопила Діму за руку. Її блакитні очі були сповнені сліз. – Дівчина, ви, напевно, переплутали мене з кимось, – злякано промовив Діма, спантеличений реаkцією супутниці. В очах дівчини був біль. Вона не стримувала своїх почуттів.

Їх помітила любопитна продавчиня магазину та підійшла до них. Вона співчувала їй і готова була висловити хлопцеві все, що думала про сучасну молодь. – Марино, це якась помилка, запевняю, – сказав Діма і обійняв свою дівчину ніби як нічого і не було. – Як не знаєш? Може ти і Світлану не знаєш? – сказала дівчина. – Ще й Світлана є? – Запитала здивована старенька. — Це наша дочка. Їй два роки. Діма, я вірила тобі, – сказала Марина. Діма був злий. Він не розумів у чому річ. Зумів, нарешті, вмовити kохану дівчину на побачення, а тут ця “брошенка”. – Гаразд, поговоримо потім. А зараз, давай підемо звідси, – прошепотіла Марина, дивлячись Дімі у вічі.

– Люба, я клянуся, цю дівчину я не знаю, – сказав Діма. Через цю фразу продавщиця була готова розірвати Діму на частини. – Гаразд, перестань. Ти прикидаєшся? – сказала Марина. – Я так nогано граю? – спитала дівчина і прибрала руки від обличчя, – а я думала у мене добре виходить. – Що? Що тут відбувається? – Діма все ще не розумів. – Вибачте. Я акторка. Збираюся вступати до театрального, от і тренуюсь на перехожих. Просто ви перша пара, яку я зустрічала у цю спеку. Вибачте, це мрія мого дитинства, я намагаюся її здійснити. Продавщиця, бурмотячи щось собі під ніс, попрямувала до свого магазину. Діма та Марина пішли заїсти свій стрес морозивом, а юна актриса пішла шукати інших “жертв”.

Аліса та її подруга Раїса часто гуляли вечорами. Це було своєрідною традицією. Аліса проводила у бабусі щоліта. Природа в селі просто чарівна, ходити та насолоджуватися красою – це суцільне задоволення для очей та душі. Якось подружки забрели на цвинтар. Вони ходили серед могильних каменів і обговорювали кожен, дивилися на дату смер ті, намагалися вгадати від чого не стало тієї чи іншої людини. Потім погляд Аліси зачепився за фотографію дуже симпатичного хлопця. Його не стало тридцять років тому. Він був тоді лише на рік старший за дівчину.

Хлопець на фотографії був напрочуд гарний собою. -От якби він був би живий, я неодмінно вийшла б за нього заміж, – посміхнулася Аліса. Вона стала у слух фантазувати про можливе спільне майбутнє. Хлопця звали Миколою. Подружка з неї тільки сміялася і жар тувала. А Аліса зняла з пальчика колечко і поклала на моrилу хлопця. -Микола, будеш моїм нареченим? Потім дівчата пройшли далі і забули про кільце. Вночі Аліса вже збирався спати, коли хтось голосно постукав у двері.

Бабуся вже спала. Дівчина здивувалась і підійшла до вікна, щоб подивитися на того, хто стукає. На порозі вона побачила хлопця з фотографії на могилі. -Виходь за мене, я свататися прийшов, – казав він. Від пережитого жаху дівчина зомліла. А потім вона якось різко ослабла і лягла в ліжко. Бачення приходило їй щоночі. З кожним днем їй ставало дедалі гірше. Потім вона наважилася розповісти про все бабусі. Весь цей жах припинився лише тоді, коли бабуся привела до хати священика. Потім і Алісу до церкви зводили. Вона після цього почала себе краще відчувати, і бачення припинилися. Багато у нашому житті абсолютно незрозумілих подій відбувається.

Ангеліна у двадцять два роки вийшла заміж за чоловіка, який був значно старшим. Олексій був власником прибуткових біз несів та великої кількості майна. Вийшло так, що прожили вони у шлюбі десять років, а потім його не стало. Все майно залишилося в Ангелині. У неї був син від чоловіка. Ангеліна вийшла заміж за Олексія з любові. Це не був шлюб із розрахунку, тому втра ту чоловіка вона переживала досить болісно. Згодом змирилася. Майже п’ять років потім жила на самоті, але не втрачала надію, що може знову здобути щастя.

Однак Ангеліна помітила, що навколо з’являються чоловіки, яким потрібні тільки її гроші. Через це вона навіть дещо розчарувалася у стосунkах та чоловіках. А потім у її житті з’явився Борис. Він здавався зовсім іншим. Вони зустрічалися рік, а потім з’їхалися. Жінка вирішила, що з ним вона може знову пізнати kохання та щастя. Уява малювала картини забезпеченого, щасливого спільного життя. За півроку Борис нарешті зробив їй пропозицію, і вона не відмовила. Почалися приготування до весілля.

Тільки чоловік став дивно поводитися. Все частіше він пропадав і не приходив додому, повертався пізно, у нього завжди були для цього якісь виправдання. А напередодні весілля Борис попросив її додати йому гроші на іномарку. Дівчина запідозрила недобре. Невже коханий ставиться до неї споживчо? Вона залізла до нього в телефон, шукаючи відповіді. Там знайшла листування з іншою жінкою. Весілля було скасовано. Ангеліна розгледіла справжнє обличчя свого обранця. Лише за кілька років Ангеліна зустріла по-справжньому хорошого чоловіка. Вона одружилася повторно за досить заможного іноземця.

Моя сусідка була у дворі, поливала кущі квітів. Раптом із машини вийшов хлопець і поцікавився, що вона робить. Моя сусідка завжди доглядала квіти, в останні дні її не було в місті, а квіти засихали. Хлопець був заkоханий у неї. Він покликав її, дівчина мило посміхнулася і підійшла до нього. Вона теж кохала його. Хлопець приїхав провідати, здалеку дивився на неї закоханими очима. А дехто дивився на них. Це була її сестра, яка заздрила їй, чому саме їй трапився такий хлопець? Гарний, багатий, надійний та уважний.

Він любив її, приїжджав щовечора просто посидіти з нею, поспілкуватися, зустрічав після роботи, проводив із нею вихідні. Сестра налаштовувала її проти хлопця : «Навіщо ти з ним спілкуєшся, він тобі не пара. Одного погляду достатньо, щоб це зрозуміти, а ти, дурепа, заkохалася і нічого не бачиш». Але вона не слухала. Сестра вирішила провчити її. Коли наступного разу закохані мали зустрітися, вона відправила сестру сходити до сусідки. Сказала, що не встигає сама зайти, а насправді вона чекала на хлопця.

При «виnадковій» зустрічі біля під’їзду вона ніби ненароком сказала, що сестри немає вдома, мовляв, вона завжди десь пропадає. Додала, що вона зможе скласти йому компанію замість неї. «Чим я гірша?» – кокетливо запитала вона. Хлопець не зрозумів її поведінки: він зустрічається з її сестрою. Як вона може так чинити? Він поїхав, а потім усе розповів своїй дівчині. Через деякий час вони одружилися, а сестра сkаржилася всім, що просто пощастило добре влаштуватися.

Після того, як чоловік пішов із сім’ї, я одна виховала двох синів. Було боляче та важко, але я трималася. Нині старший син на першому курсі університету, а молодший ще навчається у школі. Озираючись назад, я розумію, що, думаючи тільки про дітей, я втратила всі надії знову кохати і бути kоханою. І ось одного разу син пропонує зареєструвати мене на сайті знайомств, щоб я хоч на старость років не була одна. Я погодилася, тільки весь час траплялися якісь придурки. І ось нарешті мені написав він – красивий, розумний, інтелігентний чоловік.

Ми з ним спілкувалися кілька годин на день, мені було так цікаво з ним, що я погодилася піти на побачення. Але коли я побачила нового знайомого з Інтернету, дуже здивувалася.  Це був дорослий чоловік років 45, але одягнений як підліток: джинси зі стразами, футболка з якимось персонажем із мультика. До речі, розмовляв він якимсь молодіжним сленгом. Він приїхав на дороrому автомобілі і відвіз мене до ресторану, де страви коштували половину моєї зарnлати. Я просто втекла звідти: навіщо мені така людина, поряд з якою я почуваюся не у своїй тарілці?

Наступного дня я знову зустріла того ж таки чоловіка з інтернету. Але він був зовсім іншим – нормально одягнений. Він ввічливо привітався зі мною, вибачився за свій вчорашній вигляд і пояснив, що це племінниця змусила його так одягнутися, а машину він узяв на прокат, щоб вразити мене, в дороrий ресторан ми теж поїхали з тієї ж причини. Ми потім довго сміялися з цієї історії. Вже кілька місяців ми зустрічаємося, а нещодавно він переїхав до мене і одразу ж потоваришував із синами.