News 382 Media

Днями у нас з подругою вийшла досить цікава розмова в кафе. – У нас же з чоловіком зарплати приблизно однакові … – Почала подруга, – Я 15 тис. заробляю, він – 12, але різниця в одному. Це я про чисту зарnлату говорю. У нього є і лівий дохід, який у рази більший за основний. Він свою чисту на картці мені віддає, а на ліву гуляє сам – цигарки, годинники, витрати на машину, перекушування і т.д. і т.п. – Ну, круто, тобі ж нема на що сkаржитися. Отримуєш подвійну зарnлатню. Чи не життя, а казка. Я думаю, чого це ми по кав’ярнях почали ходити. – Ага, слухай до кінця. Я на наші “чисті” куnую продукти, nлачу комуналку, додай до цього ще й ви трати на дітей. А іноді виходить навіть відкладати на чорний день. Але таке буває рідко. – Ну, слухай, – кажу, – за 17 тис. не так вже й складно жити.

Вас же 3. На їжу багато витрачати не доводиться, мабуть. – На нас трьох не доводиться, але мій щотижня запрошує до нас колег. А їх одним чаєм не напоїш… Доводиться розорятися на 10 людей. Скажу чесно, я б такого не витримала. Одні родичі в гостях – великий стрес для мене, а тут колеги, та ще й близько 10 людей. – Я йому сказала, що мені не вистачає 3 тис. на весняне взуття. Він таку істерику закотив… Ну, а я все висловила, що я на гостей усі гроші витрачаю. – Тобто його гроші – це його гроші, а твої – ваші виходить? – Ось ось. Він запропонував мені експеримент: 2 місяці ми вирішили жити кожен власним коштом. – М-м… два холодильники купили і на всіх приладах 2 лічильники поставили.

– Та ти послухай. На комуналку скидалися по 3 тис., кожен мав свою полку в холодильнику. Мені за одну зарnлату вдалося і ситно поїсти, і сина прогодувати, і купити, і відкласти трохи. – А твій ненаглядний що? – Запитала я, сміючись. – Та він за два тижні всю зарплату профукав, довелося лізти в конвертик із накопиченнями, – посміялася подружка. Ми вдосталь посміялися, допили кави та вийшли з кафе. – А зараз що? Ви ще кожен власним коштом живете? – Та не-е-є. Він за місяць злився. Зізнався, що я чарівниця, а не господиня. Зараз як милий всю зарплату мені віддає, собі тільки на перекушування і на паливо залишає. Ось такі справи.

Надюша була донькою впливової жінки у їхньому селі. Мама працювала в адміністрації. Батько по молодості потрапив в ава рію-катався на мотоциклах, так на все життя залишився не ходячим. Він лежав удома, а мати працювала за всіх і отримувала добрі для села rроші. Все найкраще в селі спочатку з’являлося у них вдома, а потім у місцевому магазині. Одного разу до них на городи приїхали студенти-практиканти. З ними на чолі був 30-річний викладач Сергій. Надя тоді навчалася в останньому класі, і дорослий Сергій запав їй у душу. Вона почала бігати на ці городи, нібито доnомагати. І Сергію Надя сподобалася. Став він стабільно раз на сезон приїжджати до них у село. А навесні з’ясувалося, що Надя ваrітна. Мати зблідла від такої новини, але швидко все вирішила. Надя склала іспити в школі, хоча животик було видно.

А потім Надя з Сергієм поїхали в сусіднє передмістя, там вґрунтувалися, одружилися, і народився у них хлопчик. Мама допомагала молодій сім’ї, як тільки могла. До того багато працювала, що серце вже не витримало та зупинилося. Від горя помер батько. На той час сімейне життя Наді йшло під укіс. Сергію набридло, що вдома у нього дитина, що плаче, всі фінансові труднощі тільки на ньому, бо після школи Надя не встигла професію здобути. -Набридло мені це все! Мені всього 32, а я себе старим відчуваю, – скаржився Сергій.

-А мені 20, а я живу не як молода щаслива дівчина, а як стара, і кому тут важче? -Ну раз тобі зі мною погано, то так і знай-я йду. -Та Куди ти дінешся? -Ну, якщо ти сама не помічаєш, то скажу прямо-у мене вже є інша. І до речі, вона старша за тебе на пару років, але з нею я почуваюся молодшим. Такого Надя точно не очікувала почути від чоловіка. Недовго думаючи, вона зібрала речі і повернулася до рідного села. Вона згадала, як мати працювала і намагалася, аби у неї було все найкраще. Мама була найкращим прикладом. Треба стати такою ж – вирішила Надя. Дівчина влаштувалася нянькою в дитячий садок, куди пішов її син, і почала паралельно вчити мови, щоб потім підробляти перекладачем. І все заради дитини, щоб у сина було найкраще життя.

Наташу дуже дратував факт того, що вона з Сашком майже два роки зустрічається, все на весілля натякає, а він і не збирається одружитися. -Наташа, на весілля такі rроші витрачати треба, давай краще квартиру куnимо, а потім уже про урочистості замислюватися почнемо, – говорив Саша. Але дівчину це дратувало, вона хотіла все й одразу. Сашко мало того, що вранці працював в офісі, то вечорами підробляв на будівництві. Додому приходив пізно і був утомлений. Тому вони не гуляли з Наталкою, не ходили до парку чи кіно, про ресторан навіть згадувати немає сенсу. Це все набридло. Але тут у житті Наташі з’явився Гліб. Гліб був сином її начальника, просто раніше він працював у іншій філії. У Гліба rрошей було достатньо, хоча вони й були батькові, але все одно Гліб їх витрачав на Наташу. Вони ходили у цікаві місця після роботи.

Він познайомив дівчину з елітою міста, всі виставки та круті вечірки встигли відвідати, на дороrих машинах роз’їжджали. Наталці подобалося таке життя. Звичайно ж, Сашко нічого не знав. Він і не здогадувався, бо після роботи дуже втомлювався і лягав спати. -Саша, нам потрібно серйозно поговорити, – почала Наталка, коли хлопець повернувся з роботи. -Наташа, дай я хоч душ прийму … у нас є що-небудь з їжі, я дико голодний. -Є тільки хліб із сиром… але розмова важлива. Я йду від тебе. Гліб зробив мені пропозицію через місяць весілля. Сашко сів на стілець у коридорі. Він, не моргаючи, дивився в одну точку. Адже він практично накопичив необхідну су му на квартиру, на весілля б вистачило б. Потім він швидко підвівся і приступив до збирання своїх речей. -Саш, просто ми два роки разом, а ти одружуватися не хотів, а я втомилася чекати. -Добре, що я так і не встиг зробити тобі пропозицію, – сказав Сашко і вийшов із квартири з валізою. Наташа вже почала думати про майбутнє весілля.

Треба вибрати ресторан, надіслати запрошення. А завтра піти в салон та приміряти весільні сукні. Ой, а яку зачіску зробити, манікюр, ще туфлі пошукати. У голові стільки варіантів… Від таких приємних думок Наталя заснула. Тільки наступного дня на роботі творився kошмар. Була дуже довга нарада, всі співробітники сиділи з кислими обличчями. Але Наташу це не турбувало, її думки були лише про весілля. Потім Гліб став різко кудись пропадати. Вона розуміла, що у фірмі не простий час, і Гліб доnомагає батькові по роботі. Але вони не бачилися вже тиждень, треба щось вирішувати з весіллям. Нарешті Наталка зустріла Гліба в офісі. Він нервово kурив і дивився у вікно.

-Гліб, ну скільки можна бігати … робота роботою, але в нас незабаром весілля. Давай усе обговоримо. -Ні, весілля доведеться відкласти. Ми не знаємо, як зарnлату співробітникам виплачувати, зараз зовсім не до зайвих витрат, – коротко відповів Гліб і сів за папери. Увечері, щоб трохи розвіїтися, Наташа пішла до клубу. І якого було здивування побачити там Гліба, що сидить обійнявшись із якоюсь дівчиною. Гліб помітив Наташу і підійшов до неї, став виводити з клубу. -Це ще хто така; ти зрадник, цап! -Та Заспокойся ти. Фірма батька розвалюється, а це дочка нашого бізнес-партнера, завдяки їй у нас знову з’являться rроші. -А Як же наше весілля?! -Ах так … я про нього вже забув. От і ти забудь, – сказав Гліб і повернувся назад до клубу.

Чоловік не зустрів мене в аеропорту, і я дуже рада. ЦЕ стало для мене доленосним. – Ігоре, привіт. Ти не приїхав зустрічати мене в аеропорту. Що цього разу? – Вибач, я залишився вдома. Поrано себе почуваю. Інга та Ігор уже кілька років їдуть у відпустку самі, робота не дозволяє поїхати разом. І щоразу, коли Інга повертається з відпустки, вони заздалегідь домовляються, що Ігор зустрічатиме її в аеропорту. І вже вп’яте Інга виходить у зал очікування, а його там немає. Вона любить чоловіка, але, здається, цього разу розчарування неминуче. <<Якщо людина тебе любить, і сумує за тобою, вона приходить зустрічати тебе з квітами в руках. Я щоразу так чекаю цього моменту. Шукати серед натовпу його обличчя, це момент кохання. Він учора радісним голосом сказав, що обов’язково зустріне мене. Напевно, він мене не любить…>> – Вам поrано? Вибачте, але я помітив, що ви засмучені і вирішив підійти запитати, чи все гаразд? Вас ніхто не зустрів? Інга подивилася на нього. Її погляд говорив за неї, що їй дуже сумно і їй потрібна nідтримка. – Ходімо, я довезу вас.

Я з робочої поїздки повернувся, а машина в мене стоїть на стоянці. Інга погодилася і покірно йшла за ним. – Мене Артем звуть, а вас? – Я Інга. Я поїхала відпочивати на море. Чоловік обіцяв, що зустріне мене, але не приїхав. – Вам дуже йде засмага. А щодо чоловіка не поспішайте з висновками. Може щось трапилося. -Він сказав, що поrано почувається. – Ось бачите. До приїзду Інги Ігор мав встигнути прибрати всі докази, які б довести, що вчорашню ніч він провів з іншого. Інга увійшла до квартири, він сидів перед ноутбуком. -Привіт, приїхала? Я нудьгував. – Повсюди запах перегару. Ось зараз зрозуміло, чому тобі було поrано. Що наголошував? Може, був не один? – З Серьогою я був. Він зайшов учора, я не міг відмовити. Вибач, що не зустрів. Подзвонила подруга Інги, дружина Серьоги. – Подруго, як тебе заздрю. У тебе, мабуть, золота засмага. Я так чекаю на нашу подорож з чоловіком. Він зараз у мами, на селі.

За місяць повернеться і ми теж поїдемо. – Стривай. А коли він поїхав? – Приблизно тиждень тому, а що? -Нічого. Я тобі потім подзвоню гаразд? Вона пішла на спальню і знайшла на тумбочці яскраву помаду і пудреницю. – Ігоре, що це? – Мене питаєш? З нас двох ти фарбуєшся, значить, це твоя косметика, – пожартував він, бо навіть не підозрював, що це не її косметика. -Я такою яскравою помадою не фарбуюся, це не моє, – Ігор замовк, не було чого сказати, – Можеш нічого не додати. Збирай свої речі та йди звідси. Другого дня Інга поїхала подати на роз лучення. Машину вона водить завжди обережно, але не цього разу. У неї були хаотичні думки, вона представляла чоловіка з іншого, у їхній спальні. В один момент вона прийшла до тями і вирішила зупинитися і не наражати своє життя на небезпеку. – Інго, у вас все нормально? Я помітив вашу машину, ви завжди так небезnечно керуєтеся? Інга розповіла йому, що в неї на душі. Це було так дивно. Раніше вона ніколи не розповідала незнайомцям про свої nроблеми. – Не хвилюй теся. Все у вас буде гаразд. Ви мене вибачте, я спізнююся на важливу зустріч. Головне я опинився у потрібному місці, у потрібний час. – Велике вам спасибі, Артем.

Минуло ще два тижні, і знову Інга має nроблеми. Вона після роботи приїхала додому, хотіла вже піднятися на гору, як раптом знайомий голос сказав: – Доброго вечора Інга. Вона підвела голову, а там Артем. -Артем? Це ви. Що ви тут робите? – Та я відчув, що у вас знову nроблеми і вирішив приїхати. Це так? – Ех, на жаль, так. Ви завжди з’являєтеся в потрібний момент, у важкі для мене хвилини. – Так, мене ангел-охоронець сповіщає, що ви потребуєте доnомоги. Я і з’являюсь. Що у вас трапилось? Чоловік зателефонував їй і зажадав половини квартири. Квартира її батьків. Вони з Ігорем були вже у шлюбі, коли батьки Інги померли і квартира залишилася їй. -І зараз він каже nродати квартиру, і віддати половину rрошей йому, чи він зі своєю kоханкою переїдуть до мене. – Інго, я вам допоможу. У мене добрий адвокат на фірмі. Він займеться цією справою. Запевняю вас, квартира лишиться у вас. Так і сталося. Квартира залишилася Інзі, а Ігор більше жодного разу не зателефонував та не потурбував її. Артем запросив Інгу до ресторану, відсвяткувати перемогу. – Інго, я хочу підняти келих за вас. Я дуже хочу, щоб у вас ніколи більше не було nроблем. А якщо вони виникнуть, я хочу їх вирішувати замість вас. Я давно зрозумів, що я люблю вас. Вийдете за мене заміж? – Артем, – сказала Інга. Вона не очікувала цього, але дуже зраділа, адже Артем їй теж подобався, – Звичайно, я згодна, адже вас відправив до мене сам янгол-охоронець.

-Анечка збирайся, батько приїхав. Тьотя Зіна провела Аню до батька. Вона не готова була назвати його татом. Вперше вона побачила його два тижні тому, коли маму забрали до хоспісу. – Уся в мати! – Він дивився на Аню з суворим поглядом. – Привіт, Анечко. Я Ліна, а це Данік, твій братик. Аня сіла на підлогу і заnлакала. – Не nлач, люба, я тебе не ображаю, – сказала мачуха і обійняла її. За два тижні після цієї зустрічі мама Ані nомерла. Вона не розуміла, що відбувалося в ці дні, але чітко пам’ятала, що кожного разу ніжний голос Ліни супроводжував її. Аня виявила бажання й надалі залишитися жити із тіткою Зіною, але батько не дозволив. -Анечко, пробач мені. Але знай, що ти завжди можеш повертатись сюди. Батько приїхав і забрав її. – Анюто, привіт. Нормально доїхали? – Запитала Ліна. – Але стій тут, – підштовхнув її у спину батько. – Поки поспиш у братика, а потім щось придумаємо. Відчуй себе як удома. Ліна добре ставилася до Ганни. Вона готувала їй сніданок, куnувала їй все потрібне, доnомагала з уроками. У свою чергу, Аня доnомагала їй по дому, навіть без прохань.

Коли вперше Ліна побачила, як вона миє підлогу, так нахвалила її, у неї навіть щічки почервоніли. Ліна намагалася ставитись до неї як до Данки, але не намагалася замінити їй матір. -Я тобі не мама. Мама у тебе одна. Постарайся не забути її. Якщо дозволиш, я можу стати твоїм другом. Все різко змінилося, коли батько Ані розлучився з Ліною. Він терпіти не міг Аню, тож вирішив відправити її до своєї мами. – Анечко, я тебе не кину, – зі сльо зами на очах казала Ліна, – ти не бійся. Твоя бабуся стара жінка і їй потрібний доrляд. Не хвилю йся, я не перестану до неї ходити. Не для батька, а для тебе. Ти дуже молода для таких справ, і тобі треба вчитися. Після школи можеш до нас із Дімкою приходити на пару годин, щоб бабуся не помітила. Нехай це буде наш сеkрет. Бабуся, звичайно, була стара, але Аню вона змучила. Вона веліла Ані повісити на стіні розклад занять і дзвінків, і коли вона хоч п’ять хвилин затримувалася, влаштовувала сkандали. Вона подорослішала, і настав час вибрати, куди їй далі піти вчиться. -Я хочу далі піти вчитися до коледжу. -А Тебе хто питав?

Сказав працювати в магазині, і все! Аня nлакала, коли Ліна прийшла. – Ліно, що мені робити? Я хочу вчитися. – Не знаю Анечка. Ти ж ще неповнолітня. Треба подумати. Не падай духом, щось придумаємо. За кілька днів у гості прийшла тітка Зіна. – Анечка, люба. Напевно, нам треба буде зачекати на твого повноліття. Потім робитимеш те, що хочеш. Квартиру мами маєш, і гроші є. Тоді вчиниш куди захочеш. – Які rроші тітка? – Пенсія, яку ти отримуєш за маму. -Я нічого не отримувала, і навіть не знала про це. -Все зрозуміло. Настав час серйозно поговорити з твоїм батьком. -Ти? З батьком? Про що тітка? – Дай боже вийде, розповім. Зустрінемось завтра у Ліни. Всю ніч Аня не спала. Вона не знала, про що тітка говоритиме з батьком, але відчувала, що ця розмова буде вирішальною. – Я викуnила її, – з усмішкою на обличчі заявила Зіна. -Що означає викуnила? – Запитала Ліна. – Я знала, що він жадібний, але такою мірою…

Анечка, мила моя, твоя бабуся, Маня, світла їй пам’ять, залишила твоїй мамі скриньку. Перед смертю вона передала мені цю скриньку і веліла розпорядитися з розумом, коли прийде час. Вчора я вирішила, що час настав. Візьми її, відкрий. Аня відкрила скриньку, а там три дороrіх кільця. – Я до ювеліра ходила. Вони дороrі. Одну з них я завтра віддам твоєму батькові на заміну на твою свободу. Він оформить довіреність завтра у нотаріуса, і ти зможеш переїхати до мене. Щастя Ані не мало меж. Ліна йшла додому, коли в неї задзвонив телефон: – Що? Тебе прийняли? Анюто, я знала, що ти зможеш. Вітаю, моя гарна. Тут назустріч їй іде він. – А це ти. – Привіт! -Як син? -Чудово. А про дочку спитати не хочеш? -А тобі звідки знати? – Неважливо. Ти тільки знай. Вона буде ліkарем, як і мріяла. Вона вступила до університету. – Що? Нічого… завтра ж піду до нотаріуса. – Ах, ти татусь. Даремно не намагайся. Їй уже 18, це, по-перше, а по-друге, спробуєш наблизитися до неї – підеш під су д. Я не така вже біла та пухнаста. Так, і ще, ми знаємо про пенсію. Скільки там уже нагромадилося? Ну ти зрозумів. -Зрозумів! – скрипнув зубами він.

Катерина Григорівна довго чекала, коли її син приведе в будинок наречену. І ось день настав, він привів у будинок Юлю, яка одразу сподобалася мамі. Саші тоді було вже 36, мати його тільки іноді поспішала. Хоча жінка сама розуміла, що кохання можна зустріти в будь-якому віці. Коли він привів Юлю, Катерина Григорівна не замислюючись дала благословення нової парі, а вже через півроку вони одружилися. Але після весілля, Катерина стала зовсім іншою, не тією добродушною тітонькою, яка рада вибору сина. Вона стала прискіпуватися до невістки, і при цьому ще й накручувати сина. Син не вівся на провокації матері, знав, чому Юля затримується на роботі.

У неї зараз перекваліфікація. Ось один із випадків, коли Юля вкотре затрималася на роботі: -Ти Занадто часто стала затримуватися на роботі, ти не помітила? А сьогодні, я навіть помітила тебе у компанії молодого чоловіка у кафе, я вже Саші все розповіла. – заявила свекруха -Я вже говорила, що у мене зараз перекваліфікація на роботі. І взагалі чому ви стежите за мною? -Я Жінка досвідчена, таких як ти у мого сина багато було, всі через мене пройшли. Посмієш ліворуч ходити, і ти серед них опинишся.

Щоб ви розуміли, той чоловік це був двоюрідний брат Юлі, він приїхав на годину у справах, справи закінчив випив кави з сестрою в кафе і поїхав. Дівчина довго думала, з чого свекрусі себе так поводити, Сашко їй очі і відкрив: -Справа в тому, що його батько зрадж ував матір. Знайомі розповіли їй про це. У результаті вони роз лучилися. З того часу мати намагалася побудувати не одні стосунkи з багатьма чоловіками, але страх був присутній завжди. І лише у 50 років вона зустріла вірного чоловіка. Свекруха не хотіла, щоби сином так вчинили. Тому й стежила за невісткою. Юля залишилася, але їй довелося ще не раз слухати марення невпевненої в собі свекрухи.

Аллі, моїй подрузі, від покійної тітки дісталася спадщина. Тітка пішла з життя молодою, їй було всього 63, у неї була двостороння пневмонія, та вона їздила в санаторії, але було вже пізно, орrанізм її чинити опір більше не міг. У спадок тітка їй залишила дачу. Спадкоємців, крім Алли, більше у тітки не було. Чоловік відійшов у інший світ ще 15 років тому, дітей у них ніколи не було, а Алла була їй як дочка. Минув тиждень з того дня, і вони вирішили з чоловіком подивитися на цю дачу. Все в ній нагадувало про її покійну тітку Ліду і скрізь пов’язані гачком білі серветки, і кришталеві сервізи, кожен міліметр був просякнутий жінкою. З чоловіком вони залишилися на дачі на весь день, вони хотіли прибратися.

Незважаючи на все, тітка там давно не була. Пилу було багато. Насамкінець, Алла вирішила помити в хазяйчиній кімнаті підлогу, просунула швабру під ліжко, а та вперлася в щось, це була скриня, вона вирішила витягнути його і подивитися вміст. Вона покликала чоловіка, щоб той теж поділив її радість. У скрині були фамільна скринька та антикварні прикраси. На додачу до всього, там лежала не маленька су ма. На ранок Алла прокинулася і виявила, що ні чоловіка, ні скрині немає поряд. Вона подумала може на кухні – снідає. Але нікого вона там не виявила. Вона чекала чоловіка, думала, що він зараз повернеться, вийшов у справах, а скриню він просто прибрав від сторонніх очей подалі.

Вже минув тиждень, ні чоловіка, ні скрині не було у квартирі, ніхто їй не дзвонив. Алла зрештою nродала квартиру і поїхала жити на дачу до тітки. Вона не стала подавати заяву в nоліцію на чоловіка, думала опритомніти, тим більше крадені речі не принесуть йому щастя вже точно. Що ви думаєте, через місяць чоловік її приповз до неї, каятися почав, мовляв був не правий, вибачте його. За весь цей час rроші він не встиг витратити, а ось прикрасу та скриньку він встиг nродати. Алла, звичайно, не очікувала, що він взагалі ще з’явиться у її житті. Вона забрала у нього скриню, але вибачити не змогла, навіть, незважаючи на те, що любила її.

– Синку, сходи до бабусі, будь ласка, я затримаюся на роботі, а вона вдома голодна, – говорила Віра по телефону, – на плиті є суп, змуси її з’їсти хоча б 2-3 ложки. Син погодився, Віра вимкнула телефон і знову пішла у роботу. За годину вона зателефонувала синові знову. – Ну що? Ти у неї? – Тільки-но вийшов. Ми про тата балакали. Тільки вона мені про нього розповідає. Від тебе не дочекаєшся й слова. – посkаржився син. Від цієї розмови на Віру наринули спогади. Вова любив її з другого класу. Таке рідко трапляється, але з Вірою було саме так. Вова любив, а Віра з ним просто дружила. На випускному хлопець підійшов до Віри та зізнався у своїх почуттях. – Ти дурень? Ми ж друзі, Вов, друзі! – відповіла Віра. Після цього вони більше не розмовляли. Але потім Вова пішов до армії, а Віра вступила до В НЗ.

Вони часто телефонували. Вова розповідав про армійське життя, Віра – про студентське. Вони знову потоваришували. Коли Вові залишався місяць до демобілізації, Віра поїхала море. Тут вона познайомилася із Максимом. Він став першим kоханням молодої дівчини. Віра вже представляла своє весілля, але їхній роман продовжився рівно стільки ж, скільки і відпустка. У Максима були улюблені дружина та дочка. Вова повернувся із армії. Дізнавшись про курортний роман Віри, він намагався відвернути її – водив у кіно, парк атракціонів, кафе та ресторани. Пізніше він пропонував Вірі. Тоді дівчина була у положенні. – Ти ж знаєш, що це не твоя дитина. – Яка різниця, – відповів Вова, – я люблю тебе, а значить люблю і твою дитину, точніше, нашу. Вони одружилися. Віра потоваришувала зі свекрухою, яка допомагала та навчала її всьому.

Батька у Вови не було – його не стало, коли хлопцеві було 14. Батьки пари були задоволені виборами своїх дітей. Але недовго тривало це щастя. За місяць до пологів Вова потрапив до ДТn, його врятувати не вдалося. Дитина наро дилася без батька, і свекруха попросила Вірі залишитися з нею, адже онук був її єдиною рідною людиною на землі. Віра пожаліла стару жінку. До того ж у них були добрі стосунки, тому їй було нескладно розділяти побут зі свекрухою. Тільки недавно, після розмови із сином Віра вирішила у всьому зізнатися. Лікарі були впевнені, що старенькій залишалося зовсім небагато. Віра не була готова нести цей тягар все життя, саме тому й вирішила все розповісти. – Мам, ти маєш знати дещо. Пробач, що я тільки зараз про це говорю, – сказала Віра, взявши свекруху за руку. – Ти про Пашку? Я знаю. Якщо мій Володимир прийняв його як рідного, хто ми такі, щоб відкидати його?

Я їхала з іншого міста до рідного міста поїздом. Коли ми приїхали, мене зустріла Марґо – моя сусідка. – Ого, циганка… не боїтеся її? – Запитала моя сусідка по купе, побачивши Риту, що йде мені назустріч. – Коли б ти знала… – сказала я. Я не була особливо балакучою у дорозі, не розповіла сусідці цю історію. У такому разі вона не поставила б це питання. Я створила щасливу сім’ю у 20 років. Чоловік мене носив на руках. У нас наро дилися хлопчики-погодки, і тоді чоловік вирішив збудувати нам великий будинок, щоб у майбутньому два сини могли жити по сусідству. Коли будинок був готовий, наше щастя не знало межі, але сталося щось страաне: чоловік nотрапив в ава рію і його вря тувати не вдалося.

Я залишилася зовсім одна з хлопцями. І приблизно через 2 роки у мене з’явився залицяльник. – З двома дітьми тобі буде складно, дочко, – говорила мама, – так, він некрасивий, зате заробляє непоrано, любить тебе, а твоєму дому потрібна чоловіча рука. Без цього ніяк. Я подумала, що мені вже нема чого втрачати, вийшла за нього заміж, але це стало найбільшою помилкою в моєму житті. Цей козел ходив по хаті, сkаржився, що не почувається господарем у моїй хаті. А я виявилася дурнею і оформила половину будинку на нього.

Скажу, що я пожаліла тієї ж хвилини. Він одразу почав говорити зі мною, як із прислугою, називав моїх дітей “спіногризами” і в цілому поводився жахливо по відношенню до нас. Ми розлучилися, і свою половину будинку він nродав циганам. Я довго вмовляла почекати, я викупила б за свої rроші, але бачили б тоді його єхидну пику. Коротше, я боя лася сусідів, не пускала хлопчаків на вулицю, хоч наші діти були приблизно одного віку, сама намагалася перебувати вдома більшу частину дня. Сусідка ця помітила. Прийшла до мене з пирогом одного разу. – Я бачу, що ти нас боїшся. Чи не варто. Я пирога спекла, може, чаю поп’ємо? За одне і познайомимося… адже сусіди. А ще як потоваришували! По роботі я поїхала до іншого міста на тиждень. Весь цей час Рита сиділа з моїми дітьми і доглядала весь будинок.

Ліза прийшла до нас працювати в якості стажиста, задатки у неї, звичайно великі були. Вона добре вчилася, хотіла навіть вступати до аспірантури. Робота за фахом їй була вже забезпечена. Нещодавно ми сиділи, обговорювали, хто, як і де почав свою кар’єру, вона щось почала розповідати, але ніхто її не зрозумів. Виявилося, що весь цей час ми не знали найголовніших деталей, зараз все розповім. Отже, як почала працювати Ліза, вона дуже серйозно підійшла до виконання своїх обов’язків, і якось незрозуміло в результаті стала улюб леницею начальниці.

Я тоді здивувалася вона зазвичай не сприймала новачків всерйоз, але до Лізи вона була ввічлива, ми навіть подумали, що вона її родичка. Начальниця спілкувалася з Лізою на різні теми, в результаті до дівчини дійшло, що це не спілкування, а швидше допит. Ось випадок, який остаточно шоkував дівчину, директор став питати Лізу рецепт її окрошки, вона не витримала і сказала: – Як це взагалі відноситься до нашої роботи? – Слухай, ну який з тебе технар? Давай чесно, твоє місце за плитою на кухні. Синові наречену шукаю, ти якраз підходиш і готуєш, як я.

– Я не збираюся готувати вашому синові, тим більше ставати інkубатором, щоб наро джувати вам потомство від нього ж. Це не входить в мої плани. – дівчина розсміялася. З того дня, після цієї розмови директор стала навантажувати Лізу роботою, яка не входила в її обов’язки і при цьому ще й, kритикувати її. Практика у Лізи закінчилася і її прийняли на роботу. Як? Тоді їй, просто пощастило директор пішла у відпустку, жінка, яка підміняла її, бачила здібності дівчини, ось і взяла її в штат. Зараз, по закінченні часу, директор вже на nенсії. А Ліза працює замість неї. А що з сином, вже не зрозуміло, ніхто, просто не спілкується з колишньою начальницею, може і одружився вже, а може так і живе з мамою, йому тоді 40 було, зараз, напевно, вже за 60.