News 382 Media

Я була довгоочікуваною дитиною, тому батьки мене балували, росла я безтурботно, зізнаюся, була гарною дівчинкою. У школі за мною бігали хлопчики, а вже в універі юрби хлопців, які намагалися звернути на себе увагу. Мене навіть називали зарозумілою, тому що я не з усіма спілкувалася, але б ніколи не подумала, що можу заkохатися з першої секунди, коли тільки побачу цього хлопця. Ми з ним навчалися в одному університеті, один одного не знали, бо були на різних факультетах. Одного разу, випадково, ми з ним зіткнулися в коридорі, і я зрозуміла, що потонула в його синіх очах. Якщо бути чесною, нашою парою не лише захоплювалися, а й заздрили нам: ми ідеально підходили одне одному.

У нас було все легко та просто: ми ніколи не сварилися. Коли він зробив мені пропозицію, я була просто на сьомому небі від щастя. Звичайно ж я погодилася. Батьки не були проти наших відносин, але тільки просили на заводити поки що дітей, нам це було і так зрозуміло, адже я ще вчилася, мала здобути освіту. Ми влаштували гарне весілля, батьки доnомогли у всьому, свекруха у мене була просто чудовою. Відносини зі свекрухою були добрими, вона взагалі до нас не лізла, жили ми окремо, було все, як у всіх. Ми влаштувалися працювати в одну фірму. Я думала, що життя моє вдалося. У шлюбі у нас наро дився хлопчик, а потім і дівчинка, ми стали щасливими батьками. Ось так ми щасливо прожили років 15, потім я стала помічати, що Стас змінився.

Я почала думати, що це може бути просто від втоми та завалу на роботі, але я бачила, що він просто охолов до мене, вже не було тієї пристрасті та любові, яка охопила нас. Я вирішила піти до подруги, яка вміла ворожити на кавовій гущі; вона подивилася на мою чашку, ніяк не могла підібрати правильних слів, але все ж наважилася і сказала, що чоловік мене скоро покине, а з роботи звільнять. Я тоді ще образилася на неї, накричала і пішла. Коли я сказала чоловікові, що подруга мені сказала нісенітницю, він почав з того, що йому потрібно зробити зізнання. Він сказав, що йде до іншої, адже в неї скоро буде дитина, я відчула, як земля йде з-під ніг. Роз лучилися ми дуже важко, я не могла змиритися, але зрозуміла, що насильно милим не будеш, а потім мене ще й звільнили через скорочення на роботі. Я думала, що ніколи не переживу цього, але незабаром після цього мені зробили ділову пропозицію із високою зарnлатою, і саме на цій роботі я зустріла свого другого чоловіка.

Одного разу батько сказав, що я маю сестру, і мені треба її знайти; він більше нічого не сказав і пішов у засвіти. Мені було дуже погано від втрати батька, я постійно думала, як знайти свою сестру, свою кровинку. Після того, як усі заходи з приводу nохорон завершилися, ми з мамою вирішили розібрати речі тата. Одяг ми роздали нужденним, а ось документи поки що не чіпали, не могли змусити себе розібрати їх. Якось, коли ми з мамою все ж таки вирішили переглянути документи, викинути щось непотрібне, розібрати архів спогадів, у скриньці з цінними речами я побачила фотографію гарної жінки з маленькою дитиною. Я перевернула фотографію, побачила на ній напис – 1995 рік.

Я не могла зрозуміти, хто ця жінка з дитиною, дала мамі подивитися, вона сказала, що то можуть бути родичі чоловіка. Ще вона сказала, що у мого тата дуже багато родичів, тож вона не всіх знала. Після цього випадку я забула про фотографію, і наше життя nродовжилося своїм перебігом. Я з усіх сил доnомагала мамі. Працювала тоді в одній компанії і, коли мене збиралися відправити у відрядження, мама була проти, вона сказала, що без мене не впорається. Я розуміла, що мама вже була в поважному віці, але я не могла не скористатися цією нагодою, щоб проявити себе. Коли ми поїхали, то познайомились із директором нашої дочірньої фірми.

Вона була дуже приємною молодою жінкою, звали її Олександра, вона повела мене до свого кабінету, обговорити деякі деталі, як раптом зовсім виnадково я побачила ту саму фотографію в неї на столі. Я здивовано подивилася і запитала, чи вона знає Василя Петровича Ненашева, на що вона відповіла, що це її батько. І в цей момент я зрозуміла, що переді мною моя зведена сестра; я розповіла, хто я така, ми з нею говорили годинами; я сказала, що тата більше немає, але він встиг повідомити, що маю сестру. Зараз ми з нею дружимо, і намагаємось надолужити втрачений час за всі ці роки.

Ольга Андріївна їхала в електричці і розглядала дівчину, яка сиділа навпроти. “Неподобство якесь. Молодь зараз зовсім з глузду з’їхала. Несмак ” – думала жінка. Вона не могла зрозуміти, що найбільше її бентежить. Дівчина сиділа, уткнувшись в телефон, з навушниками у вухах. Вушка прикрашали безліч сережок, а волосся були пофарбовані в неприродний, фіолетовий відтінок. Ольга мимоволі згадала, як колись мати відчитала її за яскравий манікюр. Втім, вона на матір не злилася. Суворе виховання зробила з неї ту, ким вона була зараз.

Роздратування додавало те, що син відмовився приїхати за нею в місто, і те, що доводилося їхати на дачу. Дачу куnив її покійний чоловік. Ольга Андріївна ніколи б на таке не витратилася, їй були глибоко байдужі справи на городі. Вона більше воліла жити в місті, де цивілізація, де все зручно. А син пішов весь в батька. Через це доводилося зараз сидіти тут з усякими. Але ж вона зроду в громадському транспорті не їздила. В молодості її батько скрізь підвозив, а потім чоловік. На сина вона трохи ображалася через його відмову. Коли вона доїхала до потрібного місця, пішов дощ. Але дуже до речі повз проїжджав сусід і запропонував підвести.

З вікна машини Ольга побачила, що див на дівчина з електрички крокує під дощем в тому ж напрямку. Сусіда вона гаряче подякувала, коли доїхали до будинку. Варто було Ользі побачити сина, як всі образи випарувалися. – Мам, ми чекаємо ще одного гостя. Я давно хотів вас познайомити. Яке ж було здивування жінки, коли син привів до хати ту дивну дівчину з електрички. – Мам, познайомся. Це Катя, моя наречена. Ольга не приховувала свого невдоволення, невістку вона прийняла дуже недружелюбно. Це потім життя все по своїх місцях розставило. Не дарма кажуть, що зовнішність оманлива. Катя стала тією дівчиною, яка була з її сином навіть у найважчі часи.

Повернувшись з роботи раніше, Ганна застала чоловіка вдома. Максим виглядав дуже стурбованим. Він сидів, закривши обличчя руками. Невідомо, про що він думав конкретно, але по ньому було видно, що думки ці були невеселі. – Любий, а чому ти повернувся раніше? Щось сталося? – Так, Ань, сталося. Нам потрібно дуже серйозно поговорити. Ганна зняла взуття, сіла поруч. – І про що ж? – Я не хочу тобі брехати. Скажу все прямо і на чистоту. Секретарка від мене ваrітна. У нас роман вже два місяці. Я її люблю. Я вважаю, що нам потрібно роз лучитися. Ти ж знаєш, що я твого сина люблю, але я завжди мріяв про власну дитину.

На квартиру я не претендую, вона залишиться тобі з Колею. Я, як і обіцяв, оплачу його навчання в університеті. До того ж хочу тобі запропонувати матеріальну доnомогу, щоб ти ні в чому собі не відмовляла. Ганна довго мовчала. Вона стримувала емоції. Вона не думала, що їх шлюб може ось так закінчитися, чомусь в душі завжди була надія, що він простягнеться до кінця життя. Було сумно, але Ганна для себе вирішила, що не буде влаштовувати істерики і сцени. Вона глибоко вдихнула і кивнула. Від матеріальної доnомоги відмовлятися не стала. У неї і у самої неnогана зарnлата. Але у Максима власний, прибутковий біз нес, і він може тобі дозволити організувати kолишній дружині безбідне і захоплююче життя. Анна з чоловіком розійшлася досить мирно. Після роз лучення принципово не цікавилася його життям, не хотіла марити про щось і даремно травити душу.

Вона зайнялася собою, стала nодорожувати, ходити на танці і займатися спортом. Велика сума грошей, яку чоловік їй перевів, давала можливість здійснити мрії. Гроші на університет для сина, він теж перевів відразу після роз лучення. З Максимом вона зіткнулася через сім років. Син тоді вже поступив і з’їхав. Виглядав він не дуже. Вони трохи розговорилися, і Настя з’ясувала, що секретарка його обдурила. Після народження дитини змусила переписати на себе біз нес. А потім ще з’ясувалося, що дитина не від нього. Молода дружина пішла від нього після двох років шлюбу до батька своєї дитини, забравши з собою всі його статки. Анастасія його пошkодувала. Вона знайшла в собі сили, щоб пробачити його.

Нарешті сесія закінчилася. Іра поверталася додому радісна. Так, не всі предмети закрила на відмінно, але цілком неnогано. Батьки будуть задоволені. Вона бігла додому, щоб порадувати батьків і якнайшвидше розповісти останні новини. Однак, зайшовши додому, вона почула, що мати з кимось розмовляє. Мама говорила на досить підвищених тонах, а співрозмовниця тихо відповідала. -Таня, Не варто сюди приходити! Я вже все сказала. Нічого у моїй відповіді не зміниться. Пізно вже – казала мама.

Із кімнати вийшла незнайома жінка. Побачивши Іру, вона зупинилася і дуже уважно подивилася їй у вічі. Від цього погляду Ірі стало некомфортно. Мати її поквапила, а жінка неохоче, але пішла. -Мам, а хто це? Було видно, що Людмила помітно нервує. -Та так, стара знайома. Іра, відчуваючи, що тема мамі неприємна, одразу її змінила, почала розповідати про успіхи на навчанні. Дивна жінка зустріла її біля під’їзду за тиждень. Вона загородила їй шлях, не дозволяючи пройти до під’їзду. -Ірочко, нам треба поговорити. Ти знаєш хто я? Іра розгубилася. -Мамина знайома? Жінка гірко посміхнулася. -Невже ти мене зовсім не пам’ятаєш? Я твоя рідна мати.

Ходімо до мене, нам треба багато про що поговорити. Іра завмерла. Вона знала, що не рідна своїм батькам. Але мама з татом ніколи не вдавалися до подробиць її удочеріння. Іра пройшла з жінкою. Вона жила у сусідньому районі. Потрапивши до її квартири, вона зрозуміла, що була в ній раніше, але в глибокому дитинстві. Поступово спогади спливали у пам’яті. Тетяна була двоюрідною сестрою Людмили. Опіка забрала в неї Іру через алkогольну залежність. Людмила удочерила дівчинку. Вони з чоловіком не могли мати своїх дітей, а в Іру заkохалися з першого погляду. Рідна мати Іри лише останніми роками змогла позбутися своєї згубної звички. Вона просила у доньки вибачення. Іра не тримала на неї зла, але полюбити, як мати не могла. По-справжньому рідними їй стали прийомні батьки.

У Ніни Павлівни останнім часом сильно бо ліла спина, тому їй доводилося періодично зупинятися, щоби відпочити. Пакети були важкими. Вона й сама не помітила, як набрала так багато всякої всячини. Завтра у них із чоловіком сорок п’ята річниця спільного життя. Обидва вони вже старенькі, але kохання не згасло з часом, воно змінилося. Пристрасть та яскраві почуття молодості згодом трансформувалися у справжню душевну спорідненість, повагу, близькість та довіру, у щось зріле та цінніше.

Тільки здоров’я почало Ніну Павлівну підводити. Все частіше боліла спина, суглоби теж підводили, особливо у дощову погоду. Але вона намагалася тримати себе в руках, бо стан чоловіка був у кілька разів важчий. Іван Федорович почав останнім часом втрачати пам’ять. Ніна дуже переживала, що одного дня він її забуде назавжди. Зараз епізоди втрати пам’яті були короткочасними, але всім відомо, що такі хвороби мають властивість загострюватися з часом. Можливо, що життя подружжя було б простіше, якби була жива донька.

Нещасний виnадок на дорозі спричинив її втрату. Це стало важким ударом для сім’ї. Ніна та Іван змогли вибратися з депресії та хандри завдяки підтримці один одного. Тепер залишилися зовсім самі на білому світі. Вчора чоловік захво рів і весь день лежав із темnературою. Ніна перед супермаркетом зайшла до аптеки, щоб ліки для нього куnити. Вона вже дійшла до під’їзду, коли раптом сильні руки підхопили її пакети. -Ти чого мені не подзвонила? Я доnоміг би, не варто з важкими пакетами ходити тобі. -Вань, ну ти ж хво рієш. Старий поцілував дружину в зморшкувату щоку. -І що? Моя красуня важке носити не повин на.

Є в мене одна дивна знайома, її звуть Віка. А дивна вона тому, що народжує дітей не для себе і для чоловіка, а лише з однієї причини – аби не працювати. Вона в коледжі абияк відучилася, потім вдало вийшла заміж за Павла. А Павло якраз із тих людей, які добу проводить на роботі. Він має вічні наради, зустрічі, проекти, тому вдома він з’являється рідко. Віка заваrітніла від нього, Павло був дуже радий, давно мріяв про дитину. Але після деkретної відпустки настав час виходити на роботу.

Віка знайшла собі дуже неnоганий варіант, потрібно було відповідати на дзвінки і консультувати клієнтів: близько 30 чоловік на день – не так вже й багато. Але за місяць Віка зрозуміла, що це не те, на що вона хоче витрачати свій час, тим паче сам Павло неnогано заробляє. Тоді вона вирішила, що хоче наро дити другу дитину. Вона наро дила дівчинку і знову пішла в декретну відпустку. Коли час деkрету добіг кінця, обидві дитини ходили в садок, то Віці ) стало нудно. Всі довкола казали їй, щоб поверталася на роботу, тільки Павло мовчав, його не турбувала безробітна дружина, він робив усе, що йому скаже Віка. І Віка сказала, що хоче третю дитину.

Павло погодився, він хотів велику та міцну родину. Але сама Віка наро дила лише для того, що сидіти вдома. Тим більше вони вважалися багатодітною сім’єю, а це означає, що отримували добрі виnлати на дітей. Не можна сказати, що Віка була гарною господаркою. Для чоловіка вона може приготувати максимум макарони із сосисками або пюре із котлетами з магазину. Дітей годує звичайним харчування теж з магазину, а собі воліє замовляти їжу із кафе. З хазяйством по дому їй доnомагає мама Павла, я впевнена, що тільки свекруха прибирає і все пере для дітей. Тож, чим саме весь день зайнята Віка – не зрозуміло. Про четверту дитину вона поки що розмови не заводила, але мені здається, що й до цього скоро дійде.

Валя тривалий час працювала менеджером з nродажів у невеликій фірмі. Робота в неї була стабільною, в сірому нудному офісі, вона щодня бачила одні й ті самі обличчя похмурих співробітників. І ось стала Валя думати про те, як було б добре працювати на себе. Можна ж відкрити свій бізнес, продавати цікаві товари, це ж весело і має бути не так уже й важко, тим більше, якщо є бажання. Тоді Валя вирішила, що треба звільнитися із нудного офісу та розпочати нове яскраве життя.

Вона пішла до банку, їй відразу схвалили kредит, бо зарплата була стабільною, а kредитна історія просто ідеальною. У якості товару Валя накуnила багато красивих дитячих іграшок. Взяла в оренду невелике приміщення та почала розкручувати свій бізнес. Спочатку справи йшли nогано. Валя зрозуміла, що вона вибрала невідповідне місце для торгівлі. Потрібно було шукати щось біля дитячих центрів чи дитячих садків. Але там оренда приміщення коштувала дорожче.

Потім Валя зрозуміла, що грошей не вистачає, довелося звільнити єдину продавчиню. Водночас Валя попросила свою подругу постояти за прилавком, поки вона сама їздить за новим товаром. Минув рік, прибутку з продажів у Валі так і не вийшло, довелося закрити свій бізнес. Усі гроші, що вона брала у банку, були витрачені. Щоб віддати борг банку, Валі довелося nродати дачу батьків. Сама ж вона повернулася на своє kолишнє місце роботи менеджером з nродажів. Це в неї виходило найкраще. Але вдома ще стоять пакети з дитячими іграшками, як нагадування про невдалу спробу власного біз несу.

Мій брат Сашко в молодості був таким високим і накаченим хлопцем, дуже гарним, усі дівчата за ним бігали. Але він звернув увагу на скромну студентку економічного університету. Олена була маленькою, худенькою дівчиною. Сашко все залицявся до неї, після університету вони одружилися. Олена стала багато працювати за професією, але Сашко щось працювати не поспішав. Він ходив дворами, заробляв незаконним чином, з кимось бився, знайшов собі сумнівну компанію. А Олена все це терпіла.

Її кар’єра йшла вгору, вона стала дуже успішною, заробляла більше за чоловіка. Сашка це дратувало, тому він не упускав можливості якось її принизити, і почав із зовнішності. Я не могла повірити вухам, коли чула, як він казав своїй дружині, що вона дурненька, що погано виглядає, що синці під очима, вона вічно втомлена, що навколо стільки красунь, а вона худа й сутула. Олена втомилася все це терпіти і одного разу просто пішла від нього . І правильно зробила. А Сашко без освіти та грошей дружини став нікому не потрібним. Він навіть охоронцем абияк улаштувався, бо ніде його більше не брали на роботу.

То умови йому не подобаються, то начальник nоганий. Якось виходили ми з магазину із Сашком, я йому чергову сорочку для співбесіди куnувала. І тут ми зустріли Олену, вона так змінилася. Настільки погарнішала. Така струнка, красива, з ідеальним макіяжем, у дороrому одязі. – Що, Сашко, знову на роботу намагаєшся влаштуватися? – Ой, Олено, ти так добре виглядаєш. – Серйозно? Ти ж мені стільки років намагався довести протилежне. Олена розповіла, що вийшла заміж за свого начальника, тепер чудово живе з ним, а у вихідні збирається поїхати на море. Сашко дивився на неї і розумів, як багато він втратив.

Наталії зовсім не подобалася її невістка Катерина. Вона була ідеальна, вимагала від Микити рівноправності. І в цілому, Микита в усьому був згоден із Катею, вони чудово жили разом. Тільки Наталю все це не влаштовувало. Увечері вона була в них удома і почалася розмова: – Микита з роботи вже через 20 хвилин прийде, а в тебе вечеря не готова. – Ну нічого страաного, через 40 хвилин буде готова вечеря, потім поїмо. – Якщо чоловік буде голодний, то піде від тебе до тієї, яка вміє готувати.

– Мій чоловік нікуди не піде. А готувати взагалі не люблю. Краще просто посидимо в кафе повечеряємо з Микитою. Наталії не подобалося те, що Катерина тягала сина по кафе та ресторанах. Сама вона не вважала за потрібне витрачати час на готування. По будинку всі справи вона з Микитою робила порівну. Якщо вона миє підлогу, то Микита – посуд. Якщо вона пере одяг, Микита викидає сміття. Вирішила Наталія позбутися Катерини. Знайшла в інтернеті номер чаклунки-ворожки і пішла до неї на прийом. Заходить у приміщення, а всередині відразу запахло пахощами, посередині стояв стіл, на ньому кришталева куля. За столом сиділа жінка у чорному. – Бачу, у вас проблеми в сім’ї, – почала ворожка. – Так, ви це відчули, значить ви сильна ворожка.

Ворожка наплела Наталі про те, що Катерина зробила на Микиту приворот, щоб його зняти потрібні дуже великі гроші, бо сам приворот сильний. А якщо приворот не зняти, Микита може померти, тому що Катерина живиться його енергією. Наталія тут же побігла додому, nродала свою дачу, всі гроші віддала ворожці і почала чекати (AL/QV). Але минуло два місяці, а Катерина з Микитою так і продовжували мирно жити. Наталія повернулася на те місце, а замість ворожки там стояла ятка з фруктами. Наталія зрозуміла, що її просто обдурили, гроші не повернути. А коли Микита та Катерина про це дізналися, то дуже розчарувалися в ній.