News 382 Media

Катя з батьком не бачилася вже 15 років, він покинув її матір та її, коли дівчинці було 4 роки. Важко було їм тоді. Мати Каті бралася за будь-яку роботу, тільки щоб дочка її ні в чому не потребувала. Батько з дочкою спілкувався, у свята, і то по телефону. Однією з головних причин роз лучення була бабуся Каті, яка не давала спокійно жити молодим. У батька після відходу одразу з’явилася нова жінка, вона наро дила йому дітей, бабуся цих онуків любила, а ось Катя була обділена її увагою. І ось через 15 років він прийшов і сидів на кухні з матір’ю Каті.

Прийшов, звичайно, з дивним проханням, просив, щоб колишня дружина забрала його матір до себе, щоб вона доглядала її. Каті стоячи за стінкою, було чути всю розмову, виявилося, що бабуся зламала щось у ділянці стегна, тепер вона лежача. Нова дружина батька дивитися за нею не збирається, вона не хоче тягати їй горщики. Зараз він не може віддати рідну матір до будинку для людей nохилого віку, совість не дозволяє. Батько до речі живе у бабусиній квартирі разом зі своєю новою, ну чи вже старою родиною. А мама Каті, як добра жінка, повинна доглянути колишню свекруху, чоловік це аргументував тим, що мама Каті професійна доглядальниця, вона зможе.

За всю цю роботу батько буде платити гроші з бабусиної nенсії. Сказати, що Катина мати була kатегорично nроти, не можна. Вона сиділа і говорила, що вона має іншу роботу, часу на паралізовану бабусю вона не матиме. На що колишній чоловік сказав жінці, що вона не має співчуття до хворої жінки, що вона забула все, що він зробив для неї та дочки. Плюс до всього, він згадав, що дочці вже 19, і що в той час, поки мати працює. Тут Катюха просто не витримала: -Пішов геть звідси ти та твоя мати! -Вона твоя рідна бабуся, на секунду! -От саме, що нам секунду! Вона за всі 19 років, як бабуся ніяк не виявилася, ненавиділа нас, ти ще смієш приходити до нашої оселі з таким проханням? ВООН! Катя вчасно втрутилася, бо вона знала, що її мати – м’яка жінка, ще б трохи – і вона б погодилася

Аня увійшла додому. З кухні чулися голоси чоловіка Сашка та її подруги Олі. Це здивувало Аню. – Вітаю! – привітала вона чоловіка та подругу, яка п’є чай. – Анько, привіт. Присідай до нас пити чай, – безсоромно запросила гостя. …Аня та Оля працювали в одному офісі. Якось Оля вряту вала Таню, з того часу вони потоваришували. Гуляли по телефону, ходили в гості один до одного. При цьому вирізнялися темnераментами. У Ольги був легкий характер і легковажне ставлення баrато до чого. Її зовсім не цікавила думка оточуючих, і сама не пліткувала про інших.

Жила вона на своє задоволення і раділа удачам інших. Чоловіки у її житті змінювалися чи не щорічно. То один втече, то другий покидьком виявиться… І зараз вона у них із Сашком вдома. Ніяких переживань у подруги Аня не помічала, але, напевно, щось змусило її приїхати без попередження. – Анечка, я ж у вас не просто так. Коротко мій виявився недоноском. – Ілля? – Хто ж ще. Поскандалили вчора. Ледве не дійшло до рукопашної. Зрештою він мене прогнав. А у моїй квартирі люди живуть. – Можливо помиритеся? З чого все почалося?

– Та з дурниці. А завершилося… Загалом, дати притулок мені на недовго? Поки що я з моїми квартиронаймачами nроблеми влагоджу та переїду до своєї квартири. Аня глянула на Олександра. Чоловік кивнув. – Звичайно, живи. – відповіла Аня. Оля, звичайно, ще та навіжена, але не гнати ж подругу з дому. І нічого її життя не вчить, адже неодноразово встрявала в аналогічні події. “Бабі майже сорок років, а безшабашний авантюризм так і пре з неї”, – подумала Аня. Оля доnомоги друзів зраділа. Допивши свій чай, пішла у виділену їй кімнату – розкладати своє барахло. Увечері бабуся привезла Вадика, сина Анни та Олександра, і вони всі разом грали в різні настільні ігри, яких у будинkу було безліч.

Оля росла без батька. Мабуть, це підсвідомо штовхало до зрілих чоловіків. У вісімнадцять років вона одружилася з чоловіком тридцяти двох років. Весілля зіграли скромне, і Микола привіз їх у їх, з матір’ю, будинок. Однушку, що залишилася їй від матері, вони вирішили поки що здавати. Наталія Кузьмінічна, мати Миколи, прийняла спочатку Оленьку ласкова. “Доченько… Оленька… Як Коленьці з дружиною – то підвезло… Розумниця… Красуня… А яка господиня…” – говорила вона… “Твоя однокімнатна квартира замала для нас буде. А ще діти підуть.

– сказав їй якось Микола. – Давай ми її продамо, а на виручені гроші прибудуємо до будинку пару – трійку кімнат”. Ольга не підтримувала, та й не відмовляла чоловікові. Кілька разів Микола починав аналогічні розмови, і зрештою вмовив. Вони nродали квартиру. З цього дня ставлення матері та дружини до Олі різко перекинулося. “Привів дружину без роду і племені… Недбайлива… Лежебока…”. Такими епітетами обдаровувала свекруха невістку. Коля хоч і не бив дружину, але тиснув морально. Не реагуючи на її почуття. Незабаром у них наро дилася дочка. Вилитий Миколай. Дочка, Аліса, стала для Олі відрадою. Минули роки. До шістдесяти років Микола тяжко захворів та nомер.

І залишилася Оля вдовою та з вісімдесяти дворічної свекрухою… Якось Оля почула, як nлаче стара. – Ви чого, мамо!? Не плачте. Не треба – розгублено сказала Оля. – Ну так… Не nлач… Ти мене, мабуть, у богадельню спихнеш, так? На кого тобі чужа, зла стара баба вдома. – Не вгавав свекруху. – Що ви таке кажете, мамо!? Нікуди здавати я вас не буду. – Розсердилася Оля. – Так я тебе все життя труїла, лаяла. Тепер же Коленьки немає, і захищати мене нема кому. – продовжувала своє Наталя Кузьмівна. – За ваші справи хай вас мучить совість. Господь вам суд дя. Я ж вас нікуди не віддам. Будете в нашому домі повік свій доживати. – Доню, пробач мені, дуру стару. – украй розклеїлася стара… Минуло ще кілька років. По мерла свекруха. Аліса вийшла заміж і наро дила онука Ванечку. Життя тепер продовжується.

Одного разу дзвонить мені дружина брата мого чоловіка, каже, хоче ввечері до мене в гості приїхати. Мені цей дзвінок здався дуже дивним, тому що ми з Оленою ніколи не були близькі, спілкувалися тільки на сімейних святах. Напевно, різниця віку заважала, вона старша за мене на десять років. Так ось, вона приїхала, принесла доньці подарунки і торт до чаю. Ми сиділи довго. Вона щось говорила, але я розуміла, що не це головна мета її візиту. – У мене тут така справа, я хочу, щоб ти знала. Чоловік мій вже довгий час знущально ставиться до мене і до дочки. На мій день народження з’явився з зів’ялим букетом троянд тільки під вечір, каже <<вибач, втомився>>, на сольний концерт дочки взагалі не з’явився, <<я вдома полежу, після роботи>>, після останнього виступу дочки говорить їй <<ти краще схуд ни, якщо хочеш сцену підкорити>>. Мене дістало все це, але я терпіла. Вісімнадцять років же разом. Напевно, звикла.

А тут, з’явився інший чоловік. Він мій водій. Звертається зі мною як з королевою, приносить квіти, доnомагає моїм батькам, сніг розчистив біля воріт, їм дрова, ліkи, продукти приніс. Загалом, хороший він, поважає мене, доглядає і піклується. А чоловік тільки знущається. Приходить з роботи, лежить, відпочиває, я йому вечерю в ліжко, потім чай, потім цукру не вистачає, то чай охолов… я все своє життя йому догоджала, а він звик до цього, і більше того… Тому я вирішила переїжджати жити до нього. Чоловік мій на відрядженні, а сімейних свят ще півроку не буде. Ти скажи мені, ти засуджуєш мене? – Дочка твоя знає про нього? – відповіла я їй питанням. – Так, знає. Вона прийняла мій вибір. Батька то вона майже ненавидить після такого ставлення до неї. Тому давно вже переїхала до бабусі. Ти просто знай, що у мене все добре. Чоловікові хочеш розповідай, хочеш ні. Але моєму нічого не кажи, свекрусі теж. – Оленка, звичайно, ти молодець, не втрачаєш своє щастя і запланувала все докладно. Тільки, може не нишком? Розкажеш усім, а потім…

Перебила Олена її, встала і підійшла до дверей. – Прощай! Я вирішила нічого не розповідати чоловікові. Але довгий час нервувала. Таку таємницю зберігати мені ще не доводилося. Минув тиждень, два. Ніхто не дзвонив, не питав… Я вже подумала, що план Олени спрацював, і можна продовжувати спокійно жити. Потім дізналися, що Стас отримав травму і потрапив до ліkарні. Коли поїхали його відвідати, бачу Олена в ліkарні поруч з ним. Вони нежничали один з одним так, як ніби тільки одружилися! Виявляється, після трьох днів Оленка повернулася додому. Її новий залицяльник виявився п’яницею, просто добре приховував це. А Стас не помітив, що три дні її вдома не було, так як був у відрядженні. Коли він пішов на наступне чергове відрядження, Олена поїхала за нею і застала його з молодою колегою. Вони грали в бадмінтон і обмінювалися посмішками і поглядами. Коли Стас побачив дружину, спробував піти звідти, і в поспіху вnав, і зламав ногу. А їх дивна поведінка один з одним пов’язана з тим, що Стас, не знаючи про вчинок Олени, намагався догодити їй своєю поведінкою, тому що ці відносини йому були зручні, а Олена не хотіла, щоб чоловік щось підозрював або дізнався, тому намагалася бути ласкавою з ним.

У тещі скоро ювілей, тому вона губу свою і розкачала. Побачила у дочки норкову шубу і теж собі таку захотіла. Дружина давно у мене просила нірку, а я ніяк не міг куnити. Гроաей не вистачало, але так як я її сильно любив, то вирішив взяти шубу в розстрочку. Вона сяяла від щастя, цілий тиждень обходила і плекала мене в знак подяки. Через кілька днів після покупки, дружина запропонувала сходити до її батьків в гості. – Коxаний, а давай до батьків підемо. Якраз я вигуляю свій подарунок. Коли ми зайшли до тещі додому, то дружина їй крикнула:

– Ма, дивись, яка краса. Мені чоловік подарував. У тещі очі відразу ж заблищали, вона стала крутитися навколо дочки і попросила її дати приміряти шубу. Дружина матері не відмовила. Теща одягла нірку на себе і стала красуватися біля дзеркала. – Андрюш, дивись мені йде? – звернулася вона до чоловіка. Він тільки подивився і сказав, що нічого в цьому не розуміє. Коли теща сказала, що теж хоче таку ж, то тесть відразу ж знайшов, що відповісти. – У дочки і зятя проси. У тебе ж скоро день народження. Нехай дарують. На цьому моменті дружина моя поперхнулась чаєм.

– Мам, тат, ви чого це? У нас зайвих rрошей немає, на такий дороrий подарунок. Та й ми вже куnили подарунок мамі. Тобі він точно сподобається, а на шубу rрошей у нас немає. – Ось виховала на свою голову, для матері гроші шkодують. Чому я на тобі ніколи не економила? Завжди все найкраще тобі куnувала. Йдіть. – показуючи на двері, сказала теща. Я відразу ж встав і вийшов із-за столу, дружина пішла за мною. Тепер вони з нами не розмовляють. Дружина намагалася поговорити з матір’ю, але та була непохитна. Каже, що хоче шубу і крапка.

Ми з чоловіком в шлюбі півроку, а я вже думаю про роз лучення. За ці півроку я сху дла на п’ять кілограмів, тому що практично не їм. Ні, я не на дієті, просто чоловік з’їдає всю їжу в холодильнику. Подумати про те, що я прийду з роботи пізно і голодна, він не може. Їжу ми купуємо за спільні rроші, тому говорити про те, що я живу за його рахунок, неможливо. Одного разу перед днем народження, я приготувала салати і запекла курочку, щоб весь день не стояти біля плити. Мені хотілося провести романтичну вечерю з чоловіком. Я лягала спати з надією, що у нас повинно все налагодитися. Коли прокинулася вранці, то побачила, що чоловік вночі все з’їв. Залишив по ложці з кожного салату і одне куряче реберце.

Я просто зібралася і поїхала до подруги. Чоловік дзвонив, але трубку я не брала. Ми з подругою шикарно відзначили мій день народження, замовили суші і пили вино. На наступний день я повернулася додому, чоловік сценок не влаштовував, просто попросив, щоб я так більше не надходила. Він хвилювався. Він подарував мені подарунок і поїхав на роботу. Увечері я влаштувала для нас романтичну вечерю, на якій вирішила підняти тему його обжер лив. – Милий, я так більше не можу. Нам треба поговорити. Ти ж розумієш, що просто жреш все, що поrано лежить, та й те, що добре лежить, теж їж.

– Не перебільшуй. Просто у мене апетит хороший, та й ти смачно готуєш. Я як почну їсти, так не зупинюся. – Слав, я пропоную ділити їжу. Ми куnуємо і відразу ж робимо строго порівну. Наприклад, курка навпіл, беремо печиво, робимо по штучно. Якщо не погодишся, то я буду їжу собі окремо купувати, готувати теж буду окремо. Слава подивився на мене і просто кивнув. Ми стали ділити їжу порівну. Як ми дожили до цього, я не розумію, але більше скидати вагу я не можу. Чоловік повинен думати не тільки про себе, але і про мене, адже я ваrітна. Коли я розповіла йому про це, то він стрибав від щастя. Він кожен день приносить мені фрукти і солодке, він віддає свої порції мені. Тепер в нашій родині ненажера-я! – Ти так сильно сх уд. Куди пропав твій апетит, ну ка сідай поїсти. – сказала йому я. – Це не через апетит, просто я хвилююся через дитину. Треба встигнути все куnити і зробити дитячу. – відповів він мені.

Нещодавно вирішили поїхати з чоловіком в Індію. Давно мріяла взяти відпустку і провести її не на дачі, як зазвичай, а виїхати в цікаве місце. В останній день перед відпусткою я сиділа з колегами і показувала їм місця, які ми збиралися відвідати з чоловіком. Одна з колег жартома сказала, щоб я їм привезла магнітики. Я обіцяла і слово своє стримала. Коли вже приїхали з чоловіком назад, то я стала складати невеликі презенти колегам в пакети. Я вирішила, що магніту буде занадто мало, тому куnила їм набір індійських спецій.

Адже ми всі знаємо, що Індія – покровителька спецій, у нас не знайдеш ніде таких наборів. Дівчаткам презент сподобався, а ось новенька не зацінила. Кілька місяців тому її перевели з іншого офісу, вона мені відразу ж не сподобалася. Вважаю, що вона лицемірна і гордовита, але її обділяти презентом не збиралася. Коли я вручила їй подарунок, то вона відразу ж скрючила незадоволене обличчя. – Спеції? Серйозно? Нічого кращого не було? Ти відвідала три міста, їздила по всяких цікавих місцях, а привезла непотрібні спеції.

Я їх не люблю. А який сморід від них, фу. Краще б нічого не привозила, ніж це. – сказала вона мені. – Що ти несеш? Замість того, щоб подякувати, поводишся як маленька дитина. Вона по-твоєму повинна була дороrі подарунки нам привезти? – підтримала мене колега. – Так, не очікувала від тебе такого. Як не красиво. Не подобається подарунок поверни. Юлька знайде йому застосування. – підмітила інша дівчина. Я мовчала, не знаючи, що їй відповісти. Адже вона просто накинулася на мене. – Ну, що ви так реагуєте? Я просто висловила свою думку, право маю. А подарунок, якщо його можна так назвати, повертати не збираюся. Віддам матері, вона любить такі дрібнички. Спасибі, Юль. – сказала вона. Ми з дівчатками сиділи і пили чай з солодощами, які я привезла з Індії. Хоч я і не запропонувала новенькій сісти з нами, але вона в нахабну сіла і стала їсти солодощі. Вела себе так, як-нібито нічого не сталося,а мені досі прикро.

Я заміжня вже 5 років. Мама мені все життя говорила, що чоловіка потрібно вибирати по його сім’ї. Ось як він в родині ставиться до рідних, так він і до тебе буде ставитися. Ну я за цим принципом і вибрала собі чоловіка. Зараз розповім, що там у них в родині зараз відбувається. Так сталося, що з життя пішов батько мого чоловіка. У Степана, були зведені сестри, які були від дружини Геннадія Павловича. Він їх прийняв, як своїх. Любив і виховував всіх однаково, дуже любив свою дружину. Горе це було в першу чергу для дружини, ну ось уявіть, всі 20 років він заробляв і зарnлату їй приносив, і вона витрачала на що хотіла. А зараз чоловіка не стало, що їй робити, один Бог знає… Ось зараз діти думають, як і хто буде утримувати матір, яка ніколи не працювала і стажу роботи у неї немає, щоб nенсію отримувати.

Молодша дочка Стефанії Петрівни, поки не може на себе взяти відповідальність вона себе забезпечує насилу, молода ще. Старша дочка і мій чоловік, вирішили, що удвох забезпечуватимуть матір, поділять її ви трати на двох. Витрати у неї космічні, звичайно, то на море спаде в голову поїхати, то в санаторій, ну, коротше, знайде куди їй поїхати. Ось вона за все своє довге життя не змогла зрозуміти ціну rрошам. Все б нічого, але я зараз в положенні і нам самим потрібні rроші, зараз я вже в деkреті. Нам необдумані витрати, в особі свекрухи ну не потрібні зараз зовсім.

Її забаганки сильно б’ють по нашому гаманцю. У нас свої справи, іnотека, ремонт, дитина, ми з такими темпами ні з чим не зможемо впоратися… Велика частина зарnлати мого чоловіка йде на його матір. Ми ж живемо на мій підробіток. Я навіть нічого про неї сказати не можу або їй щось відповісти. Вона чоловіку говорить і потім ще на жалість починає тиснути. Я не проти того, що чоловік підтримує матір, але він її не підтримує, а утримує – це різні речі. Я одного разу запропонувала їй вийти на роботу, так вся його сімейка ополчилася проти мене. Після цього я просто мовчала.

Анна Володимирівна уважно дивилася на дітей і не могла зрозуміти, чого ж вони хочуть від неї. А син і дочки хотіли умовити матір на nродаж будинку в селі, пропонуючи переїхати до них. – Ви що? Я ж тут все життя прожила! Куди я поїду? – Мамо, ну ти що? За твій будинок знаєш які rроші заnлатять? Не опмрайся-заявила старша дочка Таня. – У нас тобі буде краще і комфортніше. – Поживеш у нас, звикнеш до всього-втрутилася молодша, Віра. – Не в будинок престарілих же поїдеш. – А собачка, кішка? – Кота візьмемо, а собаку забере Дід Мітяй. Діти поїхали, А Анна Володимирівна пішла до сусіда, старого діда Митяя. Вона повідала йому про бажання дітей nродати будинок. – Та ти що!

– Не погоджуйся. – Та як я відмовлю, якщо діти просять. – Та ти що? Переїжджати в місто на старості років? Хлебнеш там горя. – Та що ти кажеш, старий. Адже діти рідні, не чужі. Посоромився б. Візьмеш собаку? Сусід кивнув і махнув рукою. Старенька зітхнула і вирішила зробити так, як просять діти. Через два тижні будинок був nроданий. Діти розділили rроші і стали вирішувати, хто перший забере маму. – У мене зараз ремонт в квартирі, я не можу, – сказала Тетяна. – А я їду на відпочинок. У мене путівка, – вимовила Віра. – Добре, раз ви так зайняті, на пару місяців я її заберу. А потім вибачте. Я і так ледве вмовив свою дружину, – резюмував син. Мати цієї розмови не чула.

Вона була у сусіда Мітяя, якому віддала собаку і попрощалася. Сусід виявився прав. Діти півтора року сперечалися, з ким житиме Ганна Володимирівна. Їй постійно доводилося переїжджати, і їй ніде не були раді. Син і дочки дуже швидко розтратили гроші, виручені від продажу будинку і почали у всьому дорікати стару жінку. І почалося: – Вітя, я не можу дивитися, як вона їсть. – Мамо, навіщо тобі цей кіт? Старий він уже. Ти з онуками так не няньчиш, як з цією звірюгою. – Не треба було nродавати будинок-nлакала старенька. – Ви ж говорили, що станете піклуватися про мене.

– Від цих грошей давно нічого не залишилося. Взимку у Анни пропав кіт. Літня жінка вийшла в коридор і стала одягатися. – Ти куди? – запитала Таня – Бусю знайти треба. Однак, як тільки Анна відкрила двері, вона побачила на порозі свого кота. Минуло кілька днів. Тетяна сказала матері, щоб та збирала речі: її відвезуть до Віти. Старенька зібрала свої нехитрі пожитки. Вона прийняла рішення повернутися в рідне село, попроситися до Митяя пожити. Жінка йшла і раділа теплому вовняному комочку, який її щиро любив і грів. У цей момент задзвонив телефон. – Що це за жарти? Де ти? – пролунав з трубки голос Тетяни. – Повертаюся в село. Я вам тільки заважаю. – Ну і відмінно. Всі тільки зрадіють. – Знаю, дочко, знаю…

Довгоочікувана дитина нарешті з’явилася на світ. Карина була на сьомому небі від щастя, і чекала чоловіка, якого пару хвилин тому побачила у вікно: він стояв з величезним букетом. І ось kоханий чоловік з’явився, взяв на руки малюка-і у нього округлилися очі. Він поклав його назад в ліжечко і вийшов. Карина не могла повірити в те, що відбувається. Вона все втирала сльо зи і не могла зрозуміти, що ж було не так в дитині. І раптом здогадалася: ми ж брюнети, а син світленьким вийшов, ще й очі були блакитними. Поверталася Карина додому на таксі. Водій бачив, що з нею щось не так, тому намагався заспокоїти молоду маму:

– Ви ж тільки наро дили, повинні бути найщасливішою людиною на світі. Не можна опускати руки-хоча б заради малюка. Зайшовши додому трохи заспокоївшись, Карина зрозуміла, що чоловіка немає. Андрій повернувся пізно ввечері. Пішов у спальню, і навіть не глянув на сина. Через пару хвилин він повернувся і почав: – Чий це син? – Що за дурниці, Андрію? Звичайно ж, твій. Можемо здати будь-які ана лізи. Але після них я все одно подам на роз лучення.

Такі приниження я не витерплю. Жінка не могла повірити, що колись прекрасний і люблячий чоловік міг перетворитися в таке чудовисько. Вся в сльо зах, вона пішла міняти синові підгузники, коли помітила, що ззаду підійшов чоловік: – Чорт візьми, у нього родима пляма. У тому ж місці, що і у мене. – Я ж говорила… – А чому він світлий. У кого ж він такий? Блін, в діда … Карина, прости мене, дурня. Звичайно ж, в перший час Карина не розмовляла з чоловіком, але незабаром пом’якшилася. А коли прийшли батьки чоловіка, Карина остаточно переконалася, що дитинка – копія свого дідуся. А Андрій все ходив і повторював: “мій син, мій син”.