News 382 Media

Костя оглянув квартиру та ухвалив рішення про її купівлю. «Беру», — сказав він ріелтору. Аж раптом на очі йому попалося те, що змусило Костю… Хоча давайте не поспішати, я розповім вам усе по порядку. Він збирався орендувати цю квартирку, бо лишився без житла після розлучення. Колись великим, галасливим, самовпевненим молодим чоловіком Костя приїхав підкорювати Москву з маленького містечка. Він мав грандіозні плани. Працював він будь-ким: водієм, офіціантом, клерком. Одружився з москвичкою Ольгою, яка була його повною протилежністю: спокійна, тиха, мініатюрна. Моє знайомство з Костею було дивним. Він прийшов до нас у редакцію журналу та пропонував нові комп’ютери.

Я сказав, що вони нам не потрібні, але навіщось дав йому свій телефон. Він іноді дзвонив, щоразу намагався мені щось продати. А одного разу запросив мене до ресторану, щоб обговорити якусь справу. Там я й познайомився із його дружиною. Яка ціла вечора мовчала, зате Костя говорив без угаву. А під кінець сказав мені: «Лішу, а напиши про мене!». Дружина не витримала і сказала йому, що це дивне прохання. «Чому про тебе треба раптом писати? Напевно, варто чогось добитися спершу…» Костя різко до неї обернувся: «Не лізь у чоловічу розмову? Ти ким себе уявила? Сиди і мовчи! Це було огидно. Я попрощався і швидко пішов. Через багато років ми випадково зіткнулися на вулиці.

Він запропонував посидіти десь, і я погодився. Тому що моє журналістське нутро — воно ж просте цікавість зробили свою справу. Виявилося, що за всі ці роки він так і нічого не досяг, працював незначним менеджером, щось там із пластиковими вікнами. Одружився вдруге, але й там не склалося, і вони розлучилися за сім років. Дітей він мав. Власного житла також. Після розлучення йому не потрібна була велика квартира, тому тепер він шукав однокімнатну. І я поділився з ним контактами одного дуже гарного рієлтора. А далі він уже був готовий внести аванс, коли у ванній побачив маленьку картинку дівчина серед троянд. — Вибачте, а хто господиня квартири?

— Ольга Дмитрівна, – відповів ріелтор. — Мені треба з нею зустрітись! — Не думаю, що це можливо, вона дуже зайнята людина». — Я її колишній чоловік. Рієлтор поговорив з Ольгою, і вона погодилася прийняти його вдома. Коли він прийшов у призначений час, то його зустріла хатня робітниця: «Ходімо, я проводжу вас до кабінету». Вона сиділа у величезному кабінеті, за масивним столом, дивилася на комп’ютер. І треба помітити, вони не бачилися з того часу, як він назвав її «тупою вівцею». Тоді вона швидко зібралася та пішла. — Привіт, Костю. Ольга визирнула через монітор. В чому справа? — Хотів побачитися з тобою. А ти тут живеш? — Частково тут, частково у Мілані.

Я працюю у індустрії моди. — А твій чоловік? — Чоловік зовсім з іншої сфери. Наш син навчається у Лондоні. Слухай, а як ти дізнався, що та квартира моя? — «Дівчина серед троянд» Картинка, що я тобі подарував. — Дивно, не пам’ятаю зовсім. То навіщо кажеш, ти хотів мене бачити? – Цікаво було. Ми ж таки були разом… — Усього три роки. Тобі щось потрібно? Може гроші? Видивишся ти не дуже. Скільки? — Ні не треба. Я передумав, не зніматиму ту квартиру. — Як хочеш, мені байдуже. Ще якісь питання будуть до тупої вівці? — Цікаво… Картинку ти забула, а це ні! — Звісно, не забула. І ніколи не забуду, і не пробачу. Хатня робітниця тебе проводить.

Під час огляду породіллі лікар звернув увагу, що прослуховується два серцебиття, і поцікавився у матусі, що було на її УЗД. Дівчина, бентежачись, відповіла, що на УЗД вона не була, але двійня цілком можливо, тому що у неї вже є трійнята — старшим діткам ледь півтора рочки виповнилося. А самій мамі — всього-то двадцять років. Одну вагітну дівчину привезла в пологовий будинок на швидкій допомозі: зняли з поїзда, вона їхала в сусіднє місто, де, власне, і жила.Ніяких документів, крім паспорта, у дівчини не було, хоча вона клятвено запевняла нас, що на обліку по вагітності стояла. Ми взяли необхідний мінімум аналізів, а ось УЗД вночі зробити проблематично — і ми не стали морочитися. Потім, правда, про це пошкодували.

Під час огляду лікар звернув увагу, що прослуховується два серцебиття, і поцікавився у матусі, що було на її УЗД. Дівчина, бентежачись, відповіла, що на УЗД вона не була, але двійня цілком можливо, тому що у неї вже є трійнята — старшим діткам ледь півтора рочки виповнилося. А самій мамі — всього-то двадцять років.Сутички були дуже сильними, і буквально через пару годин почалися потуги; дівчину перевели в пологовий зал і зібралася вся бригада. Перший малюк голосно закричав, ледь з’явившись на світ. А потуги не припинялися Через десять хвилин і другий хлопчисько подав свій голос.

І тільки ми вирішили перевести дух, як лікар сказав:-Так, у нас тут сюрприз, колеги. Третього зараз народжувати будемо!Мамочка тільки судорожно вдихнула — і народила третю хлопчика, такого ж голосистого, як і його братики. Лікарі досить посміхалися: давненько вони не бачили відразу трьох настільки здорових і міцних малюків. Мама, здається, була теж абсолютно щаслива і попросила телефон — подзвонити чоловіку.Чоловік прилетів буквально через три години — не дивлячись на двісті кілометрів між нашими містами. Він привіз кілька тортів і величезна кількість квітів. Татко, до речі, взагалі був у нестямі від щастя, дізнавшись, що у нього народилося відразу троє синів — старшими-то були дівчатка.

Моєму дитинству можна було позаздрити. Я був єдиним сином у люблячих батьків, які в мені “душі не чули”. Та й, до того ж, вони були дуже забезпеченими людьми, тому я ніколи нічого не потребував, як і їхні родичі, що з радістю у них постійно просили гроші, а батьки ніколи б і не подумали відмовити. Звичайно, допомагали вони їм не маленькими сумами, тому це часто било за нашим фінансовим станом. Мені було 14 років, коли я потрапив до дитячого будинку і залишився на самоті з усіма проблемами. Мої батьки розбилися в автомобільній аварії, і миттєво всі наші родичі просто зникли. Я думав, що вони обов’язково доглядають мене, але цього не сталося. Спочатку в мені ще теплилася надія, і я сам дзвонив родичам з дитячого будинку, але тільки вони чули, хто це, одразу в них виникали якісь термінові справи. Скажу чесно, що час у дитячому будинку був справжнім пеклом для мене.

Я не міг звикнути до того, що моїх батьків більше немає, та ще й зовсім нове становище та повна самота. Але, на щастя, бути мені там довелося недовго, бо з нього мене забрала наша сусідка, подруга мами. У них самих була дочка років десяти, і вони досить довго робили документи, бо, за фактом, вони мені ніхто, з родичами все було б швидше. Моя мама колись їм допомогла, і тепер вони вирішили, що хочуть їй віддячити. З сусідкою вони швидко потоваришували, тому коли моя добра мама дізналася, що у них проблеми з грошима, знайшла для її чоловіка високооплачувану роботу з хорошими умовами. Повернувшись майже до рідного дому, мені стало краще, проте я розумів, що так само не буде, оскільки моя нова сім’я бідніша, і вони не зможуть оплачувати мій приватний дорогий ліцей. Однак вони сказали, щоб я навіть про це не наважувався думати, я закінчу саме цю школу. Мені було дуже некомфортно, тому що я бачив, як багато вони працювали і намагалися вивчити мене і дати мені все найкраще, як і їхні дочки. Я довгий час намагався їх переконати, що можу вчитися і у звичайній школі, але вони цього навіть чути не хотіли. Казали, що їм краще знати, що мені потрібно, я жодного разу не натякнув їм, що мені потрібне щось нове, але вони все купували як рідній дитині.

Щоб якось їм відплатити, я допомагав їхній дочці з навчанням, забирав її зі школи, також часто прибирав будинки та мив посуд і виконував усе, що вони мене просили. Саме завдяки прийомним батькам у свої 23 роки я маю свою престижну справу, завдяки якій маю чималий прибуток. У подарунок їм я купив нову машину та дачу, але це не все; я продовжую їм допомагати, бо розумію, що вони витратили на мене набагато більше, звісно, не лише грошей. Моя молодша сестричка закінчила ту саму приватну школу, що і я, а проживаю я у квартирі своїх батьків, поряд із прийомними батьками. Ось так чужі для мене люди стали найближчими людьми, а родичі не згадували про мене до того моменту, поки я не почав заробляти гроші. Вони дзвонили та напрошувалися в гості або прямо просили про допомогу. Ось тільки мені не хочеться мати з ними нічого спільного: вони покинули мене і не згадували, коли мені така потрібна була підтримка, а тепер вони стали для мене непотрібними. Я радий, що саме вони стали моїми новими батьками, оскільки вони допомогли мені стати кращими, і я зобов’язаний їм не менше ніж рідним за те, яким я став. Я люблю їх і хочу, щоб вони знаходили нові та нові причини пишатися мною, а я зроблю для цього все можливе!

Діти знають лише те, чому їх навчають, у них мало власного досвіду, ось і виходить, що основу для майбутнього ставлять ті, хто їх виховують — батьки. Тому батьки повинні розширювати свій кругозір, щоб було чому вчити дітей. Одного разу батько вирішив навчити свого сина життєвим урокам. Просто він хотів показати, що вони добре живуть, і вирішив відвезти дитину на ферму.Батько думав, що ця поїздка навчить сина цінувати те, що у них є і зробить його більш цілеспрямованим і заповзятливим в майбутньому. Хлопчик порівняв їх будинок з фермою, але прийшов до абсолютно несподіваних висновків Його батько все життя працював, щоб заробити капітал.

Чоловік почав все з нуля, але він хотів, щоб його син просто побачив це, і щоб йому самому не довелося проходити через всі тяготи. Чоловік хотів, щоб син зрозумів величезну різницю між бідними і багатими.І ось одного разу він вирішив відвезти сина до однієї бідної сім’ї, щоб син побачив, як вони живуть. Вони провели в родині кілька днів і ночейХлопчик працював, рано лягав і рано вставав, не користувався телефоном і комп’ютером.Коли вони їхали назад, батько запитав сина, чи сподобалося йому все це?- Папа, це було здорово, — відповів хлопчик.Батько був радий такій відповіді. — Ти побачив, як живуть бідні? — запитав батько, думаючи, що хлопчик почне розповідати про те, як добре вони живуть, на відміну від бідних.-Ах да! — сказав синок- Так що ж нового ти дізнався для себе? — запитав батько. Син відповів:

– Я побачив, що у них 4 собаки, а у нас 1. У нас басейн довжиною в 4 метри, у них безмежний струмок. Ми встановили ліхтарі в саду, а у них в небі горять зірки. Наш двір закінчується воротами, а їх двір не знає кінця. У нас є трохи землі, у них же безкраї поля, навколо нашого будинку — стіни, які захищають нас від ворогів, а у них є друзі, які тут же поспішають на допомогу. Батько буквально онімів. Зрештою, ця поїздка виявилася корисною і для нього самого.Потім син додав:- Ця поїздка показала мені, які ми, насправді, бідні.Ви коли-небудь замислювалися над такими питаннями? Хіба щастя — це матеріальне багатство? У кожного з нас своя точка зору, не можна дорікати інших в чомусь, але, думаю, що історія цього хлопчика буде і нам відмінним уроком! Йому вдалося розгледіти все найцінніше, що є в житті.Іноді нам всім треба стати трошки дітьми, щоб прийняти навколишній світ таким, яким він є і забути про стереотипи!

Петро зі своєю сім’єю давно вже живе в рідному домі. Старший брат Олексій одружився на жінці з міста. Спадщину Петро з дружиною не оформляли. Ніби як належить молодшому синові рідну домівку, адже саме він з дружиною доглядали за старенькими батьками дуже багато років, у всьому допомагали. Принаймні так в селах заведено, хто за батьками доглядав, того і хата. Та й сам Олексій всі ці роки мовчав, на будинок не претендував.Олексій з дружиною приїжджали раз на рік, на Зелені свята. Часто батьків не відвідували, нічим їм не допомагали, а з приводу батьківської хати претензій ніколи не було, про це навіть мову вони не заводили.

Хата-старенька вже трохи була нахилена, стіни тріскалися, то Петро частково зніс старі споруди, підкріпив стіни цеглою, за який виклав чималі гроші, які заробив, звичайно, сам.І баню побудував нову, паркан гарненький звів. Зробив затишним і красивим двір рідної домівки.Все було у кожної сім’ї тихо, мирно і спокійно. Поки на поріг не ступив якось Олексій. Мовляв, дружина його вигнала, тепер йому діватися нікуди, даху над головою у нього немає, буде жити на батьківщині. Такі новини, звичайно, Петра зовсім обрадували. Врешті-решт він чимало зробив, перебудував заново майже все, де треба підлатав, а Олексій заявився на все готове. Та ще й повів себе за належне, немов додому прийшов, не попередив про приїзд і дозволу у брата пожити в будинку питати не став.

Стіл йому не накрили. Всім виглядом показуючи, що не раді непроханому гостя. Постелили брат з дружиною йому в самій маленькій кімнаті. Дітям довелося з батьками тіснитися в їх спальні.На наступний день Олексій спав довго, до обіду. Через нього було неможливо пройти на кухню, не зачепивши ногою. Сільські люди встають рано, адже господарство повинні встигнути ще до роботи, а тут спить і спить.Прокинувся до обіду, відразу попросив їсти. Дружина Петра підігріла йому суп, м’яса поклала. Він поїв і знову ліг.- Як жити збираєшся? — обережно запитала дружина Петра брата свого чоловіка. — Довго у нас будеш? У нас сім’я все таки. Дівчаткам ніде присісти уроки робити. Будинок не великий, дві кімнати всього.

Олексій спочатку промовчав, а потім впевнено сказав, що може ще помиритися з дружиною.Виспавшись за цілий день, Олексій всю ніч дивився телевізор, з гучним звуком, який лунав на весь будинок. Через нього ніхто не виспався. А всім рано вставати.Днем Олексій спить, вночі — телевізор дивиться.Рідні довго мовчали, а потім дружина Петра якось підслухала розмову, коли Олексій зі своєю дружиною розмовляв:- Процес пішов, вони вже зрозуміли, що я тут надовго, нехай знають, що будинок і мій теж. І мені все одно, що Петротам набудував. Його ніхто не просив. Так що все нормально. Скоро ми досягнемо всього, ще трішки почекай.

Почула і розповіла чоловікові. Мовляв, так і так, у Олексія з дружиною все добре, це він око поклав на рідну домівку, хоче прибрати і собі майно це до рук.Петро пішов до брата в кімнату, зібрав всі речі і викинув на вулицю. Сказав, щоб брат більше не приходив, що потрібно було раніше хату ділити, коли вона впаде, а не зараз на все готове прийшов і права свої ще якісь диктує.Олексій сказав, що він так просто хати батьківській братові не залишить. Але Петра підтримують всі сусіди, адже знають, що за батьками пригледів і будинок відбудував. Правда на його стороні, вони його не залишать!

Ця історія трапилася в одному з провінційних містечок під час рейсу місцевого автобуса. Розповідь жінки, яка стала свідком того, що сталося, миттю розлетілася по Інтернету, до глибини душі зворушивши тисячі читачів.Можливо, ця історія трохи прикрашена, але вона настільки прекрасна і повчальна, що ми вирішили залишити її без змін.»Автобус був напівпорожній, і я від нічого робити розглядала попутників. На одній із зупинок зайшла бабуся років 80 і села на вільне сидіння. Потім дістала хусточку і почала її розгортати.Там були копійки. Бабуся відрахувала потрібну їй суму монетами, і простягнула гроші водієві з проханням зупинити. Загалом, все йшло як завжди.

Але водій грошей не взяв! Більш того, він схопив свій гаманець, попросив бабусю почекати його кілька хвилин і вискочив з автобуса.Хлопець забіг в найближчий магазин і повернувся звідти з пакетом, в якому лежало 4 пакети молока, 2 пакети сметани, хліб, макарони, м’ясо …Він підійшов до бабусі і простягнув їй пакет. Та стала відмовлятися, мовляв, їй пенсії вистачає на хліб і все в цьому роді …Але в підсумку водій сказав:- Якщо ви це не візьмете я прям тут цей пакет і викину!

Бабуся зайшлася гіркими сл ьозами, стала його щиро дякувати і бажати удачі Потім хлопчина застрибнув назад в кабіну, і тут одна пасажирок років сорока почала обурюватися на весь голос:- Варто було заради порожньої подяки витрачати свої гроші і ще нас затримувати?Почувши це, водій розвернувся, відчинив двері і послав цю жінку зі словами:- Через таких як ви, люди похилого віку всю молодь вважають невихованою сволотою, тому що ви своїх дітей, крім лицемірства і жлобства, нічому навчити не в силах!Тітка, червона як помідор, вилетіла з автобуса як пробка з шампанського.Браво, хлопець! Побільше б таких людей, як ти! ‘

— Жити довелося в перший рік у його мами, — розповідає Настя, — ми з Сергієм через 7 місяців після весілля купили однушку. Навпіл, недорого, але вона вся така убита була, так що ремонт робився довго, добре, що тато мій допомагав. Машини та у Насті, і у її чоловіка були. Чи не нові, але на ходу. Продавати їх заради того, щоб купити квартиру побільше або новіше, подружжя не бачили сенсу: багато за них не виручити, а колеса сильно полегшували життя.- Спільної мови ми зі свекрухою Риммою Павлівною так і не знайшли, — визнає Настя, — мені все здавалося, що вона хоче чоловіка від мене відірвати, а вона в мені бачила загарбніцю, що прийшла на її територію в спробі відібрати найцінніше — синочку ненаглядному .- Давай у моїх батьків поки поживемо, — запропонувала Настя чоловікові після весілля, — у них двушка, брат мій давно самостійно живе. — У примаки не піду, — категорично заявив чоловік, — у тебе і мама, і тато, а у мене тільки мама, і я чоловік. Вже краще квартиру орендувати вже. Настя подумала, порахувала: на квартиру не вистачає зовсім трохи — трохи, та потім ремонт робити, та меблями треба обзаводитися, ні, орендувати — не варіант. Спробуємо пожити зі свекрухою.- Синку, — кликала увечері Римма Павлівна Сергія, — вийди на хвилинку, мені тебе щось сказати треба. — Синку, — зверталася мама до сина в вихідний, коли Настя з чоловіком збиралися їхати до друзів, — відвези мене до тітки Ніні. А Настюша нехай поки одна їде, машин же у вас дві. — І все таким розчулено-тихим голосом, — каже Настя, — я зубами скриплю, а причепитися ні до чого: мама ж, вона ж виключно ввічлива і коректна. Так що до кінця нашого спільного проживання я маму чоловіка тихо ненавиділа. Після того, як чоловік і жінка стали жити окремо, Настя нервувати не перестала: то свекруха прийде вчасно, то принесе їжу, немов вона, Настя, чоловіка свого зовсім не годує, то забере сорочки чоловіка, щоб гудзики пришити. — А я не безрука, — вимовляла чоловікові Настя, — у мене просто часу немає.

Та й ти сам міг пришити ці чортові гудзики. Так ні ж, твоїй мамі треба обов’язково зробити вигляд, що я погана дружина і господиня. А її бідний синочок ходить недоглянутий.Коротше кажучи, Римма Павлівна поступово в будинку молодих і зовсім перестала бувати.- До мами зібрався, — всякий раз єхидно питала Настя чоловіка, коли він збирався у вихідний день відвідати маму.- Я на третьому місяці була, — згадує Настя, — коли чоловік в черговий вихідний сказав, що домовився з друзями поїхати за місто на риболовлю. Компанія там чисто чоловіча, так що я відпускала чоловіка легко. Рибу привозив, чистив і смажив сам. Тільки на наступні вихідні чоловік теж на риболовлю зібрався. — Він поїхав, а я в торговий центр вирішила з’їздити, — розповідає Настя, — і тут — бац, друг чоловіка, той самий, з яким він рибалить в даний момент. Йде мужик, з дружиною і маленькою донькою, по магазинам прогулюється. У мене в очах потемніло: дружина вагітна, а чоловік наліво?Настя ледве-ледве стрималася, щоб не влаштувати Сергію істерику. Весь тиждень терпіла, списуючи своє напружене мовчання і червоні очі на самопочуття.- Я з Вадиком на риболовлю хочу, — попередив чоловік в суботу ввечері, — встану рано, на світанку половимо, до обіду повернуся.

– Всю ніч я не спала, — каже Настя, — чоловік за двері і я бігом одягатися, стрибнула в машину. Природно я не побачила в який бік він поїхав. Відразу дотумкать і пошукати телефон чоловіка через додаток я не здогадалася, тільки потім до мене дійшло. Чоловік був дійсно за містом, тільки не у водойми, а в лісі.Настя під’їхала і стала недалеко від його машини. — Що в моїй голові за цей час крутилося, — каже вона, — краще не згадувати. Сиджу в засідці, на голові хустку, на очах окуляри темні. З-під окулярів сльози котяться. Прям як в кіно про шпигунів. Я б і посміялася, Та не смішно було. Години через два з лісу вийшли двоє: Сергій і жінка. З кошиками, повними грибів, і чоловік Насті дбайливо її за лікоть підтримував.- Вони спиною до мене були, — каже Настя, — зі спини я їх і наздогнала.- Настя! — здивувався Сергій, обернувшись.- Настя? — здивувалася Римма Павлівна, гублячи кошик з грибами.- Я від полегшення, що мій чоловік не завів іншу, — каже Настя, — розревілася прямо на місці. А потім мені так соромно стало: вистежувати чоловіка, як курка остання. А він таємно за грибами їздив з мамою.

– Грибів в цьому році, — виправдовуючись промовила Римма Павлівна, — прірва просто. А у тітки Ніни Ваня на заробітки подався і мені ні з ким в ліс. А тобі Сергій не став говорити, боявся, що ти нервувати почнеш, а тобі ж не можна. — Нерви, — каже Настя, — або стан моє, але я знову заревіла. Просто уявила, що років через 25 мій син буде зі мною таємно по гриби їздити, щоб його молода дружина не пиляла.- Ну все ж добре, — Сергій обійняв дружину за плечі, — що ти собі надумала? Ну ти даєш. Ну так, винен , Не треба було так, але я ж просто не хотів, щоб ти нервувала, а мама дуже любить збирати гриби — А риба? — промовила Настя заспокоюючись.- А ми до озера заїжджали і у мужиків купували на зворотному шляху, — пояснив чоловік.У минулі вихідні Настя з чоловіком і його мамою їздили в ліс. Разом. Римма Павлівна їх приголомшливо готує, насолила і насушила на зиму порядно. А на зворотному шляху мама Сергія задумливо сказала: — Вам в квартирі треба на лоджії полки зробити, як у мене.Для чого? — запитав її син.-А де я по-твоєму зберігати запаси буду, коли ми з вами квартирами поміняємося? — випалила мама у відповідь, — вас скоро буде троє, а я одна.Мені потрібні свої полки, раптом Настя знову буде проти того, щоб я до вас приходила?- Не буду, — червоніючи сказала невістка, зустрівшись з мамою чоловіка очима в дзеркалі заднього виду, — але полки зробимо.А потім додала лише ворушачи губами, щоб чоловік не чув: «Спасибі»

— А ви, мабуть, весела невістонька буде — придивляється до мене немолода русява жінка. — Знаєш, у мене така невісточка хороша, така гарна!Балакуча сусідка попадалася мені в неблизької дорозі.- Мій син полюбив сироту. Зустрічалися довгенько, а потім вирішили одружитися, тому що дівчина завагітніла. А люди зупинили мені нашіптувати, що дівчисько вирісла без матері (померла, як дитя маленьке було), а батько у неї — п’яниця і гультяй. Мовляв, і вона така ж буде … Я не слухала. А потім сусідка до мене прийшла і радить: дай їй грошей, нехай вона втратить її дитину «. Я блиснула очима на Гальку і сказала їй: «Боже упаси! Чи ти не в своєму будинку, жінка ?! Як так можна?» А я питаю сина тихенько: «синку, твій гріх?» А він: «мій, мама !. . Я люблю її «Ну, це, — кажуть вони, — лад вам і любов» Заусміхалася жінка, розчулилася і замовкла на мить.

Я вже вирішила, що батько і вся історія, хотіла сказати, що таке рішення-наймудріше з усіх можливих, а супутниця продовжила:- Пішла я до бабусі цієї дитини та й питаю: «Що ж робити будемо? »» Не знаю, у мене — ні копійки грошей! «Я тоді з нею в плач, тому що і у нас ні копійки. Прийшла додому, а дочка моя старша і каже: «Мама, не сумуйте. У нас порося, так ми і зарежем. І горілка. Тому що той цукор на пайок, що ми його вперлися на горище, переженемо на горілку! А ще трохи грошей позичимо та й сгулямо на свадсьбу-заткнемо людям рота «. Я це як почула, це вже мені від серця і відлягло … хочу і Доні моєї копійка була не зайва-вони мас дитинку чекали Відгуляли весілля! А потім народилася у нас онучечка. І знаєш, як дві краплі веде схожа до нашого сина. Ну, це ж потрібно! Візьміть чудо нам Бог учинив-візьміть знаменитості дитятко подарував.

Не уявляю, як би мого батька жили без нашої онучечки? Зараз їй п’ять рочків, і наша донечка хлопчика народила. Восьмого місяць різниці між дітками. Знову на хвилину замовкла моя співрозмовниця.- Знатете, довше я рада, що маю таку невістку. Мені вона як рідна донечка. Хоч і важливо нам спочатку довелося. Воно ж, пташеня, голе і босе було. Раз я помітила, що дістала з шафи синє білизну (майку і плавочкі) і одяг на себе, тому що свого немає. Я аж плакала, так мені її шкода дбала. Кажуть тоді чоловікові: «Давай продаємо мішок цукру і купимо дитині хоч одягнутися». Це чоловік мій, бувало, йде з роботи і в кишені кілька цукерок. «Нехай, — каже, — це невістці, тому що я як подумаю, що тій дитині ніхто ніколи і цукерки не приніс»А вже як захотілося нашому батькові зле — вдарив його інсульт (ми якраз на городі були), це невістонька помітила щось недобре і у нього запитала: » Батько, вам погано? Що ви такий червоний? «Схопили під руки і в лікарню … Врятували батька!

Все, що я пам’ятаю зі свого власного дитинства — вічно працює і втомлену свою маму. Так склалося, що вона ростила мене одна. Свого часу вона не змогла пробачити зраду тата і виставила його за поріг не тільки нашого будинку, але і нашого життя, не хотіла, щоб він коли-небудь повертався жити до нас. Мене тоді ніхто і не питав, чи хочу я спілкуватися зі своїм рідним батьком чи ні, мама вирішила все за мене, вона думала, що так повинно бути, так буде краще. Вибір вони обидва зробили без моєї участі. Нашє подальшє життя складалося дуже непросто, як зараз пам’ятаю, адже грошей не вистачало, і я вже тоді розуміла, як це рости в неповній сім’ї. Коли мені все в школі кожен день говорили, що у мене немає тата і ще не зрозуміло звідки я родом, то я вирішила, що не повторю помилок своєї матері.

Мій чоловік досить-таки із забезпеченої сім’ї, він і сам добре заробляє. Як тільки я його побачила, то відразу зрозуміла, що це моя доля. Розумний, забезпечений, упевнений в собі, не чоловік, а мрія. Саме таким я хотіла бачити батька своїх майбутніх дітей. Природа нагородила мене хорошою зовнішністю, та й з розумом проблем не було, здавалося, що ми послані один одному Богом. Я відразу привернула його увагу без особливих зусиль і незабаром стала законною дружиною. Своє сімейне гніздечко ми облаштовували довго і доклали багато зусиль для цього. Разом працювали, не шкодуючи ні часу, ні сил, заради нашого спільного блага доти, поки я не дізналася, що вже не один тиждень чекаю дитину. Чоловік був дуже щасливий, коли дізнався про цю новину, він відразу оточив мене своєю увагою і турботою. А я відчувала себе тоді найщасливішою жінкою в світі.

Звичайно, під час тих місяців, коли я чекала дитину, я неабияк набрала у вазі, і постійна втома дала про себе знати. Чоловік уже не таким захоплюючим поглядом дивився на мене, але підтримував і говорив, що любить мене такою, яка я є, намагався іноді підбадьорювати мене, що все буде добре у нас. Його постійні затримки на роботі я списувала на те, що він хоче саме зараз більше заробити, адже гроші нам дуже знадобляться, коли я піду в декрет.Якось раз я повернулася додому з роботи раніше, адже відчувала себе не зовсім добре. Як тільки зайшла в квартиру, перше, що помітила — це чуже жіноче пальто в коридорі. Опустивши очі, я ще й чоботи примітила, які стояли відразу в порозі, явно не мої. На кілька хвилин я застигла від несподіванки. Звичайно, я зрозуміла, що ці речі належать якоїсь іншої жінки чоловіки. Трохи заспокоївшись, я покликала чоловіка, і він прямо вистрибнув з нашої спальні. Сказав, що раніше з роботи відпустили — хотів зробити мені сюрприз. Я зробила вигляд, що нічого не помітила і пішла в душ, посилаючись на втому. Мої очі були вологими від образи. Як я йому вірила і як помилилася в результаті!

Я довго роздумувала про те, як вести себе далі, що правильно мені робити. Але, тут же згадала своє дитинство без батька. Я не дозволю, щоб моя дитина росла так само! Впевнена, що для мого чоловіка ця жінка нічого не означає і це всього лише тимчасове захоплення. Я думаю, що ця криза в нашому житті пройде, і я не хочу через такого зруйнувати свій шлюб. Я дуже люблю свого чоловіка і, думаю, зможу пробачити зраду заради дитини.Коли я вийшла з душу, чоловік готував вечерю, а речей вже не було. Я попросила чоловіка відпустити мене в салон краси, щоб привести себе в порядок. Він посміхнувся і вручив мені картку, запропонувавши ще й оновити гардероб. Можливо, хтось мене засудить, скаже, що я не розумна жінка; можливо, це так, але я зробила вибір і назад дороги немає. Я збережу свою сім’ю заради майбутнього малюка. А хіба можна вчинити інакше? Зруйнувати щось легше, а потім дороги назад вже не буде. Я вірю, що у нас все буде добре, він більше не зробить такої помилки коли у нас буде дитина.

Не буду приховувати, що в більшості випадків хлопці вже заздалегідь недолюблюють мати своєї дружини. Виною тому численні анекдоти, стереотипи і розповіді друзів, які вже встигли обзавестися сім’єю. Думаю, ні для кого не буде секретом: за замовчуванням між тещею і зятем повинна йти холодна війна.Природно, я був впевнений, що і мене не обійде ця доля. Коли я йшов знайомитися з родиною Алі, моєї майбутньої дружини, не очікував нічого хорошого. Коли опинився в квартирі, зрозумів, що не помилився. Юлія Петрівна — ще досить молода жінка, доглянута, виглядає молодше за свої роки, чудово одягнена, з хорошою стрижкою … І з таким поглядом, що відразу стало зрозуміло: вона, як би м’якше висловитися — трохи колюча.

Перша розмова пройшла напружено. Майбутня теща сипала питаннями про мою освіту, заробіток, способі життя. Була явно розчарована тим, що я — сирота, виріс в дитячому будинку. Але коли почула про те, скільки заробляю, струснула. А заробляю я непогано. Здобув освіту інженера, працюю програмістом у великій закордонній організації, зарплата у мене практично в три рази більше, ніж середня по місту.Після першої зустрічі з Юлією Петрівною, звичайно, переконався в тому, що всі почуті розповіді — чиста правда. Так, поки я приношу гроші, мене будуть терпіти. Якщо щось трапиться, то вона буде «виїдати моє терпіння чайною ложкою», доньці буде втовкмачувати, що я їй не потрібен. Все очікувано. Просто зведу особисте спілкування до мінімуму і все буде добре. Таке рішення я прийняв після знайомства.На весіллі Юлія Петрівна трималася стримано. Обніматися не лізла, сказала, що, мовляв, бажає дочки щастя. Подарувала нам скромну суму грошей. Все пройшло нормально. Боявся, що буде гірше.

Перший рік сімейного життя пройшов, як в казці. Ми з Алей жили душа в душу. Дозволяли собі багато, я заробляв добре. Поїздки, походи в ресторани, дорогі речі для дружини … Грошей я не шкодував. Взяли квартиру без всяких позик і тому подібного, я давно відкладав на цю покупку. Правда, вистачило тільки на однокімнатну, але для початку непогано.А далі почалися проблеми. Моя компанія через кризу почала скорочувати кількість співробітників. На щастя, мене не звільнили. Боявся я цього дуже. Але начальник відразу сказав, що я -ціний працівник, і мене звільнять лише в тому випадку, якщо компанія зовсім закриється. Але ось зарплата значно зменшилася, ніж раніше.Я сильно переживав, погано спав, почав ночами працювати, знаходив випадкових замовників в Інтернеті, щоб заробити фрілансом. Аля якось поступово змінювала ставлення до мене. Постійно незадоволена ходила, докоряла тим, що я — не чоловік, раз не можу забезпечити їй звичний спосіб життя.

Я прощав Алю. Я люблю її, до того ж, вона росла в багатій родині. Звикла до певного рівня доходів. А я — її чоловік, я повинен забезпечити їй те, що їй потрібно.А потім я захворів. Підхопив на роботі цей проклятий «привіт» з Китаю. Протікало все важко, встати з ліжка не міг. Але до стаціонару не дійшло. Працювати не міг, замовників позбувся. Яка робота, коли сидіти не вдається рівно?Аля одразу ж виїхала … до мами. Сказала, що не хоче заразитися. Я залишився один. У такому стані, при якому навіть чаю собі самому налити важко. І на мій превеликий подив через годину після того, як Аля втекла, до мене приїхала її мама …Я не хотів пускати. Адже я хвилювався за неї. Але вона нічого не хотіла чути. Встигла підняти кращих лікарів, купила всі ліки, які повинні були підняти мене на ноги. Замовила смачної їжі, яку я все одно не міг оцінити через втрату нюху …

Виявилося, що Юлія Петрівна колись працювала медсестрою. Тому вона прекрасно знала, що потрібно робити. Доглядала за мною тиждень, як за дитиною. Я з подивом зрозумів, що вона ставиться до мене, як мати, якій у мене ніколи не було. Просила пробачити Алю, мовляв, вона ще дитина зовсім, треба почекати, коли подорослішає. Розповіла, що мене безмірно поважає, а негатив, який я міг відчувати — всього лише ревнощі …Я пішов на поправку. Теща жила у мене тиждень, контролювала стан. До речі, з нею все в порядку. Аля повернулася тільки тоді, коли я остаточно одужав. Я почав думати про те, що прийняв занадто поспішне рішення, одружившись з нею. А ось Юлія Петрівна тепер — мій близький друг, і спілкуватися з нею я буду навіть в разі розлучення з її дочкою .