News 382 Media

Ми з Софою вже років 5 в шлюбі. Коли я одружився з нею, вона була такою, дівчиною великих форм. Мені все подобалося, я її такою і полюбив. Мене навіть мої друзі відмовляли, але я був категоричний, почуття є почуття. Так і друзі її потім полюбили, вона дуже добра і весела у мене. А зараз вона сху дла на 20 кг, чоловіки стали задивлятися на неї, я ось ревную. Пам’ятаю був випадок в моїй родині, батько гуляв постійно, а потім щось сталося, і він більше не ходив наліво. У підсумку я поїхав до мами, я знав, що вона мені допоможе. Вона мені і все розповіла. – Ми були тоді на відпочинку, і твій тато вирішив привести в номер дівчину. Я тоді з пляжу повернулася раніше, ти їсти хотів, я за rрошима пішла.

Мене покоївка, як зупинить. І каже: “ваш чоловік в номері не один”. Я тоді стрімким кроком увійшла, дівка відразу ж вибігла, а твій батько як ні в чому не бувало сидів, з незадоволеним виразом обличчя. Ну я тоді думала збирати речі вже. Але тут увійшла ця покоївка, сама до мене підійшла. І каже: »Я вам доnоможу, візьміть річ чоловіка собою”. Ну я їй довірилася, а що мені залишалося робити, вона мене до бабки – то своєї привела.

Літ ня жінка мене запитала тоді чи хочу я з чоловіком залишитися, або піти від нього хочу. Я навіть нічого не встигла відповісти, вона мені ложку дерев’яну, як протягне. Каже, бачу як хочеш, навіть робити нічого не стану, все у тебе буде. Це ложка оберіг вашої родини. З тих пір батько твій не гуляє, ложка висить на стіні. А ти чого запитав? Ну я їй пояснив, мама мені тоді віддала цю ложку, так як я частина сім’ї. Тепер вона вважає, що вона по праву моя. Як я її приніс, все у нас Софою як раніше стало. Люблю я її дуже.

Галина стояла у темній кухні біля вікна і дивилася на вікна навпроти. На ялинках горіли гірлянди, діти грали, сім’ї готувалися до Нового року. Вона тихо чекала, коли відчиняться двері. Вона за звуком повороту ключа вже визначала чоловік тверезий чи ні. <<Я так заkохалася в нього. Він гарно доглядав мене. Все ж таки було так добре. Сергій! Чи обов’язково було все зіпсувати?!>> Вперше він пив безпробудно два дні, коли наро дився їхній син, Матвій. Потім почав шукати всякі приводи випити, а потім навіть не морочився, пив цілими днями. Через деякий час він пообіцяв Галині, що більше не nитиме. Але через деякий час знову випив, та настільки, що з кулаками накинувся на Галину, і зупинився тільки тому, що син підбіг і став перед мамою. Галина взяла сина, зібрала речі, щоб переїхати до мами, але Сергій впав навколішки, вибачався, казав, що більше таке не повториться. Галина дала йому шанс. Після цього він не пив.

Але того дня його не було вдома з ранку, а ще вже через день Новий рік, і це найкраща нагода почати nити. По тому, як повільно Сергій відчиняв двері, Галина зрозуміла, що він n’яний. Вона сховалася, щоб чоловік її не помітив. Так і сталося. Він увійшов у квартиру, пішов у спальню і одразу ж ліг спати. Галина пішла до кімнати, перевірила кишені чоловіка та витягла rроші. Залишила дві дрібні купюри, щоб він подумав, що втратив чи витратив сам. Син Матвій давно хотів залізницю. Щоразу, повертаючись із садка, довго стояв біля вітрини магазину. Тож Галина вирішила на ці rроші куnити синові новорічний подарунок. Наступного ранку відвела сина в садок і пішла за іграшкою. -Світлофор теж беріть, дітям подобається, – умовляла продавщиця. – Гаразд, давайте! Увечері Галина готувала вечерю, чоловік прокинувся. -Галя, Вибач. Ось це все, що лишилося в мене, – і витяг з кишені rроші, – є що випити? Галина залишила його одного на кухні, пішла до сина.

-Мам, Не nлач. -Все добре, сина. Завтра підемо до бабусі. Зараз лягай спати. Матвій заснув. Галина поставила під ялинку подарунки сина та пішла спати. Рано-вранці Галина і Матвій прокинулися від гуркоту. Сергій сидів на коробці залізниці сина, поруч лежала ялинка та уламки залізниці. – Це мій подарунок? Ненавиджу тебе тато! Мій поїзд. Ненавиджу! Галина обійняла сина. Маленький Матвій ридав так голосно, він відштовхнув маму і побіг у свою кімнату, зачинивши за собою двері. Мати помітила, що коробка світлофора ціла. <<Хоч чимось зможу порадувати сина>>. Галина підійшла до Сергія. – Ненавиджу тебе, чуєш? Ненавиджу! – крізь стислі зуби прошепотіла вона. Сергій нічого не розумів, він був такий n’яний. Галина пішла до сина. Він лежав на ліжку, закриваючи руками обличчя. – Синку, розплющи очі, дивись. – що це? – це твій подарунок. – мамо, дякую, – радів він через сльо зи. – А тепер, збирай речі, ми йдемо! Вони зібралися та поїхали до мами Галини. – Доню, ви рано! – Потім помітила речі і додала, – Ти пішла від нього? Ой, давно треба було. Проходьте. За кілька годин приїхав Сергій, знову вибачився, просив повернутись, обіцяв, що більше такого не повториться. Галина дивилася на сина. У його погляді було тихе прохання не прощати батька. Галина вигнала його і веліла не повертатися.

-Вадя, Не будь дурнем. Ти найкраще знаєш, що вона тебе любить. – Вона порядна дівчина. Ні з ким, крім тебе, не гуляла. Тому ми свідки. – Ні, хлопці. Виходить, він не з місцевих. Вона ж у місто їздила, до клубу. – А що тут такого? Ти весь час на навчанні. Тим більше, вона не одна була, а з нашою компанією. -Не Моя дитина, пацани, я порахував. Нагуляла, нехай сама вирішить … – Вадим уже все вирішив, – Все, мені час. Вероніка змогла приховувати свою ваrітність до тих пір, поки живіт не став рости. Тоді всі дізналися, зокрема й батьки. Вона була дівчиною неземної краси: дівчина-весна, з оксамитовими очима, з шовковим розкішним волоссям, а душа-квітка. Коли вона проходила повз, неможливо було відірвати з неї очей, вона посміхалася, і життя сповнювалося радістю. З Вадимом вони давно познайомилися. Її молоде серце наповнилося любов’ю до нього.

Поруч із ним вона сяяла більше звичайного. Вадим теж симпатичний, вони були гарною парою, але в його посмішці завжди відчувалася нотка хитрощів, нотка переваги, адже він був студентом міського інституту, а Вероніка проста дівчина з села. Мені 17. Я молодший за Вероніку на пару років, але іноді спілкувалися. Якось ми зустрілися на вулиці, вона подивилася на мої нігті та запропонувала зробити мені манікюр за невеликі rроші. Я погодилася, напевно, дівчина потребувала rрошей. У мене не вдалося стримати мою цікавість, і в процесі я запитала: – Чи можу поставити особисте запитання? – Вона кивнула головою, я продовжила, – Ти сама захотіла залишити його, чи вже було пізно? Вона зі своїми оксамитовими очима подивилася на мене, як на дурню. -Коли відрізають людині руки та ноги, він ще може жити.

Але в чому після цього сенс жити? Я залишилася без рук та ніг. Я любила Вадима, не знаю, як пояснити мої почуття щодо нього. Поруч із ним я почуваюся єдиним цілим. А дитина всередині це і є він. Плід нашого kохання. До нього я відчуваю ті самі почуття, що й до Вадима: ми з ним єдине ціле! Життя без нього немає сенсу. Після цього випадку ми часто зустрічалися, ходили разом клуб. І незважаючи на свій стан, Вероніка так танцювала, вона не дивилася ні на кого, просто танцювала, і в кожному її русі був протест, розпач. Попри все, вона залишила дитину. Вона не жалkує. Вероніка наро дила хлопчика, і за три роки він став схожим на свого батька. Вадим побачив його, зрозумів, що не мав рації щодо Вероніки. Дитина його. Він запропонував жити разом, Вероніка вибачила його. Але щось зламалося в ній, і їхні стосунки не були колишніми. Незабаром вони знову розійшлися. Вероніка за кілька років вийшла заміж, переїхала з чоловіком до столиці. У них народилися два хлопчики. Обидва красені, але найбільш вражаючим був старший син Вероніки. Вона була щаслива. Це було видно по її оксамитових очах, у яких була все та ж весна, доброта і наївність.

Стас із Оленою одружилися у вісімнадцять років. Батьки обох бурчали, але заважати не дуже й хотіли. Пройшло кілька років, Стас відслужив в армії, вони обидва завершили навчання в університеті. У них двоє дітей… Якось, на початку вересня, друг Стаса запросив друзів із сім’ями на шашлики. Відзначати День народження дружини. Пікнік вирішили провести біля озера. Там було створено всі умови: мангал, стіл, лавки. Поки чоловіки займалися багаттям і шашликами, жінки хлюпалися у воді. Згодом вирішили влаштувати змагання на дальність запливу.

Двоє повернули назад практично одразу – вони поrано плавали. Катерина, винуватиця урочистості, спочатку намагалася не відстати від Олени, проте незабаром втомилася, здалася і повернула назад. Лєна, захопившись, не помітила, як запливла далеко від берега. Вона не чула, як їй кричали: “Повернись! Там воронки!”. Олену так і затягло у вирву. До неї на доnомогу вже кинулися чоловіки, але ніяк не встигали. Надто далеко вона запливла. Стаса насилу відтягли від згубного місця – його самого затягло б. Він лежав на березі і голосно ридав. Від втрати коханої, від свого безсилля чимось допомогти. Потім він щодня сидів на березі озера і дивився у бік вирв.

Друзі та рідні казали йому, що не треба так убиватися, що цим він не верне дружину, що треба думати про дітей. Але він щодня повертався туди, де загинула його kохана. Стас схуд, змарнів. Якось, сидячи на березі, він почув: “Любий, ти прийшов за мною.” Стас піднявся від почутого – це був голос його Олени. Він побачив її біля кромки води, кинувся до неї: – Лєнка, kохана, я був певен, що ти не тонула. Рідна, ходімо додому. “Прийди до мене, kоханий. Ходімо разом.” – почув Стас у відповідь. Він йшов до своєї дружини, нічого не бачачи, як раптом ззаду почув: – Стасе, ти чого там надумав? Чого у воду заліз? Антоха витягнув його за руку з води. – Зовсім збожеволів. – Я, напевно, даремно Лєну турбую. Так. Треба за розум братися поки що дітей сиротами не залишив. Він обернувся до озера і крикнув: – Лєно, кохана, прощай. Мені треба виростити наших дітей.

Я, тоді як тільки приїхала, відразу ж вирушила до Оленки додому, щоб розповісти їй, що сталося зі мною у відпустці. Я сіла за стіл, Олені не терпілося почути мою історію. – Давай, вже, не томи. Ну так ось історія моя почалася у відпустці, ми з чоловіком поїхали на море. Він і в звичайному житті любить випити, а тут ми у відпустці йому і приводу не треба було в загалом-то. Тут ще Валера зустрів друга з армії, каже ” не розумієш ти, жінка! Я товариша по службі років 10 не бачив”. Він думає, що це ідеальне виправдання його пиятикам. Того дня він повернувся настільки не тверезим, що впав на підлогу біля ліжка.

На ранок я хотіла його підняти, а він там весь в помаді. І тоді я вирішила поїхати без нього, залишила його там нехай далі п’є. Думаю все, роз лучення. По дорозі вирішила заїхати до покійної бабусі в село, думала, як раз на могилку зайду до неї. Прийшла сіла поруч з хрестом і за звичкою стала розповідати їй про Валерку, що він п’є, як вчинив зі мною і що я хочу розлучатися з ним. А мені через спина жінка, як відповість:

– Правильно робиш, що піти від нього хочеш. Я ось все життя так промучилася, ось до нього зараз і прийшла. Давно треба було розходитися. Я щось з нею так розговорилася, запропонувала їй довести її до будинку. Вона тоді ще розсміялася, сказала, що поруч живе. Ну я на наступний день вирішила огорожу бабусі пофарбувати. Пофарбувала, стою і згадала вчорашню жінку. Обернулася, і трохи з розуму не зійшла, дивлюся пам’ятник її стоїть. Її як років десять вже немає в живих. Я зі страху, бігом в машину і давай по газам до самого будинку. Мені так страшно ще ніколи не було. мені здавалося зараз я подивлюся в дзеркало заднього виду, а вона там. Я це на все життя запам’ятаю, точно, знак розлучатися з Валеркою.

Лізі доводилося терпіти матір свого чоловіка. При чому до весілля все було добре, а як вона переїхала до них жити, все змінилося. Свекруха постійно була всім незадоволена, то Ліза погано підлоги помила, то ганчірки переплутала. Потім у сім’ї сталося поповнення, Ліза наро дила дівчинку. Вона стала приділяти весь свій час дитині, тому свекруха займалася домашніми справами. Як тільки дочка пішла в садок, то закиди свекрухи зросли з новою силою. – Я так більше не можу. Мені набридло кожен день це вислуховувати, розберися зі своєю матір’ю. – Але ж мама права. Вона хороша господиня, так що тобі краще її слухатися. – Я як на каторзі, а не у себе вдома. Я як прислуга, я навіть посидіти і відпочити спокійно не можу, вона тут же підбігає, і починає мені пред’являти. – Досить на мою маму наговорювати, краще собою займися — – відповідав чоловік.

Після дитячого садка Ліза вирішила зайти в своє улюблене кафе. Вона замовила шоколадне тістечко і думала про своє життя. Тут до неї підійшов молодий чоловік: – Лизка, ти чи що? Прекрасно виглядаєш, з роками тільки молодієш. Напевно, чоловік у тебе такий люблячий, – це була перша любов Лізи, її однокласник Артем. – Так, ще й дочка маленька у мене. Єдине, з чим не пощастило, так це свекруха. Ліза розговорилася з Артемом, вони згадали минулі часи, з ним було так легко і просто. Артем дав свій номер на випадок, якщо знадобиться дономога і вони попрощалися. Коли Ліза повернулася додому, то її чекав скандал. – Ось значить яка ти бід на і нещасна, від моєї матері страждаєш… а сама – то по кафе зі своїм kоханцем зустрічаєшся! – Заспокойся, і досить на мене кричати! Який kоханець, що за марення ти несеш? Я з Артемом побачилася, він мій однокласник, ми сто років не бачилися ось і розговорилися.

– Не вір їй синку, по-любому kоханця знайшла, на хаба! Ліза втомилася чути на свою адресу такі звинувачення, так ще й чоловік втратив до неї всяку довіру. Її більше нічого не тримало. Ліза зібрала свої речі, взяла дитину і пішла до своєї сестри. Через пару тижнів вона знову зустрілася з Артемом. Вони стали більше бачиться і спілкуватися, він гуляв з її донькою. Колишня любов між ними знову ожила, і через півроку вони одружилися. Увечері Ліза вирішила піти в продуктовий і побачила знайому жінку. Підійшовши ближче, Ліза впізнала в ній колишню свекруху. Та розповіла їй, що після того, як Ліза пішла, її син став багато пити, його звільнили. А тепер вони живуть на пенсію свекрухи. Таки настигла карма.

Юлі довелося вийти на вулицю в заметіль, хоча дуже не хотілося. Повертаючись додому, вона помітила бабусю на зупинці. Було дивно, тому що старенька самотньо сиділа і дивилася вниз. Значить автобуса вона не чекає. – Бабуся, ви когось чекаєте? – запитала Юля. – Ні, кого вже мені чекати, одна я. – Ви ж так замерзнете, давайте я вас в тепле місце відведу. Юля викликала таксі, і вони з бабусею поїхали додому. Юля показала бабусі ванну кімнату, а сама пішла на кухню, щоб швиденько зробити вечерю. Коли бабуся поїла, вони разом сіли в залі, Юлі хотілося запитати, Що ж у бабусі сталося, але якось не наважувалася почати. Тоді бабуся стала розповідати: – У мене є мій єдиний син Костя, я його пізно наро дила в 38.

А чоловік мій потім вже через рік nомер, серце зупинилося. Довелося самій виховувати сина, було дуже важко. А Костик ріс таким неслухняним. У підсумку виростила хлопчика, він пішов до університету, потім робота. Настав час одружитися, у нього була наречена Мая. Тільки от не подобалася я Маї, не розумію чому. У цей момент очі Юлі наповнилися сльозами. Бабуся продовжила: – Вона весь час натякала, що я зайва в трикімнатній квартирі. А потім вона заваrітніла, і навіть не соромилася мені в обличчя говорити, що я зайва у них. Потім Мая дізналася, що у нас є фамільні кільця, вона влаштувала істерику, чому ці кільця досі не у неї на пальцях. І такі істерики були кожен день.

А сьогодні вони сказали, що ми поїдемо в магазин за дитячими речами. Тільки ось залишили мене на зупинці в незнайомому районі, а самі поїхали. Після розповіді бабуся заnлакала. Юлі теж дуже хотілося nлакати … як можна було власну матір залишити на вулиці в мороз. З того дня бабуся залишилася жити у Юлі. Після роботи вона зустрічала Юлю смачними пончиками або пиріжками. Вони разом дивилися серіали вечорами. Юля дуже прив’язалася до цієї милої бабусі. Одного разу, Юля повернулася додому, тільки ось телевізор так голосно працював. Це було дивно, тому що бабуся його збавляє до приходу дівчини. Юля увійшла в зал, на кухню, в кімнату – бабусі не було. Тільки двері у ванну були відкриті, а на підлозі лежала бабуся. Юля тут же викликала швидkу і міліцію. Бабусі в той день не стало. Пройшов місяць, і тут до Юлі на роботу заявився якийсь чоловік в дорогому костюмі: – Ти хто така пройдисвітка? Яке ти взагалі маєш право забирати те, що належить мені? Я доб’юся справедливості, я все витрушу з тебе в суді. Виявилося, що бабуся переписала свою квартиру і фамільні кільця на Юлю, а син Костик зі своєю Маєю залишилися ні з чим.

У мене було найжах ливіше дитинство. Своїм батькам Я ніколи не була потрібна. Я ненавиділа свій будинок, ненавиділа крики в ньому, людей в ньому, не розуміла за що мені це все. Найкраще місце, щоб тебе не чіпали – це кут під ліжком, я там майже все дитинство і провела. Від матері я ніколи не бачила ласки в мою сторону. Я не пам’ятаю дня щоб вона посміхалася. Минуло вже багато років, але її слова, що я для неї тягар, досі в моїй голові. Але я її давно пробачила. Так сталося, що я залишилася без батька, він пішов з життя через алkоголь, в такому стані він потрапив у бійку. Мама після цього почала сильно пити, всі rроші йшли на пляшки, я могла навіть голодувати через це.

В один з її п’яних днів, до нас у двері подзвонили. Мати подумала, що прийшов її товариш по чарці. Але це був якийсь чоловік. – Вам чого? – ось з таких слів мама вирішила почати розмову з незнайомцем. – Мені б Ігоря. Я його брат. Не рідний, звичайно, двоюрідний. Я проїздом тут, ось вирішив дізнатися, як він? – Як? Як? Помер він, як рік вже. Давай пом’янемо чи що. Брат мого батька побачив тоді мене, що стоїть в кутку, він мені пізніше розповідав, що я була тоді худою маленькою дівчинкою. Він тоді сказав матері, щоб вона мене зібрала.

Ми вийшли в магазин. Я стояла і nлакала, дядько запитав мене, що зі мною, а я не розуміла. – А ви мені поїсти купите? – Звичайно, куnлю. А хочеш новий наряд? Я тоді його обняла і відразу ж злякалася, мама ніколи мені не дозволяла обніматися з нею, постійно відштовхувала. А дядько мене тоді заспокоїв. Ми повернулися додому, дядько зайшов відразу з угодою до матері, над якою вона навіть не задумалася. – У нас з дружиною немає своїх дітей і не буде. Тобі потрібно буде відмовитися від дочки, а ми з дружиною оформимо на неї опікунство. Дядько забрав мене тоді до себе додому, з того дня я знайшла і сім’ю, і любов. Тітка Віра для мене стала мамою. Правильно кажуть, мати не та що народила, а та що виховала.

Три роки тому наш дідусь пішов у кращий світ. Моя бабуся сильно переживала, але вона сильна жінка-виду не подавала. У 60 вона пішла на nенсію. Вирішила розміняти свою трикімнатну квартиру на однокімнатну і жити спокійно там. Ми знайшли підходящу для неї квартиру. Вона була на першому поверсі, бабуся завжди мріяла про таку. Ось тільки з одним у нас не вийшло. Ми прогадали з сусідами. Ми вибирали квартиру, сусіди дісталися ж на додачу. Так вийшло, що вони у бабусі ну дуже галасливі виявилися. Жили ще й прямо над нею. Бувало, що кожен день дільничний приходив, але нічні посиденьки не закінчувалися. І ось крайній випадок, коли вони салют у дворі о 3 годині ночі пускали.

Ну тут їх поліція забрала. Більше вони вночі не буянили. Я, до речі, бабусина внучка, я часто приходжу до бабусі доnомогти їй з прибиранням, цей раз був не винятком. Я вирішила почати з шафи, складаючи речі, я знайшла старий альбом з фотографіями. На останній сторінці був дуже знайомий чоловік. Бабуся сказала, що це її перше kохання. – Дол я нас тоді розвела, він поїхав вчитися в Новосибірськ, а я зараз тут. Більше ми не бачилися. У цей день, я мила підлоги, зайшла в ванну, щоб обполоснути ганчірку. А мені на плече вода капає. Подивилася на стелю.

Ну нас тоді ці веселі сусіди затопили. Я вирішила піднятися розібратися. Мені спочатку і відкривати не хотіли, а коли відкрили, ледве вислухаючи закрили. Я стала говорити про затоплену нашу ванну кімнату. В результаті у них там з ванни на підлогу вода лилася, хтось із гостей забув вимкнути кран. Сусіди за ремонт nлатити відмовилися. Ми з бабусею вирушили в ТСЖ, і знаєте хто там був начальник? Правильно, її перше kохання. Як ви здогадалися, люди похилого віку зараз спілкуються, у них цукерково-букетний період. Гнат, так звуть чоловіка, навіть кличе бабусю до себе жити. Ось така весела історія.

Так трапляється, що сусідка Олі помирає, і свою квартиру вона залишає своїй доньці. У цій квартирі мешкає тепер велика родина. Весело живуть вони, але лише для себе. Щодня у них n’яні концерти, які закінчуються здебільшого бійками. Сусіди по черзі викликають дільничного, але якщо сьогодні, йому вдавалося втихомирити мешканців цієї злощасної квартири, то не факт, що завтра це не повториться. Ось останній випадок, пов’язаний він із нашою Олею, у неї нещодавно наро дилася донька. Усі ми розуміємо, що у всіх бувають свята, але не в цьому випадку. У них свята постійно. До того ж, у хрущовках тонкі стіни, все чутно. У той день, там була чи бійка, чи люди так веселяться.

Але вигуки стояли на весь під’їзд. Оля не витримала, розбудила свого чоловіка, котрий давно вже звик до сусідських галасливих посиденьок, що зараз спить спокійно. Сказала йому стежити за маленькою донькою. -Бачить Бог, я хотіла, як краще! Вона залишила дочку на чоловіка і вийшла в під’їзд. Ішла дуже впевненим, стрімким кроком. Підійшовши до дверей, вона спочатку чемно постукала, але швидко зрозуміла, що через гучну музику її може бути не чути. Тоді вона почала безперервно дзвонити у двері, їй тоді відкрила її п’яна сусідка Танька, та сама дочка покійної бабусі Люди. -Тобі що? – Ледве зв’язала два слова жінка. -Музику вимкніть і закінчуйте вже свою п’янку.

-Упевнено заявила Оля. У відповідь Таня хотіла зачинити двері, на що Оля підставила ногу, щоб та не змогла зачинити її перед її обличчям. Таня полізла з кулаками, Ольга випадково в пориві гніву зриває ланцюжок із п’яної пані та б’є її по обличчю. Таня підключає ноги, починає штовхати Олю в живіт. Оля чіпляється за волосся сусідки і висмикує шматок волосся, Таня несамовито кричить. На крики вдаються чоловіки, сусіди та постраждалих рознімають. Викликають поліцію. Оля фіксує побої. Таньці сусіди не вірять, хто віритиме алkоголічці? Навіть через те, що свідків немає, а побої є. Відповідальність ніхто із двох не поніс. П’янок наразі більше не було.