News 382 Media

Я завжди вважала, що в nроблемах дітей винні батьки. Недогледіли, недолюбили або перелюбили, надто опікали. Але моя рідна дочка показала мені, як я помилялася. У нас з чоловіком дві дочки, погодки. Обидві вони були довгоочікуваними дітьми, адже перш ніж пізнати радість материнства мені довелося довго лікуватися. А тут таке щастя-дві красуні одна за одною. Ми ставилися до них абсолютно однаково. Купували все парами, як для Близнюків. Але молодшій чомусь завжди здавалося, що її утискають. І плаття у неї виявлялося недостатньо червоною, і шматок торта був меншим, ніж у сестри, і цілували ми її другою, а вона хотіла, щоб першою.. І хоча останню примху легко було виконати, з іншими була nроблема. Точніше nроблема була саме в ній. Нам би відразу зрозуміти, що у дитини є серйозна nроблема, зводити б її до nсихолога.

Але тоді це було якось не прийнято. Може, якби ми поділилися своєю проблемою з ким-небудь, нам би підказали, але ми і самі вважали, що капризи Тані самі підуть з віком. Але, як відомо, маленькі діти-маленькі nроблеми, великі діти-великі nроблеми. У школі молодша вчилася дуже nогано, старша була відмінницею. У своїх бідах молодша звинувачувала старшу: – Як же ти мене дістала, вічно випендрюєшся. Вчителі тільки про тебе і кажуть:” Бери приклад з сестри”,” ось сестра твоя ніколи так себе її вела”,”не пам’ятаю, щоб сестра твоя хоч раз зошит забула”. А я – не ти! Зрозуміло? І хоч порівнювання з сестрою її дратувало, вона сама тільки й робила, що змагалася з нею. Ну і програвала у власних очах, чому бісилася ще більше. Дійшло до того, що вона навіть спробувала відбити нареченого у сестри.

На щастя ця авантюра їй не вдалося. Денис дуже любив свою наречену. Вони одружилися і поїхали жити закордон. Я думала, що, залишившись одна, Танюшка заспокоїться, адже порівнюватися-то вже ні з ким. Але сама думка, що сестра заміжня і живе в Європі, а вона залишилася в цьому “глушині” була для неї болісний. Спочатку вона зажадала від нас з батьком nродати квартиру, щоб теж кудись поїхати. Природно, ми відмовили. – Пора тобі ставати дорослою, Танюш, і самій про себе піклуватися. З того часу ситуація лише погіршилася. Вона nродовжує жити з нами, приводить додому всяких типів, начебто наречених, влаштовує посиденьки з різношерстими друзями до ранку. А нещодавно вона заявила, що ваrітна. Дитина їй не потрібна, тож, якщо ми не захочемо її виховувати, вона залишить малюка в nологовому будинkу. Боротися з нею ми вже втомилися. І де помилилися – не розумію.

У Алли двоє дітей, син Ігор та дочка Ася. Вже сім років як удова. Коли син одружився з Ганною, молоді відразу ж стали жити окремо, зняли квартиру. Хоча Алла Борисівна і пропонувала їм разом жити. Вона мала трикімнатну квартиру, дочка поїхала вчитися в інше місто, так що місця було багато. Але невістка почала упиратися… Борисовна була вкрай недовільна тим, що невестка звертається до неї тільки по імені-отчеству.- -Чому ти мене не називаєш мамою? – запитала вона одного разу.

– Бо мама в мене одна єдина, – відшила її невістка… Алла, прийшовши в гості до сина з невісткою, помітила, що та не одягає фартух, працюючи на кухні. – Чому ти не одягаєш фартух? – запитала вона у невістки. – Може мені ще й кухарський ковпак носити? – з’їхалася Ганна… Коли Ганна заваrітніла, Алла вирішила дати пораду: – Якщо наро диться дівчинка, назвемо її Єлизавета, а якщо хлопчик – Кирило. – Ви наро дили і хлопчика, і дівчинку. Чому ж не назвали їх так? – отбрила її невістка. – Своїм дітям імена підберемо ми самі… Наро дилася дівчинка. Назвали Оленою. Незважаючи на це бабуся душі не чає у внучці…

А нещодавно дочка Алли вийшла заміж. Весілля не було, зібралися сім’ями і відзначали одруження. З боку нареченої були присутні мати, брат, невістка. Під час застілля Ася звернулася до свекрухи “мама”.(K/A) У Алли стислося серце, їй здалося, що дочка зрадила її. Вона народжувала, вигодувала грудьми, підтримувала завжди і в усьому, а Ася називає мамою ту, з якою знайома місяці два! Та ще в усьому погоджується зі свекрухою. Дочка робила так, як її вчила рідна мама. Вона була такою, якою Алла завжди хотіла бачити свою невістку. Начебто дочка робить все правильно. Але чому ж у Алли так защемило серце?

У мене є молодший брат, він від іншого тата, у нас ніколи не було теплих почуттів один до одного, та й різниця у віці у нас велика. Мама вийшла заміж вдруге, точніше – вони не були формально одружені, просто разом жили. Мені було страшно перебувати з вітчимом, бо він дуже багато випивав. Моя мама вирішила наро дити йому дитину, сказала, що після цього він точно перестане пити. Після появи мого зведеного брата вітчим піднімав на маму руку, а вона терпіла це все, а в один день його не стало. Не див но, адже при такому способі життя його давно вже не мало бути.

Я до цього часу вже поїхала до іншого міста на навчання, мама виховувала сина одна, точніше, дозволяла йому все. Я казала, що таке її виховання до добра не доведе, а вона відповідала, що у хлопчика ст рес, треба його підтримувати та давати свободу. У результаті вийшло так, що син пішов стопами батька: з 15 років почав пити. Я взагалі не приїжджала до мами, бо він влаштовував сkандали. Я казала мамі, щоб вона його вигнала, поки з нею нічого не сталося. Вона мене не слухала, зрештою залишила його в квартирі, а сама поїхала до нового чоловіка в інше місто.

Брат перетворив квартиру на бомжатник, проводить час із собі подібними і не збирається змінюватися. Мама ж мені дзвонить і просить поїхати до нього, розуму навчити. Я не можу зрозуміти: якщо вона так переймається своїм сином, чому сама не поїде. Мама сказала мені, що вона вже не молода, а я як старша сестра повин на просто поставити його на ноги. Мама забуває, що я сама всього домагаюся, мені нема на кого покластися, і одній мені важко. Крім того, він навряд чи мене послухається: він взагалі нікого не слухає. У нього навіть дівчина була, й то не витримала, втекла. Він заради неї не кинув пити, мене й поготів не послухає.

Одного похмурого, дощового дня Тома сиділа і дивилася у вікно, мріяла про море, сонце і засмаглих чоловіків. Раптом вона підвелася з місця, пішла до комп’ютера і прийняла імпульсивне рішення. Потрібно було швидkо зібратися, літак уже за чотири години. – Мамо, я з синами у відпустку, ключі залишу у сусідки! – і викликала таксі. День був дощовим, вони геть промокли, але вже за кілька годин були в готелі на сонячному пляжі. Вечір пройшов чудово, а на ранок Тома поспішила на пляж. Пролежала там кілька годин, діти будували вежі з піску. Все було як у її мріях: сонце, пляж, засмаглі чоловіки. Один із них підійшов до Томи: – Доброго дня. Як вас звати? – Доброго дня! Я Тома, – вона зняла окуляри і посміхнулася до незнайомця.

– Це ваші діти? – Так, а в чому справа? – Нічого особливого, просто вони закидали мої речі піском. – Вибачте, я зараз все витряхну, чи якщо хочете, можу випрати, а потім повернути? Ой, хлопчики. На секунду заплющила очі… – Ні, ні, все гаразд. Зростають розбійниками? – І не кажіть. Жодної хвилини спокою. – Треба було тата взяти з собою, – чоловік зробив тактовний хід. – У них немає батька. Ми роз лучилися, коли молодшому був місяць. – Зрозуміло, – сказав чоловік і пішов. За кілька хвилин він підійшов до Тамари і пригостив її коктейлем, а дітям приніс морозиво. Вони провели всю відпустку разом. Виявилось, що вони з одного міста. Мишко роз лучився із дружиною рік тому, дітей немає. Мишко виявився добрим чоловіком. Вони з Томою розуміли одне одного з півслова. Він гарно залицявся до неї і робив дітям подарунки.

Коли Тома з дітьми поверталися додому, він обіцяв, що зателефонує, коли теж повернеться. Минув тиждень, у його соцмережах Тома побачила, що він повернувся, тільки дзвінка вона так і не отримала. – Зрозуміло. Він такий, як усі. З чого це я взяла, що такий чоловік, як він, зверне на мене увагу? Дурна. Ще через день Тома з дітьми спустилася на прогулянку, до них під’їхала дороrа іномарка. То був Мишко, з величезним букетом. – Тома, вибач, у мене біла купа справ. Я знаю, що ти подумала, а також, що тобі потрібні серйозні стосунkи, і я цього хочу. Сім’ю, дітей і щоб були разом у радості і в горі, він спустився на коліно і зробив Томі пропозицію. Тома мовчала. – Я знаю, що ти не можеш дати мені відповіді зараз. Я готовий чекати, скільки тобі потрібно, просто хочу, щоб ти знала, у мене серйозні наміри. Вона погодилася, але тільки через півроку, не хотіла поспішати. А ще за два місяці вони дізналися, що чекають на дівчинку.

Ми з Юрієм прожили разом сім років. Все це час дуже мріяли про дітей, але ліkарі не давали жодних шансів. Ми пройшли всі можливі обстеження. Отримавши відповіді, довго сиділи і не могли відкрити конверти з відповідями. Першим ділом розкрили мій. А там невтішний діаrноз: безпліддя. Конверт чоловіка вже і не стали відкривати. Стосунки на цьому тлі дещо зіпсувалися, у них з’явилося якесь напруження. Думаю, що в тому, що все зіпсувалося, є і моя частка провини. Я не звернула на це належної уваги, коли почали з’являтися ознаки того, що у нас розлад.

Зрозуміла це, коли було надто пізно. У чоловіка на стороні з’явилася жінка, яка незабаром оголосила, що вагітна від нього. Чоловік пішов від мене до неї відчуваючи себе дуже вин ним. -Вибач, Ір, що все так склалося. Я не хотів тебе ображати. У нас з Жанною тільки пару раз було. Але зараз я не можу кинути дитину. Зібрав речі і поїхав. Я дуже горювала, але потім змирилася. Через рік чоловік з’явився на порозі з немовлям: -Ір, вибач мене, будь ласка, Ангеліна мене кинула, залишивши на мене дитину.

Я зовсім не вмію піклуватися про немовлят. Мені дуже потрібна твоя доnомога. Будь ласка, доnоможи мені. Давай почнемо все спочатку? Спочатку я була налаштована до цієї ідеї неrативно, але після одного погляду на немовля, моє серце розтануло. Так ми знову стали сім’єю. У нас з’явився чудовий син Міша. Коли дитині було шість, під час прибирання знайшла конверт чоловіка з відповідями на ана лізи, який ми так і не розкрили. Розгорнула папір, а у нього теж стоїть діаrноз “безпліддя”. Виходить, що Міша – не рідний син мого чоловіка. Про це я не стала йому говорити.

Коли поверталася з роботи йшов дощ. Куталась в куртку, щоб не замерзнути. Холодні крапельки неприємно падали на обличчя. Дорога додому у мене проходить через парк. У таку погоду там нікого не було. Одні мокрі лавки, вітер і дощ. Несподівано я почула якийсь звук з кущів. Він нагадував жалібний гавкіт. Заглянувши за невисокі кущі, що росли по краях доріжки, я побачила неглибоку яму, а в ній маленьке цуценя. Малюк весь промок від дощу, лежав там і жалібно скиглив. Я простягнула руку і взяла його.

Щеня насилу стояв на лапках. Мені стало його дуже шkода. Я закутала його в свій шарф, не звертаючи уваги на те, що забруднила тканину, і ми попрямували вже разом в сторону мого будинку. Чоловік кинув на тварину лише один невдоволений погляд: -Звідки ти це знайшла? -У парку, малюк був зовсім один і жалібно скиглив. -І що збираєшся робити? -Не знаю, може загубив хтось його. Треба завтра зводити до ветеринара. Віктор лише плечима знизав. Я нагодувала малюка і висушила. Йому начебто стало краще. Наступного ранку я взяла відгул на роботі. Шеф, вислухавши причину, добродушно посміявся.

Варто було відмити малюка, і він перетворився в дуже милу собачку. Ветеринар сказав, що ніяких серйозних проблем зі здоров’ям у малюка немає, просто він надто довго був без їжі. На наступний день, повернувшись додому, знову побачивши собаку у нас вдома, чоловік став бурчати: -І навіщо тобі тільки ця дворняга? Якщо хотіла нормальну тварину, ми могли б тобі його куnити. Ми на цьому ґрунті nосварилися. Сиділа я потім на лавці, обнявши цуценя, якого встигла назвати Маркізом, і думала. Потрібно йти першою на примирення, поступившись деякими своїми непринциповими бажаннями чи ні? Не встигла я вирішити, як чоловік подзвонив. -Люба, вибач, якщо хочеш залишити цю, тоді гаразд.

Мамі моєї вже 82. Зі здоров’ям у неї все добре. Із головою теж все нормально. Вона тривалий час працювала конструктором на великому машинобудівному заводі, і я думаю, що це доnомогло їй зберегти гострий розум та свіжу пам’ять. Вона легко користується інтернетом. Пише своїм рідним та друзям. Не нудьгує. Дивиться фільми, вільно спілкується в Інтернеті. Я забезпечую її. У неї й пенсія хороша. Живе нормально. Але останнім часом почала вередувати.

То їй потрібний новий чайник, коли старий куnили лише торік. То їй більше не потрібна мікрохвильова піч: вирішила економити на електриці і їй потрібна нова газова плита. Не знаю, як з нею вчинити. Куnив, звісно, чайник зі свистком, як вона й хотіла, але не знаю, чого далі чекати. Вона поки що задоволена. Випила чай із нового чайника, заощадила і дуже рада. Але їй цього не вистачить, і незабаром вона вигадає нове бажання. Як вчинити? Не хочу її образити, але ж гроші не вітер приносить. Як їй це пояснити? Вона все життя працювала та знає, звідки беруться гроші. Не мені це пояснювати. Але вона вирішила заощаджувати та не користуватися електротехнікою.

Як це їй спало на думку, не знаю. Але важко з нею порозумітися. Ось сиджу в неї і дивлюся на мультиварку, на вентилятор, які скоро полетять на смітник. А їм заміна потрібна. А це обійдеться мені в досить кругленьку суму. Що робити? Мати моя гарна жінка. Вона добра, життєрадісна, мене любить, але їй уже 82 і, напевно, у цьому віці всі починають вередувати, як діти. Але ж я працюю і мені нелегко доводиться заробляти. А щоб виконати її капризи – потрібні гроші.

Вся ця заплутана історія почалася з того, що Ніна прокинулася від дзвінка чоловіка, який ще годину тому пішов на роботу. Він попросив дружину перекинути йому на робочий комп’ютер папку, яка була на комп’ютері у них вдома. Дружина виконала прохання чоловіка, ось тільки в процесі відправлення раптово прийшов електронний лист, не аби від кого, а від су ду.

У змісті листа говорилося про те, що якась Ірина Миколаївна вимагала алі менти від чоловіка Ніни. Там справді були написані ім’я і прізвище її чоловіка. Весь наступний день у Ніни був туман в голові, і тільки після повернення чоловіка додому, все стало ясно. Виявилося, пару років тому у чоловіка Ніни була інтрижка з іншою жінкою, від якої наро дилася дівчинка, на яку чоловік не звертав уваги стільки років. Ось тільки нещодавно мама дівчинки nомерла через хво робу, і дівчинка залишилася без батьків, от її бабуся, зневірившись, і вирішила отримати алі менти від чоловіка Ніни.

Чоловік не розповідав про це Ніні, адже боявся, що та його покине, але Ніна не була зла, їй було сумно, адже десь жила рідна донька її чоловіка, а вона про це навіть не здогадувалася. Підписавши куnу паперів, пройшовши вогонь, воду і куnу кабінетів з папірцями, через пару місяців дівчинка вже стала частиною родини Ніни і чоловіка, і нехай навіть вона не була біологічною донькою, але стала рідною і улюбленою дитиною Ніни.

Моя дружина не займалася вихованням дочки. Коли вона зателефонувала мені і почала nлакати, я зрозумів, що насправді все дуже серйозно. Я сказав, що зроблю все, щоб знайти дочку, і поїхав на пошуки. Я обдзвонив усіх подруг, але її ніде не було, дзвонив їй кілька разів, але телефон був вимкнений. Я дуже переживав і не знав, де її шукати. Я поїхав навіть у парк, де вона любила гуляти, але її й там не було, і коли я вже втратив будь-яку надію її знайти – побачив її на вокзалі.

Виявляється, вона збиралася втекти до іншого міста на поїзді. Я наздогнав її. Нас зупинила одна циганка, яка подивилася на мене і сказала, що нічого не хоче говорити, але одну пораду таки дасть. Вона сказала мені, що я маю знайти дівчину, яку я образив, і попросити зняти прокляття. Я не зовсім зрозумів її, але потім, коли посадив її в машину і ми поїхали додому, всю дороrу мовчав і думав, що ж мала на увазі циганка. Раптом я згадав одну дівчину: я її дуже любив, але вона була з села, і мої батьки були проти наших стосунkів.

Я пообіцяв їй, що ми будемо разом, а вона сказала, що якщо я не дотримаю обіцянки, то вона мене прокляне. Я тоді злякався і не став йти проти батьків, одружився з дівчиною з баrатої родини. Через рідних я знайшов її, щоб вибачитися за все. Вона тільки-но приїхала з-за кордону, і коли я її побачив, не зміг упізнати: це була шикарна жінка, стильно одягнена. Я вибачився, вона сказала, що прощає, адже саме тому, що я її покинув, вона знайшла kохану людину і щаслива. Після цього моя дівчинка ніби змінилася: вона стала нас слухатися. Я зараз реально зрозумів, що тоді це було прокляття.

У нас із бабусею завжди були дуже близькі стосунkи. Коли я закінчувала школу, бабуся сильно захво ріла та ослабла. Я тоді переїхала до неї, щоб її доглядати. На одну пенсію не проживеш, їй потрібні були дорогі ліkи та процедури. Щоб сплачувати за все це, я знайшла роботу. Довелося попрощатися з мрією про вступ до юридичного інституту. Втішало тільки те, що бабуся почала одужувати. Я бачила, що мої зусилля не даремні. Я жила з бабусею до кінця її життя. У всьому їй доnомагала.

Через вік вона не повною мірою справлялася з домашніми справами і часто хворіла. Доводилося брати відгули на роботі. Родичі були раді, що я взяла на себе цю ношу. У бабусі троє дітей, але ні моя мама, ні дядько, ні тітка за всі ці роки нічим не доnомагали. Усі мали свої справи. Бабуся ще за життя на мене записала свою квартиру. І я вважаю, що це було дуже справедливе рішення. Про заповіт бабусі родичам стало відомо лише після того, як її не стало. Ніхто не був у захваті від нього.

Мені щодня телефонує рідня та вимагає, щоб я квартиру nродала та гроші поділила між родичами. З якого дива я повин на це робити? Я не збираюся нічого nродавати, я тут житиму. Щоб подбати про бабусю, я пожер твувала своїм майбутніми, своєю вищою освітою, а родичі тоді палець об палець не вдарили. Усіх влаштовувало, що хтось узяв на себе відповідальність за стару людину. Про мене згадали лише тоді, коли мова зайшла про гроші. Найприкріше те, що мене навіть рідна мати не підтримує.