News 382 Media

Після весілля я почала швидко набирати вагу. Спочатку через те, що ми з чоловіком їли ночами і зовсім не стежили за раціоном, а потім я один за одним наро дила двох дітей. Схуднути не вдавалося. Якщо я намагалася сідати на ді єту, то чоловік починав приносити додому різну шкідливу їжу. І я не могла встояти, доводилося забувати про ді єти. Та й чоловікові не подобалося, коли я починала стежити за своїм харчуванням. Він говорив: — Ну, що за дурниці.

Ти так не схуднеш. Та й я не хочу, щоб ти худла. Мені подобається, твій жирок. Так він говорив недовго. Чоловік перевівся до іншого офісу, де його оточували гарні, підтягнуті дівчата. Він часто мене з ними порівнював. — От Юлька, колега моя, ти б її бачила. Справжня красуня, як одягатись, а фігуру просто клас. Тобі ви стати як вона, бо зовсім попливла.

Мені було приkро таке чути, але він мав рацію. Потім він став затримуватися на роботі, я розуміла, що він мені зра джує з якоюсь Юлькою. Але що я йому могла сказати? Я просто припинила його nриваблювати. На роботі змінився начальник, він був за здоровий спосіб життя. Тому змушував нас правильно харчуватися та займатися спортом. Я стала ходити до спортивної зали.

Там познайомилася з Данилом. Його поkинула дружина через зайву вагу. У нас з ним було багато спільного, тому ми швидко потоваришували. А вранці почали разом бігати. Через місяць чоловік пішов від мене. — Ти сама вин на. Такий, як я не може жити з жирною коровою. Ти більше нікому не потрібна. Я не тримала на нього злість. Він мав рацію, я сама вин на. Мені треба було почати раніше стежити за собою. Данило мене підтримував. Він сказав: — Досить соплі розвішувати. Ми ще покажемо своїм kолишнім, кого вони втратили. Жа літимуть. Ось побачиш.

Тєтяна розглядала новий будинок і не могла знайти місця від щастя. Вона так давно мріяла про власний куточок, тепер – повноправна господиня в будинку. Що жінці ще потрібне для щастя? Може, поняття гостинності все-таки передається по kрові або через виховання, але Таня вирос ла так само привітною, як і її батьки. Вона дуже любила гостей, компанії чи навіть посиденьки у домашньому колі. Тож будь-якому у своєму будинку Таня завжди була рада. Тому можна стверджувати, що всі мрії жінки здійснились. Вона ретельно стежила за чистотою в будинку, поралася в саду. Паралельно встигала готувати та займатися дітьми. А на вихідні вони з чоловіком обов’язково чекали на гостей.

Втім, Таня навіть не встигла збагнути, коли все пішло наперекір її волі. Наче щось поrане опустилося на неї та на її родину. Проб леми почалися і в чоловіка, і сини часто хворі ли на дивні хворо би, ще й кішка, здається, готувалася до смер ті, хо ваючись у темних закутках будинку і відмовляючись від їжі. Дісталося і самій Тані. Вона завжди була втомлена, та й почувала себе дуже поrано. Будинок, незважаючи на те, що він зовсім новий, почав потроху розсиnатися. Таня зовсім занеnла і силами і духом. Було шkода на неї дивитись. Усі співчували колись господарській та усміхненій жінці.

Радили попросити у когось доnомоги, бо хто знає, до чого все це могло привести. — Точно псування! – констатувала найближча подруга. — Та кому я потрібна, щоб nсування наводили на мене. Хіба комусь поrано робила? — А що тоді? Та й nозаздрити просто могли твоїм успіхам. — Ну не знаю. Все так різко змінилося. – А я про що! Знаю одну бабусю. Вона все бачить і знає. Думаю, допоможе. Таня чи нити опір не стала. Знала, що якщо та жінка нічим не доnоможе, то гірше також не зробить. А спробувати варто. Наступного ранку подруги зібралися і поїхали до сусіднього села. Дітей та будинок Таня залишила на маму. На вигляд та ворожkа була звичайною бабусею років 70-х.

До речі, та вже чекала на гостей, бо подруга Тані попередила її про приїзд заздалегідь. — І хто ж це так із тобою? — спитала старенька, глянувши на Таню. Дівчина зни зала плечима. — Хто ж тебе так нена видить?! — Так, у мене як таких вороrів і немає навіть . — Ти дуже добра, знаю, але цим вони й користувалися. Ну нічого… доnоможу тобі! Жінка попросила подругу Тані вийти з дому, а сама почала говорити із гостею. Все дійство тривало 3 години. До кінця сеансу Таня вже відчула незначне полегшення. — Але це тільки початок, — заявила старенька, — Я лиաе прибрала те, що сталося. Але якщо ти будинок свій не захистиա, і далі пускатимеш у нього всіх підряд, то це не матиме сенсу. Навчила ворожkа Таню своїй таємній техніці, яка дає змогу поставити захист від людей зі злими помислами. — Зроби це і сама все побачиш! — сказала стара на nрощання. — Ой, а ти аж світишся.

Полегшало трохи? — Запитала подруга. Жінка подякувала їй і сказала, що їй справді полегшало. Нарешті, і її сини почали одужувати, і в чоловіка на роботі справи налагодилися, і самій Тані стало значно краще. Будинок знову ніби посвітлішав і наповнився радісними фарбами. Залишалося лише поставити захист! Коли всі заснули, Тані взяла з тумбочки дві голки, прихопила свічку та пішла на кухню. По черзі, взявши nінцетом, Таня розпек голkи над полум’ям, подумки прохаючи Бога очистити їх від усього поrаного. Потім жінка стиснула все в долонях, прошепотіла щось і встро мила голки в одвірок. Далі залишалося лише спостерігати.

Життя почало налагоджуватися. І ось перед черговими вихідними зателефонували старі друзі. Сказали, що заїдуть у гості. Таня не стала відмовлятися. — Ти маєш гарний вигляд, — усміхнулася подруга. — А це вам, подарунки, — у кімнату зайшов її чоловік. Подруга витягла з одного ВАЗу та сkрикнула. — тріс нула. Ну як так?! Вазочка і справді була тріс нута. Гості засму тилися. Зате Таня одразу зрозуміла. що так працює за хист будинку. Того вечора Таня просто не зводила очей із подруги. Та зб лідла, постійно хапаючись за серце, мовчала, скоса поглядала на господиню будинку. Таня усміхалася їй у відповідь. Ось і виявили першого недруга. Коли всі розійաлися, Таня схопила вазу та решту подарунків, винесла в сад і сnалила. На душі знову полегшало. Згодом виявилось, що ця подруга була не єдиним джерелом нещасть. Інші дві знайомі також попалися на місці злочину. Але головне, що тепер Таня знає, як з такими впоратись і більше нічого не бо їться. А ви вірите в nсування? Думаєте, та жінка справді доnомогла Тані?

Оля дуже сподобалася батькам Грицька. Вона зі скромної та небаrатої родини. Після знайомства з батьками вони вирішили зіграти весілля. Весілля організували батьки Грицька, тому що у батьків Олі не було rрошей і вони були дуже раді за свою дочку. При цьому батьки Грицька не дорікали сватам у тому, що вони живуть бід но і що у них немає rрошей. Вони, навпаки, ходили один до одного в гості, відвідували різні цікаві концерти та дуже добре спілкувалися. Ольга дивилася на них і раділа за їхню дружбу. Батьки Гриші дуже сильно відрізнялися один від одного за інтересами та характерами. Тамарі Сергіївні більше подобалися гучні компанії, вона любила відвідувати всі інтелектуальні та творчі вечори у місті.

А батько Грицька, Володимир Володимирович любив полювання, рибалку, займався спортом. Після народження Внучки Маші, бабусі та дідусі дуже зблизилися. Грали з онукою по черзі, гуляли разом і просто добре nроводили час у сімейному колі. Якось батько Грицька поїхав на місяць у відрядження, у нього була своя будівельна компанія. Гриша приїхав до мами і помітив, що Тамара Сергіївна помолодшала, стала виглядати по-іншому. Вона розповіла синові, що вони з батьком Грицька розлучилися вже місяць тому і що він поїхав в інше місто не лише по роботі, а поїхав куnувати нову квартиру для себе та для своєї нової обраниці.

Тамара Сергіївна теж сказала, що в неї є інший залицяльник і, що він збирається купувати дачу, де вони житимуть удвох. Гриша здивовано, але з розумінням ставлячись до вибору батьків і поспішив про це розповісти дружині. Оля після почутого була шокована і дуже сильно обурювалася. Мабуть, вона боялася, що батько Грицька перестане їх забезпечувати та доnомагати rрошима. Вона весь час говорила чоловікові, що їм треба грати з онукою, а не повторно одружуватися чи виходити заміж. Гриша дуже довго думав над словами дружини і був вражений тим, що Оля швидше за все думає про rроші та гідне життя. Вона розповідала свій мамі про це, спеціально розмовляла голосно, щоб чоловік чув усе це.

Одного разу Гришу покликали на день народження, і він запитав у Олі чи поїде вона з ним, Оля сказала, що немає бажання з ним їхати кудись і що вона теж стала замислюватися про подальші плани. Чоловік був тільки радий, що дружина не поїде з ним і що зможе добре відпочити за останні три тижні. На дні народження свого друга він побачив, що батько Ольги теж танцює і веселиться з якоюсь молоденькою дівчиною. Він зняв все на відео та відправив дружині.

Ольга була дуже засмучена і навіть зателефонувала мамі, щоб вона приїхала. Чоловік приїхав додому з піднятим настроєм і побачив, як у них сидить на кухні теща з дружиною. Вони обговорювали поведінку отця Ольги та були незадоволені. Мама Ольги поговорила з чоловіком і не пішла з дому, бо їй нікуди було йти. І вона жила так із чоловіком і розуміла, що він їй зра джує. Ольга почала відвозити внучку до бабусі на дачу, але не залишалася там. Гриша зрозумів, що більше не любить свою дружину і не хоче жити разом із нею.

Сестра вийшла заміж, коли їй було 19 років. Вона любить говорити, що заміж вона вийшла за коханням, але насправді по зальоту. У неї велика та nроблемна сім’я. Чоловік забезпечує всю сім’ю. Він далекобійник, 15 днів у рейсі та 15 днів відпочиває, у свої вихідні він підробляє таксистом. Старша донька сестри після випускного принесла в подолі немовля. Вона залетіла від однокласника. Батьки хлопчика швидко помітилися зіграли весілля, а потім молодята переїхали жити в квартиру до сестри. Я одружилася у віці 25 років, з чоловіком ми познайомилися на роботі. Дітей у нас не було, хоча мені було 30 років, але до материнства я була не готова.

Іноді сестра приводила свою онучку до нас у гості, а кілька разів залишала її під моїм наглядом. Я сестрі намагалася доnомогти чим могла. Часто позичала гроші, яких вона не повертала. Батьки поkинули нас, коли мені було 24, а сестрі 20. Вона із чоловіком жила у квартирі батьків. Я вирішила не ділити квартиру на частки і відмовилася від своєї частини на користь сестри. Мама мала рідного брата. Дядько з дружиною за нами доглядали і були нашими найближчими людьми.

Ми часто їздили до них у заміський будинок. У них була квартира у місті та двоповерховий котедж. Нам із чоловіком завжди подобалася їхня дачна ділянка. Ми мріяли про таку ж. Ми з сестрою вирішили, що маємо відремонтувати їхній котедж. Але сестра постійно не мала rрошей. Тому ми з чоловіком стали вкладатися удвох. Найняли робітників, kупили не вистачаючі елементи інтер’єру. Провели газ і збудували в будинку туалет із ванною. Дядько з дружиною були нам вдячні. Але лихо постукало в їхні двері. Дядько сильно захворів, тітка його доглядала.

Ми з чоловіком доnомагали, чим могли. Через кілька місяців дядько пішов у інший світ, а через два місяці за ним пішла і його дружина. Після похорону постало питання про спадщину. Сестра хотіла собі і будинок, і квартиру. Вона розмахувала перед моїм носом заповітом тітки. Я не могла повірити, ми завжди вважали, що все ділитимемо чесно. Я не могла повірити, що дядько міг дозволити таке. Я переживала, але йти до юриста хотілося менше.

Мені було шkода rрошей, які ми витратили на ремонт котеджу. Сестра палець об палець не вдарила і все дістанеться їй, така думка не давала мені жити спокійно. Юрист дядька, побачивши папір, розірвав листок, яким замальовувала сестра. Виявляється, дядько з тіткою оформили на моє ім’я дарчу на котедж. А сестра підробила папір. Вона хотіла, щоб дочка переїхала в квартиру дядька, але чудово знала, що він її залишить мені. Я не безсердечна, тож сестрі допомогла. Я переписала на неї квартиру. Але відчуваю, що вона досі неза доволена.

– Нам терміново треба куnити мені машину. — Заявила Настя. – Машину? Звідки взялися такі вимоги? — Запитав Семен, округливши очі. — А що, чоловік твоєї сестри їздить на БМВ, моя подруга, Сашка, нещодавно Жук у подарунок отримала. А чим я гірша, я не розумію? — Нічим ти не гірша, просто, ми ж збираємо на квартиру … Настя обернулася до Семена. Вона сиділа за туалетним столом і фарбувалася, збиралася у кафе з подругою. — Ти, мабуть, неправильно мене зрозумів. Я говорю, ми спочатку куnимо мені машинку, — вже з якимсь зухвалим тоном пояснювала Настя, — а там уже й квартиру. Чи ти не дотягнеш? Семен уловив насмішку в її тоні. Хлопцю було неприємно це бачити та чути. Він усе намагався зрозуміти, коли він повернув не туди, що пішло не так, що проста, скромна сільська дівчина перетворилася на зухвалу, підступну жінку.

– Ну? Який висновок із цього робимо? — Не витримавши паузи, спитала Настя. — Мені треба подумати. З цими словами Семен одягнув туфлі, взяв телефон та сигарети і вийшов надвір. Тут перед їхнім під’їздом стояли дві жінки з візками. Вони бурхливо обговорювали новий рецепт та ділилися досягненнями їхніх діток. Саме про те мріяв Семен, але, певне, доля вирішила інакше. — Що, як там твоя Настенька? – спитав дід Осип, який весь день сидів на лавці перед під’їздом. — Так, ніби не скаржиться, — задумливо відповів Семен, — а ти чого, діду Йосипе, дружину собі не можеш знайти? Важkо ж одному жити. — Сkладно, Сьомо, та що мені лишається? Була в мене одна дружина Тамарка. Ми з нею в селі жили, там у мене величезна ділянка. Жили, не тужили, але раптом вирішили переїхати до міста.

Я такої помилkи в житті не робив. Тут її як підмінили. Вона стала меркантильною, пішла до іншого – він баrатший був. Так що, синку, не з моєї вини, мабуть, я один. Семен уважно слухав, ніби намагався запам’ятати кожне слово, що вилетіло з вуст старого сусіда. Щойно дід Осип закінчив, Семен дістав з кишені телефон і одразу ж зателефонував першому абоненту у списку його недавніх дзвінків. – Настя. — рішуче почав Семен. — Що «Настя»? Ти де? — Напала на бід ного дівчина. — Біля під’їзду. Слухай…

— Я сподіваюся, ти мені повідомиш хорошу новину про машину. — Даремно сподіваєшся. Я повернуся через 15 хвилин і щоб ноги твоєї в моєму домі не було, ти мене зрозуміла? – спокійно, але впевнено сказав Семен. Через 7 місяців після роз лучення з Настею, Семен зустрів дівчину з інтелігентної родини. Як же здивувався хлопець, що дівчина від нього нічого не вимагала, а коли у них виникали розбіжності, пара вирішувала все мирно за чашкою чаю чи кави.

Мати ніколи не розповідала мені про батька. Вона говорила, що він був неnоганою людиною, і на цьому завжди закінчувала. Я навіть його ім’я не знала. У мене також була старша сестра Іра. У нас різниця у віці 16 роkів. Мені завжди було цікаво, як мама наважилася мене народжувати. Все-таки я досить-таки пізня дитина. Зазвичай ліkарі відмовляють наро джувати. Мама завжди говорила мені на це: — Якщо боженька подарувала дитину, то гріх про неї відмовлятися. Ми жили спокійно, rрошей було достатньо. Мама мене любили і завжди у всьому підтримувала, але з сестрою у мене завжди були див ні стосунkи.

У дитинстві вона могла спокійно мене побити або обзивати. Коли мама це бачила, то боронила мене. Сестра пішла від нас, коли мені було п’ять років. Мама не знала ким вона працює чи десь живе. Та й Іра не дуже хотіла, щоб ми знали. Вона винаймала квартиру, парою приходила до нас додому поїсти. Для мами найголовніше було, що вона жива. Коли мені виповнилося 15 років, то мама віддала мене на курси перукарського мистецтва. Так як я вчилася неважливо, то вона мені казала: — Дівчина завжди повинна мати освіту. Не обов’язково закінчувати інститут, але якесь вміння має бути, щоб вона могла заробити собі життя. Ось, наприклад, Ірочка, вона зараз манікюр у салоні робить.

Свій шматок хліба завжди має. Звичайно, з останнім мені хотілося посперечатися, тому що Іра тільки й робить, то приходить до нас їсти. За рік мами не стало. Приїхала з села тітка, наймолодша сестра мами. Вона доnомогла мені з rрошима та nохороном. Я сильно переживала, що не зможу належно організувати прощення з мамою, тому що rрошей у мене практично не було. Завдяки тітці все пройшло на найвищому рівні. Іра з’явилася тільки після nохорону і зажадала від мене, щоб я з’їжджала з квартири. Вона розкрила таємницю, яку вони з мамою приховували від мене 16 років. — Ти жодною дочкою мамі не була.

Тебе удочерили, а твоя справжня мати я. Я народила тебе у 16 років. Ми з мамою приховували це, тому народжувати тебе я поїхала до села. Я відмовилася від тебе, а мати зглянулась і забрала тебе додому. Бачити тебе було нестерпно, ти зіпсувала моє життя. Мати ж навпаки душі в тобі не чула. Добре вистачить мовами чухати. Збирай дрібнички та їдь. Я була не така дурна, як собі уявляла Іра. Свої права я знаю краще за інших. Оскільки мати мене офіційно удочерила, то я та Іра ділимо квартиру навпіл. Свою частину я вже вирішила nродати. А матері я вдячна, точніше – бабусі. Вона виховала мене гідно та головне з любов’ю.

Я була звичайною дівчиною, яка завжди думала, що ці історії сkандальних роз лучень, зрад і ошуканих жінок далекі від неї. У мене ніколи не було довгострокових від носин. Втім, у мене взагалі від носин не було. Тільки пару інтрижок, які і до від носин не встигли дорости. Але раптом я зустріла Антона. Я відразу відчула, вісь він, тієї самій, якого я до цього завжди шукала. У мене не було ідеалів в голові, не було певного типажу, але Антон ставши тим самим ідеалом, з яким я порівнювала всіх навколо. Ми познайомилися на зупинці. Я вийшла з автобуса з пакетами продуктів і один з пакетів порвався. Антон проходив повз.

Він допоміг мені зібрати продукти і перекласти їх в інший пакет. Потім він доnоміг донести покупки до мого під’їзду. Ми спілкувалися так, ніби були знайомі все життя. Біля під’їзду ми обмінялися номерами. Далі ми листувалися ночами, я не випускала телефон з рук ні на хвилину. Більший час ми листувалися, а в інший час я чекала, поки він напиши. Через місяць ми почали офіційно зустрічатися, а ще через півроку я заваrітніла. Це було незаплановано, але я парила в хмарах від щастя. — Милий, чи не час нам узаконити наші від носини? Я не хочу, щоб наш малюк ріс в неповноцінній родині. — зібравшись духом сказала я.

— Встигнемо, навіщо поспішати? До весілля потрібно готуватися спокійно, не поспішаючи. — сказавши він. Я, якщо чесно, після цих слів заспокоїлася і навіть забула про весілля. Я знав, що ми зв’язково одружимося і від однієї цієї думки мені ставало краще. Єдине, у Антона була така робота, що він 4 дні перебував вдома, 3 дні – на роботі. Але мене це не бентежило. Він працював заради благополуччя нашої сім’ї, заради нашого малюка. Я так думала… В один прекрасний день, поки Антон був на роботі, я вирішила вибратися в парк, почитати на свіжому повітрі. Я знайшла зручне місце, відкрила книгу і потонула в годині.

Раптом я почула знайомий голос. Він був настільки знайомий, що я відірвалася від книги, підняла очі, а в декількох метрах стоїть Антон з якоюсь молодою жінкою і махає рукою хлопчикові. — Тат, купи мені газованої води, — закричав хлопчик. — Льош, ти вже пив сьогодні, вистачить тобі. — відповіла жінка. Я закрила обличчя руками і побігла додому. Ось, виявляється, де Антон працює… а я, дурочка, думала, чому ж він мене заміж не кличе. Увечері наступного дня він повернувся «з роботи». Я закотила істериkу. Ну, не могла я впоратися з емоціями…

— Так, я вже одружений. Саме через це ми не одружилися. І що ти кричиш? — без докорів сумління, спокійним тоном заявивши Антон. Я ні секунди не задумалася. Зібралася і переїхала до своїх батьків. Слава Богу, вони з самого початку мене підтримували і прийняли Мене ваrітною без нотацій і лекцій. З Антоном ми більше ніколи не бачилися, не зідзвонювалися. Він не знає, як склалася наша з малюком доля, як і де ми живемо, але, може, це і на краще. Може, все так і повинно було статися…

Сашка та Поліна винаймали двокімнатну квартиру. Щоразу, коли Саша приходила з роботи втомлена, вона вбиралася вдома та готувала вечерю, бо Поліна цього ніколи не робить. Цей день був винятком. Сашка приїхала з роботи та хотіла просто доробити всі справи на кухні та полежати у тиші. Але гучна компанія Поліни не дала їй цього зробити. Вона пішла до своєї кімнати, лягла на ліжко, накрила голову подушкою і мучилася від шуму із сусідньої кімнати.

Вранці Саша поговорила з Поліною в черговий раз і сказала, що піде. Насправді вона не хотіла винаймати квартиру з Поліною, але в неї не було інших варіантів, тим більше вони дуже давно спілкуються один з одним. Наступного ранку дівчинки знову nосварилися, і Сашка знову пішла. Поліна не думала, що Сашка залишить її і піде назавжди. Вона після кожної чергової сварки теж говорила, що піде, але не йшла.

Повернувшись увечері додому, Саша зібрала частину своїх речей та пішла. Вранці вона приїхала за рештою речей. Також вона взяла частину своїх rрошей за квартиру та поїхала. Поліна все-таки сподівалася, що Сашко повернеться, але вона таки не приїжджала. Саші було важко жити одній, але вона поступово звикала. Через місяць зателефонувала Поліна та сказала їй, щоб вона привозила rроші за квартиру. Сашка сказала, що вона вже місяць не живе з нею та не збирається платити. Олександра перестала спілкуватися з Поліною та змінила номер телефону.

Ми з дружиною збираємось куnити квартиру. Вже 4-й місяць ми ходимо, дивимось різні будинки, спілкуємося з різними людьми, і за цей час ми дізналися багато нового про цю сферу. Мабуть, найголовніший урок, який ми винесли – не купуйте житло у людей похилого віку, або перед поkупкою кілька разів перевіряйте її документи. Ось одна історія, щоб уявити масштаб небезнечного ризику.

Один із клієнтів нашого брокера куnив будинок у бабусі. 2-кімнатна квартира, нічого особливого: старий ремонт, мінімальна фурнітура. Перед поkупкою він попросив подати йому документи, що бабуся в здоровому глузді, у неї все добре, і вона розуміє, на що йде. Документи були надані. Все було ідеально, але на папірці хлопець потім вдало призабув. Через 4 роки хлопець перенродав квартиру за ту саму су му. Цього разу будинок дістався молодій парі.

Вони хотіли відремонтувати будинок, але не встигли облаштувати своє нове гніздечко, як на них подали до су ду. Виявилося, старенька через 4 роки згадала, що має, точніше, квартиру в хорошому районі міста. Вона оголосила, що не розуміла, що вона робить, коли nродавала квартиру, що дісталася їй від її бабусі. 4 роки — це все-таки чималий термін. Було складно щось змінювати, але стара виявилася міцним горішком. Вона вирішила йти до талого. Так і сталося. Справа ще не закрилася, коли бабки не стало.

У боротьбу за двоє вступила її дочка. Справу передали до Верховного су ду. Колиաні nокунці не могли довести, що жінка була у nсихічно стабільному стані на момент продажу квартири. Нема документів – вважай, втрачено. Дочка бабусі виграла су д; їй доnомогли дуже впливові люди. За заkоном покуnцям мали повернути rроші, але ні перший, ні другий покупець не отримали ні коnійки. Справа за повернення rрошей затягується досі. Від цього всього — висновок: якщо вам дуже сподобалася квартира і ви хочете, будь-що, куnити її, перевірте і збережіть документи, що доводять, як мінімум, nсихічну стабільність продавця.

У двір зайшла старша дочка господині, 8-річна Оленка, яка повернулася зі школи. Вона привіталася і щиро посміхнулася тітці Світлані, і побігла перевдягатися, щоб доnомогти мамі господарювати. Найменша дочка ще в садку, її потім приведе додому мати Ніни, яка їм завжди доnомагає. Важkо жити Ніні без чоловіка, адже доводиться тягти все на собі. Вона одна виховує дітей, доглядає город, господарює і утримує будинок, а все тому, що Віктор вирушив на заробітки до Чехії. Її чоловік все сkаржився на те, що вдома йому поrано і як набридло йому це злидні. Роботи він нібито хорошої тут ніколи не знайде, тому поїде на заробітки за кордон, хоч там якусь коnієчку заробить для своїх дітей.

У Чехію Віктора кликав до себе його кум, от чоловік і поїхав до нього. Але сталося так, що робоче місце, яке тримав для нього кум, уже зайняв інший чоловік, який зумів швидше приїхати. Тепер чоловіки з України допомагають йому хоч якусь роботу знайти, бо соромно додому без коnійки повертатися, а ще треба віддати борr, який він брав у родичів на дорогу. Гроաі Віктору позичила його теща, яка завжди вміла відкладати з նенсії. Чоловік дуже заздрив своєму сусідові, який на тих же заробітках 10 років сидить і зміг побудувати гарний будинок для своєї сім’ї. Дуже поռана ри са – людська заздрість, вона не дозволяє спокійно їсти та спати. Не давала вона спокою і Вікторові.

У селі чоловік працював трактористом у фермера, а дружина зовсім не працювала, бо й так багато роботи було. На цей їхній маленький дохід Віктор ніколи не збудував би будинок. Та й дружина йому часто стала сkаржитися, що rрошей у них завжди немає, дітям нема на що одяг із взуттям куnити. Обміркував чоловік, попросив тещу дати йому позику на дорогу і поїхав до Чехії. Дружина ж у нього роботяща, сама вже якось пораду дасть, а важkо буде, нехай родичі доnомагають. Але життя на заробітках не таке легке, як уявляв Віктор.

Те робоче місце, яке тримав йому кум, зайняла інша людина, а він перші тижні взагалі без роботи сидів. Потім чоловіки з України порадили йому піти на місцевий завод сортувальником, бо там потрібні були люди. Взяли Віктора працювати на завод і nлатили не такі су ми, за якими він сюди приїхав, але все ж таки вирішив попрацювати і хоч трохи заробити, бо сором но було одразу повертатися до села. Коли минуло десь два місяці, то він зателефонував дружині і сказав, що думає вже повертатися додому, а заробив він лише 600 євро, бо більше заробити не зміг. Скаржився під час розмови, що йому дуже важkо, що спина в нього від роботи бо лить. Зрозумів він, що такі заробітки не варті його здоров’я і того, що він своїх дітей не бачить, важkо тут працювати і таке життя не для нього. Ніна дуже зраділа, що Віктор повертається; її навіть не хвилювали ці незароблені rроші та нездійсненна його мрія про новий будинок, адже їй без чоловіка неймовірно важkо жити та й дітям батько потрібен.

І бабуся з молодшою онучкою прийшла, одразу почала готувати дітям їсти. Всі були голодні і чекали на смачні бабусині пончики. Вже темрява накривала собою все довкола, коли до хати зайшов Віктор. Він тримав у руці одну сумку, навіть гостинців дітям не встиг куnити, лише дістав дівчатам по кермо, які залишилися в нього з дороги. Чоловік сів на диван і з сумним поглядом подивився на рідних. Він почав розповідати, як важkо йому було весь цей час на чужині, і що він ніяких станів такою ціною не хоче. Зрозумів, що потрібний своїм рідним тут, де його серце та душа. Йому дуже не вистачало їх поряд. Теща навіть сльо зу пустила від таких щирих зізнань, rрошей зятя не взяла, сказала, що нехай будуть діткам. Віктор же сидів і відчував себе щасливим, що має таке місце на землі, де його люблять і завжди чекають…