Амалія мала все: і своя квартира, і престижна робота, і своя машина. Були й чоловіки. Для тіла. На пару трійки тижнів. Більше вони її не цікавили. Розуміла, що потрібна їм через осину талію, через пристрасні губи. Але душі, сім’ї ні вона їм, ні вони їй не підходили. А їй хотілося великого і чистого кохання. Щоб як блискавкою вразила… Зі Стасом Амалія познайомилася найбезглуздішим чином. Виходячи з магазину, спіткнулася і… пер елом ноги. Чоловік, який щойно вийшов з машини, кинувся їй на допомогу. На своїй машині відвіз до лі kарні. Дочекався, коли дівчині накладуть гіnс і відвіз додому. Стас не був схожим на принца з білим конем.
Міцний, але навіть не симпатичний, хлопець у окулярах. І мовчазний. Але… Повертаючись із роботи додому, Стас насамперед приходив до Амалії, закупившись продуктами. Готував їй їжу, мив посуд. Не минуло тижня, як Амалія вже з нетерпінням чекала на прихід Стаса, який просто так, майже нічого не кажучи, і нічого не вимагаючи у відповідь, дбав про неї. Потім Стас поїхав у відрядження . На ці чотири дні його замінила Інна, молодша сестра Амалії, приносила продукти. Амалія дуже сумувала за Стасом за ці чотири дні. Відчула, що її тягне до чоловіка. Тягне не тілом, а душею. Ось так і почався їхній роман.
Через місяць, коли Амалія вже одужала, Стас познайомив її з батьками та друзями. Її прийняли дуже добре, ніби все життя знали. А ще за три місяці подали заяву до РАГСу. Якось спонтанно у них це вийшло. Гуляючи містом, проходили поряд з Палацом Бракосочетань. – Зайдемо? Подамо заяву, – сказав Стас. Амалія підтримала ініціативу. Благо паспорта у них були при собі… На весільних фотографіях Амалія вийшла красивою та дуже щасливою. Ось так – не було б щастя, та нещастя допомогло.