Тетяна та Олег вирішили покликати своїх дочок у гості, щоб поговорити. Обидві доньки були одружені, жили з чоловіками у трикімнатних квартирах, працювали, подорожували, все в них було добре. Чоловіки мали гарну роботу, вони добре заробляли. Батьки вирішили повідомити доньок про своє рішення. Оскільки вони мали будиночок біля моря, вони хотіли переїхати туди жити, а свою квартиру продати і подорожувати. Поки діти були маленькими, часу у них на це не було, жили лише для дітей, а зараз вирішили порадувати себе. Онуки дуже зраділи, адже любили будиночок біля моря. А якщо бабуся з дідусем назавжди туди переїдуть, вони надовго можуть гостювати там.
А доньки та їхні чоловіки дуже здивувалися цьому. – Як ви подорожуватимете, якщо у вас навіть закордонного паспорта немає? – заявила дочка. – А ми подорожуватимемо Україною, – відповів розгніваний батько. – Навіщо вам мандрувати, адже ви вже старі? Краще нам допомогли б грошима. – Коли мова про допомогу, ми не старі, а якщо хочемо подорожувати, то вже старі? – розсердився знову батько. – Вибач, я, мабуть, не так висловилася. – Вибач? Ви весь час подорожуєте, завжди до різних країн, а ми не можемо хоча б на старості років трохи помандрувати. Ми вам освіту сплатили, гроші для першого внеску квартири ми теж сплатили, а зараз хочемо зробити щось і для себе.
– Маєте право, звичайно, але це ж марення всі ці гроші витратити на себе. Ви могли б нам також допомогти. Або залишити квартиру, вона потім нам дістанеться. – Ми вже покупців знайшли та зробимо так, як вирішили ми. Квартира наша, гроші наші, а ви наші гроші не рахуйте. Працюєте, ось і живіть. Батьки продали квартиру, переїхали до моря та багато подорожують. – Ну що, доки гроші не скінчилися? – Запитують дочки при зустрічі. – Нам вистачає, – відповідають батьки. А дочки й досі дивуються, як можна було спустити на вітер стільки грошей. А батьки подорожують і радіють життю, це їхнє право.