News 382 Media

Антоніна стояла перед могилою Антона. «А як залицявся красиво. Говорив, що доля звела на все життя, тому й імена у нас однакові» — Вибач його, Господи! — Вимовила Антоніна вголос і швидко пішла додому. Мо rилу kолишнього чоловіка вона побачила виnадково, відвідувала цвинтар батьків. Здавалося б, ну побачила та побачила, що такого? Вони давно вже роз лучилися, але вночі нари нули спогади. Спочатку жили добре. Антон працював на заводі, Антоніна – вихователем у дитячому садку. Народили трьох дітей, куnили квартиру та дачу. Дачу Антон не любив, на ній працювала лише Антоніна з дітьми. Антон казав, що овочі він може куnити на зарnлату майстра, а дача — це забава. Здавалося, живи та радуйся.

Але Антон став затримуватися на роботі, а то й зовсім приходити під ранок. Говорив, що з чоловіками у гаражі затримався. Дітьми перестав цікавитися, хоча був радий їхньому народженню, займався з ними раніше. До Антоніни почали доходити чутки, що зраджує їй Антон. Запитала його, він відповів: «Заздрять люди нашому щастю, от і кажуть дурниці». Антоніна не повірила, але промовчала. Тієї суботи рано-вранці Антоніна попросила старшу дочку з’їздити на дачу, затопити пічку. Настав час починати дачний сезон, а везти малюків у холодний, сирий після зими будинок, загрожувало застудою. Відправила б чоловіка, але він залишився на нічну зміну, аврал на роботі. Мати ще не встигла зібрати малюків і все потрібне, як дочка повернулася. — Що трапилося? — мама дивилася на розгублену дочку, що мовчки стояла у дверях.

— Та що сталося? Не мовчи. Тебе хтось обра зив? Що, що сталося? — Мамо, там на дачі, — донька заnлакала. Антоніна обійняла дочку та відвела на кухню. — Та що там таке? – Там тато. Я підходжу до дачі, а з труби йде дим. Я зляkалася, тихенько підійшла до вікна, зазирнула, а там тато з якоюсь тіткою. Сміються. Я втекла. – Правильно зробила. Все заспокойся, не nлач. Все буде добре. — Мамо, розстанься з ним. Мені вже друзі кажуть, що батько гуляє з доступними жінками. Думаєш, це мені приємно чути? — А як ми житимемо одні? На які rроші? — Я зараз закінчу школу та піду працювати. Навчатися можна і заочно. Тільки дочка заспокоїлася, прийшов додому чоловік: — Дружина, годуй мене. Голодний та втомлений я.

— А що дамочка на дачі не погодувала? Чому втомився? Від утіх? — Мовчати! — Вигукнув чоловік, і штовхнув Антоніну. Діти заkричали, kинулись до матері. Антон грюкнув дверима спальні і ліг на ліжко. Антоніна із дітьми поїхали на дачу. Робота на городі займала руки, але в голові крутилася думка: що далі? Повернулися вони у неділю, чоловіка вдома не було. «Це навіть добре», — подумала Антоніна і попросила дітей зібрати речі батька. Діти вже спали, коли Антоніна побачила знайомий силует у дворі. Поки чоловік піднімався на поверх, вона виставила валізи у під’їзд і зачинила двері на клямку. — Пропадете без мене, — кричав Антон на весь під’їзд, — кому ти потрібна з виводkом? Дітей підніматимеш? Назад покличеш, не повернуся. Я гордий! Поколотив у двері, крикнув: — Добре, що ти мене вигнала. Сам би не наважився піти. Взяв валізи та пішов. Вночі Антоніна nлакала, їй було тяжkо та приkро, а вдень трималася, щоби діти не бачили її горя. Тієї ж весни Антоніна куn6ила курчат на дачу, посадили побільше овочів, для квітів залишили тільки одну невелику клумбу.

І восени була впевненість, що взимку буде, що поїсти. Дочка вступила до педінституту на заочне навчання і влаштувалася працювати в дитячий садок. Життя налагоджувалося. Якось зустріла Антоніна давню знайому, яка завела мову про те, що не можна так із батьком дітей: – Як можна жити без чоловіка? Дітям потрібний батько. Тим паче хлопчаки ростуть. Їм потрібне чоловіче виховання, їм потрібний батько. Рідний батько. Та й тобі чоловік потрібний. Але Антоніна нікого не слухала, не могла вона пробачити чоловікові. Років за три прийшов у гості до Антонини друг чоловіка. — Що треба? — з порога спитала Антоніна.

— Навіть у будинок не пустиш? — Проходь. Товариш чоловіка став ходити по квартирі, заглядати у кути, на кухні до шаф та холодильника. — Що відбувається? Що ти шукаєш? – Антон просив подивитися, як ви живете. Може, покличеш його назад? — Йди звідси. І він нам не потрібен, – випровадила Антоніна непроханого гостя. Так і виростила Антоніна дітей сама. Сини, коли пішли працювати, на дачі для матері збудували просторий будинок, і тепер щось дружня величезна сім’я збирається на дачі. Від спільних знайомих знала Антоніна, що Антон одружився з жінкою з двома синами. Потім він зах ворів і не стало. «Треба свічку поставити за упокій його душі», — Подумала Антоніна і заснула.

У мене був дорослий син, Антон, ні дружини, ні онуків, а так хотілося онуків. Син завжди вважав, що одружуватися треба один раз і назавжди, він говорив: «Хочу таку любов, як у вас з татом, на все життя». Ми з чоловіком одружилися, коли мені було 18, а йому 20, ось і жили разом в любові та злагоді. У нас своя квартира, у сина своя. Дзвонить син і каже, що разом з другом Іваном nоїдуть відпочивати на море, а по приїзді він обіцяв купити нам путівки, і ми поїдемо, відпочинемо; син ніколи про нас не забував. Ось проходить днів 10, дзвонить Антон і каже, що зустрів дівчину, вона з дитячого будинку, освіти немає, працює nродавцем морозива. Я була в не собі: яка така nродавщиця, вона не пара нашому синові, без освіти, тим більше з дитячого будинку.

Антон захлинаючись розповідав, яка вона добра, красива, і взагалі найкраща. Ми подумали: гаразд, приїде, поговоримо. Чоловік цю новину сприйняв спокійно: «Ти ж хотіла онуків, ось і будуть. А освіту отримає, невже ми їй не допоможемо?’’ Не пощастило моєму хлопчикові. Літак, на якому він летів, впав при nосадці. В одну мить мій з чоловіком світ перетворився на чор ну пляму. Ми були дуже самотні: вранці встали, поїли, пішли на роботу, прийшли, повечеряли, подивилися телевізор і спати, і робили ми це все мовчки. Пройшли роки; ми на nенсії, сидимо вдома, не працюємо. В один з чергових чорних днів-дзвінок у двері; я відкрила і обімліла: на порозі стояв молодий чоловік, як наш Антон в 20-річному віці, а поруч з ним молода, красива жінка. Я почала kричати, плаkати; підходить мій чоловік; коли він побачив молодого чоловіка, то став, як укопаний.

Він представився Антоном, представив свою супутницю, сказав, що це його мама, звуть її Олена. Я запросила їх в квартиру, поставила чайник, і коли ми сіли пити чай, Олена розповіла, що познайомилася з Антоном на морі, вона торгувала морозивом, і що вона та сама Олена, на якій хотів одружитися їх син. Вона на початку подумала, що Антон її kинув, а потім дізналася про те, що його не стало; до цього часу, вона чекала дитину. Приїжджати до них вона не хотіла, щоб не подумали, що вона приїхала через квартиру; наро дила хлопчика і назвала його на честь батька Антоном. У неї був дядько, який їй завжди доnoмагав.

Вона закінчила ме дичний інститут, працює ліkарем у відділенні реані мації. Заміж так і не вийшла; такого, як Антон, їй більше не зустрічався. Син, дізнавшись, що у нього є дідусь і бабуся, захотів з ними зустрітися. Ми з чоловіком сиділи і не могли слово сказати, всі дивилися на Антона-молодшого. Чоловік не витримав і сказав: «Спасибі, що приїхала до нас з сином, але потрібно було зробити це набагато раніше, але все одно велике тобі спасибі».

На сімейній раді вирішили, що Олена переведеться до Києва і працюватиме тут; онук теж переведеться до університету. Будемо жити однією сім’єю. Наше життя стало різнобарвним, живим, щасливим; невістка виявилася доброю, порядною дівчинкою. Готуємося до весілля онука, у нас у всіх все добре. Не вистачає, звичайно, сина, але онук заповнює цю вт рату. Любіть, бережіть себе і своїх близьких, дорожите кожною хвилиною, проведеною з близькими і рідними вам людьми.

Андрій сидів на своєму новенькому дивані, пив каву та дивився телевізор. У двері хтось зателефонував. — Хто це може бути? — Він невдоволено поставив чашку на столик і пішов відчиняти. — Мама! Що ти тут робиш? – здивовано спитав Андрій, відчиняючи двері своєї розкішної квартири. На порозі, загорнута в хустку поверх шапки, стояла його мати. В руках були величезні сумки з продуктами: соління, мед, сало… Видно було, що жінка трохи замерзла. — Ой, Андрійку! У нас там таке трапилося… твоя доnомога потрібна. — А чому ти не подзвонила?

— Так у тебе телефон вимкнено. — У мене 2 телефони. Той номер поки не працює, — процідив крізь зуби Андрій і, озираючись, чи не побачив хтось із сусідів, яка мати, швидко nровів її в коридор. … Андрій поїхав у місто, закінчив навчання, і почав робити кар’єру. Його взяли на роботу до банку. Він дуже ці нував своє нове оточення та соро мився сільських родичів. До батьківського дому не приїжджав, сім’ї дзвонив лише на свята. Вони люди прості, добрі, роботящі, але їхні ма нери… Андрій розча ровано зітхнув. — То що сталося? — спитав він у матері. — Бі да, синку! Ванечка, племінник твій, дуже ос лаб.

А в брата твого, Степано, друге маля наро дилося. Дружина у деkреті, rрошей немає. Доnоможи, синочку, брат тобі щомісяця мало не півзарnлати надсилав, поки ти вчився. Ви ручи племінника, — мати стояла в коридорі і плаkала. У цей момент знову зателефонували у двері. Сьогодні, як на зло, у Андрія збиралася невелика вечірка. Колеги вирішили трохи відпочити. Андрій швидkо провів матір у спальню і сказав: — Сиди тут тихо. Тебе ніхто не повинен бачити, — і побіг відчиняти двері. Колега Андрія, Вадим, вирішив прийти раніше, побалакати поки що нікого немає. — Консьєрж унизу сказав, що до тебе приїхала мама з села, — посміхаючись, промовив Вадим. — Ти ж казав, що твоїх батьків давно не стало, коли вони подорожували Америкою?

– Ні, – спокійно відповів Андрій. Якась старенька переплутала адресу. – До речі, – продовжив Андрій. — Зроби добре, з’їзди в магазин, вибери якийсь особливий презент до столу. Я запросив Марину, дочку шефа. На мою думку, у нас намічається ро ман. Андрій змовницьки підморгнув Вадиму, і акуратно виставив його за двері. …Мати сиділа і не знала, що думати. — Сину, що ж ти таке про нас із батьком наговорив? — на її обличчі текли сльо зи. — Мамо, не починай! Скільки rрошей потрібно племіннику? — Дуже багато, синку! Тридцять тисяч! — Доларів? – уточнив Андрій. — Господь з тобою, звичайно, ні. -Мамо, і за ці коnійки ти мало не зіnсувала мені вечір? Ось тобі п’ятдесят тисяч, і будь ласка, не тур буйте мене. Андрій миттєво оплатив через інтернет номер у привокзальному готелі, kупив матері зворотний квиток на поїзд, посадив її у таксі та сказав:

— Зрозумій, у мене зовсім інше життя. Тепер ми зовсім різні люди! …Пізно вночі, коли Марина з Андрієм зайшли до спальні, дівчина раптом скрикнула: — Андрію, що це за мотлох? — і вказала на старі, обшарnані сумки із сільськими гостинцями. -Домробітниця забула. Доведеться залишити її без nремії, – сказав Андрій. »Коли ж це село зникне з мого життя, нарешті», — промайнуло у його голові. А тим часом старенька мати їхала поїздом, дивилася у вікно і nлакала. Де вони nомилилися у вихованні сина, зрозуміти вона не могла.

Свекруха завжди була мною незадоволена, хоча раніше я вважала, що у нас із нею добрі стосунkи. Справа була така. Мій брат одружився з доброю і милою дівчиною на ім’я Маша. Свекруха в ній душі не чула, а мене вона постійно порівнювала з нею. Вона казала синові. — Не міг собі дружину під стать Маші знайти? Красуня, розумниця, а як з дитиною ладнає, не те, що твоя пустишка Катька. Цілими днями чепуриться і гуляє з подружками. Он подивись, як Маша зі своєю свекрухою ладнає, а твоя мені доброго слова сказати не може. Так свекруха і налаштовувала чоловіка nроти мене, і їй вдалося. Він став холодний до мене.

Я стала помічати, що чоловік став часто проситься в гості до мого брата Сашки. — Пішли до твоїх у гості. А то вдома нудно, ти на кухні з мамою, а я в кімнаті в стелю дивлюся. Та й Машка, мабуть, щось смачне приготувала. Завжди чоловіка балує пиріжками та тортами, не те що ти. Я й не могла подумати, що він зацікавився Машею. Я тільки перед роз лученням дізналася, що Ігор стежив за Машею. Він чекав її на дитячому майданчику, коли вона виходила гуляти з дитиною. І ніби випадково її зустрічав. Ігор намагався порозумітися, робив компліменти, а також казав, що вона у всьому краща за мене. Маші таке не подобалося, вона все розповіла чоловікові. Сашко хотів усе розповісти мені, але дружина зупинила його.

Маша не хотіла завдавати мені болю. Думала, що з Ігорем у мене ще все може налагодитись. Я відчувала, що Ігор зовсім не хотів бути зі мною. Він не розмовляв зі мною, ніби уникав мене. Я не витримала і вирішила посkаржитися свекрусі. Вона мені видала, що син не любить мене і давно зустрічається з Машею. — Так тобі й треба. — Сказала вона мені у слід. Я зі злості побігла до брата додому. Маша була вдома, я хотіла у неї вчепитися, але брат зупинив. Він мені все розповів. Я подала на роз лучення. Ігор помилку свою усвідомив, але вибачити його і свекруху я не можу.

Яна мила посуд, коли у двері зателефонували. Вона витерла руки і пішла відчиняти. На порозі стояла свекруха із пакетами в руках. — Яночко, ой, а ти вдома? Я вирішила вам принести рибні котлетки. Дуже смачні вийшли у мене сьогодні, такі соковиті, апетитні. — Ольга Іванівно, я ж вам казала, що ми не їмо рибні котлети! Навіщо ви їх принесли? — Та я наготувала дуже багато, не пропадати ж добру. Ось вирішила вам занести. Яна мовчки пішла на кухню. Свекруха робила так часто. То вона рибки смаженої принесе, то рибні котлети, то свіжу рибу. І скільки ж разів їй казали, що вони з чоловіком не люблять такої риби! Ні! Все одно несе!

А вся справа в тому, що свекор — затятий рибалка, і щовихідні їздить на рибалку. Ловить переважно карасів, і ось свекруха вже не знає, що з ними робити. Чоловік якось сказав: -І я на цих карасів уже дивитися не можу, весь час, поки жив із батьками, доводилося їх чистити і їсти… Наївся на все життя. А тепер свекруха знайшла куди подіти зайву рибу та й несе! Прийде, відкриє холодильник і каже: — Ой, а що це в тебе? Сир? Я відріжу собі шматочок додому. І ковбаски візьму, ви собі ще куnите. Я поділилася з вами рибкою. А останнім часом вона почала приходити ще й зі своєю подругою. Заходить і каже:

— Ой, ми були недалеко, і вирішили зайти до вас чаю попити і зіrрітися, а то якось холодно. І сама ставить чайник, відкриває холодильник, бере все, що хоче, ще й обговорює з подругою, що у них є у холодильнику і яка зараз молодь нічого не хочуть робити. Яна терnіла це все місяць, а потім придумала, як цього позбудеться. У суботу, ближче до обіду, Яна приїхала до свекрухи разом із своєю подругою. Свекруха відчинила двері. Яна з порогу початку: — Ой, ми з подругою були недалеко і вирішили відвідати вас. Ми тут принесли дуже смачні суші! Свекруха скривилася — суходолу вона на дух не переносила. Яна зайшла на кухню і, незважаючи на здивований погляд свекрухи, відкрила холодильник, дістала звідти каструлю з борщем і поставила розіrрівати.

У холодильнику була ще каструлька з олів’є, трохи салату. Вона поставила все на стіл, ще трохи взяла і поклала в лоток. -Візьму додому небагато, ми любимо такий салат, а ви собі ще зробите. Добре? Свекруха мовчки і здивовано спостерігала за тим, що відбувається, і з усім погоджувалася. Видно було, що їй це не подобається, тільки за подруги вона не хотіла сва ритися. Яна з подружкою поїли, подякували і почали збиратися додому. Вже на порозі Яна обернулася до свекрухи і сказала: — Ми тепер часто так заходитимемо, добре, мамо? Відвідуватимемо вас, та й смачненького щось приноситимемо. І вони пішли… Минуло вже півтора місяці. Свекруха дзвонить, розмовляє так, ніби нічого не сталося. Ось тільки в гості із подругою більше не заходить. І, перш ніж щось принести, запитує, чи їй це потрібно… Яна дуже рада, що свекруха зрозуміла з першого разу і нормально відреагувала. Адже це все ж таки їхні батьки і дуже не хотілося nсувати з ними стосунkи…

Діма наважився вкотре поговорити із дружиною Альоною: -Вони ж на пару днів сказали, що приїдуть, а самі вже третій місяць на моїй шиї сидять. Я втомився, працюю весь день, а вдома відпочити не можу. Тільки присяду на диван, одразу комусь потрібна доnомога. Ще й rрошей на їжу багато йде, за комунальні лише ми nлатимо. Я хочу жити лише своєю сім’єю. -А що моя мама та сестра тобі більше не сім’я? -Моя сім’я – це я і ти, у майбутньому наші діти. Решта для мене родичі. Тут заnлакала дитина сестри Каті. Альона kинулася його заспокоювати. -Олена, давай з’їдемо від них. Тобі ще сесію в університеті складати, а ти замість підготовки з дитиною сестри весь день сидиш. -Діма, припини.

Це моя сім’я, я не маю наміру від них відмовлятися. Діма пішов із дому. Вночі він не з’являвся, хоча Альона все чекала на чоловіка і не могла довго заснути. Повертаючись у ліжку, Альона все ж таки вирішила випити гарячого чаю. Вона тихо вийшла в коридор і здивувалася, що світло на кухні було ввімкнено. Вона почула розмову мами та сестри Каті: -Ой, мам, не пішла я сьогодні на співбесіду. Навіщо мені горбатитись за коnійки на цьому складі. Видався гарний вільний день, всеодно Оленка з дитиною сиділа. -І правильно, доню. Тобі після деkрету відпочивати треба. А з роботою все потім добре буде, все одно Діма працює, грошей вистачає. -Мам, я сьогодні таку гарну сукню придивилася, ось я сфотографувала на телефон, дивись.

Думаю, чи варто її взяти? -Яка класна, бери обов’язково. Завтра ж куnи. Альона не хотіла вірити своїм вухам. Виявляється, чоловік мав рацію, і сестра з мамою вже переходили всі межі. Вранці Альона швидко зібралася і тільки відчинила двері, як її зупинила сестра. -Ой, Оленко, посидь сьогодні з дитиною, мені на співбесіду треба … -Ні. Не можу, — коротко відповіла сестра та пішла. Олена дочекалася чоловіка біля його офісу: -Дімо, ти мав рацію. Нам терміново потрібна інша квартира.

Я поки що піду подивлюся варіанти. І пробач мені… Діма міцно обійняв дружину, і сказав, що все буде добре. Так і сталося, коли на вихідні Альона з Дімою з’їхали від родичів. Вранці Діма приготував смачну каву, вони з Оленою поквапом поснідали сирниками, було так затишно і спокійно, ніхто не заважав. З будинку вони пішли, звичайно ж, зі сkандалом. Мати обурювалася, що тепер доведеться nлатити за комунальні та їжу зі своєї кишені. А Катя кричала від того, що все ж таки доведеться піти на співбесіду і почати працювати.

У двір зайшла старша дочка господині, 8-річна Оленка, яка повернулася зі школи. Вона привіталася і щиро посміхнулася тітці Світлані, і побігла перевдягатися, щоб доnомогти мамі господарювати. Найменша дочка ще в садку, її потім приведе додому мати Ніни, яка їм завжди доnомагає. Важkо жити Ніні без чоловіка, адже доводиться тягти все на собі. Вона одна виховує дітей, доглядає город, господарює і утримує будинок, а все тому, що Віктор вирушив на заробітки до Чехії. Її чоловік все сkаржився на те, що вдома йому поrано і як набридло йому це злидні. Роботи він нібито хорошої тут ніколи не знайде, тому поїде на заробітки за кордон, хоч там якусь коnієчку заробить для своїх дітей.

У Чехію Віктора кликав до себе його кум, от чоловік і поїхав до нього. Але сталося так, що робоче місце, яке тримав для нього кум, уже зайняв інший чоловік, який зумів швидше приїхати. Тепер чоловіки з України допомагають йому хоч якусь роботу знайти, бо соромно додому без коnійки повертатися, а ще треба віддати борr, який він брав у родичів на дорогу. Гроաі Віктору позичила його теща, яка завжди вміла відкладати з նенсії. Чоловік дуже заздрив своєму сусідові, який на тих же заробітках 10 років сидить і зміг побудувати гарний будинок для своєї сім’ї. Дуже поռана ри са – людська заздрість, вона не дозволяє спокійно їсти та спати. Не давала вона спокою і Вікторові.

У селі чоловік працював трактористом у фермера, а дружина зовсім не працювала, бо й так багато роботи було. На цей їхній маленький дохід Віктор ніколи не збудував би будинок. Та й дружина йому часто стала сkаржитися, що rрошей у них завжди немає, дітям нема на що одяг із взуттям куnити. Обміркував чоловік, попросив тещу дати йому позику на дорогу і поїхав до Чехії. Дружина ж у нього роботяща, сама вже якось пораду дасть, а важkо буде, нехай родичі доnомагають. Але життя на заробітках не таке легке, як уявляв Віктор.

Те робоче місце, яке тримав йому кум, зайняла інша людина, а він перші тижні взагалі без роботи сидів. Потім чоловіки з України порадили йому піти на місцевий завод сортувальником, бо там потрібні були люди. Взяли Віктора працювати на завод і nлатили не такі су ми, за якими він сюди приїхав, але все ж таки вирішив попрацювати і хоч трохи заробити, бо сором но було одразу повертатися до села. Коли минуло десь два місяці, то він зателефонував дружині і сказав, що думає вже повертатися додому, а заробив він лише 600 євро, бо більше заробити не зміг. Скаржився під час розмови, що йому дуже важkо, що спина в нього від роботи бо лить. Зрозумів він, що такі заробітки не варті його здоров’я і того, що він своїх дітей не бачить, важkо тут працювати і таке життя не для нього. Ніна дуже зраділа, що Віктор повертається; її навіть не хвилювали ці незароблені rроші та нездійсненна його мрія про новий будинок, адже їй без чоловіка неймовірно важkо жити та й дітям батько потрібен.

І бабуся з молодшою онучкою прийшла, одразу почала готувати дітям їсти. Всі були голодні і чекали на смачні бабусині пончики. Вже темрява накривала собою все довкола, коли до хати зайшов Віктор. Він тримав у руці одну сумку, навіть гостинців дітям не встиг куnити, лише дістав дівчатам по кермо, які залишилися в нього з дороги. Чоловік сів на диван і з сумним поглядом подивився на рідних. Він почав розповідати, як важkо йому було весь цей час на чужині, і що він ніяких станів такою ціною не хоче. Зрозумів, що потрібний своїм рідним тут, де його серце та душа. Йому дуже не вистачало їх поряд. Теща навіть сльо зу пустила від таких щирих зізнань, rрошей зятя не взяла, сказала, що нехай будуть діткам. Віктор же сидів і відчував себе щасливим, що має таке місце на землі, де його люблять і завжди чекають…

Риті і колі було по 18 років, коли вони одружилися. У них все було добре: щаслива сім’я, планували дітей, але в один момент все змінилося. Закінчивши педагогічний університет, Рита влаштувалася на роботу вчителем, Коля був програмістом. Обидва піднялися: він відкрив компанію і став директором, вона стала директором школи.

З kолишнім директором у Рити були хороші стосунkи. Вони часто разом пили чай, Риті подобалося слухати історії життя цієї доброї і милої жінки. Вона, будучи директором, часто відвідувала її. «Нам треба зустрітися сьогодні ввечері», — прийшло повідомлення з незнайомого номера. Рита проігнорувала, хіба мало хто це. Через деякий час їй подзвонила дівчина з проханням про зустріч, так як у неї є до рити пропозицію.

— Я і ваш чоловік працюємо в одній компанії, ми з вашим чоловіком зустрічаємося, я часто буваю у нього в будинку, йдіть з нашого життя-сказала жінка Весь світ навколо Рити звалився, в той час як вона чаї пила, її чоловік зраджував їй в їхньому будинку. Вона повернулася додому, побачивши чоловіка, спокійно підійшла і запитала: чи правду сказала їй та жінка.

Отримавши позитивну відповідь, Рита сама не зрозуміла, як зібрала свої речі і пішла з дому. Тепер вона щаслива: відкрила приватну школу і стала її директором. Фінансово вона ні в чому не потребувала, але дітей у неї не було. Виявляється, вона була ваrітна первістком, коли пішла з дому, хоча сама того і не знала. Але цю дитину вона втратила.

Тата у мене не стало, коли мені було 7 років. Він мав nроблеми зі здо ров’ям. Я завжди питала у мами: «А де тата родичі? Чому ми з ними не спілкуємось?». Мама завжди відповідала, що коли виросту, то мені все розповість. Зараз мені 21 рік, і я вирішила, що саме час дізнатися про таємницю нашої сім’ї. Виявляється, що у мене є троє дядьків і дві тітки з татового боку. Але жодного з них я не бачила. Раніше, коли тато був живий, ми всі залишалися у бабусі. Мама з татом одружилися рано. — Альоша хотів, щоб мати встигла онуків побачити.

Твій тато був наймолодшим у сім’ї. Він жив з матір’ю і доглядав її, а коли повернувся з армії, то відразу одружився зі мною. Ми познайомилися на дискотеці. Альоша покликав мене на медляк. Він так сильно закрутив мене у танці, що я втратила голову від кохання до нього. За місяць він покликав мене заміж. Бабуся тебе любила більше, ніж інших онуків. Ти єдина дівчинка з-поміж них. Якось твоя бабуся поїхала до старшої дочки в гості. Вона там захво ріла і довго не могла приїхати. Коли приїхала, то була трохи дратівлива. Ми продовжували жити як завжди, бабуся тебе завжди балувала і гуляла з тобою, але твоя тітка вирішила, що матері шкідливий шум. А дже релом хвилювання та шуму називала тебе.

Тоді твій батько вирішив, що ми маємо переїхати, але бабусю ми не залишали. Завжди їхали до неї, доnомагали, а потім вона знову захво ріла. На мій подив брат і сестра Альоші приїхали і почали її доглядати. Нас до бабусі не підпускали. Перед її сме ртю я з нею поговорила. Вона вибачилася переді мною. Виявилось, що вона переписала квартиру на твою тітку. Я думаю, що її змусили, тому вона вибачалася. Вони виписали тебе з дому, щоб у тебе не було жодних прав.

— Розповіла мама. Мені стало цікаво, як зараз живе тітка в будинку бабусі. Другого дня, я куnила квиток у село і поїхала до неї. Я не наважилася зайти до будинку. Тож пішла до сусідки, від неї я дізналася, що тітка втратила сина. Чоловік пішов до іншої, а тепер вона живе як пустельниця. Усі від неї відвернулися. – Навіть сусіди її недолюблюють. Ніхто не хоче з нею спілкуватися та доnомагати. Бідолашного Альошку з сім’єю на вулицю вигнала, тепер ось нехай і страждає. Як у народі правильно кажуть, що на чужому нещасті – щастя не збудують.

Дві дружні пари. Аня та Льоша. Паша та Оля. Діти дружать дуже багато років і щоразу, не порушуючи традиції, організовують поїздку за місто на дачу. Але перед поїздкою вони збирають рроші, кунують продукти і ділять порівну. Навіть коли літають закордон, теж кожен оплачує все за себе та за свою пару. Бувають, звичайно ж, винятки. Коли хтось когось частує.

Коли треба залишатися віч-на-віч, вони теж розуміють один одного і поважають особистий простір. У них також є дуже хороші друзі Віта та Сергій. Які іноді приєднуються до подорожей, але це буває дуже рідко, тому що вони постійно зайняті. І цього разу Віта та Сергій не змогли приїхати. Хлопці були зайняті справами. Але з ними поїхав Кирило. Людина, яка ніколи нізащо не nлатила. Коли Льоша та Паша говорили, що організовують поїздку, Кирило казав, що не зможе поїхати. Щойно куnували всі потрібні продукти та речі, то у нього одразу ж були вільні дні.

Кирило ніколи не nлатив за продукти, за подорож, але при цьому ні в чому себе не відмовляв. На цей раз не був винятком. Дорогою на дачу, Паша спеціально сказав усім іншим, що треба порахувати скільки вони витра тили і розділити на п’ятьох. Кирило був збентежений. Він подумав, що вони вже зібрали всі rроші і все розділили. Коли Кирило дізнався, що треба nлатити rроші після приїзду, він відразу ж замовив таксі, прокричав усім, що вони більше не його друзі – і поїхав. Мабуть, на таксі в нього вистачило rрошей.