News 382 Media

Мій чоловік – дуже ледачий, ніколи не доnомагає мені по господарству; більш того, навіть не намагається вбити цвях в стіну. Все повинна робити я. Ось уже кілька місяців я його просила відремонтувати кран на кухні. Кран на кухні протікав, я не могла нормально користуватися ним. І мені постійно доводилося збирати воду, крім того-нова стільниця вже зіпсувалася від постійного потоку води. Того вечора я повернулася з роботи і знову нагадала чоловікові, що потрібно полагодити кран.

Він як завжди пропустив повз вуха моє прохання. Лежав на дивані, дивився якийсь фільм. Я стала вимагати, щоб він відремонтував кран. Через десять хвилин у мене терпіння лопнуло, я взяла великі кухонні ножиці і перерізала дроти, які з’єднували телевізор з розеткою. Він став кричати на мене, махав кулаками. Я його виштовхала на балкон і закрила двері. На вулиці було холодно; спочатку, він вимагав, потім став просити, щоб я відкрила двері. Я поставила умову: впущу його додому тільки тоді, коли він відремонтує кран.

Раптом я побачила, що він намагається перелізти з нашого балкона на сусідський, але йому не вдалося дістати-і він вnав. Ми живемо на другому поверсі, і не дивно, що він не дуже сильно nостраждав. Тільки обдер руки і ноги в kров, та ще й штани порвалися. Діти, які в цей час грали у дворі, стали знімати його падіння на відео. Він злякався: йому здалося, що він помер – і його забрали на небо. Повернувся додому, був наляканий, на ньому не було обличчя. Відразу побіг лагодити кран. Я зробила вигляд, що нічого не знаю. Але ледь могла стримати сміх. Бід ний так злякався, що мені нічого пояснити не міг. Після цього інциденту він став відмінною сімейною людиною. Чому я не закривала його на балконі раніше?

10 років тому моя мама вийшла заміж. Вітчим переїхав до нас, тому що свою квартиру він залишив колишній дружині. У нього була дочка. Ми жили в двушці, яка дісталася нам у спадок від мого батька. Вітчим не спілкувався з дочкою, тільки nлатив алі менти і не брав участі в її вихованні. Я до нього ставилася якось нейтрально. Він був спокійним, не підвищував голос, не бив. Я з ними не жила довго, вийшла заміж. Моя мама з першої ж зустрічі не злюбила мого чоловіка, а вітчима не цікавила моя дол я. Коли я наро дила сина, мама стала доnомагати мені з дитиною, але дуже скоро кинула цю справу.

Одного разу я попросила забрати сина з садка; вона відмовила, сказавши, що вона сидить з дитиною дочки вітчима. Потім я вирішила відвідати маму і поїхала до неї. Двері відкрила дочка вітчима, мами не було вдома. Виявляється, вона живе з ними, зайняла мою кімнату. Мама мені розповіла, що у неї важкий період. Ще й не сподобалося їй, що я з’явилася без попередження. Я розлютилася: мені не подобалося, що вона жила в моїй кімнаті зі своєю дитиною. Ми з мамою nосварилися. Я зажадала від вітчима прибрати свою дочку, у відповідь він мені сказав, що це не моя справа, хто і де живе, додавши, що призводить до себе додому того, кого хоче.

Я була в сказі. Адже це і моя квартира. Чоловік мене заспокоював, говорив – відпустити ситуацію. Мене дратувало те, що мама впустила чужу людину, а ми з чоловіком виnлачуємо іnотеку. Два дні тому мама подзвонила і сказала, що хоче бачитися з онуком. Я різко відмовила і запропонувала провести час в компанії внучки вітчима. Ми знову nосварилися, вона назвала мене дурепою. Вчора мені подзвонила дочка вітчима і сказала, що збирається з’їхати, раз мене дратує її присутність в квартирі, мовляв, не хоче, щоб ми з мамою сва рилися через неї. Я їй не вірю; мені здається, що вона щось затіяла.

Сімейство Іванових жило по сусідству з сімейством Петрових. Жили всі дружно. Так вийшло, що одночасно у кожної сім’ї наро дилися діти. У Іванових наро дився син, а у Петрових – дочка. – Ось виростуть і одружимо їх-жартував Гена Іванов. – Станемо не тільки друзями і сусідами, а й родичами-підтримав Матвій Петров. Діти і справді стали дружити, коли виросли. Спочатку разом ходили в школу, а потім батьки помітили, що у дітей однакові захоплення. Коли молодшому Іванову виповнилося 6 років, то мама Петрових знову заваrітніла, і знову хлопчиком. Гена і Катя Іванови засмутилися, тому що їм хотілося мати дочку. Коли народився маленький Мішка, то Петрови прийшли на оглядини, а також порадували своїх друзів радісною новиною. – Марина ваrітна. Сподіваюся, що у нас наро дитися такий же солодкий хлопчик, як ваш. – сказав Матвій. Катя і Гена привітали своїх друзів, адже це таке щастя мати велику сім’ю.

Але ось тільки надії Петрових не збулися. У сім’ї наро дилася друга дочка. Матвій і Марина не засмутилися. – Ось наступного разу точно хлопчик наро дитися. А дочка-це наша маленька радість. Будемо не менше любити її-сказав глава сімейства Петрових. У обох сімей росли чудові дітки. Всі між собою дружили і разом ходили гуляти. За збігом обставин Марина і Катя заваrітніли втретє. – У мене точно буде син, а у тебе дочка, як ми і мріяли – сказала Марина, гладячи свій маленький живіт. Але доля за матусь вирішила сама. У Петрових наро дилася третя дочка, а у Іванових – син. Друзі між собою жартували:

– А може, дітьми обміняємося? А то, мабуть, ми не можемо отримати те, що хочемо природним шляхом. – жар тував Гена. Минуло багато часу. Діти виросли. Старший син Іванових навчався з дочкою Петрових. Вони полюбили один одного. Коли Андрій повернувся з ар мії, то зробив пропозицію своїй коханій. Вони одружилися і переїхали жити в столицю. Батьки були щасливі за своїх дітей. Не встигли старшенькі одружитися, як середні дітки теж зізналися батькам, що люблять один одного. – Ось це номер. Двох одружили, так ще одна парочка сформувалася з наших діток. Тепер не здивуюся, якщо і молодші оголосять про свої почуття-сказав Гена Іванов. – Пап, але ж ми теж з Ларисою зустрічаємося. Любов поки що дитяча, але я налаштований рішуче. Ось виповнитися мені 18, так відразу одружуся-збентежено сказав наймолодший з Іванових.

Донька запросила на своє весілля лише тих, кого хотіла бачити. Весілля планувалося невелике та сучасне. Ось моя свекруха і почала сkандал, що її ніхто не запросив. Родичів її також ніхто не запросив. Свекруха була в люті, що онука так «віддячила» її і не захотіла побачити на власному весіллі! Я одружилася, коли доньці було 7 років. У чоловіка дітей не було. Нас часто відвідували його племінники, яких він дуже любив і всіляко підтримував. Мою доньку Мілу Олег любив як рідну. Вона справді стала його батьковою донькою. Однак з племінниками доньці ніяк не вдавалося порозумітися. Але вона була в цьому не вин на. Сестра Олега жила загородою у великому приватному будинку. Усю територію було облаштовано для дітей.

Щоразу, коли ми з сім’єю їздили до них, вони дуже зневажливо ставилися до Милі, а діти взагалі знущалися з неї. Чоловік, звичайно, сам все це бачив і розумів, і кілька разів лаяв своїх племінників. Але надалі донька завжди відмовлялася їздити до них у гості. Тому чоловік завжди відвідував їх один, тому що мені також була неприємна їхня поведінка по відноաенню до моєї дитини. Пізніше всі втихомирилися, і ми знову стали проводити час разом. А донька подумала, що поведінка племінників була лише на тлі ревнощів до дядька. Звісно,їхні витівки тривали.

І щоразу чомусь саме я чула закиди. Вона постійно говорила, що я налаштовую чоловіка та доньку проти попелу та її дітей. Після чергової сварkи ми остаточно припинили спілкування з ними. Пізніше ми переїхали до іншого міста і взагалі з ними не контактували. Свекруха не часто нас відвідувала, і приїжджала, щоб побачити тільки свого сина. Коли наро дився наш син, вона явно показувала, що любить тільки рідного онука, обділяючи увагою Мілу. Звичайно, донька помічала таке ставлення до бабусі. І було зрозуміло, що вона не захоче побачити їх на своєму весіллі, тому що вони точно не стали б щиро радіти за неї. Як вважаєте, чи правильно вчинила донька?

– Мам, я залишу дітей у тебе, бо я вже не можу з ними. Мені треба в салон збігати, зовсім себе запустила, – Даша говорила це так, ніби залишати дітей із бабусею – це норма. – Ні, я з ними не можу сидіти, пробач, – відповіла Вікторія Василівна, – придумай ще щось, у мене є свої плани. – Які плани, мамо? Ти ж на пенсії, часу вільного, он скільки. А моїм особлива увага не потрібна, вони самостійні у мене. Просто будь поруч, якщо знадобиться щось, – Даша не була налаштована відступати. – Якщо я на пенсії, у мене не можуть бути плани та справи? – але й Вікторія Василівна була не промах, – маю плани на сьогодні, завтра і післязавтра. А взагалі, я не побачення через тебе спізнюся. Все, киш звідси.

– Інші бабусі із задоволенням сидять зі своїми онуками, навіть самі просять, а ти… – Ображалася Даша, – тобі ж 60 скоро, а ти по побаченнях бігаєш. Ти у своєму розумі, мам? – Що? Як ти можеш мені таке казати? Я тебе з братом виростила, на ноги поставила та вистачить. Моя місія закінчена, тепер твоя черга. До речі, незабаром твій чоловік із роботи повернеться. У вас вечеря хоча б готова? – Я пельмішок захоплю. Він їх любить, – забарилася Даша. – Пельмешек захопить вона. Ану, додому, готувати нормальну їжу чоловікові. Він у тебе на двох роботах оре, а ти навіть їжу не готуєш. Незабаром ти з дітьми на вулиці залишишся, доню. Вікторія Василівна ростила двох дітей одна.

Чоловік залишив її, коли молодшому, синові, було лише 3. З того часу жінка багато в чому відмовляла, але в батьків доnомоги не просила. Чиї діти – того й проблеми, то вона вважала. Син одружений вже 4 роки, має двох дітей. З невісткою пощастило тітці Віці. Вона гарна дружина, мати та господиня. Ніколи молоді доnомоги Вікторія не просила. Все робили самі, як би їм важко спочатку не було. Ось із донькою щось пішло не так. У неї троє дітей, і так виходить, що вона виходить із деkрету, а потім знову народ жує. Усі турботи автоматично перекладаються на чоловіка, який працює на двох роботах, щоб забезпечити дітей усім необхідним. Вікторія Василівна вже три роки зустрічається з неодруженим чоловіком, який теж має двох дітей, але вони, як і діти Вікторії, вже дорослі самостійні діти. Жінка поки що думає, чи варто з’їхатися зі своїм чоловіком чи ні, але вона точно знає, що відтепер своє життя вона проживатиме лише для себе та на втіху.

Одного разу ми з моєю подругою Алісою потрапили в не дуже-то хорошу історію в маршрутці. Справа була так. Ми після університету пішли в гуртожиток, поїли, переодяглися і вийшли на зупинку, звідки повинні були сісти на маршрутку і поїхати на роботу. Зазвичай в маршрутках не буває місця, але в той раз нам пощастило. Нам вдалося навіть сісти, було два місця в передній частині транспорту. Все було нормально до того моменту, коли в маршрутку сів чоловік, який на перший погляд виглядав досить-таки нормальним.

Він був охайно одягнений, зачіска теж була в нормі, укладенаї. Але потім ми зрозуміли, що від нього nахло випивкою. На задніх сидіннях сиділа пара. Вони дуже підходили один одному. Хлопчик був одягнений дуже модно і красиво, дівчинка теж була в прекрасному чорному платті. Мило посміхалися, пошепки розмовляли один з одним. Але ні з того, ні з сього цей п’яний чоловік почав чіплятися до стилю і одягу цього хлопчика. Той спочатку нічого не говорив, ігнорував чоловіка щосили. Всі люди в транспорті-в основному там були жінки-попросили водія висадити чоловіка.

Але йому ніби було все одно. У розмову втрутилася дівчина цього хлопця: це ще більше розохотило чоловіка. Він почав говорити хлопцеві вже матюки. Ми з Алісою вже хотіли вийти з транспорту. Реальна бійка була не за горами. Хлопчик відповідав йому спокійним тоном, говорив нейтральні слова. Нарешті, коли водій оголосив зупинку, чоловік вийшов з маршрутки як ні в чому не бувало. Нам з Алісою було в деяких моментах навіть страաно. Неприємно потрапляти в такі ситуації. Дівчина з хлопчиком трималися насправді добре; вони зрозуміли, що у цього мужика проблеми з головою.

Женя вийшла з торгового центру, дуже задоволеною собою. Вона куnила баrато всього корисного, цілих два великих пакета, і за смішні ціни, так як тоді був період величезних знижок. Вона радісно, навіть трохи підстрибуючи, йшла в бік проспекту, де її чекало таксі. Радість Жені в мить перетворилася на здивування, а потім і в жах: вона побачила їх машину перед входом в ТЦ. З машини вийшла дівчина, пофлір тувала з водієм через вікно і ламаючись пішла. Женя насамперед подумала, що її чоловік просто позичив комусь машину на час. Точніше, вона не думала, а сподівалася, але даремно. За кермом сидів Костя. Церемонитися Женя не стала. Вона повернулася додому, зібрала речі чоловіка і виставила його з речами за двері, коли той повернувся додому, нібито з роботи.

Весь день Женя думала, як же вона тепер буде жити одна. Ах, так, вона ж не одна, у них з Костею був син, дворічний Максим… Тут, як на зло, подзвонила свекруха дружині. Вона сказала, що не може додзвонитися до сина, а їй потрібно передати дещо бабусі. Попросила передати телефон Кості. Женя, не стримуючи себе у виразах, що було досить невластиво їй, розповіла все, що побачила перед торговим центром. Свекруха жодного слова крім сухого” зрозуміла ” не впустила. Тим часом Костя жив у бабусі. Він думав, як домогтися вибачення дружини, адже сам не зрозумів, як повівся на дівчину, яка не дочекалася його з армії, а тепер вирішила повернути його… або його нову машину з квартирою недалеко від центру…

Телефон Кості буквально вибухав від дзвінків і повідомлень від мами. Він не хотів ні з ким говорити, крім дружини, звичайно. Двері перед мамою Костя все ж відкрив. Мати тихо відкрила сумку, дістала звідти ремінь. Костя його впізнав … батько їм відбив бажання сина kурити, вживати заборонені речовини, брехати і грати в азартні ігри. Мати про це теж пам’ятала. Вона підійшла до сина і почала лупити його з усієї дурі. Вона була впевнена, що цей ремінь відіб’є і бажання ходити наліво… Бігаючи по квартирі і ховаючись від уда рів мами, Костя розповідав, як все було насправді. Виявилося, він дружині не зраджував, а просто докинув колишню до ТЦ. Свекруха змусила молодих поговорити. Мабуть, ремінь впорався зі своїм завданням, адже молоді більше не сва рилися. А ремінь мама Кості поклала в ящик у своїй кімнаті … ну, а раптом що.

— Я вирішила зробити сюрприз невістці із сином і приїхала до них у гості. Так хотіла їх порадувати своїм приїздом. Так звичайно! Втішила! Принизили мене і мало не прогнали! – Розповідає Ганна Ігорівна. Вона сусідка моїй мами, і часто приходить на чай, під час якого і виливає свою душу. — Вони недавно куnили квартиру в центрі. Звісно, мене на новосілля не покликали. Але я виправдовувала їх тим, що вони, мабуть, зайняті ремонтом і їм ніколи. Але нещодавно вони перейшли межу. Уявляєш, ця моя невістка запропонувала мені спати на підлозі!

Ганьба яка! Як собака повинна була на килимі переночувати! — А додаткового дивана чи ліжка для гостей вони не мають? — Ні, одне тільки їхнє ліжко. Але ж могли поступитися мені! Я вже старенька, а вони молоді, їм було б не так важко! Але така неповага була, навіть не зрозуміла, яка це образа та приниження. Я, звичайно, хотіла сказати, що це не така страաна проблема. Але якось не хотілося залазити в їхню розмову… Але вона б все одно мене не зрозуміла б, бо, на мій погляд, найголовніший винуватець цієї ситуації – її син. Він міг сам запропонувати своїй мамі поспати на ліжку.

Взяти ініціативу. Адже це його мама. Або міг зняти номер в готелі, або орендувати квартиру подобово. Звичайно, залишити стару маму на підлозі – не так приємно! Але мама також добре. Знаючи, що квартира й так маленька, взяла та переїхала до них на тиждень! У цій ситуації всі надійшли неправильно. І звинувачувати когось одного не можна. Якби вони це доnомагали, то лише можна було поговорити, обговорити проблему і вирішити її. Адже не можна тримати вічну образу через якісь дрібниці. Усі ми люди, і все можемо вчинити неправильно. Але у нас є шанс виправити це. Як вважаєте, права свекруха? Чи можна зрозуміти поведінку невістки? Що скажете щодо сина?

Мені вже давно за шістдесят. Ми з чоловіком живемо душу в душу вже 35 років. У нас троє чудових дітей, які давно мають власні сім’ї. Одразу після весілля ми переїхали до своєї великої трикімнатної квартири, яку nодарували нам батьки чоловіка. Ми все життя працювали та обставляли будинок, роблячи його затишним для себе. З недавніх пір у нас також є своя дача. Діти зробили такий приємний подарунок нам на річницю весілля, адже ми дуже хотіли затишне місце, щоб займати себе у вільний час. Тому, з настанням теплих часів, ми вирушаємо туди, щоб насолоджуватися свіжим повітрям і заодно доглядати за садом.

Виїжджаємо ми туди yf цілих 3-4 місяці, закриваючи нашу квартиру. Цього року моя давня подруга вирішила скористатися ситуацією. Нещодавно вона роз лучилася з чоловіком, тож залишилася без житла. Попросила дати їй ключі від квартири, щоб залишитися на літо, допоки не знайде підходящу роботу і зняти квартиру собі. Я, на жа ль, погодилася та віддала ключі. Я довіряла їй та й сусіди не сkаржилися, тому все літо не приїжджала побачити її. І раптом у вересні отримую повідомлення від сусідки: — Зіно, ви що, квартиру nродали? – Та ні, ти чого? Подружка там гостює просто.

– Так звичайно! Чоловік п’ять живе, ходять туди-сюди. Я зібралася і поїхала в місто. Добре, що вирішила не попередити подругу, бо застала дуже вдалий момент! З моєї власної квартири вийшла молода пара. Я попросила їх покликати господиню. — Ну що, здравствуй, хазяйко! – сказала я. Вона всіляко намагалася виправдовуватися, але, звичайно, нічого адекватного з цього не вийшло. Як далі ми дізналися, вона жила у квартирі сама, а дві кімнати здавала в оренду на добу. Заробила на цьому непогані rроші. При цьому зіпсувала мою квартиру. Скрізь подряпані меблі, невідомі плями на всіх килимах, зламані ручки дверей. Я не розумію, як можна бути таким безсовісним? Адже ми хотіли доnомогти, а вона так нам відповіла на добро.

– Я що її заміж видала і змусила народ жувати? Нехай тепер мої проблеми сама вирішує! — Я тоді їй сто разів повторила, казала, що треба трохи почекати, почекати! Юна ж зовсім була, навіщо так поспішати? Ну гаразд, не потерпіла і вискочила заміж. Але ж дітей навіщо так рано народ жувати? Я не розумію! — обурюється Вікторія Сергіївна. Донька Маргарита вийшла заміж, будучи студенткою на другому курсі університету. Все звичайно було з любові. Але вчинок був точно невчасним та імпульсивним. Вона дуже любила Микиту, була готова на всі жертви, аби бути з ним. Вікторія Сергіївна благала її не поспішати і придивитися. Нехай зустрічаються, але навіщо так квапити події? – Я не забороняла їм нічого. Вона спокійно ночувала у Микити. Я розуміла, що вона вже доросла і може вирішити, де їй ночувати. Але ж треба було оберігатися! Одразу побігли до РАГСу, бо моя донька чомусь вважала, що це її єдиний шанс вийти заміж! Дурна…— розповідає жінка.

Вікторія Сергіївна має ще одну доньку, якій скоро буде 15. Та надивилася на життя своєї старшої сестри, тому заміж виходити так рано не планує. Але Маргарита була примхлива, і робила все, що їй заманеться! Навіть переїхала до старої однокімнатної квартири, яку винаймав Микита на rроші батьків. — Батьки Микити, звичайно, теж проти одруження в такому юному віці. Зараз же не це століття… Він ще грає у свої комп’ютерні ігри, який із нього чоловік та батько? Так, він працював, але заробляти не так, щоб забезпечувати себе та сім’ю. – Розповідає Вікторія Сергіївна. Після весілля батьки пари просили, щоб не поспішали народ жувати дітей. Нехай звикнуть до сімейного життя.

Адже це не тільки постіль розділяти, а й постійні проблеми та побутові клопоти. Але молода пара і цього разу не стала слухати старше покоління. За два роки народився маленький Костянтин. І через два місяці Маргарита прибігла до батьків зі словами «Хочу роз лучитися!» І донька почала розповідати, що чоловік не виправдав її надії. Посуд не миє за собою, шкарпетки розкидає по всьому будинку. “Я вже втомилася! З дитиною сиджу постійно я. Він або на роботі або сидить за своїми іграми. Навіть памперс дитині не змінив за весь цей час. Як так можна?” — бідkалася молода мама. — А що ти гадала? Що він ноги тобі цілуватиме? Це він тебе вигнав із дому? — спитала Вікторія Сергіївна. – Ні, я сама вирішила піти від нього. Я житиму з вами. Якщо він не хоче змінюватися, я не зможу з ним жити! Як ви гадаєте, треба було слухати батьків? Чи kохання найважливіше?