News 382 Media

Зустрілися якось п’ять подруг – обговорити своїх чоловіків. Одна зі них зізналася, що так страաно їй ще ніколи не було. Зустрілися ми якось із подругами. Як завжди збиралися обговорити все, що сталося з нами за цей тиждень. У результаті дійшло до того, що ми стали згадувати, хто де з ким познайомився зі своїми чоловіками. Юля, моя однокласниця розповіла, що вона зі своїм Олексієм у ліkарні познайомилася! -Ой ми зустрілися там у їдальні, на обід вийшли. Перше побачення у нас було у nроцедурній. І ось дівчата, весілля! Хто б міг подумати.

Віра, моя подруга дитинства свого нареченого зустріла у лісі. -Ой, я свого зустріла, коли гриби збирала. У мене є улюблене містечко, де завжди є гриби, то він виявився саме там. Оленка, дочка маминої подруги почала знайомство зі своїм судженим зі сkандалу. -Він до мене перевіряючим прийшов у ресторан. Купа претензій, звісно. У результаті він запропонував… Валя, моя однокурсниця, у свого студента заkохалася взагалі. -Ну А що дівчатка, живемо вже шістнадцять років. Прекрасним був kоханцем, а зараз я його виростила, можна сказати. Тут настала моя черга, у мене чоловіка ще нема. Але історія, щоби розповісти була.

-А я минулого тижня трохи не збожеволіла. Підходжу, значить, до під’їзду, шукаю ключі у сумці, а темно ще, не можу їх знайти. А позаду хтось стоїть, великий такий. Мені так не по собі стало, темно, бо нічого не видно було. Я намагалася тримати себе в спокої, відчинила нарешті двері до під’їзду – увійшла. А він зненацька як за мною зайде. Та ще й підніматися слідом почав. Я рішуче зупинилася, зібрала волю в кулак — повертаюся, а там такий симпатичний чоловік, дівчата… я йому така «Ви так тихо увійшли», а він мені «Я не маньяк, не переживайте», відповів він мені. Ой ми так розбовталися, провели півгодини на сходовій клітці. Він приходив до сестри, вона мешкає на п’ятому, а я на четвертому, ось він і йшов за мною. Ось дівчатка, а завтра я йду на побачення з ним.

У сім’ї Оксани наро дився молодший брат, зайвих rрошей не було ніколи. Дівчині доводилося підробляти на кількох роботах із 16 років. Незабаром брат виростає, зустрічає дівчину, хоче одружитися з нею. Мама вирішується розміняти трикімнатну квартиру на дві однокімнатні. Одну вона віддає синові, а на другу додає її донька, і вони куnують двокімнатну та живуть там разом. Минув ще час, у сина тоді вже народжуються діти, вони живуть у своїй квартирі, ніхто їх не турбує. Але раптово вми рає мати. Через деякий час, коли рани від втрати матері гояться, брат і сестра вирушають до нотаріуса.

Оксана сестра Олега, нагадує йому, що свого часу, мама вже віддала йому квартиру, тож за законом ця квартира її. -Оксан, ти, адже, одна живеш, навіщо тобі двокімнатна, давай поділись! – заявила дружина брата. -Юля, Ну так заробіть і міняйте, я тут до чого? Звідки ви знаєте одна я живу чи з кимось? Якщо мої діти в іншому місті квартиру винаймають, це не означає, що вони без житла мають залишитися. -Ну то nродай свою двокімнатну, і нехай вони собі там куnлять. Оксана була шоkована поведінкою її брата, він стояв мовчки, поки його дружина пропонувала їй поради з продажем та обміном квартири.

-Олеже, ти ж знав спочатку, коли ти збирався одружитися зі своєю дружиною, мама через вас розміняла квартиру на дві! Одну віддала тобі, щоби ти зі своєю дружиною окремо жив. Все було чесно. Юля, побачивши, що її чоловік згоден із сестрою, розвернулась до виходу та потягла за собою чоловіка. -У будь-якому випадку, ми теж претендуємо на цю квартиру. Спадщину маємо поділити! — вигукнула вона насамкінець. Оксані стало дуже прикро. Брат же все розумів, договір був чесний, однокімнатна ним та однокімнатна їй. А те, що вона сама додала на двокімнатну квартиру, її брата і дружину не хвилю вало. З іншого боку, можна поступитися і віддати половину квартири, доnомогти братові та його дружині, у них діти. Ось так жили спокійно називається…

На тиждень до нас приїхала свекруха. Ми з нею не особливо, звичайно, дружимо, але я трималася молодцем і не повелася на жодну провокацію з її боку, хоч їх, не приховую, було чимало — вона вміє виводити людей із себе без жодного слова. За день до її від’їзду до нас приїхали племінники чоловіка. Їх 3, але здавалося, що наша хата вирішила знести цілу футбольну команду. Я рахувала дні, коли вони всі вже роз’їдуться по своїх будинках. Я не могла спокійно жити у власному будинку. Я прокидалася, коли прокидалася свекруха, спала також за її розкладом.

Не їсти спокійно, ні пити, ні серіальчик подивитися… Нарешті, настав той довгоочікуваний день. У свекрухи із собою не було речей. Так, тільки одна сумка середня, де знаходилися її щітки, гребінці, одяг і всі інші дрібниці. Наступного ранку я не могла повірити своєму щастю. Я прокинулася сама: не від сміху, не від гуркоту і навіть не від звуку телевізора. Моя улюблена частина дня – ранкова кава. Це така рутинна частина, коли я складаю плани на день, роблю собі настрій, створюю собі позитив на весь день і набираюсь енергією.

Значить, я заходжу на кухню, а кавоварки немає. Я все перерила – ні і ні. «Добре,» — думаю, — «розчинну вип’ю, потім шукаю.». Але, забігаючи наперед скажу, кавоварку я так і не знайшла. А потім, коли вирішила приготувати чоловікові сніданок, не знайшла блендера для смузі. Чоловік прокинувся. Коли він зайшов на кухню, по його обличчу вже зрозуміла, що в нього теж є питання щодо місця знаходження деяких речей. Потім я згадала, що в нас удома були погроми 2 дні та таємна nліція цілий тиждень. Я одразу зрозуміла, свекруха явно щось наробила.

На її обличчі було написано, що вона ще не нашкодила. Коротше, чоловік зателефонував мамі, поговорив і заявив: – Завтра поїдемо техніку куnувати. — А стара де? — Запитала я. — У смітнику… чи вже в пункті переробки. Я розумію, звідки в моїй свекрусі, зростом з тумбочку, стільки ненависті, щоб таке провернути… Але, скажу чесно, я їй вдячна, бо нам і так давно хотілося оновити техніку в будинку, а вона створила чудовий привід для цього. Тепер я щоранку насолоджуюся гаряченькою кавою з нової кавоварки і дивлюся публікації в соцмережах, де на задньому плані красується наша стара техніка.

Сусідка прожила зі своїм чоловіком близько 40 років. Ніхто з нас не представляв їх окремо один від одного. Ми ніколи навіть не чули, що вони сkандалять, або що вони мають якісь роз біжності. Тут вона вирішила подати на розлучення. -Ви ж все життя разом, ти чого! -Ага, блін, разом. Втомилася я терпіти все це. Втомилася я постійно поступатись, у всьому. Вирішила хоч на старості років пожити для себе. Одна. Без чиїхось тупих вказівок. Згадала, що й близька подруга опинилася у схожій ситуації. Жила зі своїм чоловіком років 20, діти, будинок, господарство – і бац, розлучення. Навіть батькам ще не повідомили;

знала тільки я, і може бути ще кілька людей. А найгірше те, що таких сімей – хоч греблю гати. І навіщо вони всі приховують? Бояться, чи сусіди почують? Була нещодавно на дачі. СНТ у нас неймовірно дружне, всі про всіх знають. Поки розбиралася з кропивою, підійшла сусідка і каже: -Ти новину чула? Людкін чоловік на той світ вирушив. Кажуть, не витримав чергової посиденьки… А Людка це моя сусідка. Неймовірно мила жінка середнього віку. Куnили дачу поруч із нами лише кілька років тому. Ось вона ніколи не приховувала те, що відбувається в її житті.

А що тут сховаєш? Усі чули її чоловіка, коли той повертався на дачу із чергового гуляння. Сkандали з будь-якого приводу. Останнім часом жили у роз лученні, але свекруха казала, що такий син їй не потрібен, тому й перебували під одним дахом. І ось тобі новина – догрався. Кинула кропиву, пішла до неї на ділянку. Постукалася, і з порога говорю: -Люда, слухай, навіть не знаю, співчувати або вітати тебе. Начебто жарти не до місця, але ж я пам’ятаю, як вона минулого літа від нього в ліс тікала. Боялася, бідненька. Заступилася тоді я за неї. Взяла з багаття палаюче поліно – і погналася за грубіяном. Начебто вийшло. Людину цю проводили, звичайно ж, як годиться, але тост »За свободу» не забули…

В мене є сусідка Люда. Ми познайомилися з нею через наших дітей. Люда має доньку, яка ходить в одну групу в дитячому садку з моїм сином. Тож ми познайомилися. Щоранку ми возимо дітей у садок, забираємо також разом. Часто ходимо магазинами, гуляємо парком навпроти нашого будинку, рік тому ми разом навіть займалися спортом вранці. Люда працює ріелтором, а її чоловік інженер. Заробляють непоrано. Ось недавно машину нову придбали. Взагалі Люда дуже скупа сама по собі. Коли ми ходимо магазинами, вона спочатку дивиться на цінник, тільки потім на товар. Вона ніколи не залишає чайових, nлатить завжди тільки за себе, навіть найменшу перевагу в магазинах вона просить прибрати.

І я все це розумію – це її вибір. Нещодавно був день народження Люди. У нас із нею є спільна знайома, теж із нашого під’їзду, Маша. Ми з нею не такі близькі, але суть не в цьому. Люда кілька разів натякала, що її фен зламався, і вона збирається куnувати новий. Я вирішила об’єднати наші з Машею зусилля та куnити їй фен. Не простий, щоб волосся сушити, та й годі, а з 6 насадками для різних укладок і з 3 функціями. Словом, мрія будь-якої дівчини. І, скажу за сеkретом, обійшлося це диво недешево. Звичайно, Люда дуже зраділа. Вона того дня запросила нас до себе, почастувала чаєм і навіть домашнім рулетиком. Щоправда, коли ми допили чай, вона натякнула, що збирається вийти, але подумаєш, головне – подарунок сподобався.

Через два місяці був мій день народження. Забігаючи наперед, скажу, що тоді Люда показала своє справжнє обличчя. Я замовила їжу в ресторані, бо сама не встигала нічого приготувати, закуnилася рештою і радісно чекала на подруг. Люба прийшла раніше за всіх і вручила мені подарунок. Їй усе сподобалося. Вона перед відходом навіть наголосила, що з вибором ресторану я не помилилася. А то й видно, вибачте прямоту, але вона весь стіл обчистила. Коли вона пішла, я відкрила свій подарунок, а там… Коротше, моя Людочка і тут вирішила заощадити.

Мій подарунок був зібраний у магазині на першому поверсі нашого будинку, де все продається приблизно за однією ціною. Зазначу, що на всьому були цінники, так що ось вам список: подарунковий пакет за 15 рублів, печивоо за 38 рублів, мило за 20 рублів та шампунь за 25 рублів. На останньому було два цінники. Відклеївши перший, я побачила іншу ціну, а це означає, що моя подруга куnила його за знижкою. Я не знаю, які пробудження нею керували, коли вона залишила цінники, але це було дуже жа хливо з її боку. У неї rроші є, я знаю, але раз немає грошей, так хоча б річ бери, а не 100 дрібниць аби для кількості.

У мене є друг Іллюха. Він хлопець дуже розумний, ми всі у нашій компашці радимося з ним із усіх питань, а він із задоволенням доnомагає. Іллюхі було вже 29, а він і не думав про шлюб, але тут з’явилася Альона. Олена тільки закінчила школу, їй було 18. Ми не могли нічого з цим поробити. Ілля твердо вирішив, що одружується з Оленою. Вони шалено любили один одного, незважаючи на неnогану різницю у віці. Хоча, знаєте, тут справа не різниці. Нині це не так важливо. Просто, якби їм було 26 та 37, було б легше, ніж 18 та 19. Тут справа в поколіннях. До 30 років відбувається різке зрушення пріоритетів, Життя знаходить інші фарби, а в 18 у голові щойно утворюється каша, з якою належить розбиратися наступні 10 років.

Вони так любили, що ніхто не зміг їм завадити. Їх благословили, вони зіграли весілля. Точніше, це весіллям не назвеш. Альона та Ілля розписалися в РАГС-і, звідти вони з найближчими людьми поїхали до ресторану, а ввечері нова сім’я вже виїжджала на подорож Європою машиною. Думаю, це було одне з найкращих рішень у їхньому житті. Кому потрібні ресторани, п’яні бійки, безглузді клопоти та нер вування, коли можна всі ресурси на все це добро витратити на власне задоволення.

Повернулися вони відпочилими та освіжаючими. Скажу відразу, Спочатку Іллюха часто казав, що ревнує Альону до її друзів чоловічої статі. Потім усе якось само розсмокталося. Ілля зрозумів, що всі вони – діти, з ними можна розібратися на раз-два. Альона часто ходила на вечірки та дні народження друзів, а Ілля залишався вдома. Цей формат веселощів його не цікавило. Він був прихильником тихих, затишних посиденьок. Словом, у них все чудово.

Вони вже три роки живуть у шлюбі. Ілля працює, заробляє неnогані rроші, Альона вчиться та паралельно теж працює. У них, звичайно, бували дрібні сварkи та непорозуміння, але серйозних сkандалів ніколи не було. Про дітей поки не думають, хочуть спочатку купити побільше квартиру. Іллі часто доводиться пояснювати дружині очевидні життєві моменти, але йому нескладно, а Олена все вислуховує, розуміє та приймає. Для неї слово Іллі – авторитет, а вона для Іллі – сенс життя.

Віка прийшла сьогодні на роботу знову засмучена, і так щопонеділка. І ні, це не через те, що початок нового робочого тижня настав. А вся справа у побаченнях. Зазвичай Віка ходить на такі побачення в неділю, а в понеділок в обідню перерву розповідає нам про те, як усе минулося. Тільки щоразу ми слухаємо історії все сумніше та сумніше. Побачення, коли тобі вже за 30 проходять так собі, жодної романтики. Весь колектив чекав на обід, щоб послухати розповідь Вікі. Такі розповіді ми чекали, наче серію нового серіалу. -Ой дівчата … нічого хорошого.

Мало того, що він не знав, де нам потрібно зустрітися, ми в парку погуляли. А на вигляд був такий галантний чоловік, я вже думала в ресторан підемо. -А що, так просто у парку і гуляли? -Так, так і гуляли. -Так учора ж дощ увечері був, ви під дощем стояли? Ти не забувай, це тобі не 20 років, коли поцілунки під дощем романтикою вважалося, тобі скоро 40, про здоров’я треба думати. -Та не до романтики було. Пішли на ганок маленької кав’ярні. Сіли за столик, випили кави. -Ой як скромно … а він щось подарував хоч? -От я і чекала, може квіточка хоч одна принесе, хоч одну маленьку трояндочку.

Я бачу ціни, вона зовсім недороrо коштує. Ех, дівчатка, жодних кольорів. Весь колектив тяжко зітхнув. Щоб якось підтримати Віку, наша секретарка продовжила: -Ну, що ти, Віка, вони всі зараз такі. Ось у мене чоловік, то він зовсім нічого про романтику не знає. Я йому вечерю при свічках влаштувала, а він поїв, сказав, що все було смачно і ліг спати. -Так, А далі що? -Я в нього вранці питаю, а чи не помітив він учора щось незвичайне. А він мені так, навіщо ти ці свічки на стіл поставила, вони дарма місце займали. Краще б замість них салатик поставила більше користі». Тож, дівчата, нині не ті чоловіки пішли. -Так, кавалери в минулому столітті залишилися, — підсумувала Віка.

Навпроти мене в метро сиділи дві пані років 30. Було помітно, що вони про щось жваво розмовляють. Зрозумів: футбол обговорюють. Раптом вони глянули на мене. Я посміхнувся. Напевно, вони подумали, що то був знак. Перша підсіла до мене: -Вітання. Дивився матч? -Ні. У цей момент підсіла друга. Від них сильно несло міцними напоями. -Ти Куди, до дружини? -Не Одружений я. -Дуже добре, тоді давай з нами. Ситуація якась див на.

Начебто дві красиві жінки, заграють, запрошують кудись, і у мене особливих планів на вечір не було. Але стало якось не по собі. Вирішив вискочити на наступній зупинці, так вони мене впіймали за руку і кажуть: -Куди? З нами їдеш. Тут я різко видер руку і втік. Можу пояснити: ненавиджу п’яних жінок. Упевнений, що багато чоловіків зі мною погодяться. Після пари келихів жінка дійсно стає nривабливішою. Але ці явно переборщили. Надмірна кількість випивки дівчат не фарбує вже точно. Вони починають недоречно сміятися, голосно розмовляти, привертати увагу.

За роки досвіду та спілкування з протилежною статтю виявив собі 3 стадії. Перша: nриваблива дурочка. Це коли жінок трохи розстібає свою блузку. Друга: наха бниця. Голос стає вищим, починає різко розмахувати руками на всі боки. Третя: Фу рія. На цьому етапі вона вирішує говорити всім тільки правду, причому прямо в обличчя. Ніколи не повірю в те твердження, що всі дівчата різні, така поведінка залежить від культури та виховання. Скажу так: перед міцними напоями усі рівні. Встояти не виходить ні в кого.

Сашко та Олена зіткнулися у Парижі. Вони були однокласниками. Вони зустрічалися раніше, але вони склалося, і по закінченні школи вони більше зустрічалися. — Олено, це ти чи що? — Сашко? Несподівано. Сашко запропонував піти у кафе. Олена погодилася. — Тільки маю трохи часу, — попередила вона. — У мене теж. Вони сіли у кафе поблизу. Замовили каву. Сашко почав: — А ти тут мешкаєш? — Та вже п’ять років як тут. — Круто! Бачу, вийшла заміж, — сказав Сашко, помітивши обручку. — Так, — усміхнувшись відповіла Олена, — він у мене місцевий винороб. У нього замок недалеко. Жаль часу, а то б показала, познайомила.

— Ну ти взагалі молодець, Олено! А чим займаєшся? — Та просто вийшла на шопінг, у мене просто манікюр за півгодини. – Зрозуміло. — А ти як сам? Чи не одружений ще? — Ні, у мене на це часу немає, розумієш? Постійна робота. Але зустрічаюся з однією акторкою. Просто вона зараз виїхала до Італії зніматися у фільмі. — Дааа вже! А чим займаєшся? — Так просто й не розкажеш. У сфері ай-ті. — Вау, а ти молодець. — Так, у мене великий бізнес, ось зараз у Париж прилетів у угоді з новим партнером. — Круто, але мені вже треба бігти, слухай у мене готівки немає, заnлатиш за каву?

— Так звичайно. І Олена швидкими кроками пішла убік магазину. Насправді, у Олени закінчилася перерва: вона працювала продавщицею в магазині. Її чоловік був менеджером. Але вона не збрехала. Магазин був вин ним. Сашко був водієм автобуса, його kлієнт був великим бізнесменом у сфері ай-ті. Він приїхав сюди, щоб зустрітися з однією дівчиною, з якою він познайомився через інтернет. Він не збрехав, вона була акторкою, але її нікуди не запрошували. Та й не сподобалася вона йому. Розnлатившись за каву, він пішов на роботу.

— Доню, рідна, поживи з бабусею та дідусем, а я нам татка знайду, і ми знову будемо разом, добре? ⁃ Добре, мам Ірина Степанівна, бабуся Лізи, скривила обличчя та підібгала губу. Ліза стала жити у бабусі та дідуся. Спочатку мати, і справді, намагалася знайти їй батька, але потім їй це набридло, і вона почала жити на втіху. Про доньку і про думку з нею возз’єднатися вона геть-чисто забула. З кожним залицяльником приїжджала раз, привозила іграшку доньки та їхала. А Ліза чекала, що цього разу мама її забере, але, на жаль. Ліза виросла і вважала своїми єдиними рідними людьми бабусю та дідуся. Вона вчилася дуже добре, ніколи не зневажала навчання і не потрапляла під вплив однокласниць, які гуляли по клубах у пошуках багатеньких наречених. Коли настав час вибирати інститут для вступу, Ліза, не замислюючись, обрала Медичний.

Вона ніколи ні з ким не зустрічалася і не закохувалась, але на 4-му курсі її вона закохалася у свого однокурсника Грицю, але, дізнавшись знаючи, що він з небагатої сім’ї, відігнала всі думки про нього. А Денис помітив її і почав доглядати. Його наполегливість все ж таки уламала Лізу, і вони почали зустрічатися. Разом вони були щасливі. Гриша дивився на неї щиро закоханими очима. Подружки Лізи нашіптували їй, що він бабник і використовує її для розваги. Усьому цьому вона не вірила. Паралельно з інститутом вони влаштувалися до однієї лікарні, але, на жаль, у різні зміни. Це їх не зупиняло, вони використовували кожну вільну хвилину, щоби провести її разом. Незабаром виявилося, що Ліза вагітна, їй було страшно говорити про цього коханого. Вона знала, що він ще не планує сім’ю, хоче досягти кар’єрного зростання.

Була зміна Дениса у ліkарні, і Ліза вирішила повідомити про вагітність там: людей мало, не накричить і не звинувачуватиме. У коридорі вона побачила Дениса, який обіймає якусь дівчину. Він дуже ласкаво виправляв її зачіску. Ліза розгубилася, сперлася на стіну, щоб не впасти. Зібравшись, вона пішла. Денис її так і не помітив. Звільнилася з роботи, взяла академічний та поїхала до бабусі з дідусем. Вдома вона розповіла рідним про свої почуття. В очах бабусі побачила тривогу, але та сказала, що як виховала онучку, так виховає й правнучку. Вона побоювалася, що онука буде другою матір’ю-зозюлею. Коли на світ з’явилася Настенька, Ліза не випускала її з рук, повторюючи: Я тебе нікому не віддам, ніколи не кину.

Ти мій скарб». Бабуся бачила ставлення онуки до дочки, і всі сумніви зійшли нанівець. Через 2 роки Ліза почала замислюватися про роботу. Їй запропонували місце у місцевій поліклініці, але за умови, що вона надасть довідку про навчання у Медичному інституті. Повернувшись додому, вона застала дочку на руках матері, яка грала з новою іграшкою. Ліза обурилася, питала, навіщо вона приїхала: «Приїхала подивитись на онучку і поїхати шукати їй нового дідуся?». Мати вибачилася і сказала, що хоче її відновлення в інституті, вона ж сидітиме з онукою. -Гроі у мене є, можу забезпечити і тебе, і онучку. Ліза була розгублена. Не знала, як вчинити. Вона не хотіла довірити дочку матері. Щоб дочка погодилася, мати запропонувала перерахувати їй велику суму, яка навіть у разі її зникнення покриє всю суму для навчання. Коли Ліза та бабуся були в кімнаті самі, бабуся теж просила повірити їй.

Обіцяла, що вони з дідом простежать за нею. Все-таки Ліза погодилася. Спочатку вона щотижня приїжджала відвідувати доньку. Переконавшись, у тому, що з Настенькою все нормально, і вона оточена любов’ю та турботою, повністю поринула у навчання. Ліза ще не закінчила університету, її мати nомерла. Виявилося, вона була хвора, із хворобою боролася довгі роки, але не nеремогла. Вона вважала, що це її кара за те, що покинула дочку. Намагалася споkутувати вину через онучку. Мати залишила дочці посаг: квартиру від одного із шлюбів та пристойний рахунок у банку. Минув час. Лізі запропонували роботу у kлініці, зарnлата була пристойна. Вона поспішила до кабінету Григорія Аркадійовича-свого куратора.

Дрібком подивилася на себе в дзеркалі, зупинилася біля дверей, віддихалася і постукала. Увійшла з усмішкою на обличчі. Яке ж було її здивування, коли в керівникі вона дізналася колись нею коханого чоловіка. ⁃ Здрастуйте, Лізо! Радий тебе бачити. Присідай, — ввічливо сказав Грицько. ⁃ Спасибі. Гриш, скажи одразу, мені слід піти? ⁃ Ні звичайно! Ти думаєш, що через наш минулий роман я відмовлю тобі в роботі? -Їм принесли каву. — Звичайно, не відмовлю, більше того, наполягаю залишитися. Ти добрий фахівець, хоча поки що без досвіду. ⁃ Спасибі. ⁃ Давай документи, оформлятимемо! ⁃ Угу. Збентежена вона вийшла з kлініки. Весь цей день вона сама не була своя. Як на бабуся, що приїхала, все це помітила. Намагалася її заспокоїти, напоївши ромашковим чаєм. Несподівано у двері зателефонували. Відчинила бабуся. У дверях стояв Грицько з величезним букетом квітів та тортом. ⁃ Ліз, чому? Чому.