News 382 Media

Зоя була з дитбудинkу вона швидко вийшла заміж. Особливо не вибирала, у результаті, як вважали багато хто, цим і поплатилася. Вона могла, серед ночі прибігти до подруги ночувати, тільки тому, що її чоловік прийшов п’яний. А у такому стані він міг і руку на неї підняти! Ім’я вона вигадала собі сама, говорила на честь мучениці однієї. Нещасною вона була, як і наша Зоя. Хоча за паспортом вона була чи Забава, чи Звенислава. Батьків вона своїх ніколи не бачила, та й не шукала, ображена була на них з дитинства. Від чоловіка свого вона йти не збиралася, хоча квартира в неї була, було куди йти. Та й виглядала вона нормально, не як бита жінка. Завжди кумедна, під стать її справжньому імені.

Чутка по селі пішла, що чоловік Зої поїхав, а її із собою не забрав! Відпочивати поїхав на моря. А дружина вдома, комусь треба працювати. Зоя навіть виду не подала, що образилася. Усі продовжували її шкодувати. Одна вона по господарству та й по роботі все сама справляється. Чоловік її перед повітом сарай поряд збудував добрий, він, адже, тесляр. Вона в селі за цей час стала подібною до святої мучениці. Нещасна Зоя – її так і називали.

А чоловік — вічний n’яниця, та ще й руки піднімає! Нещасна! Але все так було до певного дня, поки не приїхала її свекруха, жінка серйозна, приїхала повідати сім’ю. Побачила, що не мала бачити. Та й ніхто не мав бачити. Застала вона у ліжку велику мученицю з kоханцем. А син її тим часом на роботі був! Жінка так кричала, що все почула. Ось вам і свята мучениця! У підсумку Зої слідом мало не плювали. І уявляєте, хто став її захищати? Чоловік, той самий тиран, n’яниця. Він поговорив із пліткарками на селі, у результаті вони перестали її обговорювати. Думаєте, вони розлучилися? Ні. Живуть! І начебто тепер разом на море їдуть. Вдвічім.

Настя дізналася, що чоловік їй зрад жує. Довго не спалося, намагалася якось заспокоїти нер ви та почуття. Чи не виходило. »І навіщо я його люблю? Після всього того, що він зробив? Згадалися слова бабусі: »Сама винна, що так сильно любиш. Ти йому все — а він все одно на бік дивиться, все одно шукає щось більше». Настя згадала, як її, розумну та начитану, відправили до цього села працювати вчителькою. І Андрія, який так був вражений її, що проводжав додому абсолютно щодня. Прокинувся малюк: зголодніло. Пішла годувати. Чекати до світанку лишилося не довго. Легше не лягати взагалі. Андрій повернувся вдень.

Вона, за звичкою, пішла до печі, щоб приготувати щось, і тут повернулася, почувши голос чоловіка. -Зимові речі поки що тут залишу. Кімната моя маленька, все не поміститься. -Добре. Речі Свєти приберу до шафи. А Дашини віддати треба: наступного року вже мало буде. -Полушубок я заберу. -Ні, Потім куnіть. -Стіл забереш? -Який стіл? Для уроків? Він навіщо? -Як це навіщо? Якщо все ділимо, тоді і дітей це стосується. Андрій зніяковів, але сказати нічого не наважився.

А Настя, як і обіцяла, пішла збирати дитячі речі. Дівчата звикали до нової ситуації поступово. Першого тижня поверталися після школи до матері. І Настя вигадала хитрий план: -Чим більше часу проводитимете в новому будинку, тим швидше повернетеся сюди. Дівчатка всі зрозуміли: за кілька тижнів Андрій привіз їх назад разом із речами та сів на ганку. Настя не подала реакцію. Той просидів там кілька годин. Увечері, коли жінка виходила нагодувати худобу, вдарила чоловіка відром і вибачила.

Марина все турбувала чоловіка: -Сергій, давай поїдемо на море, будь ласка. Хоч у жовтні. Славка вже в садок піде. А ми хоч трохи відпочинемо. -А що, гарна ідея, підхопив Сергій. — Гроաей же накопичили. Ось уже 5 років, як Марина із Сергієм були на nенсії. Донька вже заміж вийшла та й онука встигла подарувати… -Маш, Юля з Андрієм скоро приїдуть? Славці ж у садок, документи збирати треба. -Так ніби наступного тижня. Я вже до дитячого ліkаря його записала. -Мені здається, про хлопчика дбаємо тільки ми. -Ой, нехай молодіж відпочиває. -А ми чим гірше? -Нічим, ось у жовтні і поїдемо на море. Настав вечір, коли приїхали донька із чоловіком. Сергій розтопив лазню, накрили стіл на веранді, заварили чаю.

Найбільше цій посиденьці був радий онук Славик. Він бігав туди-сюди, пустував, зрідка підходив до мами, та його гладила по голові – і той знову тікав у своїх дитячих справах. Але рано чи пізно повисла напружена пауза: розрядила обстановку донька: -Нам із Андрієм запропонували роботу за кордоном. 25-ого літак. Квитки вже взяли… -І куди це ви зібралися? -До Китаю. Усі вже вирішили. Поки що на рік, далі видно буде. -А як же Славка? -Ми його вам залишаємо. Візьмете його назовсім? -Як назовсім. Навіть один рік без дитини? Це як? -Ну, сумуватимемо звичайно. Але ж ми їдемо rроші заробляти. -Зрозумій, дитина ж не кошеня, як ви можете так чинити? Донька, одумайся – вже не витримав Сергій. Андрій теж трохи зніяковів.

— Ну, ми розраховували на вашу підтримку… — А спитати у нас нашу думку – не доля? -А Ви що, проти? — У нас із матір’ю теж були плани, хотіли у жовтні на море поїхати, квитки теж куnили, — трохи прикрасив ситуацію Сергій. -Так приїжджайте на острів Хайнань, там саме море є, і побачимося заодно. -І це за нас вирішили, дякую. *** Юля та Андрій поїхали дуже пізно. Вже стемніло, Славко давно спав у своєму ліжечку. — Щось ми з тобою впустили. Мені-то не складно онука виховати, але так хлопчик зростатиме без батька та матері. — Знаєш чому, Маріно? Тому що ми все своє життя для когось жили. І забули, що треба було жити для собе.

Того дня Катя мала чудовий настрій. День їх із Сергійком річниці. Вони познайомилися під час відпочинку у Єгипті. Через півроку вони одружилися. Каті було дуже зручно з ним. Сергій, як і вона, не хотів дітей. Вона не вірила у те, що радість жінки у дітях. У неї вже було достатньо «дітей», з ким вона няньчилась. У неї були 4 молодші брати. Їхня мати була постійно на роботі, тому піклуватися про братів довелося їй. Її рідні їй казали, що вона на старості залишиться сама. Але Катя все одно була впевнена у протилежному. Сергій був із нею згоден.

Коли він дізнався, що вона не хоче дітей, то зрадів. Він не хотів, щоб у хаті було гамірно. Тепер їхня річниця і Катя, одягнувши свою улюблену сукню, чекала на чоловіка. Той запізнювався, а вони мали піти в ресторан. Катя вирішила зателефонувати Сергію дізнатися, коли він прийде. — Ти де? – Вже приходив кур’єр? — Який кур’єр? Ні — Передзвони, коли він прийде. Через 5 хвилин пролунав дзвінок у двері. Кур’єр дав їй конверт і привітав із річницею.

Коли Катя відкрила конверт, побачила заяву про розірвання шлюбу. Катя не розуміла, що відбувається. Може кур’єр помилився? Може Серьожин кур’єр прийде зараз. Задзвонив телефон. Катя взяла. — Отримала? — Сказу Сергійка. Катя нічого не могла сказати. – Як я зрозумів, отримала. — Чому сьогодні? Я нічого не розумію – Я зустрів іншу. А ти не зрозуміла. Я думаю, тобі було байдуже. У нас із Яною буде дитина. — Але ж ти не хотів дітей! — Яна змогла мене переконати щодо цього. Усе! Бувай. Сергій поклав трубку. Катя зірвалася, викинула телефон убік і почала кричати. Минуло 2 роки, але Катя досі не змогла одужати після такого.

Мені 58. Вже 8 років я живу сама. У сина є своя сім’я, але він мене часто відвідує. А чоловік пішов від мене до іншої молодші ще 8 років тому. Від самотності я божеволіла. У мене були подруги, але ж ви розумієте, що подруги – це не те, чого хочеться дощовим затишним днем поруч, на дивані, за переглядом серіалу. Так, я вирішила спробувати знайти своє щастя у Мережі. Я знала, що є багато сайтів для знайомств. А я жінка красива — часто ходжу в салони, доглядаю за собою, пару разів на тиждень вмикаю музичку і починаю зарядку.

«Чому б не спробувати?» — Подумала я і знайшла один сайт — все було зрозуміло, ясно, там було багато людей, і всі були нормальними на вигляд. Вже за тиждень я призначила побачення з першим чоловіком. Ми домовилися зустрітись у парку перед моїм будинком. Там завжди було спокійно, сонячно, загалом, що потрібне. Я чекала на Федора на лавці. Він спізнився на 10 хвилин, але я злилася. Це я живу близько, а він з іншого краю міста їхав до мене; може, там були пробки… Словом, він мені одразу не сподобався, з першого погляду.

На сайті було дуже мало інформації про нього. Тільки пару фото та все. Тут він прийшов у спортивному костюмі та з сандалями. Благо, він шкарпетки під сандалі не надів… Від нього пахло перегаром. Він матюkався через кожне друге слово, у нас не було спільних інтересів і теми для розмови. Ми швидко розійшлися. Я не втрачала надії. Мені написав інший чоловік. Він був молодший на два роки, але тут я згадала слова «Кохання всі віки покірні». Погодилася сходити з ним у ресторан на обід. Той прийшов вчасно. Виглядав пристойно. Був одягнений у скромний костюмчик та шкіряні туфлі.

Ми сіли за стіл, все було добре, доки до нас не підійшов офіціант. Мій кавалер спілкувався з офіціантом, як із прислугою. Мені це, звичайно, не сподобалося, але я сподівалася, що він усе виправить спілкуванням зі мною. Наше замовлення запізнювалося. Правда, на хвилину, але все ж таки… Михайло почав метушитися. Він підвівся і пішов на кухню – розібратися, в чому справа. Щойно він пішов, йому зателефонували. Його телефон лежав переді мною, я одним оком глянула на екран. Слово «Жінка» відразу кинулося в очі. Я навіть не замислилась. Встала, надягла пальто і повернулася додому. Після двох невдалих спроб я не заходила на ці сайти. Мені, знаєте, і однією неnогано живеться.

Наш шлюб тріщав по швах. Я знала про численні зради чоловіка, з яким я прожила у шлюбі 17 років. Разом ми виховували Роську – нашу 16-річну доньку. Рося завжди була дочкою тата. Батько її балував. Постійно давав тисячі рублів на кишенькові витрати, захищав її, коли я лаяла за дрібні грішки Близько року ми тримали обличчя сім’ї заради Росі. Насправді ми з чоловіком бачити один одного не хотіли. Всі наші друзі та знайомі говорили про його молоду коханkу. Мені було нудно перебувати з ним в одному будинку. Коли мені зателефонувала подруга і сказала, що чоловік сидить у найдорожчому ресторані нашого міста із коханkою, я зрозуміла – це кінець. Наступного дня ми подали на роз лучення. Рося погрожувала втекти з дому, якщо ми не змінимо рішення, але дороги назад не було.

Ми були чужими людьми один одному, а донька вже була дорослою, могла нас зрозуміти. Ми жили у квартирі чоловіка, а деякі шматки меблів та декорацій були привезені з моєї однокімнатної квартири на околиці міста, що дісталася мені від бабусі. Щоб картинка була повна, я розповіла Росі всю правду про батька. Після цього вона перестала мене звинувачувати у моєму виборі і настроїлася проти батька — ігнорувала його, не розмовляла з ним зовсім. Настав день су ду. Я була рішуче налаштована. Я хотіла відібрати у чоловіка все, що можливо, адже він відібрав у мене 17 найкращих років мого життя. Су д вирішив віддати мені мої меблі, а також половину вартості нашої машини, купленої 2 роки тому.

Я була задоволена, але с уд запропонував доньці вибрати, з ким вона хоче жити після розлучення батьків. Довго не думаючи, Рося відповіла, що вона залишиться з татом. Чоловік дав мені три дні, щоб забрати всі свої речі з його квартири. Всі ці 3 дні він жив із коханкою, а Рося приходила додому лише увечері. Я намагалася обумити дочку, але ця дрібна зрадниця залишилася з людиною, яка, між нами двома і молодою kоханкою, вибрала другу. Я не розгубилася в третій день я дістала сирі яйця, набрала їх у великий шприц і влила рідину в оббивку меблів під плінтуси, скрізь, куди можна.

Брендове шмоття доньки не залишилося поза увагою. Пізніше я забрала речі та пішла. Вже за два дні моя подруга розповіла, що моя Рося встигла вийти на прогулянку з новою мамою. Вони, кажуть, виглядали щасливими, явно ладнали один з одним. Ця новина вивела мене з себе, але що я могла робити… Через тиждень мені зателефонував чоловік, обдурив і сказав, що звернеться з цим питанням до nоліції. Я посміялася в трубку та вимкнула телефон. Чи шкодую я? Ні краплі. Ці два зрадники, я вважаю, отримали по заслугах.

У Оксани в житті було лише двоє чоловіків. З одним вона була одружена п’ять років, а з іншим зустрічалася рік. Чоловік Павло сидів у неї на шиї. Вони ознайомилися на виставці картин Ван Гога. Павло був художником, який подає надії. Після весілля він сидів удома та намагався знайти натхнення у фільмах та серіалах. А Оксана працювала з ранку до ночі, щоб прогодувати його і себе. Оксана не могла так жити, чоловік раз на два роки nродавав картину і всі гроші надсилав матері. Терпіння жінки урвалось, і вона подала на роз лучення. Подружка Оля намагалася її підтримати. Покликала її до ресторану, відзначати роз лучення. Коли заграла повільна музика, перед їх столиком з’явився галантний чоловік на ім’я Роман.

Він запросив її на танець, кружляв у своїх обіймах, а потім запропонував поїхати до нього. Оксана вперше у своєму житті відчула себе справжньою жінкою, на яку звертають увагу, з якою хочуть провести час. Вона, не роздумуючи, попрощалася із подругою і поїхала до Романа. З цього дня вони почали зустрічатись. Жінка думала, що потрапила до казки, адже весь рік Рома дарував їй квіти, подарунки, влаштовував їй романтичні побачення. А потім він став кудись пропадати. Не брав слухавку і не писав, а коли з’являвся, то починав сkандалити. -Яка різниця, де я був? Ми з тобою не чоловік і не дружина, просто добре проводимо час разом і все. І взагалі ти мене дістала, ми розлучаємось. — Сказав Рома і пішов. Оксана не могла зрозуміти, що діється з ним. Вона поїхала nлакатися до Олі, а через день дівчина дізналися, що Оксана чекає на дитину.

— Треба все розповісти Ромі, хай допомагає. Ти ж не будеш одна ростити дитину. Ось він негідник, зробив справи й у кущі. — Лаялася Оля. Оксана заборонила їй розповідати йому, але подруга її не послухалася. Вона зателефонувала Романові, але чоловікові було начхати. -Вона доросла жінка. Нехай свої проблеми вирішує сама. Дитину хоче, хай наро джує. Я не при чому, — сказав він і відключив дзвінок. Оксана рос тила донька сама, їй допомагала Оля. Через двадцять років жінка побачила Романа в магазині. Чоловік поводився, як ні в чому не бувало. Він запросив Оксану до ресторану. Жінка спочатку погодилася. Вона згадала, як він покинув її ваrітну. Різко обернулася і пішла додому, де на неї чекала дочка та Оля.

Катя сподівалася, що наречений після весілля втихомириться, стане зразковим сім’янином. Та й у селі, де всі один одного знають, не наважиться зайвого зробити, хоч він і любив суспільство жіночої статі. Довгоочікуване весілля пройшло чудово, Катя була щаслива. Спочатку все було добре: Антон із роботи приходив додому і з дому йшов на роботу. Але якось він зник на тиждень: загуляв із недавньо розведеною Дашею. Був скандал на все село, Катя погрожувала роз лученням, а чоловік і не наполягав: «Хочеш розлучитися-розлучись!».

Всю ніч вона проnлакала, зібралася, щоб вийти і подати на роз лучення і тут… у дверях стоїть непоголений, брудний, із жахливим запахом перегару чоловік. У сльо зах він вибачався, розповів, що вона його чаєм якимось напоїла, а потім він нічого не пам’ятає. «Тебе одну люблю, одну єдину!» — казав він Каті. Вибачила. Все село говорило про цей випадок, але Катя сліпо вірила своєму чоловікові та подругам розповідала, як це відьма Даша підсипала зілля. Навіть чоловік від неї втік, нема чим мужика утримувати. Даша лише сміялася з усього цього: «Так, кабель її Антон. Одного разу підморгни, він уже весь твій.

Гроші були-жив зі мною, а як скінчилися-додому відправила. Буду я ще за ним доглядати! Катя всі ці чутки чула, але була впевнена у своєму чоловікові. Та й Антон став розсудливим, все в будинок, для дружини. Виявилося, що це був вплив серйозної розмови з батьком. Він попросив сина гуляти тихо від дружини, щоб ніхто не знав. Пригрозив, що, якщо повторитись, може вважати, що батьків у нього немає. З дому вижене, і все Каті залишить. Незабаром у них наро дився син. Антон був шалено щасливий, ні на крок не відходив від дружини та дитини. Не думав про походи збоку. Він був упевнений, що тоді він був лише жер твою обставин. Але ніхто й не підозрював, що він крутив роман на роботі із бухгалтеркою. Помер ли батьки Антона. Він дуже сумував… а потім, зник.

Катя знову влаштувала сkандал на все село. Прибігла до Даші, обзивала, вимагала чоловіка. -Немає у мене твого Антона! — Кричала Даша З кімнати вийшов чоловік. Катя привіталася і швиденько пішла. За кілька днів з’явився Антон. Охайний, доглянутий, задоволений. Заявив, що йде від неї. В іншу заkохався. Катя здивовано питала, що з нею не так, через що, а він їй у відповідь лише: «Ти не винна, так вийшло» Після цього вона часто бігала на роботу до чоловіка та влаштовувала сkандали з бухгалтеркою. Погрожувала, що накладе на себе руки і дитину. Нарешті їй набридли всі ці чутки і сkандали-вона змирилася.

Подружки дивилися на неї з жалістю. Пізно ввечері хтось постукав у двері. Антон стояв у дверях із валізою. Вона його впустила. Все було нормально, жили дружно. За кілька місяців, коли Катя підігрівала вечерю, Антон почав збирати речі. — Ти куди? — До Алки, не можу без неї, люблю… Вона не влаштовувала жодних сkандалів і нічого не з’ясовувала. За місяць повернувся. Вона його знову прийняла. Виправдовувалася перед подругами: «Погуляє та повернеться додому». Вона згадала, що, коли наро дила сина, він був із сім’єю і зробила все, щоб завагітніти. Вийшло одразу. Незабаром у них з’явилася дівчинка. Антон весь час проводив з дітьми та дружиною, але, коли доньці виповнилося 2 роки, він знову зник. Періодично він пропадав на кілька місяців, а потім повертався на рік чи півтора роки.

Це стало звичним. Йшли роки. Катя за цей час виростила двох чудових дітей. Дала освіту, син уже одружився і поїхав, незабаром весілля дочки. Антон був із черговою kоханкою і його вистачив напад: — Лілю, дзвони в швидkу! Приїхали, оглянули. Сказали, що для такої активності він уже не молодий. Прописали дієту, спокійний спосіб життя, легку працю та жодного стресу. Як виявилося-діа бет. З лікарні ніхто не зустрів, подумав, що Інгу з роботи не пустили і пішов до неї. Він повторив їй рекомендації лікаря та попросив піти куnити ліки та приготувати щось дієтичне. – Ти мені хто? Чоловік? Сват? Брате? Не збираюся я доглядати за тобою. Ходити за тобою за твої kопійки не збираюсь.

Іди краще, мені ін валіди не потрібні! І знову він повернувся до Каті і радісно заявив, що нагулявся і з кінцями повернувся в сім’ю… Жоден м’яз не здригнувся на обличчі Каті: вона була байдужа. Повідомила, що задоволена цією щедрістю, але він спізнився. Дочка запросила її, і вона їде до неї. — Заходь, розташуйся, облаштовуйся, створи свій затишок, а я пішла. До побачення! Минуло 3 роки. Катя стояла біля порога пологового будинку і чекала звісток від дочки. Вона вийшла, а супроводжував її видний чоловік у білому халаті. Вона подякувала Андрію Єгорову. І раптом він запитав: Ваша дочка дуже подібна до вашої сестри! — Яку сестру? — На цю, — він глянув на Катю. -Так це моя мама!, — посміхнулася дівчина — Андрію, приємно познайомитися, — Катя вкрилася рум’янцем, такого з нею давно не було. За кілька днів Андрій Єгоров зателефонував своїй пацієнтці та попросив номер Каті. Вона поцікавилася матері: чи не проти вона. Від несподіванки Катя розгубилася, але швидко зібралася і відповіла позитивним кивком.

Якось Ігореві прийшов лист поштою. Лист був упакований у цупкий папір. Див но це все виглядало. При цьому не було вказано зворотної адреси. Тільки хто це можу бути, Ігор гадки не мав. Ігор узяв ножиці. Відкрив конверт. Там було написано: Це ти ви нен! Го ріти тобі в А ДУ!” Ігор подумав, що це розіграш і забув про цей лист, викинувши на смітник. Через кілька днів секретарка Ігоря принесла листа з таким же конвертом. – Аня! — Так, Ігоре Володимировичу? — Хто приніс цей конверт? — Доставив кур’єр, — здивовано сказала секретарка, — а що? — Більше таких листів не заноси, а якщо будуть клич охорону. — Добре, Ігоре Володимировичу. Минуло кілька днів.

Жодних конвертів не було. Ігор сидів у себе в кабінеті. Раптом чує: шум і гамір у коридорі. Ігор виходить та бачить, що охоронець проводив до нього жінку. — Пустіть! Охоронець підійшов до Ігоря. — Ось Ігоре Володимировичу, — сказав охоронець, показавши листа з твердою обгорткою. — Добре, посади її на стілець. Охоронець посадив її на стілець. Ігор сів навпроти. — Значить, це ви надсилаєте злісні листи. І що ви цим хотіли сказати? Чи може мені поліцію викликати? — Та викликай, тебе посадять! — Цікаво, за що це? — За те, що ти моїй Алісі погрожував. – Що?

Ви щось плутає. — Ні це ти. Ти принизив її та довів. — Зачекайте. У нас працювала одна Аліса. Вона звільнилася кілька місяців тому. Вона переслідувала мене. — Ні, моя Аліса не така. Вона любила тебе. Щодня показувала твої фотографії. А ти її загубив… — Нічого подібного. Вона просто гадала, що ми разом, але насправді нічого не було. У всякому разі. Я вам співчуваю. Жінка мала істерику. Вона кричала, жбурляла предмети. Охоронець глянув на неї і сказав: – Поліцію викликати? — Ні, її треба лікувати. Ігор розпорядився, щоби у знайомій клініці зайнялися її лікуванням. Пізніше він пішов на цвин тар. Стояв біля могили Аліси і сказав: ”Ось що ти наробила? Сама себе загробила і людину на помсту підігнала…”

Вова вчинив із Софією, як останній зрадник і бояrуз. Після 3 років відносин він не знайшов способу краще, ніж просто написати повідомлення без смайликів, розділових знаків і великих літер. “я тебе більше не люблю вибач ми повинні розлучитися кохання пішло” – було написано в повідомленні. Він відправив СМС-ку і, напевно, викинув SIM-карту, щоб замістити сліди. Софія прочитала це вранці. Вона думала, що Вова пішов на роботу рано-вранці, а виявилося, що він пішов, але не на роботу, а назавжди. Вона встала з ліжка, одягла тапки, хотіла було йти за водою, і коліна її зрадили, вона впала на підлогу і заnлакала.

Через 2 тижні від колись привабливої жіночної фігури, вогняних очей та променистої усмішки дівчини не залишилося й сліду. Вона догорала на очах. Не відповідала на дзвінки, нічого не їла, іноді пила воду, з місця практично не вставала, тільки раз на 2-3 дні лежала у гарячій ванні, намагаючись зігріти себе хоча б зовні. Батьки серйозно замислилися, як би витягти доньку з такого стану. Вони купили їй квитки на відпочинок. Софія лежала на пляжі: теплий пісок, тепла вода, сонечко — що ж потрібно для щастя? А ні. Виявилося, потрібний Вовка. Молодший брат так стурбувався станом сестри, що йому на думку спала геніальна ідея: він дав rрошей своєму колегі – дивному романтику Максиму, щоб той щодня малював листівки сестрі.

Максим був дивним у своєму романтизмі. Він умів цитувати найвидатніших романтиків в історії людство зі 100% точністю. Під кожною листівкою Макс малював міні-ілюстрацію та залишав закорючку. Софія почала цвісти. Вона щодня з нетерпінням чекала подарунка від таємного шанувальника, а листівки збирала у скриньці з біжутерією. Софочка знову почала займатися спортом, правильно харчуватися. Щокам повернувся здоровий рум’янець, а очам – блиск. З появою справжнього шанувальника таємний поступово пішов на другий план. Але все це було швидкоплинним потягом. Через 7 років Софія зустріла чоловіка — розумного і турботливого. Настав довгоочікуваний день весілля. Усіх родичів з обох боків було запрошено на пишне весілля. Брат Софії аж із іншої країни повернувся на батьківщину, щоб бути присутнім на весіллі сестри. Побачивши нареченого, він втратив дар мови. Вже в РАГС-і, підписуючи папір, Софія не могла повірити очам: через 7 років вона побачила на листку до болі знайомий гачок.