Марина з чоловіком одружені два роки. Від першого шлюбу Валерій має маленького сина, Сергія. Йому було лише три роки, коли перша дружина Аліна заrинула в ава рії. Спочатку він жив з бабусею, але в органах опіки вирішили, що хлопчик повинен жити з батьком. Марина запротестувала, вона не хотіла жити із сином чоловіка, чужою їй дитиною. Валерій сам не був у захваті, адже вони не були такі близькі. Раніше коли Аліна була жива, все було нормально. За дитиною дивилася вона, а чоловік nлатив тільки алі менти, бачив сина двічі на тиждень, у вихідні.
Тепер вони мусили жити втрьох. Марина нервувала, а ще тут свекруха щодня дзвонила і питала її як почувається Сергій, і повчала її, як вона повинна поводитися з дитиною, щоб випадково не трав мувати її, адже він такий маленький і ніжний, до того ж сирота. Постійно дорікала її у нелюдяності, говорила, що з часом звикне до Сергія. Після цих дзвінків Марина була люта, не могла ніяк прийняти це. Просила чоловіка щось придумати: не хоче, щоб він залишався з ними, тим більше вони жили в однокімнатній, маленькій квартирі.
Але що міг зробити Валерій: так вирішив с уд. Це все ж таки його дитина, і він не може кинути його напризволяще. Тож доведеться жити всім разом. Марина вмовляла здати Сергія до дитбудинку. Але свекруха все ніяк не могла вгамуватися, говорила, що кожна жінка повинна любити дітей, навіть якщо вони не рідні. Якось Марина не втрималася і накричала на свекруху, відтоді вони не спілкуються. Вона дуже хотіла мати свою власну дитину, займатися нею, а не виховувати та ростити чужу. Він дратує її навіть своєю присутністю. Валерій розумів дружину. Вона вважає, що має право чинити так, хоча їй і шкода сироту.