Я Ігоре, мені вже тридцять п’ять років. Мою дружину звуть Тетяна, їй тридцять три роки. У нас, обох, це другий шлюб. Дітей від перших шлюбів ні я, ні вона не мала. Та й спільних заводити не поспішали. Нам було зручно разом. Удвох. Та й сварки між нами були не рідкісні. А якщо чергова сварка перейде у сkандал, а той у роз лучення? Як бути тоді з дитиною? І якби не моя сусідка, Ольга Захарівно, ми б ще довго тягли гуму. У цьому будинку я наро дився та виріс. Сюди і привів Тетяну.
У нас, у сенсі серед сусідів, що проживають у будинку, було прийнято залишати дітей під наглядом сусідів. Ольга Захарівна сама няньчила мене, а моя мама сиділа з її дітьми. Для нас це було нормально. Тому, коли сусідка попросила доглянути онуків пару днів, я не здивувався і, звичайно ж, погодився. Таня теж була згодна пройти такий своєрідний тест на материнство. Молодшому, Толику, було чотири роки, а старшому, Сергієві виповнилося вже п’ять із половиною років.
У мене вдалося відразу ж знайти контакт із хлопчиками. Ми й гуляли, і грали, і читати вчилися. Тетяна готувала нам різні ласощі і стежила за зовнішнім виглядом хлопців. Мене накрило відчуття повноцінної сім’ї. Але все змі нилося, коли Ольга Захарівна не повернулася до терміну, надвечір третього дня… Я намагався додзвонитися до неї, але вона не відповідала на дзвінки. Я поклав хлопчиків спати. А у дружини почалася паніка. Її переслідувала ідея фікс. Ніби сусідка навмисне кинула на нас дітей. А вранці вона навіть сніданку не приготувала. Лежала в кімнаті з відчуженим виглядом. Ольга Захарівна повернулася наступного дня. Як виявилося, зламався автобус, а свій телефон вона забула вдома. Я зрозумів, що моя дружина не готова до відповідальності. Кинула нас із малюками. Чи не пройшла тест. Тож я подав на роз лучення. І не жалkую про цє.