News 382 Media

Що мій син, що його дружина-два упертюхи. Не хочуть і не вміють слухати опонента. Як упрутся — з місця не зрушиш, знай, твердять своє. Ну прямо два козлика на вузькому містку. Тільки ті почали буцатися і обидва полетіли у воду, а син з невісткою розлучилися. Як на мене, так і Бог з ними, розлучилися і розлучилися. Але ж до цього часу у них ріс синочок, Іванко. Чотири рочки. Невістка моя приїжджа. Квартира, в якій жили син з дружиною, успадкована від моєї мами. Ось і вийшло, що у сина і квартира, і робота. А у невістки ні того, ні іншого. Та ще адвокат зумів вивести невістку з себе під час судового процесу по розлученню і виставив ту істеричкою перед судом. Ось суддя і вирішила, що залишить дитину з батьком.

Хоча, на мою думку, як мати невістка була хорошою. Я намагалася з невісткою поговорити після суду, але вона не відповідала на мої дзвінки. А після суду відразу ж поїхала до батьків. Син, після суду привіз онука до мене. Вечорами і у вихідні, звичайно ж він з сином займався. Але решту часу онук на мені. а мені вже далеко за шістдесят. Мені за цим вертким хлопчиком бігати важко. Син, у своїй квартирі, затіяв ремонт і обіцяв, як тільки доробить, забрати хлопчика. Минув рік, ремонт закінчено, а син забрати онука не хоче.

У нього то одне, то інше. Невістка регулярно дзвонить мені, я їй даю поспілкуватися з сином по відеозв’язку. Нещодавно вона сказала, що вже працює, скоро купить житло, і подасть до суду, щоб повернути собі свого сина. Я сказала їй, що на суді виступлю свідком з її боку. І скажу там правду, що мій син зовсім не займається своїм сином. Тільки гроші мені на карту переводить. Звичайно, мій син зі мною посвариться. Але я знаю, що онукові буде набагато краще зі своєю матір’ю, ніж зі мною. Тому піду на такий крок, чого б мені це не коштувало.

Ми з Олексієм одружилися після трьох років стосунків, жити стали із його мамою. Карина Ігорівна була незадоволена вибором сина, бо я з села, до того ж із багатодітної родини. Вона розраховувала на багату невістку. Поки ми жили втрьох зберігався хлипкий нейтралітет, у присутності сина вона боялася якось мене образити, бо Льоша стояв за мене горою. Незабаром я завагітніла. Ми з чоловіком були щасливими, а свекруха не дуже.

-Вирішила намертво дитиною прив’язати до себе, — бурчала вона. Мене било дрібне тремтіння. Я ніяк не могла заспокоїтись. В цей час свекруха збирала мої речі і кричала так, що було чути навіть у сусідньому будинку: -Це ти у всьому винна! Якби не ти, мій син був би живий! Ти і твоя дитина його занапастили! Пам’ятаю, як стояла з речами та малюком у під’їзді і не знала куди податися. Батьки мої мешкають у селі, де й так мало місця, до того ж немає умов.

Довелося зателефонувати до подруги. Вона погодилася на якийсь час дати мені притулок. Аня мені допомогла знайти роботу. Вона сиділа з дитиною, коли я була на роботі. Вона мені як сестра. Коли малюк пішов у садок, я змогла вийти на повноцінну роботу і винайняти квартиру. Свекруха зателефонувала мені через п’ятнадцять років. Це стало цілковитою несподіванкою. Вона хрипким голосом попросила мене приїхати; -Будь ласка, я захворіла, допоможи мені. Я скинула виклик без докорів совісті.

Я живу на першому поверсі і в мене часто відчинене вікно. Поки я готую на кухні, то можу почути, про що говорять мої сусідки на лавці. Все добре чутно, іноді навіть помітно. Старенькі спочатку говорили про продукти та рецепти, потім перейшли на те, де краще купувати, плавно порушили тему низьких пенсій. Все як завжди. І тут одна бабуся вирішила обуритися. -Щодня як я виходжу з дому, то біля моїх дверей стоїть сміттєвий пакет. Адже до сміттєвого бака або труби пройти зовсім небагато треба. Але такі ліниві люди пішли. А може, і зовсім хтось спеціально так робить.

— При всьому цьому, сьогодні пакет може стояти дуже близько до дверей, а завтра взагалі біля ліфта. І тут друга її подруга вирішила допомогти. Вона хотіла уявити себе детективом і з’ясувати, хто підкидає її сусідці сміттєві пакети. Це зараз добре, що холодно та нічого не відчувається. А ось влітку весь сморід по під’їзду поширюється. Взяла бабуся сміттєвий пакет, хотіла вона його віднести до бака,

підняла і тут крізь пакет побачила зошит учня 3 класу, ім’я та прізвище було вказано. Батьків цього учня сусідка добре знала. Прийшла до них. І з’ясувалося, що дитині було високо дотягуватись до труби. Тому коли мама просить винести сміття, то хлопчикові просто доводиться залишати його на сходовій клітці. Допомогли сусідки детективи бабусі, знайшли порушника. Більше дитину викидати сміття не відпускають, доки не виросте.

багато дорослих дітей, які зовсім не вважають за свій обов’язок доглядати і допомагати своїм старим батькам. Я в цьому сенсі вважаю, що це мій обов’язок. Мама вже старенька, їй потрібна багато в чому допомогати, і я завжди на підхваті. Я навіть забрала б її до себе, але житлові умови не дозволяють. Ми з чоловіком та сином живемо у маленькій двокімнатній квартирі. Мама у нас просто не поміститься. Мама має свою двокімнатну квартиру.

Вона не хоче нікуди з’їжджати. Останнім часом мама почала скаржитися, що їй не вистачає грошей. Варто сказати, що пенсію має дуже пристойну. Вона пенсіонерка вже кілька років, раніше на брак коштів не скаржилася. Я без зайвих питань почала давати їй гроші, хоча в нашій родині з грошима теж не густо. Я не стала про це говорити чоловікові, адже тоді він став би цікавитися, куди мама свою пенсію подіє. Я все-таки це запитала. -Настя, лікарям треба платити. Я до лікарів ходжу.

-Яким? -Різним. -І що кажуть? -На масажі треба мені ходити, гроші потрібні. Я без зайвих слів віддавала їй останню копійку. І тут якось зайшла до неї у гості. А там сидить Віктор Іванович, її сусід, п’яниця всім відомий. Мама розгубилася, а Віктор Іванович узяв та видав її брехню. -Ти гроші мені дати не забудь, я Ігореві вчора в карти програв. Мама почервоніла від сорому. Я мовчки пішла. Було прикро. Я на всьому заощаджую, а вона значить коханця завела і містить його забаганки. Вирішила для себе, що відтепер мамі допомагатиму лише продуктами.

У нас із чоловіком була 5 річниця весілля цього року, і ми вирішили зробити собі подарунок: вирушити вдвох у Карпати. Зі способів пересування наш вибір припав на поїзд, але в нас уже був досвід невдалої поїздки на поїзді, тому ми вирішили викупити все купе, щоб ні крикливі матусі, ні буйні діти не завадили нам . Ми купили багато смакот, винишка, скачали кілька фільмів на ноутбук, щоб подивитися дорогою.

Так ось, влаштувалися ми зручніше, відкрили пляшку вина, включили фільм, і наші найкращі дні почалися… ну, ми так думали. За кілька хвилин до нас постійно почала заглядати одна дівчина з приблизно однорічною дитиною на руках. Вона заходила, дивилася на нас запитливо і знову виходила. Раптом мені захотілося до туалету. Вийшовши з купе, я побачила ту саму дівчину з дитиною. — Нам якийсь ненормальний супутник попався, — сказала вона, — впустіть нас до себе, будь ласка. Бо вони нам заважають. — Дорога, вибач, але ми з чоловіком заздалегідь усі місця в купе викупили, щоб бути там одні. Зверніться краще до провідника. З цими словами я пішла, а коли повернулася, побачила дівчину з дитиною на моєму місці, а всі мої речі – на полиці чоловіка.

Він у мене взагалі людина з м’яким характером, тож я не здивувалася, що він не зміг вигнати цю самозванку. – Я ж попросила звернутися до провідника. Він вас, що, до нас заселив? — Запитала я. — Та хоч до Папи Римського! Мені тут зручно, тож вирішуйте свої проблеми вже самі. За 20 хвилин провідник був у нас. Цю нахабну пані з сином все ж таки вдалося виселити від нас. Виявилось, провідниця нашого вагона була її подругою, а вона була із сусіднього вагона, на хвилиночку. Вранці ми з чоловіком виявили нецензурне слово на наших дверях, але, на щастя, відмивати це не нам, а подрузі того автора.

Я вже як 10 років живу сама у своєму будинку. Чоловіка не стало, а дітям, сину та доньці, не до мене. У них уже є свої сім’ї. Пенсія у мене маленька. Її не вистачає ані на продукти, ані на ліки, ані на комуналки. Я й подумати колись не могла, що опинюся в такому паршивому стані після виходу на пенсію. Спочатку я пустила в хід усі свої заощадження, щоб не залишитись без світла чи гарячої води.

Однак грошей у мене було не так багато, тож уже через рік після виходу на пенсію я почала не жити, а буквально виживати. Я вже й не пам’ятаю, коли я їла щось, окрім гречки з чорним хлібом. Справа в тому, що мої діти чудово знають, яка у мене пенсія і які щомісячні витрати. Але користь від того, що вони знають? Я навіть переступила якось через гордість і попросила своїх дітей порівну платити за мої ліки, але дочка каже, що їй самій потрібна допомога, а син, мовляв, навіщо ці ліки,

ти чудово зможеш жити і без них. Найприкріше це те, що мої діти 2 рази на рік відпочивають зі своїми сім’ями закордоном, купують дітям щоразу нові гаджети останніх поколінь, а мені кажуть, що вони самі не мають грошей. Ось ми з сестрою, коли вийшли заміж і пішли з батьківського дому, все одно щомісяця висилали гроші батькам, а часто й платили їхні комуналку. Нас так виховали. Ніхто нас про це не просив.

Ми самі хотіли допомогти своїм старим, адже вони ж у нас усю свою молодість вклали… А зараз мої діти роблять зі мною так… я навіть не знаю… Нещодавно попросила дочку забрати мене до себе на якийсь час. У них великий будинок, місце знайшлося б. А я могла б здати свою квартиру в оренду і накопичити грошей на майбутнє. Дочка почала кричати на мене, мовляв, я думаю тільки про себе, а про її родину та їхній комфорт і не замислююся. Ну, як я заслужила такого ставлення до себе? Як?

Сірий кіт з великими зеленими очима блукав вокзалом. Іноді він зупинявся біля людей і довго дивився на них своїм блимаючим поглядом. Людям було моторошно від його погляду. Я сидів і спостерігав, до мого автобуса було ще хвилин десять. Кіт зупинився біля двох студенток і дивився на одну з них. -Чого він так дивиться? — розгубилася одна. Постоявши так кілька хвилин, він підійшов до іншої дівчини, а та скрикнула і штовхнула його. Кіт з якоюсь смиренністю відійшов від натовпу і ліг біля моїх ніг.

-Голодний, так? — спитав я в нього. Він розплющив лише одне око і відвернувся від мене. -Гордий жебрак, натякаєш, але не просиш, — усміхнувся я. Я підвівся і зайшов до найближчої крамниці, купив коту кілька сосисок. Спочатку хотів їх подрібнити для нього, але варто було йому їх простягнути, як він мало не видряпав їх у мене з рук. -Тихіше, не заберу, я і забув, що ти звір вуличний, тобі такі вишукування чужі. Декілька людей дивно подивилися в мій бік.

Кіт за пару секунд слопав сосиски і ліг біля моїх ніг. Невдовзі під’їхав мій автобус. Я поїхав додому. Дорогою задрімав. Вже доїхав до свого села. Дивлюся у віконце, а там цей кіт. І як він тут опинився? Сидить біля зупинки і дивиться прямо мені в очі. Я через нього раніше на три зупинки зійшов, підходжу до нього, а позаду вибух. До автобуса на величезній швидкості в’їхав позашляховик. Дивлюсь довкола, а кота нема. Не знаю, чесно кажучи, що мене того дня врятувало. Це було справжнім дивом.

Я була протягом двох місяців коханкою одруженого чоловіка. Мені за це не соромно. Він приїхав в наше село по службі. Він як мене побачив, відразу закохався. Часто дарував подарунки і квіти. Перед фізичною близькістю він чесно мені зізнався, що одружений.
Він розповів про те, як вони з Оксаною одружилися. Вони були знайомі з дитинства, хоча не мали обидва один до одного ніяких особливих почуттів, батьки наполягли на заміжжі. У них в шлюбі навіть діти з’явилися.

Але Павло зрозумів, що живе не так, як хоче, як ніби не своїм життям. Тому всупереч небажанню батьків і дружини, він поїхав на службу. І вирішив відтепер керуватися лише покликом серця.
Тому, як тільки він мене побачив, закохався і не став противитися почуттям. Я вирішила йому довіритися. Не знаю звідки, але його дружина дізналася про наші стосунки і стала мені надзвонювати.

Вона вимагала від мене відмовитися від її чоловіка, як ніби Павло не людина, а річ якась, яку за бажанням можна передати з рук в руки.
Далі гірше. Вона приїхала зі свекрухою з тими ж вимогами. Павлу було дуже соромно за ненормальну поведінку його дружини.
Ми досі разом. Паша знаходиться в стані розлучення. Як тільки він отримає розлучення, ми одружимося.

День був дуже напружений. Я зайшов після роботи в кафе, щоб смачно повечеряти і випити свою улюблену каву. Зі мною в черзі так само стояв дідусь. По його вигляду було ясно, що він ледве зводить кінці з кінцями. Коли настала його черга, він попросив у робітниці лише гарячої води. Але дівчина виявилася дуже доброю. Вона простягла йому гарячу каву та смачну булочку.

Старий їй люб’язно подякував. Тут деякі інші відвідувачі почали голосно обурюватись. Особливо шуміла одна дівчина. -Чому в пристойних закладах усіляку шваль обслуговують? Це ж не благодійний фонд! Нехай його краще його діти утримують, — обурювалася вона.

На шум вийшов менеджер. Зрозумівши, у чому ситуація, він попросив діда залишити кафе. Я через це розлютився, зажадав викликати директора. Той виявився дуже солідним чоловіком. Він терпляче вислухав усі сторони події, трохи задумався, а потім попросив дівчину, що обурюється, покинути їх заклад і ніколи більше не заходити до них, менеджера він так само вирішив знизити до посади офіціанта, а ту добру співробітницю підвищити до звання менеджера. Я радий був, що людяність ще є в людях.

День видався не на жарт важким. Вранці за кілька годин довелося зробити всі справи вдома, бо знаю, що ввечері з роботи пізно приїду. Все було прибрано, їжа приготовлена, щоб увечері сім’я повечеряла без мене. А потім на роботі клієнтка змусила все кілька разів перемивати. Я сама придумала собі такий заробіток, щоб чоловік став з великою повагою ставитись. А то раніше він часто казав, що я ніхто, раз не працюю. Так, так і казав! Роботу я намагалася виконувати якісно, бо сарафанне радіо основне моє джерело клієнтів. Я намагалася хоч трохи відпочити, заплющивши очі,

поки їхала у метро додому. Тут поряд зі мною сів хлопець із явним перегаром. Від нього неприємно пахло. Він рано зійшов, і я побачила, що на сусідньому сидінні він залишив пакунок. Я взяла його, щоби повернути. Коли відчинила його, дуже здивувалася. Там була дуже велика сума грошей та якісь документи. Час був пізній, вирішила розібратися завтра. Вдома на мене з нетерпінням чекали троє дітей. Чоловік знову бурчав.

Вранці зателефонувала до фірми, яка була зазначена у договорі. Очевидно, її співробітник втратив. Виявилося, що то були дуже цінні папери. Директор фірми був дуже радий, що вони не загубилися. Валерій Геннадійович потім мені передзвонив, каже: -Оксано, я навів про вас довідки, ви дуже відповідальна людина, до того ж чесна, хочу запропонувати вам хорошу посаду. Я не могла повірити у своє щастя. Прийшло усвідомлення, що тепер я можу змінити своє життя.