News 382 Media

У мене на роботі раніше була колега Лариса, так весь відділ завидував її життю. У Лариси просто ідеальний чоловік, він її буквально на руках носить. Зараз Лариса знову в декретній відпустці, вона вже третю дитину народила. Ми рік тому були всім колективом у Лариси на новосіллі. Чоловік сам побудував великий будинок, ремонт всередині просто шикарний. Ще більше стали заздрити. Так ще й чоловік у неї просто гарнюня. Високий брюнет, завжди в ідеальній фізичній формі, він ще рубашки білі постійно носить, в костюмчиках ходить. Такий важний та галантний. Сім‘я у них хороша, діти виховані. Все, здавалося б, просто ідеально. Але ні, нещодавно ми дізналися, що Лариса розлучається.

В це було важко повірити. Що взагалі могло зруйнувати їх міцний союз. Причина виявилася банальною – інша жінка. Як би чоловік не любив Ларису, але романтики у них в житті ставало все менше і менше. І тут наш колектив розділився на два табори. Перший, за Ларису. Багато хто вважає, що її чоловік справжній козел. Адже Лариса йому трьох дітей народила, тим більше всі вагітності були важкими. Потім вона довго приходила у себе, тут не до романтики цілком. Тим більше діти не безтурботні істоти, то зубки у когось прорізаються, то газики в животику.

З дітьми маленькими важко справлятися, навіть незважаючи на наявність няні. Другий табір за її чоловіка. Мовляв, як би не була зайнята жінка, але чоловіку потрібно достатньо часу приділяти і поважати його. Він не отримував тієї ласки, яку хотів, тому знайшов ту, яка задовольнила всі потреби. Мені шкода Ларису, тим більше чоловіка – це не тварина, яке не вміє себе контролювати. Міг би і почекати, допомогти дружині, а не шукати втіху на стороні.

Поки ми не були одружені — дуже часто сварилися з різних дрібниць. І одного разу, під час чергової сварки, я зробила найдурнішу помилку у своєму житті: пішла до клубу, напилася, познайомилася з хлопцем – і зрадила свого коханого. Через 2 тижні я дізналася, що вагітна. За моїм підрахунком, батьком дитини міг бути як той хлопець, так і мій коханий. Як би там не було, я розповіла про вагітність свому хлопцеві – і він був щасливий. Весілля зіграли у вузькому сімейному колі. Того вечора я вирішила, що ніколи в житті не проговорюся про зраду.

Минуло 20 років. Коханий виявився чудовим чоловіком і батьком, і ми виховали гідного та порядного сина. Після закінчення університету син оголосив, що одружиться зі своєю коханою. Незважаючи на вік, ми працювали з ранку до вечора. Якоїсь миті у чоловіка почалися проблеми із серцем. Ми списали це на стрес і вік, ось тільки все виявилося набагато серйознішим. Не встигли ми обстежитись – як у чоловіка стався напад. Я лише думала про те, як розповісти про те, що трапилося 20 років.

Адже після його відходу я ніколи не пробачу собі те, що не зізналася йому. Сіла поруч із ліжком, тільки приготувалася говорити – як зайшов лікар і покликав мене до коридора. Сказав, що чоловікові потрібний спокій і лише позитивні емоції. Нині чоловікові набагато легше. Його виписали з лікарні, ми живемо та радіємо успіхам свого сина. Але мене мучить совість, а чоловікі наче щось відчуває. Стримую свою мову лише тим фактом, що ця новина може стати для мого чоловіка останньою.

Коли дочка, збираючись заміж, сказала мені, що після весілля вони планують жити зі мною – я зраділа. По-перше, дочка знайшла своє щастя, по-друге, у будинку з’явиться чоловік. Але «по-друге» не вийшло. Не через те, що зять невміха. А через доньку. Вона тремтить над чоловіком, ніби той скляний або зроблений з якогось іншого тендітного матеріалу. Раптом розіб’ється. Вперше, коли я попросила зятя підправити розетки (вони практично вивалилися з гнізд), він сказав: — Зробимо. Ніяких проблем. Тільки ви мені нагадайте у вихідні, а то я забуду, — і пішов на роботу. Щойно зять вийшов за двері, як на мене накинулася дочка. — Ти чого?! Він і так стомлюється на роботі!

А тут ти зі своїми розетками! Не стала я нагадувати зятю про розетки. І полиці повісити не попросила. І меблі пересунути не змушувала. Але з дочкою планами поділилася. А вона вирішила, що я так і мрію приорати її дорогоцінного. Та так злякалася, що потягла чоловіка жити на орендовану квартиру. Я аж очманіла. Можна подумати, що я збиралася змусити зятя зробити ремонт. Вони вже три роки одружені. І за цей час дочка з правильного чоловіка зробила якесь убожество, яке й підігріти для себе їжу не може. На дачу вони до мене не їздять, раптом я попрошу зятя молотком попрацювати. Те саме і з відвідуванням моєї квартири.

Я на неї подивлюся, коли дітлахів народить. Чи вистачить їй сил далі насолоджуватися чоловіком. А по дому мені майстри на виклик все зробили. Розетки підтягли хвилин за двадцять, полиці повісили за такий самий час. Тепер, якщо потрібна якась робота по дому, я викликаю майстрів. Роблять швидко та якісно. І ще мене дуже цікавить – моя дочка своєму чоловікові та рідній матері допомагати забороняє? Вона зі свекрухою теж лається на тему — «Не можна мого чоловіка напружувати?». Але не питаю. Дочка і так на мене коситься.

Кілька місяців тому ми з дітьми вирішили повернутися з Праги до улюбленого Києва. Там нам було некомфортно: все було таке чуже, незвична шкільна програма, не було гуртків, не було секцій для дітей. Тим паче наш татко чекав нас удома, тож довго ми думати не стали. Незабаром ми були у Києві. Мої батьки живуть у селі на Вінниччині, а свекри – у Києві, недалеко від нас.

Саме тому через пару годин після нашого повернення додому до нас постукала свекруха. Вона була дуже рада бачити онуків, міцно їх обіймала постійно, цілувала, але це тривало недовго. Коли я запросила всіх пообідати, нарешті разом, свекруха піднялася з місця, попрощалася з нами і пішла, сказавши, що у неї виникли якісь справи. Це було дуже на неї не схоже, адже свекруха ніколи не відмовлялася від зайвої години, проведеної з онуками.

Коли вона пішла, я попросила чоловіка зателефонувати і дізнатися, чому свекруха так різко пішла від нас. Її відповідь вразила мене до глибини душі. Виявилося, свекруха образилася на мене через те, що я не привезла їй подарунків із Праги… Вона ж завжди мені щось дарувала з відвіданих нею країн… Ну не розумію її. Вона ж привозила мені подарунки з відпочинку, а я одна летіла з двома дітьми та величезними валізами. Як вона собі уявляла: я мала закупитись подарунками для рідних перед приїздом?

На наше весілля свекруха прийшла вагітна, не всі мої родичі знали про це, тому, витріщивши очі, всі дивилися на неї і шепотілися за спиною. Звичайно, адже вона не дівчинка молоденька, їй під 50 років, а вона вирішила народжувати. Так ще й ображалася, мовляв чому всі її обговорюють, як ніби це не зрозуміло. Хто батько дитини-теж не відомо, він як дізнався про те, що у Галини буде дитина, то тут же зник. Це подвійна ганьба, тому що вона в такому віці буде виховувати дитину одна.

Після весілля все моє сімейне життя стала псувати саме свекруха. То їй погано, то нудить, голова паморочиться. Мені доводилося щодня після роботи приходити до неї, робити прибирання, готувати їжу. Чоловік заспокоював, говорив, що це тимчасово, поки його мама вагітна. Але вагітність-це не хвороба, жінки все можуть робити по дому, тим більше у неї всього 4 місяць. Але Галина любить влаштувати драму. Звичайно, так легше. Лежати цілими днями, поки невістка всю роботу за неї по дому виконує.

Я взагалі не відчуваю ніяких змін після шлюбу, таке відчуття, що ми так і залишилися хлопцем і дівчиною. Мама мені дала пораду, що краще мені теж народити, щоб фокус уваги чоловіка був спрямований на нашу сім’ю, а не на нову дитину мами. Я теж так думаю. А то чоловік тільки і говорить, що про свою майбутню сестричку. Тільки ось потрібно трохи накопичити грошей, а потім вже і завагітнію, як раз сестра чоловіка трохи підросте, і свекруха не буде постійно просити доглянути за нею.

Влад уваги своєї однокурсниці Інни домагався два роки. І досяг. Дівчина відповіла на його почуття. І тепер з подивом думала: «Чому я так довго чинила опір? Адже мій Влад найкращий!». Ще через півроку вони одружилися. Після закінчення університету вони влаштувалися працювати у різні фірми. На місці роботи Інна одразу сподобалася начальнику, той поклав на неї око. Але він не став діяти напалмом, підкочував до дівчини зі спритністю досвідченого ловця. Через деякий час Інна раптом зрозуміла, що її начальник приваблює більше, ніж чоловік. Вона всіма силами пручалася почуттям, що нахлинули, але все більше і більше бажала начальника. Настав день, і начальник наказав Інні збиратися у спільне відрядження.

Дівчина здогадувалася, що може статися під час відрядження. Але не бажання, ні сил відмовитись від поїздки в неї не було. Першого ж вечора, після вечері , вони піднялися до неї в номер. І Інна віддалася чоловікові з усією пристрастю. Повернувшись додому, дівчина усвідомила прірву, в яку впала, піддавшись пристрасті. І намучившись докорами совісті тиждень, вона у всьому зізналася чоловікові. Влад вислухав її, нічого не сказавши, взяв куртку та пішов з дому. Повернувся наступного дня, змарнілим, мало не постарів за добу. — Інно, я дуже люблю тебе. Але пробачити та забути не зможу. Я йду. На розлучення подам сам. І більше Інна його не бачила. Дівчина тиждень, замучена докорами сумління і тугою за чоловіком, плакала. Навіть пробувала додзвонитися до Влада. Але той не відповів.

Коли дівчина виплакала горе, вона прийшла до офісу та звільнилася з роботи. Минуло п’ять років. Більше таких чоловіків, яким був для неї, Влад Інна не зустріла. Так і живе одна. Від спільних знайомих дізналася, що колишній одружився, у них росте син. А вона продовжує досі любити Влада і готова віддати все на світі, щоб повернути час і не робити такої помилки.

Кілька місяців тому мені виповнилося 55 років. Син із невісткою приїхали привітати мене з днем народженя гарним букетом та тортиком. Я ще подумала: мовляв, навіщо стільки витрачатися? Краще б грошима дали, я щось купила б для саду. Але нещодавно я дізналася, що на день народження сватьї мій син подарував їй путівку до санаторію.

Причому, не лише їй, а й її чоловікові. Я не дуже хотіла йти до неї на день народження. Знайомі ми вже 6 років, але за всі ці роки так і не спромоглися вибудувати нормальних довірчих відносин. Вона корчить із себе сучасну дамочку. Вирощує якісь екзотичні рослини, зарядку робить зранку, одягнена завжди з голочки.

Чоловік працює на престижній фірмі; люди вони досить забезпечені. А я – звичайна жінка, виглядаю трохи старше своїх років, вічно заощаджую, страждаю від зайвої ваги. У сина двоє дітей – 3-річний Павло та однорічна Марина. Свати ніколи не балували онуків їхньою увагою: живуть за містом, добиратися далеко. Але я впевнена, що без моєї допомоги невістка точно не впоралася б: двоє маленьких дітей, з ними гуляти навіть не так просто. Як тільки у мене вихідні на роботі – я відразу мчу допомагати дітям та онукам.

Павло в нас спокійна дитина, а ось Марина кричить і грає так, що усі сусіди чують. Іноді вони навіть заходять поцікавитися, чи все в нас гаразд. На день народження до сватьї я поїхала тільки через те, що треба було знову стежити за онуками. (M/KQ) Я навіть поїсти нормально не встигла. Вічно доглядала дітей: будинок чужий, купа сходів, розеток – коротше, небезпека на кожному кроці. Умовляю себе досі не ображатись на сина. Мені, якщо чесно, не прикро, а просто неприємно.

З батьком моєї дитини ми навчалися на одному курсі. З першого курсу у нас почалися стосунки. Ми планували одружитися, коли встанемо на ноги і здобудемо стабільність у житті. Але несподівано на третьому курсі я завагітніла. Пам’ятаю, як я дивилася на тест з двома смужками. Від хвилювання у мене паморочилося в голові. Я зовсім не була готова до материнства.

Тремтячими пальцями я набрала номер коханого і схвильовано йому про все розповіла. Деякий час Сашко просто мовчав у слухавку, а потім каже; -Нам ця дитина не потрібна, від неї потрібно позбутися. Я й сама так думала, але коли пішла на обстеження, з’ясувалося, що надто пізно. Тоді Сашко відхрестився від відповідальності і зник із мого життя. Він навіть до іншого університету перевівся. Тоді довелося розповісти батькам.

Спочатку вони дуже розгубилися, а потім вирішили, що мають мене підтримати. Коли народилася Соня, і я вперше її побачила, не могла відірвати очей. А потім, коли мені її дали потримати, я не могла повірити, що здатна її відпустити. Я не могла надихатися її запахом. Тепер вона є сенсом мого життя. Мені начхати, що довелося відкласти здобуття вищої освіти. Я все одно найщасливіша мама у всесвіті, адже моя дочка здорова. Мені приносить велике щастя спостерігати, як росте моя чудова донечка.

Я часто зі своєю дружиною ходив на рибалку. Ми знайшли з нею чудове місце, далеко від інших рибалок. У нас там навіть галявина є. Поки я сиджу і ловлю рибу, дружина ріже салат. Ми часто відпочивали на природі. Але після пологів дружини ми одне літо запустили наші походи на рибалку. З дитиною поки що не виходили так далеко, максимум у дворі грали. Але син виріс, йому вже 2 роки,

так що цього разу вирішили ми всією сім’єю вибратися нарешті на рибалку, як і раніше. Тільки коли я приїхав на наше місце, сильно розчарувався. Виявилося, що за ці два роки там усе заросло очеретами. Я попросив хлопчаків з двору почистити те місце, а натомість я їм заплачу. Хлопчики подивилися на очерети, які важко виривати із землі і вирішили, що легше пограти у м’ячик у дворі, ніж працювати. І лише один хлопчик на ім’я Віталій вирішив допомогти . Віталія не було кілька годин, я вже вирішив, що він з рештою хлопчиків пішов грати.

Але ввечері хлопчик прийшов, він був утомлений, але задоволений. Я перевірила роботу, він справді з усім впорався, я заплатив хлопчику, а дружина пригостила пиріжками. І після цього Віталій став частим гостем у нас удома, ми брали його з собою на рибалку, просили подивитися за нашим сином, Віталій став нам як старша дитина. Якось увечері я повернувся додому з роботи. А дружина дивиться на мене загадково і каже:

-Твій батько до нас у гості заїжджав, твої інструменти привіз. І з ним був твій племінник. -Який ще племінник? -Так виявилось, що Віталій і є твій племінник. Просто з його мамою, твоєю двоюрідною сестрою ви не спілкувалися, вона далеко жила, а тепер до нас у місто переїхала. Моя двоюрідна сестра покликала мене в гості, так би мовити на знайомство. Я такий радий, що саме Віталій виявився моїм племінником, приємно усвідомлювати, що така хороша людина – твоя рідна кров.

Моя свекруха моя права рука, я взагалі не уявляю, як би справлялася зі своїми дітьми, якби не її допомога. Як тільки я народила першу дитину, то свекруха постійно була поруч, навчала мене всьому, ще й по дому допомагала. Зараз у мене троє дітей, вони вже виросли, тому допомога свекрухи не особливо потрібна. Але вона все одно приходить до нас практично щодня і щось вдома робить.

Свекруха давно на пенсії, тож роботи у неї немає, вона знайшла її в нас удома. Приходить, переодягається і починає мити вікна, або готувати вечерю, мені каже полежати та відпочити. Сама пироги пече. При чому вона завжди приходить із якоюсь смакотою для дітей, то фрукти принесе, то шоколадки чи шоколадне молоко. Якось ми з чоловіком поїхали на ринок, залишили дітей у свекрухи вдома. Увечері забрали їх, і тут молодша донька стала плакати — вона залишила у бабусі свого зайчика. Ми з чоловіком зрозуміли, що донька не дасть нам сьогодні нормально заснути, тож розвернулися та поїхали знову до свекрухи.

Я піднімалася сходовим майданчиком, як раптом почула, як свекруха в під’їзді розмовляє із сусідкою: -І ось так уже 9 років поспіль. На мене дітей спихнуть, самі поїдуть у своїх справах відпочивати. За цей час навіть заради пристойності мені грошей не запропонували. А я взагалі вже не молода, я теж втомлююся. Ось як прийду до них вранці, так і до вечора сиджу з дітьми, працюю у них поломойкою безкоштовно.

Так у мене під кінець дня ноги опухають, мені до лікарні треба. Та хіба вони мене пустять? Ні, я маю з дітьми сидіти, про своє здоров’я забути. Я як почула слова свекрухи, то остовпіла на місці. Я й уявити не могла, що вона так думає про мене і нашу сім’ю… я думала, що вона від щирого серця нам допомагає. Після почутого я більше не кличу її в гості і ні про що не прошу. Дітей ми відвозимо тільки в тому випадку, якщо вона сама хоче — або якщо діти скучили.