В той день я, як завжди, йшла на роботу. Зайшла в автобус і приклала картку до платіжного терміналу. Той видав мені чек, і я, навіть не глянувши на нього, пройшла і сіла на вільне місце. Але тут сталося непередбачене. Водій вискочив з свого місця, і заверещав, як свиня яку недорізали: — «Зайцем» вирішила покататися, панночко! Не вийде! Не поїдете ви на моєму автобусі! — Яким ще «зайцем»? — здивувалася я. — Ви ж бачили, що я оплатила проїзд. Я показала чек. — А ви самі на чек подивіться! Там написано «недостатньо коштів»! Не затримуйте транспорт. Покиньте мій автобус! — продовжував надриватися він.
І тільки тут я звернула увагу на чек. Дійсно, грошей на оплату за проїзд не вистачило. Я вийшла з автобуса, дістала ручку, і записала номери транспорту на цей же чек. Я була обурена хамською поведінкою водія. За цим маршрутом я вже їжджу п’ятнадцять років. Постійна клієнтка, можна сказати. Через одне прикре непорозуміння не було чого водієві закочувати істериkу. Я мала намір поскаржитися в транспортну компанію. Але спочатку треба було розібратися з причиною нестачі грошей на картці. Справа в тому, що я три дні тому просила дочку поповнити мою проїздну картку. Вона у мене доросла, але розсіяна.
Ось і забула про моє прохання. У покарання, я змусила її возити мене на роботу. До тих пір, поки не відійшла від хамської поведінки водія автобуса. Скаргу на водія я написала. Наголосила і мій стаж, як пасажира, вказала номер картки (нехай переконаються, що завжди платила за проїзд), написала, що, хоча б з поваги до віку, водій міг би висловити свої претензії коректно, а не кричати на весь світ… Не знаю, покарали чи ні водія-істеричку, але тепер, перш ніж зайти в ьудь-який автобус, який підійшов на зупинку, я переконуюся, що за кермом не цей ненормальний.