News 382 Media

Тишу порушив різкий звук телефону. Таня сонно розліпила повіки. Голова гуділа . Пальцями вона намацала телефон на сусідній тумбочці. -Алло, добрий день. Я з Тетяною говорю? З люльки залунав незнайомий жіночий голос. -Так, а хто це? -Це Наталя. Ми з ним давні друзі. Мене ваш чоловік попросив проконсультувати вас. Адже ви хворі? Таня одразу прокинулася. -Яка ще Наталя? У мого чоловіка немає таких подруг, а я знаю всіх його друзів. -Дивно. Мені здавалося, що він мав розповісти про мене.

Ми ж з ним минулого тижня їздили до рідного міста, щоб старих друзів відвідати. Серце Тетяни прискорило ритм. -Яке ще рідне місто? Чоловік у відрядженні вже два тижні! Він у столиці. Про що ви розмовляєте?! -Як у відрядженні? Ми з Коленькою тільки вчора бачилися. Таня схопилася з ліжка. Її осяяло. -Що значить бачилися вчора?! Чому ви його Коленькою називаєте?! Він навіть мені не дозволяє скорочувати своє ім’я! Що вам від мене потрібно?!

Ви його коханка, так? І навіщо мені дзвоните? Що хочете цим сказати, га? -Жінка, заспокойтеся. Я заміжня. Ми з Миколою друзі дитинства, між нами нічого немає. Я просто лікар, Коля сказав, що ви хворієте, попросив вас проконсультувати . – Занепокоєна Наталя. Таня гірко засміялася. -Не треба мені брехати! Адже я навіть не підозрювала. Хах , ну тепер ясно чому у нього відрядження так почастішали… Не дарма прізвище у нього Козловський, ну козел же, справжнісінький! -Яке у нього прізвище? -Козловський! -Жінка, вибачте, я, здається, помилилася номером…

Як переступила Ольга поріг квартири, так і стала кричати на все горло: -Ну, що то за запах? Олег, чого ти сидиш? Іди відчини вікна! Твоя мама знову якийсь флакончик смердючих парфумів відкрила! Олег здивовано дивився на дружину, яка, як ненормальна, бігала по квартирі і кричала. Навіть сусіди чули. Вони вже звикли, що після переїзду Валентини Миколаївни у хаті у них постійно крик та репетування.

Невістка свекруху не виносить, проте це не демонструє, в обличчя посміхається, але варто Валентині Миколаївні піти, як вона чоловікові своєму концерти влаштовує, на свекруху скар житься. Ось поїсть приготований Валентиною пиріг, подякує, розхвалить її кулінарні таланти, а потім увесь день ходить та зображує нудоту. Валентина Миколаївна двадцять років тому поступилася квартирою синові та невістці, а сама поїхала з чоловіком до нього до села. Жили не тужили, але потім чоловіка не стало.

Серце слабке було. Будинок прибрала до рук доньку від першого шлюбу, Валентина ні на що не могла претендувати, бо не були розписані. Тоді Валентина зібрала валізу і повернулася до своєї квартири. Це Ользі дуже не сподобалося, вона звикла бути господинею в будинку. За місяць Олег не витримав. Після чергового концерту дружини підвівся і став речі збирати. -Що ти робиш? – здивувалася Ольга. -Ми їдемо, вистачить вже. -Куди?! -На орендоване житло. Набридло мені все це. Хочеш бути господаркою? Добре. Тільки не треба мені псувати нерви. Ольга була незадоволена. Знімне житло дороге, але чоловік був непохитний.

Маша та Діма їхали в машині та сварилися. Предмет сварки завжди був один і той же свекруха. Коли Маша з Дімою тільки-но стали жити разом, то вирішили куnити квартиру. Кожен мав свої накопичення, але не вистачало невеликої суми. Маша поговорила зі своєю знайомою з банку, та сказала, що їм легко оформлять кре дит, через 5 років усе виnлатять. Маша була згодна на всі умови, тому повідомила радісну новину Дімі, він теж дав згоду. Настав день, коли Маша з Дімою мали піти до банку, то тут Діма сказав: -Не буде жодного кредиту.

Мама дасть нам недостатню суму, натомість просить, щоб ми її теж включили у власники квартири. -Дімо, навіщо? Ми ж збираємось жити там разом. -Це чисто формальність, ми і житимемо удвох, просто мамине ім’я там теж стоятиме. Маші не подобалася ця ідея, але Діма наполягав. Казав, що ті гроші, які треба буде віддавати банку, краще витрачати на подорожі, а Маша подорожі дуже любила. Довелося вчинити так, як запропонував чоловік. У результаті свекруха почала диктувати свої правила у їхній квартирі. То меблі потрібно переставити, то шпалери вона сама вибирає, постійно приходить додому без запрошення та попередження.

На всі заперечення відповідає, що вона власниця квартири, тому право має. А нещодавно вона стала натякати, що у них у квартирі набагато краще, ніж у неї, тим більше, місце вільне є, тож можна й переїхати. Одного дня все так і сталося. Маша з Дімою повернулися з роботи, а свекруха вже розкладала свої речі. Маша влаштувала скандал, але Діма став на захист мами і сказав, що вона їм ніяк не завадить. Тоді Маша зібрала свої речі, сказала Дімі, щоб той виплатив їй частину її половини від квартири і вирішила , що сама на себе візьме кре дит і куnить собі окрему однокімнатну квартиру , щоб жити спокійно.

Моя свекруха не розуміє, навіщо нашим дітям стільки іграшок. – Я грала тільки з однією лялькою, і цього мені вистачало. Дитинство у мене було чудовим, – все твердить вона. – Ось у тебе п’ять ляльок, і всі вони в nоганому стані. А от якби була одна…- каже вона нашій восьмирічній доньці. – А в тебе ціла коробка машинок. Не розумію, навіщо тобі стільки їх, – каже нашому шестирічному синові. Ми не розуміли її претензій, намагалися перетворити все на жарт, потім намагалися пояснити, що в наш час іграшок дуже багато, є така різноманітність, що не варто дивуватися цьому. Але свекруха відмовлялася розуміти, nродовжувала скар житися і бурчати собі під ніс. Якось дуже підозрілим чином зникла певна машинка з колекції сина, і вона, і п’ять ляльок доньки.

Як каже свекруха, іграшок у моїх дітей нескінченно багато, але я чомусь помітила їхню відсутність. Через тиждень я помітила пропажу й інших іграшок: спінери, поп – іт, конструктори. На їх місце серед іграшок дітей з’являлися доміно, розмальовки, лото тощо. Деякі з них були цікавими дітям, а з деякими вони взагалі не грали. Побачивши це , свекруха влаштувала скан дал: – У всьмому ви вин ні. Через ваше ставлення до них вони розпещені, відмовляються грати в нормальні іграшки. – Наталю Іванівно, а ви спробуйте показати їм, як треба грати, пограйте разом з ними. Може, поступово у них виникне інтерес, – порадила я їй. – А навіщо мені сидіти та грати з ними? Вони самі мають грати самостійно. – Ви так вважаєте? – Запитала я. – Звичайно. Свого часу і я одна грала. Батьки були на роботі.

Зі мною ніхто не няньчився. – А от нашим дітям пощастило, у них є чудова бабуся, яка може навчити їх грати, – я спробувала подати ситуації позитивне забарвлення. Але свекруха відмовлялася слухати мене. Вона все ж таки вважала, що правильніше віддати їм іграшки, а в іншому вони самі повин ні розібратися. В один із моїх вихідних я вирішила влаштувати маленьке прибирання і вирішила розібрати вбиральню. Раптом у темному куточку я знайшла коробку з усіма втраченими іграшками. Зрозуміло, що свекруха їх сховала. Я пішла до неї, і вона зізналася: – Так, це справа моїх рук. Я заміняла їх нікчемні іграшки на нормальні. Хотіла, щоб ваші діти взялися за розум та навчилися грати. А якби вони залишилися з однією іграшкою, почали б цінувати вашу працю та ваші гроші. Ціль у свекрухи гідна, тільки якими способами вона намагалася досягти її. Я порадилася із чоловіком, і ми вирішили відправити свекруху на двотижневий відпочинок. Мабуть, вона втомилася від онуків.

Рік тому мама в інтернеті посперечалася під якимось кулінарним постом із однією жінкою. А потім у них почалося листування. Вони змогли дуже здружитися. Не телефонували одна одній, звісно, але переписувалися практично про все. Тітка Женя стала незримим гостем нашої родини. Вона була в курсі всіх новин та подій. Вони дуже близько спілкувалися півроку. А потім мама отримала запрошення на день народження та квиток. -Ні, я не поїду, – со ромилася мама. – Я вже стара, куди мені так їхати? Я вмовила мати поїхати.

Сім років тому тата не стало, з того часу мама якось зачахнула, згасла. В її очах зник ко лишній ентузіазм, вона рідко кудись виходила. Я особисто її підвезла на вокзал і дочекалася, коли поїзд поїде. Лише тоді зі спокійною душею повернулася додому. Це був великий ризик, що мама в останній момент передумає. Було обумовлено, що вона зателефонує мені, коли приїде. Мама зателефонувала. -Ой, Оленко, доню, все гаразд. Мене зустрів чоловік Жені, а я навіть не знала, що вона заміжня! Ну все, я побіжу, цілую, потім зателефоную. Мати назад так і не приїхала.

Тітка Женя насправді виявилася дядьком Женею. Прізвища та фотографій не було, тому мати прийняла його за жінку, а коли зав’язався діалог, дядько Женя побоявся мамі зізнатися, не хотів псувати спілкування, боявся щось зіпсувати. А потім все -таки наважився запросити. У них незабаром роман зав’язався. Я за маму дуже рада. У неї очі блищать, голос тепер завжди радісний. Минулого тижня ми з чоловіком приїжджали, щоб її відвідати та познайомитися з нареченим. Дядько Євген справив дуже позитивне враження. Сподіваюся, що мама завжди буде з ним щаслива.

Чоловік мій завжди був занадто вимогливим і грубим. Проявів любові та ніжності з його боку я ніколи не бачила. Він це вважав телячими ніжностями, які недоречні. А якщо йому щось не подобалося, він міг одразу підвищити голос. Я була змушена завжди бездоганно виконувати свої обов’язки, щоб не нарватися на грубість. З часом все ставало лише гірше. Ви спитаєте, чому я все це терпіла? Любила просто як дурниця. Жінкам властиво розчинятися у від носинах, забуваючи про почуття власної гідності та свої потреби.

Це неправильний шлях, я вам одразу скажу. Якщо ви себе не поважаєте, то ніхто не поважатиме. У моєму шлюбі так і сталося. Повернулась я якось додому раніше, бо почувала себе погано. Григорій сидів на кухні, побачивши мене, насупився. Я лягла на диван, у мене голова паморочилася. -Грицю, чай мені зробиш? -Сама собі чай зробиш, не при смер ті ж! Я навіть не здивувалася, таке ставлення стало звичною справою. Потім я сама не помітила, як задрімала. Прокинулася через кілька годин і чую голос Грицька з кімнати:

-Котику, вибач, сьогодні нічого не вийде. Моя повернулася рано додому. Але нічого, я посварюся з нею у вихідні, і ми разом на дачу поїдемо. Я насилу взяла себе в руки. Прикинулася сплячою. Вранці мене розбудив чоловік і почав вимагати сніданок, тільки у відповідь я послала його на три веселі літери. -Сам собі йди щось приготуй, я погано почуваюся! Гриша настільки здивувався, що навіть нічого не сказав. Коли він поїхав, я зібрала всі його речі, все, що він куnував, та й викинула за двері. Чоловік, повернувшись із роботи, почав кричати на мене, що я пошко дую про все. Щиро кажучи, він дуже помилявся. Після роз лучення моє життя стало значно щасливішим.

Ми з чоловіком завжди жили в достатку: власний двоповерховий будинок, біз нес… Нашому синові десять років і, на жаль, він не пересувається самостійно, лише на інвалідному візку. Колю ми дуже любимо та доnомагаємо йому всіма способами. Лі карі дають шанс на одужання, за ним потрібен постійний догляд, але ми з чоловіком працюємо і не завжди можемо бути поряд. Саме тому ми вирішили найняти няньку для сина.

Дуже довгий час ми не могли її знайти. Ми просили нашу родичку, щоб вона доглядала Колю, але жінка не могла працювати в нас довго. Якось ми з чоловіком поверталися з роботи. Була страшна погода. На зупинці біля будинку сиділа жінка похилого віку. Ми вирішили її підвести. – А просто мені нема куди йти. Дочка вигнала мене з дому, а старший син на заробітки поїхав, його дружина не любить мене.

Ми з чоловіком швид ко вирішили, що заберемо бабусю до себе. Вона погодилася доглядати Колю і доnомагати по дому. Дороrою бабуся Ніна розповіла, що діти відмовилися від неї. Наш Коля відразу порозумівся з бабою Ніною. Вони разом ходили на гуртки і займалися всім, що завгодно. А невдовзі він назвав Ніну бабусею. Ми були приємно вражені, коли за рік наш синочок став на ноги, а все завдяки бабі Ніні. Протягом року кілька разів приходили діти баби Ніни. Просили вибачення. Ніна їх вибачила. Але додому повертатись відмовилася. Тепер це її дім. Вона стала членом нашої родини.

У мене у житті був дуже непростий період. Ми жили з чоловіком душа в душу, поки не наро дилася наша дочка. Потім він покинув нас і поїхав. Мені було дуже складно вирощувати доньку самій. Через десять років мені нарешті вдалося здобути щастя. Я зустріла чоловіка та доброго батька дочки. У будинок прийшов достаток та щастя. Але ко лишній чоловік спробував зруйнувати. Якось він подзвонив і сказав, що хоче побачитися з донькою.

Ми з чоловіком порадилися і вирішили дати йому можливість. Перші зустрічі проходили під моїм невсипущим оком. Пізніше донька почала звикати до нього. А коли він захотів взяти її до себе погостювати на день, я не заперечувала. Але Маша повернулася зовсім іншою людиною. Наша вихована і добра дитина почала хамити вітчиму і вести себе жа хливо. Через кілька днів, Маша трохи заспокоїлася, і я змогла дізнатися, що ж сталося. Виявилося, що ко лишній чоловік із його дружиною намагалися налаштувати дівчинку проти нас із чоловіком.

У них так і не вдалося мати дітей. Тому вирішили у такий спосіб завоювати серце Маші. Наговорили їй про мене гидот. А про чоловіка взагалі сказали, що коли у нас буде дитина, вітчим її в дитячий будинок здасть. Я була страш енно зла і подзвонила ко лишньому. Прямим текстом сказала, що він більше ніколи не побачить Машу. Не було його у нашому житті багато років і не треба. А травмувати психіку дитини я їй не дам. І не стала слухати його полум’яних промов, одразу поклала телефон. Після цього у нас у сім’ї все налагодилося.

Мій приятель Гриша почав розповідати про свого недолугого сина. Виростили з матір’ю собі на голову ледаря, його син Сашко поїхав після школи до міста. Там влаштувався простим робітником, потім одружився. Батьки дружини подарували їм стареньку квартиру їхньої бабусі, на цьому вся доnомога батьків дружини закінчилася. Чи то вони виявилися хитрішими, чи реально грошей немає, але до них за доnомогою молодята не зверталися. Натомість Грицю з його дружиною просто замучили. Наречену, до речі, Сашко вибрав на пару років старше за себе, вона розумна, одразу від нього заваrітніла, так що добре влаштувалася. Народила невістка сина. І тут почалося:

-Тату, у нас же дитина маленька на руках, а дружина не працює, грошей мало. -Твоя дружина і до народження онука не працювала. -Так, так ми не очікували, що утримувати дитину так дороrо буде. І довелося Гришці на пенсії вийти на роботу, щоби якось своєму синові з грошима доnомагати. Щомісяця Сашко капає на нер ви батькам із приводу грошей. -Тату, тепер дитина виросла, нам потрібно куnити машину, щоб скрізь розвозити її. Сам розумієш, зараз без машини нікуди, а у нас із дружиною не вистачає. Так довелося Гриші взяти на себе кре дит на машину.

Звикли діти так на шиї Сашкових батьків жити, самим уже ліньки щось заробляти. І тут Сашко заявляє батькові, що вони з дружиною чекають на другу дитину, так вони вирішили порадувати бабусю з дідусем. -Діти – це, звичайно, добре. Але майте на увазі, що більше від нас з матір’ю жодної коnійки не отримаєте. Якщо вирішили ще одну дитину заводити, то вже самі думайте, як свою сім’ю утримувати. Правильно все Гришка сину сказав, сам ще з роботи звільнився, каже, більше не може працювати так багато, хочеться відпочинку, тим більше на пенсії вже давно.

Моєму синові було три роки, а я була в дек реті, коли чоловік знайшов собі ко ханку і ми роз лучилися. Я виховувала сина одна. Чоловік сином та його мамою не цікавився і у виховання дитини ніяким чином не брав участі. Вони щасливо жили, як молодята, а я зі шкіри геть лізла, щоб син ні в чому не потребував. Мені було дуже прик ро. Так , я розповніла , за собою не стежила, але мені й часу не вистачало. Я займалася дитиною і весь свій час витрачала на неї, а чоловік знайшов собі нову дівчину без дітей та без проблем.

Зараз важкий період минув, і я багато чого досягла , і щоб позлити дружину чоловіка – часто дзвоню йому з дрібниць і довго говорю з ним. Це дратує його дружину, а мені подобається. Повертати його до себе я не хочу, але зіпсувати їхні стосун ки не проти. Адже вони збудували своє щастя за мій рахунок. Я хочу помститися. Мені приємно, що через мої дзвінки вони сваряться. Я приколююся – і мені подобається. Нещодавно я чоловікові навіть фотографію свого нареченого надіслала. Він впав у паніку. Почав умовляти, щоб я відмовилася від нього, що той мені не підходить.

Я дзвоню йому, щоб запитати, де лежить викрутка чи щось таке. Із дружиною з цього приводу – лише скандали . Нещодавно мені навіть свекруха дзвонила і просила дати спокій синові. Я відповіла, що дам йому спокій тільки тоді, коли моєму синові виповниться 18. А поки що він повинен знати, що відбувається в житті його дитини і як він живе. Він має брати участь у вихованні. Я, звичайно, не хочу його присутності, але й не бажаю , щоб вони жили в повній гармонії.