Тишу порушив різкий звук телефону. Таня сонно розліпила повіки. Голова гуділа . Пальцями вона намацала телефон на сусідній тумбочці. -Алло, добрий день. Я з Тетяною говорю? З люльки залунав незнайомий жіночий голос. -Так, а хто це? -Це Наталя. Ми з ним давні друзі. Мене ваш чоловік попросив проконсультувати вас. Адже ви хворі? Таня одразу прокинулася. -Яка ще Наталя? У мого чоловіка немає таких подруг, а я знаю всіх його друзів. -Дивно. Мені здавалося, що він мав розповісти про мене.
Ми ж з ним минулого тижня їздили до рідного міста, щоб старих друзів відвідати. Серце Тетяни прискорило ритм. -Яке ще рідне місто? Чоловік у відрядженні вже два тижні! Він у столиці. Про що ви розмовляєте?! -Як у відрядженні? Ми з Коленькою тільки вчора бачилися. Таня схопилася з ліжка. Її осяяло. -Що значить бачилися вчора?! Чому ви його Коленькою називаєте?! Він навіть мені не дозволяє скорочувати своє ім’я! Що вам від мене потрібно?!
Ви його коханка, так? І навіщо мені дзвоните? Що хочете цим сказати, га? -Жінка, заспокойтеся. Я заміжня. Ми з Миколою друзі дитинства, між нами нічого немає. Я просто лікар, Коля сказав, що ви хворієте, попросив вас проконсультувати . – Занепокоєна Наталя. Таня гірко засміялася. -Не треба мені брехати! Адже я навіть не підозрювала. Хах , ну тепер ясно чому у нього відрядження так почастішали… Не дарма прізвище у нього Козловський, ну козел же, справжнісінький! -Яке у нього прізвище? -Козловський! -Жінка, вибачте, я, здається, помилилася номером…