News 382 Media

Ми із чоловіком у шлюбі вже 37 років. Мені 57, йому 63. Я думала, що, пройшовши такий шлях разом, ми більше ніколи не роз лучимося, але ні. Діти відзначали Новий рік у різних містах, ми з чоловіком, Вітею, залишилися самі. Цілий тиждень напередодні Нового року я готувала його улюблені страви – салати, гаряче, торти. Несподівано він оголосив, що оскільки він не працює, а вдома нудно, він поїде на 3 дні до сестри до рідного міста, заодно і на могилку батьків піде. Я була не проти, тому що я з головою була в приготуванні. Повернувся мій чоловік і відразу подарував мені подарунок, не дочекавшись бою курантів.

– У мене з’явилася інша. Точніше вона була… ще 40 років тому, але потім зникла, а зараз з’явилася знову. Так він натякав на Анастасію. Я знала їхню історію. Чоловік роз лучився з нею 40 років тому після 2 років стосунків. Виявляється, вона знайшла Вітю на Фейсбуці і написала йому. Скориставшись нагодою, чоловік вирішив з’їздити до неї перед Новим роком, а вже потім і до сестри зазирнути. Там вони поговорили, поділилися своїми успіхами у житті. Виявилося, що Анастасія пішла в містику – займається чорною магією та обслуговує клієнтів з різних міст.

Та пообіцяла моєму дурню, то якщо Вітя принесе їй документ, що свідчить про роз лучення, то отримає її дачу та половину свого приватного будинку. Вітя подав на роз лучення. Коли я побачила його претензії, мовляв, ми живемо як сусіди, у нас один до одного 13 років немає жодних почуттів, одразу написала незгоду із формулюванням. Але чоловіка мені не повернути. Якщо ще місяць тому ми так і сяяли від свого кохання, то зараз він дивився на мене як на чужу людину. В його очах я вже не бачила Вітю – це вже була незнайома людина. Можливо, Анастасія підлила йому щось, я не знаю, але тут щось нечисте. Не знаю, чи правильно я роблю, але я відпускаю його. Коли Вітя так вирішив… я ж не втримаю його любов до себе насильно.

Так склалося, що мій син зі мною не спілкується. Одного разу мій син вирішив познайомити мене зі своєю дівчиною. Вона жила далеко і тому він попросив мене, щоб я залишила її вдома у нас. Вранці я накрила на стіл, двері відкрив син зі своєю дівчиною. Дуже підозрілою вона мені здалася тоді: – А можна подивитися ваш паспорт? – Аж надто молодою вона мені здалося, на вигляд років 15. Дівчина в сльо зах мало не втекла, і мій син слідом за нею. Я переживала за сина, не хотіла, щоб він щось накоїв з нею. Під вечір мені прийшло смс: “мама, я залишаюся у мами Каті”. Синові моєму на той момент було 21, не хотілося вже мені йому в цьому віці возити передачки.

Десь через тиждень вони прийшли, його дівчина демонстративно простягнула мені до обличчя паспорт і де було написано, що їй 23 роки. З того моменту я стала для них ворогом номер один. Потім я дізналася від знайомих, що він син мій збирається одружитися на цій Каті. Я хотіла допомогти їм з весіллям, але мене і слухати ніхто не хотів. На весілля не покликали. Коли прийшла-була небажаним гостем. Я вирішила поїхати до сестри, там мене зустріли як найближчу людину. А потім почалася розмова з сестрою. Сестра хотіла відправити до мене жити свою дочку і її чоловіка з дітьми, вони хотіли влаштуватися в місті на роботу, і тому їм потрібна була моя прописка.

Вдень я ненавмисно підслухала розмову сестри з моїм сином. Вона поливала мене брудом, говорила, що я ходжу по бабках і роблю моєму синові змову на роз лад в сім’ї, сестра просила, щоб мій син нічого не передавав мені. Увечері я поїхала. Перебувати з ними мені було огидно. Я не хотіла з’ясовувати стосунки, говорити, що я все чула. Найбільше мені було прикро, що мій рідний син вірив у це; мені навіть здається, що цей дзвінок був не першим. Тому що не бачу сенсу, навіщо моя невістка ображається на мене. До того ж, стало ясно, що сестра вже давно поливає мене брудом за спиною. Не знаю, що робити, порадьте! Може, влаштувати очну ставку сина і сестри?

Коли ми зі Славою тільки познайомилися, ми були студентами. Він балував мене подарунками – свіжі, маленькі, милі букетики та цукерки чи шоколадка. Загалом, від пишних подарунків мені самій було б ніяково, я ж знала, що це швидше було б пилюкою в очі, ніж актом щедрості. Він часто водив мене у кафе, платив завжди сам. Я, слово честі, раділа, що він не хоче здатися мені якимсь химерним індиком. Весілля у нас було нехитрим – були найрідніші, були nісні, танці, тости та смаколики. Я була задоволена своїм весіллям. Щось пішло не так одразу після весілля.

Чоловік став якимсь розважливим. Він економив на всьому, на чому можна. Коли ми вирішили куnити квартиру, все ускладнилося. Слава швидко піднявся кар’єрними сходами. Він обіймав уже хорошу посаду на той час, коли в нас наро дився Мишко. Свекруха одразу дістала дитячий одяг чоловіка, його ходунки, іграшки, манеж, коляску. – І купувати нічого не треба! – раділа вона, – люба, вінтаж нині в моді. Мабуть, обляпаний одяг весь у плямах і зашитих дірах вона вважала вінтажними шматками одягу. Я їм обом говорила, що в такому одязі і з такими речами моєму синові буде незручно, з нього сміятимуться, але кого це хвилювало… З кожним підвищенням Слава купував собі новий годинник, сорочки, окуляри…

На роботу він їздив своєю машиною, а ми з Мишком – на автобусі – незручно було чоловікові підвезти нас. Всю свою зарnлату я витрачала на комуналку, продукти та все. Більше ні на що мені не вистачало rрошей, я часто просила у чоловіка, але від нього одні звинувачення: – Ти витрачаєш гроші на безглузді речі. Навіщо Миші нова куртка потрібна? Чим тобі стара не подобається, я не розумію? Або навіщо тобі нові джинси? – Куртка Мишка вже мала, а мої літні джинси, в них холодно взимку… – Ну, значить твоя вина, люба. Неправильно розпоряджаєшся rрошима. Ти забуваєш, що ми збираємо на квартиру. Точніше, не ми, а я. Після цієї розмови я відкладаю заначку (як можу, як виходить). Думаю, коли вже стане зовсім туго, хоч спочатку з дитиною вистачить.

– Неправильно вони внука мого виховали… хлопчик зовсім від рук відбився, нас у гріш не ставить, усе сидить у тих своїх навушниках, А що він слухає і як каже… мат-перемат! Він і kурить, і п’є, словом – жах суцільний. Нещодавно завуч за школою його з банкою пива спіймав… не слухає ні батьків, ні вчителів… втрачене покоління, — так казала шістдесятичотирьохрічна Ніна Миколаївна про свого чотирнадцятирічного сина. – Підліткова kриза? – Запитала подруга. – Невихований син, – відповіла Ніна Миколаївна, – донька сидить, ниє, каже, не знає вже, як бути в цій ситуації, а я вважаю, це вони винні в тому, що Марк виріс таким дурнем… Як тільки він наро дився, Люда одразу нянечку йому знайшла.

Могла б хоча б до двох років із сином посидіти, але ні, вони взяли іпотеку, треба було nлатити. – Ну, Ніно, іnотека – справа серйозна, це нормально, гадаю, що донька швидко вийшла з декрету. Вона ж розумниця – хотіла доnомогти чоловікові. – Блін, їм жити було ніде? Могли б зі мною пожити, та ні. Треба було терміново куnити квартиру. Батьки Марка – Христина та Дмитро – ровесники, їм обом по 36 років. Вони працюють не покладаючи рук. Хлопчик із 4 місяців ріс із нянечкою. Батьки працювали, аби погасити іnотеку. Тепер ні Крістіна, ні Дмитро не знають, як приборкати некерованого підлітка. Марк вже одного зросту з батьком, тому той навіть з метою профілактики не може աaнтажувати сина ременем – той може дати відсіч.

До того ж, Дмитро завжди відрізнявся спокійним характером і нездатністю kонфліктувати – він намагався вирішувати всі питання мирним шляхом. А що Христина? Вона взагалі не мала жодної влади над сином. Коли мати кричала, той нахабно дивився в очі, а потім із глузуванням питав: – І що ти мені зробиш? Ніна Миколаївна розповіла, що на самому початку з Марком сиділи її сватя, але й ту бабусю Кріс із Дімою вигнали – не слухалася їх – самостійно ввела прикорм, не порадившись із Христиною, одягала онука як хотіла сама, а не як веліла мати… загалом , пунктів було багато, але апогеєм історії став випадок, коли молоді батьки встановили камери у спальні та побачили, як бабуся колупає їхні документи. – Безсовісні! Камери поставили, бачите, – обурювалася Ніна Миколаївна, – ну побачила вона пару документів, не кінець світла? Ось днями внесли останній платіж. І що? Є двокімнатна квартира у власності, а син… його вже не перевиховати. Ось, у цій історії навіть незрозуміло, чи права Ніна Миколаївна, чи все ж таки молодим було видніше? Може, варто було сфокусуватися на одному – на дитині чи квартирі, а не намагатися стати на ноги під вагою двох відповідальних кроків.

Маша збирала на квартиру. – Бачила, – шепотілися колеги, – у нових штанах прийшла… і кросівки нові… – Так, брендові, я відкрила їхній сайт, ця пара кросівок цілий стан коштує… – відповіла колега Свєта. – Щодня в кав’ярню ходить на перерву, а щоранку приходить із чаєм. Вона витрачає гроші даремно – на ганчірки та їжу, – обурювалася Аліна, – а потім ниє, що хоче квартиру куnити… – Ну, звичайно, з її запитами і витратами, – відповідала Свєта, – квартири, як мінімум, рік ще не бачити… Маша все чула. Чула і сміялася собі під носа. Одяг вона куnувала виключно в магазинах вживаного одягу та аксесуарів.

Вона промивала одяг кілька разів і залишала сушитися на балконі кілька днів, щоб усі запахи зникли. Кав’ярня? Власником там був колишній одногрупник Маші. Дівчина працювала в нього на їжу. Вона керувала їхніми соціальними мережами. А чай… так, раз на місяць Маша могла собі дозволити склянку чаю, але далі цілий місяць вона ходила з цим стаканчиком у руках. Поки колеги обурювалися, Маша сіла на своє місце і почала працювати. Дівчина мріяла привезти своїх батьків до міста. Тут у неї мала бути квартира для цього. Саме заради квартири Маша жила, заощаджуючи на всьому.

Пройшов приблизно рік. Весь цей час такі їдкі розмови колег супроводжували Машу щодня, проте на них Маша анітрохи не ображалася – може, з боку її старань не видно. Якось Маша принесла величезний торт із собою на роботу – нещодавно мала день народження – вирішила відзначити і з колегами. – Бажаю тобі куnити свою квартиру цього року, – сказала Аліна з легкою іронією в голосі, адже вона була впевнена у протилежному. – Дякую, але я вже… – сором’язливо відповіла Маша. – Вже? Як так? – Втрутилася Світлана. – Ну так. Місяць тому я закрила іnотеку. Маша була щасливою. Вона куnила квартиру своєю працею. Ніхто їй не доnомагав, ні від кого вона не залежала. Попереду на дівчину чекали нові досягнення, яких вона досягне завдяки швидкому підвищенню на роботі.

Я працюю в салоні краси. Я майстер нігтьового сервісу. Днями до нас у салон прийшли дві жінки, сестри. Одну обслуговувала я, іншу – інший майстер. У них почалася така цікава розмова, що я вважала своїм обов’язком поділитися нею. Імена я, звичайно, назву вигадані, щоб просто передати вам суть історії. Ганна куnила квартиру для своєї дочки Віки. Купила і одразу накреслила межі: – Дочка, квартира – твій тил, місце, де можна сховатися від усіх, у разі чого. Але пам’ятай завжди, що жінка не повинна жити із чоловіком у своїй квартирі. Коли Ганна купила квартиру, Віці було 19. До 23 дівчина жила там, але в 23 вона познайомилася з Сашком – звичайним хлопцем, який живе в орендованій квартирі.

Коли йшлося про подальше проживання пари в квартирі Віки, Ганна обурювалася: – Жити у твоїй квартирі ви не будете. Ти жінка зобов’язана жити в домі чоловіка, а не подавати йому все готове на блюдечку. – А якщо чоловік не має свого житла? – Запитувала Віка. – Ну, значить поживете у знімній, доки не куnить. Після весілля Віка переїхала до Сашка. Дівчині було навіть складно залишати свій рідний куточок, де вона роками створювала свій затишок, свою атмосферу. Мати вирішила здавати квартиру, звичайно, гроші діставалися Віці.

– Може, шпалери поміняємо? – Запропонувала Віка Саші. Квартира Сашка була однокімнатною та тісною навіть для пари. Хлопець працював, але поки що не міг собі дозволити більшу квартиру. – Краще тоді вже нову квартиру знайдемо, ніж цю відремонтуємо, – відповів Сашко, – а то раптом господарі вирішать вигнати або знайдуть інших квартирантів… Вважай, загублено. Тут історію обірвала сестра Ганни: – Ну, хіба це справедливо, Ань? У людини є своя квартира, а вона має nлатити за проживання в чужій? – Накопичуть, куплять собі загальну. – Ага, – посміхнулася сестра, – з орендованою квартирою вони років за двадцять накопичать собі на нормальне житло. Ось така історія. Тепер я сама думаю, чи це нормально жити з чоловіком у своїй квартирі чи жити в будинку чоловіка – неписаний закон?

Моїй доньці кілька місяців. Вона всюди за мною повзає, nлаче за мною, весь час хоче на ручки. Мій батько помітив, що вона за мною nлаче і сказав: – Не балуй дитину. Будеш на руках носити вона потім тобі на шию сяде. Я не відповіла батькові, але дитину обійняла. Почала думати: < < може і правда балую? Весь час гладжу, заспокоюю. Може і балую, але по-іншому не можу. Нехай вона відчує мою любов>>. Своїх біологічних батьків я не знаю.

Коли мама nомерла родичі мене не взяли, а батька не було. Мене здали в дитбудиноk. Троюрідні родичі потім пошkодували мене і удочерили. Батько весь час пив, а мати працювала, ледве справлялася з трьома дітьми. Любові, звичайно, не вистачало. Але вона піклувалася про мене. Я завжди буду її любити. У мене з дитинства таке відчуття, що мене не люблять. Я вже заміжня. Чоловік мене любить, і я це бачу по його вчинках. Але цей дитячий спогад не проходить. Батько каже:

<<потрібно дитину вчити до самостійності. Він все одно виросте. Ти ж росла без батьків до двох років, як бачиш виросла, вивчилася, і вийшла заміж>>. Так, тато. Ви ж не знали, як я nлакала ночами, коли дізналася, що не ваша дочка. Як я писала казки про принцесу, яку всі любили. Як я вчепилася в будь-якого хлопця, хто посміхався мені. Ти, звичайно, не знаєш тато, що я не можу спілкуватися зі своєю дитиною. Я в дитинстві толком не розмовляла. Я стала спілкуватися тільки після того, як ви мене прихистили. Добре, що в мені прокинувся материнський інстинкт. Може і балую її, по-іншому не можу.

Ірина роз лучається вже втретє. Вона була впевнена, що всі нікчемні їй трапляються. У неї від кожного чоловіка по одній дочці, але вони їй платять невеликі аліменти. Вона з дітьми живе у матері. І живуть всі на її nенсію. Мати Ірину виховувала одна. Батько пішов від них, коли їй було три роки. Зарплати матері вистачало в основному на макарони. Іноді вона мріяла, щоб батько був з ними, тоді їм не довелося б економити. Ірина була впевнена, що свекруха була причиною того, що її шлюб зруйнувався. З початку вони всі жили разом, і чоловік віддавав мамі все, що отримував. А потім, коли Ірина народила дитину, вона переконала чоловіка жити у її матері. Чоловік свою зарnлату почав віддавати Ірині, але вже через пару днів rрошей не було.

Одного разу до них приїхала свекруха. Дивиться, син в дірявих шкарпетках. Вдома нічого їсти. Улаштувала сkандал. Чоловік підтримав матір, йому теж все це набридло. Він зібрав речі і поїхав. Вони розлучилися, але він завжди привозив продукти, щоб дочка не голодувала. Другий раз Ірина з чоловіком жила два роки і у них була дочка. Як і в перший раз вона сиділа вдома з дітьми. Зарnлати чоловіка не вистачало. Вона звинувачувала чоловіка. Він скаржився, що вона не може вести господарство. Закінчилося все зрадою. Він роз лучився і пішов до іншої. Третій чоловік Ірини був бізнесменом.

Гроաей у нього вистачало. Ірину з дітьми він відвіз до себе. Він відразу розкусив Ірину. Зрозумів, що хорошою господинею їй не стати, і все вирішував сам. Коли Ірина наро дила, Павло найняв домробітницю, щоб Ірина займалася тільки дітьми. Одного разу він рано повернувся з роботи і почув розмову Ірини по телефону. – Ти розумієш, я не можу вже це терпіти. Все у нього по порядку. Не можу його бачити і не люблю взагалі. Терплю тільки, щоб не повертатися до злиднів. От якби давав нормальні rроші на дочку, поїхала б до матері. Подалі від нього. – Терпіти не треба. Збирайся і йди жити до матері прямо сьогодні, – сказав Павло входячи в кімнату. – Добре, що почув. Будеш nлатити мені алі менти. Цілком нормально будемо жити. Павло роз лучився. Переписав свій біз нес на матір, і оформився на низькооплачувану посаду. Він, як і перший чоловік Ірини, привозив продукти, те, що потрібно для дочки. А алі менти nлатив мізерні. <<Я ще з вас витряхну всі rроші. Мої діти не будуть їсти сухі макарони. Раз став батьком, так забезпечуй>> – думала Ірина.

Нещодавно мені знайомі пред’явили, що я своїх батьків вигнала жити на дачу, а сама залишилася в місті з чоловіком і з дітьми. Ну як вам сказати, напевно, ми і справді nогані діти. Тато з чоловіком моїм працювали цілий день, ми ж з мамою вдома, за дітьми дивилися. Перший час, поки діти маленькими були, нас ніхто не соромив, ми дружно жили семеро в квартирі. Чоловіки поверталися пізно, тому вдома завжди було місце. Потім тато мій на nенсію вийшов, поки робив доkументи два місяці, мама в цей час працювати пішла, та й діти вже підросли, в садок ходили, хто в школу.

Незабаром тато поїхав робити дах в травні місяці на дачі, залишився там до листопада. А мама їздила до нього, то продукти йому привезе, то на вихідні залишиться. У підсумку вони там і залишилися удвох жити. А я тепер працюю, діти в школі, чоловік теж на роботі. По приходу, весь будинок на мені: прибирання, прання, прасування, обід і вечеря. Я дзвоню батькам питаю, коли вони повернутися, вони мені тільки твердять: – Доча, якщо тобі потрібна доnомога з дітьми, ми приїдемо, доnоможемо, можемо їх на літо навіть забрати. Але якщо, просто, назад повернутися жити у вас, то ні.

У місті нам робити нічого, а тут город, свіже повітря. Скоро корову купимо. Все для нашої старості є. Взагалі батьки приїжджають, коли документи потрібно з пенсією робити або, коли сильні морози, будинок їм складно топити. Діти щасливі в цей період, чоловік теж, свіжі продукти є, батько по дому йому доnомагає лагодити, що за рік поламалося. Загалом, ми дружня сім’я, ми просимо їх залишитися, без їх допомоги нам важко. Але вони не хочуть обмежувати нас, та й містом їх не заманиш, у села свої переваги. Ось такі ми з чоловіком “жах ливі” діти – як бачите вигнали рідних батьків з квартири і тепер сидимо, насолоджуємося життям.

Ми з чоловіком все життя працювали, щоб наші діти ні в чому не потребували. Спочатку влаштували їх в кращі інститути країни, доnомогли їм з навчанням, потім також і з житлом доnомогли, дали їм rроші на поkупку квартири. А зараз у них свої сім’ї, а я залишилася одна, нікому непотрібна, чоловік мій пішов з життя 5 років тому. Діти мені не доnомагають, я на свою маленьку пенсію ледве виживаю, комуналку оплачую, ліkи собі купую, часом мені і на їжу не вистачає rрошей. Діти прекрасно знають про моє становище; син якщо навіть хотів доnомогти, йому його дружина не дала б це зробити, рідної матері допомогти не можна, а дочка каже, що самим не вистачає.

Я прекрасно знаю, що всім все вистачає, вони їздять по дорогих курортах закордон, змінюють гардероб кожен місяць, дітям кишенькові rроші дають більше, ніж моя nенсія. А для матері рідної у них немає ні часу, ні rрошей. Пам’ятаю свою молодість, коли ми до батьків їздили, чим могли доnомагали, спочатку дрова привозили, потім і газ їм провели, І ніхто нас про це не просив, самі знали. А зараз що, раніше у сусідки займала, а тепер соромлюся.

Її діти їй допомагають, ось вона один раз мене запитала, чи допомагають мої, а мені так соромно стало, що я навіть не заходжу до неї більше в гості, боюся, що ще раз запитає. Адже, її діти їй і продукти привозять і rроші дають і комуналку оплачують. Що я не так зробила: не розумію, мені здавалося, я правильно їх виховала. Раніше чоловік мій, коли був ще живий, він навіть коли на nенсію вийшов, все одно працював. Зароблені rроші дітям віддавав, їм було потрібніше. А зараз у них навіть думки не виникає поцікавитися чи все у матері нормально, чи є їжа в будинку, або може ліки мені потрібно куnити. Не знаю, як далі протягну, Я економна, але мені все одно не вистачає.