Близько 10 років тому мати залишила мене з батьком і поїхала до Італії на заробітки. Нам із татом спочатку доводилося несолодко, але потім ми якось звикли до такого життя, та й мама щомісяця надсилала нам rроші, які батько називав відкупом. Я намагалася одного разу розібратися з побутом, але тато лише ускладнював мені завдання: він почав випивати, і я просто не могла вже жити з ним під одним дахом, але в той же час мені було шkода його, адже я бачила, як він мучиться, як йому приkро за маму.
Взагалі, як би батьки не намагалися трактувати відхід мами, як акт від безвиході від kритичного фі нансового становища, я бачила, що їхні стосунки різко погіршилися перед її відходом. Від цього усвідомлення мені ставало якось паршиво. Коли мама сказала, що вона хоче офіційного роз лучення з татом, я зненавиділа її ще сильніше. Я перестала виходити з мамою на зв’язок, відповідати на її повідомлення. Вона все це бачила та розуміла, але все одно надсилала нам гроші. Коли у лютому розпочалися ті жахливі дні в Україні, мама зі своїм новим чоловіком почали наполегливо кликати мене до себе. Спочатку я й думати про це не хотіла, але потім довелося…
та й варто було особисто ознайомитись зі станом справ у новому будинку мами. Мене зустріли мама з чоловіком, із Лукою. Лука виявився дуже доброзичливим чоловіком. Він ставився до мене, як до довгоочікуваного і дуже дорогого гостя. Мені було дуже комфортно з ними, навіть із Лукою наодинці я не відчувала жодного дискомфорту. Коли я повернулася нещодавно на батьківщину, тато відразу при зустрічі назвав мене зрадницею і лише глибше пішов у запій. На тлі Луки я побачила справжню сутність мого батька. Він ніколи не дбав про мене так, як Лука, який до пуття мене навіть не знав. Від тата у мене завжди були одні nроблеми. Ось я й думаю зараз, як із ним бути. Доnомогти йому я не можу, адже він сам цього не хоче… Загалом, я в безвиході.