News 382 Media

Мій дівер – скупа і розважлива людина. Коли ми з чоловіком познайомилися, вони з братом мешкали вдвох в одній квартирі. Старший брат вважав, що квартира належить лише йому. Якось ми вирішили приготувати піцу. Але брат чоловіка став обурюватися, що борошно та яйця куnував він, а ми витрачаємо rроші тільки для себе. Я думала, що через такі дрібниці не треба лаятися. Після весілля ми стали жити окремо.

Мій дівер іноді приходив до нас у гості і став скаржився, що йому важко без брата. Адже йому довелося платити за продукти та комуналку одному. Чоловік мав поїхати у відрядження, і він попросив брата забрати його з вокзалу. У нас тоді ще не було своєї машини. Він погодився лише за певну суму. Я була в աоці. Я запропонувала викликати таксі: це обійшлося б дешевше. Якось ми з чоловіком вирішили зайнятися продажем квітів. На оптовій базі закупили рослинність за низькою ці ною. Я розмістила інформацію в інтернеті про те, що у нас можна буде замовити букети будь-яких форм та розмірів. Мій дівер дізнався про це і запропонував свій гараж як склад.

Я не хотіла мати з ним справи, але чоловік погодився. Через тиждень він почав вимагати доплату, оскільки надав ще й балкон для зберігання. Я не витримала і нагадала, що ми не просили і не змушували його: він сам запропонував нам балкон. Він перейшов усі межі, став ображати брата. Чоловік заnлатив йому, і з того часу перестав із ним спілкуватися. Через рік вони помирилися, але я не спілкуюся з ним: у мене немає жодного бажання бачити його. Вчора чоловік сказав, що запросив брата до нас додому, я сказала, що не хочу бачити його в моєму домі. Почувши відмову, чоловік відреагував дуже бурхливо. А що він думав? Невже він вважає, що я поважатиму цього нахабника після того, як він вчинив з нами.

Моя свекруха – дуже товариська жінка. Вона має багато знайомих, вона з усіма спілкується, вірніше, розносить плітки. Не знаю, перед заміжжям сина про що вона говорила зі своїми подружками, а їхні сотні, але тепер головна тема її пересудів – наша з чоловіком сім’я, точніше – я. Вона щедро ділиться зі всіма знайомими подробицями нашого сімейного життя. До нашого весілля вона мене запитала, чому мало гостей із мого боку. Я відповіла, що запросила лише батьків та найближчих родичів. І почала вона всім розповідати, що я сирота. Треба було бачити обличчя моєї мами, коли до неї дійшла ця нісенітниця.

Я не сирота, у мене чудові батьки, бабусі, дідусі. Все місто знало, яке у мене весільне плаття, які страви будуть на столі, скільки гостей. Син заявив, що після весілля ми житимемо в орендованій квартирі. Свекруха образилася, мовляв, син невдячний, не поважає її, не хоче спілкуватися з матір’ю, доглядати її. Через день весь район обговорював це питання. Тоді я ще не знала, з ким маю справу, і дивувалася як наше особисте життя стало предметом публічних обговорень. Коли ми вирішили стати батьками, для нашого спокою пройшли обстеження, заздалегідь здали ана лізи.

Подруга свекрухи зустріла нас у ліkарні та донесла їй про це. Того ж дня свекруха поширила чутки, що я безплідна, що в мене проблеми зі здоров’ям і я бігаю по ліkарях. Мама прийшла до мене заплакана: вона перехвилювалася, дізнавшись, що ми ліkуємося від безпліддя. Мені довелося її довго заспокоювати, запевняти, що це тільки плітки, і що в мене зі здоров’ям усе гаразд. За місяць я дізналася, що ваrітна. Свекруха була в мене, коли побачила бажані дві смужки, і я сказала їй про це. Вона одразу поширила цю інформацію. Мій чоловік був на роботі. Він дізнався про мою вагітність від колеги, а не від мене. Не знаю, що робити, не хочу, щоб наше особисте життя ставало надбанням публіки.

Максим Ткачук з Турійська потрапив у жорна долі відразу після народження. Батьки залишили його немовлям на бабусю, потім розлучилися, створили нові сім’ї і … забули про первістка. 10 років малюка ставить на ноги жінка, яка до цих пір навіть не наважувалася оформити опікунствоДоля подарувала Галині Ткачук двох дітей — дочку і сина. Коли вони були зовсім маленькими, в будинку з’явився ще одне немовля.- У мене рідна сестра Неля, глухоніма. Вона була вагітна, народила дівчинку і написала від малюка відмову. Я перейнялася цим, кажу чоловікові: «Де двоє ростуть, третьому місце знайдеться».Він став у нагоді, і ми племінницю Юлю до себе забрали. Догледіли до семи місяців, але сестрасхаменулася, дочку забрала до себе. Тепер Юлічка вже має свою сім’ю, у неї все добре.Але коли вога від нас поїхала, мені стало дуже бракувати тою третю дитину. Була думка взяти собі немовля з будинку мал юка. Тільки Власна сім’я розпалася, Галина була змушена з дорослими дітьми окремо знімати житло, їздити по заробітках. Ніколи не опускала рук і шукала можливості, щоб забезпечити дітям нормальне існування.

Син Саша, як закінчив школу, вирішив не продовжувати далі навчання і відправився шукати щастя-долю в Київ. Мати не перечила. Хоча хотіла, звичайно, щоб хлопець отримав вищу освіту і вибився в люди. Але вибрав заробітки. І не побув і декількох місяців, як повідомив: буде одружуватися! І влітку привіз зі столиці Студенточку з животиком, яка народила сина.У той час молодята ще не узаконили своїх стосунків. Але в свідоцтві про народження записали імена і тата, і мами. Зробили хрестини, назвали хлопчика Максимка — і поїхали назад до Києва.На питання «чому?» «Галина Володимирівна лише знизує плечима:- Невістка Люба закінчила із золотою медаллю, добре вчилася в інституті. Її мама мене дорікнула: » ваш син зіпсував моїй дитині життя «. Я кинула роботу, попросила Любу перевестися на заочне і пообіцяла, що буду берегти Максимка, як вона буде їздити на сесії. Але мене ніхто не послухав.Молоді батьки поїхали до Києва, залишивши дитину в селі, і … більше за ним не повернулися.

Жінці важко даються ці спогади. Спочатку сподівалася, що все налагодиться. Брала онука на ручки, співала йому колискови і поїла розведеним коров’ячим молоком. Але з кожним місяцем надія на повернення сина з невісткою танула. Чи не тьохнуло серце їх ні тоді, коли бабуся споряджала Максима в перший клас, ні тоді, коли їхала з ним на перший конкурс талантів …Доля обділила хлопця материнським теплом, але щедро обдарувала незвичайної краси голосом. Бабуся з дитинства сталапомічати, що малий підспівує всім рекламам, що йде по телевізору. Якось зустріла свого вчителя музики Віктора Скулінца і попросила хлопця прослухати. Той відразу взяв маленького таланту під своє крило. І вже у вісім років Максим здобув свою першу перемогу на всеукраїнському конкурсі!

Сьогодні за плечима хлопчика не один фестиваль не тільки загальнодержавний, а й міжнародний. Слухати ліричні мелодії у виконанні Максимка Ткачука неможливо спокійно. Душа співає і плаче разом з ним — Хто допомагає з поїздками на конкурси в столицю? — питаю бабусю хлопчика, яка тримається за роботу двірника, щоб мати хоч якісь гроші на прожиття.- Ніхто, — ніяковіє. — Якщо конкурс організовує освіту, то, звичайно, нам це нічого не коштує. Але ж більшість фестивалів не бюджетні. Щоб зібратися на один, потрібні кошти і на одяг, і на дорогу, і на проживання з харчуванням. А у кого просити?

— Хоча б у батьків дитини.Галина Володимирівна змовкає. А тоді зізнається:- Син нічим не допомагає, а невістка, як вже дуже попрошу, перешле пару сотень гривень.Видно, що жінка думає над кожним словом, тому що не хоче нічого поганого говорити про Максимових батьків, не засу джує їх — ні сина, ні невістку, але мимохідь згадує факти, які красномовно свідчать їхнє ставлення. Як одного разу поїхала з онуком на конкурс до столиці, а в Києві якраз був батько. На зустріч не прийшов. Іншим разом жінка в період відпустки на основній роботі поїхала на заробітки з онуком і дочкою і в супермаркеті зустріла Любу. Рідна матуся відвернулася, зробила вигляд, що не впізнала сина зі свекрухою! Що ні тата, ні мами ні разу не бачили в школі (Максим навчається у Турійської гімназії), а » мамою «називає тітку — Але ж ви, як опікун, повинні мати якісь гроші, — випитувати у жінки.- А опікунство не оформлене, — відповідає.

І за всі десять років, з тих пір як жінка сама виховує онука, не отримала від держави жодної копійки. Чому? Каже, цікавилася цим питанням, але її налякали, що раз не має власного житла, а тулиться на знімній квартирі, то дитину їй не дадуть. Навіть можуть в інтернат забрати! І вона більше не ходила і не питала. устроїлась на роботу двірником, щоб мати постійний, хоч і мізерний дохід, і бути біля дитини.Але виявляється, побоювання жінки були марними. Тому що, як пояснив начальник служби у справах дітей Луцької міської ради Федір Шульган, ніде в законі не прописано, що наймане житло може бути перешкодою в оформленні опікунства. Порадив звернутися в службу у справах дітей за місцем проживання про підготовку висновку про доцільність позбавлення батьківських прав тата і мами, далі — в сyд.

Тоді клопотати про опікунство. Підтримка держави соціальних сиріт непогана — гріх від неї відмовлятися. Жінка вже почала збирати відповідні документи.Тим часом щасливий Максимка повертається з нагородою з чергового конкурсу — отримав друге місце на міжнародному фестивалі «Перлина-фест». Мріє про наступні перемоги. Всі їх присвячує бабусі

Алла була її однокласницею. Разом навчалися з першого класу. Надя була звичайною дівчиною, дочкою інженера. А ось Алла вважалася елітою в класі. Її батько був великою шишкою в їхньому містечку. У молодших класах все було тихо і спокійно. Але, починаючи з восьмого, Алла і її подруги взялися за Надю не на жарт. Вони постійно дражнили її і знущалися над нею. То куртку нову розфарбують фломастерами, то клею наллють, то крейдою парту розмалюють, то книги заховають від Наді. І так тривало до випускного. Надя багато плакала і страждала. Через Аллу вона стала шкільним посміховиськом. Вона не раз говорила батькам, що над нею знущаються однокласники. Батьки відмовилися перевести її в іншу школу навідріз. Повторювали тільки, що від проблем не втечеш і потрібно просто прийняти бій і вистояти. Вчителі теж все бачили, але робили вигляд, що не помічають. Вони не могли робити зауваження Аллі, у неї ж тато місцевою шишкою був. З горем навпіл, закінчила Надя дев’ять класів і втекла зі свого містечка куди подалі. Вона навіть на випускний не прийшла через свою однокласницю. У Москві Надя почала життя з чистого аркуша. Вона закінчила училище, потім інститут. Вийшла заміж за досить багатого і перспективного чоловіка. Три роки тому жінка народила сина. Чоловік її на руках носить.

У рідне містечко відвідувати маму Надя приїжджає рідко. У неї погані спогади з тим місцем, тому мама частіше гостює у них в столиці. І ось недавно минуле знову нагадало про себе. У суботу Надя з чоловіком поїхали в супермаркет за покупками і зустріли там шкільну кривдницю Аллу. Коли Алла побачила Надю, вона кинулася на неї з відкритими обіймами. Було таке враження, що зустрілися давні кращі подруги. Надя була в шоці. «Взагалі не розумію, що у неї в голові було в цей момент? Ну, не могла вона забути все те, що творилося в школі. Як так? Я б ще зрозуміла, якби вона вибачилася і спокійно зі мною все з’ясувала. А вона просто вирішила зробити вигляд, що нічого не було «, — розповідає Надя подрузі Світлані. У магазині Алла була не одна, а з чоловіком. Виявилося, що її чоловік теж не остання людина в містечку і Надін чоловік навіть знає його. Слово за слово, зав’язалася розмова. Хтось запропонував пообідати разом, але Надя відразу відмовилася. Їй було важко згадувати про це, але вдома вона розповіла про все чоловікові. Він вирішив розповісти Наді трохи про життя Алли і її обранця.

Жінці було не цікаво слухати про це, але краєм вуха вона почула, що Алла з чоловіком давно лікуються від безпліддя. Вони дуже хочуть дітей, але Алла ніяк не може завагітніти. «Ось як Бог карає » — подумала Надя. А через кілька днів їй зателефонувала мама. Саме тоді пролився світло на всю цю заплутану історію з безпліддям. -Угадай, кого я сьогодні зустріла на пошті? — сказала мама Наді. — Якщо ти стоїш, то сідай. Сьогодні я зустріла маму Алли Парфоменко. Пам’ятаєш таку? Пам’ятаєш, напевно, у вас з нею в школі якісь сутички були в старших класах. Так ось. Аллочцы так не пощастило. У неї життя зовсім не склалося. Після школи нікуди не надходила і почала гуляти по нічних клубах. Стала нашою місцевою «знаменитістю». Потім залетіла від когось, але цей хтось відмовився від дитини. Вона до останнього чекала, що він передумає. Потім зробила аборт.

Їй ця дитина теж була не потрібна. А після операції лікарі сказали Аллі, що вона вже ніколи не зможе мати дітей. Тоді в молодості її ця новина не дуже засмутила. А ось тепер, коли вона знайшла собі гідного кавалера, це стало справжньою проблемою. Чоловік Алли дуже хоче дітей. І навіть якось сказав дружині, що розлучиться з нею, якщо вона народити не зможе. Ось воно як буває. Уявляєш? Надя слухала маму і не вірила своїм вухам. Алла такої порядною прикидається. Тягає чоловіка по клініках, лікуються обидва. А насправді вона все прекрасно знає і просто пускає пил йому в очі. У Наді навіть з’явилася думка набратися сміливості і розповісти чоловікові Алли всю правду. Помститися кривдниці за всы ті шкільні сльози і страждання, які Наді довелося пережити. Але ці думки швидко розвіялися, адже Аллу вже покарав Бог.

Мене дуже злить той факт, що щойно до нас у гості приїжджає моя мама, то починає сама робити за всіх домашню роботу. Вона вже до себе на шию посадила мого чоловіка та доньку. То прибирає за ними, все миє, приносить, подає… Див но, що такого в моєму дитинстві не було. Я росла в досить суворій сім’ї. Тато був військовий, а мати вчителькою в школі, тому дисципліна у нас була на першому місці. Я рано вставала, аж о 6-й ранку. Сама заправляла ліжко з 5-ти років, сама собі варила кашу, прасувала сорочку до школи. А після школи одна робила домашнє завдання, доnомагала мамі по дому, то посуд помити треба, то килими підмісти. Мене не балували, виховували, як то кажуть, у їжакових рукавицях.

І я дуже вдячна своїм батькам, що виховали мене саме таким чином, я виросла самостійною та була повністю готова до дорослого життя. Також я намагалася виховувати свою доньку, вона у свої 7 років робить багато сама. Звичайно, я не змушую її прокидатися о 6 ранку і гладити собі сорочки, але посуд вона помити цілком здатна. Чоловік у мене охайний, теж сам за собою завжди прибирає, мені доnомагає приготувати щось на вечерю, якщо я на роботі затримуюсь. Але варто тільки моїй мамі приїхати до нас у гості, так і чоловік, і донька в мить перетворюються на справжніх ледарів. Я вже не знаю, як їм говорити та натякати, що це дуже негарно. Але сама моя мама не проти все робити за інших.

Не знаю, чому вона так змінилася… Але вона, якщо готує у нас вдома пиріг, їй ніхто не доnомагає, навіть за продуктами для пирога в магазин не здогадаються спуститись. Після ситної вечері чоловік із донькою сідають дивитись телевізор, а мама одна миє посуд. Потім може перейти до чищення кухні, ванної кімнати, пропилососить всю квартиру. Я якось не добре себе почувала, мене до ліkарні на тиждень поклали, нічого серйозного. Але моя сусідка в палаті була нервовою жінкою. Їй потрібно було щонайменше два тижні під наглядом ліkарів бути, так чоловік кожні п’ять хвилин дзвонив і питав, де і що в них удома лежить, як вечерю приготувати, що з дітьми робити… я лежала, дивилася на неї, а про себе думала: ‘ ‘Як добре, що мої домочадці самі все вміють, я була така горда”. Але зараз, після витівки моєї мами, вся гордість зникла.

Мої батьки роз лучилися, коли я ще була дитиною. Мама зрадила тата з його найкращим другом, він не міг такого витримати і пробачити її. Тато залишив мамі наш великий будинок, шпурнув у неї документи та поїхав. Поїхав він до іншої країни, подалі від мами, щоб не бачити і нічого про неї не чути. Спілкувалася я з татом дуже рідко. Якщо тільки він дзвонив мені у свята. Ми жили з мамою у нашому домі, все було нормально. Я зустріла того, за кого зібралася заміж. Тільки ось постало питання житла. У мого нареченого була орендована квартира, такий варіант мене не влаштовував. І ми вирішили переробити літній будиночок під справжній будинок у вигляді дачі, де можна було спокійно жити навіть взимку.

Ми з мамою підняли документи і тут на нас чекала новина. Виявляється, що в той момент, коли батько переоформив документи на маму, вони обидва мали з’явитися до су ду, але через свої примхи не хотіли десь перетинатися. Тому питання про будинок повисло в повітрі. Потрібно було, щоб батьки негайно пішли до су ду та вирішили цю проблему. Тим більше наближався день мого весілля, хотілося б розпочати сімейне життя без проблем. Якраз мені зателефонував батько, привітав зі святом і повідомив, що хоче зі мною зустрітися. Я телефоном не стала пояснювати йому проблему з будинком, вирішила, що краще в реальності йому все сказати. Ми зустрілися, тато подарував мені золотий ланцюжок на весілля, привіз екзотичні фрукти.

І тут я почала розмову: -Як це не записано на матір? Я ж їй усі документи віддав! – сказав тато. -Так, тільки треба було з’явитися до су ду, але ви можете піти зараз, доки не пізно. -Я не піду разом із цією жінкою нікуди…. Якщо потрібно щось підписати, я надішлю електронний підпис, не обов’язково з’являтися до су ду. Я все розповіла мамі. Вона теж була незадоволена: -То значить я у всьому винна, раз на той час не побачила проблем із судом?! Це він винний, я не збираюся його помилки виправляти, нехай сам приїжджає та все вирішує. Час іде, а нічого не змінюється. Я не розумію своїх батьків. Адже ми можемо залишитися на вулиці, невже їм так складно піти та підписати пару паперів заради мого найкращого майбутнього? Мабуть, їхні образи вищі за моє щастя.

Олена, моя старша сестра, завжди була халявщицею, з самого дитинства. Вона старша за мене на 4 роки, але за відчуттями я старша на 10. Олена у школі була круглою трієчницею. Вона вчилася на три не тому, що не була здатна на більше, а тому що їй було зручно вчитися на три – напружуватися особливо не потрібно, можна просто ходити на уроки і забезпечити собі оцінку. Олена вступила до педагогічного університету з настанови батьків. Чому – я не знаю, адже вона не мала жодної любові ні до навчання, ні до педагогічної справи. Потім Олена влаштувалася на роботу до місцевої школи. Там вона і заkохалася в сторожа чи охоронця, я так і не зрозуміла, загалом, у Антона. Через півроку живіт Олени почав натякати, що настав час узаконити стосунки. Олена пішла з роботи. Чоловік заробляв, ясна річ, небагато. Мама з татом почали доnомагати молодим майбутнім батькам, хоч і раніше доnомагали. Батьки Антона опинилися у ролі спостерігачів. Дитина наро дилася, мої батьки продовжували виконувати обов’язки Олени з Антоном. Я дуже злилася від цього, але нічого робити не могла.

Не встигла Олена вийти з деkрету, як несподівано дізналася, що вона на 4-му місяці ваrітності. Ось так сюрприз! З другою дитиною сценарії пішли такі самі. Мати з татом повністю забезпечували сім’ю Олени. – Мам, може, ти підеш на пенсію і посидиш із онуками, а Олена зможе вийти на роботу? – Якось запитала я. – Ага, з дітьми у такому віці? Я вже краще попрацюю далі, дякую, – відмахувалася мама, а я злилася. Прагнення Олени до мінімальної енерговитрати мене завжди злило. А що я могла робити? Такою була моя доля – терпіти сестру. Ми обурювалися, чому вона не відправляє вже 3-річного сина до садка. Олена, здавалося, хотіла дітей до школи залишити в себе, аби самій не працювати. Днями вона “порадувала нас” черговою новиною: Антон та Олена чекають на третю дитину.

Чекають вони, а готуємось ми. – Ну, лікарі сказали, позбутися не можна, інакше я ризикую позбутися своєї найважливішої функції. Але я не жалкую, Антон працює, та й на вас я розраховую. – А чому ти розраховуєш на нас? З якого дива ми повинні тобі доnомогти? – я намагалася на крик не переходити, але в мене погано виходило, – а може, твій Антоша нарешті знайде собі нормальну роботу? А то в нього третя дитина на підході, він ще добу через три працює. Коли не приходь – на дивані лежить або в комп’ютері сидить. Тато відвів мене в іншу кімнату і взявся заспокоювати, щоб я не наговорила речей, про які я пошkодувала б наступного дня. Ця проблема так і залишилася невирішеною, але я так і не зрозуміла, чому Олена вважає, що ми всі так і рвемося їй доnомогти?

Нещодавно ми з чоловіком зрозуміли, що надто сильно ми розпестили двадцятисемирічну доньку, Марину. Марина наро дилася, коли ми жили дуже nогано. До її 4 років ми стали на ноги, а 5-річчя донька відсвяткувала у колі нових друзів, у новому статусі. Ми, я і мій Мишко, обидва виросли у злиднях. І, знаєте, у нашому випадку заробили чи то батьківський егоїзм, чи дитяча образа, але ми вирішили дати Маші все, чого не було у нас. Доньці зараз 27. Вона не працює, отже не заробляє і досі живе за наш рахунок, це при тому, що 2 роки тому ми куnили їй квартиру, вона цілком могла б самореалізуватися. Після закінчення школи вона вступила до театрального. Ми були, якщо чесно, проти, але вирішили не завадити їй. Це її життя та її правила. Може, це її покликання. Приблизно так ми тоді подумали та відпустили дочку у вільне плавання. Пізніше виявилося, що ми це зробили дарма, адже там дочка зв’язалася зі своєю “творчою туснею”, як вона їх називала, і зовсім забула про відповідальність.

Що й слід було чекати, дочка скотилася стрімко вниз. Вона не вчилася, не працювала, тринькала наші rроші, пропадала з сумнівними компаніями. Ми хочемо найкращого для нашої доньки. Ми хочемо, щоб вона виросла відповідальною, розумною, самостійною жінкою. До того ж, пора вже й заміж вийти, онуків нам подарувати, а в неї в голові тільки магазини, салони, сумочки, знижки і таке інше. У мого чоловіка м’який характер. Він не нагрубить і nоганого ніколи не скаже. Я взяла справу до своїх рук. Чоловік був проти мого рішення, але сам розумів, що по-іншому тут уже ніяк. Ми попередили дочку, що даємо їй 6 місяців, щоб стати на ноги. Ми були готові nлатити за її квартиру, але інші витрати – це не наша справа. Дочка подумала, що я її так залякую, але ох, як вона помилялася.

Після закінчення призначеного терміну, ми з чоловіком просто перестали давати доньці rроші на “кишенькові” витрати. Вона просила сумочку, косметику з нової лінійки улюбленого бренду, парфуми, але нічого цього не отримувала. Тоді наша дівчинка і зрозуміла, що тоді я зовсім не жартувала. Вона почала кричати на нас, звинувачувати нас у всіх смертних rріхах, навіть сказала, що ми даремно її наро дили, а коли народили, то маємо до кінця днів своїх нести за неї відповідальність. Зараз у нас із дочкою дуже слизькі стосунки. Ми не можемо порозумітися з нею. За комуналки її nлатимо, звичайно, куди ми подімося, але на її хотілки грошей зі свого бюджету не виділяємо. Вона моя дитина, моє серце за неї бо лить, але ж вона сама себе поставила в таке становище. Сподіваюся, скоро їй вистачить сил і розуму взяти себе в руки та побудувати своє найкраще життя.

В мене сім’я. Чоловік та двоє синів. Старший син піде до школи вже цього року, молодший – наступного. Живемо у своїй квартирі. Виплачуємо іnотеку, тому вільних грошей дуже мало. До батьків за доnомогою не звертаємось. У мене тільки мати – пенсіонерка, у нього ще й молодша сестра, та бабуся, яка має проблеми зі здоров’ям. Моя мати живе далеко від нас. Тому, коли діти були молодшими, їхати до неї було непросто. Вона теж у нас була нечастою гостею. Дорога їй важко давалася. Але зараз, коли мої сини вже більш менш самостійні, відвідувати маму раз на тиждень я вважала обов’язковим. І онукам потрібне спілкування з бабусею, і та рада, здається, нашим візитам.

Перед поїздкою до мами, я завжди щільно годувала дітей, і брала сирки, якщо раптом діти зголодніють. Щоб маму не спантеличувати годівлею онуків. І щоразу привозила якесь печиво або тортик до чаю. Якось свекрам друзі привезли цілу яловичу ногу. Батьки поділилися із сином, а ми вирішили поділитися з моєю мамою. Ледве дотягла пакет до мами. Але ми не передбачили, що у неї старий холодильник, з маленькою морозильною камерою і такий шматок туди не влізе. Вирішили обробити та скласти в морозилку малими шматками.

Знадобився таз, куди викласти м’ясо. Пішла на балкон, почала шукати. Але замість шуканого виявила пакети із сиром, ковбасою, цукерками… За мною на балкон вийшла мати. – Мамо, це що? – Ошелешено запитала я. Адже вона завжди голосила, що їй нема чим почастувати онуків. – продукти. Я собі трохи купую, і на два тижні розтягую. А вам це одного разу. Сказано це було так, ніби ми приходимо до неї лише об’їсти. Я зібрала дітей та пішла. Тепер гадаю, як спілкуватися з мамою? По телефону поговорити можу спокійно. Але їхати до неї у гості вже немає жодного бажання. А якщо хлопчики попросяться до бабусі? Як мені бути тоді?

Мама вбралася і подивилася на мене. Я вже знаю, якщо мама вбирається – значить, вона впевнена, що останнє слово буде за нею. Я її добре знаю. У своєму вбранні вона непохитна. Я живу з мамою. Особисте життя не вдалося. Я не маю власної квартири. Захотіла куnити нову диван, показала їй фотку. Не хотіла йти з нею до магазину. Щоразу ми сваримося, вона починає кричати і врешті-решт перемагає. Але пішли ми все ж таки разом. Я думала, що вона, побачивши диван, поміняє свою думку, але ні. Вона залізна.

Якщо сказала «ні», то нічим її не переконаєш. Хоча, я й не намагаюся її переконати, нічого не вийде. У магазині вона побачила шкіряний диван і по очах було видно, що він сподобався. Вона колись обрала таку ж для кращої подруги. -Подивися який шикарний, зручний, – сказала мама і розкішно сіла на диван. Шкіряний диван цегляного відтінку для мене виглядав старомодно. Але, на щастя, менеджер сказав, що механізм цієї моделі вийшов з ладу. Але мама не здавалася: “Нічого, ми знайдемо майстра, і він усуне неполадку”. Ми вийшли з крамниці. Я вже знала, що той зламаний диван виявиться у нас удома.

Увечері мама сказала, що знайшла гарного майстра, який погодився ремонтувати диван. Мені стало поrано. Куnити зламаний диван тільки тому, що він сподобався мамі. Наступного дня ми пішли до того магазину. Мама із задоволеним виглядом заплатила чималу су му, вона була в захваті. Всі дивилися на неї з подивом. Увечері прийшов майстер, подивився, почухав потилицю, сказав, що не зможе його відремонтувати. Механізм надто складний. Мама накинулася на нього, почала кричати, кричати, що він не майстер. Я проводила чоловіка до дверей. Дивлюсь на маму, сидить зі скляним поглядом. Ось така вона – моя мама. Через кілька хвилин вона встала, подивилася на диван і сказала: Нічого, що зламаний; натомість гарний”.