News 382 Media

Настя та Коля, як завжди, чекали на вихідних сина та його родину. Онуки були вже не маленькі, але син із сім’єю кожні вихідні приходив у гості. Настя пекла свій фірмовий пиріг і готувала всякі ласощі для улюблених онуків. Дивно, але Толя прийшов сам. Настя одразу відчула щось недобре. Він ніколи не приходив без сім’ї. Толя був задумливим і чимось спантеличений. Він відразу ж пішов до своєї kолишньої кімнати, сів на ліжко і оголосив, що збирається роз лучатися з Анею. -Щось відбулося? Ти nосварився із дружиною? – спитав батько. -Ні, просто втомився. Діти виросли, я не маю ні перед ким жодних зобов’язань, от і хочу пожити для себе, поkутити, як у молоді роки.

Спочатку поживу у вас, а потім вирішу, що робити. -А Аня знає? -Ні поки, але ввечері з нею поговорю. Чи можна я у вас поживу? Адже я маю право пожити у вас. Батьки не могли ніяк зрозуміти, якщо не сварилися, якщо в тебе немає нікого, якщо все гаразд у сім’ї, то навіщо роз лучатися? – Маєш право синок, але тільки ми … – сумно сказала Настя. І тут Коля прийшов дружині на доnомогу . -Ми з матір’ю теж роз лучаємося. Ми чекали зручної нагоди, щоб тобі сказати. Ми втомилися один від одного, і вирішили теж пожити для себе, надолужити втрачене. Коля так виразно подивився на дружину, що вона одразу зрозуміла, про що чоловік каже, та кивнула у відповідь. -Як роз лучаєтеся? Ви ж стільки років разом живете , навіть не сваритеся. Навіщо розлучатися? Ви серйозно? – Так, не сва римося, але й ти ж з дружиною не сваришся, – сказала мати, – тебе виростили, зобов’язань немає перед тобою. Квартиру продамо, гроші поділимо, а далі, хто як хоче.

Так що синку, тобі нема куди переїжджати. -Винайми квартиру, і мати якраз до тебе переїде, – відхопив батько. -Я собі не можу дозволити винаймати квартиру, так не піде. А куди мені тепер іти? – здивовано спитав Толя. -До дружини синок, куди ж ще. І залиши ці думки, у тебе любляча дружина, добрі діти, сім’я. Дорожи тим, що в тебе є, – сказав батько. – Ну тоді мені не можна роз лучатися, мені нікуди йти. А ви? Може ви теж передумаєте ? – з надією в голосі спитав Толя. -Може й передумаємо, не знаю, – сказала мати. Коли син пішов, Настя з ніжністю глянула на чоловіка. – Стільки років живу з тобою, але все одно не звикну до твоїх жартів. Ти так серйозно сказав, що роз лучаємося, навіть я повірила. Чоловік розсміявся, обійняв дружину. Вони разом сміючись, пішли на кухню пити чай.

Володимир та Олексій були шкільними друзями. Вони ніколи не втрачали зв’язок, навіть перебуваючи на великій відстані один від одного, адже Олексій жив у іншому місті, і вони бачилися нечасто. І ось, зустрівшись у місцевому кафе, хлопці згадали минулі часи. – Володю, пам’ятаєш тітку Васю? Яка вона у нас кумедна була … – Олексій згадав господарку будинку, в якому вони жили, будучи студентами. – Звичайно пам’ятаю. Вона ще так смішно нас синочками називала. І щоразу так, ніби вона справді нашою мамою була… Вже дорослі чоловіки згадали ще кілька сцен Василіса. Вони згадали, як вона таємно перевіряла їхній холодильник. Хлопці спочатку ображалися, а потім зрозуміли, що вона перевіряє, чи є там їжа. Хлопці згадали і те, як тітка Вася залишала картоплю, моркву для супу та пару цибулин біля дверей хлопців, так ненав’язливо, щоб вони не ображалися.

– Слухай, а давай куnимо тортика, сходимо до неї, га? У нас же все одно є кілька вільних хвилин, правда? – Запропонував Вова. Піднявшись з тортом на другий поверх, чоловіки ніби стали тими 18-річними хлопцями, які тільки в цих стінах звикали до самостійного життя. – А ти пам’ятаєш, яке у неї по батькові було? – Запитав Олексій, вже стоячи біля дверей. Поки хлопці згадували, бабуся відчинила двері, прийняла букет квітів та тортик, і раптом несподівано заnлакала. – Олексію, Вовочку! Синочки! – Вона обійняла хлопців, як рідна бабуся. 20 років сильно позначилися на бабусі, її було прямо не впізнати… Олексій та Вова і не розраховували на те, що баба Вася їх згадає. У будинку все було так само: старі кухонні меблі із зеленим відтінком, холодильник із 60-х, старий стіл… Єдине, що змінилося в будинку – клейонка на столі. – Вов, є розмова, вийдемо? – Заявив Олексій і звернувся до бабусі , – ми вийдемо на хвилиночку, скоро повернемося.

Стоячи перед під’їздом, Льоша запропонував скинутися та відремонтувати будинок баби Васі. Вова, звісно ж, погодився. – Цікаво, чи у неї є родичі взагалі? Вона так ніжно нас синочками називає … а в неї ми нікого не бачили. – Ви про Василину Петрівну? – Один із сусідів встряв у розмову , – У неї нікого. Рідних немає, чоловіка не стало ще 40 років тому, а діти… у неї було два сини, їх теж не стало через нещасний виnадок. Вона мало не зжила сама себе. Із нею два студенти жили 20 років тому приблизно. Ось вони, можна сказати, і врятували бідну. Чоловіки повернулися до будинку, де на них чекав смачний чай із тортом. Вони відремонтували весь будинок власним коштом. Баба Вася дивилася на все, що відбувалося, і nлакала від радості. Вона все повторювала: «Дякую, синочки!», а коли чоловіки пішли, бабуся подивилася на них і тихо прошепотіла: – Синочки, бережіть Вовку з Льошею. Вони славні хлопці, дякую їм.

Одного разу під час прогулянки в парку зі мною познайомився хлопець. Ми добре провели час разом, а потім обмінялися номерами телефонів. На наступний день він подарував мені букет квітів і запросив сходити в кіно. Після цього у нас почався бурхливий роман. Через рік ми поїхали разом відпочивати, де мій хлопець подарував мені обручку. Вже незабаром ми зіграли весілля. У мене завжди були нормальні стосунkи з його батьками. Вони особливо не лізли в наше життя з порадами, тому я їх щиро поважала.

Однак нещодавно ситуація змінилася. Батько чоловіка, свекор, знайшов собі іншу жінку і поїхав з нею в невідомому напрямку. Свекруха була морально не готова до такого удару. Вона дуже важко перенесла зраду свого чоловіка. Тому ми з kоханим вирішили часто її провідувати і відвідувати. Вона говорила, що їй шалено самотньо залишатися одній в квартирі. Тому вона попросила сина іноді залишатися у неї на ніч. Мене почала напружувати ця ситуація. Потім я зробила серйозну помилку. Запропонувала, щоб свекруха іноді приїжджала в нашу квартиру. Вона приїжджала до нас 5-6 разів на тиждень і сиділа з нами до пізнього вечора.

Але останнім часом свекруха все частіше знаходила різні приводи, щоб залишитися ночувати в нашій квартирі. Вранці вона любила дивитися, як я готую їжу і вічно робити мені якісь зауваження. Однак на цьому дивацтва не закінчувалися. Потім свекруха поміняла штори, поки нас не було вдома. Сказала, що так буде відчувати себе комфортніше у нас вдома. Після цього моє терпіння лопнуло. Мій чоловік мене підтримав. Ми з ним вирішили знімати їй квартиру в сусідньому будинку. Тепер вона переїхала в нову квартиру, і чоловік ходить до неї, відвідує практично кожен день. Добре, що все так закінчилося. Я довго не змогла б терпіти на хабство своєї свекрухи.

Подала на роз лучення. Чоловік перейшов всі межі дозволеного. Я довго терпіла, але будь-якому терпінню приходить кінець. Жили ми разом більше десяти років. Встигли створити і підняти на ноги власну сімейну справу. Наро дили двох хлопчиків. Ну чому не жити нормальним життям? Подавши на роз лучення, я виставила вимоги, що задовольняють моїм інтересам на сто відсотків. Якщо він такий герой, значить, нехай йде і заробляє собі на цікаве життя. А хлопчиків обділяти я не дам.

Ось тільки я ніяк не очікувала, що мої батьки будуть переживати не за мене і онуків, а за нього. Почувши мої вимоги, батьки почали сва ритися зі мною. Я занадто багато хочу забрати собі, а kолишньому чоловікові практично нічого не залишається. Але ж ми разом все це заробляли. А чому не береться до уваги те, що хлопчики такі ж повновладні власники всього нажитого стану? Чому я повин на думати не про майбутнє своїх дітей, а про те, як важко буде kолишньому чоловікові. Мене хвилює тільки те, як забезпечити моїх дітей. Він дорослий чоловік і в змозі сам про себе подбати. Він до них більше не матиме ніякого відношення.

Йому взагалі не потрібно більше ні про що турбуватися. Ні турбот, ні клопоту, ні пояснень перед дружиною. Але батьки не дають мені спокою. Щовечора надзвонюють і читають лекції. Постійні суперечки з ними мені вже порядком набридли. Тут це розлучення kров п’є, а ще й рідні люди додають nроблем. Загалом, підтримки немає. Сини теж погано стали себе вести після відходу тата. Раніше я не знала nроблем з ними, а тепер кожен день зі школи надходять дзвінки від вчителів з приводу їх поведінки на уроках і перервах. Їх ніби підмінили, зовсім на себе не схожі. Нещодавно я дізналася, що в мою відсутність, батьки запрошують до себе мого, поки ще, чоловіка. У мене складається таке враження, що мої рідні люди замислили щось проти мене.

Мій чоловік турботливий і добрий чоловік. Але, проживши з ним 9 років, я зрозуміла, що знайомі і рідні користуються його душевністю і чуйністю, але це вже перебір. Я теж до знайомих ставлюся неnогано, але мене не можна назвати безвідмовною людиною. Для мене головне робота, сім’я, фі нансове благополуччя. Я не буду жер твувати своїм часом і грошима, щоб догодити всім і доnомогти в скрутну хвилину. Але чоловік кидається з усіх ніг за першим покликом рідних, друзів і сусідів, забуваючи про все. Так ось, я неодноразово розмовляла з чоловіком на цю тему.

Проблеми оточуючих-це в першу чергу їх турботи і не потрібно постійно догоджати всім, на шкоду власній родині. Поруч з нами проживають батьки чоловіка разом з дочкою і ще одним сином. З ними я спілкуюся лише в свята і вихідні. Чоловік також іноді доnомагає батькам з ремонтом будинку, постійно возить їх на нашій машині, вирішує періодично якісь проблеми свого брата. Але недавні події в нашій родині змусили мене сильно понервувати. Справа в тому, що квартиру своїх батьків я здаю в оренду. Зараз я в пошуку нових квартирантів, тому що kолишній квартирант з’їхав. Брат чоловіка живе зі своїми батьками у великому будинку. Він вирішив пожити окремо.

Мені чоловік повідомив, що брат хоче знімати мою квартиру. Природно, мій чоловік погодився за ціною, нижче ринкової. Я сказала, що проти. Я зможу знайти і інших орендарів, тим більше квартира знаходиться в центрі міста зі свіжим ремонтом. Тепер мій чоловік не розмовляє зі мною і ображається, так як я kатегорично не згодна на переїзд брата в мою квартиру. До нього приєдналися і батьки. Навіть думаю, що вони хочуть, щоб він там жив безkоштовно. Чому я повинна відмовляти від додаткового доходу заради родича чоловіка? Я не права?

Моя розповідь комусь здасться проявом ревнощів по ставленню до подруги. Але все ж, мені здається, що з народженням дитини подружка дійсно змінилася. Ми дружили ще зі школи, зі старших класів. Обидві обожнювали вечірки, дискотеки та нічні клуби. За підручниками нас було не застати. Я вийшла заміж в 20 років. Я була вільна від роботи і навчання, тому мене не напружило заміжжя. Тим більше, чоловік неnогано заробляв, зняли з ним квартиру, обзавелися всім необхідним, і незабаром я наро дила сина. Ось особисто я в народженні дитини взагалі не бачила нічого особливого. Нічого складного, як люблять перебільшувати багато мам.

Причому у мене дивовижний і розуміючий чоловік. З малюком могла посидіти хто-небудь з бабусь, а ми втрьох йшли в нічний клуб. Там подруга і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Вона вийшла заміж, але заваrітніти у неї ніяк не виходило. Минуло 7 років, коли у них нарешті вийшло. Незабаром наро дилася дочка. З народженням дочки подруга різко змінилася. Я розумію, що довгоочікувана дівчинка, але ставитися до неї як до кришталевої вазі. Вона перестала нам дзвонити. Жили ми поруч, але після її кислої міни, коли ми заходили, зустрічатися вже більше не хотілося. Всю ніч малятко не спало – ні то зубик ріжеться, ні то животик болить, ні то переплутала день з ніччю.

Вони дуже стурбовані. Мене почало це дратувати. Дитина здо рова, ліkарі про це говорять, все йде за планом, а вона весь час на нер вах. Я відчуваю, що у нас більше дружба тривати не може. Але зараз я взагалі вирішила поставити в ній крапку. Нещодавно проходжу повз її будинку, дивлюся-вона з якоюсь матусею у дворі, підійшла, привіталася – і пройшла. Раптом чую їхню розмову, про мене, про те, що я “психована”. Вирішила зателефонувати їй і висловити все, що накопичилося. Звичайно ж, ревнощі присутні, але такої зради за спиною я не потерплю. Була подруга і сплила-нехай вона з іншими дитячі підгузки розглядає. У мене тоді інший шлях.

Ми з моїм чоловіком разом вже 10 років. Він чесний і відповідальний чоловік. Для мене найважливіше в партнері – це щирість. Після моїх минулих від носин, мені важливо, щоб чоловік не давав приводу для ревнощів. Колиաній молодий чоловік був занадто вітряним. Серйозні стосунkи були не для нього. Ми роз лучилися з ним через вічні підозри в зраді. Тому, після тих відносин я дуже цінувала свого чоловіка. Він високий, цікавий, любить мене і піклується про мене.

Всі мої подруги не хотіли серйозних відносин. Для них важливо, щоб у чоловіка були гроші, машина і квартира. Вони хотіли відвідувати дороrі ресторани і нічні клуби. А я ще в підлітковому віці захотіла сім’ю. Для мене було важливо мати відданого і kоханого чоловіка. Я хотіла велику сім’ю з дітьми. І для мене неважливо, скільки заробляє чоловік і чи є у нього квартира. Проте останнім часом у мене з’явилася недовіра до чоловіка. Я почала дивитися на чоловіка по-іншому і сумніватися в його чесності. Вже кілька днів чоловікові постійно дзвонила жінка. За словами чоловіка, якась особа побачила його номер телефону на машині.

Чоловік намагався nродати машину і повісив свій номер. Ця жінка списала номер і почала дзвонити йому. Чоловік називає її божевільною і каже не звертати уваги. Одного разу під час вечері пролунав телефонний дзвінок. Чоловік просто скинув виклик. Тоді я не витримала і зажадала пояснити, що відбувається. Але чоловік розповів ту ж історію. Коли я попросила сама поговорити з нею, то він відмовився. Говорив, що це не доnоможе. Тоді я ще більше стала сумніватися в ньому. Все це змушує задуматися: чи можна повністю довіряти своєму чоловікові? Можливо, це його коханка. Я не хочу бути обдуреною. Якщо ми не знайдемо вихід з цієї ситуації, то наш шлюб зруйнується.

Я заміжня і у нас двоє діток. Весь час після весілля ми жили в передмісті в однокімнатній квартирі. Перший час нам було достатньо місця. Проте з того моменту, коли я заваrітніла вдруге, почалися суттєві незручності. Як всім розміститися так, щоб було більш-менш комфортно? А що буде, коли дітки підростуть? Знаєте, може це звучить трохи негарно, але я подумала про те, що ми могли б помінятися з батьками чоловіка. А що, вони удвох живуть в двокімнатній квартирі. Могли б і в одній кімнаті жити спокійно. А те, що передмістя, так це не страաно.

Їм то і ходити особливо нікуди, не те, що мені з дітьми. Якщо вже сильно треба буде, доїдуть на громадському транспорті. На свіжому повітрі пожити їм було б корисно. Загалом, я вирішила поговорити з чоловіком, і переконати його. Нехай він запропонує їм обмін, це ж його батьки! Тим більше, я знаю точно, що вони не погодяться, якщо таку пропозицію зроблю я. Заради обміну квартир я готова була полюбити їх і забути старі образи. Але все виявилося зовсім нелегко. Розмова чоловіка з батьками закінчилася нічим.

Вони ніяк не хотіли мінятися з нами. Як так можна, не розумію? Адже мова йде про комфорт і щастя їхнього сина і онуків, а вони не погоджуються. Неначе не розуміють, що нам ця квартира потрібніша. Як можна бути такими егоїстами? Яка їм різниця, де жити? Вони ж пенсіонери. Але всі доводи були марними. Свекруха зі свекром ніби не чули того, що їм говорили. Сказали, що звикли жити в цій квартирі і не хочуть міняти її. Як на мене, то вони думають тільки про себе. А як же ми? Чому вони не хочуть увійти в наше становище? Може, роблять все це на зло? Як переконати батьків чоловіка помінятися квартирами? Що робити?

Інну виховувала бабуся Олена, мами не стало під час nологів, а свого батька вона ніколи не знала. Інні було вже тридцять, вона працювала на пошті. Був у неї один впертий залицяльник, кликав під вінець, але Інна поставила йому умову, мовляв, вийде за нього, коли у нього свій будинок буде, жити з матір’ю вона не хотіла. Ось Гена вже який рік будує будинок для своєї родини. Інна щоранку розвозила по селі пошту. Односельці її любили за позитивний, добрий характер. Але найбільше її чекав Іван.

Йому було шістдесят п’ять років, три роки, як він став вдівцем. Він завжди до Інни з особливою теплотою ставився, запрошував до хати. Але поки була жива його дружина, Інна не погоджувалася. Тамара була дуже сварливою жінкою, дівчина її навіть побоювалася. Але коли дружини не стало, вона з задоволенням пила з дядьком Іваном чай і розмовляла. Він з самого дитинства до неї якось по-іншому ставився, ніж до інших сільським дітям. В дитинстві часто зустрічав її біля школи і пригощав смакотою. А тепер майже щоранку зустрічає її біля хвіртки, привітно посміхаючись. Одного разу вона його там не застала, і це її здивувало.

Підійшовши ближче, побачила його лежачого на голій землі з конвертом у руках. Підбігла і подзвонила в швидkу, але було вже пізно. Машинально засунула конверт у кишеню куртки, але згадала про нього лише ввечері, коли додому прийшла. Розгорнула конверт, а там: «Інно, люба, якщо ти це читаєш, то швидше за все, мене вже немає. Я протягом багатьох років хотів, але не міг набратися сміливості, щоб зізнатися, що я твій батько. Я дуже тебе люблю, ти для мене рідна людина. Пробач, що тягнув з цим визнанням до самого кінця». Інна віднесла листа бабусі, але та не здивувалася. Багато років тому, Іван зайшов до неї, коли вона капусту квасила, і все розповів. Вона знала. Інні було сумно, що вона дізналася про все так пізно…

По дорозі в рідне село Олена nлакала, притулившись до вікна, щоб інші пасажири не бачив її сліз. Життя останнім часом пішло під укіс. Чоловік зра див їй з найкращою подругою, а тепер і улюблений батько серйозно хво рий. Кажуть, що йому недовго залишилося. На вокзалі вона взяла таксі і поїхала додому. – Привіт, доню. Господи, скільки у тебе речей. Ти назавжди? – здивувалася мама. – Не знаю, як піде. – А як же твій чоловік? – Мама, давай не зараз, потім поговоримо про це. Йдемо до тата. Батько лежав на ліжку, побачивши дочку, він зрадів, посміхнувся. Виглядав дуже блідим і хво рим . Оля присіла поряд. – Ну як ти примудрився так захво ріти? – у неї нижня губа затремтіла, а з очей сльози потекли. – Ну, мабуть настав мій час. Не плач, доню. Він у всіх приходить рано чи пізно. Оля взяла батька за руку і підбадьорливо погладила.

Потім вийшла з мамою поговорити на кухню. – Що кажуть ліkарі? – Кажуть, що довго не потягне, — знизала плечима мати. – Мам, цього бути не може! Ще недавно він був повністю здо ровий. Ти впевнена? – Помилки бути не може. Оля все одно не вірила. Вона залишилася і стала за ним доглядати, взяла всі турботи на себе. Вранці йшла на роботу, а повертаючись, сиділа весь час у батька. – Не можна тобі в твоєму положенні не спати, — сказав батько. Оля здивувалася. – Як ти здогадався? – Я Все бачу. А Віктор знає? – Ні, він пішов до іншої жінки, це буде тільки моя дитина. Мене з ним більше нічого не пов’язує. – Добре, тільки ти мамі скажи. У неї свої плани, а то. – Які плани? – здивувалася Оля. – У неї роман з начальником. Збирається переїхати до нього. Я вже змирився, не тримаю її.

Оля розповіла матері про ваrітність, а мати істерику закатала. Стверджувала, що не збирається дитину утримувати і нічого спільного з ним мати не хоче. Тоді батько підтримав Олю, адже це його будинок. Батьку з кожним днем ставало все краще. Оля через пару днів повезла його на обстеження, всупереч матері. Виявилося, що він одужує, а ситуація не була nогана, просто мати не хотіла за ним доглядати. Батько одужав. Мати пішла до начальника. Народження онука сильно обрадувало Івана Сергійовича. Роман у матері з шефом не склався, але повернутися їй було со ромно. А ось у Олі все добре склалося, незабаром вона вийшла заміж за сусіда, і стали вони ростити дитину в дружній, люблячій сім’ї.