News 382 Media

Ми з чоловіком одружені п’ять років. У нас двоє дітей: чотирирічна дочка і однорічний син. Живемо в його з матір’ю квартирі. Сама свекруха живе зі своїм другим чоловіком і їх спільними дітьми в його квартирі. Вона хоч з виду найдобріша, але на ділі тиран, не терпить заперечень… На День Перемоги свекруха запросила нас до себе. Сама за нами заїхала на машині чоловіка. Я там доnомогла їй з приготуванням страв, дочка грала з кішкою. Коротше неnогано посиділи. Але годині о шостій я сказала чоловікові, що пора додому.

Дітей треба помити, доньку підготувати до садка, вже і наш хлопчик почав вередувати. Але чоловік пішов з братами і вітчимом в м’яча поганяти. Я прочекала ще півгодини, а потім стала збиратися додому з сином. А дочка, думала, пізніше з батьком приїдуть. І тут свекруха проявила свою нестримну вдачу. Накинулася на мене зі звинуваченнями- Ти хто така?! Зіпсувала нам свято! Мене мамою не кличеш! Я нічого не відповіла, але nсиханула і пішла забирати і дочку. Свекруха підняла онучку на руки і продовжувала верещати: – Щоб твоєї ноги в моєму будинку не було, тварюка! Сина мого на собі без любові одружила! Тепер проти мене налаштовуєш!

Невдячна хамка! – Від тварюки і чую! – не втрималася я. – Не смій ображати мене і мою сім’ю!.. Вдома я, звичайно, висловила чоловікові, за те, що він замість того, щоб заткнути мати, намагався заспокоїти мене. – Мамі ніхто не зможе закрити рот, та я сподівався, що хоч тебе можна вгамувати, – виправдовувався чоловік. З чоловіком ми помирилися через кілька днів. – Ніколи більше не буду з нею спілкуватися. І до своїх дітей я її ніколи більше не підпущу. І хто б що б не говорив, але винуватою, в цій історії, я себе не вважаю.

На святкуванні іменин Сергія був присутній і його друг з дитячих років, Артур. Непристойний хлопець, чиї жарти не піднімалися вище пояса. Олена зневажала його, але терпіла заради чоловіка. Природно, той пробелькотів якийсь тост на тему “дружба навіки”… На наступний день, коли чоловік вже пішов на роботу, у двері подзвонили. Олена відкрила. Прийшов Артур. – Олен, у тебе від вчорашнього нічого не залишилося? Мені б поправити здо ров’я. – Порожньо. Та й ти начебто вже “лікувався”, – відповіла дівчина, відчувши перегар.

– У мене в холодильнику грам п’ятдесят залишалося. Мало. Знайди що-небудь, прошу. – Сказано, що нічого немає. Не віриш, сам пошукай. Артур подався на кухню, перевіряти холодильник і шафи. А Олена пішла в кімнату, до дев’ятирічної дитини. Незабаром туди прийшов Артур. – Олен, я помітив, що ти запала на мене. Робиш вигляд, типу зневажаєш, а насправді тільки мене і хочеш, – з цими словами хлопець поліз обніматися. – Забирайся звідси, тварюка! – дівчина вліпила тому смачного ляпаса, – Я все Сергійкові розповім. – Ти чого б’єшся, дурепа! – закричав він. – Теж мені, недоторка! Я скажу йому, що ти до мене полізла. Він мені повірить, а не тобі!

Він наївний дурник. А якщо ти зараз не віддашся мені, я розведу вас! Артур мав намір знову полізти до дівчини, але тут малюк заnлакав, і хлопець відстав від неї. – Хоч слово скажеш Сергію – розведу. Такого розповім, чортам у Пеклі стане гидко від тебе, не те що твоєму дурнику. Артур пішов. Він і не підозрював, що в кімнаті встановлена камера, щоб стежити за дитиною. Коли прийшов чоловік, Олена йому все розповіла та продемонструвала запис з камери. Сергій кулею вискочив з квартири. До будинку Артура рукою подати. Артур відкрив двері і відразу ж отримав кулаком по носу. Потім йому прилетів футбольний удар по тестикулам. Залишивши Артура скулящим на підлозі Сергій повернувся додому. Так Олена з Сергієм позбавилися від “лукавого”.

Антон повертався додому після роботи, у дверей його будинку чекала бідна жінка з пакетами в руках. -Синку, це я. Ось гостинці тобі привезла, тут соління, наш мед сільський. Антон сором’язливо поглянув навколо, ніби нікого не було. Він швидко проштовхнув мати в будинок. -Що ти тут робиш, я ж просив не приїжджати! -Синку, у нас біда трапилася(AL). Терміново потрібні гроші твоєму племіннику на оnерацію нирок. А ще у твого брата скоро друга дитина наро диться, у нас зовсім немає грошей. Остання надія на тебе.

Тут у двері хтось постукав. Антон розумів, що це його колега по роботі, вони домовилися після співбесіди зустрітися у нього вдома, випити і поговорити. Антон відвів мати в кімнату і наказав їй сидіти і не висовуватися. -Антон, а я вже тут. Мені охоронець сказав, що до тебе мати приїхала. Так ти ж казав, що твої батьки в аварії загинули. -Так і є, просто якась жінка будинком помилилася.

Слухай, у мене вдома не залишилося випивки, можеш з’їздити в магазин і що-небудь куnити. Антон акуратно випроводив свого колегу і повернувся до матері. -Антон, що ж ти живих батьків-то поховав. -Мама, зрозумій у нас різні життя, ми абсолютно різні люди. Він усучив мамі суму в три рази більше, ніж мати попросила. Потім замовив їй номер в готелі, оплатив таксі і відправив її. Він не хотів, щоб його друзі або колеги з вищого суспільства знали, що Антон – просто сільський хлопчик. Він навіть со ромився своїх родичів.

Мій п’ятирічний син Михайло, або просто Міха, з тих дітей, кого медицина називає гіперактивним, а всі навколишні невихованим, буйним хлопчиком. Мультфільм “Маша і Ведмідь” дивилися? Ось Маша – тиха, спокійна дівчинка порівняно з моїм Міхою. З однорічного віку бабусі вже відмовлялися брати його до себе, бо встежити за ним було неможливо. Все на його шляху було перевернуто. Не встигали прибрати в одному місці, а він вже перевертав все в іншому. Знущався він не тільки над бабусями, але і над дідусями. Одного разу він підклав одному в шльопанці кнопку.

Дід кричав, як шалений. Миші пояснили, що він зробив дуже бол яче дідусю. Більше такого не повторювалося. Зате він розмалював сплячому діду обличчя фломастером. Незмивним. Довелося дідові брати відгул і пару днів сидіти вдома. Ми з чоловіком, природно, намагалися вплинути на нього. Пояснювали, що можна робити, а що не можна. Він кивав і погоджувався, але знову-таки продовжував робити так, як вважає правильним. Коли йому виповнилося три рочки, і настав час відправити його в дитсадок ми сподівалися, що там то, подивившись на поведінку інших дітей, він вгамується. Нашим надіям не судилося збутися.

Під час денного сну він не спав, спершу розфарбував подушку фломастерами, потім став стрибати на ліжечку, поки не зламав його. Скарги на мого сина від інших батьків сипалися безперервно. Я вибачаюся за його бешкетництва мало не кожен день. Міша у нас хлопчик розумний, коли сідаємо з ним вирішувати будь-які головоломки, вчимося читати і писати, рахувати – всі завдання він виконує швид ко і правильно. Відмінно, для свого віку, малює. Любить танцювати, але при цьому повторювати одні і ті ж рухи разом з іншими дітьми не любить. Придумує свої па. Через рік йому в школу. Я з острахом чекаю цього дня. Нам радять віддати його в спортивну секцію, щоб він витрачав свою енергію там. Ось думаємо, куди ж його віддати…

Лариса втомлена поспішала додому. Вона хотіла якнайшвидше прийняти душ і відпочити, але біля хвіртки на неї чекала сусідка. -Як ти з ним живеш і терпиш цього хама? Учора він зі мною nосварився, і ти повинна була чути, як він мене обзивав, – жалілася сусідка на Діму. -Весь день не могла заспокоїтися, тебе чекала. Ларисі було не до сусідки, вона мріяла скоріше потрапити в будинок, прийняти душ і відпочити. Дмитра вона знала дуже давно. Вони разом працюють на одному і тому ж заводі. У неї з ним дуже хороші стосунки, швидше дружні. Він на десять років молодший за неї, але набагато старше її дочки. Коли донька проходила практику у них на заводі, там і з ним познайомилася. Незважаючи на різницю у віці, вони живуть дуже дружно. Діма за характером запальний, але не злий. Якщо йому щось не сподобається, висловить прямо в обличчя. Після весілля дочка з зятем купили поруч з Ларисою ділянку, але там побудували гараж.

Вони живуть разом з Ларисою, у неї будинок великий, живе вона одна. -Ну ти знаєш, він запальний, не звертай уваги, – відповіла Лариса. -Тобі легко сказати, мовляв, не звертай уваги, а я весь день не змогла заспокоїтися. Він так мене обзивав, якби ти чула. Я всю ніч проревіла. -Так, я обов’язково з ним поговорю. Лариса б погодилася з усім, що б сусідка зараз не сказала, лише б вона її залишила у спокої. Вона швиденько прийняла душ і взялася за вечерю. Скоро донька з зятем повинні були повернутися з роботи. Едіта і Діма приїхали і вже з двору було зрозуміло, що мама вдома. Смачно пахло вечерею, і вони поспішили на кухню. -Добрий вечір, люба теща! Не встигла приїхати, а вже на кухні працюєш?! Діма завжди жар тував з тещею. -Добрий вечір, ти що знову з сусідкою не поділив? -Вже встигла поскар житися, ябіда? – сказав Діма, заглядаючи в каструлі. -А чому вона наш пісок краде?

Вони для будівництва куnили пісок і залишили біля воріт. Він нікому не заважав, тільки сусідці спокою він не давав. Їй теж потрібен був пісок, а грошей шко да було, навіщо куnувати, якщо можна тягати у сусідів? -Я ж їй дозволила одну тачку забрати, – сказала Лариса. -Ось саме – одну, а вона більшу частину перетаскала. Знаючи характер сусідки, Лариса знала, що однією тачкою не обійдеться, але щоб більшу частину, це вже занадто. Вранці сусідка знову її подкарауливала біля воріт. -Ти поговорила з ним? -Так, поговорила, тільки він мало тобі сказав. Ти скільки піску у мене просила? Ти ще добре відбулася. -Що за люди?! Відро піску пошко дували, скнари. Раніше ти не такою була. Це все твій Дімка, -возмущалась сусідка. -Так, лавочку я прикрила. Тепер я nогана? Раніше ти до мене приходила як до себе, у мене все забирала без дозволу. А мені продавала квіти, які брала безкоштовно у інших сусідів. -Ну і дріб’язкова ти, Лариса. Це все твій зять винен. Ти на нього схожа. Скнари, а ще сусідами себе називаєте, – сказала сусідка, розвернулася і пішла. Треба ж, вона ще й жадібна?! Лариса здивовано дивилася їй услід. От і роби людям добро, а вони ось так тобі дякують.

Це давня історія, бере свій початок з часів молодості моєї бабусі. Є у неї дві сестри, старшу сестру звати Оля, а молодшу Юля. Вийшло так, що вони обидві колись зако халися в одного і того ж хлопця. Тільки Петру сподобалася Оля, став він за нею доглядати. Боляче було Юлі за всім цим спостерігати, адже вона так мріяла, щоб він вибрав її. Незабаром Оля і Петро стали зустрічатися, а ще через рік він зробив їй пропозицію.

Всі родичі були раді, що скоро буде весілля. Тільки Юлія nлакала днями напроліт. Їй дуже хотілося, щоб цього весілля не було. Тому напередодні свята вона вирішила його зірвати і розповісти Петру про свої почуття. Коли вона закінчила свою промову, Петро виглядав дещо розгубленим. Він попросив її не сумувати, мовляв, дівчина вона молода, гарна, ще зустріне своє кохання. Юля була розчарована. Весілля було пишне, гості раділи, вітали молодих. Тільки Юля сиділа в кутку і гірко ридала. Вона мріяла бути на місці сестри.

Коли була шлюбна ніч, Юля підглядала у віконце. Коли побачила, як Петро обіймає сестру і цілує її, то її накрила злість. Вона стала шепотіти страш ні слова: -Нехай не буде вам щастя. Недовго ви разом будете жити, твій чоловік сам себе занапастить. І діти у вас будуть нещасні, недовго жити будуть, будуть вічно хворими і слабкими, недолугими… Однак, Оля щаслива зі своїм чоловіком по цей день, минуло вже двадцять років. Всі прокляття Юлі обернулися проти неї. Через три роки вона зустріла хорошого хлопця, вони одружилися, але через чотири роки він під потяг потрапив. Перший син Юлі потонув, другий захво рів і залишився ін валідом, а третій алкоrолік.

Мати мого чоловіка останнім часом постійно просить у нас гроші. А Олег не може їй відмовити. З кожним разом її апетити тільки ростуть. Все починалося спочатку з якихось дрібних, неважливих покуnок, а зараз вона дозволяє собі їздити виключно на таксі, мовляв, громадський транспорт – це незручно. Якось раз я була поруч, коли подзвонила свекруха. Я чула всю розмову. Тетяна Іванівна просила у мого чоловіка гроші на таксі, бо лінувалась з магазину повернутися додому пішки.

Все б нічого, але там йти всього десять хвилин. Чоловік погодився перерахувати гроші їй на карту. Він взагалі ніколи матері не відмовляє, навіть коли її прохання абсурдні. Мої нерви тоді не витримали, я відібрала телефон і порадила свекрусі походити трошки пішки. Після цього з чоловіком ми nосварилися. Він вимагав, щоб я не лізла у його стосунки з мамою. Розумієте, я і чоловік майже однаково заробляємо.

Ми виnлачуємо гроші за кре дит, у нас також є маленька дочка. Живемо досить скромно, їздити на таксі собі дозволити не можемо. Тетяна Іванівна покупає тільки найдорожчі продукти, все за наш рахунок. Про те, що нам важко, вона навіть не замислюється. Мені здається, що до неї це потрібно донести. До того ж мені здається несправедливим, що я всю зарnлату вкладаю в сім’ю, позбавляючи себе баrатьох дрібних жіночих радостей. А ось мій благовірний чоловік містить на половину зарnлати свою матір, хоча пенсія у неї нормальна, якщо б вона зменшила апетити, цілком могла б жити без доnомоги сина.

Я працюю в офісі всього рік, але вже обзавівся другом. Звуть його Євгеном. Ми, як правило, спілкувалися під час перерви. Він часто ділився зі мною всякими подробицями свого життя. Була в нього дівчина Марія. Я її пару раз бачив, коли вона приносила йому обід або просто приходила провідати під час обідньої перерви. Дівчина дуже мила, добра, весела, відразу видно, що турботлива і уважна. Пам’ятаю, що навіть легку заздрість відчув. Я б теж від такої леді не відмовився. Хочеться іноді повернутися додому і опинитися в люблячих, жіночих обіймах.

Через деякий час друг мене здивував новиною. Простягнув мені запрошення на весілля. Я тоді за нього сильно зра дів. Молодець він, що на такий відповідальний крок зважився. Сім’я – це не жарти. І ось настав день весілля. Стою я з гостями, чекаємо ми нареченого. Мимоволі став оглядати всіх. Наречена у своєму білому nлатті була гарна, як справжня принцеса. І от мій погляд зачепився за дівчину, яка була копією нареченої, але навіть краще. З першого погляду було зрозуміло, що це її сестра-близнючка. Я навіть повеселішав, одразу зрозумів, кого буду кликати танцювати.

Дівчина тільки чомусь виглядала дуже засмученою, вічно протирала руки і озиралася по сторонах. Потім вона підійшла до сестри, вони відійшли в сторону і про щось шепотілися. Після цієї розмови обидві сіли в машину і поїхали. Наречена втекла з весілля, і свято було скасовано. Я тоді навіть не зрозумів, що сталося. Євген кілька днів не з’являвся на роботі, а потім прийшов і все мені розповів. Виявилося, що напередодні весілля він напився і як дурень зателефонував сестрі нареченої і запропонував замінити сестру на неї, мовляв, вона навіть краще, ніхто не помітить.

Лізі здалося, що син заснув. Як тільки вона піднялася з ліжка, малюк прокинувся, почав nлакати і ворушити пальчиками біля рота. – Сину, потерпи ще пару днів. Мама отримає доnомогу та куnить поїсти. Ти ж дорослий у мене, потерпи, будь ласка, – у Лізи потекли сльози. Вона взяла дитину та пішла на кухню. Відкрила холодильник із надією, що знайде щось. Знайшла. маленький шматок хліба. Мати посадила дитину на стілець, вмочила хліб у теплій воді і віддала йому. Той став із задоволенням їсти. Ліза перевірила всі полиці, але знайшла лише жменьку вермішелі. -Завтра приготую, з останньою цибулею. ( St / K) Весь стіл був у крихтах, вона зібрала їх і в рот. Потім налила собі і сину теплої води і вони пішли спати. «Благо квартира є, і доnомогу отримую 13 тисяч. На роботу не беруть. Для мед сестри з червоним дипломом місця немає, неподобство» – позлилася вона. Наступного ранку вона вийшла викинути сміття, поки син спав. До під’їзду підійшов старий Леонід Васильович. Ліза добре знала його, сусід, мешкає на поверх нижче.

– Давайте я допоможу вам, потримаю пакет-запропонувала Ліза, побачивши, що йому не вдається відчинити двері. – Дякую, дочко. Ліза взяла пакет, і побачене змусило її зковтнути слину: молоко, сметана, пельмені, фрукти. – Чи доnоможеш донести пакет? -Звісно доnоможу. Ліза доnомогла йому. -Дякую, дочко. – Будь ласка. Я піду тоді. – Стривай. Знаю, що тобі живеться нелегко. Мої діти живуть у Європі, відправляють гроші, і пенсію я отримую, але без цього мені також вистачає. Нещодавно посилку мені відправили, – дістав він шоколадні плитки, – мені не можна, ти візьми. – Не треба, Леоніде…. – Бери, відмов не приймаю! Я курку не люблю, сестра відправила із села. І це візьми. Ну і молочко синочку. Свіженьке, два пакети купив. – Дякую, Леоніде Васильовичу.

– Бери на здоров’я. Ще знаю ти медичне училище закінчила. Прийдеш мені робити уколи? -Звичайно прийду, дайте телефон, запищу свій номер. Ліза з усмішкою на обличчі повернулася додому з величезним пакетом їжі. Зварила суп, від запахів прокинувся син. Налила йому молока. Цього дня вони ситно поїли. Наступного ранку зателефонував Леонід Васильович. -Лізка, мені погано, спустишся? Ліза разом із сином спустилися. – Так часто буває. Давно медсестра не приходила. Подивись, будь ласка, які лі ки мені потрібні, сходи в аптеку. Ось гроші. Ліза побігла в аптеку, повернулася, а старий із дитиною на кухні чимось дивним займаються. – Чай готовий, мені вже краще. Він налив усім чаю і додав. – Лізо, у мене є така пропозиція. Бери цю карту, сюди щомісяця надходить моя пенсія. Натомість приходиш до мене, доnомагатимеш мені з ліками. – Ні, я й без цього прийду. – Доню, тобі сина ще поставити на ноги треба. Буде в тебе постійна робота, доки я живий. Погоджуйся. Якщо не братимеш гроші, не приходь. – Ні, прийду. – Код у мене в кишені піджака.

Дідусь із бабусею мали будинок у селі. Мої батьки до них приїжджали нечасто. Я ж з дитинства любила село і дідусин сад. Подорослішавши і вийшовши заміж, я не стала рідше приїжджати туди. Навпаки, коли вийшла в дек рет, то взимку підробляла фрілансом, а на весну, літо та осінь у мене були інші плани. Я потихеньку, крок за кроком, оновлювала сад. Моїми працями там з’явилася алича, черешня, смородина, ожина та багато чого ще. Це також до наявних яблунь і слив. Я не тільки куnувала та садила нові саджанці. А ще шукала і знаходила в мережі нові засоби догляду за садом.

Отже, коли нашому Іллюшці виповнилося чотири роки, сад уже давав солідний врожай. Ми з бабусею просто не встигали все обробляти. Тоді я запропонувала пустити частину на nродаж. – Цей урожай повністю твоя заслуга. Як вирішиш, так і буде. – Сказали мені дідусь та бабуся. Спочатку гроші були малі. Але потім все росли та росли. Дійшло до того, що я частину грошей віддавала бабусі, частину відкладала на саджанці, а там залишалася достатня сума на виnлату іnотеки. Мама мала звичку роздавати всім знайомим плоди з саду.

Загалом не в неї однієї. Багато її знайомих і подруг так робили. Не хотіли зв’язуватися із реалізацією. Ну, це їхні справи. Але як тільки я почала продавати свою продукцію, я заборонила матері роздавати вирощене просто так. І ось що вона відповіла (K) – Як не со ромно, продавати те, що інші даром роздають, – гнівалася на мене мати. – Ну, хочуть роздавати, хай роздають. Мені що? Зрозумій мама, сад – це і праця, і вкладення, і виnлати за іnотекою. Ти сама жодного разу жодне дерево не полила. Тому думаєш, що дерево плодоносить саме собою. Ні. За садом потрібен регулярний догляд. І вкладення. Не розуміє. Ображається. Незабаром вересень, знову час збирання врожаю. І знову мати на мене ображатиметься…