News 382 Media

Син Марії Іванівни нещодавно одружився. У неї з чоловіком були дві житлоплощі. Син після весілля зажадав у них, щоб вони віддали йому другу квартиру. Як він говорив, грошей на знімну квартиру у нього немає. Марії Іванівні довелося виселяти квартирантів і заселяти туди сина з дружиною. Вона сподівалася, що на час. Син працював в офісі, про кар’єрне зростання він не мріяв. Хоча і розумів, що тієї заробітної плати, яку він отримує не вистачає на життя. Невістка Марії Іванівни не працює, чоловікові допомагає тільки тим, що витрачає його гроші. Свекруха намагалася натякнути недолугій невістці, що їй потрібно не гроші витрачати, а заробляти їх. Невістка не з дурних, відразу натяк зрозуміла і попросила Марію Іванівну не лізти в її життя.

Чоловік Марії Іванівни квартиру, в якій жив син з дружиною, хотів продати. Вони з дружиною давно мріяли поїхати на відпочинок, а грошей не вистачало. Квартиру їм дали на час, а вони там вже жили другий рік. Марія Іванівна хотіла серйозно поговорити з сином, а чоловік пропонував без суду і слідства їх вигнати. «Нехай ображається. Ми на цю квартиру все життя горбатилися, а зараз хочемо спокійно прожити свою старість. Мати право. Нехай зі своєю дружиною марнотраткою сам заробляє на своє житло. Я не готовий дарувати їм свою квартиру», — говорив він. Увечері Марія Іванівна з чоловіком поїхали до сина на серйозну розмову. — Сину, ми з батьком вирішили, що вам потрібно шукати нову квартиру або ж платити за цю.

Ми не хочемо відмовлятися від доходу, який приносить нам ця квартира. — Не зрозуміла. Милий, твої батьки зійшли з розуму, вони виселяють на вулицю рідного сина. Ти їх чуєш, вони грошей хочуть від нас. — Мамо, тату, я не очікував від вас такої підстави. Ви ж знаєте, як нам важко. Ми ледь кінці з кінцями зводимо, а ви… у мене не вистачає слів, я обурений. Після виступу невдячної невістки і сина, чоловік Марії Іванівни розлютився. Він встав і грізно сказав: — Збирайте свої манатки і забирайтеся геть. Невістка стала і пішла в іншу кімнату. Син став благати батька не виганяти їх на вулицю, але він був як непробивна скеля. Син з дружиною на наступний же день переїхали. Вони оселилися в гуртожитку. З цього дня син не спілкувався з батьками.

Мати мене не любить. Вона народила мене, коли їй було лише 18 років. Тата я ніколи не бачила, він покинув матір до мого народження. Наразі мені сімнадцять років, я мрію переїхати від матері назавжди. Бачити більше її не можу. Скільки я її пам’ятаю, вона ніколи не приділяла мені належної уваги. Вона завжди була зайнята, або працювала, або гуляла зі своїми подружками чи залицяльниками. Я ж залишалася з бабусею, яка звинувачувала мене у всіх невдачах її дочки. Коли мені було 12 років, то у нашому житті з’явився дядько Мишко. Він довгий час доглядав маму і зміг домогтися її уваги. Мені було все одно на нього. Я знала, що він кине нас, як і інших. Ніхто не міг упоратися з маминим моторошним характером. Коли мама заявила, що вагітна від нього, я здивувалася і моя думка щодо нього змінилася, але марно. Дядько Мишко, дізнавшись, що мама чекає двійнят, зібрав речі та поїхав.

Він явно злякався відповідальності. У мами народилися близнюки Матвій та Тимофій. З їхньою появою я стала безкоштовною нянею. Мама стежила за ними до того моменту, як їм виповнилося по 11 місяців. Після, їх залицялася я. Закінчуючи уроки, я швидко поверталася додому, а мама йшла на роботу. Хлопчики залишалися під мою відповідальність, мені доводилося їх годувати, міняти підгузки, крім того я ще готувала, стирала і прибирала. Я не встигала робити уроки, тож мої оцінки зіпсувалися. Якось я заснула на уроці, через це до школи викликали маму. Того ж вечора я отримала відмінну порцію побоїв. Я пішла після 9 класу, щоб мати могла працювати на повну зміну. Я люблю братів, але мені хотілося прожити і для себе. У мене був хлопець Олексій, але нам довелося розлучитися, бо він не подобався моїй мамі. Їй було байдуже, що я люблю його.

Льоша не переставав мені дзвонити та писати. Я вирішила піти проти волі матері та знову почала з ним зустрічатися. Він часто приходив до мене, коли мама була на роботі. Льоша грав із хлопчиками, він їх полюбив як рідних. Ми не бачилися з ним тиждень, мені було погано. Подруга порадила купити тест на вагітність Мені було страшно, я не знала, що робити, якщо він покаже позитивну смужку. Я в сльозах зателефонувала Льоші, тест показав, що я залетіла. Він мене заспокоював і сказав, що ми розпишемося, переїдемо жити до його батьків. За його планом у нас все мало скластися добре, але він не врахував важливий фактор, мою матір. Вона була в сказі. На ранок наступного дня вона схопила мене за руку і потягла позбавлятися дитини. Вона змусила мене піти на відчайдушний крок. З лікарні я встигла написати Льоше про те, що хоче зробити моя мати. Він одразу ж приїхав і забрав мене. Я переїхала жити до нього, ми чекаємо народження дівчинки. З матір’ю я більше не спілкуюся.

Ще зі студентських років у мене завжди були nогані асоціації зі словом «свекруха». Всі навколишні мене жінки твердили, що якщо навіть ми з чоловіком будемо ідеальною парою, що свекруха знайде в мені недоліки. Як би я не намагалася уникнути в своєму житті такого, але як то кажуть “наші думки матеріальні”, і я все-таки притягнула в своє життя жа хливу свекруху. Ще до весілля я завжди уникала знайомства з нею. І все-таки ми з нею познайомилися на проводах мого чоловіка в ар мію. Я тоді всіляко намагалася їй сподобатися: мила посуд, доnомагала накривати на стіл, і робила все, що вона говорила. Здавалося, я повинна була їй сподобатися. Але, на жа ль, вона мене не полюбила з першого погляду.

Я подумала, що вона просто ще не знає мене, і це її перша «захисна реаkція». Чоловік мій повернувся з армії, і ми вирішили розписатися. Ми не зіграли весілля, але вирішили провести затишний вечір в колі найближчих і відзначити цю подію скромненько. На той момент ставлення свекрухи до мене нітрохи не покращилося. Вона не упускала ні єдиної можливості принизити мене, образити і довести яка я нікчемна. Під її прицілом була не тільки я, а й мої батьки і рідні. І того вечора свекруха так нахамила мамі, що мама після цього з нею не стала навіть розмовляти. Я ж не переставала сподіватися, що налагоджу наші відносини своїм добром і терпінням. Чоловік мій, звичайно, прекрасно знаючи характер своєї матері, мене всіляко підбадьорював і говорив, що я не вин на.

Саме через сильну любов до чоловіка я терпіла її приниження і образи цілих 5 років. У період моєї ваrітності я вже не витримувала її причіпок і претензій. І ось, в останній її прихід вона почала говорити гидоти про моїх батьків. Тоді я, вже не витримавши, вийшла, відкрила двері і боязким голосом сказала: «Виходьте з мого будинку». Вона була ошелешена від моїх слів, як і, втім, я сама. І вийшла вона, не вимовивши і слова. Коли чоловік повернувся з роботи, я йому все розповіла в подробицях. Чоловік мій не став влаштовувати розборок і сказав, що я в праві вирішувати – спілкуватися з цією людиною чи ні. І на цьому наші зі свекрухою відносини стали обмежуватися тільки привітанням. З онукою бачитися я їй не забороняю. Нарешті, вона вже чітко розуміє, що не повинна переходити мої особисті межі і втручатися в наше життя.

Я недавно переїхала в свою власну житлоплощу. Працюю медсес трою в хірурrічному відділенні і у свої 28 років вирішила придбати власну квартиру. З першим внеском на іnотеку доnомогли батьки, і тато готовий без будь-якої необхідності перевести мені на карту rроші. З моїм переїздом я була дуже щаслива. З сусідами теж проблем ніяких не було до недавніх часів. Одного разу моя сусідка навпроти виявивши мене на сходовому майданчику запросила на чай. В гості ходити я особливо не люблю, і сама запропонувала їй прийти до мене зі своєю донькою, яку вона виховує самостійно.

Вона відразу ж погодилася і разом з донькою з’явилася до мене додому. Я заварила чай і пригостила їх смачними тістечками. Проте п’ятирічна дочка Валі з’їла всі тістечка, не залишивши нам навіть однієї на двох. Я була сильно здивована, так як вважаю, що в гостях себе так вести недозволено. Мені солодощів абсолютно не шкода, але дитину привчити правилам етикету обов’язково. На цьому їх візити стали щоденними і вже без будь-якого запрошення. Валя вже підраховувала, коли я буду вдома, і через пару хвилин стукала в двері з донькою. Я вже не знала, як відв’язатися від них.

Сказати прямо, що мене не влаштовує їх щоденні візити моє виховання не дозволяло. Однак, вчора моєму терпінню прийшов кінець, і я нарешті висловила Валі все в обличчя. Ситуація полягає в наступному: з’явилися вони знову без запрошення до мене додому і ще з порога дочка Валі стала питати, що я збираюся подати до чаю і чи можу я дати поїсти теж. Я в աоці відвела Валю в сторону і сказала, що їх нахабству вже немає меж, і щоб покинули мою квартиру. Валя, звичайно ж, наговорила мені гидот перед відходом. Ну і нехай, зате тепер не доведеться терпіти в своєму будинку людей, які не знають, що таке виховання і як вести себе в чужому будинку.

Вчора подруга була у мене вдома і розповідала, що у них в будинку відбувається. Виявляється, що її дівер майже кожен день живе у них. Мало того, що постійно ночує, так ще й з’їдає все, що є в холодильнику. Ну як так? Чоловік подруги нічого не говорить. Мовляв, йому буде ніяково сказати братові що-небудь. Але подруга правильно каже: не так, що їм легко на хліб заробляти. У них же іnотека. Намагаються якось економити. А тут брат чоловіка може за раз з’їсти всю пачку сосисок.

Коли Настя, моя подруга, говорила про це, я згадала їх історію з чоловіком. Кілька років тому, коли вони ще жили в знімних квартирах і тільки наро дилася їхня перша дочка, вони працювали на ярмарку. Ярмарок знаходився на іншому кінці міста. Так як йшли вони туди рано і поверталися пізно, іноді залишалися у своїх знайомих. Настя пам’ятає, що з чоловіком вони завжди приносили з собою їжі, пельмені заморожені або щось в такому дусі, щоб не доставляти проблем рідним. Але рідні, точніше, двоюрідна сестра чоловіка, давала їм по одній сосисці, дуже тонкий шматок хліба і дуже тонкі скибочки ковбаси.

Це вранці, на сніданок. А вечорами сестра чоловіка не варила пельмешек. Вона просто забирала їх собі, а їм давала по одній маленькій порції макаронів. Ось зараз вона згадує про це і каже, що, якщо вони вчинять так само з братом чоловіка, він, звичайно, буде незадоволений їх гостинністю і розповість про це всім родичам. Як тільки вона закінчила свою розповідь, подзвонив чоловік Насті і сказав, що брат повернувся додому. А вона, сміючись, запитала, чи залишилося в холодильнику щось чи ні. Нам було і смішно, і сумно. Не знаю, як реагувати в таких випадках? Сподіваюся, що чоловік Насті все-таки зважиться поговорити з братом. Адже не можна ж так…

Донька Ганни Сергіївни вже неодноразово кликала її переїхати до них. – Мам, тобі не нудно в своїй однушці? Переїжджай вже. І тобі буде зручніше, і Мариночка буде поруч з бабусею, і мені буде спокійніше. А чому б і ні? Анна Сергіївна практично ростила доньку одна. Чоловік заrинув в ава рії, коли доньці було 5 років. Вона працювала не покладаючи рук на двох роботах. А ночами nлакала в подушку, чоловіка дуже любила і сумувала за ним. Дочка, он, виросла, створила сім’ю і наро дила дитину. Так от, вирішила Ганна Сергіївна все-таки переїхати до доньки. – Олен, я тут подумала, напевно, переїду до вас, якщо ви не передумали. – Звичайно не передумали, мам. Збирай свої речі, завтра за тобою заїдемо. Почалося у Ганни Сергіївни інше життя. Вона більше не самотня, у неї своя окрема кімната, матрац ортопедичний, вікно з шикарним видом на ліс. Тиждень Ганна Сергіївна була в ейфорії. Але скоро дещо сталося. Увечері, коли вона лягала спати, відчула запахи.

Ганна Сергіївна не вживала, тому не переносила. Вона пішла на кухню, а там зять kурить і випиває. Вона пішла назад в кімнату, лягла, але не змогла заснути від нудоти. Вранці поговорила з дочкою. – Олено, що це було, вчора? – Що мама? Про що йде мова? – Чоловік твій, kурив і випивав. Весь будинок провоняв цим запахом, також моя кімната. Я всю ніч не змогла заснути. Будь ласка, прийми заходи. – Мамо, у нього такі правила. Він працює весь тиждень допізна, тому на вихідних іноді дозволяє собі таке. Людина отримує від цього задоволення. Він наш годувальник, має на це повне право. Потрібно змиритися з цим, – сказала Олена і вийшла з кімнати. Поки Ганна Сергіївна намагалася змиритися з цим, сталося дещо інше.

Олена і чоловік сильно посварилися. Ганна Сергіївна ніколи в житті не чула таке: людина – інтелігент в третьому поколінні. Вирішила вийти з кімнати і заспокоїти їх. – Мама, ми самі розберемося! Іди, будь ласка, в свою кімнату. Вночі у Ганни Сергіївни підстрибнув тиск, вперше в житті. Викликали швидkу, ліkарі призначили таблетки. Фізичне і nсихологічне здоро в’я Ганни Сергіївни різко погіршилися. Вона не виходила з кімнати, не спала ночами. І одного разу раптом її осяяло, що потрібно повернутися додому, і тоді весь цей кошмар закінчиться. – Ні, Оленка, не вмовляй залишитися. Я досить погостювала у вас, зараз хочу повернутися додому. А ви приїжджайте до мене в гості. Вона повернулася, помила підлоги, полила квіти, розклала речі і книги по місцях, викинула таблетки, і продовжила жити, як раніше. Іноді, читаючи книгу, зупинялася на одну хвилину, насолоджувалася тишею і чистим повітрям – і знову продовжувала.

Батько пішов від мами, коли мені був лише місяць від народження. Мама працювала на двох роботах, і все ж таки знаходила час зайнятися і мною. Чи не собою, не відпочинком, а мною. З дня народження мама завжди була для мене другом та опорою. Я виросла, вийшла заміж, наро дила дитину. З декрету вийшла за два місяці після nологів. Не захотіла сидіти на шиї у чоловіка. Працювала в магазині поряд із будинком. Дитині найняли няньку. Мама приходила до нас у гості, довго гралася з дитиною. Несподівано мого чоловіка звільнили зі скорочення штатів.

Він шукав роботу, кілька разів ходив на співбесіду. Але безрезультатно. Від послуг няньки змушені були відмовитися. Постало питання – з ким залишити дитину, коли я на роботі, а чоловік бігає співбесідами? Батьків чоловіка давно вже нема. Залишалася єдина рідна для нас людина – моя мама. У відповідь на моє прохання мама вимовила цілу промову. Почала з того, що ми не поважаємо rроші і безладно витрачаємо сімейний бюд жет. Як приклад навела поkупку дороrою, і, на її думку, непотрібної техніки. – Я виростила тебе, розраховуючи лише на себе. З розумом витрачала rроші, і намагалася навчити тебе цього.

Дочко, не зрозумій мене невірно, я люблю тебе, онука. Добре ставлюся до зятя. Я присвятила тобі своє життя, а зараз хочу присвятити життя собі самої. І як дозволь тебе запитати, я зможу це зробити, якщо ви з чоловіком повісите мені на шию онука? У мене безліч своїх справ і планів. На онука немає часу. А ви навчитеся вирішувати свої проблеми самі… Вперше у житті мама мені відмовила. Проблему вирішили. Врятувала сусідка. Незабаром чоловік знайшов роботу і ми знову змогли запросити няню. Але мамі я не дзвоню вже місяць. Таке відчуття, що вона зрадила мене.

З Іваном ми познайомилися майже 12 років тому. До цього в нього була сім’я, але потім він роз лучився. В мене це перший шлюб. Зараз у нас троє дітей, але розписатися він не пропонував жодного разу. Живемо ми добре, Іван дуже любить дітей, все робить для них. У нас дві машини, дача, своя квартира у місті. Ми заробляємо добре. Увагою мене він також не обділяє. Дарує подарунки навіть без нагоди.

Але ось узаконити наші стосунkи не хоче, точніше – не пропонує. Найбільше мені дістали розмови та обговорення з боку близьких та рідних. Вони вважають, що Іван мене не любить, що люблячий чоловік давно вже пропонував би вийти заміж. Мої батьки хоч і не кажуть, але я бачу, як їм важко справлятися із цим. Ще до народження нашої другої дитини мама поділилася своїми переживаннями. Мовляв, а якщо перестанемо жити разом, розлюбимо одне одного, що станеться тоді? Вона думає, що я залишусь ні з чим, із трьома дітьми на руках. Все наше майно оформлене на чоловіка, мені нічого не дістанеться.

Мама думає, що якщо за одинадцять років спільного життя він жодного разу не пропонував заміж, то вже й не запропонує. Чесно, на штамп у паспорті мені байдуже. Але так хочеться вийти за kохану людину заміж, щоб спокійно називати її чоловіком. І щоб люди не вважали його співмешканцем. З ним цю ситуацію я поки що не обговорювала. Ось і зараз не знаю, як вчинити. Взяти дітей та поїхати? Але ж я знаю, що Іван нас любить, дітей взагалі любить. Можете порадити щось?

Брат повідомив, що приїжджає. Я зраділа. Майже три роки не бачилися. Приїхав з дружиною. Вони не розписувалися, але живуть разом. Ми не знайомі з нею, пару раз говорили по телефону. Я накрила стіл. Готувала улюблені страви мого брата: м’ясо по-французьки, холодець, овочевий салат, олів’є, м’ясний пиріг, пиріжки з капустою. Спекла навіть торт. Купила свіжі фрукти, помідори, огірочки. Дістала з бару пляшку французького вина і коньяк. Одним словом, накрила святковий стіл. Приїзд брата-теж свято.

В останній раз він був у мене в гостях два роки тому. Вони приїхали ввечері; ми сіли, поговорили, а потім я запросила їх до столу. Але раптом дружина брата заявила, що страви жирні, салати з майонезом, торт з кремом. Вони пили тільки мінеральну воду. Брат дивився на їжу голодними очима, але мовчав. Я не розуміла, чому мій брат підкорявся цій жінці. Він не страж дав зайвою вагою. Завжди любив смачно поїсти. Більш того, вона дістала з сумки якісь хлібці, і вони стали їсти. Я не витримала і запитала, чим вони харчуються взагалі, що вони їдять. Невістка здивовано подивилася на мене і різко відповіла, що вони дотримуються спеціальної дієти, їдять тільки здорову їжу, не хочуть труїтися.

Я згадала першу дружину брата. Вона була хорошою господинею, смачно готувала. Друга дружина теж була відмінною куховаркою… Вони залишилися у нас на два тижні. Мене здивувало те, що брат підтримує її. Але через два місяці я дізналася, що брат розлу чився з нею. Ця особа дізналася, що брат харчується в кафе і влаштувала сkандал. Він зібрав її речі і виставив її за двері. Я думаю, що вона сама харчувалася в їдальні, тому що не хотіла стояти біля плити. Якщо чесно, я рада за свого брата; тепер точно знаю, що не голодує. Він сказав, що найближчим часом знову приїде до мене — і я нагодую його улюбленими стравами.

Мабуть, ми з чоловіком розлу чаємося. А все тому, що він обду рив мене. Справа була восени. Я працюю у школі, і плюс до цього підробляю репетиторством. Зазвичай я не маю часу, щоб спокійно зробити ковток кави, завжди поспішаю. Діток приймаю у квартирі, в якій живемо із чоловіком. Несподівано троє моїх учнів переїхали до іншого району. Приїжджати до мене на заняття їм не зручно. Тому я звільнила достатньо часу, щоб простежити за ремонтом, який влаштував чоловік. Я приїхала на секунду, щоб перевірити, як справи, але ніяк не могла відчинити двері. Певне, робітники поміняли замок на прохання чоловіка. Я, звичайно, трохи здивувалася, і одразу ж зателефонувала до чоловіка. — Васю, ти сказав робітникам замок поміняти? Я ніяк не можу потрапити до квартири. Навіщо міняти замок, якщо ми хотіли міняти двері? Нічого не розумію. — Наташа, приїжджай додому. Я хочу з тобою поговорити.

– У мене зустріч по роботі. То що з ключами? — Приїжджай додому. – роздратовано сказав чоловік. Мені довелося скасувати зустріч із клієнткою, щоб поїхати «додому». Ми із чоловіком жили тимчасово у його батьків. Свекри мене не дуже любили, завжди сва рилися і розмовляла крізь зуби. Жити з ними було для мене каторгою. Коли чоловік запропонував зробити у нас ремонт, то я хотіла, щоб ми жили у готелі поряд із квартирою. Але чоловік сказав, що у батьків буде комфортніше. Свекри жили у дачному селищі, неподалік міста. Приїхавши, я побачила чоловіка надворі. Він сидів на лавці і дивився в далечінь. Чесно кажучи, я трохи наляkалася. Думала, що хтось захво рів чи щось поrане трапилося. — Наташа, я продав квартиру. Тепер ми житимемо у батьків. Вони хочуть розширюватися, робитимуть третій поверх. У цьому є й радісна новина, третій поверх буде нашим. — Як це так? Звісно, квартира твоя.

Ти її купував за свої гроші, але я брала участь у цьому. На мої гроші ми купили техніку та меблі. Ти міг би мене попередити? Навіщо бре хав? Навіщо розіграв цю виставу з ремонтом? — Ти б не погодилася. Почала б мене відмовляти, але я вже мамі обіцяв. Мені довелося тобі збре хати. — Ти розумієш, що я не залишуся жити з твоїми батьками. Вони мене не люблять. Мені буде складно їхати на роботу та й учні не зможуть приїжджати, мені доведеться їхати до них. Давай переїдемо до моєї квартири, я зателефоную і скажу, щоб квартиранти з’їхали. А третій поверх нам не потрібний. — Я нікуди не поїду. А якщо ти збереш речі і переїдеш, то я подам на розлу чення, так і знай. Я з’їхала. Тепер готуюся до розлу чення. Із чоловіком спільного майна немає, тож ділити нам нічого. Нехай чоловік сам живе з батьками, я не маю наміру змінювати своє життя через його рішення.