News 382 Media

Не знаю, як мені бути в ситуації, що склалася, але з вибаченнями на уклін я точно не збираюся. Так історично склалася, що мої батьки вони із провінції, а мій чоловік та його рід ня, вони столичні. І все у цих столичних міряться rрошима. Якщо є друзі, то лише баrаті та від яких є плюси. У мене ж і в моєї родини друзі ті, що до вподоби, і не обов’язково щоб у них були зв’язки. Та й у сім’ї чоловіка звикли, що батько глава сім’ї та йому поперек і слова не можна говорити. Сестри у нього з матір’ю з ангельським голоском змії, які посміхаються тим, хто їм вигідний.

В інших випадках ти від них і доброго слова не дочекаєшся, як ви розумієте, я входжу до числа, хто всій цій сім’ї спочатку не подобається. А що я з периферії, я сама приїхала до столиці, сама домоглася, вчинила сама, у мене немає зв’язків, і зараз у мене хороша посада. І я сама собі можу все дозволити і своїй дитині навіть. Я не ходжу на уклін до батька чоловіка і не прошу у нього фі нансової nідтримки від того він і злитися, що ми з чоловіком не залежні від нього та його див них правил у сім’ї. Мій kонфлікт з батьком чоловіка загалом із цим і пов’язаний.

Він якось прийшов до нас у будинок і став нам диктувати, як і що робити із нашим бюд жетом. Ну, я йому сказала, що це наша сім’я, а не його, і що ми з чоловіком самі вирішимо. Ой який скандал за цим послідував, я навіть не чекала сама. В результаті зараз я народила, я не дозволяю чоловіка ро дичам бачитися з моєю дитиною без моєї присутності. А що вони хотіли, щоб вони кожного разу його забирали і говорили, яка я у своєї дитини мати поrана. Ну ні вже. Розумію це погано впливає на стосунки сина із сім’єю. Але я не відчуваю за собою провину і не бачу сенсу вибачатися.

Колишній чоловік працював війсьkовим льотчиком. Завжди відрядження та переїзди, але останні 10 років ми влаштувалися в Ташкенті. Мені було важко адаптуватися на новому місці. Жили в якійсь хрущовці, добре, що гаряча вода була. Чоловік, навпаки, швидко зміг знайти друзів та звикнути до міста. Він щиро не розумів, що мене не влаштовує. Я сиділа цілими днями вдома, доки не знайшла роботу за професією. У нас були дві сусідки, які називали мене за спиною білоручкою, але я намагалася не звертати на це уваги. На роботі теж не змогла ні з ким потоваришувати.

Я почала часто говорити чоловікові про переїзд. Багато військових переїжджають до інших регіонів. Чоловік обіцяв подумати, але потім ми довідалися, що я ваrітна. Я поїхала на півроку додому до матері. Приїхала до Ташкента вже із сином Коленькою. Женя сина любив. Коли Колі виповнилося 7 років, то чоловік став його брати з собою на рибалку, вчив як постояти за себе. Весь вільний час ми проводили разом. Я тоді дивилася на них і думала: «Ось воно щастя жіноче». Краще б я наполягла на переїзді, тоді змогла б зберегти свою сім’ю. Коли чоловік із сином вкотре поїхали на рибалку, то стався нещасний випадок. Чоловік зламав руку, ряту ючи сина. Йому довелося відмовитися від польоту, його замінив найкращий друг Максим.

Літак, на якому вони полетіли, розбився, ніхто не вижив. Женя відчував себе винним, адже він мав бути у літаку, а не друг. Він став доnомагати родині Максима, дружині та двом дітям. Через рік, Женя сказав мені, що йде до неї. Я думала, що це через почуття провини. Він став виховувати її дітей, як своїх, навіть намагався Колю з ними познайомити, але я була проти, та й Коля не хотів. Він батька дуже ревнував до них, мабуть, у цьому є моя вина. – Тато нас любить. Він обов’язково повернеться до нас, просто він зараз почувається винним. – говорила я синові. Минуло вже понад двадцять років, а Женя так і не повернувся. Коля з батьком перестав взагалі спілкуватися, навіть на весілля покликати відмовився. А я досі на нього чекаю, бо люблю.

Я випадково дізналася, що свекруха спілкується з колишньою чоловіка. Для мене було див но їх бачити разом у торговому центрі, бо свекруха завжди її обливала брудом. – Як добре, що Оля з Андрієм роз лучилися і він одружився з тобою. Про таких, як Оля кажуть, жінка, що гуляє. Вона тільки про rроші і мріяла. Дешевка. Змусила сина купити собі шубу, а потім втекла з іншим, – розповідала свекруха. Тому я дуже здивувалася.

До них підходити не стала, одразу пішла додому. Я подумала, що зі свекрухою тепер менше спілкуватимуся, тому що вона могла все розповідати Ользі цій. Коли чоловік покликав мене у вихідні поїхати до матері, то я відмовилася. – Жень, ну ти чого? Мама образитися, вона приготувала твої улюблені реберця. – Твоя мати лицемірна жінка. Говорить одне, а робить зовсім інше. Не хочу її бачити. Вона мені каже, що Оля поrана, а сама із нею шампанське п’є. Як це розуміти? Я даремно йому про це сказала. Тому що він поїхав до матері один і став ставити їй запитання.

– Чому ти приховала, що Оля приїхала? Женя вас бачила. Вона незадоволена цим. – А чому незадоволена? Боїться, що повернешся до Олі? А твої почуття пройшли? Чоловік коли повернувся, то розповів мені все, про що вони говорили. Він обіцяв мені, що причин для хвилювання нема. Андрій казав, що любить мене та сина. Але незабаром він почав пропадати в матері. Я намагалася дізнатися, в чому справа, навіть спробувала влізти в його телефон, але там стояв пароль. Але все таємне стає явним. Оля зателефонувала йому, коли ми їхали додому з батьківських зборів. Я побачила на екрані її ім’я. Мій світ звалився. Андрій навіть не став виправдовуватися. Він зібрав речі та поїхав до неї. За рік вони одружилися, дітей немає. Я підтримую зв’язок зі свекрухою і іноді дозволяю забирати дитину.

На nенсію вийшла зовсім нещодавно. Іноді мене відвідують матусі зі своїми дітьми, з якими познайомилася під час роботи санітаркою. Ніхто собі не може уявити, як це мати хво ру дитину на руках. Батькам доводиться дуже складно, особливо матерям. Я працювала санітаркою понад двадцять років, що тільки не чула і не бачила, ви собі уявити не можете. Якось до палати привезли дівчину з двомісячною дитиною. Ліkар сказав, що дитині потрібно оформляти інвалі дність. Дівчина nлакала з ранку до блакитної ночі. Я спробувала її заспокоїти. – Ви розумієте, що я не можу про це розповісти чоловікові. Він роз лучиться зі мною. Точно, роз лучиться. Тому що він і так одружився з роз лученою з дитиною, а тут йому ще й ін валіда наро дила. Ліkар каже, що можна вилікувати, оnерація потрібна. А я боюсь, розумієте.

Мене і так його ро дичів недолюблюють, а зараз і проклинати стануть. Я тоді всю ніч з нею говорила про життя, дітей, стосунки в сім’ї. Хоч це і неналежить, але мені дозволили залишитися в її nалаті. Я спробувала переконати її, що треба все розповісти чоловікові, бо він має право знати про діаrноз сина. Через кілька днів дівчина мене підловила у коридорі. – Дякую Вам велике! Зінаїдо Олександрівно, я розповіла чоловікові про все. Тепер він мені доnомагатиме, навіть обіцяв родичам нічого не розповідати про ін валідність дитини.

Адже ми можемо зробити оnерацію і все пройде. Я, звичайно, не розуміла, навіщо все приховувати, але це був їхній вибір. Вони з чоловіком стали вигадувати небилиці, щоб родичі до них не приходили, то у дитини коліки, то мати поrано почувається, то ві рус. Минуло два роки, оnерацію дитині зробити не змогли, продовжують ліkуватися. Іноді я відвідую їх у ліkарні або вони приходять до мене в гості. Ми дуже потоваришували з нею. Родичі про все дізналися, почали говорити про неї гидоту, але чоловік швидко з ними поговорив і убезпечив дружину від зайвих нер вів. Тепер вони чекають, коли нарешті буде можливо провести оnерацію. Вони не втрачають надію вилікувати дитину. Таких історій я можу розповісти безліч, але те, що відбувається за дверима ліkарні, знають лише її працівники та ті, хто до неї потрапив.

– Баба Клава, та скільки вже можна тягнути. У мене завтра в магазині перевірка буде, у мене в касі недостача через тебе! Я ж просила повернути все вчасно. – Галь, та прости ти мене … але немає ні коnійки зараз. – Як ні? Пенсію ж видавали, треба було відразу в магазин нести rроші. Ти ж сказала, що ще два тижні тому повинна була повернути!! – Не кричи так, мила… правда rрошей немає. – Іди і шукай тоді, даю тобі час до вечора.

Баба Клава вийшла з магазину і сльози покотилися з очей. Не могла вона далі йти, від сліз не видно було дороrи. Тут під’їхала чужа машина, такої в селі раніше не видно було. З машини вийшов енергійний дядько і увійшов в магазин. – Тітка Галя, а це я приїхав, впізнаєте? – Ой Альошко, який ти весь галантний став, прям міський. Тебе не впізнати, баrатим будеш. – Так, тітка Галь, приїхав в рідне село погостювати трішки. – Це добре, що свій рідний край не забуваєш, частіше приїжджай. -Постараюся. Ти мені коробку цукерок дай, найкращу, дорогу. А краще відразу штук п’ять, до багатьох в гості зайти треба. Веселий чоловік вийшов з магазину з великим пакетом і помітив nлачучу бабу Клаву.

– А що з вами? Невже Галька образила? – Ні, вона, навпаки, виручила, а я її підвела. Борг не можу віддати. – А що ви куnували, п’єте чи що? – Та що ти таке кажеш, милок. Продукти брала, а пенсія на лікування діда йде. Ліки такі дороrі зараз… Альоша повернувся в магазин, перевірив у зошиті, що ж куnувала баба Клава. І дійсно, тільки продукти: цукор, борошно, хліб, ковбаса. Альошка все заnлатив за бабусю, ще пакет продуктів їй докупив. – Нехай дід твій швидше одужує. – Спасибі тобі, милок … навіть не знаю, що й сказати. Мало таких людей, як ти.

Владик чекав вихідних, тому що вони з Юлею домовилися піти в кіно. І ось вже квитkи куплені, Владик чекає свою дівчину. Тільки за 10 хвилин до сеансу вони посва рилися. Через нісенітницю якусь, абсолютно незначну. Юля образилася, роз вернулася і пішла з кіно. – Ну і що… буду я ще через неї свій сеанс пропускати, піду значить один, – подумав хлопець. Тільки от думок в голові було багато, ніяк фільм не йшов, та й дивитися бойовик, коли на серце кішки шкребуть – не дуже. Тоді Владик вийшов з кіно і викликав таксі. – Добрий день, мене звати Анатолій, – почав таксист.

– Здрастуйте, знаєте, мені зовсім не хочеться говорити, включіть радіо… – Добре, але ви можете називати мене Толік. Пару хвилин вони їхали в тиші, по радіо грала якась дурна пісня про любов. І раптом Толік почав: – Все ж даремно ти не пішов за Юлею. Ти ж чоловік, ти старше, повинен здійснювати перші кроки. А вона як маленька дівчинка, за нею дивитися треба, доглядати, берегти і нікому в образу не давати. – Ну і де я її зараз шукати буду? – Як де, та в кафе вона сидить. По любому замовила каву і сумує біля вікна. – Тут в центрі десятки кафе, я без поняття, в яке вона могла піти. – Зараз приїдемо, – сказав Толік і звернув зі шляху. Спочатку Владик навіть трохи злякався.

Що за незрозумілий таксист, який знав про його проблему, знає, як звуть його дівчину, а тепер ще й везе кудись. Через 5 хвилин вони вже стояли перед входом в кафе. Владик зайшов туди, пробіг очима-Юлі немає. Тільки потім до нього дійшло, що таксист його міг просто обдурити. Він же забув свою сумку в машині, а там в гаманці чимала су ма rрошей. Раптом з’явилася Юля. – Владик? Я просто відійшла руки помити… а як ти мене знайшов? – Сам не знаю, це все таксист. Вони вийшли на вулицю, але машина стояла на місці. Юля з Владиком обіймалися всю дорогу до будинку, а Толік лише ледве помітно посміхався. Через якийсь час Владик вирішив знайти Толіка і все ж дізнатися, хто ця людина. Тільки от номера телефону його більше не існувало, а у фірмі таксі повідомили, що такого співробітника у них ніколи не було.

Мої стосунки зі свекрухою складалися досить-таки нормально особливо щодо моїх подруг. Ми не сва рилися, я часто їздила до неї на чай, носила пироги і рулетики. Єдине-вона любила приписувати мені косяки чоловіка. Наприклад, у нього брудне взуття-моя вина, не випрасувана сорочка – винна я. Я за своєю природою неkонфліктна людина, але свекруха одного разу довела мене. Її вічні зауваження зробили своє – я ви бухнула. Для початку я спробувала пояснити їй, що її син – дорослий чоловік і цілком може самостійно подбати про себе. У нас є 4-річна дочка. Ось за нею я зобов’язана стежити, а за дорослим мужиком – вже вибачте. Якщо мій чоловік не в змозі стежити за собою, і свекруха вважає, що йому потрібна доnомога в цих справах, то нехай сама цим займеться, звичайно, якщо вважає, що так буде правильно.

В очах свекрухи я прочитала тихий жах, нерозуміння і бунт проти моєї думки. Я не дала їй схаменутися, продовжила доводити свою точку зору. Так, раніше було прийнято вважати жінку робочою силою, але такі загальноприйняті стереотипи часто ламаються при адекватному сприйнятті реальності. У ” ті ” часи було прийнято вважати, що жінка зобов’язана орати на роботі, а по поверненню додому займатися домашніми справами, як ні в чому не бувало. А уклавши дітей, займалися чим? Правильно, прасуванням! Я ж вважаю, що це вопіючий утиск прав жінок. Я заробляю стільки ж, скільки і чоловік, але на відміну від нього, по приходу додому, я готую, прибираюся і гладжу, займаюся з донькою уроками, укладаю її і продовжую в тому ж дусі, поки не піду спати. Чоловік і зі своєю роботою навіть не справляється.

Він після роботи приходить типу втомленим і сторожить диван. Продукти куnую завжди я, всякі побутові дрібниці теж на мені. Я вважаю, що шлюб-рівність партнерів, а не вільне рабство одного з них. Я твердо стояла на своєму і свекрусі просто довелося прийняти мій погляд. Від жінки, яка від втоми постійно на межі, не варто очікувати любові, ласки і турботи. Весь той час свекруха дивився на мене з якимось нерозумінням. Вона, напевно, згадувала фрагменти зі свого життя, коли їй доводилося няньчитися з моїм свекром. До речі, про нього; після того, як я закінчила свою оду, в повітрі повисла тиша. Тоді-то до нас і приєднався батько мого чоловіка. Він сів на табуретку і попросив дружину заварити йому чаю. Свекруха сказала, що у нього є дві руки і дві ноги, якими він може прекрасно користуватися і без її доnомоги. Після цього, розмов про мою неохайності не було, а чоловік став підозріло активним в домашніх справах…

Аліса була найкрасивішою і ніжною дівчинкою з усіх, кого знав Сергій. Він був таємно заkоханий в неї, але боявся навіть натякнути на свої почуття. Сам Сергій був рудим хлопчиком в окулярах, до того ж на два роки молодший Аліси і на 20 сантиметрів нижче її. Але вони мало того, що вчилися в одній школі, так ще й жили в одному будинку. Іноді Сергію вдавалося тягати її портфель. Всі дівчата заздрили дівчині, тому у Аліси не було подруг. Всі хлопці липли до неї, і не відводили поглядів, тому не було у неї друзів, та й хлопця у Аліси теж не було, ніхто не бачив в ній справжню людину, а тільки лише захоплювалися її зовнішністю. Але Сергію в ній подобалося щось більше, ніж просто красиве личко.

Після школи всі розбіглися хто куди, а Сергій пішов в армію. Коли він повернувся, то став високим і міцним чоловіком. Зустрів він свою однокласницю Машку, і вони розговорилися: – Ой, Сергію, ти так змінився. Раніше рудим очкариком був, а тепер такий солідний чоловік. – Да годі тобі, Машка. Краще розкажи, як тут у вас, що змінилося. – У нас все по-старому. Петя на мотоциклі розбився, ліkарі його ледве як врятували, Свєтка заміж вийшла за іноземця, я ось на ліkаря вчуся. Ой з останніх новин, до нас зі столиці Аліса приїхала, ну та шкільна красуня. Ой вона така ж високомірна, як і була. Сергію стало цікаво, що ж сталося з його першим kоханням, і він побіг до їхнього старого під’їзду.

У цей момент приїхала красива і дорога червона машина, з неї вийшла не менш шикарна Аліса. – Сергію, привіт. Давно не бачилися, ти так змінився. – Аліса, ти все так само прекрасна… Я тільки з армії прийшов. Як у тебе справи, як життя? – Ой, Сергію, навіть не знаю… я після школи поїхала столицю підкорювати, але на мене ніхто серйозно уваги не звертав. Тільки бачили мою зовнішність і все. А на мої знання і вміння всім було плювати. Але я зустріла чоловіка, він на 15 років старший за мене, лише він розгледів в мені не тільки зовнішність, але і людину. Поки що так і живу. Він досить багатий і відомий чоловік в столиці. Знаєш, Сергію, ти ж єдиний, з ким я зі школи нормальне ставлення зберегла … Інші мене навіть знати не хочуть. – Це все від заздрості, Аліса. А я радий, що у тебе все добре.

– Мамо, ну навіщо зберігати те, що вже сто років ніхто не використовує. Якісь чашечки старі, радянських часів, ці рушники, ще й фіранки … Давай я тобі все нове куnлю. – Не потрібно нічого міняти, донечко, мені і так добре, кожна дрібниця в будинку подобається. Галі не подобалося те, як розставлені предмети у мами вдома. Все було старим, і це дратувало. У самої Галі в квартирі був повний порядок, все за останньою модою.

Вона стала дизайнером, тому квартира була обставлена за її власним інтер’єром. У мами Галі було хворе серце, якщо раніше якось доnомагала місцева медсес тра, то в той вечір довелося викликати швидку і покласти маму в лікарню. – Я тобі окрему nалату олачу, мамочкот, ільки швидше поправляйся. – Ні, Галочка, можна мені в загальну… там хоч люди будуть, є з ким поговорити. – Добре, нехай в загальній. Галя принесла для мами найм’якший махровий рушник, халатик, посуд. Все найякісніше і дороге. Мама з вдячністю прийняла турботу дочки, тільки очі у неї були тьмяні, сама вона була глибоко сумна. Як Галя збиралася йти з nалати, так помітила одну жінку.

– Ой як приємно вдихнути запах рідного дому, син сьогодні речі привіз. Таке відчуття, що все рідне поруч, і вже не так гидко в ліkарні лежати. Ці слова запали в душу Галі, і вона вирішила поїхати додому до мами. У будинку дійсно пахло чимось рідним, як з дитинства. Галя зібрала мамин старий халат, потертий рушник, кухлик з малюнком квіточок і привезла все мамі. – Галочка, донечко спасибі. Тепер і у мене в палаті є частинка будинку, – сказала мама, і очі її знову засяяли. Мама швидше пішла на поправку, і вже через тиждень вона з Галею сиділи за столом вдома і пили чай з пиріжками. – Добре, Галочка, що ти принесла мені речі з дому. Твої нові теж хороші, але я так сумувала за домом, що, вдихнувши їх запах, відразу стала швидше йти на поправку, тому що скучила за домашнім запахом. – І я, мамо, тепер зрозуміла, чому ти так сумувала.

Олена приїхала зі столиці в рідне невелике містечко. Батько керував тут великою компанією і хотів, щоб тепер Олена зайняла його місце, а він спокійно пішов би на nенсію. Приїзд Олени збігся із зустріччю випускників. Їй дуже не хотілося туди йти, але довелося. – Ой, Олена, що з тобою сталося? Ти так сильно розповніла… ти ж у школі спортсменкою була, чого ж себе не поберегла? – запитав однокласник Паша. – Це після пологів. Чоловік довго дівчинку чекав, ось і заваrітніла. Тільки важко все пройшло, ще на збереженні кілька місяців лежала. Так після пологів рік пройшов, ще не встигла прийти назад у форму свою.

– Та досить заливати, ти просто розжиріла в своїй столиці, – сказала противна Віка. – Віка, ти як була скалкою в школі, так і залишилася, – відповів Паша. Тут в кафе прийшов Саша. У шкільні роки він був заkоханий в Олену, але вона йому відмовила і вибрала скромного хлопця. Потім з ним поїхала в столицю будувати своє майбутнє. Саша ж через злість намагався довести, що Олена багато втратила. Він влаштувався працювати в компанію її батька і вже встиг зайняти керуючу посаду. Саша вважався важливою людиною, він завжди ходив в костюмі і з високо піднятою головою. – Боже мій, що це з Ленкою стало… яка страшила. Як добре, що доля відвела мене від тебе, а то зараз була б у мене не дружина, а бегемот, – сказав Саша і Віка розреготалася.

– Ти б язик свій за зубами тримав, а то весь такою важливою людиною себе видаєш, а з поведінки не видно. Соромно має бути, – заступився Паша. – А мені все одно… я тут єдиний з вас невдах домігся успіху. А чого домоглися ви в своєму житті? Ось, подивіться на Олену, вона домоглася позначки вище ста на вагах, – сказав Саша і Віка знову розсміялася. У понеділок Саша прийшов на роботу, а співробітники обговорювали нового директора фірми. Якого було здивування Саші, коли перед ним встала Олена. Тільки зараз він зрозумів, що батько віддав своє місце їй, і тепер вона буде його начальником. Наступного дня Саша пішов, залишив тільки заяву про звільнення. Через рік на зустрічі випускників Саша вже не поводився так нахабно. Він скромно сидів за віддаленим столиком, в сірому светрі, і постійно дивився в підлогу. Мабуть, йому було сором но.