Моя подруга, Тома, вийшла заміж по “зальоту”. Мабуть ця обставина і спричинила те, що її чоловік, Артур, тримав її в “їжаkових” рукавицях, ревнував навіть до подруг, іноді застосовуючи і фізичний вплив. Потім, правда, вибачався, “відмальовував rріхи” подарунками, але потім все повторювалося. Артур відбив бажання спілкуватися з Томою у всіх її подруг, тільки не в мене. Я приходила до неї, коли чоловіка не було вдома, сиділа іноді з її сином, якщо подрузі потрібно було кудись відійти. Характер Томи змінився. Якщо до заміжжя вона була веселою, компанійскою дівчиною, то за роки заміжжя стала неусміхненою і непередбачуваною. Минули роки.
Син Томи пішов до школи, сама вона влаштувалася на роботу. Стала самостійною, що дуже не подобалося Артуру і він часто влаштовував їй сцени ревнощів. Рік тому я познайомилася з Андрієм. За півроку зустрічей ми зважилися на шлюб. На весілля були запрошені й Тома з Артуром. Ще на весіллі мені здалося, що подруга заздрить мені. Після повернення з нашої з Андрієм весільної подорожі, я помічала, що подруга прагнула використовувати будь-який привід, щоб напроситися до нас у гості. Я не висловлювала невдоволення доти, поки одного разу не застала Тому з Андрієм чаї, що розпивали, у нас на кухні. На перший погляд нічого nоганого, але прийти в гості до чоловіка подруги…
На мій погляд, це, як мінімум, непристойно. Я і так прийшла з роботи втомлена і роздратована, тому висловила все, що думаю і вимагала забратися з мого будинку. Та втекла. Андрій обізвав мене істеричкою і побіг наздоганяти Тому. Вдома він не ночував. Артур теж не дочекався дружини. Напевно, десь втішали один одного в ліжку. Андрій повернувся додому наступного дня. Тут, крім мене, чекав на нього й Артур. Почалася бійка. Потім Артур пішов. Андрій зібрав свої речі і сказавши, що сам подасть на роз лучення, теж залишив квартиру. Тома намагалася додзвонитися до мене, але після того, що сталося, я не хочу ні бачити, ні чути її.