Раніше люди були добрішими, гостиннішими, не те, що зараз, коли навіть за поріг ледве пускають. Я прожила своє життя гідно, завжди намагалася доnомогти нужденним, прихистити у себе вдома гостей. Такій поведінці я з дитинства вчила своїх дітей, але не могла подумати, що старший син виросте таким безсердечним. Справа в тому, що я жила в одному з далеких сіл, і так як мій син з дружиною не часто у нас гостювали, я вирішила поїхати до них у столицю, провідати онуків.
Як тільки я подзвонила своєму синові, він сказав, що немає часу зустрічати і возитися зі мною. Я сказала, що сама приїду і не потрібно мене зустрічати. Доїхала я до сина; так він мало того, що nогано зустрів, так і запитав, чи надовго я збираюся залишитися. Син, дізнавшись про те, що я хотіла погостювати кілька днів, забронював номер в готелі. Я була просто шоkована, адже я б ніколи в житті не вчинила так по відношенню до них. Розуміючи, що син не жар тував щодо номера в готелі, я вирішила відразу ж їхати назад.
Невістка те ж хороша: каже мені, чому я так негативно налаштувалася, адже nлатити-то будуть вони, а не я. Я сказала, що в наш час ми тулилися в одній кімнаті, спали на nідлозі, аби розмістити гостей. У відповідь на це мені сказали, що в сучасному світі нічого подібного немає, навіщо себе обтяжувати, коли є такі можливості? Я тільки подивилася на невістку, і після цього вирішила поїхати додому, раз у них такі закони гостинності. Після цієї поїздки я перестала їздити до них в гості; іноді дзвоню дізнатися, як онуки, передаю їм привіт і гостинці з села. Сподіваюся, що мої онуки не розгублять свою людяність, коли виростуть – і будуть цінувати своїх рідних і близьких людей.