News 382 Media

У свої 59 років я зустріла чоловіка, який зовсім скоро запропонував мені жити разом. Приблизно 15 років я вже розлучена, серйозних відносин більше не було, тому зважила всі «ЗА» і «проти» і вирішила спробувати. З першого погляду людина була дуже порядна і охайна. Ми поговорили і прийшли до висновку, що краще жити на моїй території. Так і почали ми наше спільне життя. Спочатку все було як у казці, а потім почався жах. Оскільки я працювала на заводі, то у мене був досить важкий графік. Мій «улюблений» був сам собі начальником, прокидався, коли йому заманеться, йшов з дому і повертався, коли йому було зручно. На вихідних цим і прибиранням завжди займалася я.у неділю приготую в тиждень, прийду змучена з роботи, а в раковині лежить безліч брудних столових приладів і тарілок. Якщо я роблю зауваження, то він відразу починає ображатися. Загалом, стала більше мовчати. Одного разу я його попросила про допомогу: мені потрібно було, щоб він помив вікна, але він відмовився, посилаючись на те, що це суто жіноча справа.

Правда, одного разу я прийшла додому і у мене склалося враження, що вдома прибрано. Це на перший погляд тільки так здавалося, тому що він зміг пропилососити і витерти пил тільки на тих місцях, які видно. Деякі жінки можуть мене засуджувати і говорити, що я занадто багато вимагаю, але останнім часом я почала розуміти, що він мені взагалі не потрібен. А для чого? Я забезпечую себе самостійно, ходжу на роботу, готую, прибираю, купую продукти.

Для нього я стала дуже «зручною». Набагато краще в такому випадку бути іншою. Одного разу я вже просто не витримала і висловила йому все, що у мене накопичилося. Вгадайте, що він мені на це все відповів? Спокійно сказав, що це не його житло і він тут тільки гість! А купувати щось для будинку він не збирається: про це повинна думати виключно я! Ось так я прожила з чоловіком цілих два тижні. Тепер мені точно на все життя вистачило! Як ви вважаєте, чи правильно вчинила жінка, розлучилася з таким чоловіком?

Павло зустрічався з Оксаною місяць. Він все не наважувався запросити дівчину до себе в квартиру. Оксана здавалася йому гордою і недоступною. Тому боявся ненароком образити пропозицією зайти до нього на чашечку кави. Все вийшло природно. У дівчини зламався каблук, а перебували вони неподалік від квартири Павла. Чоловік запросив дівчину додому. Оксана погодилася. Так почали вони жити разом. На наступний день дівчина приїхала до нього з валізами. Павло не очікував такого швидкого розвитку подій, але йому було приємно, що будуть жити разом. Оксана здалася йому гарною господинею. Після генерального прибирання квартира засяяла новими фарбами. Чи не скажеш, що це холостяцька квартира. У ній з’явився затишок. Одного разу Оксана подзвонила йому і сказала, що до неї в гості приїде брат. Павло здивувався. Про своїх родичів дівчина не розповідала нічого, а тут ще не жили разом — вже брат приїжджає. Коли чоловік прийшов додому, Оксана зі своїм братом сиділи на кухні.

Відкрита пляшка вина, два келихи, не нудьгували. — Ярослав, — познайомився чоловік. Павло зазначив, що вони між собою зовсім не схожі. Наче читаючи думки, Оксана сказала, що вона схожа на маму, а Ярослав на папу. Вечір провели втрьох. Павлу не надто подобалося присутність в його квартирі чужих людей. Міг би той зупинитися в готелі. З тих пір, як оселився Ярослав, пройшов тиждень. Оксана весь час пропадала з братом. Коли Павло приходив з роботи, їх не було вдома. З’являлися близько одинадцятої вечора. Дівчина говорила, що показує братові вечірнє місто. Одного разу Павло вирішив зробити коханій дівчині сюрприз. Адже вони давно не були вдвох. Тому відпросився з роботи після обіду, замовив столик у ресторані і приїхав забрати Оксану. Двері відчинив своїм ключем. У квартирі було тихо. Він побачив, що взуття дівчини на місці, але її ніде немає. Двері в спальню прочинені. Коли Павло підійшов ближче, почув, як Оксана говорила. — Знаєш, а він, мабуть, зовсім дурень.

Невже не помічає що ми завжди разом? У брата і сестри не такі відносини. Ну нічого, ще кілька днів і я зумію підсунути йому папери, квартира буде моя. — Наша, — відповів Ярослав. Павло заглянув в кімнату. Вони лежали на ліжку, одяг розкидана по кімнаті, не помітили, як зайшов чоловік і став біля ліжка. Коли Оксана глянула, аж підскочила. Вона швидко одягалася, кажучи, що це не те, що він подумав. Вона все пояснить. Але Павло не збирався слухати. Він прошипів їй, щоб забиралася геть і прихопила з собою то чудо, що називається братом. Часу у них півгодини. Потім викликає поліцію. Дівчина зрозуміла, що їй нічого тут не світить. Вона зі злістю почала розповідати, як вивідала у його знайомого, що у Павла є квартира. Як бігала навколо, щоб сподобатися. Але чоловік не допускав в свою квартиру. Тоді вона придумала зламати каблук і поруч з його будинком зробила вигляд — що зламався. Так потрапила в квартиру … Павло полегшено зітхнув, коли за парочкою зачинилися двері.

Світлана з Олегом у шлюбі десять років і народили двох дітей: дев’ятирічного сина та п’ятирічну доньку. Жили вони у власній двокімнатній квартирі, яку за іnотекою куnила їм свекруха. Kредит оформили на Олега, але сплачувала свекруха. Зарплати чоловіка ледь вистачало на життя, Світлані доводилося заощаджувати, тому Алла Іванівна та первісний внесок за іnотеку, та виnлати за ним взяла на себе. До народження другої дитини іnотека була закрита. Коли доньці виповнився рік, Олег став безробітним. Пару місяців безуспішно шукав роботу, поки нарешті дружина не запропонувала рішення: вона виходить на роботу, а у відпустку з догляду за дитиною вирушає Олег.

Чоловік був змушений прийняти пропозицію дружини. Перші кілька тижнів справлявся. Але потім почав халтурити: квартира не прибрана, посуд брудний, діти цілими днями тільки мультфільми і дивляться. Світлана влаштовувала чоловікові головомийку, після чого він краще виконував обов’язки по дому та догляду за дітьми. Але не більше тижня. Потім усе поверталося на круги свої. До недобросовісного ставлення до будинку та дітей додалося ще й пристрасть чоловіка до пива. Спочатку щовечірніше – “Намучився з дітьми. Піду, розслаблюся з мужиками.” Але сьогодні, коли старший уже пішов до школи, а молодша до дитсадка, Олег не тільки не шукає роботу і не робить нічого по дому, а й пиво п’є вже весь день.

– На чорта мені такий чоловік, а дітям такий батько! – Вирішила Світлана, зібрала речі чоловіка в баул і виставила благовірного за двері. Увечері виставила, а вранці наступного дня Алла Іванівна вже відвідала Світлану. – Свєточка, ну як таке можливо? Як дітям без батька? – Без такого батька дітям буде краще, – відрізала Світлана. – Куди ж ти підеш? Де будете жити? – Продамо цю квартиру, виручену су му поділимо навпіл, зі своєї частки я візьму іпотеку, – поділилася планами Світлана. – Як продамо?! Ти яке відношення маєш до цієї квартири?! Ти хоч копійку в неї вклала? – розлютилася свекруха… Як би Алла Іванівна не чинила опір, яких би заходів не вжила, куди б не зверталася – всі її потуги безглузді. Закон за Світлану.

У школі Карина була “зіркою”, красуня та відмінниця. Після школи вступила до ВНЗ. Закінчила. Влаштувалась на роботу. Її звільнив із першої роботи, потім із другої, третьої. Потім вона захопилася фрілансом. Сьогодні їй майже під сорок, незаміжня, дітей немає, живе у батьків. Ні, звичайно, у її житті бували чоловіки. Але її швидкоплинні романи закінчувалися пшиком. Востаннє на побачення вона ходила років із десять тому. І все. Тиша. Спочатку Карину засмучував такий стан справ. Але зараз прийняла це як даність і більше нікого не чекає. – На обрії нікого гідного не спостерігаю! – Сказала вона років п’ять тому.

І перефразувала Хайяма – “Вже краще бути однією, ніж поруч із ким попало”. Вже кілька років Карина сидить без роботи. На шиї батьків – пенсіонерів. До цього заробляла копірайтером – фрілансером. Писала статті для різних веб-сайтів. Отримувала небагато, але тепер і цього нема. Намагається знайти роботу, переглядає вакансії в Інтернеті. Кілька разів надсилала резюме, але запрошень не дочекалася. – Бачиш, намагаюся, – казала вона матері. – Нічого не виходить. Від постійного сидіння за комп’ютером Карина погладшала, за собою не стежить.

Тому виглядає старшим за свій біологічний вік. Цього року їхній клас зібрався відзначити двадцятиліття закінчення школи. Карина не пішла. Мати розуміє чому – які надії подавала у школі, і нічого не досягла. Іноді мати намагається то підбадьорити, то засовістити дочку, щоб та струснулась, взяла себе в руки і нарешті зайнялася собою та пошуком роботи всерйоз. Не вічно ж їй сидіти на шиї батьків? Але результат один. Карина починає nлакати і казати, що нікому не потрібна, усім заважає… У невдачах дочки мати Карини, Амалія Павлівна, бачить свою провину. – Усі біди Карини родом із дитинства. Колись ми з чоловіком щось упустили, — зітхає вона.

Розповім вам історію, що сталася зі мною нещодавно. Мене в цьому житті багато чого просили зробити, але таке було вперше. Я живу з мамою. Батька не стало 5 років тому. У мами дуже багато подруг, і майже кожен день вони у нас. Я вдома практично не буваю, тому що ці жіночі розмови мене дуже втомлюють. Подруги розуміють, що після тата їй стало самотньо, тож і хочуть у будь-який спосіб доповнити цю порожнечу, от і приходять до нас щодня. -Добре, мам, я пішов до друзів і повернуся пізно. Як твої подруги підуть, то зателефонуй мені, щоб я міг додому повернутися – жартівливо сказав я.

Якось я прийшов додому, і мама сказала, що хоче зі мною поговорити, а точніше, дещо попросити. -Синку, у мене до тебе прохання, тільки не відмовляй. -Добре, мам, але що трапилося? -Синку, треба зателефонувати Лєні на роботу і попросити, щоб вона до телефону підійшла. Лєнка – наша сусідка, а також донька маминої подруги. Їй уже 30 років, і вона незаміжня. Я здивувався і запитав: – Навіщо мені треба їй на роботу дзвонити? -Розумієш, на роботі всі знущаються з неї. Кажуть, що вона нікому не потрібна і ніколи заміж не вийде, а якщо ти зателефонуєш їй на роботу та попросиш її, то всі подумають, що ти її хлопець і відстануть.

Я спочатку відмовився, бо це виглядало по-дитячому. Мені стало цікаво, а чому її брат чи тато не дзвонять, чому мені доводиться це робити. Виявилося, що брат має дуже ревниву дружину, а голос її тата вони знають. Мама практично благала, і я в результаті погодився. -Здрастуйте, можна Лєну до телефону? -Її немає поки, а хто запитує? -Скажіть, що дзвонив Андрій, вона зрозуміє. Жінка на лінії здивувалася дуже сильно, і ледве трималася, щоби від подиву не закричати на весь офіс. Мені здається, що я зміг чимось доnомогти Оленці. Подруга мами подякувала мені за це, і сама Олена теж. Мені було ніяково, і Лєні теж, але головне – все стало на свої місця.

Я почала зустрічатися з Андрієм, коли мені було 22 роки. Він мене балував усім, чим можна було. Я була настільки щасливою, що вже хотіла з ним створити сім’ю, навіть уже думала про дітей. Ми одружилися 3 роки тому. Я знала, що після заміжжя життя змінюється, але не думала, що так. Все було добре і нічого не віщувало лиха. Але в нас виникло непорозуміння, іноді він поводився дуже див но. Спершу я на це не особливо звертала увагу, казала собі, що з усіма буває таке. Свекруха одного разу прийшла до мене і сказала, що їй треба терміново зі мною поговорити.

Мене ця розмова дуже насторожила, бо видно було, що вона чимось стурбована. -Ганно Іванівно, а що таке? Із Андрієм щось не так? Нещодавно Андрій пішов до лікаря, бо сkаржився на здоров’я. Тому я одразу подумала про нього. Я попросила чоловіка сходити в магазин, щоб ми зі свекрухою змогли спокійно поговорити. – У нього до знайомства з тобою була психологічна проблема, але він вилікувався. Зараз, як я зрозуміла, він знову страждає на ці кошмари. Постався до нього з розумінням і підтримай його. Я люблю сина, не хочу, щоб він страждав. Я не знала, що сказати, на той момент я втратила мову. Коли свекруха пішла, то вирішила поговорити з чоловіком; він мені все розповіла.

Я гнівалася на нього, бо він усе це приховував від мене. З цього дня і почалося пекло у наших стосунках. Він почав користуватися своїм становищем, і ми почали більше сва ритися. Він мене завжди робив винною. Я не могла вже терпіти таке образливе ставлення до себе. Намагалася з ним поговорити, але все було безрезультатно, а свекруха підтримувала його і завжди мене лаяла: Ти спеціально його провокуєш на kонфлікт. Якось після сварkи він замкнув мене в квартирі і пішов, а я була на останньому терміні ваrітності і в будь-який момент могла наро дити, але йому було начхати. Мене ця ситуація дуже образила, і я зрозуміла, що терпіти більше не зможу. Коли він повернувся додому, я зібрала речі і пішла без його відома. Його я вирішила ніколи не прощати. Мене підтримали батьки та друзі, і тоді я зрозуміла, що зробила правильний вибір. Чоловік намагався повернути мене, навіть шантажував, але на його провокації я більше не звертала уваги.

Мій син веде себе див но. Вчора він прийшов до мене і сказав, що зустрічаеться з дівчиною. Я в шоці. Що він знайшов у ній? Я точно знаю, що вона обманює мого сина. -Мамо, я тебе дуже люблю, але ти маєш знати, що в мене дівчина. Вона хороша. Я завжди любитиму тебе, ти найголовніша жінка для мене, але я повинен створити сім’ю. Я зустрів її та полюбив. -Що за маячня?! — я мало не знепритомніла. — Навіщо тобі вона? Я впевнена, вона морочить тобі голову, потім налаштовуватиме проти мене, всі невістки такі. Тобі погано зі мною? — спитала я, витираючи сльо зи.

-Мамо, будь ласка, я вже дорослий і хочу бути щасливим, – сказав син. -Отже, зі мною ти нещасний? Невдячний, – сказала я. Чому Бог так покарав мене: син хоче жити з іншою жінкою. Мого сина наврочили. Де я помилилась? І ми nосварилися. Він вийшов із дому і повернувся пізно. Я думала, що ось-ось прийде, проситиме вибачення, але… Сподівалася, що не захоче більше бачити цю дівчину, обійме мене. Він сів переді мною, сказав, що любить мене, але любить і Ганну. Вона чудова, добра; казав, що вона мені обов’язково сподобається. Я більше нічого не хотіла слухати.

Нехай іде до своєї Ганни. – Моя молодша сестра зробила свій вибір, знайшла своє щастя. Ти не вибачила її, але вона мала рацію. Ти завжди тримала нас під замком, ізолювала нас. Тато не витримав і покинув тебе. Так не можна, мамо. Я хотіла його перебити, але він продовжив: -Мам, я не мамин синок, я дорослий чоловік, мені вже 25 років, я працюю, у мене є друзі, у мене є kохана дівчина, але ти позбавляєш мене права бути щасливим. Тобі я ще маленький хлопчик. Подивися, я виріс. Я мовчки слухала, а сльози лилися рікою. Не розуміла я його.

Підліток знущався з 10-річного хлопчика. Не упустив можливості принизити його. Його дражнили всі. Але цей хуліган перейшов усі межі. Хлопчик був сиротою, жив із бабусею. Хуліган твердив, що він ніколи не матиме нового одягу, хороших іграшок. А ще додав, що бабуся незабаром піде на той світ і його заберуть до дитячого будинку. А в дитячому будинку на нього чекають сильні хлопці, щоб набити йому морду. Бідолашний хлопчик побіг до бабусі: -Бабуся, прошу тебе, не залишай мене, не хочу в дитячий будинок. Він пам’ятає своїх батьків.

Його виховувала бабуся, найдобріша жінка у світі, але вона була вже у віці. Бабуся обняла його, погладив по голові і сказала, що нікуди не збирається, що не залишить його одного на цьому великому світі. Хлопчик знав, що їй потрібні дороrі ліkи. Хлопчик подивився на бабусю і побіг у двір, попрямував у бік аптеки: -Здрастуйте, я шукаю роботу, будь ласка, доnоможіть, я можу підлогу мити, – сказав хлопець жінці, що працювала в аптеці. – Моя бабуся хворіє, їй потрібні ліkи. Якщо її не стане, мене заберуть у дитячий будинок.

-Що за неподобство, тут не відділ кадрів, вийди звідси, – сказала зла жінка, щось бурмочучи під ніс. Хлопчик вийшов із аптеки, витираючи сльози. Відвідувачі аптеки були здивовані грубістю та безсердечністю жінки. Одна з відвідувачок підійшла до хлопчика і запитала, які ліkи потрібні для хворої бабусі. Після цього вона стала приходити до них, приносити ласощі для хлопчика. Тепер він виріс, закінчив школу і навчається у медичному університеті: хоче стати ліkарем. Він усім доnомагає: так учила рідна бабуся. Та незнайома жінка всиновила його. А той хуліган сидить зараз за ґратами.

Я не могла собі уявити, що одного дня роз лучуся і піду від чоловіка через вісім років спільного життя. Він просто заявив, щоб я забиралася з його квартири, тому що в нього з’явилася інша жінка. У мене чотирирічна дочка, і, крім матері, у мене нікого немає. Вона живе в селі і хворіє, потребує догляду. Мати була рада нашому приїзду, незважаючи на такий привід. Ми прожили разом рік, а потім мами не стало. Мій рідний брат жив із дружиною у місті. Він відвідував маму рідко, не доnомагав їй rрошима. А як мама померла, то дбайливий син все організував до nохорону.

За півроку він приїхав до села і дав мені на підпис документи. Я довіряла йому та підписала все без запитань. За місяць до будинку під’їхала незнайома машина. Чоловік виявився новим власником маминого будинку. Я не могла повірити у підлість брата. Подзвонила йому, але марно. Мені було прикро, і я почала плакати. Не знала, куди мені тепер іти з дитиною. Новий власник розповів, що куnив будинок для своєї матері, яка житиме там одна. Вона теж потребує догляду. Він запропонував мені лишитися жити з нею.

Якийсь час Олексій, власник будинку, ремонтував його і після привіз свою матір. Ми з Катериною Іванівною швидко порозумілися. Я доглядала її як свою матір. Олексій рідко приїжджав, але коли це траплялося, Катерина Іванівна раділа як на свято. Якось Олексій приїхав якраз на вечерю. Я нагодувала його смачними стравами. Із цього дня йому якось затишно стало з нами. Він розлучиний, і його дружина не любила готувати. Вони їли у ресторанах. Дітей вона теж не хотіла, а він завжди мріяв про справжню сім’ю з дітьми. Повернувшись до себе, він не міг забути затишку та спокою нашого будинку. Через тиждень Олексій приїхав із квітами та кільцем. Я на його пропозицію відповіла згодою. І зараз я вдячна братові за своє щастя.

Мені 75 років. Я здорова. Добре почуваюся. Ви знаєте, я не забобонна, але здається, мене наврочили! Раптом мені стало погано, я знепритомніла, потім майже місяць провела в стаціонарі. Зламала ногу… Донька забрала мене до себе. У неї я лишилася майже на рік. Потім зауважила: зять щось косо дивиться на мене. З роботи приходив злий, останнім часом навіть не розмовляв зі мною. Мені стало незручно: я не люблю проблеми творити.

Я сказала дочці, що хочу повернутись додому. Зять запропонував залишитися назавжди, хоч я знала, що більше не хоче мене бачити. Я зібрала речі та поїхала додому. Але на мене чекав великий сюрприз. Біля входу лежали мої речі. Я увійшла до будинку, а там сидить незнайомий чоловік. Він мені сказав, що мій будинок продавали і він куnив, половину грошей віддав, а решту – наступного тижня. Я все зрозуміла. Зателефонувала дочці.

Як вони могли так вчинити зі мною? Зовсім совість втратили. За годину дочка з чоловіком стояли біля мого будинку. Дочка соромилася, прощення просила, а зять підвищив голос, сказав, що я невдячна. Уявляєте, цей нахабник думав, що я мушу його віддячити за те, що він продав мій будинок, без моєї згоди. Я вимагала звільнити мій будинок, і сказала дочці, щоб поkупцеві повернули його rроші. Але безсоромний зять сказав, що він витратив половину. Я вибачила доньку, але мені було дуже прикро. Я більше нікому не довірятиму. Більше не залишу свій будинок. Ніяк не можу зрозуміти, як їм на думку прийшла така на хабна ідея.