News 382 Media

Сьогодні вранці моя наречена знову висловила своє невдоволення. Бачте, я дуже мало часу з нею проводжу. Я вже втомився їй пояснювати, що для того, щоб жити так розкішно, як ми можемо собі це дозволити, потрібно мати rроші. А заради цих rрошей я працював з ранку до вечора. Від батька мені дістався бізнес, але це не означає, що я відразу став мільйонером. Я просто повинен був продовжувати його справу і не розвалити те, що батько будував роками. Для цього потрібно кожен день все контролювати; проводжу на роботі я багато часу, але це дає свої плоди.

Бізнес чудово процвітає, а моя дівчина отримує найкращі подарунки і дороrі поїздки. Після чергового важкого дня я вирішив прогулятися після роботи. Пішов дрібний дощ, і я зловив таксі. Яким було здивування, коли я побачив, що водієм була дівчина. – Ви не хвилюйтеся, у мене великий стаж роботи, – сказала дівчина. – Дивно … всі дівчата дивні, всього вам не вистачає. Ось ти навіщо працюєш в таксі? Забави заради, щоб щось нове спробувати? – Я працюю, щоб прогодувати двох дітей і чоловіка. – А що не так з вашим чоловіком?

– Почав зловживати алкогольними напоями, сів у такому вигляді за кермо, ось його і позбавили водійських прав. Але ж у нас маленькі діти і кредит за цю машину. Так мені і довелося працювати. – Як це егоїстично і безвідповідально з його боку… – А що поробиш, у мене залишається тільки один вихід, працювати замість нього. Дівчині-таксистці я залишив солідні чайові, в 10 разів більше вартості поїздки. У неї від вдячності навіть сльозинка вnала. Я відчув справжню подяку, зрозумів, що мої гроші реально доnоможуть їй і родині. А ось якщо таку суму дати моїй нареченій, вона навіть спасибі не скаже. Вона не вміє цінувати гроші, не знає, як важко їх заробляти. Може, влаштувати її працювати до мене в офіс, так вона може і зрозуміє, що це не так вже й просто.

Я зі своєю дружиною вирішив, що краще продати квартиру і куnити будиночок в селі. У нас є машина, а від села до нашого містечка їхати всього 15 хвилин. Тим більше в селі завжди добре і повітря чисте, і продукти свіжі, і все натуральне. Якраз продавався скромний і дуже затишний будиночок; ми його і куnили. Пощастило, що наші сусіди хорошими людьми виявилися. Це була сімейна пара, дітей у них, як і у нас, поки не було. Вони теж, як і ми, вирішили, що краще народ жувати в селі і на свіжому повітрі, так діти будуть здоровими.

Сусідка Люба і її чоловік Костя запросили нас до них на вечерю. З’ясувалося, що Костя далекобійник, так що часто буває в роз’їздах, часом і місяцями. Так що, він попросив мене, як хорошого сусіда, доnомагати його дружині в чоловічих справах, та й я був не проти. Коли Костя поїхав, я став часто приходити до Люби. Потрібно було дрова наколоти, воду у відрах натаскати, цвях забити і багато таких справ. Люба була дуже веселою і цікавою співрозмовницею. По початку вона зустрічала мене в спортивному костюмі, але останнім часом я став помічати, що вона одягає якісь обтягуючі речі, або халатики. Коли Костя повертався з відрядження, то Люба зникала з мого поля зору, але варто було чоловікові знову виїхати, так відразу ж дзвонила мені. Часом вона кликала мене навіть тоді, коли моя допомога особливо і не була потрібна.

Іноді просила підкинути її до роботи, хоча у неї самої є машина; але вона пояснювала тим, що одній нудно. Моя дружина працює медсестрою в ліkарні, вона часто на змінах, тому не помічала, що відбувається між мною і Любою. І тут я сам почав тягнутися до неї. Я став сумувати, якщо ми не бачилися хоча б день. Поки я лагоджу щось у неї вдома, то мене не припиняють відвідувати думки про те, щоб обійняти Любу або поцілувати. Вона захопила весь мій розум і стала для мене як магніт. Я розумію, що зрадити дружині я не можу, та й Костя хороший мужик. Але все одно мене постійно тягне до Люби, і я бачу, що вона теж хоче бути зі мною. Але що робити в такій ситуації-поки що не уявляю.

Три роки тому син привів до нас знайомити майбутню невістку. Борис сказав відразу, щоб ми добре до неї ставилися, і він завжди буде на боці своєї дружини. Борис шкодував свою Марічку, адже батько у неї був поганий, мама мала аж 7 дітей, Марічка була найстаршою і їй доводилося доглядати за молодшими, життя у неї було непросте. Я підготувала смачний стіл і ми з чоловіком тепло зустріли майбутню дружину свого сина. — Ми будемо орендувати маленьку кімнату з Борисом, щоб не тіснитися і не заважати вам, — спокійно сказала мені Маша. Я відповіла, що в цьому немає потреби, адже від моєї мами нам дісталася однокімнатна квартира. Ми її здаємо в оренду і можемо сказати квартирантам, щоб вони звільнили її. А до весілля ми вирішили з чоловіком зробити там невеликий ремонт. Молоді весілля не робили, адже грошей особливо не мали, та й з родини невістки ніхто приїжджати не збирався. Ми просто відсвяткували одруження сина у себе вдома в сімейному колі.

Борис з Марічкою стали жити в квартирі бабусі. Все начебто добре у них, непогано заробляють обидва, але в квартирі нічого не змінюється. Висять старі штори, потертий ще бабусин диван, пощерблені тарілки і криві вилки. Зате Маша ходить по дорогих салонах, модно одягається, має шикарну шубу, діти люблять ходити в кафе, постійно замовляють піцу і суші. Часто син просить у мене позичити гроші, адже, незважаючи на їх хороші зарплати, грошей їм не вистачає ніколи. Ми з чоловіком гроші позичаємо, син віддає, а в наступному місяці знову приходить, знову одне і те ж прохання. Одного разу мені зателефонувала невістка і стала просити, щоб я дала їй постільну білизну, хоча б стару, адже до неї приїде молодша сестра і брат в гості, а ліжка зовсім немає для них. Я вже не хотіла мовчати і сказала, що так жити не можна. Вони красиво одягаються, гаджети нові, дорогі, продукти всякі, кафе, ресторани, салони краси. А про завтрашній день хіба хтось думає? Я сказала невістці, що постільної білизни не дам, вона сама повинна бути господинею.

Як це не мати такого будинку? Сидять на готовому, а про майбутнє не думають зовсім. Невістка поклала телефон, а через 2 години син прийшов до мене. Борис сказав, щоб я більше не розмовляла так з його дружиною, він хоче зробити її життя щасливим, адже вона солодше морквини в своєму житті нічого не їла, йому шкода дружини і він все купує для неї. Уже 2 місяці Борис з Марічкою з нами не розмовляють. А недавно я від чужих людей дізналася, що невістка чекає дитину. Сумно стало від того, що діти навіть не повідомили нам про це: ми стільки для них зробили. Звичайно, я піду сама миритися до них, адже у мене буде внук або внучка. Але, все одно, мені не подобається, як діти живуть. Чи буде вистачати їм грошей на дитину?

Уляна намагалася потрапити ключем у замкову щілину, але темрява не давала зробити цього. -Знову лампочка не працює, — бурчала вона. Тишу під’їзду порушила гучна трель дзвінка. Однією рукою тримаючи телефон, Уляна продовжувала спроби відкрити двері. — Мама, щось термінове? — відповіла вона на дзвінок. — Ось вічно ти незадоволена! Тобі що ні подзвони, ти весь час зайнята! Уляна раптово відчула всю накопичену втому, дівчина притулилася до дверей. — Мама, я сьогодні встала о 5 ранку, щоб вчасно приїхати на роботу. Пообідати не встигла, клієнт попався складний, у нього була проблема з документами. Зараз я стою біля квартири і не можу відкрити двері Може, ти мені дозволиш зайти додому і хоча б попити води? І я ж говорила, що сама подзвоню, як прийду з роботи -Звичайно, рідної матері час приділити не можеш — продовжила мама, ніби й не чула слів дочки. — Мама! — не витримала Уляна. — Ой, сама дзвони! — телефон замовк. — Ну, ось, знову я винна, — подумала Уляна. — Хоча, може і не варто бути такою різкою .Під світлом ліхтарика з телефону замок піддався, і Уляна зайшла в свою маленьку квартирку. Так, маленька, так, старий ремонт, але — своя! Вона сім років працювала не покладаючи рук, економила на всьому, зате змогла без іпотеки купити квартиру на околиці міста.

Правда все одно довелося брати невеликий кредит, за який вона зараз і розраховувалася. Ніколи байдикувати! Батьки Уляни жили далеко від міста, в селі. Дівчина, дивлячись, як батьки працюють на городі і з господарством, ще в дитинстві вирішила перебратися в місто і наполегливо йшла до цієї мети. Закінчила школу з відзнакою, вступила до університету і вивчилася. Ось тільки по закінченню виявилося, що її диплом нікому не потрібен … Але тут стало в нагоді уміння Уляни розташувати до себе людей, тому на свій страх і ризик дівчина пішла до продажу. Зараз вона була одним з лідерів свого відділу продажів будівельних матеріалів. Швидка вечеря, приготування сніданку, вибір одягу — і вона готова відпочити! На обличчя Уляни набігла тінь, вона згадала, що дзвонила мама. Батьки не підтримали Уляну в її прагненні домогтися більшого. Вони розраховували, що дівчина після школи вийде заміж і залишиться поруч, тому допомоги Уляна не отримувала. Правда, коли вона купила квартиру, все родичі якось активізувалися … Привіт, мама, — Уляна все-таки набрала номер. -Ну, нарешті, подзвонила! — невдоволено буркнула мама в трубку. Уляна не знайшла, що відповісти. -Мені тут тітка Ніна подзвонила, — продовжила мама, не дочекавшись реакції.

— У неї син, Вася, буде вступати в коледж, тому вони приїдуть завтра, поживуть, поки з документами розбираються! Уляна розгнівалася. Ось завжди так! Не спитавши, чи зручно, не поцікавившись, чи зможе Уляна, а просто ставлять перед фактом! — Я ж просила попереджати мене заздалегідь! І чому вона тобі дзвонить, якщо я тут господиня! -Ой, ти вічно зайнята, а вони вже квитки купили. Завтра зустрінеш о п’ятій вечора на вокзалі! — Я працюю до 5! А ще доїхати до вокзалу потрібно! Мама, я не готова приймати гостей! Нехай знімуть хостел, це не дорого! Тим більше вони можуть собі дозволити навіть нормальний готель! — Можуть, ну і що ?! Ти мені пропонуєш сказати родичам, що нехай йдуть куди-небудь, поки у мене дочка в своїй квартирі живе! Так ти уявляєш, що потім буде ?! Не діло це, треба допомагати! -А я сказала, що більше не прийму гостей, — втомлено повторила Уляна. — Після попередніх родичів я тиждень наводила порядок, а їх харчування коштувало мені купу грошей, і ніхто мені навіть частини не відшкодував! — Всі! Я сказала, що ти їх візьмеш! — мама поклала трубку.

Уляна лише похитала головою. Вона вирішила сама зателефонувати тітці Ніні і попередити, що вона їх не чекає, але вже була пізня ніч. Наступний робочий день так закрутив справами, що Уляна і не згадала про гостях, а коли о п’ятій годині вечора її телефон почав дзвонити раз по раз, Уляна якраз закінчувала оформляти накладні і просто вимкнула звук. Гості самі змусили згадати про себе, коли Уляна зустріла тітку Ніну і Василя біля під’їзду. — Ти чому нас не зустріла? — звернулася до неї жінка. — Нам довелося брати таксі, щоб приїхати! Ти тепер мені повинна двісті гривень! Від почутого Уляна навіть зупинилася. — Що? — запитала вона. — Я винна? — Твоя мати обіцяла, що ти нас зустрінеш і привезеш! А мені довелося витрачатися! Ти де ходиш? — жінка нібито непомічала, як розгорається злість Уляни. А сама дівчина зрозуміла, що просто втомилася. Втомилася від постійної гонки на роботі за нормами і преміями, втомилася від постійних сварок з матір’ю і мовчазної згоди з нею батька. Коли вона останній раз була в кіно або кафе? Уляна не змогла згадати .А морозиво? Коли вона його в останній раз їла? Вона завжди обмежувала себе багато в чому, аби не стати тягарем для батьків, аби заслужити їх схвалення .

і що вона отримала? Ще більше невдоволення матері, і хамське ставлення до самої себе. Навіть ось, тітка Ніна, далека родичка, не просить, а відразу вимагає. Чому? Тому що сама Уляна дозволила так з собою поводитися. -До побачення, тітка Ніна, — видихнула Уляна. — Я матері сказала, що не готова прийняти гостей. Всі претензії, будь ласка, висловлюйте їй, — і посміхнулася тією посмішкою, яку отримували не найкращі клієнти — найширшої. Уляна пішла до під’їзду, тітка Ніна сіпнулася було за нею. — Ти куди? Як це не готова? — тітка Ніна розгубилася. — А ми куди? Уляна засумнівалася, але потім дістала телефон, знайшла номер і подзвонила. — Добрий вечір! Підкажіть, будь ласка, у вас є вільні місця? Є? Чудово! Заселення до якої години? Ще краще! Забронюйте, будь ласка, два місця — жінка і молодий чоловік. Так. Так. Гаразд. Вони скоро будуть.

Уляна витягла блокнот і записала адресу. -Ось, тут недалеко, можна навіть пішки дійти, — вона простягнула листок тітці Ніні. — По навігатору знайдеш? — вона звернулася до хлопця. — Або вам таксі викликати? — це вже тітці. Тітка Ніна схопила листок з рук і з високо піднятою головою пішла в сторону дороги. Уляна подивилася на Васю. -Знайдемо, — кивнув він. — Інтернет є, самі розберемося! Вася наздогнав мати, через пару хвилин вони вийшли з двору. Уляна встигла зайти додому і переодягнутися, коли задзвонив телефон. Дівчина тільки відповіла, як відразу почула добірні закиди матері. Уляна поклала телефон на тумбочку і пішла вмиватися. — Ти мене слухаєш? — долинуло з телефону, коли дівчина повернулася з ванни. — Тепер ти мене слухай, — строго сказала Уляна. — Кожен раз, коли ти будеш підвищувати на мене голос, я буду класти трубку. Ти мене почула? — Як ти смієш! — почула Уляна і поклала трубку. Мама передзвонила через хвилину. -Не кидай телефон, — закричала вона, а Уляна знову вимкнула телефон. Подумавши трохи, вона вимкнула телефон повністю.

Мама образилася на Уляну дуже сильно. Так сильно, що на наступний раз їй дзвонив батько. Намагався присоромити, але вийшло у нього якось мляво. І тільки через місяць Уляна змогла нормально поговорити з матір’ю. Та їй розповіла, що тепер по всім родичам пройшов слух, як зіпсувало місто Уляну. Але дівчина продовжувала відстоювати свою позицію. Ні, коли дідусь зателефонував прямо їй і попросив звозити його у справах, Уляна відпросилася з роботи і супроводила його. Або, коли Вася сам подзвонив, попросився переночувати. Їх виселили на літо з гуртожитку, а автобус зламався, наступний тільки вранці, Уляна була рада допомогти. Мама щось усвідомила і тепер не дозволяла собі розпоряджатися часом і силами дочки. А сама Уляна зменшила оберти. І нехай вона все ще живе в старому ремонті, і кредит поки не закритий, дівчина, нарешті, дозволила собі просто жити!

Марта вийшла заміж рано. Через 7 років спільного життя вони з чоловіком роз лучилися. Марта залишилася одна із 4-річним сином. Звичайно, несолодко дівчині доводилося, але вона багато працювала і забезпечувала сина всім необхідним, та так, щоб він нічого не потребував і не дивився на чужих дітей з почуттям незадоволеності. Хлопчик ріс здібним, розумним та дуже відповідальним. З ним у Марти труднощів не було, вона чудово поєднувала материнство з роботою. На довгий час Марта забула про особисте життя.

Вона про неї навіть не замислювалася. Жила “сьогоднішнім” днем заради сина та його світлого майбутнього. Хлопчик ходив у садок. Тут же з’явився новий логопед, молодий хлопець, який ще недавно закінчив університет і відразу влаштувався на роботу. Побачивши Марту вперше, Паша до останньої краплі заkохався у неї. Але він не поспішав з проявом своїх почуттів – не хотів відлякати Марту. Кілька місяців Паша обмежувався вітанням із Мартою та парочкою фраз на професійну тему. Нарешті Паша вирішив запросити Марту на каву до найближчої кав’ярні і навіть куnив машинку для її сина. Того дня Марта з сином не прийшли, не прийшли вони й наступного дня, і так Паша щодня з надією чекав на улюблені очі майже місяць – у хлопчика був ліkарняний.

Коли Марта з’явилася в садку з сином, Паша зібрав усю волю в кулак і запросив її до кав’ярні. Марта знала, що Паша молодший за неї на 6 років, тому постаралася відмовити йому так делікатно, наскільки це було можливо. Паша був не з тих, хто одразу здається після першої невдачі. Він повторював спроби ще кілька днів. Нарешті Марта здалася. Вони почали зустрічатись. Зараз Марта навіть забуває про вік, адже Паша, незважаючи на свої роки, є досить “дорослим” чоловіком. Він дбає про kохану жінку і любить її сина, як рідного. Наразі пара активно готується до весілля.

Я зустріла свого майбутнього чоловіка 2 роки тому. Ми почали зустрічатись. Потім зіграли весілля. Після весілля оселилися у будинку його батьків. Але мені не пощастило зі свекрухою. Вона з першої ж нашої зустрічі не покохала мене. Тепер вона критикувала мене за всіх. Більше того, налаштовувала чоловіка проти мене. Я з ранку до вечора готувала, чистила, прибирала, але вона всім казала, що я ледарка. Чоловікові дзиж чала: “Жінка твоя не стежить за домом. Весь день говорить телефоном, смс-ки пише ”. У вихідні рано-вранці вона заходить у спальню, причому без стуку, і сkаржиться, що я сплю.

Заявила, що вона тут господиня, і всі ми повинні підкорятися їй. Я поговорила з чоловіком, попросила знайти орендовану квартиру. У результаті ми знайшли невелику ділянку за дуже низьку ці ну. Розпочали будівництво. Ділянка була оформлена на матір чоловіка. Він мені пояснив, що його батьки погодилися нам допомогти, лише за умови, якщо ділянку буде оформлено на маму. Незабаром я заваrітніла. Все йшло нормально. За кілька місяців наро дилася наша донька. Прекрасне створіння, як янголятко. Свекруха почала дзвонити щодня, запрошувала в гості.

Я попросила дати мені спокій. Не хотіла спілкуватися з нею. Вона знову почала налаштовувати чоловіка проти мене. А той із будь-якого приводу почав влаштовувати сkандали, ми сва рилися. Якось свекруха пішла до моєї мами і посkаржилася на мене. Мама дала їй відсіч. Але свекруха почала кричати, образила мою маму, казала, що я невихована, нічого не вмію робити. І ще погрожувала, що звернутися до су ду, щоб позбавити мене материнських прав. Мама викинула її з квартири. Я зрозуміла, що настав час закінчувати ці відносини. Поговорила з чоловіком, але він виправдовував свою матір. Я подала на роз лучення і більше з ними не маю справу. Нехай собі мешкають. Не залишайтеся там, де вас не цінують та не поважають.

Нам з чоловіком обом по сорок. Він на два місяці старший за мене. Одружені вже сімнадцять років. Нашому синові дванадцять. Відзначати сорокаріччя, ні його, ні моє, великим сабантуем ми не хотіли. Тільки ми втрьох, сім’єю. Я і син підготували йому подарунки, упакували і піднесли йому з ранку. А ввечері сіли за святковий стіл. З келихом в руці я говорила йому багато-багато різних побажань, по скайпу зв’язалися з його батьками. Йому сподобалося. Настав день мого народ ження. Я з цікавістю очікувала сюрпризів від нього. Дочекалася… З самого ранку мене вітали родичі і співробітники.

А чоловік сопів в подушку. Ну це можна пробачити. Він вночі працював. На кухні купа брудного посуду. Як він примудрився за ніч стільки тарілок, виделок, чашок використати, не змогла собі уявити. Ну, не страաно. Перемила, розставила. Чоловік проспав до першої години дня. Прокинувшись, швиденько перекусив, використаний посуд поклав у раковину, і попрямував до вхідних дверей. – Сорокаріччя не відзначають. А мої предки ображаються, що я мало у них буваю. І ще тітка Клара повинна приїхати, – став говорити він, але побачивши, по моєму обличчю, що я образилася, додав, – я швиденько. Зітхнувши, я приготувала печеню і нарізала салатів. Син, привітавши мене, підніс в подарунок свою саморобку.

І ми пішли в кіно. Тільки-тільки ми з сином повернулися додому з кінотеатру, як відразу за нами прийшов чоловік з букетом троянд. – А мамин подарунок де? – запитав син. – А який подарунок ти б хотіла, Танюш? Не встигла висловити свої побажання, як він почав розповідати про свою тітку. Даремно я сподівалася на побажання чоловіка. Він пішов весь спершу в телевізор, потім в свій телефон. Навіть повечеряти за стіл з нами не сів. Схопив тарілку і повернувся на диван… Прикро до сліз, коли тебе ігнорують в твій День Народження. Тим більше, коли це настільки близька людина. А може він мене просто не поважає?

Нашому зі Світланою синові, Артуру, вже два рочки. І ми вирішили узаконити відносини. Зіграти велике весілля. До речі, нам по дев’ятнадцять років і живемо в своїй, окремій квартирі. Ну так, наро дили ми дуже рано. Звичайно, ні її, ні мої батьки такого не хотіли. Але вийшло, як вийшло. Тепер це диво, на ім’я Артур, люблять всі. На весілля запрошені родичі з усієї країни. Однак, як тільки було прийнято рішення про святкування і гостях, мама почала твердити, що Артура не можна туди брати. На питання ” Чому?” говорила:

– Ми не зможемо відволікатися на дитину під час заходу, серед усієї цієї суєти. Плюс до того, йому самому буде не дуже добре в цьому галасу. Правильно буде залишити його з нянею. Але ми зі Світланою бажаємо, щоб в цей урочистий день, і наш син, як повноправний член сім’ї, розділив з нами нашу радість. Тітка Галя, сестра мами, зголосилася доглянути за дитиною на весіллі. Але у мами якась манія. Вона продовжує твердити своє: “Артурчику не можна бути на весіллі”. Але нещодавно я дізнався справжню причину такої поведінки матері.

Виявилося, що мої батьки приховували, від далекої рідні, факт народження дитини. І мати боїться осоромитися. Їй важко буде переносити пересуди гостей на тему народження онука. – Ти не знаєш нашої рідні. Вони вам всі кісточки перемиють. Дитина поза шлюбом – це для них табу. Одна Катька, з її єхидною мовою, потім так перебріхає історію Артурчика, що нам небо з овчинку здасться. Ні, звичайно, мама не соромиться онука. Його вона обожнює. Вона боїться питань, типу “Від чого раніше не розповіли?”. Слово за слово, і ми зі Свєтою nосварилися з моїми батьками. Наостанок я сказав батькові з мамою, що їх присутність на весіллі небажана. Погарячкував? Згоден. Але мене і справді ображає їх ставлення до онука. Як до незаконнонародженого, якого не можна представляти родичам.

У Ольги Захарівни та її чоловіка, Олега Олеговича, є дочка Томочка. Тієй вже тридцять три роки. Томочка все життя жила, оточена турботою і любов’ю батьків. Ні в чому не знала ніяких обмежень: їжа – делікатеси, іграшки – найякісніші, перші сережки ще в школі – з смарагдами, смартфон старшокласниці – останньої моделі. Подорослішавши і вийшовши заміж, Томочка залишилася для батьків все тією ж маленькою дівчинкою, яку необхідно опікати. Коли наро дилися онуки, Ольга Захарівна допомагала дочці всім, чим могла. З первістком, дівчинкою, ще легше було. А ось другий доставив проблем.

Важкі пологи. Лікарі заборонили Томі піднімати тяжкості. Ну і як би викрутилася молода мати з дочкою трьохліткою, що носиться туди-сюди і сином немовлям одночасно? Ольга Захарівна днювала і мало не ночувала вдома у дочки. Всі турботи про дітей і будинок дочки Ольга Захарівна прийняла на себе. Дочка поправляла здоров’я, звісно доnомагаючи матері в міру своїх сил. А зять піднімався по кар’єрних сходах. Але настав день, здоров’я Томи поправилося, і вона вже могла взяти на себе домашні клопоти, та й внучку відправили в дитсадок. Ольга Захарівна змогла зайнятися своїм будинком і дачею… За минулі три з хвостиком роки занедбана дача виглядала не дуже.

Подружжя з ентузіазмом взялося наводити порядок. Вони пропрацювали весь день, і на наступний ранок не змогли розігнутися. Ользі Захарівні довелося залишити чоловіка вдома, лікуватися. А сама вирішила звернутися за доnомогою до зятя. Той, на прохання тещі, відповів відмовою: “Я Вас, Ольга Захарівна, спочатку попереджав, що фізична праця – це не моє”. На слова тещі: “Я ж вам доnомагала…”, той сказав: “Ви доnомагали своїй дочці. Не мені”. “От негідник” — – думала Ольга Захарівна- ” приготоване мною жер, випране і випрасуване мною носив, а зараз у відмову?!… Хоча, з іншого боку, я б все те ж саме зробила для дочки, будь у неї не цей, а інший чоловік. Так може він і правий?” У будь-якому випадку, допомагати дочці вона більше не буде.

“Як же так виходить, – думав Максим, – що хоч і любиш людину, а взаєморозуміння немає”. Вони одружені з Сонею вже п’ять років, по тридцятнику кожному, пора б і розсудитися, про майбутнє подумати, але Соня до цього явно не готова. Живе як бабка. Коли вони тільки одружилися, вирішили, що дитину заводити поки рано, та й кута свого у них не було. Не біда, краще поки погуляти, пожити для себе, а там видно буде. Вважалося, що rроші в ро дині йдуть в загальний котел, але насправді це були гроші тільки Максима, все що заробляла Соня, вона витрачала виключно на свої наряди і і походи до стилістів, косметологів та інше. Максим не заперечував. Він вважав, що сім’ю повинен утримувати чоловік, а дружина повинна створювати затишок в сім’ї. Але справа в тому, що і догляд за сімейним гніздом не особливо приваблював Соню.

Раз на тиждень доводилося nлатити за прибирання працівниці клінінгової компанії, і харчувалися вони в основному в громадському харчуванні. Максимум на що була здатна Соня – це приготувати який-небудь легкий салат на вечір. І сьогодні, коли Максим знову заговорив про дитину, виявилося, що за цей час накопичити на квартиру у них не особливо виходить. На пропозицію Максима стати трохи економніше, відмовитися від послуг прибиральниці, від поkупної їжі та інших надмірностей, Соня ніяк не відреагувала. Але Максим зрозумів, що вона до цього не готова. Розвивати тему Максим не став, але для себе вирішив, що надалі постарається заробляти побільше і економити потай від дружини. Влаштувався на другу роботу і став втілювати своє рішення в життя. Йшли роки.

Через зайнятість Максима особливо подорожувати вже не виходило, та й вік напевно став позначатися, і Соня стала замислюватися про те, що потрібно заводити дитину. Знову постало питання житла. Соня пригледіла одну квартиру і захотіла обговорити це з Максимом. Яке ж було її здивування, коли виявилося, що Максим не сьогодні-завтра збирається оформити nокупку якоїсь однокімнатної квартири. – Чому однокімнатної? – Ну, це буде тільки моя квартира і ти від неї відмовишся. Погодься, я тебе не обділив, ти як жила, так і продовжувала жити. Ці rроші результат того, що я працював вдвічі більше. – Ти роз лучаєшся зі мною? – Звичайно, ні. Цю квартиру ми будемо здавати і далі зможемо разом продовжувати збирати на початковий внесок для іншої квартири побільше. Сподіваюся, тепер ти дозріла для того, щоб бути трохи скромніше в своїх запитах? “Як же так виходить, – думала Соня, – що хоч і любиш людину, а взаєморозуміння немає”.